Оцінка ISW за 27 квітня фіксує одразу кілька важливих тенденцій: проблеми Росії з набором у підрозділи безпілотних систем, збереження територіальних апетитів Кремля за межами Донеччини, посилення російсько-іранської осі та продовження українських ударів по нафтовій, військовій і логістичній інфраструктурі РФ.

Росія намагається адаптуватися до війни, у якій безпілотники стали одним із головних інструментів фронту. Але навіть у цій сфері Москва стикається з дефіцитом людей, недовірою потенційних контрактників і страхом, що обіцяна “служба у дронових підрозділах” може завершитися переведенням у штурмову піхоту. Саме тому Міноборони РФ було змушене публічно реагувати на повідомлення про тиск на студентів.

Водночас політичні сигнали з Москви й окупованого Донецька демонструють: Кремль не відмовляється від ширших територіальних цілей. Йдеться не лише про Донецьку область, а й про Запоріжжя та Дніпропетровщину. На цьому тлі Росія продовжує зближуватися з Іраном, а Україна — системно бити по російській нафтовій інфраструктурі, пунктах управління БПЛА, складах боєприпасів і військових об’єктах у тилу.

Оцінка російської наступальної кампанії за 27 квітня показує війну не як серію ізольованих боїв, а як комплексну боротьбу ресурсів, технологій і витривалості. Росія прагне підтримувати наступальний тиск на кількох напрямках, але водночас стикається з кадровими, логістичними та організаційними проблемами. Україна, зі свого боку, дедалі активніше використовує удари по тилу, нафтовій інфраструктурі, командних пунктах і системах управління дронами, намагаючись послабити російські можливості ще до того, як вони доходять до передової.

Росія вербує студентів у “війну дронів” — і намагається погасити скандал

Одним із центральних епізодів оцінки ISW стала реакція Міноборони РФ на повідомлення про проблеми з набором до російських Сил безпілотних систем. За даними звіту, кампанія з набору студентів стартувала ще наприкінці 2025 — на початку 2026 року. Її мета очевидна: знайти новий людський ресурс для підрозділів, які мають критичне значення у сучасній війні.

Російське військове відомство провело спільну нараду з представниками освітньої сфери та керівниками університетів, на якій фактично намагалося спростувати звинувачення у примусі. Представники Міноборони РФ заявили, що студенти підписують контракти нібито добровільно, а термін служби для них становить один рік.

Однак сама потреба у такій публічній реакції свідчить про проблему. Якщо б кампанія справді працювала стабільно й без конфліктів, Кремлю не довелося б окремо пояснювати, що студентів не змушують укладати контракти.

Головна проблема — недовіра

Російські студенти, ймовірно, бояться не лише самої служби, а й того, що після підписання контракту їх можуть перевести з дронових підрозділів у штурмові частини. У російській армії такі підрозділи часто зазнають високих втрат, особливо на напрямках, де командування застосовує тактику малих піхотних груп, інфільтрацій і повторних лобових атак.

Саме це підриває довіру до обіцянок Міноборони РФ. Формально контракт може передбачати службу у сфері безпілотних систем, але в умовах війни російські командири можуть діяти інакше. Тому обіцянки про “добровільність” та “гарантії” виглядають радше як спроба втримати кампанію набору від провалу.

Український військовий зірвав онлайн-вербування студентів у РФ

Показовим епізодом цієї кампанії стала історія із закритою онлайн-зустріччю в Кубанському аграрному університеті, де студентів агітували підписувати контракти з Міністерством оборони РФ і йти на війну проти України. За даними 5 каналу та проєкту «Інфоспротив», до конференції долучився український спецпризначенець, якого спершу сприйняли за російського військового з підрозділу «Рубікон».

За задумом організаторів, наприкінці зустрічі перед студентами мав виступити так званий «герой СВО» і розповісти про переваги служби. Натомість студенти почули зовсім інше: попередження про реальні ризики участі у війні проти України, втрати російської армії, проблеми з виплатами та неможливість легко вийти з контрактної служби після підписання документів.

“Я насправді військовий. Тільки не російський, а український. І хочу вам сказати: не дай боже ви підете сюди, мені доведеться вас убити (нейтралізувати). Кожного, хто підпише цей контракт. Особи ваші всі змальовані. Так само, як і ректора. Так само, як і того, хто розповідав це все вам, – військового, який щойно розповідав вам про це”, – повідомив український захисник.

“Лінія фронту не рухається вже 4 роки, стоїть на місці. Цвинтар розміром зо 2 країни. І щиро кажучи, кожного, хто прийде на українську землю, кожного ми вб’ємо (нейтралізуємо)”, – повідомив український військовий.

Цей випадок став символічним зривом російської пропагандистської схеми. Адже вербувальники намагалися подати контракт як безпечну й вигідну можливість: студентам обіцяли службу операторами БПЛА або інженерами-техніками, одноразові виплати, високу зарплату, статус учасника бойових дій, пільги та перспективи з житлом. Окремо наголошувалося, що контракт нібито укладається лише на один рік, після чого можна буде без проблем звільнитися.

Втім, сама потреба у таких агітаційних заходах у вишах свідчить про інше: Росія дедалі активніше шукає людський ресурс для війни серед молоді. Подібне вербування охопило десятки російських університетів і коледжів у різних регіонах, зокрема й на тимчасово окупованих територіях.

Ще тривожнішим є те, що добровільна агітація дедалі частіше переходить у тиск. Студентів, які мають проблеми з навчанням або не закрили окремі предмети, можуть схиляти до академвідпустки й підписання контракту. У разі відмови їм погрожують відрахуванням і передачею даних до військкомату. Фактично російська освітня система дедалі більше перетворюється на допоміжний механізм мобілізації.

Цей епізод добре доповнює висновки ISW про проблеми російської кампанії набору до Сил безпілотних систем. Москва намагається залучити студентів до технологічного сегмента війни, але стикається з недовірою, страхом і ризиком провалу. Для Кремля дронові підрозділи — це спосіб підтримувати темп війни. Для студентів — це потенційна пастка, де обіцянки про «легкий контракт» можуть завершитися фронтом і неможливістю повернутися до нормального життя.

Дронова війна стала кадровою війною

Росія активно нарощує використання безпілотників, але це потребує не лише техніки, а й операторів, інженерів, зв’язківців, аналітиків, ремонтників і персоналу для управління системами. Тому ставка на студентів цілком логічна: університетська молодь може мати технічні навички, які корисні для БПЛА-підрозділів.

Але є й інший бік. Якщо Кремль змушений шукати людей серед студентів, це означає, що звичайні канали набору вже перебувають під тиском. Високі втрати, тривала війна, страх перед фронтом і зниження мотивації створюють дефіцит навіть для відносно “технологічних” військових спеціальностей.

Тобто Росія намагається продавати службу в дронових підрозділах як менш ризиковану та більш престижну альтернативу піхоті. Але недовіра до російського командування руйнує цю схему.

Кремль не обмежується Донеччиною: знову звучить Дніпропетровщина і Запоріжжя

Другий важливий політичний сигнал — заяви ватажка так званої “ДНР” Дениса Пушиліна. Він заявив, що Росія має створити “буферну зону” у Дніпропетровській області та повністю захопити неокуповану частину Запорізької області.

Це принципово важливо, бо такі заяви суперечать кремлівській спробі подати переговорну позицію Росії як нібито “обмежену” питанням Донеччини.

Насправді Росія продовжує мислити категоріями розширення окупації. Її цілі виходять за межі Донбасу. Пушилін лише озвучує те, що давно простежується у російській воєнній логіці: Москва хоче не просто утримати вже окуповане, а просуватися далі — до адміністративних меж областей, які вона незаконно оголосила “своїми”, і створювати нові зони тиску.

Чому це важливо для переговорів

Заява Пушиліна демонструє: будь-які російські формули “миру” можуть бути тактичними, а не стратегічними. Кремль може говорити про припинення війни, але паралельно зберігати плани подальшої окупації.

Фактично Росія намагається представити свої максималістські цілі як “питання безпеки”. Саме так працює риторика про “буферні зони”: агресія маскується під оборону, а нові територіальні претензії — під нібито потребу “захистити” вже окуповані райони.

Росія й Іран поглиблюють стратегічну вісь

На тлі війни РФ проти України та загострення на Близькому Сході важливою стала зустріч іранської делегації на чолі з міністром закордонних справ Аббасом Арагчі з путіним у Санкт-Петербурзі.

Іран наголосив на важливості стратегічних відносин із Росією. Для Москви це партнерство має кілька вимірів:

військово-технологічний;
дипломатичний;
антизахідний;
енергетичний;
розвідувальний.

У звіті згадується, що Росія підтримувала іранські дії на Близькому Сході, зокрема через надання супутникових знімків військових об’єктів США, країн Перської затоки та Туреччини. Це демонструє, що Москва й Тегеран координуються не лише на рівні загальної політичної риторики, а й у практичній військово-розвідувальній площині.

Для України це теж має значення. Російсько-іранська співпраця вже вплинула на війну через постачання ударних дронів, технологій і виробничих рішень. Чим тіснішою стає ця вісь, тим більшим буде ризик появи нових типів озброєнь, комплектуючих або технологічних схем, які Росія може використати проти України.

На фронті — без підтверджених великих просувань, але з активними спробами інфільтрації

ISW зазначає, що ні російські, ні українські війська не підтвердили просування на лінії фронту 27 квітня. Але це не означає затишшя. Росія продовжує наступальні дії одразу на кількох напрямках, часто використовуючи малі групи, інфільтрацію, мотоцикли та навіть трубопроводи.

Сумський напрямок

На півночі російські війська продовжували наступальні операції на північ, північний схід і південний схід від Сум. Російські джерела заявляли про захоплення Таратутиного, а також про просування в районах Кіндратівки та Андріївки. Водночас згадуються українські контратаки.

Цей напрямок важливий для РФ як спроба створити прикордонну “буферну зону” і розтягнути українські сили.

Харківщина

На півночі Харківської області російські війська намагалися проникати малими групами. Українські джерела повідомили про спроби руху в напрямку Бударки — Землянки із застосуванням мотоциклів, але ці дії були безуспішними.

Це показує, що Росія шукає способи обходити щільну оборону, використовуючи мобільні групи замість великих механізованих атак.

Куп’янський напрямок

Особливо показовою є ситуація біля Куп’янська. Російські війська знову використовують газопроводи для інфільтрації поблизу Голубівки. За словами української сторони, втрати в таких атаках можуть сягати до 70%.

Попри це, росіяни продовжують такі спроби, бо прагнуть послабити українські позиції на лівому березі Осколу та створити умови для прориву до Куп’янська і Куп’янська-Вузлового.

Донеччина: інфільтрації, тиск на Покровськ і проблеми з логістикою РФ

На Донеччині російські сили продовжують тиск одразу на кількох тактичних ділянках.

Район Слов’янська

ISW оцінила появу російського прапора в районі Озерного як місію інфільтрації, а не обов’язково як повноцінне закріплення або сталий контроль. Це важливе розмежування: російська пропаганда часто подає встановлення прапора як “захоплення” населеного пункту, хоча реальна ситуація може бути значно складнішою.

Костянтинівка — Дружківка

Російські війська продовжували наступальні операції в районі Костянтинівки та Дружківки, але підтвердженого просування не було. Російські мілблогери заявляли про рух у районах Іллінівки, Довгої Балки, Новодмитрівки та Берестка, але частина цих повідомлень не підтверджена або суперечить картам інших російських джерел.

Це свідчить про інформаційний туман навколо фронту, коли російські джерела намагаються створити враження постійного просування, навіть якщо воно не має надійного підтвердження.

Покровський напрямок

Покровський напрямок залишається одним із найважливіших. Російські війська намагаються проникати в районі Родинського, Василівки, Новоолександрівки та Гришиного. Український 7-й корпус швидкого реагування повідомив, що росіяни накопичують важку техніку, артилерію і танки на південному сході Покровська.

Однак водночас російські війська мають проблеми з логістикою, їжею та медикаментами. Це важливий показник: навіть якщо РФ намагається підтримувати наступальний темп, її передові групи можуть опинятися у складному становищі через нестачу забезпечення.

Українські війська, зі свого боку, б’ють по російських пунктах управління безпілотниками, складах боєприпасів і командно-спостережних пунктах у районі Малинівки та Селидового. Така тактика спрямована не лише на знищення окремих цілей, а й на руйнування системи управління російськими атаками.

Південь: Запоріжжя, Нікополь і мілітаризація ЗАЕС

На південному напрямку російські війська продовжували наступальні дії в районі Гуляйполя та обмежені атаки на заході Запорізької області. Російські джерела заявляли про просування на схід від Гуляйпільського, однак підтвердженого прориву немає.

Україна продовжує бити по російських військових об’єктах у Запорізькій області. Серед цілей — пункти управління БПЛА, РСЗВ “Торнадо-С” у районі Мелітополя, ремонтні підрозділи та інші об’єкти в тилу.

Нікопольський район

Окрема тривожна тенденція — посилення російських ударів дронами по Нікопольському району Дніпропетровської області. За українськими даними, з березня 2026 року росіяни здійснили близько 2000 ударів БПЛА по району, що вдвічі більше, ніж раніше.

Це не лише військовий тиск, а й інструмент терору проти цивільного населення прикордонних і прифронтових громад.

Запорізька АЕС

Росія продовжує мілітаризувати Запорізьку атомну електростанцію. Президент Володимир Зеленський заявив, що російські війська зберігають військову техніку на території ЗАЕС, замінували периметр і фактично перетворюють станцію на елемент війни.

Це зберігає постійну ядерну небезпеку та демонструє, що Москва використовує цивільний ядерний об’єкт як військовий щит.

Українські удари по російській нафтовій і військовій інфраструктурі

Україна продовжує кампанію ударів по російській нафтовій інфраструктурі. Генштаб повідомив про результати атак по Туапсинському НПЗ і Ярославському НПЗ.

За українськими оцінками, на Туапсинському НПЗ було знищено 24 паливні резервуари і пошкоджено ще чотири. На Ярославському НПЗ пошкоджено установку вакуумної дистиляції.

Ці удари мають стратегічне значення. Вони створюють тиск на російську паливну логістику, ремонтні можливості, експортні доходи та внутрішнє забезпечення військової машини. Навіть якщо окремий удар не зупиняє всю систему, серія таких атак змушує Росію розпорошувати ППО, витрачати ресурси на ремонт і змінювати логістичні маршрути.

Також український удар безпілотника, за даними OSINT, міг пошкодити два російські великі десантні кораблі у Севастополі. Це ще один елемент системного тиску на Чорноморський флот РФ.

Російська повітряна кампанія: 94 дрони за ніч і удари по цивільній інфраструктурі

У ніч проти 27 квітня Росія запустила по Україні 94 безпілотники різних типів, зокрема “Шахеди”, “Гербери” та “Італмаси”. Українська ППО збила 74 дрони.

Удари були спрямовані по портовій, енергетичній, транспортній та житловій інфраструктурі. Постраждали, зокрема, Чернігівська, Одеська та Запорізька області. В Одесі було поранено 14 цивільних, серед них двоє дітей. У Запорізькій області через удари по енергетичній інфраструктурі без світла залишилися 4400 споживачів.

Окремий наслідок — знищення резервуара із соняшниковою олією в порту Чорноморська, що спричинило розлив олії в акваторію. Також російські війська пошкодили судно RAMCO під прапором Науру під час транзиту українським морським коридором.

Це показує, що Росія продовжує атакувати не лише військові цілі, а й елементи цивільної економіки, портової логістики та експорту.

Україна нарощує ефективність протидії дронам

Президент Володимир Зеленський повідомив, що за попередній тиждень Росія запустила близько 1900 ударних дронів, а українські сили перехопили понад 90% з них.

Також український виробник “Генерал Черешня” повідомив про 11 473 перехоплення у березні 2026 року — на 5800 більше, ніж у лютому. Це свідчить про швидке масштабування української системи “малої ППО” та протидронових засобів.

Фактично Україна будує багаторівневу систему, де класична ППО доповнюється мобільними групами, дронами-перехоплювачами, засобами РЕБ і новими технологічними рішеннями. Це критично важливо, бо Росія робить ставку на масовані дешевші удари, намагаючись перевантажити українську оборону.

Білоруський напрямок: додатковий геополітичний контекст

У звіті також згадується активність Білорусі, зокрема зустріч міністра оборони Білорусі Віктора Хреніна з міністром оборони КНР Дун Цзюнем на саміті міністрів оборони Шанхайської організації співробітництва.

Цей епізод не означає негайної військової загрози, але вписується у ширшу тенденцію: Білорусь залишається частиною російського військово-політичного простору, а її контакти з Китаєм, Росією та іншими учасниками антизахідних форматів мають значення для регіональної безпеки.

Ключові висновки

Росія має проблеми з набором людей навіть у пріоритетні дронові підрозділи.
Кампанія серед студентів свідчить про кадровий тиск і спробу залучити технічно підготовлену молодь.
Недовіра до Міноборони РФ підриває вербування.
Потенційні контрактники бояться, що замість служби в БПЛА-підрозділах їх можуть відправити у штурмову піхоту.
Кремль не відмовляється від ширших територіальних цілей.
Заяви Пушиліна про Дніпропетровщину та Запоріжжя демонструють, що російські претензії не обмежуються Донеччиною.
Росія й Іран поглиблюють стратегічну співпрацю.
Це має значення і для України, і для Близького Сходу, адже військово-технологічна взаємодія Москви й Тегерана вже впливає на хід війни.
На фронті немає підтверджених великих проривів, але триває активна інфільтраційна війна.
Росія використовує малі групи, мотоцикли, трубопроводи та локальні спроби просування.
Україна посилює удари по російському тилу.
Цілями стають НПЗ, паливні резервуари, склади боєприпасів, пункти управління БПЛА, РСЗВ і кораблі Чорноморського флоту.
Росія продовжує масовану дронову кампанію проти України.
У ніч проти 27 квітня було запущено 94 дрони, але більшість із них збила українська ППО.
Українська протидронова оборона швидко масштабується.
Показники перехоплень свідчать про дедалі більшу роль дронів-перехоплювачів і мобільних рішень у захисті неба.

Оцінка ISW за 27 квітня демонструє, що Росія готується до тривалої війни, але робить це в умовах зростання внутрішніх обмежень. Їй потрібні нові люди для дронових підрозділів, нові способи прориву української оборони та зовнішні партнери — передусім Іран. Водночас Кремль не демонструє готовності відмовлятися від територіальних амбіцій: заяви про Дніпропетровщину й Запоріжжя показують, що російські цілі залишаються значно ширшими за Донбас.

Україна відповідає не лише обороною на фронті, а й системним ураженням російської воєнної інфраструктури — від НПЗ і складів боєприпасів до пунктів управління дронами й об’єктів Чорноморського флоту. У цій війні дедалі важливішими стають не окремі кілометри просування, а здатність сторін витримувати темп технологічної, логістичної та ресурсної боротьби.

За матеріалами understandingwar.org