В інтерв’ю Fox News держсекретар США Марко Рубіо описав російсько-українську війну як «найнелогічнішу» і заявив, що в ній «насправді ніхто не виграє», натомість зараз, на його думку, «ідеальний час» для врегулювання.
Кілька основних тез:
- Війна на виснаження. Конфлікт, за його словами, перетворився на класичну війну на виснаження, в якій ідеться вже не про прориви, а про повільне «перемелювання» ресурсів – людських, економічних, політичних.
- 7000 росіян на тиждень. Рубіо стверджує, що Росія втрачає близько 7000 військових щотижня, воюючи за смугу території завширшки 30–50 км у тій частині Донецької області, яку досі контролює Україна. Це його оцінка, а не підтверджені незалежною статистикою дані, але саме нею США зараз оперують публічно.
- «Ніхто не виграє» в класичному сенсі. Рубіо наголошує: у цій війні не варто чекати «перемоги» у звичному для світу XX століття значенні – із парадами, капітуляціями й чіткою лінією розмежування. Йдеться радше про те, «з чим зможуть жити українці», отримавши міцні гарантії безпеки й можливість економічного стрибка.
- Український ВВП > російського через 10 років. Якщо буде ухвалене «правильне рішення» й війна завершиться на умовах, які дозволять Україні реформуватися та інтегруватися у Захід, Рубіо прогнозує, що за десять років українська економіка потенційно може перевищити російську.
- «Це не війна США, але без нас угоди не буде». Вашингтон, за його логікою, не є стороною конфлікту, але є «єдиним гравцем», здатним говорити одночасно з Києвом і Москвою й збирати навколо процесу союзників. Дональда Трампа в цьому наративі виставляють «єдиним лідером», який може «говорити з обома та закрити угоду».
Окремий, показовий нюанс – його атака на тих, хто пропонує говорити тільки з Україною: Рубіо називає таких людей «ірраціональними» й прямо каже, що завершити війну без діалогу з Росією неможливо.
Чому для Вашингтона це «найнелогічніша війна»
Коли Рубіо називає війну «найнелогічнішою», він говорить не про емоції, а про баланс витрат і вигод, який бачить у Кремля:
- Росія витрачає десятки тисяч життів і трильйони рублів заради спроби дотиснути кілька десятків кілометрів фронту.
- Економіка РФ перебудовується на «воєнні рейки» й дедалі більше залежить від сировинного експорту в Азію та сірі схеми – зокрема, золото й «тіньовий флот» нафти.
- Політична система ще більше закривається, а ризики внутрішніх потрясінь після війни лише зростають.
З американської точки зору, це і є «illogical war»: Кремль демонстративно не рахується з людськими та економічними втратами, але й не може досягти політичних цілей, які декларував на старті вторгнення (зміна влади в Києві, контроль над усією Україною тощо).
Для США така риторика виконує кілька завдань одночасно:
- Демонізує рішення Путіна, а не український спротив. Звучить: «ми готові допомогти завершити безглузду війну, в яку Росія сама себе загнала».
- Пояснює виборцю в Америці, чому підтримка України – раціональна. Якщо Кремль стікає кров’ю на полі бою, кожен долар допомоги Україні збільшує ціну агресії.
- Готує ґрунт для переходу від наративу «тотальної перемоги» до наративу «кращого можливого миру». Фраза «ніхто не виграє» зручна, щоб виправдати компроміси, які ще вчора здавалися політично токсичними.
«Ідеальний час» для врегулювання: вікно можливостей чи вікно тиску?
Рубіо говорить, що саме зараз «ідеальний час» завершити війну. Ця теза накладається на кілька паралельних процесів:
- Московські переговори Віткоффа й Кушнера з Путіним тривали близько п’яти годин і завершилися без прориву: Кремль уже встиг назвати частину американських пропозицій «неприйнятними».
- Москва паралельно демонструє готовність до ескалації в риториці – аж до натяків на війну з Європою, – намагаючись залякати ЄС і нав’язати свою рамку переговорів.
- Україна після європейського турне Зеленського консолідує підтримку союзників і чекає сигналів від американської делегації після московської зустрічі.
Для Вашингтона «ідеальний час» – це, грубо кажучи, точка, де всі втомлені, але ще не зламалися:
- Росія платить астрономічну «криваву ціну», але вірить, що ще може дотиснути.
- Україна тримає фронт і завдає ударів по глибоких військових та енергетичних цілях РФ, однак економіка й мобресурс відчувають колосальне навантаження.
- Захід стикається з фінансовою та політичною втомою, де питання «скільки ще будемо платити» дедалі частіше звучить на теледебатах у США та ЄС.
Саме в цій точці наратив Рубіо зручно звучить як спроба легітимізувати перехід від просто «фінансувати Україну» до «тиснути на обидві сторони для угоди».
Американська рамка: безпекові гарантії + економічний пакет замість «тотальної перемоги»
Ще один важливий шар його заяв – це опис того, якою США бачать «прийнятну для України» угоду. З інтерв’ю й попередніх заяв Рубіо вимальовується така конструкція:
- Безпекові гарантії.
- Україна має отримати гарантії, що її більше ніколи не будуть атакувати – тобто формальну або де-факто «статтю 5-лайт»: коаліцію держав, які зобов’язуються реагувати на новий напад РФ.
- Це вкладається в логіку нинішніх «пактів безпеки» США, Британії, Франції, Німеччини та інших партнерів, що вже підписані або доопрацьовуються.
- Економічний стрибок.
- Рубіо прямо малює картинку: через 10 років, за правильної політики, ВВП України може обігнати російський.
- Це означає, що великий пакет допомоги і доступу до ринків подається як «морквинка»: Україна погоджується на угоду – Захід відкриває масштабну програму відновлення й інвестицій.
- Політичний контроль над Україною – червона лінія.
- США публічно підкреслюють: Україна не має стати «маріонетковою державою», її суверенітет і незалежність – ключові.
- У перекладі: жодних «федералізацій» чи права вето Кремля на зовнішню політику Києва.
- Територіальне питання – найчутливіший блок.
- З різних витоків відомо, що оновлений американський план, який обговорювали з Києвом і Москвою, частину найгостріших територіальних питань залишає для особистих переговорів Трампа із Зеленським та Путіним – це ще один елемент персоналізації процесу.
Фактично Рубіо легалізує те, що Київ і так уже кілька місяців відчуває: Захід готує «великий пакет» безпекових і економічних бонусів в обмін на формулу завершення війни, яка може не збігатися з українським уявленням про повну справедливість.
«Це не наша війна» та кінець «безкінечних чеків»
Окремий, дуже чесний (і для нас тривожний) блок інтерв’ю: Рубіо пояснює, що США не будуть безкінечно фінансувати війну в «необмежених обсягах».
Це звучить як:
- сигнал внутрішній аудиторії в США: «Ми не збираємось підміняти українську політику своєю й фінансувати війну роками без цілі; ми шукаємо спосіб її завершити»;
- і як м’який, але дуже конкретний тиск на Київ: «Вікно щедрої й масової допомоги не буде відкритим вічно, тож використайте момент».
Фраза «це не війна США» тут важлива: Вашингтон демонстративно відмежовується від ролі сторони конфлікту, хоч на практиці саме він є головним постачальником зброї, грошей і дипломатичних важелів.
Що це означає для України
Якщо відкинути дипломатичний лоск, меседжі Рубіо для України можна звести до кількох стратегічних пунктів:
- США й далі підтримують Київ, але вже відкрито готують вихідну рамку для угоди.
- Це не означає капітуляцію, але означає, що продовження війни «як є» Вашингтон вважає руйнівним і для України, і для своїх інтересів.
- Тиск на Москву йде через цифри втрат.
- Коли Рубіо повторює цифру 7000 загиблих росіян на тиждень, він адресує це не лише Західним виборцям, а й російській еліті: «подивіться, скільки вам коштує ця війна».
- Київ має зберегти суб’єктність у процесі.
- Рубіо декларує, що позицію України «теж потрібно враховувати» – це важливо, але ще важливіше, як саме Київ пропише свої «червоні лінії» й донесе їх до союзників.
- Війна на виснаження стає офіційним діагнозом.
- Якщо США публічно визначають конфлікт саме так, наступний логічний крок – пропонувати ліки від неї у вигляді «керованого завершення» з безпековими й економічними гарантіями.
Для України це означає:
- потрібно максимально використати нинішнє «вікно уваги» Заходу, поки йдуть переговори Віткоффа, Кушнера, Рубіо й зустрічі Зеленського з європейськими лідерами;
- одночасно – жорстко тримати власні вимоги щодо територій, відповідальності РФ та компенсацій, спираючись на резолюцію Європарламенту й позиції ключових столиць ЄС/НАТО, які все ще це публічно підтримують;
- посилювати власну оборонну промисловість і стійкість, щоб будь-яка угода сприймалася не як «кінець опору», а як старт фази посиленого будівництва сильної держави, здатної стримувати РФ у майбутньому.
І останнє: як читати слова Рубіо без ілюзій
Рубіо зараз – один із ключових «голосів» американської політики щодо України. Він говорить не як аналітик, а як архітектор політики, який одночасно:
- тестує публічну реакцію на ідею «нікому не вигідної війни», яку потрібно завершувати;
- підштовхує Путіна до усвідомлення, що ресурс РФ не безмежний;
- готує американське суспільство до складної, компромісної розв’язки, яка може виглядати «недостатньо переможною» для частини українців і частини американських яструбів.
Саме тому його інтерв’ю варто сприймати не як готову формулу миру, а як сигнальну ракету: США переходять від логіки «допомагаємо Україні бити Росію» до логіки «допомагаємо Україні отримати такий мир, який, на нашу думку, вона зможе витримати».
Завдання України – зробити так, щоб цей «мир, з яким можна жити» максимально наблизився до українського уявлення про справедливість, а не навпаки.
За матеріалами news.liga.net
