Українська контратака на Борівському напрямку, удари по Новоросійську, Пермському краю, окупованому Криму та попередження про можливий удар «Орешником» по Києву показують: війна входить у фазу, де Росія змушена одночасно захищати фронт, глибокий тил, Чорноморський флот, нафтову інфраструктуру і власну репутацію «невразливої» держави.
Оцінка російської наступальної кампанії за 23 травня 2026 року фіксує одразу кілька важливих зрушень у війні. На північному сході українські війська, за повідомленнями, провели механізовану контратаку на Борівському напрямку і могли проникнути в російську оборону на глибину до п’яти кілометрів. У тилу Росії українські далекобійні удари знову вразили критично важливі об’єкти — від хімічного підприємства Metafrax Chemicals у Пермському краї до нафтових терміналів у Новоросійську. У Чорному морі під ударом опинилися судна, пов’язані з російським флотом і «тіньовою» нафтовою логістикою. На півдні українські сили продовжили тиск у Запорізькій області та по окупованому Криму.
На цьому тлі президент Володимир Зеленський попереджав, що Росія готує новий комбінований удар по Україні, зокрема по Києву, який потенційно може включати балістичні ракети середньої дальності «Орешник». Це означає, що Кремль, з одного боку, намагається зберегти наступальний тиск на фронті, а з іншого — відповідає на українські удари по власному тилу терором і демонстративною ескалацією.
Головна інтрига цього етапу війни полягає не лише в тому, де саме просунулися українські чи російські війська. Значно важливіше інше: Україна дедалі частіше змушує Росію воювати не за власним сценарієм, а в режимі постійної реакції — на фронті, в Криму, у Чорному морі, на нафтобазах, заводах і в глибокому тилу.
Борівський напрямок: українська контратака, яка оголила слабкість російської оборони
Одним із головних епізодів доби стала інформація про українську механізовану контратаку на Борівському напрямку. За наведеними даними, українські війська могли проникнути в російську оборону на глибину до п’яти кілометрів. Це не варто сприймати як автоматичний стратегічний прорив, однак для локальної ділянки фронту така глибина є суттєвою.
Йдеться про район на південний схід від Борової, де згадуються населені пункти Нове, Маліївка, Лозове, Вовчий Яр, Андріївка, Рідкодуб і Карпівка. Російські мілблогери стверджували, що українські війська могли застосувати щонайменше 15 одиниць бронетехніки. Водночас геолокаційні кадри, за оцінкою ISW, показували удари росіян по українській техніці вже після того, як вона просунулася вглиб контрольованої Росією території.
Це важливо з кількох причин.
По-перше, українська сторона продемонструвала здатність проводити не лише оборонні дії чи малі піхотні контратаки, а й механізований маневр. У сучасних умовах війни, де поле бою насичене дронами, артилерією, протитанковими засобами та засобами радіоелектронної боротьби, будь-яке застосування бронетехніки є ризикованим. Сам факт, що українські підрозділи змогли просунутися на кілька кілометрів, свідчить про наявність слабких місць у російській обороні.
По-друге, контратака сталася на тлі повідомлень про перегрупування російських військ. Російські джерела згадували позиції 20-ї загальновійськової армії, зокрема 3-ї та 144-ї мотострілецьких дивізій. Якщо український удар припав саме на момент перегрупування, це може свідчити про якісну розвідку, точне визначення моменту для атаки та здатність використовувати паузи в російському бойовому порядку.
По-третє, ця атака руйнує російську інформаційну картинку про нібито стабільне просування на Куп’янсько-Борівському напрямку. Один із російських мілблогерів прямо визнав, що перебільшені заяви російських чиновників про успіхи в районі Куп’янська могли створити небезпечну ілюзію контролю. Коли політичне командування вимагає переможних звітів, а військова реальність складніша, слабкі місця на фронті часто залишаються без належної уваги.
Чому Борова має значення для всієї північно-східної дуги фронту
Борівський напрямок не є ізольованою ділянкою. Він пов’язаний із ширшою ситуацією навколо річки Оскіл, Куп’янська, півночі Донеччини та східної частини Харківської області. Росія давно намагається створити тут умови для тиску на українські позиції, форсування Осколу або просування на захід.
Для Москви цей напрямок має кілька цілей:
- посилити тиск на Куп’янськ і навколишні райони;
- розширити зону контролю на східному березі Осколу;
- створити загрозу для українських комунікацій;
- змусити Україну перекидати резерви з інших напрямків;
- підтримувати загальну картину наступу на північному сході.
Для України Борівський напрямок — це не тільки оборона. Це можливість завдавати контрударів там, де російська лінія фронту виявляється надто розтягнутою або погано скоординованою. Якщо українські сили можуть створювати локальні загрози російським підрозділам на цій ділянці, Росія змушена витрачати додаткові ресурси на стабілізацію оборони.
Саме тому навіть обмежене українське просування може мати непропорційний ефект. Воно змушує російське командування ухвалювати неприємні рішення: або перекидати резерви, або ризикувати подальшим погіршенням ситуації, або визнавати, що попередні заяви про контроль були перебільшеними.
Російська армія намагається наступати, але дедалі частіше змушена латати прогалини
Загальна картина фронту за 23 травня показує: Росія продовжує наступальні операції на багатьох напрямках, але не всюди досягає просування. На Харківщині тривали обмежені атаки. На Куп’янському напрямку російські сили проводили інфільтраційні дії. На Слов’янському, Костянтинівському, Добропільському, Покровському, Новопавлівському та Олександрівському напрямках росіяни атакували, але помітного просування в наведеній оцінці не зафіксовано.
Це створює важливий контраст. Росія намагається підтримувати образ армії, яка наступає по всій лінії фронту. Але реальність свідчить, що багато її атак мають обмежений характер, не завжди дають результат і часто супроводжуються великими ризиками.
Особливо показовою є ситуація на Лиманському напрямку. Український речник повідомляв, що російські війська підтягують артилерію і бронетехніку ближче до лінії фронту, але не поспішають її застосовувати через страх перед українськими дронами. Російські мілблогери також визнавали, що невеликі штурмові групи намагаються закріпитися під постійною загрозою українських ударів і контратак.
Це означає, що українська система ураження — дрони, артилерія, розвідка, коригування вогню, удари по ближньому тилу — суттєво обмежує свободу дій російських сил. Росія може атакувати, але дедалі частіше змушена робити це малими групами, повільно, з високими втратами і без гарантії розвитку успіху.
Покровський напрямок: Росія намагається посунути артилерію ближче до міста
Покровський напрямок залишається одним із найважчих і найнебезпечніших. Російські війська продовжують атакувати, хоча 23 травня суттєвого просування не було зафіксовано. Водночас українські джерела повідомляли, що росіяни накопичують артилерійські системи в районі Покровська та Мирнограда, зокрема в житловій забудові.
Це має кілька вимірів.
Перший — військовий. Росія намагається наблизити артилерію до переднього краю, щоб підвищити щільність вогню і підтримати наступальні дії. Артилерія залишається одним із головних інструментів російської армії, особливо там, де вона не може швидко прорвати оборону піхотою чи бронетехнікою.
Другий — тактичний. Розміщення артилерії в житлових районах може бути спробою ускладнити її виявлення і знищення. Однак українські сили, за повідомленнями, виявляють такі позиції і завдають по них ударів.
Третій — гуманітарний і політичний. Використання міської забудови для розміщення військових засобів створює додаткову небезпеку для цивільної інфраструктури та мешканців. Це також демонструє типову російську практику ведення війни, коли військові цілі навмисно змішуються з цивільним середовищем.
Окремо згадується Родинське на північ від Покровська. Російські війська, ймовірно, посилили атаки на цей населений пункт, щоб розмістити там позиції операторів безпілотників і зменшити українську зону ураження. Це ще раз показує, наскільки дрони стали центральним елементом бою: контроль за населеним пунктом важливий не лише для піхоти чи артилерії, а й для розгортання дронових екіпажів.
Українські удари середньої дальності: нова глибина поля бою
Окрему увагу варто приділити українським ударам по російських військових об’єктах і логістиці в окупованій Донецькій області. 23 травня Генеральний штаб України повідомив про удар по російському складу боєприпасів у Пречистівці приблизно за 40 кілометрів від лінії фронту.
Крім того, геолокаційні кадри показували удари українських FPV-дронів по російських вантажівках на відстані приблизно 70–90 кілометрів від лінії фронту — зокрема в районах Бугаса, Долі та Привільного вздовж траси Н-20 Маріуполь — Донецьк.
Україна розширила удари по логістиці російських військ на півдні України на відстані близько 150 км від лінії бойових зіткнень.
Про це повідомляє OSINT-аналітик Clément Molin.
В оновленій мапі, на якій він фіксує удари, аналітик позначив значну кількість підтверджених влучань, серед яких 15 геолокацій ударів по трасі Ростов — Крим та 30 геолокацій на маршруті Маріуполь — Донецьк і навколо Донецького кільця.
За його словами, українські дрони, зокрема підрозділів «Птахи Мадяра» та інших ударних бригад, активно працюють по паливних автоколонах, військовій техніці й логістичних хабах у тилу.
Це змушує російські сили відчувати серйозні проблеми з постачанням, особливо в Запорізькій, Херсонській та Донецькій областях.
Сили оборони України останнім часом дедалі сильніше підривають логістику ворога. Попри значні відстані, їм вдалося взяти під ціль ключові траси, що ведуть із Росії до окупованого Криму.
Це спонукало очільника окупаційної адміністрації Херсонщини, колаборанта Володимира Сальдо, обмежити рух вантажівок окупованими територіями Херсонської області до Криму трасою «Р-280».
Втім, це рішення не стосуватиметься вантажівок військового призначення.
Відчутність ударів також помітна в Криму, де окупаційна влада Севастополя запровадила ліміти на купівлю пального — до 20 літрів в одні руки — на АЗС найбільшої в Криму мережі ТЕС, яка контролює близько половини всього ринку.
Це дуже важливий елемент сучасної війни. Якщо раніше зона активного ураження часто сприймалася як кілька кілометрів перед фронтом і за ним, то тепер українські безпілотні системи та інші засоби ураження поступово розширюють небезпечну зону для російської логістики на десятки кілометрів.
Для російської армії це означає, що тил уже не є тилом у класичному розумінні. Вантажівки, склади, вузли зв’язку, пункти управління, ремонтні бази та дороги постачання стають постійними цілями. Це ускладнює підвезення боєприпасів, пального, особового складу, техніки й запасних частин.
Для України така кампанія має подвійний ефект. Вона не лише знищує конкретні цілі, а й змушує росіян змінювати маршрути, розосереджувати склади, витрачати більше часу на логістику і тримати більше сил для охорони тилу.
Південна вісь: Гуляйполе, Оріхів і боротьба за ініціативу в Запорізькій області
На півдні українські війська, за оцінкою ISW, нещодавно просунулися на напрямку Гуляйполя. Геолокаційні кадри свідчили, що українські сили утримують позиції в північній та центральній частинах Добропілля на північний захід від Гуляйполя, а також у центральній частині Залізничного на схід від міста.
Водночас російські сили проводили інфільтраційні дії в районі Воздвижівки. Це означає, що ситуація на цій ділянці залишається рухомою: українські війська намагаються просуватися або відновлювати позиції, а російські — проникати малими групами, перевіряти оборону і створювати локальні загрози.
На заході Запорізької області українські контратаки тривали в районі Оріхова. Російські мілблогери визнавали, що ситуація для російських військ на захід від Оріхова залишається складною. Згадувалося також, що українські сили могли застосовувати бронетехніку поблизу Плавнів і в напрямку Кам’янського.
Цей напрямок має велике значення, бо Запорізька область залишається одним із ключових театрів війни. Для Росії утримання лінії на півдні — це захист сухопутного коридору до Криму, тилових баз, логістичних маршрутів і підступів до Токмака, Мелітополя та Бердянська. Для України будь-який тиск на цю вісь змушує Росію тримати значні сили в обороні й не дає їй вільно перекидати ресурси на Донеччину чи Харківщину.
Крим і Джанкой: удар по логістиці окупаційного угруповання
Окрема лінія — окупований Крим. 23 травня російська окупаційна влада закрила залізничну станцію Джанкой для пасажирів із невстановлених причин. Кримські Telegram-канали повідомляли про вибухи в місті протягом ночі.
Джанкой — один із ключових логістичних вузлів окупованого Криму. Через нього проходять маршрути, важливі для забезпечення російських військ на півдні України. Саме тому будь-які порушення роботи цього вузла мають значення не лише для Криму, а й для всього південного угруповання російських військ.
Українські удари по Криму мають системний характер. Вони спрямовані на:
- логістичні вузли;
- залізничну інфраструктуру;
- склади;
- пункти управління;
- об’єкти ППО;
- аеродроми;
- зв’язок;
- морську інфраструктуру.
Це не просто удари заради демонстрації можливостей. Це кампанія поступового ускладнення російського управління й постачання. Якщо Крим перестає бути безпечною тиловою базою, Росія втрачає одну з головних переваг на південному театрі.
Новоросійськ: удар по нафті, флоту і російській ілюзії безпеки
Найгучнішим елементом української далекобійної кампанії стали удари по Новоросійську. За повідомленнями Генерального штабу України, українські сили завдали ударів по нафтовому терміналу Шесхаріс і нафтобазі Грушова. На обох об’єктах виникли пожежі.
Українські ударні дрони атакували нафтовий термінал «Грушова» у Новоросійську.
Аномальне підвищення температур на території терміналу зафіксував сервіс FIRMS від NASA.
Перед атакою, ще з 19:06 22 травня, російська влада оголошувала в регіоні повітряну тривогу через загрозу безпілотників.
Втім, відповідно до американського сервісу, супутники виявили пожежу на території терміналу лише о 02:48.
Окрім супутникового моніторингу, деякі місцеві жителі помітили світіння на горизонті у напрямку нафтового терміналу «Грушова», що підтверджує факт успішної атаки на об’єкт.
Підприємство знаходиться за координатами 44.74903 37.87853. Об’єкт має стратегічне значення, адже це один із найбільших і найважливіших центрів нафтової інфраструктури на Кавказі та півдні РФ.
Комплекс розкинувся у гірській місцевості (Грушова балка) за кілька кілометрів від узбережжя Цемеської бухти.
Нафтобаза «Грушова» та розташований на самому узбережжі морський термінал «Шесхаріс» утворюють один технологічний об’єкт — Перевальний комплекс «Шесхаріс».
Загальний об’єм зберігання майданчика становить близько 1,2–1,25 млн кубічних метрів нафти та нафтопродуктів із наявними 40–47 резервуарами.
Шесхаріс — один із найбільших російських нафтових терміналів на Чорному морі. Він пов’язаний із трубопровідною мережею «Транснефти» і має велику пропускну здатність. Грушова також є важливою частиною цього комплексу й одним із великих нафтосховищ на півдні Росії.
Генеральний штаб України зазначив, що Шесхаріс є одним з найбільших російських нафтових терміналів на Чорному морі та є частиною трубопровідної мережі Транснефть з пропускною здатністю до 75 мільйонів тонн нафти на рік, а також має резервуарний парк об’ємом близько 1,28 мільйона кубічних метрів. Генеральний штаб України також зазначив, що нафтовий термінал Грушова є ключовою частиною комплексу Шесхаріс та одним з найбільших нафтосховищ на півдні Росії з вантажопідйомністю близько 1,2-1,4 мільйона кубічних метрів. Генеральний штаб України повідомив, що українські війська також завдали ударів по російському танкеру тіньового флоту для перевезення сирої нафти Chrysalis у Чорному морі.
Удар по такій інфраструктурі має одразу кілька наслідків.
Економічний наслідок: Росія отримує ризики для експорту, зберігання і перевалки нафти. Навіть якщо об’єкт не знищений повністю, пожежі, ремонти, тимчасові зупинки, страхові ризики та потреба посилювати охорону збільшують вартість роботи.
Військовий наслідок: паливна інфраструктура прямо чи опосередковано пов’язана з веденням війни. Пальне потрібне для техніки, авіації, флоту, логістики й тилових служб.
Психологічний наслідок: Новоросійськ мав стати для Росії безпечнішою альтернативою Севастополю. Після українських ударів по окупованому Криму частина кораблів Чорноморського флоту була виведена саме туди. Але тепер і Новоросійськ опинився в зоні ризику.
Політичний наслідок: Кремль змушений пояснювати, чому стратегічні об’єкти на території РФ залишаються вразливими, попри всі заяви про «знищення українських дронів» і «надійну ППО».
Чорноморський флот: відступ із Севастополя не гарантує порятунку
У повідомленнях також згадувалися удари по російських кораблях на Новоросійській військово-морській базі. Командувач українських Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді повідомляв про атаки на корвет на повітряній подушці проєкту 1239 та фрегат «Адмірал Ессен» проєкту 11356, оснащений крилатими ракетами «Калібр».
Сили оборони уразили фрегат «Адмірал Ессен» проєкту 11356 та малий ракетний корабель (МРК) на повітряній подушці проєкту 1239 під час атаки на Новоросійськ у ніч на 23 травня.
Відео ураження опублікував командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді.
Ураження завдали підрозділи 9-го батальйону «Кайрос» 414-ї окремої бригади Сил безпілотних систем «Птахи Мадяра» та 1-го окремого центру Сил безпілотних систем спільно з іншими підрозділами глибинного ураження СОУ.
Судячи з опублікованого відео, один з ударних безпілотників повторно уразив фрегат «Адмірал Ессен» — носій ракет «Калибр», — у борт в районі палуби. Ще щонайменше три інших ударних БпЛА атакували МРК, який намагався збивати безпілотники за допомогою штатного ЗРК «Оса-М». Однак ступінь ураження кораблів наразі невідомий.
Окрім того, командувач СБС підтвердив ураження нафтобази «Грушова» у Новоросійську — одного з найбільших резервуарних парків та нафтобаз на півдні Росії, — та повідомив про ураження нафтового термінала «Шесхарис».
Нафтобаза «Грушова» та розташований на самому узбережжі морський термінал утворюють один технологічний об’єкт — перевальний комплекс «Шесхарис». Загальний об’єм зберігання майданчика становить близько 1,2–1,25 млн кубічних метрів нафти та нафтопродуктів із наявними 40–47 резервуарами.
Малий ракетний корабель проєкту 1239
Малі ракетні кораблі проєкту 1239 «Сивуч» розроблялися ЦМКБ «Алмаз» як розвиток МРК проєкту 1234 «Овод» з урахуванням досвіду застосування МРК на бойовій службі в Середземному морі.
Ці кораблі призначені для знищення великих кораблів противника та прикриття власних з’єднань і конвоїв у прибережних районах та внутрішніх морях. Загалом для ВМФ СРСР планували побудувати 16 МРК цього типу, три перші кораблі встигли закласти у 1980-х, однак добудували лише два — «Бора» та «Самум», які опинились у Чорноморському флоті РФ.
Повна водотоннажність корабля становить 1000 тонн. Довжина — 64 м, ширина — 17,2 м, осадка — 3,8 м, або 1 м під час роботи нагнітачів повітряної подушки.
Артилерійське озброєння складається з однієї 76-мм артилерійської установки АК-176 та двох шестиствольних 30-мм автоматичних установок АК-630. Ракетне озброєння представлене двома чотириконтейнерними пусковими установками надзвукових протикорабельних ракет «Москит» та однією двоконтейнерною пусковою установкою ЗРК «Оса-М» із боєкомплектом 20 ракет.
Два вузькі корпуси корабля виготовлені з корозійностійких алюмінієво-магнієвих сплавів та перекриті платформою завдовжки 64 метри і завширшки 18 метрів. Внутрішні перебірки також виготовлені з легкого сплаву. Є можливість закривати проєм між корпусами в носовій і кормовій частинах двоярусним гнучким огородженням для створення повітряної подушки.
Відповідно, корабель може легко трансформуватися як у катамаран зі швидкістю до 20 вузлів, так і у швидкохідний корабель на повітряній подушці, що розвиває швидкість до 45 вузлів. Дальність плавання — 2500 миль на швидкості 12 вузлів або 800 миль на швидкості 45 вузлів, автономність — до 10 діб, екіпаж — 68 осіб.
Навіть без остаточних даних про масштаби пошкоджень цей епізод має велике значення. Росія вже втратила значну частину свободи дій у Чорному морі. Українські морські та повітряні дрони, ракети й інші засоби ураження змусили Чорноморський флот відійти від частини звичних баз і діяти обережніше.
Головний урок цієї кампанії полягає в тому, що Україна без класичного великого флоту змогла нав’язати Росії нові правила гри на морі. Чорноморський флот, який мав бути інструментом тиску на Україну, сам перетворився на об’єкт постійного полювання.
Безперервні удари України по суднах Чорноморського флоту Росії (ЧФ) демонструють, що українські безпілотники продовжують становити значну загрозу для ЧФ навіть після того, як російське військове командування вивело кілька суден зі штаб-квартири ЧФ в окупованому Севастополі до Новоросійська для захисту від українських ударів.
Новоросійськ тепер більше не виглядає «глибоким тилом» для російських кораблів. Якщо українські безпілотники можуть діставати цілі й там, то російському командуванню доведеться або ще більше відводити кораблі, або витрачати дедалі більше ресурсів на оборону портів, баз і рейдів.
Metafrax Chemicals у Пермському краї: Україна дотягується до 1700 кілометрів
Ще один надзвичайно важливий епізод — удар по заводу Metafrax Chemicals у Пермському краї. За словами президента Зеленського, українські сили вразили об’єкт, розташований більш ніж за 1700 кілометрів від лінії фронту. Підприємство, за наведеними даними, є важливою частиною російської хімічної промисловості та постачає продукцію для військово-промислового комплексу РФ.
Українські ударні дрони атакували хімзавод «Метафракс» у місті Губаха, Пермський край.
Про атаку на підприємство повідомив губернатор краю Дмитро Махонін.
Атака відбулася 23 травня 2026 року. Відповідно до фото та відеоматеріалів від місцевих, є свідчення про успішну атаку. Так, на одному з відео помітно дим, що здіймається з території хімзаводу.
Варто зауважити, що ПАТ «Метафракс Кемікалс» — одне з найбільших хімічних підприємств Росії, яке є світовим гравцем у виробництві метанолу та його похідних, а також стратегічним постачальником сировини для російського оборонно-промислового комплексу.
Підприємство виробляє зокрема карбамід — хімічний елемент для амонієво-нітратних сумішей (ANFO), які можуть слугувати сировиною для вибухових пристроїв, які використовують у промисловості так і теоретично для артилерійських снарядів або мін.
Хоча «Метафракс Кемикалс» публічно ніяк не пов’язує себе з оборонно-промисловим комплексом Росії, її материнська компанія «Росхим» є одним з основних постачальників хімічної продукції для різних російських військових підприємств.
Завод розташований на відстані близько 1600 км від кордону України. Його вже атакували українські безпілотники раніше.
Цей удар має стратегічне значення навіть більше через географію, ніж через конкретний об’єкт. Пермський край — це не прикордонна зона, не окупований Крим і не південь Росії біля Чорного моря. Це глибокий тил, який у російській логіці мав би бути недосяжним для України.
Якщо українські безпілотники чи інші засоби можуть бити на такій відстані, російська система оборони стикається з принципово новою проблемою: захищати треба не окремі регіони, а величезну територію від Чорного моря до Уралу.
Це створює для Росії майже нерозв’язну задачу. Неможливо однаково щільно прикрити ППО:
- Москву;
- Санкт-Петербург;
- Крим;
- Краснодарський край;
- нафтопереробні заводи;
- військові аеродроми;
- склади;
- хімічні підприємства;
- оборонні заводи;
- порти;
- залізничні вузли;
- бази флоту;
- прикордонні області.
Україна використовує саме цю проблему: змушує Росію розтягувати систему ППО і реагувати на удари по різних типах об’єктів у різних регіонах.
Російська ППО: перевантаження як системна проблема
Уся українська далекобійна кампанія має один спільний знаменник — поступове перевантаження російської протиповітряної оборони. Україна не просто атакує окремі цілі. Вона створює ситуацію, у якій Росія не може знати, що буде наступною ціллю: нафтобаза, порт, завод, корабель, склад, аеродром, залізничний вузол чи пункт управління.
Це змушує Росію розосереджувати ППО. Але що більше об’єктів треба прикривати, то тоншим стає захисний шар навколо кожного з них. Частина систем ППО потрібна на фронті, частина — в Криму, частина — біля Москви, частина — на півдні, частина — навколо стратегічних підприємств.
Саме в цьому полягає логіка кампанії SEAD/DEAD — придушення та знищення протиповітряної оборони противника. Коли українські сили послідовно виводять з ладу радари, комплекси ППО, командні пункти та логістику, вони відкривають вікна можливостей для нових ударів.
Це не означає, що російська ППО зникла. Вона залишається небезпечною і здатною збивати значну частину цілей. Але вона дедалі частіше працює в умовах перенавантаження, коли одночасно треба реагувати на багато різних загроз.
Удар «Орєшніком» по Білій Церкві: Москва перейшла від залякування до демонстративної ескалації
Попередження президента Володимира Зеленського про можливе застосування Росією балістичної ракети середньої дальності «Орєшнік» уже не залишилося лише розвідувальним сигналом. У ніч проти 24 травня 2026 року Росія здійснила одну з наймасштабніших комбінованих атак по Україні, застосувавши десятки ракет різних типів і сотні безпілотників. На цьому тлі було зафіксовано удар ракетою типу «Орєшнік» у районі Білої Церкви на Київщині. Про це повідомили Повітряні сили ЗСУ через речника Юрія Ігната; за їхніми даними, пуск здійснили з полігону Капустін Яр, а точне місце влучання не уточнювалося.
Президент Зеленський згодом також підтвердив, що Росія запустила «Орєшнік» проти Білої Церкви. У своєму зверненні він наголосив, що основною мішенню нічної атаки був Київ, а сама атака включала 90 ракет різних типів, серед них 36 балістичних, а також 600 дронів.
Кремль використав «Орєшнік» не як ізольований удар, а як елемент ширшого повітряного терору — разом із балістичними, крилатими ракетами та ударними безпілотниками.
У військовому сенсі це демонструє, що Росія намагається ускладнити роботу української ППО за рахунок поєднання різних типів цілей: масованих дронових хвиль, балістики, ракет різної траєкторії та засобів, які Москва подає як «невразливі». У політичному сенсі удар по Білій Церкві — це спроба Кремля повернути собі психологічну ініціативу після українських ударів по російському тилу, зокрема по нафтовій інфраструктурі, військових об’єктах, Чорноморському флоту та підприємствах, пов’язаних із ВПК.
Однак символічний ефект цього удару працює не лише на Москву. Росія намагалася показати здатність до ескалації, але сам факт використання такого типу ракети в межах атаки по Київщині підкреслив інше: Кремль дедалі частіше відповідає на власну вразливість не воєнним переломом на фронті, а демонстративним терором проти українських міст. Саме тому «Орєшнік» у цьому випадку став не лише зброєю ураження, а й інструментом політичного шантажу.
Важливо й те, що російське Міноборони традиційно заявило про нібито удари по «об’єктах військового управління», авіабазах і підприємствах ОПК, однак українські повідомлення про наслідки атаки свідчать про значні пошкодження цивільної інфраструктури, житлових будинків, об’єктів водопостачання, шкіл та приватної власності.
Отже, після ночі 24 травня «Орєшнік» перестав бути лише погрозою в риториці Кремля. Його застосування по району Білої Церкви стало частиною ширшої російської стратегії: залякати українське суспільство, перевантажити ППО, продемонструвати готовність до ескалації та водночас відвернути увагу від того, що українські удари по російському тилу дедалі болючіше вражають інфраструктуру, на якій тримається війна РФ.
Удар «Орєшніком» по Білій Церкві показав, що Москва перейшла від погроз до демонстративного застосування зброї стратегічного залякування. Але замість демонстрації сили це радше підкреслило нервову реакцію Кремля на українську кампанію ударів по російському тилу та його прагнення компенсувати втрату ініціативи терором проти українських міст.
Читайте також: ““Старий Орєшнік” у Кремлі: путін знову видає терор за “перемогу””
Російська дронова кампанія: 124 безпілотники за ніч
У ніч із 22 на 23 травня Росія запустила по Україні 124 ударні та імітаційні безпілотники типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і «Пародія». Запуски здійснювалися з різних напрямків: Курськ, Орел, Брянськ, Міллерово, Шаталово, Приморсько-Ахтарськ та окуповане Гвардійське в Криму.
Українська ППО збила або подавила 102 безпілотники. Водночас 12 дронів влучили у дев’ять місць, а уламки впали ще на кількох локаціях. Удари зачепили цивільну та адміністративну інфраструктуру в Полтавській і Сумській областях.
Ця атака показує сталість російської тактики. Москва намагається масово запускати різні типи дронів, поєднуючи ударні апарати з хибними цілями, щоб перевантажувати українську ППО. Росія прагне змусити Україну витрачати дорогі ресурси на дешевші цілі, виснажувати систему спостереження, тримати в напрузі міста й енергетичну інфраструктуру.
Але є й інший висновок: навіть масовані дронові атаки не дають Росії стратегічного перелому. Вони небезпечні, руйнівні й виснажливі, але не змінюють фундаментально ситуацію на фронті. Натомість Україна дедалі частіше відповідає не симетрично — не просто ударами по російських містах, а атаками по об’єктах, які прямо підтримують воєнну машину РФ.
Сумська область: Україна очищає території після російського наступу
На північній осі українські війська, за геолокаційними даними, ймовірно, очистили Рясне та прилеглу територію на південний схід від Сум після російського механізованого наступу 3 травня. Це важливо в контексті російської мети створювати так звані буферні зони вздовж міжнародного кордону.
Росія намагається тиснути на Сумщину не лише військово, а й психологічно. Прикордонні атаки, рейди, артилерійські обстріли й спроби просування мають змусити Україну тримати додаткові сили на півночі, навіть якщо головні бої точаться на сході й півдні.
Якщо українські сили очищають райони після російських атак, це показує, що Москва не може легко закріплюватися навіть там, де намагається створити локальні загрози. Для України це важливо, бо утримання стабільності на Сумщині не дозволяє Росії розширити фронт і нав’язати нову велику кризу на півночі.
Херсонський напрямок: обмежені російські атаки й українські удари по пунктах управління
На Херсонському напрямку російські війська продовжували обмежені наземні атаки, але не просунулися. Українські Сили безпілотних систем опублікували відео удару по російському пункту управління дронами в окупованих Олешках.
Цей епізод показує, наскільки важливою стала боротьба не лише з піхотою чи технікою, а й з дроновою інфраструктурою противника. Пункти управління БпЛА — це фактично «нервові вузли» сучасного поля бою. Якщо їх знищувати, противник втрачає розвідку, коригування вогню, можливість атакувати FPV-дронами та координувати дії малих груп.
Російський військовослужбовець також заявляв про удар FPV-дроном Buratino по українській цілі на відстані 85 кілометрів у Херсонській області. Якщо така дальність підтверджується, це ще раз показує загальну тенденцію: обидві сторони розширюють радіус застосування безпілотників, і «безпечний тил» на десятки кілометрів від фронту поступово зникає.
Загальна логіка дня: Україна б’є не лише по військах, а по системі війни
Найголовніший висновок із подій 23 травня полягає в тому, що Україна дедалі більше діє системно. Удари й контратаки не виглядають як хаотичні епізоди. Вони складаються в ширшу логіку.
Україна намагається одночасно:
- Зупиняти російські наступи на ключових напрямках.
Це видно на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі й Херсонщині. - Шукати слабкі місця для контратак.
Борівський напрямок став прикладом того, як українські сили можуть використати момент російського перегрупування. - Розширювати зону ураження російського тилу.
Удари по вантажівках, складах і логістиці на 40–90 км від фронту створюють нову реальність для російського постачання. - Бити по стратегічній інфраструктурі РФ.
Новоросійськ, Шесхаріс, Грушова, Metafrax Chemicals — це цілі, які мають значення для економіки, військової промисловості та логістики. - Тиснути на Чорноморський флот.
Російські кораблі більше не можуть почуватися безпечно ні в Севастополі, ні в Новоросійську. - Розтягувати російську ППО.
Коли удари відбуваються в Криму, Краснодарському краї, Пермському краї та на окупованих територіях, Росія змушена захищати надто багато напрямків одночасно. - Позбавляти Росію психологічної переваги.
Війна дедалі частіше приходить у російський тил, і це руйнує кремлівський міф про контроль та безкарність.
Що це означає для найближчого етапу війни
Події 23 травня не означають миттєвого перелому. Росія все ще має велику армію, значні ресурси, здатність запускати сотні дронів і ракет, проводити наступальні операції та тиснути на кількох напрямках одночасно.
Але оцінка цієї доби показує інше: російська наступальна кампанія дедалі частіше стикається з обмеженнями.
На фронті ці обмеження проявляються у нездатності швидко розвивати успіх. У тилу — у вразливості нафтової, промислової та військово-морської інфраструктури. У повітрі — у перевантаженні ППО. У Чорному морі — у втраті свободи маневру. В інформаційному просторі — у змушеному визнанні проблем навіть російськими мілблогерами.
Для України головним завданням залишається перетворити локальні переваги на сталі операційні результати. Контратака під Боровою важлива, але її значення залежатиме від того, чи зможуть українські сили закріпитися, розширити успіх або змусити росіян перекидати резерви. Удари по Новоросійську й Пермському краю важливі, але їхній ефект залежатиме від системності, повторюваності й здатності утримувати російську інфраструктуру в стані постійної загрози.
Оцінка російської наступальної кампанії за 23 травня 2026 року показує війну, яка дедалі менше вкладається в просту формулу «Росія наступає, Україна обороняється». Реальність складніша. Росія справді продовжує атакувати на багатьох напрямках, але Україна дедалі частіше змушує її реагувати, латати слабкі місця, перекидати ресурси, посилювати ППО, відводити кораблі, ремонтувати нафтобази й пояснювати удари по глибокому тилу.
Борівський напрямок показав, що російська оборона може бути вразливою. Новоросійськ показав, що навіть великі нафтові й військово-морські вузли РФ не є недосяжними. Пермський край показав, що українська далекобійність стає проблемою для всієї російської території, а не лише прикордоння. Крим і Джанкой показали, що логістика окупаційного угруповання залишається під постійним тиском. Удар «Орешником» показав, що Кремль відповідає на власну вразливість звичною мовою терору й залякування.
Головний підсумок доби такий: Україна дедалі активніше б’є не тільки по російських військах на передовій, а по всій архітектурі російської війни — від складів і доріг до портів, заводів, кораблів, ППО та нафтової інфраструктури.
І саме це робить ситуацію для Кремля дедалі складнішою. Бо фронт можна тимчасово підсилити резервами. Окрему атаку можна відбити. Один об’єкт можна відремонтувати. Але коли одночасно горить тил, тріщить оборона, деградує логістика, нервує флот і перевантажується ППО, це вже не набір випадкових проблем. Це ознаки того, що російська воєнна машина змушена працювати на межі дедалі ширшого перенапруження.
23 травня показало, що Україна поступово переводить війну в режим системного тиску на Росію. Контратака під Боровою, удари по Новоросійську, Пермському краю, окупованому Криму та російській логістиці свідчать: українська стратегія дедалі більше спрямована не лише на стримування фронту, а на руйнування всієї інфраструктури російської агресії.
За матеріалами understandingwar.org
