П’ятигодинна зустріч у приватному гольф-клубі Shell Bay під Маямі стала найгострішим епізодом нового «трампівського» мирного треку: США і Україна намагалися добити рамку оновленого мирного плану перед візитом спецпосланця Стіва Віткоффа до Володимира Путіна. За словами держсекретаря Марко Рубіо й Рустема Умєрова, досягли «додаткового прогресу», але ключові вузли – повоєнні кордони, гарантії безпеки та графік виборів в Україні – залишаються відкритими.
Паралельно вибухає політична критика в самих США: частина республіканців називає початковий 28-пунктний план «документом капітуляції», а британський парламент, європейські уряди й експерти публікують офіційні розноси плану як такого, що переписаний з російського драфту й винагороджує агресію.
Що реально сталося у Маямі після Женеви
За даними Axios, FT та інших ЗМІ, зустріч у Shell Bay 30 листопада була запланована як технічний, але дуже політично чутливий раунд.
Локація та формат
- Місце – приватний гольф-клуб Shell Bay, що належить Віткоффу.
- Формат – приблизно п’ять годин закритих перемовин, без запитань від преси за підсумками.
Склад делегацій:
- Україна: переговори веде Рустем Умєров (як ключовий радник/секретар із нацбезпеки), який змінив Андрія Єрмака після його відставки на тлі корупційного розслідування. До команди входять дипломати, військові й представники розвідки.
- США: державний секретар Марко Рубіо, спецпосланець Стіва Віткофф, радник президента Джаред Кушнер та інші представники адміністрації Трампа.
Що підтвердили самі учасники після зустрічі:
- Рубіо: «було досягнуто додаткового прогресу», але попереду «ще багато праці», ідеться не лише про припинення вогню, а й про «майбутнє України, яке має бути безпечнішим і квітучішим, ніж будь-коли».
- Умєров: переговори були «складними, але продуктивними», Україна діє за чіткими директивами президента й трьома пріоритетами – мир, безпека, процвітання.
Нове порівняно з попередніми днями: Axios уже після зустрічі уточнює, що головна вісь дискусії – післявоєнні кордони між Україною та Росією, причому Москва наполягає на повному контролі над усім Донбасом. США хотіли вийти з Маямі з таким пакетом, який Віткофф зможе показати Путіну у вівторок як «життєздатну пропозицію».
«Три великі питання»: території, гарантії, вибори
Території й кордони – тепер прямо називають «післявоєнними»
Якщо раніше йшлося радше про «заморожування лінії фронту», то останні тексти вже відкрито говорять про формування післявоєнних кордонів:
- Згідно з витоками й аналізом британського парламенту, оригінальний 28-пунктний план передбачав визнання російського суверенітету над Кримом, Донецьком і Луганськом, а статус Херсона і Запоріжжя – «заморожував» по лінії фронту. При цьому пропонувалося обмежити чисельність ЗСУ, заборонити вступ до НАТО й провести ранні вибори.
- Axios і FT тепер описують територіальний блок як центральний предмет торгу в Маямі, причому Путін, за даними американських джерел, вимагає повний Донбас як мінімум.
Ключова для України зміна останніх днів – під тиском Києва й європейців із 28-пунктного документа вирізано щонайменше дев’ять найодіозніших пунктів, а низку формул пом’якшено – це підтверджують Reuters, FT та кілька інсайдерських аналізів.
Але сам факт, що зараз у Маямі сторони обговорюють саме «післявоєнні кордони», означає: Вашингтон хотів би в найближчі тижні/місяці отримати хоч якусь географічно фіксовану рамку угоди, навіть якщо остаточне «так/ні» віддадуть на рівень президентів.
Гарантії безпеки – «після угоди», а не «разом з угодою»
Ось де розходження між Києвом, Європою і Вашингтоном виглядають найризикованішими:
- Урядові джерела й аналітики у Європі та США підтверджують, що затверджені гарантії безпеки (щось на кшталт «статті 5») адміністрація Трампа поки бачить як наступний етап – вже після підписання угоди й припинення вогню.
- Для України й більшості європейських столиць це виглядає як повторення пастки Мінська: Росія одразу отримує стратегічні вигоди (територію, зняття частини санкцій, легалізацію контролю), а гарантії для України залишаються у просторі «домовимось потім». Саме так оцінюють план багато європейських коментаторів.
Звідси й нова ідея у Європі: контрпропозиції з жорсткішими вимогами до РФ – включно з повноцінними безпековими зобов’язаннями для України, механізмами відповідальності за агресію й відшкодування збитків. У кількох столицях прямо кажуть: без цього план Трампа просто «заморожує війну на умовах Кремля».
Вибори в Україні – від «100 днів» до розмитої «дорожньої карти»
Свіжі тексти підтверджують те, що: у початковій версії була жорстка вимога – вибори в Україні протягом 100 днів після угоди про припинення вогню.
Після скандалу:
- конкретний строк із більшості публічних версій зник, його замінила більш розмита формула «графіку повернення до нормального виборчого циклу»;
- але сама ідея швидкої легітимації влади через вибори зберігається – це важливий пункт для Трампа, який хоче мати справу з владою в Києві, чию легітимність не підважують перехідні воєнні норми й пролонгації повноважень.
Для України це подвійний ризик: провести чесні вибори в країні з мільйонами ВПО і частково окупованими територіями надзвичайно складно, а для Росії й проросійських акторів це потенційно ідеальний момент для втручання.
Як еволюціонував план Віткоффа–Дмитрієва: від «капітуляції» до «переписаного» варіанту
За останній тиждень ми отримали набагато більше документальних підтверджень щодо походження плану:
- Reuters, The Guardian та британський парламент прямо пишуть, що 28-пунктний план був суттєво заснований на російському документі, який команда Кирила Дмитрієва передала американцям восени; частину формул у злитому тексті навіть описують як «росіянізми», що видають авторство.
- Саме тому перший витік викликав хвилю критики – його називали «про-кремлівським абортом», який легалізує завоювання РФ, обмежує українську армію й надто швидко знімає санкції з Москви.
Після Женеви:
- план скорочено приблизно до 19 пунктів – це підтверджують FT, Axios, Al Jazeera й аналітичні розбори;
- викинуто або зм’якшено вимоги про чітке визнання російського суверенітету над усім Донбасом і Кримом, жорсткі обмеження чисельності ЗСУ, найбільш кричущі формули щодо НАТО;
- з’являється теза, що «будь-яка угода повністю поважатиме суверенітет України», але без детального пояснення, що це означає, коли паралельно дискутують про повоєнні кордони, не тотожні кордонам 1991 року.
Фактично зараз іде боротьба не лише за зміст пунктів, а й за політичний наратив: Вашингтон намагається перетворити документ із «російського драфту» на «спільний американо-український план», тоді як критики в Європі й США нагадують про його походження.
Чому Україна продовжує грати в цей трек
Тиск на Україну лише посилився:
- Внутрішній вимір США.
Конгресмени-республіканці типу Дона Бекона відкрито критикують адміністрацію Трампа за «брак моральної ясності» та називають початковий план «документом капітуляції». Але водночас наголошують: якщо Україна не погодиться бодай на змінений варіант, ризикує втратити частину підтримки США. - Публічна позиція Зеленського.
Президент називає момент «одним із найтемніших» для України: або прийняти угоду, що загрожує гідності й свободі, або відмовити й ризикувати критичним ослабленням американської допомоги. Він уже кілька разів публічно сказав, що не погодиться на документ, який фіксує російські завоювання, але шукає альтернативні формули й контрпропозиції. - Європейський фактор.
ЄС одночасно:- готує контрплани та резолюції (зокрема Європарламент і національні парламенти, як-от британський), де наполягає на справедливому мирі, притягненні РФ до відповідальності, компенсаціях та гарантіях безпеки рівня, близького до статті 5 НАТО;
- і побоюється, що в разі провалу плану Трампа США поступово «згорнуть» увагу до України й переорієнтуються на Китай, залишивши європейцям рахунок за безпеку.
У цих умовах Київ бере участь у переговорах у Маямі не тому, що план подобається, а тому що не може дозволити собі ігнорувати процес, який Вашингтон і Москва намагаються перетворити на головну вісь дискусії про кінець війни.
Що змінилося після зустрічі у Маямі
Акценти світових ЗМІ:
- Axios (1 грудня): зустріч була «напруженою», але «продуктивною», головна тема – повоєнні кордони; Путін вимагає весь Донбас; Умєров має доповісти Зеленському в Парижі.
- FT: підтверджує, що план скорочений до ~19 пунктів, Київ «значно пом’якшив» найгірші позиції, але території, гарантії безпеки й НАТО все ще висять у повітрі.
- Politico та британський парламент: деталізують першоджерело плану – російський драфт із вимогою визнати анексії, обмежити ЗСУ, відмовитися від НАТО, провести вибори за 100 днів і запросити РФ назад у G8.
- Guardian, Reuters, Al Jazeera: описують спроби США й України «переписати» документ і європейську лінію – не допустити, щоб план Трампа став новим «Мінськом».
З урахуванням цього загальна картина стає чіткішою: Маямі – не випадковий епізод, а кульмінація більшої гри навколо 28-/19-пунктної архітектури, в якій кожна сторона намагається «перемалювати» документ під себе, не виходячи публічно з процесу.
Можливі сценарії далі
- «Москва рубає»
Віткофф привозить у Кремль версію, частково прийнятну для Києва й пом’якшену під тиском Європи. Путін відхиляє її як таку, що не дає «повного Донбасу та максимуму гарантій», і продовжує тримати військовий тиск. У цьому варіанті Україна й ЄС отримують моральний аргумент, що саме Кремль зірвав «план Трампа», і на цій основі можуть вимагати посилення підтримки. - «Тиск на Київ через допомогу»
Якщо Москва дасть сигнал, що готова працювати з більш жорстким варіантом, адміністрація Трампа може перекинути фокус на Україну: або підписуєте «неідеальний, але реалістичний» план, або військова та фінансова допомога скорочується. Тоді перед Києвом постає справді екзистенційний вибір – прийняти часткову легалізацію окупації чи ризикувати залишитися один на один із Росією. - «Європейський контртрек»
Якщо США будуть занадто наполягати на своїй рамці, ЄС може формалізувати власний 24-/28-пунктний контрплан, де:- жорсткіші вимоги до РФ;
- реальний механізм гарантій для України;
- пов’язування зняття санкцій з конкретними кроками, а не самим фактом підписання угоди.
У цьому сценарії Україна опиняється між двома «рамками» – американською та європейською, але має більше простору для маневру й союзників у торгах із Вашингтоном.
Маямі не дало великої розв’язки, але чітко показало:
- американський трек Віткоффа–Трампа живий, попри скандали та критичні матеріали в медіа;
- Київ, Європа й антивоєнне крило у США поки що стримують найгірші російські пункти, але сам принцип «мир в обмін на територію й обмеження суверенітету» нікуди не зник;
- далі все залежить від трьох речей: реакції Путіна на пакет, який йому привезе Віткофф; готовності Трампа йти на конфлікт із Європою заради угоди; і жорсткості українських «червоних ліній», які Зеленський та Умєров будуть готові артикулювати публічно.
За матеріалами espreso.tv
