Ліцензія на ATACMS, тисячі крилатих ракет. Які реальні гарантії потрібні Україні і чому.
Розмови про міфічні військові контингенти в Україні “після війни”, схоже, припинились. І це добре. Бо існують дійсно дієві способи стримати росію.
Після розмови з президентом Дональдом Трампом та європейськими партнерами президент Володимир Зеленський бадьоро звітував про напрацювання основи безпекових гарантій для України. Акценти в цих “напрацюваннях” зроблені на економічний тиск задля обезкровлення воєнної машини Кремля, зміцненні української ППО – з урахуванням закупівлі американської зброї за європейські гроші – та збільшенні можливостей для ще більшого розгортання українського ОПК.
“Ми маємо розуміння, на якій основі будувати реальні гарантії”, – наголосив Зеленський. І є враження, що це саме так. Бо не було зайвих розмов про військові контингенти, розв’язання проблем “колись потім” та, тим більше, про членство в НАТО.
Чим більше лякають Путіна періодом “після війни”, тим більше міжнародного злочинця заохочують продовжувати війну задля остаточного знищення України. У Путіна немає підстав для завершення війни: бо поки існує війна, існуватиме і сам Путін.
З цього тексту ви дізнаєтесь:
- як нова вісь Пекін–Москва–Пхеньян змінює баланс сил у світі
- яку роль у війні відіграють економічні удари дронами та ракетами по Росії
- що нам дасть закупівля ракет ERAM та ліцензія на ATACMS.
Путін, Сі та Кім перетворюють гарантії на ілюзії
Після великого саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що завершився у перший день вересня 2025 року, світ опинився на порозі абсолютно нових геополітичних умов. А тактичне поле бою війни в Україні стає невід’ємним від стратегічної боротьби не тільки за Україну, але й за майбутнє континенту.
Справді, риторику лідера Китаю Сі Цзіньпіна цілком можливо трактувати як розвідку боєм щодо реалізації намірів у побудові нового світоустрою. Якщо в листопаді 2023 року лідер КНР обережно пропонував президенту Байдену “розділити” управління світом, то нині низка непробачних помилок Трампа дозволила стратегу з Піднебесної отримати набагато більше, ніж містила пропозиція майже дворічної давнини.
Під час першої президентської каденції Трамп необачливо заохотив до ядерного зростання Кім Чен Ина, а під час другої зробив легітимним кривавого Путіна – усе це дозволило Сі Цзіньпіну не тільки продемонструвати під час саміту ШОС опозицію Заходу, але створити реальну антиамериканську коаліцію.
Хай не військовий альянс, але безпрецедентне зближення трьох диктаторів – Сі Цзіньпіна, Путіна та Кім Чен Ина – не може не насторожувати перспективами нового перерозподілу світу. Та й прем’єр Індії Нарендра Моді, який тримає за руки Сі та Путіна, – це ще один ляпас Трампу та відплата за санкції. Хоча, напевно, найбільше Білий дім вразив масштаб військового параду.
Подвоєний за 10 років ядерний арсенал та величезне розмаїття носіїв у вигляді крилатих, гіперзвукових та балістичних ракет не могло не вплинути на адміністрацію у Вашингтоні. Водночас деякі міжконтинентальні ракети показали вперше.
Така надмірна демонстрація ядерної та ракетної могутності є прямим тиском на США та свідченням: Китай наступає. Не кажучи вже про низку новинок із революційними рішенням: дрони-винищувачі, рої доронів, штучний інтелект у безпілотниках…
У цьому контексті перейменування Трампом міністерства оборони на міністерство війни виглядає результатом травматичного шоку, а не дзеркальним рішенням.
Путін отримав дозу психологічної підтримки, яка дозволить йому, продовжуючи війну, зверхньо дивитися на Європу та іронічно – на Трампа. Та у подальшому отримувати від Китаю продукцію подвійного призначення, яку РФ використовує у війні. Як ринок збуту для Китаю РФ отримуватиме певні ресурси. Китаю ж для послаблення Заходу режим Путіна потрібен саме у стані війни, тому “Росія не повинна програти”.
Відверто кажучи, в таких умовах розлогі розмови про те, що 26 країн готові надіслати контингент в Україну чи надати засоби для підтримки миротворців у небі або на морі, є близькими до пустих. Хіба що справжня мета – виставити це як публічний козир, щоб потім відмовитися, видавши за поступку.
Ані сьогодні, ані після завершення бойових дій розгортання в Україні десяти тисяч військових точно не стануть стримувальним фактором для агресора. Патрулювання неба України американськими літаками, розміщеними за межами України, також виглядає ефемерним. Та й чи справді готові Сполучені Штати їх надати, досі офіційно невідомо.
Що ж тоді спрацювало б як дієві гарантії для України?
Тисячі крилатих ракет та ліцензія на балістику
Навіть проста згадка епізоду зразка 2015 року, коли турецькі винищувачі F-16 після десяти попереджень збили російський бомбардувальник Су-24 за порушення повітряного простору країни, може бути відповіддю. Спочатку лунали грізні погрози від режиму, але луна швидко трансформувала їх у тихі кроки до дружби. Висновок простий: російський фашистський режим добре розуміє лише мову сили, мову тиску.
Звісно, через 10 років після події потрібен зовсім інший масштаб сили та тиску – не через те, що Путін змінився, а внаслідок тривалого періоду слабкості Європи.
Тож Україна насамперед потребує потужних засобів ураження противника, засобів захисту та засобів економічного тиску. Вже атака в День Незалежності російського порту Усть-Луга в Ленінградській області продемонструвала: висока точність удару безпілотника компенсує слабкість потужності – масштабна пожежа на морському терміналі Новатек призвела до значних руйнувань.
Цей епізод став символом переходу від атак об’єктів інфраструктури до здатності руйнувати вагомі елементи економіки. В разі отримання від партнерів ракет Сили оборони здатні настільки погіршити економічне становище Росії, щоб підірвати її здатність вести війну. Для комбінованих атак вже сьогодні потрібні тисячі далекобійних дронів та ракет, хоча б 10% останніх мають бути балістичними.
Росія не така вже й сильна, як здається декому. Лише за серпень та лише власними дронами Україна вивела з ладу орієнтовно до 20% її нафтопереробних потужностей. На жаль, дрони діють на тимчасовий термін, а от ракети здатні “вибивати” економіку та військові об’єкти надовго.
У серпні вже розпочалися перемовини про закупівлю в США озброєння для України на $90 млрд. Особливо наголошувалося, що такий пакет працюватиме як частина гарантій безпеки та включатиме, зокрема, літаки та системи ППО.
А наприкінці серпня було й зроблено перший крок: адміністрація Трампа схвалила продаж Україні 3350 авіаційних крилатих ракет ERAM (Extended Range Attack Munition) дальністю ураження до 450 км, перші десять з яких мають надійти приблизно за шість тижнів. Документи Повітряних сил США свідчать, що нові американські крилаті проєкту ERAM можна запускати з МіГ-29 та F-16 ПС ЗСУ.
До кінця жовтня 2026 року Україна отримає 840 крилатих ракет. Постачання на суму близько $825 млн фінансуватимуть Данія, Нідерланди та Норвегія.
Ось такий проєкт є справді одним із кроків до бажаних гарантій.
Вже сім держав приєдналися до міжнародної програми Prioritized Ukraine Requirements List (PURL), спрямованої на підтримку України – Нідерланди, Норвегія, Швеція, Данія, Канада, Бельгія та Латвія. У рамках програми наразі вдалося акумулювати понад $2 млрд. Здавалося б, дуже не багато. Але достатньо, щоб розпочати системні закупівлі різних засобів ураження в США.
А ще – отримати або закупити в США ліцензії виробництва хай там не нових, але перевірених війною, дієвих балістичних ракет ATACMS, та розпочати їх швидке масштабування на території України та країн ЄС.
Європа повільно, але робить кроки й щодо розвитку власних ракетних спроможностей, які спрямовані й на підтримку України.
У перші дні вересня стало відомо, що Британія має намір передати Україні оперативно-тактичні балістичні ракети NIGHTFALL – після завершення їх розробки.
Тут йдеться про ракету дальністю понад 600 км, здатну нести близько 300 кг вибухової речовини, та рухатися за квазібалістичною траєкторією, маневруючи на термінальній стадії польоту. Розробник прогнозує надзвичайно високу точність ураження з круговим відхиленням не більш як п’ять метрів та стабільний політ у “складному електромагнітному середовищі”, навіть за відсутності супутникового сигналу чи його підміни засобами радіоелектронної боротьби.
У проєкту, який точно можна віднести до частини гарантій, тільки одне слабке місце – час. Бо Міністерство оборони Британії планує знайти технічні рішення та підготувати п’ять прототипів для випробувань упродовж 9-12 місяців.
Українські темпи в рази випереджають Європу
З іншого боку, існує ще один тип гарантій.
Під час промови у Парижі 4 вересня Зеленський окремо підкреслив, що оборонно-промислові потужності Європи працюють недостатньо ефективно і необхідно збільшувати темпи виробництва. А водночас “наші підприємства мають великий потенціал, але він не використовується повною мірою через нестачу коштів”.
Сказав це глава України небезпідставно. Бо вітчизняні темпи в рази випереджають європейські. Не згадуючи тут перспективи крилатої ракети “Нептун” та балістичної ракети “Сапсан”, про які говорилося раніше, позначимо, що на початку вересня під час міжнародної виставки MSPO у Польщі українська компанія Fire Point (відома демонстрацією нової крилатої ракети “Фламінго”) розпочала розробку власних балістичних ракет FP-7 та FP-9, а також систем протиповітряної оборони.
Від компанії відомо, що FP-7 матиме дальність ураження до 200 км, FP-9 – до 855 км.
І це вже – продовження історії про необхідність отримання європейських ресурсів. Бо ключові події світового протистояння розгортаються на європейському театрі воєнних дій. Й тому Україна, що стала фортецею та фактором стримування нашестя російських вараварів, живе (й претендує наступні роки жити) за гроші Європи.
Чому Європа погодиться на нові умови та надання Україні підтримки ресурсами і зброєю? Тому що, на жаль, Європа ще не просто повільна, а й певною мірою живе у вчорашній реальності. Президент США Трамп, який живе у своїй власній, інфантильній та небезпечній для світу реальності, підштовхує прокидання Європи.
Забезпечити слід далеко не тільки ракетні і дронові удари (deep & middle strikes), але й поле бою із виснаженою, але ще стійкою армією. Йдеться про пришвидшення переходу до війни роботів.
Вже нині Україна застосовує проти ворога рої дронів, які самі вирішують, коли атакувати цілі, бо керовані елементами штучного інтелекту.
Силам оборони вдається підтримувати зону смерті на полі бою вже на 15–20 км від лінії фронту, і вояки стверджують, що вона скоро сягатиме 30 км.
ЗСУ вже використовують технології ШІ, яких немає навіть у НАТО, наприклад, планування автоматизованих місій роїв безпілотних машин з урахуванням конкретної місцевості, погодних умов та ризиків зіткнення з противником.
Україна вже стала щитом Європи, яка раптом почала усвідомлювати: Україна сьогодні і є гарантією існування Європи без прямого зіткнення з Росією. Саме тому країни ЕС та європейського НАТО мають надати Україні довготривалі гарантії у вигляді можливості поставити розвиток армії і “оборонки” у самий центр існування нації.
І навіть без формального вступу до Альянсу Україна вже зараз інтегрується в європейський простір, перетворившись на його частину.
Україна у нинішньому вигляді здатна вижити та розвиватися тільки разом із Європою як її частина; Європа здатна вижити в сучасному вигляді винятково з Україною, забезпечивши її усім необхідним для протистояння Росії. Це і є гарантії, нині – взаємні.
За матеріалами liga.net
