Цього літа Китай, схоже, вирішив остаточно покінчити з іграми у “нейтрального миротворця” в російсько-українській війні та продемонструвати свої реальні пріоритети.
Після символічного візиту лідера КНР Сі Цзіньпіна на парад 9 травня в Москву, вже у липні китайські медіа “злили” слова голови МЗС Китаю Ван Ї про те, що Пекін не хотів би поразки Росії.
“Ван Ї заявив головному дипломату ЄС, що Пекін не хоче програшу Росії в Україні, оскільки побоюється, що після цього Сполучені Штати зосередять усю свою увагу на Китаї”, – написала гонконзька газета South China Morning Post з посиланням на неназвані джерела.
У китайському контрольованому інфополі це навряд чи могло бути випадковим.
Офіційно ж позиція Китаю не змінилася – там продовжують наполягати, що Пекін залишається нейтральним і виступає за “переговори, припинення вогню та мир”.
Утім сказане Ван Ї не заперечили.
Згодом Сі Цзіньпін на зустрічі з головою російського МЗС Сергієм Лавровим закріпив геополітичні реверанси у бік Росії черговою згадкою про поглиблення “всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії” і передав “сердечні вітання” Володимиру Путіну.
Все це відбувається на тлі постійних заяв України та Заходу про нарощування військового союзу між Пекіном і Москвою.
З останніх проявів – дані української розвідки про відправку в Росію 600 китайських військових для вивчення досвіду російських танкістів, артилеристів, інженерів та ППОшників у війні проти західної зброї ЗСУ.
Раніше ще були повідомлення про поставки Китаєм верстатів, спецхімії, пороху і деталей на російські військові заводи.
А у квітні Володимир Зеленський заявляв навіть про передачу китайцями росіянам артилерії. Щоправда, без деталізації, якої саме та скільки.
Китай завжди заперечує будь-яку пряму військову допомогу Кремлю і наполягає, що його цікавлять лише мирні переговори між Україною та Росією.
Але у згаданому “зливі” Ван Ї натякнув, що якби Пекін справді прямо допомагав Москві, то війна б уже давно завершилася – вочевидь, не на користь Києва.
Відвертості китайських політиків про таку небажану поразку Росії відкривають три сценарії китайського залучення в російсько-українську війну: ескалація підтримки Китаєм росіян, збереження статус-кво та згортання допомоги Пекіну Москві.
Що ж стоїть за кожним з них і який буде реальним?
Ескалація
“Мотивація Китаю – глобальне лідерство через власний прогрес та зменшення ролі США. Російсько-українська війна китайцями розглядається тільки в цьому контексті – послаблює чи посилює вона Сполучені Штати. А Росія використовується як військовий проксі”, – розповідає BBC директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Тому, за його словами, суттєве збільшення китайської військової підтримки Росії можливе лише тоді, коли Пекін визнає це потрібним і дієвим у боротьбі з Вашингтоном.
“Це може статися, якщо Китай побачить у цьому чітку користь. Якби Китай побачив, що їхні поставки росіянам якимось чином наближають глобальний крах США, то вони б це зробили”, – додає Михайло Самусь.
Небезпека прямої масштабної військової допомоги Китаю росіянам з 2022 р. розглядається як одна з найсерйозніших загроз для України.
“Коли мова йшла про те, що Кремль закуповує озброєння у КНДР чи Ірану, то його вибір об’єктивно був не дуже широкий – снаряди, дрони та ракети. Але китайська оборонна промисловість – це про “гарячі” виробничі лінії усіх видів озброєння, частина з яких прямо сумісна з радянськими та російськими системами”, – писав минулого року український сайт Defense Express.
У другій половині ХХ ст. КНР виробила багато озброєнь, які є або копіями, або близькими аналогами радянських зразків.
Наприклад, китайська 152-мм причіпна гаубиця Type 66 є копією розробленої в 1950-х радянської Д-20, яку і зараз активно застосовують росіяни (як і деякі українські підрозділи).
Інша китайська причіпна гаубиця – 122-мм Type 96 – є ліцензійною версією радянської Д-30.
А 122-мм самохідка Type 89 на початку 1990-х стала китайським аналогом радянської САУ 2С1 “Гвоздика”.
Нарешті реактивна система залпового вогню Type 81 Народно-визвольної армії Китаю є копією БМ-21 “Град”, створеною після захоплення китайцями кількох в’єтнамських “Градів” (отриманих тими від СРСР) під час Китайсько-в’єтнамської війни 1979 року.
Вони на різних шасі, але мають ті ж 40 направляючих для однакових 122-мм ракет.
Приклади аналогічних китайсько-російських озброєнь можна продовжувати і далі.
Ситуація нагадує сумісність російської армії з армією КНДР, яка також активно розвивала свій ВПК на основні радянських розробок.
Різниця, однак, у тому, що запаси 2-мільйонних китайських збройних сил набагато більші. Як і можливості швидкого виробництва боєприпасів.
Тому прямі масові поставки китайських озброєнь росіянам, не кажучи вже про безпосередню участь китайців (за прикладом північнокорейців) з новітнім озброєнням, стали б більш ніж серйозним викликом.
“Пряма участь китайців у війні з Україною дасть потужну перевагу Росії. І коли китайські політики про це роблять заяви – вони мають рацію. Китайці за останні кілька десятиліть дуже розвинули сухопутні війська, як і військово-морські та військово-повітряні сили”, – каже в розмові з BBC керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Павло Лакійчук.
Водночас більшість оглядачів вважають, що якщо “китайська ескалація” і станеться, то не у відкритій, а у прихованій формі.
Defense Express, наприклад, нагадує, як під час Ірано-іракської війни в 1980-х Китай офіційно займав нейтральну позицію, а неофіційно – постачав іранцям зброю під виглядом “поставок з Північної Кореї”.
У 1980-х американський дослідник Кеннет Тіммерман писав, що Китай використовував КНДР як “природний посередницький канал постачання китайської зброї до Ірану, щоб приховати фактичні продажі, а близькість Північної Кореї до військових заводів на промисловому північному сході Китаю спрощувала логістику”.
З таким “прихованим” сценарієм погоджується Павло Лакійчук.
“Справді, більш імовірним виглядає участь Китаю через іншого проксі – КНДР. Можна припускати, що якоюсь мірою це вже реалізується. І економічно, і військово-політично допомога Росії від Північної Кореї не просто спирається на китайську економічну міць, а й має підтримку та певні гарантії з Пекіна”, – каже він.
Хоча по-справжньому приховати пряму китайську участь за позицією “це не ми” навряд чи реалістично – все буде помітно і по логістиці, і по самій техніці та озброєнням, і, зрештою, на полі бою.
“Давайте уявимо, що вся допомога, яку надають США і ЄС Україні, – у тому ж обсязі Китай допомагав би РФ. Це був би дуже потужний сплеск. І його неможливо було б не помітити”, – попереджає китаєзнавець Лейпцизького університету Олексій Чигадаєв.
Але навряд чи фактична “видимість” поставок якось стримуватиме Пекін, якщо рішення буде ухвалене.
Статус-кво
Утім, наразі найбільш ймовірним сценарієм залишається збереження нинішньої “дозованої” допомоги Китаю, яка дозволяє Росії продовжувати війну і повільний наступ в Україні.
“Якби китайцям було вигідно прямо постачати багато зброї в Росію, вони б це робили з першого дня повномасштабного вторгнення чи ще раніше. Але вони цього не роблять “, – констатує Михайло Самусь.
Зрештою, Китай вважається найбільшим бенефіціаром російсько-української війни в її нинішньому форматі.
Китайці напряму не “зав’язли” у конфлікті і по-справжньому великих економічних втрат від неї не зазнають. Принаймні, поки що.
Натомість отримують дешеві ресурси від Росії, яка стає все більш залежною, та мають додатковий геополітичний важіль впливу у маневрах з США та ЄС.
“Китайці зацікавлені, щоб Росія не була потужнішою, ніж вони, і послабилася у війні проти України. Тому Пекін скоріше обрав тактику – за все відповідальна Росія, а Китай лише отримує російські ресурси”, – говорить Павло Лакійчук.
“З точки зору китайців поразка Росії – це її розвал. А перемога – збереження впливу на Україну”, – додає він.
Інший військовий аналітик та ексрадник міністра оборони України Олексій Копитько також відзначає, що китайцям статус-кво цілком вигідний.
“Згадуємо 9 травня, коли імператор Сі приймав військовий парад у Москві. Не лише я тоді зазначив, що тепер саме у Китаї визначають долю війни. За певних умов Пекін може її швидко припинити. Але вказана теза свідчить, що Китай поки що все влаштовує”, – пише він.
Згортання
Існує, однак, і більш оптимістичний варіант для України, за яким Китай зменшить підтримку Росії.
Зіграти тут можуть два фактори.
По-перше, позиція Євросоюзу, з яким Китай прагне налагодити економічну співпрацю в умовах тарифної “турбулентності” з Дональдом Трампом.
“Європа для Китаю є одним з основних перспективних ринків, ареал майбутнього технологічного та економічного розвитку. Не тільки продавати щось, а отримати доступ до європейських технологій та інвестицій”, – звертає увагу Михайло Самусь.
Однією з надзадач китайців тут є доступ їхніх електромобілів на європейський ринок.
Зрештою, саме на зустрічі з главою дипломатії ЄС Каєю Каллас начебто і прозвучали ті самі слова Ван Ї про небажання поразки Росії.
Що багато хто оцінив не стільки буквально, скільки як елемент торгу з європейцями та демонстрацію “карт”, говорячи термінологією Дональда Трампа.
І Євросоюз на це відповів.
“Мало хто помітив заяву керівниці Єврокомісії Урсули Фон дер Ляєн, що у випадку військової допомоги Росії Китай може забути про європейський ринок”, – звертає увагу Михайло Самусь.
На дебатах “Стосунки ЄС та Китаю” у Європарламенті 8 липня Фон дер Ляєн наголосила, що “Китай фактично сприяє розвитку воєнної економіки Росії, ми не можемо це прийняти”.
“Те, як Китай надалі взаємодіятиме з війною Путіна, буде визначальним для майбутніх відносин між ЄС і Китаєм”, – додала голова Єврокомісії.
“Якщо порівнювати військову допомогу Росії та європейський ринок – це навіть не співмірно з точки зору китайських інтересів”, – вважає Михайло Самусь.
Другий фактор, що може повпливати, – це, власне, Дональд Трамп та його ультимативні “50 днів літа” щодо вторинних санкцій для країн, які щось купують у Росії (перш за все, нафту і газ).
Теоретично це дуже серйозна економічна загроза для Китаю, Індії, Бразилії, Туреччини та інших торговельних партнерів і Росії, і США.
Індія вже нібито проголосила готовність знайти заміну російській нафті.
“Для Китаю економічна війна з США – це головне, товарообіг між країнами величезний. Тому Пекіну важливо не зазнати шкоди від Росії. Якщо Трамп буде дотримуватися задекларованих жорстких принципів, то це може вбити ту економічну модель, яку вибудовували китайці з американцями з часів Генрі Кіссінджера та Ден Сяопіна”, – говорить Михайло Самусь.
Тож за умови реального введення Сполученими Штатами 100-відсоткових тарифів для китайських товарів підтримка Пекіном Москви у її війні з Україною буде вже невигідною. І китайці її вимушено згортатимуть.
Так 3 вересня, 51-й день з моменту озвученого Трампом тарифного ультиматуму, може стати для Росії таким же сумним, як і пісня Шуфутинського про цю дату.
Принаймні так виглядає у теорії.
Проблема, однак, у тому, наскільки Дональд Трамп готовий на практиці втілити у життя свої погрози. Адже це вплине не тільки на товарообіг з Китаєм, а й на зростання цін на нафту – все це відчують на собі і самі американці, і їхня інфляція.
“Аналітики кажуть, що Трамп навряд чи ризикне відновити конфронтацію з другою за величиною економікою світу через Україну – країну, доля якої, за його словами, не є життєво важливою для Сполучених Штатів”, – написала New York Times.
Що буде далі
Для російсько-української війни вже вкотре настає “вирішальний” період, яким цього разу стане серпень 2025 року.
Протягом цього часу Володимир Путін продовжуватиме свій літний наступ, поки США та Китай, ймовірно, за участі ЄС, намагатимуться домовлятися.
Тому Олексій Копитько радить слідкувати за динамікою в трикутнику “США-Китай-ЄС”.
“Практичним наслідком “репліки Ван Ї” може бути складання рамки того, що буде визначено як “непоразка Росії”. Старші товариші обговорять і донесуть Москві. А якщо Москва не матиме “реалій на землі”, щоб розсунути ці рамки, доведеться погодитися. У Китаю з’явиться нова опція: тягнути далі війну чи розміняти зупинку на якийсь бонус”, – пише він.
Павло Лакійчук припускає, що формат нинішньої тіньової підтримки Китаєм Росії залишатиметься до відчутних змін температури у відносинах Вашингтону і Пекіна.
“Якщо між США та Китаєм буде потепління, то Пекін може пожертвувати Росією. А якщо курс на конфронтацію залишатиметься, то китайці будуть використовувати Росію для демонстрації своїх намірів”, – каже аналітик.
А публіцист Віталій Портніков звертає увагу ще й на особисті якості китайського лідера Сі Цзіньпіна: “Це унікальна фігура, яка поєднує в собі самовпевненість Мао Цзедуна з економічними можливостями Ден Сяопіна. Тому від нього можна очікувати чого завгодно”.
Тим часом британське видання The Times анонсувало непідтверджену, але потенційно доленосну зустріч Сі Цзіньпна, Володимира Путіна та Дональда Трампа в Пекіні на параді до 80-ї річниці закінчення Другої світової війни.
За неймовірним збігом, запланований цей парад на все те ж 3 вересня.
За матеріалами bbc.com
