Кремль воює з реальністю: як перебільшені карти, українські удари по тилу та Gripen змінюють логіку війни.
Російське командування, схоже, дедалі частіше малює для путіна фронт, якого не існує. Але на реальному полі бою 2026 рік показує іншу картину: темпи наступу РФ падають, українські удари по логістиці стають системнішими, а майбутнє надходження Gripen може змінити баланс у повітрі.
Оцінка російської наступальної кампанії за 28 травня 2026 року показує одну з найважливіших тенденцій цього етапу війни: Кремль може ухвалювати стратегічні рішення, спираючись не на реальну ситуацію на фронті, а на прикрашену картину, яку формує вище військове командування РФ. У центрі цієї проблеми — перебільшені карти просування, неправдиві заяви про «захоплені» населені пункти, завищені очікування щодо Донецької області та дедалі більший розрив між політичною волею путіна і фактичними можливостями російської армії.
Водночас Україна не просто стримує російські атаки. Вона дедалі активніше б’є по російському оперативному й глибокому тилу — від Луганщини та Донеччини до Краснодарського краю, Ростовської області, Воронежа, Севастополя й Москви. Росії доводиться перекидати ресурси на захист логістики, посилювати ППО у столиці, маскувати техніку, шукати бензин у Білорусі та визнавати вразливість власної інфраструктури.
На цьому тлі рішення Швеції передати Україні загалом до 36 винищувачів Gripen стає не просто черговим пакетом допомоги. Це потенційний перехід української авіації на новий рівень — особливо в контексті боротьби з російськими керованими авіабомбами, які залишаються одним із найнебезпечніших інструментів тиску РФ на фронт і прифронтові міста.
Війна карт: як російське командування може вводити путіна в оману
Ключова тема звіту — ймовірне формування у путіна хибного уявлення про реальні успіхи російських військ. За оцінкою ISW, це уявлення може ґрунтуватися на перебільшених картах і доповідях, які подає вище військове командування РФ.
Особливо показовою стала історія з картою Міноборони Росії щодо західної частини Запорізької області. На ній російські війська нібито вже захопили цілу низку населених пунктів на захід і південний схід від Оріхова — Приморське, Степногірськ, Річне, Веселянку, Запорожець, Запасне, Малі Щербаки, Щербаки, Новоданилівку, Малу Токмачку та Білогір’я. Але за оцінками ISW, доказів такого масштабу контролю немає. Частину населених пунктів росіяни могли лише інфільтрувати або тимчасово зайти в окремі райони, але це не означає їхнього захоплення.
Це не дрібна помилка у військовій бюрократії. Якщо верхівка Кремля отримує карту, де російський фронт намальований значно далі, ніж він є насправді, наслідки можуть бути стратегічними. путін може вірити, що армія РФ ближча до оперативних цілей, ніж вона є. Командування може отримувати накази, побудовані на фіктивному успіху. Підрозділи можуть бути змушені атакувати райони, які в документах уже нібито «звільнені», але в реальності залишаються під контролем України або є сірою зоною.
Так виникає небезпечне для самої Росії замкнене коло: командування перебільшує успіхи, політичне керівництво вимагає нових результатів, військові на місцях змушені «наздоганяти» намальовану реальність, а ціна цього — втрати, виснаження й хаотичні атаки.
Куп’янськ як симптом системної брехні
Приклад Запорізького напрямку — не поодинокий. Звіт вказує на ширшу тенденцію, яка вже проявлялася на Куп’янському напрямку.
Російські посадовці та генерали протягом 2025 року неодноразово заявляли про успіхи біля Куп’янська: спочатку про захоплення частини міста, потім про нібито контроль над більшістю, потім — про оточення українських сил, а згодом навіть про повне захоплення Куп’янська. Однак реальна ситуація, за оцінками ISW, не відповідала цим заявам. Українські сили зберігали контроль над значною частиною району, а російські повідомлення виглядали перебільшеними або просто неправдивими.
Особливо важливо, що критикували таку практику не лише українські чи західні аналітики, а й самі російські мілблогери. Вони скаржилися, що неправдиві доповіді «вгору» призводять до абсурдних наказів: російські війська атакують райони, які командування вже формально вважає захопленими.
Це свідчить про глибшу управлінську кризу. Російська армія може воювати не лише проти української оборони, а й проти власної системи звітності. На папері фронт рухається швидше. У телевізійних заявах — ще швидше. Але на землі просування стає повільним, дорогим і нестабільним.
Головна ілюзія Кремля: Донбас “до осені”
Найбільш стратегічно небезпечний наслідок такої викривленої картини — завищені очікування путіна щодо захоплення всієї Донецької та Луганської областей.
У звіті йдеться, що джерела Financial Times, які контактують із путіним, стверджують: російський президент вірить, що РФ може захопити всю Донеччину й Луганщину до осені 2026 року, а потім посилити територіальні вимоги. Але реальна динаміка фронту цьому не відповідає.
За оцінкою ISW, російські війська в Донецькій області від початку 2026 року просувалися дуже повільно — приблизно 2,63 квадратного кілометра на день. Загалом з початку 2026 року до 26 травня РФ, за оцінками звіту, захопила 104 квадратні кілометри території України. Для порівняння: за аналогічний період 2025 року — 1619 квадратних кілометрів.
Ця різниця показує не просто сповільнення. Вона демонструє різке падіння ефективності російського наступу. Навіть якщо враховувати райони, куди російські війська проникали, але не встановили стабільного контролю, загальна картина залишається несприятливою для Москви.
Тому заяви про можливе швидке захоплення всього Донбасу виглядають більше політичною фантазією, ніж військовим прогнозом. І якщо Кремль справді вірить у таку перспективу, це означає, що російська стратегія може дедалі більше будуватися на самообмані.
Українська відповідь: не лише оборона, а системне виснаження тилу РФ
Паралельно із фронтовою обороною Україна розгортає дедалі ширшу кампанію ударів по російському тилу. У звіті згадані удари ракетами Storm Shadow у ніч з 26 на 27 травня по об’єктах біля Воронежа, Таганрога та Севастополя, а також удар по Туапсинському нафтопереробному заводу в Краснодарському краї.
Літаки Повітряних Сил ЗСУ застосували крилаті ракети Storm Shadow для ударів по російських військових аеродромах у Воронежі й Таганрозі 27 травня.
Про це повідомив Генеральний штаб.
Також командування підтвердило ураження такими ракетами штабу авіації Чорноморського флоту в Севастополі.
Цілями ударів були програмно-апаратні комплекси засобів автоматизації розвідки Військово-повітряних сил Росії у районах Воронежа, Таганрога і у тимчасово окупованому Криму.
Воронеж
Атака на російський військовий аеродром «Балтимор» у місті Воронеж відбулася 27 травня 2026 року після оголошення ракетної небезпеки в області о 05:17.
Після цього в районі аеродрому пролунав вибух і почав здійматися дим. О 05:44 влада скасувала ракетну та дронову небезпеку.
На авіабазі базується 47-й бомбардувальний авіаційний полк 105-ї змішаної авіаційної дивізії. Летовище слугує основним місцем базування російських винищувачів-бомбардувальників Су-34, які регулярно атакують Україну.
Таганрог
Також вчора вранці повідомлялося, що Сили оборони України атакували авіаремонтний завод у російському Таганрозі Ростовської області.
Однак, як тепер стало відомо з повідомлення Генштабу, ціллю удару був військовий аеродром «Таганрог-Центральный», фактично на території якого розташоване вищезгадане підприємство.
Сам аеродром є місцем базування 708-го окремого військово-транспортного авіаційного полку ЗС Росії. На озброєнні полку стоять транспортні літаки Ил-76, які забезпечують логістику, перекидання військ, техніки та десантування.
Севастополь
Атака штабу авіації Чорноморського флоту РФ у Севастополі відбулася 27 травня близько 05:00 ранку, після того, як на території тимчасово окупованого Криму оголосили загрозу безпілотної та авіаційної атаки.
Згодом вдень стало відомо, що будівля згоріла після ураження ракетами. Про це свідчать опубліковані у мережі фото з місця.
Це важливо з кількох причин.
По-перше, Україна вражає не випадкові об’єкти, а елементи військової інфраструктури, розвідки, авіації, логістики та паливної системи. Ураження таких цілей може мати відкладений, але відчутний ефект: менше пального, складніша логістика, гірша робота авіації, більші витрати на захист тилу.
По-друге, удари охоплюють дедалі ширшу географію. Це вже не лише окуповані території чи близький тил. Це і Ростовська область, і Воронеж, і Краснодарський край, і Крим, і Москва.
По-третє, українська кампанія змушує Росію розтягувати ресурси. Замість того щоб концентрувати ППО, особовий склад, інженерні підрозділи та техніку біля фронту, Москва змушена прикривати логістичні маршрути, паливні об’єкти, військові бази, а тепер і престижні райони столиці.
Москва-Сіті під ППО: символічний удар по відчуттю недоторканності
Один із найпоказовіших епізодів — встановлення системи ППО «Панцир-СМД» на даху вежі «Нордстар» у Москва-Сіті. За даними звіту, російські джерела повідомляли, що нові системи ППО в Москві фінансуються, зокрема, регіональними органами влади, а не лише Міноборони РФ.
У Москві на дахах цивільних будівель розміщують нові зенітні ракетні комплекси Панцирь-СМД-Е.
Для цього використовують гелікоптер Ми-26, повідомив військовий аналітик Massimo Frantarelli у соцмережі X.
На відео комплекс ППО встановлюють на даху бізнес-центру «Нордстар Тауер», розташованого в Північному окрузі Москви на вулиці Бєговій.
Панцирь-СМД-Е позиціонують як комплекс, спеціально адаптований для боротьби з дронами.
На відміну від Панцирь-С1, бойовий модуль СМД-Е не має 30-мм автоматичних гармат.
Комплекс озброєний двома типами ракет:
- стандартними 95Я6 із дальністю ураження до 20 км;
- малогабаритними ТКБ-1055, призначеними для ураження малорозмірних цілей. ТКБ-1055 мають дальність до 7 км і висоту перехоплення до 5 км.
Радіолокаційна компонента включає оглядову РЛС з активною фазованою антенною решіткою з дальністю виявлення до 24 км, а також міліметрову РЛС 1РС2-1.
Ще у 2023 році росіяни почали встановлювати системи Панцирь на дахах будівель у Москві.
Зокрема, тоді Панцирь-С1 з’явився на головній будівлі міністерства оборони РФ у Москві.
За роки війни навколо Москви вже сформували кільце протиповітряної оборони з цих комплексів, посилене мобільними вогневими групами.
У 2025 році Росія розгорнула навколо Москви понад 40 нових систем ППО Панцирь-С1, частину яких перекинули з інших регіонів. За підрахунками аналітика Марка Крутова, з 2023 року кількість систем протиповітряної оборони, якими посилили захист російської столиці, перевищила сотню одиниць.
Також навколо резиденції путіна збудували сім нових веж для систем ППО «Панцирь».
Це має не тільки військове, а й політичне значення.
Москва-Сіті — символ російських грошей, статусу, корпоративної еліти й уявної стабільності. Якщо на дахах таких будівель з’являються системи ППО, це означає, що війна, яку Кремль роками намагався тримати «десь далеко», дедалі помітніше входить у простір російської столиці.
Росія має одну з найщільніших систем протиповітряної оборони навколо Москви, але навіть вона не гарантує повної безпеки від українських далекобійних безпілотників. Сам факт посилення ППО у діловому центрі Москви свідчить: українські удари вже змушують Кремль реагувати не пропагандистськи, а практично.
Удари по логістиці: фронт починається за 50–100 км від лінії бою
Окрема важлива лінія звіту — українські удари середньої дальності по російських наземних лініях зв’язку, складах, колонах, техніці та логістичних маршрутах.
Російські мілблогери визнають, що українські удари по півдню мають наслідки не лише у вигляді дефіциту пального чи товарів в окупованому Криму. Вони впливають на здатність російської армії перекидати сили, постачати підрозділи та концентрувати резерви.
Особливо небезпечними для РФ є удари на глибині 50–100 кілометрів від фронту. Це зона, де розташовані склади, транспортні вузли, маршрути перекидання, ремонтні бази, пункти тимчасового розміщення, системи ППО та артилерійські колони.
Якщо ця зона стає небезпечною, російська армія втрачає гнучкість. Вона може мати людей і техніку, але не мати можливості швидко підвезти їх туди, де виникає потреба. Саме тому удари по логістиці часто мають більший ефект, ніж прямі бої за окрему посадку чи село.
Маскування військової техніки під цивільну: ознака слабкості й ризик воєнних злочинів
Звіт також згадує повідомлення про те, що російське командування може наказувати маскувати військову техніку під цивільну. Якщо такі дії підтверджуються, це є не просто тактичною хитрістю. Це порушення законів війни, адже використання цивільного вигляду для прикриття військових об’єктів створює додаткову небезпеку для цивільних.
Але навіть сама поява таких обговорень показова. Вона свідчить, що російська армія не має достатньо ефективного захисту від українських ударів і шукає способи виживання в тилу. Якщо раніше тилові маршрути РФ були відносно безпечними, то тепер вони стають частиною поля бою.
Це змінює логіку війни: російський солдат на передовій залежить не лише від окопу, артилерії чи дрона, а й від того, чи доїде до нього пальне, боєприпаси, їжа, генератори, транспорт і зв’язок.
Gripen для України: чому це більше, ніж просто нові літаки
Однією з найважливіших подій 28 травня стало оголошення Швеції про передачу Україні загалом до 36 винищувачів Gripen. Йдеться про 16 літаків Gripen C/D, які мають бути поставлені на початку 2027 року, та до 20 Gripen E/F, закупівля яких фінансуватиметься з кредиту ЄС і постачання яких планується з 2030 року.
Україна спрямує 2,5 млрд євро з кредиту ЄС на придбання перших 20 шведських винищувачів Gripen E/F.
Швеція також має намір передати Україні 16 літаків Gripen C/D як оборонну допомогу.
Про це повідомили в уряді Швеції.
«Якщо Україна реалізує заплановану закупівлю, Швеція також має намір передати 16 літаків», — зазначили в уряді.
Підготовка українських пілотів і технічного персоналу вже триває та буде розширена цієї осені.
«Довгострокова амбіція України — 100–150 літаків Gripen», — заявив міністр оборони Швеції Поль Йонсон.
Після ухвалення необхідних рішень і дозволів поставки Gripen C/D до України планують розпочати на початку наступного року.
Минулого року Володимир Зеленський заявляв, що Україна розраховує отримати перші шведські винищувачі вже у 2026 році.
Загалом Україна прагне купити від 100 до 150 новітніх JAS 39 Gripen E/F.
Шведська компанія Saab здатна виробляти 20–30 літаків щороку, і готується до подальшого нарощування темпів.
Україна розраховує локалізувати виробництво шведських бойових літаків з 2033 року.
Проєкт має охоплювати широкий спектр робіт — від великовузлового складання до виготовлення окремих деталей.
Україні для винищувачів Gripen відправлять новітні ракети великої дальності Meteor.
Президент Володимир Зеленський заявив, що поставка винищувачів Gripen від Швеції допоможе Україні у захисті від російських керованих авіаційних бомб (КАБ).
“Тому звичайно, ці літаки з дуже конкретним озброєнням, з ракетами Meteor тощо, які можуть завдавати уражень на понад 200 км, ми думаємо, що зможемо витіснити ці російські літаки. І вони не зможуть масовано використовувати КАБ”, – наголосив він.
Ця ракета має дальність понад 120 км з оцінною максимальною дальністю ураження цілі до 200 км. Ракету Meteor виробляє європейський концерн MBDA.
Її ключовою перевагою є регульований прямоточний повітряно-реактивний двигун, який дозволяє ракеті гарантовано уражати ціль на значно більшій відстані навіть за умов її активного маневрування.
Цей чинник суттєво підвищить ризики для російських винищувачів і бомбардувальників, оскільки їм доведеться раніше реагувати на пуски ракет «повітря–повітря» та виконувати маневри ухилення заздалегідь, що збільшить шанси їх ураження.
Розробка та виробництво ракети Meteor відбувається з залученням близько 50 компаній з п’яти країн які об’єднані у спільне підприємство MBDA.
Для України це може стати якісним посиленням авіації. Gripen створювався для умов, близьких до тих, у яких воює Україна: розосереджене базування, робота з коротких смуг, швидке обслуговування, взаємодія з сучасними ракетами та мережевими системами.
Але головний акцент Зеленський зробив на боротьбі з російськими керованими авіабомбами. Саме КАБи стали одним із найруйнівніших інструментів РФ: російські літаки скидають їх із відносно безпечної відстані, залишаючись у повітряному просторі, де Україна не завжди може їх дістати.
Gripen із ракетами Meteor, дальність яких у звіті зазначена на рівні близько 200 кілометрів, потенційно може змусити російську авіацію діяти обережніше і триматися далі від фронту. Якщо російським літакам доведеться запускати бомби з більшої відстані, точність і ефективність таких ударів може знижуватися, а частина цілей на передовій стане менш доступною.
Тобто Gripen — це не тільки про повітряні бої. Це про зменшення тиску на українську піхоту, міста, укріплення, логістику й оборонні рубежі.
Читайте також: “Чи зможуть шведські винищувачі Gripen перекрити домінування РФ у повітрі?”
Українські КАБи: асиметрична відповідь на російську перевагу
Звіт також згадує, що Україна розробила власну керовану планерну авіабомбу. Це важливий елемент ширшої стратегії: Україна не лише просить партнерів про готові системи, а й нарощує власні ударні можливості.
Якщо українські КАБи будуть застосовуватися системно, вони можуть посилити кампанію повітряного перехоплення на полі бою — тобто удари по ближньому й оперативному тилу РФ, укріплених позиціях, складах, командних пунктах і логістиці.
У поєднанні з далекобійними дронами, Storm Shadow, ударами по ППО та майбутнім посиленням авіації це формує нову модель української війни: не лінійне «відтиснення» ворога метр за метром, а багаторівневе виснаження його здатності тримати фронт.
Читайте також: “Україна входить у клуб виробників керованих авіабомб: чому це важливо для війни”
Сумщина, Харківщина, Донеччина: фронт залишається складним, але не одностороннім
Попри всі проблеми РФ, звіт не створює ілюзії, що ситуація на фронті проста. Російські війська продовжують атаки на низці напрямків — у Сумській області, на Харківщині, біля Куп’янська, Борової, Слов’янська, Костянтинівки, Покровська, Новопавлівки, Гуляйполя, Оріхова та Херсона.
На Сумському напрямку росіяни проводять інфільтраційні дії й намагаються створювати буферну зону. Проте звіт зазначає, що тактично значних успіхів там вони не досягли.
На Харківщині російські війська продовжують спроби просування, зокрема в районі Вовчанська та інших населених пунктів, але українські сили утримують важливі позиції. Окремо згадується ймовірне звільнення українськими військами Одрадного та просування в цьому районі.
На Донеччині ситуація залишається найбільш напруженою. Росія продовжує тиснути на слов’янському, костянтинівському, добропільському, покровському, новопавлівському та олександрівському напрямках. Але й тут картина не є однозначною: українські сили контратакують, утримують позиції, просуваються на окремих ділянках і системно б’ють по російських логістичних лініях.
Українські ударні безпілотники продовжують ефективно нищити військову логістику російських окупантів у глибокому тилу, зриваючи постачання боєприпасів та техніки до лінії фронту. У мережі з’явився відеозапис із результатами роботи українських операторів дронів на ділянці стратегічної траси Луганськ-Алчевськ-Дебальцеве, що розташована за 55 кілометрів від лінії бойового зіткнення.
На оприлюднених кадрах видно повністю розбиту та спалену техніку загарбників, яка заблокувала рух автошляхом у напрямку Луганська. Внаслідок точних влучань безпілотників на дорозі розпочалася сильна пожежа та детонація боєкомплекту російських військових машин.
За словами автора відео, через вибухи нафтопродуктів та боєприпасів у військових вантажівках постраждав і цивільний транспорт, який у цей момент рухався трасою. Водій однієї з цивільних автівок, якому не пощастило опинитися поруч із епіцентром вибуху БК, зазнав смертельних поранень та згорів на місці.
Увага! Ненормативна лексика! Увага! Не рекомендовано до перегляду особам із нестійкою психікою! ВIДЕО 18+
Сили безпілотних систем провели серію ударів по ключових об’єктах російських окупантів у Луганській, Донецькій та Запорізькій областях.
Під ураження потрапили елементи протиповітряної оборони, командні машини, склади матеріально-технічного забезпечення, тимчасові пункти дислокації та логістичні об’єкти ворога.
Операції виконували підрозділи 1-го окремого центру, 9-го батальйону “Кайрос” 414-ї бригади “Птахи Мадяра”, 413-го полку “Рейд” та 412-ї бригади Nemesis у взаємодії з Центром глибинних уражень угруповання СБС.
Серед найважливіших уражених цілей – радіолокаційна станція “Небо-СВ” у Луганській області, командно-штабна машина ЗРК “Бук-М2”, тягач зі складу комплексу С-350 “Вітязь”, а також кілька складів МТЗ і тимчасових пунктів дислокації окупантів.
Окремо українські оператори дронів завдали ударів по логістичних маршрутах противника у Запорізькій та Донецькій областях.
У СБС наголошують, що системні удари по таких об’єктах суттєво послаблюють можливості російських військ виявляти повітряні цілі, координувати роботу ППО та забезпечувати свої підрозділи технікою, паливом і боєприпасами.
Командувач українських військ безпілотних систем (ВСБ) майор Роберт «Мадьяр» Бровді 27 травня повідомив, що українські сили завдали удару по напівпричепу російської системи ППО С-350 поблизу Кам’януватого (близько 120 кілометрів від лінії фронту), пункту дислокації російської 9-ї мотострілецької бригади (51-ша загальновійськова армія [ВАА], раніше 1-й армійський корпус Донецької Народної Республіки [АК ДНР], Південний військовий округ [ПВО]) поблизу окупованого Безименного (близько 136 кілометрів від лінії фронту на узбережжі Азовського моря), та по невказаних російських логістичних підрозділах в окупованій Донецькій області.
Дрони як нерв війни: хто контролює повітря над логістикою, той контролює темп
У звіті постійно повторюється тема дронів — українських і російських. Це не випадковість. Саме безпілотники дедалі більше визначають, хто може рухатися, постачати, атакувати, евакуювати, ремонтувати і виживати.
На слов’янському напрямку українські підрозділи б’ють по російських наземних лініях зв’язку, позиціях операторів дронів, укриттях, артилерії та техніці на глибині до 50–60 кілометрів. Росія, своєю чергою, використовує операторів центру «Рубікон» для перерізання української логістики.
Це вже не класична війна, де тил починається за лінією фронту. У зоні насичення дронами тилу в традиційному сенсі майже немає. Будь-яка дорога, міст, посадка, ангар, АЗС, склад чи тимчасовий пункт дислокації можуть стати ціллю.
Додаткові геолокаційні відеозаписи, опубліковані 27 травня, показують, як український безпілотник влучив у російський транспортний засіб на трасі М-18 Запоріжжя – Михайлівка на північ від Василівки (близько 15 кілометрів від лінії фронту).
Саме тому російські мілблогери говорять про потребу в мобільних вогневих групах, екіпажах перехоплювачів і захисті доріг. Війна все більше перетворюється на боротьбу не лише за територію, а за можливість рухатися.
Удари по паливу: Білорусь як аварійний бензобак Росії
Окремий важливий блок — наслідки української кампанії ударів по російських нафтопереробних заводах. За даними звіту, російські трейдери різко наростили закупівлю білоруського бензину в травні 2026 року.
Це свідчить про те, що удари по паливній інфраструктурі РФ мають не лише медійний, а й економічний ефект. Якщо Росія змушена імпортувати більше бензину з Білорусі, це означає, що її внутрішній ринок відчуває напруження. Навіть якщо Москва пояснює дефіцит «ремонтами» або сезонними факторами, контекст українських ударів по НПЗ виглядає ключовим.
Для війни пальне — це кров логістики. Без нього неможливі масові перекидання техніки, постачання фронту, евакуація, робота генераторів, підвезення боєприпасів і маневр резервами. Тому удари по паливу — це не другорядний економічний тиск, а частина військової стратегії.
Російська ракетно-дронова кампанія: тиск на український тил триває
У ніч з 27 на 28 травня Росія запустила по Україні одну аеробалістичну ракету «Кинжал» і 147 далекобійних безпілотників різних типів. Українські сили збили 138 дронів, однак частина ударів і уламків спричинила пошкодження цивільної, енергетичної, житлової, освітньої та сільськогосподарської інфраструктури в кількох областях.
Цей епізод показує, що Росія продовжує ставку на виснаження української ППО та тиск на тил. Навіть за високого відсотка збиття масовані атаки створюють навантаження на енергетику, рятувальні служби, місцеву владу й населення.
Водночас українська здатність збивати більшість цілей демонструє адаптивність ППО. Але проблема залишається: Росія комбінує дешевші дрони, реактивні модифікації, ракети та різні маршрути запуску, намагаючись знайти слабкі місця в українській обороні.
2026 рік може стати роком розриву між російськими амбіціями та російськими можливостями
Матеріал за 28 травня показує війну в моменті, коли Росія ще здатна наступати, але дедалі менш здатна перетворювати наступ на стратегічний прорив.
РФ атакує на багатьох напрямках, намагається інфільтруватися, тисне піхотою, використовує авіабомби, дрони й ракети. Але темпи просування впали, логістика стала вразливішою, тил уже не є безпечним, а командування, схоже, дедалі частіше підміняє реальність звітами про бажаний стан справ.
Україна, своєю чергою, робить ставку на іншу логіку: не лише тримати оборону, а бити по вузлах, які забезпечують російську військову машину. ППО, склади, НПЗ, авіабази, дороги, транспортні колони, логістичні центри, об’єкти в Криму, Донбасі, на півдні РФ і навіть у Москві — усе це стає частиною єдиного поля бою.
Передача Gripen додає до цієї картини ще один вимір. Якщо Україна отримає сучасні літаки, здатні відсунути російську авіацію від фронту, це може зменшити ефективність КАБів і послабити один із головних інструментів російського наступу.
Російська армія у 2026 році опинилася в парадоксальній ситуації: вона все ще наступає, але її просування сповільнюється; вона все ще має перевагу в окремих видах озброєння, але її тил дедалі вразливіший; вона все ще формує великі політичні цілі, але її командування, схоже, доповідає Кремлю не стільки реальність, скільки зручну для начальства картину.
Це не означає, що загроза зникла. Навпаки, Росія може ставати ще небезпечнішою саме через розрив між амбіціями й можливостями: коли політичне керівництво вимагає неможливого, військові часто компенсують це інтенсивністю атак, тиском на фронт і ударами по цивільній інфраструктурі.
Але стратегічна тенденція очевидна: Україна дедалі активніше переносить війну в російський тил, руйнує логістичні зв’язки, змушує Москву захищати власну столицю й готується до посилення авіаційного компонента. Якщо ця динаміка збережеться, головним питанням для Кремля стане не те, які території він хоче захопити, а те, чи здатна російська військова система витримати війну, в якій більше немає безпечного тилу.
За матеріалами understandingwar.org
