Головний економіст російської держкорпорації розвитку ВЕБ.РФ Андрій Клепач протягом 12 років працював усередині державної економічної системи й не належав до публічних противників Кремля. Саме тому його травневе попередження про те, що Росія не зможе виграти тривалу економічну «війну на виснаження», стало особливо показовим.
У серпні воно коштувало йому посади.
16 серпня The Bell із посиланням на двох знайомих Клепача повідомив про його звільнення. Один зі співрозмовників видання стверджував, що керівник ВЕБ Ігор Шувалов ухвалив рішення після «дзвінка згори», інший пов’язував його безпосередньо з резонансом навколо виступу економіста. ВЕБ згодом підтвердив Reuters, що Клепач більше не є головним економістом корпорації, однак офіційно причину не назвав. Сам Клепач також підтвердив своє звільнення. Тому зв’язок між його висловлюваннями та кадровим рішенням має сильне медійне підтвердження, але не був формально визнаний самою держкорпорацією.
Головна інтрига цієї історії, однак, не в самому звільненні. Клепач не прогнозував швидкого банкрутства Росії і не говорив про неминучий економічний обвал. Навпаки, його теза була значно складнішою: російська економіка здатна виживати під санкціями та витримувати великі воєнні витрати, але це не означає, що вона здатна нескінченно підтримувати таку модель без втрати темпів розвитку, технологічних позицій і внутрішньої рівноваги.
І дані середини 2026 року показують, що принаймні частина цього діагнозу вже перестає бути суто теоретичною.
Виступ, який три місяці нікого не лякав
Парадокс історії Клепача полягає у хронології.
Свою доповідь «Економіка Росії та геополітичні виклики» він представив 21 травня 2026 року на засіданні Нікітського клубу — дискусійного майданчика, де виступають російські економісти, чиновники та представники академічної спільноти. Текст не був секретним: його опублікували у відкритому доступі.
Проте широкий резонанс виник лише майже через три місяці, після того як цитати з виступу підхопили незалежні російські медіа. Уже наступного дня The Bell повідомив про звільнення економіста.
Це важлива деталь. Проблемою став не закритий витік і не політична декларація опозиціонера. Токсичною виявилася публічна інтерпретація війни високопоставленим економістом системи.
Клепач працював у ВЕБ із 2014 року. До цього близько десяти років провів у Міністерстві економічного розвитку РФ, зокрема очолював департамент макроекономічного прогнозування, а у 2008–2014 роках був заступником міністра. Сам ВЕБ — не звичайний комерційний банк, а державний інститут розвитку, офіційною функцією якого є фінансування стратегічних та інфраструктурних проєктів і реалізація державної економічної політики.
Тобто оцінки Клепача прозвучали не ззовні російської економічної системи, а фактично з її середини.
Що насправді сказав Клепач
Найважливіше у його виступі — поєднання двох тез, які на перший погляд суперечать одна одній.
Перша: Росія продемонструвала значну здатність адаптуватися до санкцій.
Друга: сама здатність виживати не означає здатності перемагати у довгій економічній конкуренції.
Клепач наголошував, що російська економіка не перебуває перед якоюсь очевидною «точкою обвалу». Але проблему він бачив в іншому — в накопиченні відставання.
За його оцінкою, після різкого зростання 2023–2024 років, підтриманого великими державними видатками, економічна динаміка суттєво ослабла. Росія дедалі більше поступається світові в технологічній конкуренції, збільшуються витрати від санкцій і війни, погіршуються окремі соціальні показники та зростає залежність від Китаю.
Формула Клепача фактично звучала так: економіка не впаде, але розрив із конкурентами збільшуватиметься. Він прогнозував, що за збереження війни, санкцій, жорсткої монетарної, а згодом і бюджетної політики Росії буде складно повернутися до стійкого зростання вище 2–2,5% на рік.
І це вже суттєво відрізняється від популярної моделі «санкції → криза → швидкий крах».
Йдеться про інший сценарій: повільне виснаження ресурсів розвитку.
Воєнний бум уже не дає колишнього ефекту
Після початку повномасштабного вторгнення російська економіка спочатку пережила санкційний шок, а потім отримала величезний фіскальний імпульс.
Держава різко збільшила закупівлі озброєнь, боєприпасів, військової техніки, логістичних послуг, будівництва та продукції підприємств, пов’язаних із війною. Це стимулювало промислове виробництво, зайнятість і зарплати у ВПК.
У 2024 році ВВП Росії зріс приблизно на 4,9%. Але вже 2025-го темп упав приблизно до 1%, а у першому кварталі 2026 року економіка скоротилася на 0,3% проти попереднього кварталу — це було перше квартальне падіння приблизно за три роки.
Навіть російський Центробанк тепер виходить із набагато слабшої траєкторії.
24 липня він знизив прогноз зростання ВВП Росії на 2026 рік до 0–1%. При цьому прогноз валового накопичення основного капіталу погіршено до діапазону від мінус 1,5% до плюс 0,5%. Банк також констатує зниження очікувань бізнесу щодо майбутнього попиту та виробництва.
Це і є одна з ключових проблем воєнної моделі.
Фіскальні стимули можуть різко збільшити виробництво танків, ракет чи снарядів, але вони не обов’язково створюють активи, які підвищують продуктивність цивільної економіки через п’ять або десять років.
Витрачена ракета збільшує сьогоднішній ВВП через виробництво, зарплати й державне замовлення. Але вона не стає новою фабрикою, транспортним коридором, університетом або технологічною платформою.
Саме тому воєнне виробництво може одночасно підтримувати статистичне зростання і погіршувати довгострокову структуру економіки.
Близько сьомої частини ВВП — на військові потреби
Масштаб перерозподілу ресурсів добре видно у бюджеті.
За оцінкою SIPRI, у 2025 році сукупні військові витрати Росії сягнули приблизно 16 трлн рублів, або 7,5% ВВП. На 2026 рік початковий бюджет передбачав близько 14,9 трлн рублів, або 6,3% ВВП. SIPRI ще навесні попереджав, що бюджет, імовірно, доведеться коригувати, як це вже відбувалося протягом попереднього року.
Одночасно погіршується фіскальний баланс.
За попередніми даними російського Мінфіну, за січень–липень 2026 року дефіцит федерального бюджету вже досяг 6,455 трлн рублів, або близько 2,8% ВВП. Початковий план на весь рік передбачав лише 3,786 трлн рублів дефіциту, або приблизно 1,6% ВВП.
Сам по собі дефіцит у 2–3% ВВП не означає фінансової катастрофи. Росія все ще здатна залучати внутрішні позики, підвищувати податки, змінювати структуру видатків і отримувати значні доходи від експорту сировини.
Але проблема полягає у напрямку руху.
Чим довше держава утримує військові витрати на надзвичайно високому рівні, тим гострішим стає вибір між кількома неприємними варіантами: новими податками, більшими запозиченнями, скороченням цивільних програм або продовженням бюджетного стимулу, який ускладнює боротьбу з інфляцією.
У червні російська влада навіть отримала можливість оперативніше змінювати обсяги державних витрат і запозичень без повноцінної процедури внесення поправок до бюджету через парламент. Reuters пов’язував це з потребою швидше маневрувати в умовах зростання воєнних видатків та бюджетного дефіциту.
14% за гроші: війна створила конфлікт між бюджетом і Центробанком
Другий великий обмежувач — вартість грошей.
24 липня Банк Росії знизив ключову ставку лише на 0,25 процентного пункту — до 14% річних. Водночас він підвищив прогноз інфляції за підсумками 2026 року до 6–7% і прямо попередив, що більш стимулювальна бюджетна політика може вимагати повільнішого зниження ставки.
Так виникає фундаментальна суперечність російської воєнної економіки.
Уряд вливає великі гроші у ВПК, виплачує значні премії контрактникам, фінансує військове виробництво і підтримує державне замовлення.
Центробанк, навпаки, змушений стримувати попит дорогими кредитами, щоб не допустити нового інфляційного розгону.
Для оборонного заводу, який має державний контракт і гарантований попит, висока ставка може бути менш критичною.
Для забудовника, невеликого виробника, торговельного бізнесу або компанії, яка планує довгострокові інвестиції, 14-відсоткова базова ставка означає зовсім іншу економіку.
Саме так виникає те, що російські економісти називають «двошвидкісною» промисловістю: пов’язані з державним та оборонним замовленням галузі отримують гроші й попит, тоді як частина цивільного сектору стикається з дорогим фінансуванням і слабшими інвестиціями.
Китай замінив Захід — але це не технологічна незалежність
Ще одна теза Клепача стосувалася Китаю.
Після 2022 року Москва змогла значною мірою перебудувати торгівлю. Китай став головним постачальником великої кількості машин, електроніки, автомобілів і промислового обладнання, а також одним із головних покупців російської сировини.
Це допомогло Росії пережити розрив багатьох економічних зв’язків із Заходом.
Але переорієнтація не тотожна імпортозаміщенню.
Показовими є товари критичного значення для військово-промислового виробництва. За оцінкою KSE Institute, після запровадження експортних обмежень російський імпорт так званих Common High Priority goods — від мікроелектроніки до верстатів із числовим програмним керуванням — скоротився більш ніж удвічі. Приблизно 75% тих поставок, які залишилися, припадають на Китай.
Більше того, KSE виявила значну цінову премію на окремі критичні товари з Китаю: залежність не лише звужує вибір постачальників, а й може робити технологічний імпорт дорожчим.
Тому санкції не обов’язково мають вигляд порожніх російських заводів.
Їхній ефект може бути менш видовищним: складніші логістичні маршрути, менша конкуренція постачальників, дорожчі компоненти, технологічні компроміси та дедалі більша залежність від однієї країни.
Саме це Клепач і розглядав як стратегічну проблему.
Українські удари додають до санкцій фізичні витрати
До традиційних санкційних обмежень у 2026 році дедалі більше додається інший фактор — фізичне пошкодження російської виробничої та логістичної інфраструктури.
Найочевидніший приклад — нафтопереробка.
Після серії українських атак у липні морський експорт російських нафтопродуктів скоротився на 33% порівняно з червнем і більш ніж наполовину проти липня 2025 року, за підрахунками Reuters.
У серпні дефіцит пального знову охопив низку російських регіонів. Влада обмежувала експорт бензину та дизелю, послаблювала окремі вимоги до якості пального й нарощувала імпорт. Reuters повідомляв навіть про постачання бензину з Індії та імпорт з Білорусі й Казахстану.
Удар тут значно ширший за втрату конкретного НПЗ.
Дорожче пальне підвищує собівартість перевезень, а відтак — продовольства, будматеріалів, промислових товарів і доставки. Reuters оцінював, що в окремих сегментах російської логістики транспортні витрати вже зросли на кілька відсотків, а деякі тарифні маршрути подорожчали значно сильніше.
Таким чином, санкційний і воєнний тиск дедалі частіше працюють разом: один ускладнює заміну обладнання та технологій, інший змушує витрачатися на ремонт і відновлення фізичних потужностей.
Парадокс російського ринку праці: низьке безробіття теж може бути проблемою
На перший погляд, ринок праці Росії виглядає надзвичайно сильним.
Безробіття залишається біля історичних мінімумів, а зарплати протягом кількох років швидко зростали.
Але в умовах війни це частково є симптомом дефіциту працівників.
Сотні тисяч людей були мобілізовані або пішли служити за контрактом, частина працездатного населення залишила країну, а оборонні підприємства переманювали персонал із цивільних секторів вищими зарплатами. У квітні Reuters називав нестачу робочої сили однією з ключових проблем російської економіки.
Сам Центробанк визнає ще одну проблему: зарплати продовжують збільшуватися швидше за продуктивність праці.
Для працівника це може бути вигідно в короткій перспективі.
Для економіки загалом — це додатковий інфляційний фактор.
А коли військовий сектор здатен платити значно більше, ніж лікарня, школа, невелике виробництво чи приватна компанія, дефіцит кадрів поступово стає ще й механізмом перерозподілу людського капіталу на користь війни.
Соціальний ризик — найсуперечливіша частина прогнозу
Найгучнішою частиною виступу Клепача стало попередження про можливий «соціальний кризис».
Він говорив про зростання нерівності, відставання пенсій від зарплат, проблеми малого і середнього бізнесу та погіршення оцінок якості медичної допомоги. На його думку, економіка здатна витримати нинішнє навантаження, але соціальна система може виявитися менш передбачуваною.
Клепач навіть проводив історичні паралелі з 1917 роком та розпадом СРСР.
Саме тут до його прогнозу потрібно ставитися найбільш обережно.
Економічне погіршення не означає автоматичного політичного вибуху.
Reuters наголошує, що зараз немає ознак масштабних соціальних протестів у Росії. Крім економічних факторів, на політичну стабільність впливають репресивне законодавство, заборони протестів, контроль інформаційного простору та значно більша роль силових структур.
Тому провести пряму лінію від бюджетного дефіциту чи нерівності до нового «1917 року» неможливо.
Але важливим є сам механізм, на який звертає увагу Клепач: війна створює групи економічних переможців і переможених.
Ті, хто працює в оборонних галузях або отримує значні військові виплати, можуть різко збільшувати доходи. Пенсіонери, працівники цивільної бюджетної сфери, малий бізнес або галузі, які не мають доступу до державного замовлення, живуть в іншій економічній реальності.
Чим довше зберігається така різниця, тим складніше оцінювати середній показник зарплати або ВВП як показник суспільного добробуту.
Чому це все ж не означає швидкого краху Росії
Саме тут важливо не повторити помилку, проти якої фактично застерігав і сам Клепач.
Російська економіка має значний запас міцності.
Країна залишається великим експортером нафти, газу, металів, добрив та аграрної продукції. Навіть після санкцій Москва змогла перенаправити значну частину торгівлі до Китаю, Індії та інших ринків.
Влада здатна збільшувати податки, розміщувати державний борг усередині країни, примушувати державні компанії виконувати необхідні завдання та перерозподіляти ресурси між цивільними та військовими потребами.
Високі ціни на нафту також можуть тимчасово істотно покращувати бюджетну ситуацію. Саме подорожчання енергоносіїв було однією з причин, через які МВФ навесні підвищив прогноз зростання російського ВВП на 2026 рік до 1,1%.
Іншими словами, немає економічного закону, за яким після певної кількості санкцій або певного розміру воєнного бюджету країна автоматично банкрутує.
Авторитарна держава до того ж може довше переносити погіршення рівня життя населення на користь стратегічних цілей, ніж демократичні системи, де виборча реакція значно швидше обмежує уряд.
Це і є причина, чому сценарій негайного краху Росії залишається слабким прогнозом.
Тоді що означає «війна на виснаження»
Якщо прибрати політичну риторику, економічна війна на виснаження — це насамперед питання здатності постійно відновлювати ресурси.
Не лише гроші.
Потрібні виробничі потужності, робоча сила, інженери, електроніка, обладнання, транспорт, енергетика, доступ до зовнішніх ринків, технології та можливість фінансувати все це без неконтрольованої інфляції.
У короткому горизонті Росія все ще має значні переваги масштабу.
Але в довгому горизонті її суперником фактично є не лише Україна.
Українську економіку фінансують і підтримують союзники з набагато більшим сумарним ВВП та технологічною базою. Сам Клепач прямо визнавав, що українська економічна стійкість значною мірою залежить від західної допомоги.
Саме тому його теза про «програш конкуренції» не означає, що російський бюджет завтра залишиться без грошей.
Вона означає інше: Росія повинна дедалі більшу частку власних ресурсів витрачати лише для того, щоб підтримувати нинішню інтенсивність протистояння, тоді як альтернативна коаліція має значно ширшу фінансову та технологічну базу.
У такому змаганні вирішальним стає не те, хто здатний витратити більше цього року, а те, якою буде ціна кожного наступного року війни.
Найнебезпечніший для Кремля прогноз — не про крах, а про застій
Саме тому історія зі звільненням Клепача показова.
Його оцінка незручна не тому, що обіцяє швидкий фінал російської економіки.
Навпаки.
Вона описує значно менш драматичний, але потенційно більш реалістичний сценарій: Росія може ще довго фінансувати війну, але за рахунок повільнішого розвитку цивільної економіки, дорожчих кредитів, бюджетних перекосів, технологічної залежності, дефіциту кадрів та поступового накопичення соціальних суперечностей.
Офіційні дані російського Центробанку вже показують економіку, яка після воєнного перегріву повернулася до зростання біля нуля. Бюджетний дефіцит за сім місяців перевищив початковий план на весь рік. Ключова ставка залишається на рівні 14%. Військові витрати вимірюються трильйонами рублів і кількома відсотками всього ВВП. Одночасно технологічний імпорт дедалі сильніше концентрується на Китаї.
Жоден із цих показників окремо не є доказом наближення економічної катастрофи.
Разом вони описують систему, якій дедалі дорожче обходиться підтримання статус-кво.
І саме в цьому полягає головне значення попередження Клепача.
Для «війни на виснаження» не обов’язково, щоб одна зі сторін одного ранку прокинулася банкрутом. Виснаження може виглядати як роки низького зростання, недоінвестування, технологічного відставання і дедалі дорожчого перерозподілу ресурсів на користь війни.
Клепач фактично поставив питання, яке виходить далеко за межі прогнозу ВВП на один рік: скільки розвитку Росія готова обміняти на можливість продовжувати війну — і як довго така модель залишатиметься економічно та соціально керованою.
Його звільнення відповіді на це питання не дає.
Але робить саме питання значно помітнішим.
