Що Семен Кривонос сказав про «Мідас», бекофіси та слабкість українських інституцій.
Рік, коли НАБУ перетворилося з «технічного органу» на центр політичної гравітації
До 2025 року НАБУ було важливим, але все ж досить спеціалізованим гравцем – щось між «технічною інституцією» для донорів і символом реформ для активістів. Операція «Мідас», вибух плівок Міндіча і розкриття багатомільярдної корупційної схеми в енергетиці змінили це за кілька тижнів.
Відставки в Кабміні, падіння голови Офісу президента, турбулентність у Верховній Раді, нервова реакція міжнародних партнерів – усе це побічні ефекти однієї справи.
На фінальній цього року зустрічі проєкту «Нова країна» директор НАБУ Семен Кривонос отримав те, чого давно вимагало суспільство: публічну і дуже детальну розмову про «Мідас», про бекофіси й про те, наскільки глибоко корупція вросла в інституції.
Спробуємо розкласти його меседжі по полицях: де в інтерв’ю був холодний юридичний формалізм, де – сигнал політикам і партнерам, а де – пряма відповідь суспільству «що далі?».
Читайте також: Відставка Андрія Єрмака:
як «землетрус на Банковій» змінює гру навколо мирного плану, влади і війни
НАБУ проти політичної бурі: «ми не знімаємо серіал», – Семен Кривонос
Кривонос починає з базового застереження: НАБУ не має політичного мандату, і будь-які наслідки для уряду, ОП чи парламенту – це «похідні», а не мета.
За формулою директора, завдання НАБУ просте і жорстке: розслідувати злочини так, як того вимагає закон, і бути максимально аполітичними.
Попри це, він визнає очевидне: «Мідас» став каталізатором політичної кризи. Не тому, що НАБУ цього прагнуло, а тому, що масштаби викриттів наклалися на вже розхитану систему.
І тут звучить ключовий меседж: замість шукати винного в «дестабілізації», держава має використати кризу як імпульс до оновлення інституцій та виконання антикорупційних умов на шляху до ЄС. Це прозорий натяк на єврокомісійний чек-ліст реформ, де незалежність НАБУ й САП – окремий пункт.
Читайте також: «Шлагбаум» на мільярди:
як, за версією НАБУ, працювали «відкатні» схеми Енергоатому
Операція «Мідас»: не шоу, а довга економічна війна
Ззовні «Мідас» виглядає як ідеальний політичний серіал:
- плівки з цинічними розмовами про мільйони,
- фігуранти рівня міністрів, віцепремʼєрів та топменеджменту держкомпаній,
- паралельні сюжети – від Енергоатому до оборонних закупівель.
Кривонос холодно охолоджує очікування:
- НАБУ не планує «нові серії» заради хайпу;
- акцент змістився з аудіо на фінансове розслідування: відстеження коштів, бенефіціарів, структур, країн.
Він нагадує: публікація плівок — це радше виняток, ніж правило. Вони розсекречуються, коли:
- є достатня доказова база;
- суспільний інтерес високий;
- це не зруйнує саму справу в суді.
Інакше кажучи, «Мідас» у виконанні НАБУ — це не політичний Netflix, а 15-місячна операція всього бюро, тисячі годин записів і складна економічна схема, яку тепер треба довести до вироків, а не до кліків.
ФБР, «рептилоїди» і липневі протести: хто насправді вплинув на «Мідас»
Окремий блок – відповідь на популярні вкиди: «це все ФБР», «плівки злили іноземні спецслужби», «операція вигідна росіянам».
Кривонос реагує максимально жорстко й трохи емоційно:
- історії про участь ФБР чи західних спецслужб називає маячнею і конспірологією;
- наголошує, що розробка – власна операція НАБУ та САП;
- єдиний фактор, який він визнає, – українське суспільство, що 23 липня вийшло на протести проти закону №12414 про обмеження незалежності НАБУ й САП.
Ці акції він трактує як:
- захист інституції,
- сигнал політичній еліті,
- підсилення позицій детективів, які працювали під тиском – від стеження до інформаційних атак.
Щодо звинувачень у «грі на Росію» відповідь ще пряміша:
- корупція послаблює країну й обʼєктивно працює на росіян;
- той, хто краде з бюджету чи бере хабарі під час війни, «працює на ворога», незалежно від прапорця в Telegram.
Таким чином Кривонос розвертає дискусію: питаємо не «чи грає на Росію «Мідас», а «на кого грали ті, хто роками крав із критичної інфраструктури».
Бекофіси як симптом: де інституції вже прогнили
Фраза «бекофісів вистачає, ще працювати і працювати» – чітка анатомія того, як улаштована корупція в Україні-2025.
За версією Кривоноса, бекофіс — це:
- неформальний центр впливу: без владних повноважень, але з доступом до грошей, «бані» й близькості до політиків;
- паразит на слабкій інституції – міністерстві, міськраді, держкомпанії, правоохоронному органі;
- вузол, через який перекуповуються:
- тендери,
- земля й майно,
- потрібні рішення наглядових рад,
- «непомічені» порушення правоохоронців.
2025 року НАБУ, за словами директора, викрило три злочинні організації такого типу:
- у Київраді й КМДА,
- у медичних закупівлях,
- в Енергоатомі та дотичних структурах.
Найгірший висновок: бекофіси є не аномалією, а системним явищем – у великих містах, різних секторах, і навіть у самій правоохоронній системі.
Це означає, що будь-яка спроба реформ «згори» неминуче натрапляє на невидиму мережу приватних «сервісних центрів», де політичний вплив конвертується у кеш.
Хто на вершині піраміди? Спокуса прізвищами й відповідь Кривоноса
Очікуваний для публіки запит: «то хто головний? це один “сірий кардинал” чи кілька?»
Кривонос відмовляється вмикати режим конспірології:
- каже, що немає однієї надпіраміди – радше багато конкуруючих і перетинаючихся мереж;
- у великому місті кілька груп можуть контролювати різні потоки: землю, комуналку, підряди, транспорт.
Це важливий момент: він свідомо не дає легкого, «серіального» пояснення про «головного злодія», натомість натякає на федеративну модель корупції, де десятки бекофісів живуть за одним і тим самим алгоритмом – там, де інституції слабкі, а запобіжники не працюють.
Російський слід і «двушка на Москву»: що можна сказати вголос
Окрема чутлива тема – контакти фігурантів «Мідаса» з Росією, у тому числі сумнозвісна «двушка на Москву».
Кривонос визнає:
- ці епізоди розслідують;
- частину матеріалів щодо можливих звʼязків із державою-агресором уже передано СБУ, яка веде власну лінію;
- щодо окремих фінансових маршрутів НАБУ поки рухається самостійно, але не виключає більш глибокої контррозвідувальної взаємодії.
Публічно він тут обережний: будь-який зайвий коментар може або зірвати міжнародну співпрацю (банки, фінмоніторинг інших країн), або дати адвокатам шанс посилатися на «тиск через медіа».
Чому не спрацював фінмоніторинг і банки
За логікою фінмоніторингу, транзакції, які фігурують у «Мідасі», мали «загорітися червоним» ще на вході — або в банку, або в Держфінмоніторингу.
Але, за словами Кривоноса:
- нічого не спрацювало: ні банківський комплаєнс, ні державний фінмоніторинг;
- тільки після того, як НАБУ й медіа публічно розклали схему, зʼявилися «ознаки руху» з боку Фінмоніторингу;
- зараз бюро отримує перші проміжні відповіді, зокрема по оборонних епізодах.
Ключова страховка: навіть якщо український фінмоніторинг буде працювати мляво, у НАБУ є альтернативний маршрут – міжнародна співпраця з правоохоронцями ЄС, Британії, США, Балтії, Польщі.
Тобто «Мідас» оголив не лише політичний, а й технічний провал фінансової системи, яка мала б ловити такі схеми автоматично.
Умєров, «квартира пʼяти міністрів» і ризик політичного перевантаження
Ще одна лінія суспільних питань – оборонний блок, бронежилети і роль міністра оборони Рустема Умєрова.
Факти від Кривоноса:
- Умєров має статус свідка, його допитали, він відповів на запитання;
- поняття «співпрацює/не співпрацює» – не юридична категорія, а політичне кліше;
- найгостріше питання у нього не про бронежилети, а про те, що робили мінімум п’ятеро (екс)міністрів в одній квартирі, де були записані частини розмов.
Це важливий поворот: НАБУ, принаймні публічно, уникає позиції «полювання на конкретну фігуру» й демонструє інтерес до мереж, а не персоналій.
Єрмак, підозри й міфологія «90 % обшуків із підозрами»
Ключові запитання публіки:
- «Чому немає підозри Єрмаку?»
- «Чому кажуть, що у 90 % обшуків НАБУ одразу вручає підозру?»
Кривонос відповідає максимально формально:
- Підозри не анонсують. Якщо підозра не вручена, це означає лише одне – на момент ухвалення рішення слідство не зібрало достатньо доказів.
- НАБУ не зобовʼязане пояснювати, чому комусь не вручили підозру.
- Гучна цифра «90 %» – вигадка, яку розігнали як «думку одного медіа»:
- обшуки – рутинна слідча дія,
- підозр набагато менше,
- статистики «обшук = підозра» просто не існує.
Замість обіцянок, Кривонос формулює єдину політичну гарантію, яку готовий взяти на себе: жодній ідентифікованій винній особі в справах НАБУ не вдалося уникнути відповідальності. І це вже питання не тижнів, а років.
Хто зливав і стежив: війна за контроль над справою
Окремий нерв інтервʼю – тема витоків. Плівки Міндіча, які першою опублікувала «Українська правда», і політичні «прогнози» про дії НАБУ, які регулярно озвучував нардеп Ярослав Железняк.
Кривонос стверджує:
- НАБУ й САП не передавали журналістам матеріали негласних дій;
- джерело інформації про прослуховування квартири Міндіча вони «плюс-мінус знають», і це точно не Бюро;
- прогнози окремих політиків ніколи не збувалися на 100 %, але НАБУ знає, звідки вони брали інформацію.
На практиці це вже вилилося у кілька кримінальних проваджень:
- за стеженням за детективами,
- за незаконним доступом до закритих реєстрів і ухвал на обшуки,
- за впровадженням «своїх» людей у НАБУ й САП та свідоме зливання інформації фігурантам.
Тут Кривонос намагається провести чітку межу між:
- роботою журналістів (яких він не атакує),
- та «політичними стейтментами» й зливами з боку чинних або колишніх представників правоохоронних органів.
Чому операцію не «рубали» на старті: ставка на системний шок
Частина критики на адресу НАБУ звучить так: чому не присікли схему ще на перших епізодах, навіщо 15 місяців збирати записи?
Аргумент Кривоноса:
- завдання було захопити всю мережу – всі епізоди, всіх залучених, всі бекофіси;
- раннє втручання дало б ефект «ай-ай-ай» і швидку адаптацію схеми в іншому місці;
- натомість зараз маємо:
- публічно підсвічену повноцінну злочинну організацію,
- надпотужний превентивний ефект – кількість запитів на угоди і повернення коштів з-за кордону зросла приблизно на 30 %,
- серйозний шок для всіх інших бекофісів, які думали, що їх «кришують» назавжди.
Фактично «Мідас» задумувався як не лише каральна, а й виховна операція для всієї системи. А НАЗК паралельно видало рекомендації щодо очищення Енергоатому, ще до виходу операції в публічну площину.
ТСК як рентген для системи: ДБР розслідує саме себе, а Фінмоніторинг «не бачить» десятки мільйонів
Операція «Мідас» та інтерв’ю Кривоноса оголили слабкість інституцій. Сьогоднішнє засідання парламентської Тимчасової слідчої комісії (ТСК) показало ще одну річ: частина системи не просто слабка, а активно опирається змінам.
ДБР, візити фігурантів і «розслідування самого себе»
На засіданні ТСК представники Державного бюро розслідувань підтвердили: один із фігурантів «плівок Міндіча» – Ігор Миронюк («Рокет») – справді приходив до центрального офісу ДБР і зустрічався там зі слідчим і його керівником. Переговори відбувалися у фойє будівлі, що викликало закономірний сарказм депутатів: хто взагалі проводить такі зустрічі «на вході» силового органу.
Формально ДБР звітує про масштабну роботу:
- понад 90 слідчих і процесуальних дій,
- 47 допитів свідків,
- 12 впізнань за фото,
- дві психолого-лінгвістичні експертизи,
- десятки оглянутих відеозаписів засідань ВАКС,
- один мобільний телефон із важливими даними,
- 28 запитів – 26 відповідей.
Однак у ключовому місці все ламається:
- жодного працівника ДБР не відсторонено,
- відео з камер на момент візиту фігуранта вже «не збереглося», бо записи тримають лише 14 днів,
- директора ДБР Олексія Сухачова не допитали, хоча на плівках фігурує «Льоша», якого НАБУ прямо ідентифікує, а прокурор САП публічно говорив про «тісні зв’язки» фігурантів з керівництвом Бюро.
Керівництво ДБР відповідає, що спершу треба провести додаткові експертизи, у тому числі лінгвістичні, – і лише тоді давати оцінки. Депутатів це відверто обурює:
- Артур Герасимов говорить про ризик знищення доказів (насамперед відео з камер) і пропонує передати провадження до НАБУ;
- Анастасія Радіна називає ситуацію абсурдною: бюро, чиїх топів згадують на плівках, розслідує можливі злочини цих же топів саме щодо себе;
- голова ТСК Ярослав Железняк нагадує, що разом із Радіною є автором законопроєкту про перезавантаження ДБР.
У підсумку ДБР виглядає як інституція, яка формально «працює» (допити, запити, експертизи), але де-факто не зачіпає власне керівництво – попри прямі згадки на плівках і заяви САП.
Застави й Фінмоніторинг: коли для бізнесу блокують рахунки за дрібниці, а 95 млн від «фірми-нульовки» – ні
Друга частина засідання ТСК стосувалася Державної служби фінансового моніторингу й походження грошей, внесених як застави за фігурантів «Мідасу» / «Міндічгейту».
Ситуацію окреслив Семен Кривонос:
- НАБУ надіслало пакет запитів до Фінмону щодо джерел коштів, внесених як застави;
- частину відповідей отримано щодо компаній «Вангар» та «Варрос Energy»;
- але походження коштів окремих фізичних осіб досі не прояснене, хоча застави вже внесені й люди вийшли під них;
- загальна картина така: з понад сотні запитів Фінмон дав лише приблизно половину відповідей, тобто працює вибірково й повільно.
Голова Фінмоніторингу Філіп Пронін захищався так:
- служба не має прямого доступу до всіх транзакцій,
- вона залежить від інформації, яку надають конкретні банки,
- Фінмон формально не може сам блокувати операції, лише сигналізувати банку.
Це викликало жорстку реакцію депутатів:
- Ніна Южаніна назвала таку позицію «блюзнірством», нагадавши, що бізнесу рахунки блокують миттєво за значно дрібніші підозри;
- Железняк навів кейс застави за Ігоря Фурсенка («Рьошик») у 95 млн грн, внесеної «фірмою-нульовкою», створеною у 2025 році, – і це не спрацювало ні як тригер для банку, ні для Фінмону;
- депутати прямо ставлять під сумнів, чи може такий Фінмон працювати в країні, що воює, і закликають голову служби або піти у відставку, або готуватися до кримінальних проваджень.
ТСК анонсує наступні кроки:
- виклик представників НБУ, щоб розібратися, як банки погоджували транзакції за такими заставами;
- повторне запрошення керівництва Державної прикордонної служби щодо виїзду за кордон Тимура Міндіча та Олександра Цукермана (із натяком на можливий примусовий привід керівника ДПСУ Сергія Дейнеки у разі ігнорування).
Фактично засідання ТСК демонструє те, про що говорить Кривонос:
- бекофіси й корупційні мережі живуть не у вакуумі, а в екосистемі зручних інституцій – від правоохоронців до фінмоніторингу;
- навіть після публічних плівок і міжнародного резонансу частина системи тягне час, ховається за процедурами й експертизами, зберігаючи статус-кво.
І це особливо контрастує з тим, що в цей же момент POLITICO заносить Семена Кривоноса в блок “10 to Watch” – як людину, яка може суттєво змінити правила гри не лише в Україні, а й у Європі загалом.
На тлі такого міжнародного визнання засідання ТСК виглядає як лакмусовий папірець: чи готова українська держава підкріпити роботу НАБУ реальним перезавантаженням ДБР, Фінмону й інших слабких ланок – чи обмежиться ще одним раундом гучних заяв і тихого саботажу.
Що далі: домашнє завдання для парламенту, уряду й партнерів
Після «Мідаса» м’яч явно на боці політичної системи. НАБУ зробило свою частину роботи:
- продемонструвало, що може зайти в «недоторканну» енергетику,
- оголило бекофіси та їхні звʼязки з урядовим рівнем,
- показало слабкість фінмоніторингу й інституцій, які мали бути запобіжниками,
- отримало масову підтримку громадян і чіткий мандат суспільства на жорстку антикорупцію.
Тепер:
- Верховна Рада має закрити законодавчі діри, що дозволяють існування бекофісів;
- уряд – змінити управління держкомпаніями й налаштувати реальний контроль за грошима;
- міжнародні партнери – продовжити жорсткий курс: гроші в обмін на реальні антикорупційні результати, а не на презентації.
НАБУ зі свого боку, за словами Кривоноса, готове надати конкретні рекомендації, де саме система ламається й які запобіжники треба вмонтувати.
«Бекофісів вистачає» як вирок і як план дій
Фраза: «Бекофісів вистачає», читається двояко.
- Песимістичний шар: бекофіси – не виняток, а норма; еліти досі вірять у право «крутити схеми» навіть під час війни.
- Оптимістичний шар: якщо «Мідас» доведуть до вироків, а парламент та уряд зроблять висновки, цей кейс може стати першим системним розгромом цілої моделі, а не окремих осіб.
Кривонос намагається зрушити суспільний фокус з питань «чи буде ще плівка? чи буде підозра конкретному X?» до більш нудних, але ключових речей:
- як перепаяти інституції,
- як зупинити бекофіси на вході, а не на виході,
- як зробити так, щоб наступні «Мідаси» не були потрібні, бо корупція не встигає дорости до такого масштабу.
Поки що відповідь проста: «Бекофісів вистачає. Ще працювати і працювати».
Питання лише в тому, чи вистачить політичної волі не перетворити цю фразу на вічний діагноз.
За матеріалами lb.ua
