Дводенні тристоронні перемовини в Абу-Дабі завершилися — без публічного «великого миру», але з конкретним гуманітарним результатом: погодженим обміном полоненими (314 осіб) і фактичним обміном 157 на 157 у день завершення зустрічей.
Паралельно з цим назовні вийшла «тіньова» частина порядку денного — історія про нову вимогу Кремля щодо Донбасу та жорстка відповідь Києва: навіть якщо хтось визнаватиме окуповані території «російськими», це не змінює нічого, бо документи від імені України підписує лише президент України.
Коротко
- 4–5 лютого відбувся другий раунд переговорів у форматі Україна—США—РФ; сторони працювали в тристоронніх консультаціях, групах і синхронізації позицій.
- Речниця секретаря РНБО повідомила, що переговори завершилися.
- Спецпосланець Стів Віткофф заявив про домовленість обміняти 314 полонених і назвав це «першим таким обміном за п’ять місяців».
- За повідомленням Reuters, сторони обміняли 157 на 157, а також Росії повернули трьох цивільних із Курської області.
- Керівник Офіс президента України Кирило Буданов назвав консультації «конструктивними» і подякував США та ОАЕ за організацію й посередництво.
- Володимир Зеленський підтвердив: наступна зустріч буде «найближчим часом», але деталі — чутливі й делегація доповідатиме особисто.
Чому «обмін» став головним результатом
Переговори у воєнних конфліктах майже завжди мають дві доріжки:
- Швидка, “прикладна” — гуманітарні питання (полонені, цивільні, тіла загиблих, евакуація тощо).
- Повільна, “політична” — припинення вогню, території, гарантії безпеки, санкції, економічні умови.
Другий трек у цій конфігурації знову вперся в те, що навіть Reuters у підсумковому матеріалі називає «одним із найскладніших питань» — долю Донецької області: Москва як передумову хоче, щоб Київ вивів війська з усієї Донецької області, включно з укріпленою лінією міст; Україна відкидає одностороннє відведення та говорить про замороження конфлікту по лінії фронту.
Тому обмін — це те, що реалістично можна “закрити” швидко (навіть якщо паралельно тривають бої), і те, що дає сторонам можливість показати результат без капітуляційних формулювань.
Хто і з якими ролями говорив
Українська сторона
Перемовини очолював Рустем Умєров, який підсумував перший день як «змістовну та продуктивну роботу» з фокусом на конкретні кроки. Публічною «рамкою» після завершення став короткий коментар Буданова про конструктивність.
Американська сторона
США грають роль модератора: саме Віткофф оголосив про 314 полонених і прямо сказав, що «значна робота ще попереду», але кроки на кшталт обміну показують «відчутні результати» дипломатії. Після першого дня держсекретар Марко Рубіо визнав, що складні питання лишаються нерозв’язаними, але США робитимуть усе для «прориву».
Російська сторона
За повідомленнями, російський наратив у медіа-частині балансує між «позитивним рухом» і просуванням жорстких передумов. Наприклад, російський представник Кирило Дмитрієв говорив про «прогрес» і паралельно — про відновлення відносин із США та робочі групи по економіці.
Про що говорили насправді: “публічний” і “непублічний” порядок денний
Полонені — як “якір” довіри
Домовленість про 314 і обмін 157/157 — це одночасно:
- гуманітарний результат;
- тест здатності сторін виконувати домовленості;
- підготовка ґрунту для наступних раундів («розморожування» каналу).
Території — ключовий стоп-фактор
У публічних витоках і повідомленнях фігурують дві лінії тиску:
- “Земля як передумова”: Москва хоче, щоб Україна вийшла з усієї Донецької області; Київ відмовляється.
- “Визнання як передумова”: низка медіа з посиланням на ТАСС та «західне джерело» писали, що РФ хоче визнання Донбасу «російським» усіма країнами як частини «великого договору». Це саме той сигнал, який Зеленський публічно відкинув.
Важливо: другий пункт — це не офіційна спільна позиція переговорів, а медійний канал тиску. Але навіть як “інформаційний зондувальний шар” він показує, де Кремль намагається виставити рамку.
Наступна зустріч — буде, але з «чутливою» частиною
Зеленський сказав, що нова зустріч узгоджена і відбудеться «найближчим часом», водночас підкресливши чутливість деталей і потребу отримати доповідь від делегації особисто.
Чому саме зараз і чому саме в ОАЕ
Публічно ОАЕ — це зручний майданчик і посередник; непублічно — це ще й сигнал формату, в якому США хочуть тримати процес «керованим» і не розпорошеним. Те, що Буданов окремо дякує США й ОАЕ за організацію, підкреслює ставку на цю локацію як на «стабільний переговорний хаб».
Що це означає для України: тверезий підсумок
Плюси
- Повернення людей і відновлення регулярності обмінів — практична цінність тут і зараз.
- Збереження “червоних ліній” у публічній площині: Зеленський прямо відбиває ідею «визнання територій».
- Продовження каналу: домовленість про новий раунд зменшує ризик “замороження переговорного треку”.
Мінуси/ризики
- Територіальний вузол нікуди не зник: він формулюється як прямий російський запит на відвід з Донеччини як передумову.
- Інформаційний тиск через «вимоги» та «сигнали» може посилюватися перед кожним наступним раундом.
Що може бути далі: сценарії на найближчі тижні
- “Гуманітарний конвеєр”: регулярні обміни та робочі групи, але без руху по територіях. Це виглядає найбільш імовірно в короткому горизонті, бо вже заявлено про продовження дискусій щодо обмінів і очікування прогресу.
- “Пакет за пакет”: обміни та часткові домовленості (енергетика/інфраструктура/локальні режими тиші) в обмін на переговорні поступки.
- “Ескалація вимог”: Москва піднімає ставки (Донбас як «передумова» та міжнародне «визнання»), Київ публічно відкидає, і процес знову повертається до пауз і точкових обмінів. Ознаки такого тиску вже з’являлися в медійному полі.
Другий раунд у Абу-Дабі підтвердив головне: швидкі рішення можливі там, де вони не вимагають стратегічних поступок — тому на поверхні ми бачимо обміни й домовленість говорити далі, а не «велику угоду». Фундаментальні вузли — території та гарантії безпеки — лишаються у режимі жорсткого торгу, де кожна сторона намагається нав’язати рамку ще до того, як почнеться реальний обмін компромісами.
За матеріалами nv.ua
