За даними Центру “Досьє”, у політичному блоці адміністрації президента РФ ще наприкінці зими 2026 року почали готувати пропагандистський сценарій на випадок завершення війни проти України. Його суть — пояснити росіянам, чому відмова від максималістських цілей, збереження Зеленського при владі та відсутність “взяття Києва” все одно мають виглядати як історична перемога путіна.

Кремль, який роками годував російське суспільство міфами про “денацифікацію”, “демілітаризацію”, “Київ за три дні” і війну до повного підкорення України, тепер може зіткнутися з протилежним завданням: пояснити, чому війну треба завершувати без виконання більшості власних гасел. Саме для цього, як повідомляє Центр “Досьє”, у адміністрації президента РФ розробляють так званий “образ перемоги” — набір тез, які мають перетворити компромісний або неповний результат війни на пропагандистський тріумф.

Публікація Центру “Досьє” не доводить, що мирна угода вже погоджена або що Кремль справді готовий зупинити війну найближчим часом. Навпаки, самі автори наголошують: ідеться не про документ переговорного процесу, а про очікування та підготовку політичного блоку Кремля до можливого сценарію завершення війни. Але саме ця деталь робить історію важливою.

Документ показує, що Москва думає не лише про фронт, ракети, мобілізацію чи переговори. Вона думає про те, як управляти наслідками власної пропаганди. Бо після років мілітаристської істерії будь-який мир без капітуляції України може бути сприйнятий частиною російського суспільства не як перемога, а як зрада.

Кремль готує не мир, а інструкцію з його продажу

За даними Центру “Досьє”, у презентації для вузького кола людей, близьких до Сергія Кирієнка, прямо зазначалося: продовження війни може вимагати від РФ перегляду “принципових позицій” — зокрема загальної мобілізації та остаточного переведення економіки на воєнні рейки. Серед ризиків також називалися виснаження ресурсів, необхідність підвищення податків, скорочення в бізнесі, атаки дронів, демографічна криза та загроза програти США у “переділі нового світопорядку”.

Це важливий момент: у внутрішній логіці Кремля війна вже постає не лише як інструмент мобілізації суспільства, а як фактор небезпеки для самого режиму. Поки війна дозволяла підживлювати імперську ейфорію, вона була корисною. Але якщо її продовження означає нову хвилю мобілізації, ще більший тиск на економіку, втому населення і потенційне невдоволення фронтовиків та їхніх родин, Кремлю потрібен запасний сценарій.

Саме таким сценарієм і може бути “образ перемоги”: не реальна перемога, а політична упаковка, яка дозволить назвати перемогою те, що ще вчора могло виглядати як незавершена або провалена війна.

Найімовірніший сценарій: “перемога”, яка не схожа на заявлені цілі

У презентації, описаній Центром “Досьє”, найбільш імовірним сценарієм названо варіант, далекий від початкових російських вимог. Він передбачає можливі домовленості між США і Росією та США і Україною. За цим сценарієм Донецька та Луганська області мають перейти під контроль РФ, а поділ Херсонської та Запорізької областей буде зафіксований по лінії фронту. Російські війська, згідно з документом, мають бути виведені із Сумської та Харківської областей; санкції ЄС залишаються, американські — знімаються; Володимир Зеленський залишається президентом України, а “денацифікація” стає символічною.

Для Кремля це складний для продажу результат. Він не схожий на “демілітаризацію” України, не схожий на зміну влади в Києві, не схожий на повну окупацію півдня і сходу, не схожий на капітуляцію української держави.

Тому російські політичні технологи, судячи з опису презентації, пропонують змінити саму рамку перемоги. Не казати, що Росія перемогла Україну. Казати, що Росія перемогла “колективний Захід”.

Це дозволяє Кремлю розширити масштаб ворога. Якщо противником була лише Україна — результат виглядає непереконливо. Якщо противником оголосити 50 країн, НАТО, США і Євросоюз, тоді навіть неповний результат можна подати як “історичну стійкість” Росії.

Головна пропагандистська формула: “путін прогнув Захід”

Один із ключових тезисів презентації, за даними “Досьє”, полягає в тому, що путін нібито “прогнув Захід” і зірвав його плани щодо розширення та затягування конфлікту.

Це не випадкова конструкція. Вона дозволяє Кремлю вирішити одразу кілька проблем.

По-перше, вона персоналізує будь-який результат як заслугу путіна. Навіть якщо війна закінчується компромісом, росіянам мають пояснити, що це не наслідок виснаження, втрат чи економічних проблем, а “стратегічне рішення” президента.

По-друге, вона переводить увагу з України на Захід. Кремлю важливо, щоб російський глядач не ставив питання: чому Київ не взяли, чому Зеленський залишився, чому війна тривала роками, чому були такі втрати, чому фронт не приніс обіцяного тріумфу. Замість цього росіяни мають отримати іншу відповідь: мовляв, справжня війна була не з Україною, а із Заходом, і Росія вистояла.

По-третє, така формула дозволяє не визнавати поразку. Якщо заявлені цілі не виконані, їх можна просто замінити іншими — заднім числом.

“Ми ніколи не збиралися брати Київ”: переписування війни заднім числом

Одна з найбільш показових частин кремлівського сценарію — спроба стерти або переінакшити попередні очікування. Як повідомляє “Досьє”, у презентації пропонується наполягати, що Росія нібито ніколи не планувала брати Київ, а “денацифікація” відбувалася на полі бою.

Це класична технологія авторитарної пропаганди: не пояснювати суперечності, а переписувати пам’ять. Те, що роками звучало як велика мета, оголошується непорозумінням. Те, що не вдалося виконати, проголошується таким, чого й не планували. Те, що виглядає як відступ від максималістських вимог, подається як “вчасна зупинка”.

Фраза з презентації про те, що треба вміти зупинятися, є центральною для нової рамки. Вона має перетворити завершення війни не на вимушений крок, а на прояв мудрості. Не “ми не змогли йти далі”, а “ми не стали перегинати”. Не “війна виснажила Росію”, а “путін не допустив економічної катастрофи”. Не “цілі не досягнуті”, а “справжні цілі були іншими”.

Найнебезпечніша аудиторія для Кремля — власні “ультрапатріоти”

Найбільш нервовим елементом кремлівського плану є ставлення до Z-аудиторії. За даними “Досьє”, у презентації Z-спільнота описується як одна з найпроблемніших груп: емоційні “диванні патріоти”, які самі не брали участі у війні, але надто сильно сфокусовані на максимальних цілях, зокрема на взятті Києва.

Це дуже показово. Протягом років Кремль сам вирощував цю аудиторію: заохочував ненависть, мову ультиматумів, культ насильства, вимоги “йти до кінця”. Але якщо владі потрібно буде пояснювати зупинку війни, саме ця аудиторія може стати незручною.

Тому в документі, за даними “Досьє”, пропонується “емоційне перевзування” підконтрольних Z-блогерів. Іншими словами, ті, хто вчора вимагав наступу, мають синхронно почати пояснювати, чому зупинка — це перемога. Радикальніші голоси планують маргіналізувати, а тим, хто “знецінюватиме перемогу”, можуть пригрозити відповідальністю за дискредитацію армії.

Це означає, що Z-патріотизм у Росії не є самостійною ідеологією. Він дозволений рівно доти, доки обслуговує потреби влади. Якщо Кремлю потрібна війна — Z-блогери мають вимагати війни. Якщо Кремлю потрібна пауза — вони мають пояснювати, що пауза і є найвища форма патріотизму.

Ветерани: не дати фронтовикам стати політичною силою

Окремо в кремлівському сценарії виділяються ветерани. Це значно складніша група, ніж “диванні патріоти”. Люди, які реально воювали, можуть мати претензії до командування, держави, виплат, лікування, соціального статусу, справедливості та сенсу війни.

Тому Кремль, судячи з презентації, планує не конфліктувати з ветеранами напряму, а інтегрувати їх у контрольовані формати: акції пам’яті, відбудову окупованих територій, партійну діяльність, історії “успішної адаптації”, нові контракти в зовнішніх військових структурах.

Це спроба перетворити потенційно небезпечну групу на частину офіційного ритуалу. Ветеранам можуть дати символічний статус, але не політичну суб’єктність. Їхній досвід буде потрібен для пропаганди, але не для відкритої розмови про ціну війни.

“Контрольована відлига”: не свобода, а заспокоєння

Для ширшого російського суспільства Кремль, за даними “Досьє”, готує інший набір сигналів. У презентації йдеться про круглі столи щодо нормалізації, соціальні проєкти, лекції про позитивне майбутнє, історії успіху бізнесу, який нібито зміг виграти від санкцій. Також згадується “контрольована відлига” в кіно та літературі, повернення політичного гумору, реабілітація слова “мир” і навіть обмежена амністія. Водночас про скасування блокувань у документі не йдеться.

Це важлива деталь. Кремль, очевидно, розуміє втому росіян від війни, заборон, мобілізаційного тиску і постійної тривоги. Але відповіддю режиму може стати не справжня лібералізація, а імітація полегшення.

Росіянам можуть запропонувати не свободу, а трохи нижчий рівень напруги. Не демонтаж репресій, а більш м’яку телевізійну картинку. Не повернення політики, а дозволений політичний гумор. Не переосмислення війни, а нову упаковку старого авторитаризму.

Інакше кажучи, “контрольована відлига” — це не крок до демократії. Це спосіб зняти втому, не відпускаючи контроль.

Чому це не означає готовності Кремля до справжнього миру

Найбільша помилка — сприймати цю презентацію як ознаку того, що Москва вже готова до чесного завершення війни. Ні. Документ, якщо виклад “Досьє” точний, говорить не про мир як цінність, а про мир як інформаційний продукт.

Кремль не шукає способу визнати агресію, компенсувати збитки чи гарантувати безпеку України. Він шукає спосіб пояснити росіянам, чому зупинка війни не є поразкою путіна.

Публікація “Досьє” накладається на ширший фон повідомлень про напругу всередині російської влади. The Washington Post 6 травня писала про конфлікт між групами в оточенні Путіна: з одного боку — політичні технологи навколо Сергія Кирієнка, які хочуть утримувати ситуацію керованими інформаційними методами; з іншого — силовики ФСБ, які, за описом джерел видання, схиляються до жорсткішого закручування гайок.

Цей контекст важливий: “образ перемоги” — це не просто медійна презентація. Це частина боротьби за те, яким способом режим буде проходити через накопичені наслідки війни: через контрольований пропагандистський розворот чи через новий виток репресій.

Більше того, у публічній площині Москва продовжує висувати жорсткі ультиматуми. 7 травня 2026 року помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що тристоронні переговори за участі США, України та Росії є “недоцільними”, доки Київ не виведе українські війська з підконтрольної частини Донбасу.

Це демонструє подвійність російської тактики. Зовні Кремль продовжує тиснути і вимагати поступок. Усередині — готує пояснення на випадок, якщо доведеться погодитися на результат, який не відповідає первинним гаслам війни.

Що ця історія відкриває про стан Росії

Цей документ, якщо він справді відображає мислення політичного блоку Кремля, показує кілька важливих речей.

Перше: Кремль боїться власної пропаганди

Режим роками створював суспільний запит на тотальну перемогу. Тепер цей запит може стати проблемою. Якщо росіянам роками пояснювали, що компроміс неможливий, то будь-який компроміс доведеться продавати як геніальну стратегію.

Друге: війна стає дедалі дорожчою для режиму

У презентації прямо згадуються ризики мобілізації, податків, економічного виснаження, атак дронів і демографічної кризи. Це означає, що навіть у кремлівських розрахунках війна вже не виглядає безкоштовним інструментом утримання влади.

Третє: Z-середовище можуть швидко “списати”

Ті, хто вчора був корисним як рупор війни, завтра може стати небезпечним як рупор розчарування. Саме тому Кремль готує не дискусію з ультрапатріотами, а їхню дисциплінарну переналаштованість.

Четверте: мир у російській рамці не означає відмови від імперських планів

Навіть якщо бойові дії будуть зупинені, пропагандистська рамка може залишитися реваншистською: Росія “перемогла Захід”, Україна “тимчасова”, війна була “правильною”, а путін “урятував країну”. Це не мир у політичному сенсі, а пауза в імперській логіці.

Що це означає для України

Для України ця історія має бути прочитана не як сигнал швидкого миру, а як попередження.

Кремль може бути готовий до переговорної паузи, але не до відмови від агресивної ідеології. Якщо росіянам продаватимуть завершення війни як “перемогу над Заходом”, це означатиме, що російське суспільство не готують до співіснування з Україною. Його готують до думки, що Росія вистояла, здобула своє і може чекати наступного історичного моменту.

Саме тому для України критично важливими залишаються не лише формули припинення вогню, а й гарантії безпеки, військова спроможність, санкційний тиск, міжнародна коаліція та здатність не дозволити Москві перетворити паузу на підготовку до нового етапу війни.

Якщо Кремль справді шукає “образ перемоги”, це означає, що він визнає проблему з реальністю. Але це не означає, що він готовий прийняти реальність української незалежності.

Історія з кремлівською презентацією про “образ перемоги” показує не миролюбність Москви, а її страх перед власною поразкою в очах росіян. Кремль не стільки готується завершити війну, скільки готується контролювати сприйняття її можливого завершення.

Суть плану проста: назвати компроміс перемогою, пояснити відсутність взяття Києва “мудрістю”, перетворити незавершену “денацифікацію” на символ, змусити Z-блогерів змінити риторику, ветеранів — вбудувати в контрольовані формати, а решті суспільства дати дозоване відчуття полегшення.

Але головна проблема Кремля в тому, що пропаганда має межу. Вона може змінити телевізійну картинку, але не може скасувати втрати, економічну втому, провал початкових обіцянок і той факт, що Україна вистояла. Саме тому Москві й потрібен “образ перемоги”: реальної перемоги, яку можна було б просто показати без пояснень, у Кремля немає.

За матеріалами dossier.center