Кінець великої афери. Україна припиняє транзит російського газу — чому в цій історії зарано ставити крапку

Енергетична безпека України та навіть Європи залежить від того, чи витримає Київ тиск проросійських інтересантів, яких спокушають шалені гроші Кремля. Інтерв’ю з Ланою Зеркаль, членкинею координаційної ради UAFP.

Москва витратила чимало сил, мільярди доларів щоб влаштувати енергетичну пастку ЄС. Газпром довгі роки тримав під контролем третину газового ринку старого континенту. Що допомагало Кремлю вручну керувати ціною, погрожувати заморозити тамтешні міста, знекровити європейську економіку. Але натепер цьому тиранічному проекту довжиною щонайменше в 50 років настає кінець.

З 1 січня 2025 року закривається передостання труба, що качає російський газ в Європу. Інші маршрути Ямал-Європа «Північні потоки 1 та 2» через Балтійське море, припинили функціонувати раніше. Залишився ще російський газопровідний маршрут до Європи — Блакитний потік та Турецький потік. Але до 2027 року ЄС планує обнулити у себе імпорт російського газу. Щоправда, у всіх цих планах є одне але.

Навіть три: 1. Роберто Фіцо, прем’єр-міністр Словаччини, 2. Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, 3. Денис Шмигаль, голова українського уряду. Перші два тиснуть, а подекуди шантажують Україну, щоб Київ продовжив газовий контракт, для чого Братислава та Будапешт не нехтують поїздками на поклон до господаря Кремля. Їхній український колега, Шмигаль міцно тримається позиції «геть від Москви», але декларує можливість замінити в транзиті російський газ на азербайджанський.

На думку Лани Зеркаль, члена координаційної ради Ukraine Facility platform (UAFP) в такому контексті мова може йти хіба що про сіру схему, де російський газ, маркований як азербайджанський, через компанію посередника пройде звичним для Газпрому шляхом.

Ця історія нагадала їй найбільшу газову аферу в історії України, яку навіть не старожили пам’ятають під її іменем РосУкрЕнерго. Сумнозвісний посередник з перепродажу газу у 2004−2009 роках, в який зійшлися інтереси української олігархії, російського криміналітету та політичної верхівки обох країн. І от тепер «можемо повторити» заграло новими барвами. Про це, а також про німецьку наївність, французьку зваженість, російську зухвалість, українську впертість в чутливій атомній енергетиці журналіст NV поговорив із Ланою Зеркаль, розпочавши з ритуального запитання:

—  Як пройшов ваш сьогоднішній день?

—  Добре. Постріляли трохи. Але ж нічого не впало. Тож добре.

—  За кілька років будемо згадувати вашу цю відповідь, як взірець сюрреалізму, в якому ми жили.

—  Ви оптиміст навіть більше аніж я, коли кажете, за кілька років ми будем про це згадувати, як про те, що вже завершилося.

—  Добре, ми до цієї теми ще повернемося. А зараз є, так би мовити, інший інформаційний привід. За тиждень станеться історична подія, припинення транзиту російського газу через Україну.

— Хочеться з цього приводу пожартувати. Це якщо не прилетить якийсь прихований Санта і не повирішує усі політичні питання, які існують в цій площині.

— Не поручуся за Санту, але Снігуронька вже прилетіла. І прилетіла вона до Москви у вигляді Роберто Фіцо, голови уряду Словаччини. Тут він намагався домовитися з Володимиром Путіним. Про що можна домовитися без України з Росією щодо транзиту російського газу?

Роберто Фіцо на прийомі у Путіна (Фото: Reuters)

Роберто Фіцо на прийомі у Путіна / Фото: Reuters

— Ну, я можу тільки припустити. Контракт був укладений між Газпромом і Нафтогазом. А вже Нафтогаз укладав контракт про транспортування з Газотранспортною системою України. Тобто фактично завершується контракт між Газпромом і Нафтогазом. А ОГТСУ був агентом з транспортування. Може бути визначення, що ми не транспортуємо російський газ, а що цей газ, наприклад, стає чиїмось на східному кордоні. Словацьким, угорським, італійським газом. І тоді ця компанія, яка забирає газ у Газпрому на цій східній точці, укладає контракт вже з українським ОГТСУ на транспортування. Це я припускаю.

—  Якщо говорити про політичну, воєнну ситуацію, то здається, вже таку історію Україна їм не подарує.

— Давайте зробимо тоді акцент на іншому. Для Росії газ ніколи не був товаром. Для Росії газ завжди був інструментом. Це те, що ми намагалися пояснити різницю у світосприйнятті європейцям і американцям. І зараз це як ніколи зрозуміло. Тому що про газ намагаються домовитися політики.

— А не компанії, які їм торгують. Я про це трошечки пізніше перепитаю, але повернуся до Фіцо. В чому інтерес Фіцо? Словаччина не є кінцевим споживачем, вона торгує цим газом?

 — І так, і ні. Вони отримують платню за використання своєї газотранспортної системи. І в них довготерміновий контракт з росіянами про використання системи. Якщо Україна виходить з цієї схеми транспортування, для них включиться форс-мажор і росіяни більше не будуть їм платити за невикористані capacity. Тобто за невикористання системи.

— Мови йде про дуже великі суми?

— Ну, я думаю, сотні мільйонів євро. Угорщина також отримує гроші за невикористання capacity. І Угорщина також не буде отримувати ці гроші. Ну і також потенційно Словаччина втрачає свою ключову роль, як роль транспортного хабу, бо через них йшло постачання на Баумгартен (Центрально-європейський газовый хаб Австрія). На мій погляд, це менше, аніж говорив Фіцо про 500 млн євро. Але десь приблизно 200−300 млн євро.

— Якщо врахувати всі ці втрати і те, що Фіцо продовжує тиснути, можуть бути якісь для нас наслідки?

— Ні, для нас наслідків не може бути, тому що ми не прериваємо транзит. Ми просто не продовжуємо контракт, який має кінцеву дату. Тобто за угодою про Асоціацію у нас немає жодних проблем з тим, щоб не продовжувати цей контракт. Він завершується і все. Насправді позиція Фіцо та Орбана (голова уряду Угорщини) в ЄС завжди дуже особлива. Те ж саме стосується і контрактів по постачанню нафти. Тобто, це дві країни, які повністю в своїй енергетичній політиці залежні від Росії. Крім того, Словаччина ще порушує питання продовження своєї залежності від російського атомного палива і російської атомної енергетики.

Лана Зеркаль нагадує, що для Росії газ ніколи не був ринковим товаром, а значною мірою інструментом політичного впливу. (Фото: NV\Олександр Мєдвєвдєв)

Лана Зеркаль нагадує, що для Росії газ ніколи не був ринковим товаром, а значною мірою інструментом політичного впливу. / Фото: NV\Олександр Мєдвєвдєв

— А історія з так званим азербайджанським газом, який може в український трубі замінити російський, цю сторінку ми вже перегорнули?

— Говорити про азербайджанський газ, це смішно. Його немає, він на територію Росії ніяк не може бути поставлений, тому він навіть ніяк не може бути заміщений. Наскільки я можу розуміти, то могла мова йти про схему, Азербайджан купує на кордоні між Україною і Росією газ, і далі є ніби то власником цього газу.

— А навіщо уряд озвучує це, якщо від цієї схеми тхне шахрайством?

— Я не знаю, кого можна здивувати такою схемою. Ви ж знаєте, газ — це великі гроші. Великі гроші — це велика спокуса. І як не спробувати, а може, пролізе. Втриматися дуже важко. Але знаєте, я хочу додати, завжди існувала теорія, що європейські компанії можуть купувати газ на нашому східному кордоні. Це перенесення точок, так зване. Воно було дуже складним до війни, а зараз, на мій погляд, воно взагалі не актуально з кількох питань. До кінця року ми транспортуємо російський газ. Будь-яке пошкодження газотранспортної системи перш за все покладатимуться всі ризики на росіян. А якщо ми говоримо про те, що якась компанія буде купляти на російському кордоні газ, то тоді всі ризики будуть перенесені на цю компанію.

— Добре, що ви про це згадали. Від початку вторгнення ми говорили, що контракт з Газпромом захищає ОГТСУ. Вони не б’ють свідомо по ній. А зараз, коли з 1 січня контракту не буде, ризики підвищуються. Чи не так?

— Підвищуються ризики на певних компресорних станціях. У нас зараз відбувається процес переходу газотранспортної системи ще й на виробника електроенергії на газу. І вони ж встановлюють ці турбіни, які виробляють електроенергію, якраз на компресорних станціях. І оце, як для мене, питання ризику. Тому що росіяни знають, де компресорні станції.

— Я навіть думаю, що вони знають про наші тамтешні плани. До речі, щодо планів. ЄС проголосила що до 2027 року повністю відмовиться від російського газу. Але щось пішло не так? В період з січня по листопад 2024 року Росія збільшила свої постачання газу до ЄС на 25% до 49,6 млрд кубів (порівняно з відповідним попереднім періодом).

— Ні. Вони збільшили LNG. До війни вони постачали до Європи під 150 млрд кубометрів. Якщо порівняти цю цифру, з тою яку ви назвали, то падіння суттєве.

— Взагалі дивно, що ті обмежувальні санкції, які існують на торгівлю російським газом у Європі, наклала сама Росія ще у 2022 році (з 1 квітня 2022 року за наказом Путіна діючі контракти на постачання газу мали бути зупинені, якщо покупці з так званих недружніх країн не виконають нових умов оплати, а саме відкрити у Газпромбанку спеціальні рублеві рахунки для розрахунків за газ).

— Вони думали таким чином виграти ситуацію, але залишились в програші.

— Тож вони самі себе пошили в дурні?

— А знаєте, на що вони розраховувати?На Німеччину. Вони реально розраховували, що Німеччина не зможе впоратися з втратою російського газу. І вони хотіли таким чином створити з Німеччини такого ж союзника, як Орбана і Фіцо. І якби їм це вдалося, то тоді про жодні санкції не йшла би мова в енергетиці. Для німців, при їхній залежності (від російського газу), яка перевищувала 50% в 2022 році, взагалі навіть не можна було думати про те, що ця частка може бути зменшена. В березні 2022-го ми привезли в Берлін дослідження, яке нам допомогло зробити глобальне Маккензі. Я зустрічалася з [міністром економіки ФРН, Робертом] Габеком, і він був у шоці від того, яка в них суцільна залежність від Росії, і від того, як вони могли бути такими недалекоглядними, нарощуючи цю залежність. Ми показали їм як вони можуть позбутися залежності від газу, нафти, LNG, яким чином заміщувати. І він Габек тоді визнавав, що їхню залежність від Газпрому ніхто не оцінював з точки зору ризиків, тому що віра у силу контрактів в німців була завжди священна. Вони насправді думали, що росіяни цінують їхній контрактні відносини.

— Я й не знав, що німці такі наївні. Дивно. Ще у XIX століття перший канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк попереджував усіх: «Угоди з Росією не варті й паперу, на якому написані».

— Розумієте, газ і можливість робити дотації на свою промисловість через низькі ціни на газ, все це їх дуже розбещило і розслабило. І тепер економічне падіння Німеччини якраз пов’язане з відсутністю цього дешевого російського газу.

— А як вони вийшли з ситуації?

— Ніяк. Їхня хімічна промисловість лягла. BASF переїхав в США. Я бачила цифри, це жахливо.

—  А газ з Норвегії? Там не далеко.

— Ціна. При такій ціні вони не конкурентоздатні. Тож для них ввести санкції проти Газпрому було найпроблемніше. І росіяни, які самі наклали на себе санкції, фактично вирішили за них питання обмежень по російському газу. Цікаво, що німці не зрозуміли росіян, а росіяни прорахувалися щодо німців. Вони розраховували, що Шольц не витримає, і вони через Шольца, Орбана зможуть натиснути на Європейський Союз і змінити їхні позиції.

Російські окупанти постійно обстрілюють енергетичні об'єкти України (28.11.2024) (Фото: Gleb Garanich / REUTERS)

Російські окупанти постійно обстрілюють енергетичні об’єкти України (28.11.2024) / Фото: Gleb Garanich / REUTERS

Про будівництво енергоблоків

— Ще кілька питань щодо атомної енергетики. Зокрема щодо скандального законопроекту № 11146 про розміщення, проєктування та будівництво енергоблоків № 3 та № 4 Хмельницької АЕС. Його врешті решт зняли з розгляду у Верховній Раді. Не змогли зібрати потенційно достатню кількість голосів. Які найслабші сторони цього проекту, і яке місце займає корупційна складова?

— Знаєте, якби Енергоатом був приватною кампанією з ефективним менеджментом, то будівництво нових блоків було б виважено стратегічним рішенням. Але Енергоатом — державна, неефективна, корумпована компанія. В них немає жодних шансів в такому вигляді залучити будь-які міжнародні кошти. Вони не можуть отримати європейські гроші, бо європейці ніколи не дають гроші на будівництво атомної енергетики. Навіть всередині ЄС.

— Тобто це мертвонароджене дитя?

— Як на мене, це навіть не мертвонароджене дитя, це мертве запліднення. Тому що (блоки № 3−4) це старі російські технології. Це питання того, наскільки можна побудувати на старих фундаментах? Чи вони дійсно хочуть побудувати, чи це все робиться виключно для того, щоб на стадії заливання бетону зрізати як можна більше грошей. Всі експерти, включно з європейськими, сходяться на тому, що це про це, як відмити гроші через бетон.

— А сама ідея розбудови АЕС, вона життєздатна?

— Сама ідея побудови нових атомних блоків, життєздатна і зараз світ приходить до того, що без атомної енергетики забезпечити потреби в енергетиці, в новій ері штучного інтелекту і блокчейну неможливо. Тільки за допомогою атомної енергетики або якогось нового ф’южена, якого ще немає, можна задовольнити потреби світу в тій кількості електроенергії, яка буде необхідна для розвитку нових технологій.

— Фокус моєї уваги зосереджений на завершенні транзиті російського газу та на проєкті з розбудови 3 та 4 блоків на Хмельницький Атомній Станції. А на чому ваш фокус уваги?

— Ну я здебільшого фокусуюся на децентралізованої енергетики і можливості їх розвитку, як один з шляхів подолання наших монополій, і в тому числі державних монополій. Я вважаю, що долю держави в енергетики треба значно зменшити. Більше 80% в енергетиці належить державі. Це один з ключових ресурсів для корупції.

— А якщо порівняти зі здоровими економіками?

— Франція. Держава володіє пакетом акцій в EDF, в атомній енергетиці. І більше, в принципі, нічим. Мережі, станції всі приватні.

— Ви взяли за приклад Францію. Але там близько 70−75% електроенергії виробляється на АЕС.

— Так, але держава не володіє 100% власності в EDF. Вони володіють пакетом акцій. А у нас 100% власність держави. Я би сказала, це державний комунізм у нас. Концентрація і намагання все контролювати, воно просто вже не знає ніякого межі.

Можливі сценарії

— Як розбудувати стійку енергосистему українську, не очікуючи кінця війни?

— По-перше, — мала децентралізована генерація. Щоб збільшити кількість гравців на ринку і нарешті створити цей ринок, у якому будуть надавати послуги не тільки ДТЕК, Енергоатом, Центренерго або Укргідро, а купа маленьких генеруючих потужностей, які вироблятимуть електроенергію сонця, вітру, з біомаси, з біогазу. По-друге, вартість грошей. Будь-які інвестиції у нас дуже дорого коштують. Ну, і по-третє, це відсутність незалежного регулятора. Тому що наш регулятор, який створений як незалежний, насправді просто виконує всі вказівки, які надходять з Банкової або з [профільного] міністерства. Якщо з’являються проєкти, то це виключно проєкти, які бізнес реалізовує для себе. Без підключення до мережі, без вирішення проблем громад. Тобто, без створення умов, в яких бізнес буде знати, що завтра його не відіжмуть, і що він може отримати гроші під нормальні відсотки або з якоюсь грантовою складовою для будівництва. Ще є постачання не лише електрики, а й тепла. Поки в нас немає довгострокових контрактів та можливість громадам викуповувати це тепло. Громади часто-густо продовжують бути якимось клановими осередками, в яких тільки представники цього клану можуть отримувати землю і всі дозволи.

— Те, про що ви кажете, я чую вже не перший рік. Так було 5−10 років тому.

— Так, тим не менше ситуація дуже змінилася. Раніше ми були профіцитними з точки зору обсягу електроенергії, який вироблявся в країні. А зараз ми дефіцитні. У нас ціна на електроенергію (промисловість) входить до п’ятірки найвищих в Європі. А подекуди у двійку. Тарифи для населення низькі. Вони покриваються за рахунок того, що Енергоатом на ринку продає дорого, а потім покриває різницю у ціні тарифу. В цьому році вони доволі багато заробили на різниці в цінах.

— В останні роки вам довелося чимало битися в судах, і не лише в судах, проти Газпрому, і чимало добитися в цій битві. За цей час, вам від росіян часто щось персонально прилітало?

— Ну я вам скажу, не впевнена, що про це варто писати, я ще погодилася бути свідком в арбітражному процесі німецької компанії, яка колись була дочкою Газпром-експорту і забезпечувала найбільшу кількість постачання газу на німецький ринок, а потім була націоналізована німецьким урядом в 2022-му році. І Газпром не виконав всі свої зобов’язання по постачанню газу цієї компанії. І вони звернулися до мене з проханням бути у них свідком в цьому арбітражі з точки зору того, наскільки комерційна або не комерційна є компанія Газпром, і наскільки з моєї практики Газпром був інструментарієм у впровадженні політики Кремля. Я продовжую цей шлях боротьби з Газпромом. Але знаєте, мені більше «прилітає привітів» від Міністра енергетики України, ніж від будь-кого іншого.

— За які чесноти?

— За те, що я не погоджуюся з «лінією» партії, маю власну думку щодо відсутності енергетичної політики в державі.

За матеріалами biz.nv.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Вверх