путін не оголосив другої хвилі мобілізації, і на середину серпня немає підтверджень, що таке рішення вже ухвалене. Однак Росія дедалі дорожче платить не тільки тим, хто погоджується йти на війну, а й людям, які здатні їх знайти. Регіони конкурують за контрактників, платять більше за кандидатів з інших областей, залучають поліцію, чиновників, підприємства та приватних рекрутерів. На тлі високих втрат ця система дедалі більше нагадує спробу відкласти політично небезпечне рішення — нову мобілізацію.
Через майже чотири з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення головна кадрова проблема російської армії полягає вже не просто в тому, щоб набрати ще кількасот тисяч військових. Москва повинна робити це безперервно.
Щомісяця частина нових контрактників заміщує вбитих, поранених, зниклих безвісти та тих, хто з інших причин вибуває з бойових підрозділів. І що вищою стає ціна цього поповнення, то помітніше Росія наближається до межі моделі, яку Кремль вибудовував після мобілізації 2022 року.
Розслідування The Guardian від 14 серпня описує цю систему зсередини: регіональні адміністрації мають плани набору, рекрутери — місячні нормативи, а чоловіків із боргами, кримінальними справами чи іншими проблемами дедалі частіше розглядають як ресурс, на який простіше натиснути. Один із рекрутерів у центральній Росії розповів виданню, що його організація повинна знаходити 20–30 людей на місяць; за перевиконання передбачені бонуси, за невиконання — санкції. Його оцінка ситуації коротка: торік це було простіше.
Але це ще не означає, що мобілізація неминуча. Навпаки: сьогодні ключове питання полягає в тому, скільки ще Кремль готовий заплатити, щоб її не оголошувати.
Чому після 2022 року Кремль зробив ставку на гроші
У вересні 2022 року Росія оголосила так звану часткову мобілізацію приблизно 300 тисяч резервістів. Вона допомогла стабілізувати фронт після російських поразок, однак усередині країни спричинила різкий суспільний шок, втечу сотень тисяч людей за кордон і зробила війну безпосередньою реальністю для значно ширшої частини російського суспільства.
Після цього Кремль змінив принцип комплектування армії.
Замість нового примусового масового призову з’явилася система, яку умовно можна назвати ринковою мобілізацією: держава купує готовність людей воювати.
Модель складається одразу з кількох рівнів:
- федеральної виплати за укладення контракту;
- регіональних і подекуди муніципальних бонусів;
- високого щомісячного грошового забезпечення;
- виплат у разі поранення;
- компенсацій сім’ї у разі загибелі;
- кредитних та інших соціальних пільг;
- окремих премій людям, які знайдуть нового контрактника.
Федеральна одноразова виплата становить 400 тисяч рублів, але основну конкуренцію між регіонами створюють власні доплати суб’єктів РФ. У деяких регіонах сукупний стартовий пакет уже перевищує 4 млн рублів.
За оцінкою The Guardian, після мобілізації 2022 року через контрактну систему Росія залучила приблизно 1,3 млн людей. Проте масштаб набору поступово знижується. Російська влада повідомляла приблизно про 450 тисяч контрактників у 2024 році та понад 422 тисячі у 2025-му.
За перше півріччя 2026 року Дмитро Медведєв заявив приблизно про 200 тисяч нових контрактів. Для порівняння: за аналогічний період 2025-го він називав близько 210 тисяч. Тобто навіть за офіційними російськими цифрами темп знизився приблизно на 5%. Незалежні оцінки на основі бюджетних виплат традиційно дають ще нижчий результат.
Саме ця динаміка важливіша за абсолютну цифру.
Поки людей було достатньо, проблему можна було вирішувати просто підвищенням виплат. Тепер зростає не лише ціна контрактника, а й ціна пошуку самого контрактника.
30 тисяч втрат проти приблизно тисячі новобранців на день
За оцінкою аналітика Німецького інституту міжнародних справ та безпеки Яніса Клюге, у 2026 році Росія набирає приблизно тисячу контрактників на день. Це близько 30 тисяч на місяць, хоча оцінка на основі фактичних бюджетних витрат може бути дещо нижчою.
Одночасно західні оцінки російських бойових втрат у 2026 році перевищують 30 тисяч людей щомісяця.
CSIS оцінює російські втрати у першій половині року приблизно у 30–34 тисячі вбитими, пораненими та зниклими безвісти щомісяця, тоді як приплив нових контрактників — приблизно у 27 тисяч на місяць. Загальні російські бойові втрати від лютого 2022-го до червня 2026-го центр оцінював приблизно у 1,4 млн осіб.
Прямо віднімати 27 тисяч новобранців від 30–34 тисяч втрат некоректно: частина поранених повертається до строю, різні джерела по-різному визначають категорії втрат і набору. Але стратегічний висновок залишається.
Значна частина російського рекрутингу зараз не збільшує армію — вона компенсує її постійне вибуття.
The Guardian прямо вказує, що більшість нових людей іде на поповнення виснажених частин, а не на формування додаткових сил для нарощування наступу. Financial Times також зазначає, що постійне спрямування новобранців безпосередньо на фронт ускладнює створення повноцінного оперативного резерву.
Це принципова зміна.
Раніше контрактний набір давав Кремлю можливість одночасно компенсувати втрати і збільшувати угруповання. Тепер дедалі більша частина ресурсу витрачається лише на те, щоб чисельність не почала скорочуватися.
Карта грошей: де за контракт платять найбільше
Російського єдиного «тарифу на війну» фактично не існує.
До федеральних 400 тисяч рублів кожен регіон може додавати власні виплати, а окремі муніципалітети — ще одну надбавку. Через це вартість одного нового контрактника залежить від місця оформлення контракту й може змінюватися буквально протягом кількох місяців.
Станом на кінець липня — початок серпня 2026 року картина виглядала так:
| Регіон | Одноразові виплати контрактнику | Що показує |
|---|---|---|
| Ханти-Мансійський автономний округ | до 4,1 млн руб. сумарно | одна з найбільших пропозицій у РФ |
| Дагестан | приблизно 3,6–4,1 млн руб. залежно від муніципалітету | високі виплати вже у традиційно активному регіоні набору |
| Карачаєво-Черкесія | регіональна виплата підвищена до 3,1 млн руб. | різке подорожчання одного контракту |
| Санкт-Петербург | близько 3,5 млн руб. сумарно після зниження виплати | навіть багаті регіони коригують стимули залежно від результату |
| Смоленська область | регіональна виплата зросла з 1,6 до 2,1 млн руб. | одночасно різко підняли й винагороду рекрутерам |
| Самарська область | регіональний бонус у серпні знижений до 400 тис. руб. після 2,2 млн навесні | акцент частково зміщено з виплати самому військовому на «імпорт» кандидатів |
Дані Novaya Gazeta Europe та Яніса Клюге показують, наскільки динамічним став цей ринок: середній розмір регіонального бонусу у серпні 2026 року сягнув приблизно 1,65 млн рублів — історичного максимуму, а середні фактичні витрати регіонів на одноразові виплати в розрахунку на один контракт становлять уже приблизно 1,8–1,9 млн рублів.
Але найбільш показовий процес відбувається паралельно.
Регіони почали платити не лише контрактникам.
Вони платять мисливцям за контрактниками.
«Приведи друга»: як вербування перетворилося на окрему індустрію
До серпня 2026 року винагороду за залучення військових запровадили вже 56 російських регіонів. Майже роком раніше таких було 31. У 38 випадках програми оформлені через офіційні регіональні чи муніципальні рішення, ще у 18 виплати здійснюються через приватні рекрутингові структури, підрахував The Moscow Times.
Це означає, що Росія фактично створила багаторівневий кадровий ринок.
Людина може отримати мільйони за підписання контракту.
А той, хто її знайшов, — сотні тисяч за сам факт підписання.
У травні «Важные истории» підрахували, що з моменту появи таких схем російські регіони офіційно витратили на винагороди рекрутерам щонайменше 7,7 млрд рублів. Реальна сума, ймовірно, більша, оскільки відкриті бюджетні дані були доступні лише щодо частини регіонів і не включали всі муніципальні програми. Тільки за перші чотири місяці 2026-го витрати сягнули 3,2 млрд рублів, а середньомісячні видатки зросли з 358 млн рублів роком раніше до 802 млн.
І тут з’являється ще одна ознака дефіциту — регіони починають переманювати людей один в одного.
У Рязанській області з 1 серпня за кандидата з іншого російського регіону або іноземця не з СНД рекрутеру передбачено понад 804 тисячі рублів. За місцевого жителя — лише близько 57 тисяч.
У Свердловській області за місцевого кандидата пропонують 34,5 тисячі рублів, за приїжджого чи іноземця — 450 тисяч.
У Самарській області протягом серпня винагорода за залучення кандидата з іншого регіону збільшена з 500 до 800 тисяч рублів, тоді як за місцевого рекрутер отримує 100 тисяч.
Смоленська область у 2026 році взагалі підняла максимальну винагороду рекрутеру приблизно у десять разів — зі 115 тисяч до 1 млн рублів.
Це вже більше, ніж звичайна пропагандистська кампанія.
Фактично регіонам кажуть: вам потрібна певна кількість людей — шукайте їх де завгодно.
Чому регіони конкурують між собою
Децентралізація вирішує для Кремля одразу кілька проблем.
По-перше, Москва перекладає значну частину політичної відповідальності на губернаторів. Формально немає нового загальноросійського наказу про мобілізацію. Натомість є десятки місцевих програм, фондів, пунктів відбору, оголошень, бонусів та домовленостей.
По-друге, регіональна модель дозволяє встановлювати різну ціну людського ресурсу.
Для мешканця бідного району кілька мільйонів рублів можуть дорівнювати кільком рокам звичайного доходу. The Guardian раніше описував цю нерівність на прикладі російської провінції: саме невеликі й небагаті поселення несуть непропорційно високу частку підтверджених втрат.
По-третє, Кремль отримує конкуренцію між суб’єктами РФ.
Якщо один регіон не знаходить достатньо людей удома, він може заплатити більше за кандидата із сусіднього.
Виникає парадокс: регіон може економити на безпосередній виплаті контрактнику, але одночасно підвищувати винагороду тому, хто привезе людину ззовні.
Самарська область у серпні — показовий приклад: власний регіональний бонус контрактнику був зменшений, зате премія за залучення іногороднього кандидата зросла до 800 тисяч рублів.
Це схоже вже не на надлишок охочих, а на боротьбу за дедалі дефіцитнішу пропозицію.
Коли грошей недостатньо: боржники, обвинувачені, ув’язнені
Зростання виплат — лише одна половина російської кадрової політики.
Друга — поступове розширення груп людей, на яких можна чинити тиск.
Правозахисники, опитані The Guardian, повідомляють про випадки, коли чоловіків затримували на вулицях, забирали з роботи або викликали до поліції, після чого доправляли до пунктів набору і переконували чи примушували укладати контракт.
Особлива увага, за їхніми словами, приділяється людям із боргами, кримінальними справами та іншими юридичними чи соціальними проблемами. У Пензенській області влітку повідомлялося про особливо жорсткі практики, включно із застосуванням погроз і насильства. Подібні випадки правозахисники фіксували також у Приморському та Хабаровському краях, Ростовській, Амурській і Новосибірській областях.
Британський урядовий огляд російської системи військової служби також узагальнює повідомлення про поєднання фінансового стимулювання, введення в оману та примусу. В окремих випадках строковиків чи резервістів, за зібраними там даними, могли залякувати, погрожувати їм або чинити фізичний тиск, щоб добитися контракту. Водночас такі практики не означають, що всі або більшість контрактів укладаються примусово.
Окремий кадровий резерв — люди, які перебувають у російській кримінально-виконавчій системі.
У 2026 році російське законодавство ще більше розширило можливості залучення засуджених до військової служби, включно з частиною осіб, засуджених за тяжкі злочини.
Так само набір поширюється на студентське середовище. За інформацією Guardian, університетам, технікумам і професійним навчальним закладам пропонували шукати кандидатів до нових підрозділів безпілотних систем.
Таким чином змінюється сама логіка системи.
На першому етапі держава чекала, поки людина прийде за високою зарплатою.
На другому — почала платити тому, хто її приведе.
На третьому — дедалі активніше шукає категорії, яким складніше відмовитися.
Грошей у Росії поки що більше, ніж добровольців
Було б помилкою робити висновок, що система контрактного набору вже розвалилася.
Вона не розвалилася.
Приблизно тисяча нових людей на день — це величезний кадровий потік. Російська держава все ще має фінансову можливість підвищувати виплати, а різниця в доходах між військовою службою і цивільною роботою в бідних регіонах залишається достатньо великою, щоб контракт знаходив нових кандидатів.
Економіст Дмитро Некрасов у коментарі The Moscow Times звертає увагу на важливий аспект: навіть мільйон рублів додаткової виплати рекрутеру не є критичною величиною порівняно з усіма державними витратами на одного військового. Теоретично Кремль може й далі шукати нову «ринкову ціну», за якої чергова група чоловіків погодиться воювати.
Тому головною проблемою для Москви сьогодні є не абсолютна відсутність грошей.
Проблема — еластичність пропозиції людей.
Коли бонус збільшується вдвічі, кількість охочих не обов’язково подвоюється.
Частина тих, хто був готовий піти за гроші, вже завербована. Інші не погодяться незалежно від суми. А для кожної наступної групи потенційних контрактників може знадобитися дедалі більша виплата або дедалі сильніший адміністративний тиск.
Саме тому показовим є не лише зростання бонусів, а поява цілої професії «постачальника людей».
Чому 30 тисяч нових контрактників не дорівнюють 30 тисячам готових штурмовиків
Є ще одна проблема, яку не показує проста статистика набору.
Контракт — це не готовий солдат.
Новобранець має пройти підготовку, потрапити до частини, інтегруватися у підрозділ і набути бойового досвіду. Якщо ж система постійно потребує тисяч людей для термінової компенсації втрат, час і можливості для якісної підготовки скорочуються.
Financial Times описує ситуацію, за якої поповнення переважно йде безпосередньо у виснажені фронтові частини. У такій моделі складніше накопичувати резерви, необхідні для великої наступальної операції або оперативного прориву.
Це допомагає пояснити інший парадокс російської армії: величезна кількість людей і техніки витрачається заради відносно невеликих територіальних змін.
За оцінкою CSIS, у 2026 році російські війська на низці ключових напрямків просувалися в середньому лише на десятки метрів на день, а у квітні та травні Росія навіть втратила більше території, ніж захопила.
Отже, питання для Кремля не зводиться до формули «є 30 тисяч втрат — треба набрати 30 тисяч людей».
Необхідно ще мати достатній надлишок особового складу, щоб формувати резерви, навчати підрозділи, проводити ротації та створювати угруповання для наступу.
Саме цього запасу контрактна система може поступово втрачати.
Чи означає це другу мобілізацію
Ні — принаймні поки що.
Станом на 15 серпня 2026 року немає підтвердження, що путін ухвалив рішення про нову масштабну мобілізацію.
The Guardian із посиланням на двох співрозмовників, знайомих із дискусіями в Москві, та високопоставленого західного чиновника пише, що ознак такого рішення немає. Російські посадовці публічно також заперечують підготовку нової хвилі.
Тому твердження про те, що мобілізація вже вирішена або неодмінно почнеться восени, не має достатньої доказової бази.
Є, однак, політичний календар.
Вибори до нової Держдуми РФ офіційно призначені на 20 вересня 2026 року.
У російському суспільстві та серед окремих аналітиків поширюються припущення, що непопулярні кадрові рішення Кремль теоретично міг би відкласти до завершення виборів. The Guardian фіксує такі розмови, але прямо характеризує їх як спекуляції, а не інформацію про ухвалене рішення.
Різниця критично важлива.
Є ознаки кадрового тиску. Немає підтвердження рішення про мобілізацію.
Якою може бути наступна фаза
І навіть якщо нинішній механізм перестане забезпечувати потрібну кількість людей, Кремлю не обов’язково одразу повторювати вересень 2022 року.
Існує кілька проміжних варіантів.
Перший — ще сильніше збільшити контрактні виплати.
Другий — розширити примусовий або напівпримусовий рекрутинг серед людей із кримінальними справами, ув’язнених, боржників та інших уразливих категорій.
Третій — активніше використовувати строковиків і створювати умови, за яких вони підписуватимуть контракти.
Четвертий — проводити приховане або вибіркове залучення резервістів замість одноразового масового оголошення.
І лише п’ятий — нова відкрита хвиля мобілізації, подібна до 2022 року.
Саме такий спектр варіантів називають співрозмовники The Guardian: від продовження агресивної контрактної кампанії до вибіркової мобілізації, використання резервістів чи інших форм примусового поповнення.
Для Кремля це принципово, тому що головне політичне завдання — не просто отримати людей.
Потрібно отримати їх так, щоб російський середній клас у великих містах і надалі міг значною мірою сприймати війну як щось, що відбувається з іншими.
Система ще працює. Але дедалі дорожче
Росія поки що не залишилася без людей для війни.
Це важливе застереження.
Контрактна модель продовжує приводити до армії сотні тисяч людей на рік. Держава має ресурси для подальшого підвищення виплат, а величезна регіональна нерівність створює резерв населення, для якого військові гроші залишаються винятково великими.
Але 2026 рік демонструє інше: маржинальна вартість кожного наступного контрактника зростає.
Спочатку треба було заплатити солдату.
Потім — заплатити більше.
Тепер треба заплатити і солдату, і тому, хто його знайде.
Якщо кандидат місцевий — одна ціна. Якщо його вдалося привезти з іншої області — в рази більша. Якщо фінансової мотивації недостатньо, до процесу підключають чиновників, підприємства, силові структури, кримінальну систему та адміністративний тиск.
Саме це, а не чергова чутка про дату мобілізації, є найбільш показовою тенденцією.
путін після 2022 року фактично намагався відокремити війну від класичної масової мобілізації: зробити участь у ній оплачуваною, регіоналізованою і соціально нерівномірною. Майже чотири роки ця модель дозволяла Кремлю уникати повторення політичного шоку вересня 2022-го.
Тепер її межі стають видимими.
Росія ще може підвищувати виплати. Може купувати контрактників у сусідніх регіонах. Може розширювати коло тих, на кого можна натиснути. Може перекладати дедалі більше роботи на губернаторів та приватних рекрутерів.
Але якщо армія й надалі втрачатиме людей приблизно так само швидко, як держава здатна їх знаходити, контрактна система перестає бути механізмом нарощування сили й перетворюється на дорогу машину підтримання чисельності.
І саме момент, коли навіть ця машина перестане встигати за фронтовими втратами, а не конкретна дата в календарі, буде найважливішим індикатором того, що Кремль справді наблизився до рішення, якого намагається уникати з осені 2022 року.
