Росія не демонструє на фронті підготовки до припинення війни, намагається до кінця року просунутися в Донецькій області й одночасно стикається з дедалі гострішою проблемою особового складу. За оцінкою ГУР, саме здатність Кремля компенсувати втрати — добровільним набором або новою мобілізацією — може визначити, чи матиме Москва ресурс для масштабнішої кампанії на початку 2027 року. Водночас уже найближчої осені та взимку Україна має готуватися до нових атак на енергетику, газову інфраструктуру, логістику та оборонні підприємства.
У розмовах про можливі переговори між Україною і Росією є одна проблема: дипломатичні сигнали поки що не збігаються з тим, що відбувається на полі бою.
За оцінкою заступника начальника Головного управління розвідки Міноборони Вадима Скібіцького, російське командування не демонструє ознак підготовки до припинення вогню. Навпаки, Москва продовжує наступальні операції, завдає масованих ударів по Україні та, за даними української розвідки, планує до кінця 2026 року й далі вирішувати поставлені завдання військовим шляхом.
Центральна проблема для Кремля тепер не лише в тому, чого він хоче досягти, а й у тому, чи вистачить для цього людей.
ГУР оцінює чисельність російського бойового компонента проти України приблизно у 670 тисяч військових, ще близько 65 тисяч перебувають в оперативному резерві. Проте сама загальна чисельність приховує іншу тенденцію: за українськими оцінками, місячні втрати російської армії вже зрівнялися або перевищили кількість нових контрактників.
Це принципово змінює значення можливої нової мобілізації. Йдеться не просто про поповнення втрат. Кремлю потрібні додаткові люди, якщо він хоче створювати нові дивізії, збільшувати ударні угруповання і відкривати ще один великий напрямок наступу.
Саме тому найбільш важливою датою найближчих місяців може виявитися не військова, а політична — вибори до Державної думи РФ у вересні.
Миру на фронті поки не видно
Україна продовжує пропонувати різні варіанти припинення бойових дій і передачі переговорного процесу на політичний рівень. У серпні Київ передав американським переговорникам свої пропозиції щодо завершення війни.
Однак висновок ГУР значно жорсткіший: оперативна поведінка російських військ не вказує на підготовку до перемир’я.
За словами Скібіцького, розвідка виходить із того, що до завершення 2026 року Москва не планує підписувати мирну угоду. Одним із головних завдань російського Генштабу залишається захоплення решти Донецької області.
Це важливе уточнення.
Твердження ГУР не означає, що дипломатичні контакти неможливі або що переговори не можуть відбуватися паралельно з бойовими діями. Йдеться про інше: розвідка не бачить військових ознак переходу Росії від наступальної логіки до підготовки припинення війни.
На землі Кремль продовжує діяти так, ніби час для нього ще не закінчився.
Водночас досягнення російської армії вже не можна розглядати ізольовано від українських контратак. Влітку 2026 року бої залишаються надзвичайно динамічними: Москва заявляла про захоплення нових населених пунктів на південному сході, тоді як Україна повідомила про повернення 745 кв. км території від початку року на окремих ділянках південно-східного фронту.
Отже, поставлене Кремлем завдання щодо Донеччини — це не прогноз того, що область обов’язково буде окупована до грудня. Це, за інформацією ГУР, план російського командування, реалізація якого залежатиме від темпів наступу, української оборони і, дедалі більше, від людського ресурсу.
670 тисяч військових — але проблема Росії саме в людях
На перший погляд чисельність російського угруповання не виглядає критичною.
ГУР оцінює бойовий компонент приблизно у 670 тисяч людей плюс 65 тисяч оперативного резерву. За словами Скібіцького, загальна цифра протягом останнього часу майже не змінюється.
Але стабільність чисельності сама по собі може бути ознакою проблеми.
Росія щомісяця набирає десятки тисяч нових військових, проте одночасно втрачає приблизно стільки ж або більше.
За даними ГУР, у червні російські загальні втрати становили близько 39 тисяч, тоді як контракт із Міноборони РФ підписали приблизно 36 тисяч людей. У липні втрати оцінюються щонайменше у 40 тисяч убитими й пораненими, а нових контрактників було близько 39 тисяч.
Ці конкретні цифри є оцінкою української воєнної розвідки й незалежно в режимі реального часу перевірити їх неможливо. Однак сама тенденція — високі російські втрати та ускладнення добровільного набору — фіксується й незалежними джерелами. Західні оцінки, які наводив The Guardian у серпні, також говорили про понад 30 тисяч убитих і поранених російських військових щомісяця та дедалі складніший пошук нових контрактників.
Виникає своєрідна кадрова пастка.
Якщо майже весь новий набір потрібен для компенсації поточних втрат, Кремль може підтримувати приблизно стабільну чисельність армії, але йому значно складніше створювати нові великі формування.
Саме це, за словами Скібіцького, зараз відбувається з російськими планами перетворювати окремі бригади на дивізії.
Потрібні додаткові солдати.
Проблеми виникли навіть там, де Москва розраховувала легко знайти людей. Зокрема, за оцінкою ГУР, план комплектування російських сил безпілотних систем виконується лише приблизно на 30%, через що військових доводиться переводити з інших родів військ.
Отже, питання нової мобілізації виникає не тому, що російська армія нібито залишилася без людей. Мобілізація потрібна Кремлю насамперед для переходу від відновлення втрат до реального збільшення армії.
Чому всі дивляться на вибори у вересні
ГУР пов’язує можливе рішення про мобілізацію з російськими парламентськими виборами.
Основний день голосування до Держдуми призначений на 20 вересня 2026 року.
Політична логіка очевидна: нова масштабна мобілізація до виборів створювала б для Кремля додатковий внутрішній ризик.
Після мобілізації 2022 року Москва фактично перейшла до іншої моделі комплектування армії — великих виплат контрактникам, регіональних бонусів, активної вербувальної кампанії та розширення категорій людей, яким дозволено укладати військові контракти.
Ця модель дала можливість роками уникати ще одного загальнонаціонального призову.
Але її резерви не безмежні.
За даними Скібіцького, Москва поставила на 2026 рік план рекрутувати близько 409 тисяч людей. Російське законодавство одночасно дедалі сильніше розширює кадрову базу для війни, включно з людьми, засудженими за тяжкі злочини.
Окремий показник — приблизно 28 тисяч контрактів, які, за оцінкою ГУР, уже уклали представники цієї категорії.
Це свідчить, наскільки широкою стала кадрова воронка російської армії.
Але Скібіцький не говорить, що мобілізація після виборів уже вирішена.
Це один із можливих сценаріїв.
Для розвідки принциповим буде поява конкретних індикаторів: адміністративних рішень, активності військкоматів, розгортання навчальної інфраструктури, збільшення резервів і формування нових частин.
Приховати мобілізацію такого масштабу практично неможливо.
Чи може Росія знову піти з Півночі
Саме з можливою мобілізацією ГУР пов’язує й інше питання — ризик нового великого російського наступу з північного напрямку.
Після досвіду лютого 2022 року будь-яка концентрація сил біля Чернігівської, Сумської чи Київської областей природно сприйматиметься як серйозна загроза.
Проте станом на серпень висновок Скібіцького доволі чіткий:
ознак підготовки такої операції зараз немає.
Немає сформованого ударного угруповання і немає необхідної кількості військ.
Теоретична можливість і реальна підготовка — різні речі.
Росія технічно здатна перекинути війська, створити нові частини і спробувати відкрити додатковий напрямок. Але велика наземна операція потребує не лише політичного рішення.
Потрібно спочатку набрати людей, провести хоча б базову підготовку, сформувати та злагодити частини, створити командну структуру, забезпечити їх технікою і логістикою.
Саме тому Скібіцький називає інший часовий горизонт.
Якщо Росія розпочне нову хвилю мобілізації після осінніх виборів, потенційно боєздатне велике угруповання може з’явитися ближче до лютого 2027 року.
Оцінка базується, зокрема, на досвіді російської мобілізації 2022-го: від її початку до масовішої появи підготовлених підрозділів на фронті минуло кілька місяців.
Це не означає, що ГУР прогнозує наступ на Київ у лютому.
Навпаки: сьогодні розвідка не бачить підготовки такої операції.
Лютий у цьому випадку — найраніший орієнтовний термін, коли ситуація потенційно могла б змінитися, якщо Кремль спочатку проведе масштабну мобілізацію.
Інша війна почнеться восени — проти української інфраструктури
Незалежно від того, що відбуватиметься з мобілізацією, Росія вже має інший спосіб посилювати тиск — далекобійні удари.
За прогнозом ГУР, набір головних цілей суттєво не зміниться.
Серед них:
- підприємства українського оборонно-промислового комплексу;
- військові об’єкти;
- енергетична система;
- логістичні вузли;
- паливна інфраструктура та АЗС;
- газовидобуток і газотранспортна система;
- транспортна інфраструктура.
Взимку до цього додається головний фактор — ефект удару різко збільшується через погоду та навантаження на систему.
Втрата електроенергії в серпні і втрата електроенергії за морозу мають різні наслідки.
Тому Скібіцький окремо виділяє електропостачання та опалення.
Під загрозою також газові об’єкти у Полтавській та Харківській областях, які вже ставали цілями російських атак.
Це вже не лише прогноз розвідки.
Масштаб атак на українську енергетику помітно зріс ще до початку холодного сезону. «Нафтогаз» повідомив про 13 атак на свої об’єкти лише протягом одного тижня, а від початку 2026 року їхня кількість наблизилася до 300. Частина потужностей була пошкоджена або зупинена.
Тобто Росії не потрібно чекати календарної зими, щоб почати енергетичну кампанію.
Вона вже триває.
Від газу до мостів: Москва шукає не просто цілі, а вузькі місця
Інший важливий момент в оцінках ГУР — принцип вибору об’єктів.
Скібіцький фактично описує не статичний список російських цілей, а постійний пошук критичних вузлів української системи.
Якщо певний міст, підстанція, логістичний маршрут або інший об’єкт стає особливо важливим для функціонування країни чи військ, його значення для російського планування також підвищується.
Тому окремої уваги потребує транспорт.
Російські війська вже атакують мости у прифронтових регіонах, а також неодноразово били по транспортній інфраструктурі Одеської області.
За цією логікою осінньо-зимову кампанію не варто сприймати лише як повторення попередніх спроб залишити Україну без світла.
Енергетика, тепло, газ, вода, залізниця, дороги й оборонна промисловість є частинами однієї системи стійкості.
Завдання російських ударів — знайти точки, пошкодження яких створює найбільший каскадний ефект.
Україна відповідає війною по російському тилу
При цьому проблема тилової інфраструктури дедалі гостріше постає вже перед самою Росією.
Україна різко збільшила дальність і масштаб deep strike — ударів по цілях у глибині російської території.
Їх можна умовно поділити на два рівні.
Перший — безпосередньо військовий: аеродроми, склади, засоби ППО, радіолокаційні системи, командні елементи, логістика.
Другий — економічний: передусім нафтопереробка та паливна інфраструктура, яка одночасно забезпечує внутрішній ринок, експортні доходи та потреби російської воєнної машини.
І тут ефект уже можна частково побачити у відкритій статистиці.
За підрахунками Reuters, у липні російський морський експорт нафтопродуктів скоротився приблизно на 33% порівняно з червнем і більш ніж наполовину порівняно з липнем 2025 року. Однією з причин стали аварійні ремонти НПЗ після українських атак.
Окремі великі заводи повністю або частково зупиняли переробку після ударів. Українська кампанія вже змусила Росію обмежувати експорт пального, а в серпні Москва навіть почала отримувати бензин з Індії на тлі дефіциту на внутрішньому ринку.
Це не означає, що українські удари здатні самі по собі обвалити російську економіку.
Але вони змінюють ціну війни.
Росія змушена одночасно витрачатися на ремонти, захист десятків великих промислових об’єктів, ППО, логістичні перебудови та компенсацію дефіциту продукції.
Саме в цьому сенсі deep strike стає не лише військовим інструментом, а способом перенесення частини війни у російський тил.
Головна розвилка: мобілізація або продовження війни нинішніми силами
Якщо звести оцінки ГУР до одного питання, воно звучить просто:
чи вирішить Кремль після вересня різко збільшувати чисельність армії?
Відповідь визначить значну частину кампанії 2027 року.
Сценарій 1. Нової мобілізації немає
Тоді Росія продовжить покладатися на контрактний набір.
У такій моделі десятки тисяч новобранців щомісяця переважно компенсуватимуть втрати.
Москва все одно матиме величезне угруповання і зможе продовжувати локальні наступальні операції, але можливості одночасно створити кілька нових великих ударних формувань будуть обмеженими.
За такого сценарію логічним залишається продовження тиску на Донбасі, поєднане з дедалі масштабнішою повітряною кампанією.
Сценарій 2. Мобілізація починається після виборів
У цьому випадку осінь і початок зими стануть періодом накопичення сил.
Негайного ефекту на фронті мобілізація не дає.
Але через кілька місяців Кремль може отримати додатковий ресурс для формування дивізій, резервів або нового ударного угруповання.
Саме звідси виникає горизонт початку 2027 року.
Сценарій 3. Переговори тривають, але війна не припиняється
Цей варіант також не можна виключати.
Дипломатичний процес і наступальні операції не суперечать один одному. Сторони можуть вести переговори й одночасно намагатися змінити ситуацію на фронті, щоб покращити власну переговорну позицію.
Тому сам факт контактів ще не є доказом наближення перемир’я.
Для ГУР значно важливішою залишається реальна поведінка російської армії.
НАТО: гібридна війна вже йде, велика — поки ні
Окремий горизонт російського військового планування виходить далеко за межі України.
ГУР вважає, що нині найреальнішою загрозою для країн НАТО є не пряме вторгнення, а гібридні операції: диверсії, дрони, інформаційні кампанії, політичний вплив та інші дії, для яких Москва намагається зберігати можливість заперечення причетності.
Це збігається з дедалі жорсткішими оцінками західних спецслужб і НАТО.
Естонська зовнішня розвідка на початку 2026 року оцінювала, що Росія не має ресурсів для великої атаки на НАТО у 2026–2027 роках, але планує нарощувати сили біля східного флангу Альянсу.
НАТО водночас говорить уже про середньостроковий ризик. Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте попереджав, що за збереження нинішньої мілітаризації Росія протягом приблизно п’яти років може відновити спроможність застосувати військову силу проти НАТО.
Тобто між українською й західною оцінками немає принципової суперечності.
Великої російської війни проти НАТО завтра не очікують. Але підготовка Європи до можливості такого конфлікту вже почалася.
Що покаже, що ситуація справді змінюється
Найближчі місяці варто оцінювати не за окремими заявами Кремля, а за кількома практичними індикаторами.
Насамперед — чи почне Росія після вересневих виборів нову мобілізацію.
Другий показник — чи з’явиться реальне формування нових дивізій і резервів, а не лише перейменування існуючих частин.
Третій — чи почнеться концентрація військ і матеріальних ресурсів на північному напрямку.
Четвертий — характер російської розвідки української критичної інфраструктури перед зимою.
І нарешті — співвідношення між російськими втратами та новим набором.
Якщо Кремль зможе стабільно набирати значно більше людей, ніж втрачає, це означатиме появу ресурсу для розширення сухопутної кампанії.
Якщо ж баланс залишатиметься приблизно один до одного, значна частина нових контрактників і надалі витрачатиметься просто на підтримання нинішнього масштабу армії.
Росія ще має ресурс для довгої війни. Але він уже не безмежний
Із оцінок ГУР не випливає, що російська армія перебуває перед крахом.
670-тисячне угруповання, великий військово-промисловий комплекс, виробництво ракет і дронів та можливість залучати нових контрактників залишають Кремлю значний ресурс для продовження війни.
Проте дедалі помітнішою стає різниця між двома завданнями.
Підтримувати нинішню війну Росія поки може. Значно збільшити її масштаб — уже складніше.
Для цього потрібні нові люди.
Саме тому рішення про мобілізацію може стати головною розвилкою між кампаніями 2026 і 2027 років.
До кінця цього року Москва, за оцінкою ГУР, спробує максимально просунутися на Донбасі й продовжить удари по українській інфраструктурі. Ознак підготовки великої операції з Півночі зараз немає.
Але якщо після вересневих виборів Кремль піде на масштабну мобілізацію, на початку наступного року Росія потенційно може отримати додатковий ударний ресурс.
Тому головний висновок з інтерв’ю Скібіцького полягає не в прогнозі конкретної дати нового наступу.
Він значно ширший.
Кремль поки не перебудовує армію під мир. Він намагається зрозуміти, де взяти достатньо людей, щоб продовжувати і, за можливості, розширювати війну.
