Без Maxar і Маска: Україні потрібен власний військовий космос.
Після того, як Ілон Маск відключав Starlink, а адміністрація Трампа обмежила доступ до розвідданих з американських супутників, Україна усвідомила критичну вразливість у сфері військового космосу. Тепер Україна хоче створити свої Космічні сили — буквально за рік.
Про те, що Україна має сталий намір розбудовувати військові спроможності у космосі, стало відомо у травні 2025 року. Тоді на полях масштабного форуму Space for Ukraine у Києві було проголошено три пріоритети: супутниковий зв’язок, космічна розвідка та система раннього оповіщення про ракетну небезпеку. Для цього у структурі ЗСУ мають бути створені сучасні Космічні сили. Дедлайн – кінець 2025 року.
Сьогодні свої космічні командування є навіть у таких ніби далеких від космосу країн, як Перу, Єгипет та Азербайджан. Без опанування цього домену війни неможливо собі уявити безперервну розвідку та своєчасне виявлення ворожих засобів, – не тільки під час атаки, а й під час її підготовки, – ефективну протидію ракетам противника чи високоточне наведення власних ракет. Це щит і меч сучасної держави.
Так, це дуже дорого. Оцінки коливаються у межах $6-8 млрд упродовж щонайменше п’яти років. Але Україна могла б розраховувати на підтримку з боку саме Європи, яка майже безнадійно відстала від США та Китаю. Чи адекватні викликам такі витрати?
Космічна траєкторія сучасної України
Восени, після того, як Китай почав допомагати Росії розвідувальною інформацією зі своїх військових супутників (на початку жовтня стало відомо, що під час масованої ракетно-дронової атаки Львова 5 жовтня щонайменше три військові супутники КНР пройшли над заходом України та могли надавати інформацію РФ), розмови про розбудову воєнного космосу України різко пожвавилися.
Навіть колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол у Великій Британії Валерій Залужний оперативно вийшов в ефір із великою статтею, що містила заклики пришвидшити перетворення космосу на середовище сучасної війни.
Необхідність нарощування українських спроможностей у космосі усвідомлюють і військові, і цивільні аналітики, дотичні до цієї галузі. Саме це здатне призвести до потужних технологічних переваг – у розвідці, передавання даних та попередженнях про ракетний напад, а також у здійсненні ураження противника.
Якщо казати про ретроспективу українського космосу, то часи до широкомасштабної війни та її перших років можна назвати періодом тотальних провалів.
Від космічних спроможностей 90-х років ХХ століття, коли Україну вважали однією з п’яти найпотужніших космічних держав світу, майже нічого не залишилося. Вінцем нашого катастрофічного відставання у сфері космосу став той факт, що з 2018 року Україна залишилася взагалі без космічної програми – у такому стані й увійшла у “велику війну”.
Пік падіння прийшовся на 2022-2025 роки, коли вже ліквідований у липні поточного року Мінстратегпром повністю провалив забезпечення України у розвитку спроможностей у сфері космічних, ракетних та протиракетних систем.
Частиною провалів стала дивна кадрова політика, коли упродовж широкомасштабного вторгнення були лише тимчасові керівники Державного космічного агентства.
Україна, яка планувала вивести на орбіту вісім супутників з 2021 до 2025 року, де-факто відмовилася від попередніх планів. Окрім відсутності державного фінансування, цьому сприяли й технічні проблеми та відсутність ракети-носія. Запуск космічного апарату “Січ-2-30” було затримано через жорсткі вимоги SpaceX до конструкції супутника, необхідність адаптації під ракету-носій та перенесення самого запуску.
Тоді ж, у 2021 році, говорили про створення ракетно-космічних комплексів важкого класу (Зеніт-7Н), ракети-носія середнього (Циклон-4М) та легкого (Циклон 1) класів, розробку комплексу надлегкого класу, але плани залишилися планами.
Нові часи: як трансформувалися підходи до військового космосу у 2025 році
З весни 2025 року естафетну паличку намагається перехопити Міноборони – у травні військове відомство затвердило положення про Управління космічної політики у сфері оборони. У відповідному наказі міністра оборони зафіксовано курс на розвиток космічних технологій, продуктів і послуг в інтересах оборони та безпеки.
Серед іншого, в Україні було створено Систему контролю та аналізу космічної ситуації. Це виняткова можливість отримувати оперативну інформацію про зміни у космосі, зокрема про стан іноземних супутників та їх призначення. Ключовий оператор цієї системи – Національний центр управління та випробувань космічних засобів – здатен виконувати деякі завдання з відбиття збройної агресії Росії.
Поки йдеться лише про розпізнавання і визначення цільового призначення супутників. Але у майбутньому до можливостей має додатися власна повноцінна космічна розвідка, яка дозволить своєчасно спрямовувати на цілі засоби протиракетного ураження. І це далеко не тільки про космос, а й про сучасне наземне обладнання.
Можна також пригадати, що Україна від початку широкомасштабної війни користується послугами цілої низки комерційних компаній: NGA, SAG-U, Maxar, Planet Labs, Blacksky, ICEYE, Capella Space, Planet Labs, HawkEye 360.
Однак там не було та досі немає операторів з українським походженням.
Але у березні 2025 року адміністрація Трампа раптом обнулила постачання розвідувальної інформації з військових супутників та навіть “наполегливо радила” не надавати дані й комерційним структурам (та ж сама Maxar випала із каналів інформації), що відчутно обмежило спроможності Сил оборони у площині високоточних глибинних ударів по території Російської Федерації. Також були випадки демаршів з боку Ілона Маска, коли Україну раптово відключали від Starlink.
Невипадково писав у своїй жовтневій статті і Залужний – про те, що не вдалося повністю використати можливості таких систем як РСЗВ HIMARS, саме через відсутність та затримку в обміні інформацією з космосу Україні.
Тобто у військово-політичного керівництва України була можливість відчути вразливість Сил оборони внаслідок критичної залежності від партнерів.
І хоча на початку жовтня США повідомили про готовність надавати Україні розвіддані щодо цілей в енергетичній інфраструктурі Росії на великій відстані, а можливо, навіть і далекобійні ракети Tomahawk чи інші, такі політичні гойдалки надають усі підстави для прискорення створення власних, незалежних спроможностей у космічному домені.
Космос – це справді виклик стратегічного рівня.
Важливим у цьому ланцюгу став намір уряду щодо створення Космічних сил до 31 грудня 2025 року. А також визначення, щоб Управління космічної політики Міноборони об’єднувало можливості державних та приватних компаній, профільних науковців.
На жаль, держава у сфері організації важливих проєктів безнадійно відстає від приватного сектору. Хіба що у 2022 року уряди Чехії та України домовилися створити угруповання супутників “Сузір’я” з ключовим елементом у вигляді космічних апаратів типу TROLL – до них мають приєднатися перспективні чесько-українські сателіти.
Однак перший супутник TROLL, що вийшов на орбіту в січні-2025, має роздільну здатність лише близько 5 м на піксель, що замало для результативної розвідки.
Водночас сплановано, що наступний розвідувальний супутник угруповання – Drak – матиме роздільну здатність вже менше одного метра, причому він розробляється напряму для забезпечення ЗСУ у співпраці з українськими фахівцями. Але роботи варто прискорювати, бо плани вивести на орбіту п’ять супутників DRAK між 2026 і 2030 абсолютно не відповідають нинішнім викликам.
Ще серед намірів держави є намагання увійти у команду розробників радарів для новітньої ЗРС – Україна має тут високий рівень компетенцій. Хоча на початку 2025 року французька Thales заявила про готовність разом з АТ “Укроборонпром” створити спільне підприємство на території України, саме послідовність Міноборони на цій ділянці ВТС дозволила просунутися у бік практичних проєктів.
Тож Франція оголосила про надання Україні додаткових ракет Aster 30, здатних перехоплювати балістику. І хоча поки Київ має тільки систему SAMP/T, саме робота з Thales у сфері створення новітніх РЛС може стати кроком для приєднання України до новітнього франко-італійського проєкту SAMP/T NG – він стартував у 2023 році.
Роль приватного сектору у військовому космосі
Справді, набагато більше вдається приватному, більш гнучкому сектору ОПК. Передусім тільки приватний рух здатен змінити ситуацію із угрупованнями супутників.
В умовах відсталої Європи (має лише пів сотні розвідувальних супутників проти 250 США та понад 100 РФ) тільки приватники із новітніми технологіями здатні подолати розрив.
Як відомо, Eutelsat OneWeb – найбільше європейське угрупування космічних комерційних супутників, має понад 700 мікросупутників вагою 150 кг (SpaceX Маска оперує мікросупутниками вагою 260 кг, їх в його угрупованні майже 7100). Але технології настільки стрімко рухаються вперед, що з’явилися проривні рішення.
Наприклад, українська компанія First Contact, що діє у складі альянсу Нова енергія України, наприкінці вересня уклала угоду із французькою компанією Prométhée (Prométhée Earth Intelligence) щодо спільних робіт з розробки та виведення на орбіту космічних апаратів. Вже відомо, що сузірʼя супутників забезпечить спостереження у 100 разів частіше, ніж нині у межах проєкту Copernicus, повну технологічну та операційну суверенність а також єдину цифрову платформу для обробки даних.
При цьому очільник альянсу Валерій Боровик розповів, що йдеться про супутники з високою роздільною здатністю для потреб безпеки і оборони держави. “Ми ведемо мову саме про розвідувальні супутники, і якщо раніше ми говорили про роздільну здатність у один метр, то нині йдеться вже про 0,7 – 0,5 метра, а використання додаткових антен надає можливість отримувати інформацію одразу із прольотом супутника над територією”, – говорить ідеолог проєкту.
Але, напевно, головне, що це буде “власне угруповання супутників, що належатиме Україні, під українським контролем за кошти партнерів”.
Цілком очевидно, що під прапором компанії First Contact буде створено консорціум, який не тільки розгорне власне українське угруповання супутників, але й матиме можливість поступово нарощувати промисловий потенціал України у цій площині. Рівень локалізації залежить від того, скільки фінансового ресурсу отримає Україна.
“Розраховували на 10-20%, але в разі адекватного фінансування частка може зрости до 40-50%. Багато залежить від політичної активності держави. У даному випадку не можу не відзначити роль Міноборони України, яке вчасно надало запит та підтвердило бажання реалізовувати проєкт – це забезпечило підтримку Міноборони Франції, а також зацікавленість одного з найбільших французьких банків та не виключає тепер і участі у проєкті Європейського космічного агентства”, – каже Боровик.
Йдеться про новітні технології, бо апаратура багатоспектральних супутників JAPETUS вагою 50 кг цілком перекриває можливості SpaceX Маска з мікросупутниками вагою 260 кг – за останні вісім років відбулися революційні трансформації у цій сфері.
За словами Боровика, амбіції приватного консорціуму – шість розвідувальних супутників упродовж наступних двох років. Без перебільшення, це стало б потужним стартом українського військового космосу. Та й не тільки військового, бо послуги потрібні й Міністерству аграрної політики та продовольства України, Держагентству лісових ресурсів та ще кільком цивільним відомствам. Тому й завдання – зібрати ресурси “усім миром”, зокрема за участю місцевих адміністрацій.
Приватні підприємства дійсно рухаються у кілька разів швиде за державні. Наприклад, компанія Інфозахист працює над ідеєю розбудови мережі супутників радіотехнічної розвідки. Вона і зараз посідає потужну позицію у постачаннях Силам оборони засобів РЕР, РТР та РЕБ, але планує розвинути компетенції саме у галузі обладнання для військового космосу.
Йдеться про ймовірність вивести на орбіту приблизно сім супутників РТР. Відтак Україна може отримати потужний потенціал у радіотехнічній розвідці в космосі.
Це лише кілька приватних проєктів з ініціатив, але насправді їх уже близько десятка. Вони стосуються не тільки оголошених пріоритетів – зв’язку і розвідки, а також раннього попередження про ракетний напад. Найбільш амбіційні торкаються питань протиракет та навіть космічних безпілотників. Водночас показово, що курс приватні компанії беруть на об ‘єднання зусиль та досягнення синергії.
Цього ж вимагають вдалі історичні приклади.
Скажімо, завдяки військо-технічній співпраці у створенні ракет-перехоплювачів Ізраїль разом зі США розробив систему протиракетної оборони Arrow3 – нею кожна сторона користується самостійно (за умов узгодження з партнерами) не тільки для бойових умов, але й для продажу на світовому ринку. Як бачимо, значні перспективи Україна має із Чехією, Італією та Францією, зі США.
Варто додати, що у травні 2025 року Європа оголосила, що розгорне нове угруповання розвідувальних супутників. Тут вже державі треба входити у військово-політичний альянс, чому сприяє і політичний момент, і наявність війни на порозі Європи.
Тим паче гендиректор Європейського космічного агентства Йозеф Ашбахер особливо підкреслив, що проєкт має вирішальне значення не тільки для безпеки: “Європа не може втратити цю можливість, інакше ми ризикуємо ще більше відстати від глобальних гравців, таких як США, Китай та Індія”. Бюджет проєкту перевищить $20 млрд, однак в Європі вже готові витрачати на безпеку і оборону.
Україна також має зробити власні висновки.
Передусім, терміново змінити статус ДКАУ – Державне космічне агентство має бути самостійним центральним органом виконавчої влади у структурі Кабміну.
По-друге, визначитися із кадровою політикою та зробити акцент на підтримку саме приватного сектору, який вже дуже відчутно випереджає державу. Цілком очевидно, що у сфері військового космосу варто масштабувати досвід Brave1 у розвитку безпілотників, а також залучити відомі й вже розвинуті ділянки вишів передусім Київський політехнічний інститут імені Сікорського Київський авіаційний Інститут.
По-третє, здійснити чіткий розподіл фінансування космічної діяльності. А це означає, що Міністерство оборони має отримувати кошти на розвиток військового сегменту космосу, а Державне космічне агентство – на його цивільний сегмент.
Де брати гроші на космос
Космічні сили США у 2024 році отримали більший бюджет, ніж NASA – на $4 млрд, – загалом $29 млрд. Амбіції в України набагато менші, ніж у США, тож, за приблизними підрахунками, побудувати саме військовий космос для України – це $6-8 млрд упродовж щонайменше п’яти років. Але Україна могла б розраховувати на підтримку з боку Європи, яка майже безнадійно відстала від США та Китаю. Кредити, допомога у вигляді компенсацій від заморожених російських активів, плюс максимальне залучення інвестицій вітчизняного приватного сектору та іноземних інвестицій (Україна нині дуже привабливий ринок) могли б розв’язати це завдання.
Отже, які можливості отримає Україна від створення Командування космічних сил у структурі ЗСУ та з якими ризиками може зіткнутися на цьому шляху.
Що це означає для України:
- Стратегічна незалежність. Власні супутники забезпечують безперервну розвідку, зв’язок і наведення — без залежності від США чи приватних компаній.
- Вразливість партнерств. Кейс Маска та Трампа показав: політичні чи бізнесові рішення можуть миттєво обмежити оборонні спроможності України.
- Прискорення індустрії. Приватні ініціативи рухаються швидше за державні структури — і можуть стати двигуном нового українського ВПК.
- Європейський вектор. Україна має шанс інтегруватися у нове космічне угруповання ЄС ($20 млрд бюджет) і отримати фінансування з заморожених російських активів.
Ризики:
- Висока вартість ($6–8 млрд), яку важко покрити без кредитів і міжнародних партнерів.
- Недостатня координація між державними структурами.
- Ризик дублювання функцій між ДКАУ, Міноборони і приватними гравцями.
Україна має реальний шанс перезапустити власну космічну галузь — не як символ минулого, а як зброю майбутнього. Космос — це не розкіш, а ключовий фронт війни XXI століття, і хто його контролює, той контролює поле бою.
За матеріалами liga.net
