Російський наступ гальмує. Україна перетворює війну на виснаження логістики РФ
Російська армія продовжує тиснути на фронті, але її літній наступ більше не схожий на кампанію швидкого прориву. За оцінкою ISW, у червні 2026 року Росія просувалася у десятки разів повільніше, ніж торік, а ціна кожного кілометра стала набагато вищою. Водночас Україна нарощує удари по логістиці, нафтопереробці, залізницях, мостах, складах і пунктах управління — і саме це дедалі більше змінює динаміку війни.
Російський весняно-літній наступ 2026 року поки не приніс Москві значних оперативних результатів. За даними ISW, у червні російські війська захопили або проникли приблизно на 30,42 кв. км української території — у середньому близько 1 кв. км на день. Для порівняння: у червні 2025 року цей показник становив 481,25 кв. км, або понад 16 кв. км на день. Тобто темп російського просування впав більш ніж у 15 разів.
Водночас втрати РФ різко зросли. Згідно з оцінками, наведеними ISW на основі звітів Генштабу України, у червні 2026 року російські війська втратили 39 490 осіб убитими та пораненими. Це означає близько 1298 втрат на кожен квадратний кілометр території, яку росіяни захопили або куди проникли. У червні 2025 року цей показник становив приблизно 68 втрат на квадратний кілометр.
На перший погляд, це може виглядати як черговий звіт про повільні зміни на фронті. Але за цими цифрами — важливіший процес. Росія все ще здатна наступати, накопичувати сили на окремих ділянках і просуватися тактично. Однак кожен такий рух стає для неї дорожчим, повільнішим і складнішим. Україна, навпаки, намагається перенести центр ваги війни з лінії зіткнення в тил: бити по паливу, мостах, складах, аеродромах, НПЗ, залізничних вузлах, пунктах управління безпілотниками та військово-промислових об’єктах.
Це не означає, що фронт завмер. Але означає, що логіка війни змінюється: не лише хто зайняв посадку або квартал, а й хто здатен довше підтримувати темп, забезпечувати війська пальним, боєприпасами, дронами, артилерією і транспортом.
Наступ є, прориву немає
Весняно-літня кампанія РФ у 2026 році мала б стати спробою використати накопичені ресурси, тиск по всій лінії фронту і виснаження української оборони. Але наразі вона не дала Росії того, що можна було б назвати оперативним проривом.
ISW прямо фіксує: російський наступ весняно-літнього періоду 2026 року не досяг значних оперативних успіхів. Просування є, але воно здебільшого поступове, повільне і локальне. Основні здобутки зосереджені поблизу Костянтинівки в Донецькій області, де росіяни намагаються розвинути наступ у межах так званого фортечного поясу Донеччини.
Ключова різниця між 2025 і 2026 роками — не лише в площі територій, а в ефективності наступу. За перші шість місяців 2025 року російські війська захопили понад 2189 кв. км. За аналогічний період 2026 року — просунулися або проникли на 622,6 кв. км. Тобто за перше півріччя 2026 року Росія отримала лише близько 28% від того територіального результату, який мала за той самий період торік.
Це важливо з кількох причин.
По-перше, російська армія продовжує атакувати, але вже не може легко конвертувати чисельну перевагу і ресурси у швидке просування.
По-друге, українська оборона, попри складну ситуацію, дедалі ефективніше уповільнює наступ.
По-третє, російське командування дедалі частіше змушене компенсувати нестачу оперативного маневру тактикою інфільтрації — малими групами, просочуванням, спробами закріпитися в окремих кварталах, посадках або проміжках між позиціями.
Таке просування може створювати інформаційний ефект і тиск на конкретні ділянки. Але воно не обов’язково означає контроль над територією. І саме тут виникає головна проблема для Росії: проникнути легше, ніж утримати, забезпечити і розвинути успіх.
Ціна квадратного кілометра стала для Росії кратно вищою
Найбільш промовиста цифра у звіті ISW — співвідношення втрат до територіальних здобутків.
У червні 2026 року, за звітами Генштабу України, російські війська втратили 39 490 військових убитими та пораненими. Якщо співвіднести це з 30,42 кв. км території, яку вони захопили або куди проникли, виходить приблизно 1298 втрат на квадратний кілометр. Для порівняння, у червні 2025 року російські втрати становили 32 680 осіб, але тоді РФ просунулася значно більше — тому співвідношення було приблизно 68 втрат на квадратний кілометр.
Інакше кажучи, за рік ціна російського просування зросла більш ніж у 19 разів.
Це не просто статистика. Це показник того, що російська модель наступу дедалі більше впирається у межі. Москва може кидати в бій нові підрозділи, використовувати піхотні штурми, дрони, артилерію, авіабомби та інфільтраційні групи. Але якщо кожен кілометр коштує дедалі дорожче, то навіть формально успішний наступ може перетворюватися на стратегічне виснаження.
Окрема проблема для Росії — техніка й логістика. У червні 2026 року, за даними Генштабу України, російські війська втратили 12 867 паливних транспортних засобів і баків проти 3395 у червні 2025-го. Втрати безпілотників зросли з 4581 до 60 849, а артилерійських систем — з 1243 до 2053.
Ці цифри показують, що Україна б’є не лише по піхоті на передовій. Вона системно знищує те, що дозволяє російській армії рухатися: транспорт, паливо, артилерію, дрони, склади, командні пункти, мости й маршрути постачання.
Костянтинівка: головний тест російського наступу
Найбільша концентрація російських зусиль — район Костянтинівки. За оцінкою ISW, саме тут Росія досягала тактичних успіхів у червні 2026 року. Російські війська зберігають присутність — через просування або інфільтрацію — у понад третині міста, однак не забезпечили повного контролю і не створили стійких позицій у більшості районів, куди проникли.
Це принципова деталь. Російська присутність у місті не дорівнює контролю над містом. Інфільтрація може означати, що невеликі групи пройшли між позиціями, закріпилися в окремих будівлях або намагалися порушити українську логістику. Але без стабільного постачання, ротацій, евакуації поранених, підвезення боєприпасів і прикриття такі групи залишаються вразливими.
Росія, за оцінкою ISW, перекинула в район Костянтинівки значні сили: щонайменше одну загальновійськову армію, один армійський корпус, а також елементи ще кількох армій і формувань морської піхоти. Це свідчить про високий пріоритет напрямку.
Чому саме Костянтинівка?
Вона є частиною ширшої оборонної системи Донеччини — ланцюга міст і укріплених районів, який включає Краматорськ, Слов’янськ, Дружківку та інші вузли. Прорив тут міг би створити для Росії політичний і військовий ефект: показати просування в Донецькій області, посилити тиск на українську оборону і створити загрозу для подальших операцій.
Але поки що ISW оцінює, що навіть за умови подальших тактичних успіхів Росія навряд чи швидко прорве весь фортечний пояс. Іншими словами, Костянтинівка може залишатися важкою і кривавою битвою, але не обов’язково стане воротами до оперативного обвалу фронту.
Україна б’є по тилу — і це вже видно на фронті
Головна зміна червня — посилення української ударної кампанії середньої та далекої дальності.
За даними ISW, у червні Україна завдала щонайменше 303 удари середньої дальності по російських цілях на окупованих територіях. У травні таких ударів було щонайменше 210. Тобто інтенсивність кампанії зросла приблизно на 44%.
Ці удари мають не лише локальний ефект. Їхня мета — порушити всю систему забезпечення російської армії: склади, мости, переправи, залізничні вузли, паливні бази, пункти управління, маршрути підвезення боєприпасів і техніки.
ISW зазначає, що ця кампанія дедалі більше гальмує російську логістику по всій окупованій Україні, особливо на півдні та в Криму, і вже починає проявлятися на передовій.
Один із показових прикладів — Харківська та Сумська області. Речник Об’єднаних сил ЗСУ Віктор Трегубов повідомив, що російські війська у прифронтових районах відчувають гостру нестачу палива, нормують паливо для генераторів і дедалі частіше змушені здійснювати логістику пішки через загрозу ударів українських дронів.
Це дуже важлива ознака. Дефіцит палива — не абстрактна економічна проблема. На фронті він означає менше транспорту, складніші ротації, повільніше підвезення боєприпасів, гірше забезпечення генераторів, зв’язку, евакуації та ремонту. Якщо така тенденція закріпиться, вона може знижувати темп російських наступальних дій навіть без великих змін на мапі.
Нафтова кампанія: удар по економіці й армії одночасно
Окремий рівень української стратегії — удари по російській нафтовій інфраструктурі.
У червні 2026 року Україна, за оцінкою ISW, завдала щонайменше 31 удару по російській нафтовій інфраструктурі та щонайменше 47 ударів по військових об’єктах у 41 суб’єкті РФ. Українські удари дедалі частіше досягають районів, які раніше вважалися глибоким і відносно безпечним тилом, зокрема Москви та Челябінська.
Це створює для Росії складну дилему. Їй потрібно захищати фронт, окуповані території, Крим, нафтопереробні заводи, військові підприємства, аеродроми, склади, залізниці та міста в глибині країни. Територія велика, об’єктів багато, а засобів ППО недостатньо, щоб надійно прикрити все.
Наслідки вже видно в економіці. ISW наводить дані Bloomberg і Reuters: у червні 2026 року російський морський експорт сирої нафти зріс до 4,13 млн барелів на день — найвищого показника з лютого 2022 року. Але валовий дохід від експорту сирої нафти знизився до $1,9 млрд на тиждень — найнижчого рівня з березня 2026 року.
Тобто Росія експортує більше сирої нафти, але заробляє менше. Це може означати, що Москва намагається компенсувати втрати переробки продажем сировини, але не може повністю перекрити падіння доходів через ціни, логістику і проблеми з покупцями.
Ще показовіша деталь: Росія, за повідомленнями Reuters, почала імпортувати бензин з Індії, а також планує імпортувати сотні тисяч тонн бензину щомісяця з різних країн. Для країни, яка традиційно була великим експортером викопного палива, це політично і економічно болісний сигнал.
Фактично Україна намагається вдарити по двох системах одночасно: по здатності РФ фінансувати війну і по здатності російської армії забезпечувати операції пальним.
Російська влада оголосила, що Росія тимчасово закриє сім залізничних прикордонних переходів з Фінляндією, Латвією та Естонією, починаючи з 1 липня, з невстановлених причин. Прем’єр-міністр Росії Михайло Мішустін 30 червня оголосив, що Росія закриє залізничні прикордонні переходи з Фінляндією Виборг, Свєтогірськ, Вяртсіля, Люття та Санкт-Петербург; прикордонний перехід Печори-Псковське з Естонією; та прикордонний перехід П’ятолово з Латвією, починаючи з 1 липня. Прикордонний перехід Печори-Псковське з Естонією та прикордонний перехід Питолово з Латвією функціонують з 2024 року, але фінська влада закрила інші п’ять переходів у 2023 році та з того часу не відкривала їх знову. ISW наразі не готова оцінювати обґрунтованість рішення російської влади закрити ці залізничні прикордонні переходи.
Станом на 30 червня Білорусь не демонтувала встановлені Росією ретранслятори сигналу на білорусько-українському кордоні, після того, як вимкнула їх 22 червня. Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський 30 червня повідомив, що Білорусь не демонтувала встановлені Росією ретранслятори сигналу вздовж білорусько-українського кордону та ввімкнула один із ретрансляторів сигналу 29 червня. Сирський заявив, що Білорусь «зрозуміє, що в цьому немає потреби», маючи на увазі, що українські війська вжили невказаних заходів, щоб запобігти повторному використанню російськими військами повітряного простору Білорусі та ретрансляторів сигналу для польотів своїх безпілотників на великі відстані вглиб західної України. Президент України Володимир Зеленський неодноразово попереджав Білорусь про необхідність демонтажу ретрансляторів сигналу вздовж білорусько-українського кордону; Білорусь вимкнула ретранслятори 22 червня після того, як Зеленський погрожував завдати удару по обладнанню, якщо Білорусь відмовиться зробити це до 26 червня.
Україна б’є глибше: НПЗ, «Роскосмос» і військова промисловість РФ
Окремий вимір нинішньої кампанії — українські удари по цілях безпосередньо на території Росії. Йдеться вже не лише про прикордонні райони чи військові склади поблизу фронту, а про системні атаки на об’єкти нафтової інфраструктури, оборонно-промислового комплексу, авіаційного виробництва, ракетної галузі та військового зв’язку.
У ніч з 30 червня на 1 липня українські війська продовжили далекобійну ударну кампанію по російській нафтовій інфраструктурі та військових об’єктах. Президент Володимир Зеленський повідомив, що Україна вдруге за тиждень завдала удару по Уфімському нафтопереробному заводу в Башкортостані — на відстані понад 1300 км від лінії фронту. За його словами, цей НПЗ є одним із найбільших виробників мастильних матеріалів у Росії.
Це важливо не лише через географію удару. Уфа — глибокий тил РФ. Якщо українські засоби ураження регулярно досягають таких об’єктів, Росія змушена переосмислювати всю систему захисту критичної інфраструктури. Їй потрібно прикривати не тільки фронт, окуповані території та Крим, а й промислові вузли за сотні й понад тисячу кілометрів від бойових дій.
Ще один показовий удар — по АТ «Науково-дослідний інститут фізичних вимірювань» у Пензі. За даними Генштабу України, це підприємство входить до холдингу «Російські космічні системи» державної корпорації «Роскосмос» і виробляє датчики для крилатих та балістичних ракет, компоненти авіаційних систем для Су-34, Су-35 і Ту-95МС, а також обладнання для військово-космічної галузі, зокрема розвідувальних супутників.
Сили оборони України уразили нафтопереробний завод в Уфі, а також стратегічний об’єкт російського ВПК у Пензенській області Росії.
Про це повідомив президент Володимир Зеленський.
Ударні дрони Сил оборони України атакували підприємство, яке виробляє компоненти для винищувальної авіації та ракетних систем Росії.
Про це свідчить OSINT-аналіз Telegram-каналу Exilenova+.
Відповідно до нього, ураження зазнала територія АО «НИИФИ» (Научно-исследовательский институт физических измерений), який залучений до виробництва високоточної датчико-перетворювальної апаратури.
АО «НИИФИ», що входить до холдингу «Російські космічні системи» («Роскосмос»), спеціалізується на розробці та серійному виробництві датчиків тиску, переміщень та комплексних вимірювальних систем.
Підприємство розташоване на відстані приблизно 600–700 кілометрів від державного кордону України за координатами 53.187862678589894, 45.00968753880578.
Ця апаратура встановлюється на сучасних і перспективних зразках російської техніки, зокрема на літаках Су-34, крилатих ракетах типу Х-101/Х-59, ракетних комплексах «Булава», «Тополь-М» та «Искандер», а також у складі двигунів РД-180 та інших агрегатів ракет-носіїв.
Для Су-57 підприємство виробляє датчики абсолютного тиску ДАВ-096, системы индикации температуры и охлаждения колес СИТУОК-01 и системы контроля параметров шасси СКПШ-01.
Тобто українська кампанія дедалі частіше спрямована не лише проти пального чи логістики, а й проти технологічної бази російської війни. Якщо уражаються підприємства, пов’язані з ракетами, авіацією, супутниковими системами та військовим приладобудуванням, це може мати довгостроковий ефект: сповільнювати ремонт, виробництво, модернізацію і постачання компонентів для російських ударних систем.
Відкриті джерела також фіксують наслідки попередніх українських ударів. Зокрема, супутникові знімки, опубліковані «Мілітарним», свідчать, що удар крилатою ракетою FP-F Flaming 27 червня по підприємству «Титан-Баррикади» у Волгограді зруйнував частини двох будівель.
Удар українських крилатих ракет «Фламінго» 27 червня зруйнував частини двох будівель заводу «Титан-Баррикады» у Волгограді.
Про це свідчать супутникові знімки, які є у розпорядженні «Мілітарного».
Це стратегічно важливе підприємство оборонно-промислового комплексу Росії, що входить до держкорпорації «Роскосмос».
На знімках видно серйозні руйнування одразу двох будівель на території підприємства. Одну з них раніше ідентифікували як виробничий корпус цеху № 38, де відбувається головний масив робіт.
На території цеху, відповідно до рекламного відео підприємства, розміщені крани, верстати та інше обладнання для виробництва пускових установок стратегічних ракетних комплексів Росії.
Завод «Титан-Баррикады» розташований за 400 км від державного кордону України і є одним із небагатьох російських підприємств, що забезпечує повний цикл створення озброєнь: від проєктування та науково-дослідних робіт до великосерійного виробництва.
Підприємство є одним із найбільш секретних виробників озброєння РФ, оскільки виготовляє компоненти ракетних комплексів «Орешник», «Искандер-М», «Тополь-М» та «Ярс».
Крім того, завод спеціалізується на виробництві артилерійських стволів великого калібру, зокрема 152-мм для гаубиць «Мста-Б» та «Мста-С».
Через пряму участь у забезпеченні російського військово-промислового комплексу та порушення міжнародних безпекових договорів завод перебуває під санкціями США, ЄС, Японії та інших країн.
Атака на «Титан-Баррикады» відбулася в ніч на 27 червня. Для удару Сили оборони застосували щонайменше п’ять крилатих ракет «Фламінго».
Відео їхнього запуску опублікував на своїй сторінці головний конструктор і співвласник компанії Fire Point Денис Штілерман.
Інші супутникові знімки показали пошкодження будівель комплексу зв’язку «Рубін» ГРУ РФ у Білоомуті Московської області, а також пошкодження виробничих цехів і секцій адміністративно-виробничої будівлі Воронезького заводу складання напівпровідникових приладів після удару 22 червня.
Сили оборони України уразили 1-й вузол зв’язку «Рубин» Головного управління Генерального штабу (колишнє ГРУ) Збройних сил Російської Федерації.
Відео та фото опублікував Telegram-канал Exilenova+.
Удар по російському об’єкту прийшовся під час однієї з нещодавніх атак на Московську область. Сам об’єкт знаходиться в лісовому масиві на кордоні з Рязанською областю.
Українські безпілотники значно пошкодили антену на даху будівлі, також на кадрах помітно вибиті від ударної хвилі вікна.
На ураженому об’єкті дислокуються підрозділи 14-го Головного центру зв’язку Генерального штабу ЗС РФ. Зокрема, мова йде про військову частину 25801.
Окрім цього, на об’єкті фіксується діяльність військових частин 22285 та 25801-Д.
Цей вузол зв’язку є важливою складовою частиною російської стратегічної системи «Рубин».
Він забезпечує супутниковий зв’язок, зокрема захищений урядовий і військовий зв’язок через супутники-ретранслятори.
Фахівці центру виконують завдання з контролю космічних апаратів та збору телеметрії.
Окремим важливим призначенням об’єкта є повноцінна підтримка російських систем бойового управління.
У сукупності ці атаки показують зміну масштабу української стратегії. Україна намагається бити не тільки по військах на фронті, а й по всій системі, яка дозволяє Росії воювати: нафті, пальному, логістиці, зв’язку, електроніці, авіаційних компонентах, ракетних датчиках і військовому виробництву.
Це створює для Москви стратегічну проблему. Росія має величезну територію, багато критичних об’єктів і обмежену кількість засобів ППО. Чим більше Україна розширює географію ударів, тим важче Кремлю вирішувати, що саме захищати в першу чергу: фронт, Крим, НПЗ, військові заводи, аеродроми, склади чи об’єкти ракетно-космічної галузі.
Саме тому далекобійна кампанія України має не лише військовий, а й політичний ефект. Вона демонструє, що війна повертається на територію держави-агресора — у її промислові центри, енергетичну систему та оборонну інфраструктуру. І що чим довше Росія продовжує наступ, тим більше її власний тил перестає бути безпечним.
Мости, склади, залізниця: війна за маршрути
На окупованих територіях Україна дедалі частіше атакує не лише склади чи штаби, а й транспортні артерії.
1 липня Генштаб України повідомив про удар по залізничному мосту через річку Тельпа поблизу окупованого Нижньотепла в Луганській області — приблизно за 100 км від лінії фронту.
На Донецькому та Запорізькому напрямках українські війська також били по мостах, складах логістики, вантажівках і маршрутах постачання. Зокрема, повідомлялося про удар по мосту через річку Малий Кальчик поблизу окупованого Гранітного, по складу логістики поблизу Рівнополя, а також про пошкодження російських вантажівок на маршрутах у тилу.
Сили оборони України зруйнували автомобільний міст на трасі Донецьк – Маріуполь, яку для своєї логістики використовують російські окупанти.
Про це повідомляє Telegram-канал Exilenova+.
На опублікованих фото з місця видно, що міст неможливо використовувати для руху техніки.
Удар українських військових обвалив одразу кілька прольотів на двох смугах. Також пошкоджені опори.
Міст розташований в районі села Кременівка Волноваського району Донецької області. Наразі рух транспорту на цій ділянці перекрито, що має ускладнити пересування російського військового автотранспорту в цьому районі.
Такі удари можуть не одразу змінювати лінію фронту. Але вони змінюють умови, у яких фронт існує. Якщо міст пошкоджено, вантажівки знищено, склад підірвано, а маршрут перебуває під загрозою дронів, наступальні підрозділи отримують менше боєприпасів, пального і підкріплень. Вони повільніше реагують на українські контратаки, гірше утримують інфільтровані позиції і втрачають темп.
Це особливо важливо на півдні. У Запорізькій області Генштаб повідомив про удар по складу паливно-мастильних матеріалів в окупованому Мелітополі — приблизно за 65 км від лінії фронту. Також геолокаційні відео показали удар по російському військовому фургону на трасі М-14 Ростов—Крим поблизу окупованої В’язівки.
М-14 — одна з ключових доріг російської логістики на півдні. Якщо Україна системно ускладнює рух цією трасою і суміжними маршрутами, це обмежує здатність РФ перекидати сили між ділянками, підтримувати угруповання на Запорізькому напрямку і забезпечувати окупований Крим.
Гуляйполе: інфільтрація замість прориву
Запорізький напрямок залишається одним із важливих елементів російського тиску. Але й тут простежується та сама проблема: Росія може проникати, але не завжди може закріплюватися.
Український військовий оглядач Костянтин Машовець, якого цитує ISW, повідомляв, що російські війська значно уповільнили або навіть зупинили просування на більшості ділянок Гуляйпольського напрямку. Російські підрозділи намагаються закріпити передові штурмові групи, які інфільтрувалися між українськими позиціями, але ці групи не обов’язково контролюють територію в повному сенсі.
Це типовий симптом нинішньої російської кампанії: замість широкого прориву — просочування малими групами; замість швидкого розвитку успіху — спроби втриматися під ударами українських дронів, артилерії та логістичних атак.
ISW також зазначає, що поточне зображення районів російської інфільтрації біля Гуляйполя може переоцінювати реальний масштаб присутності РФ, оскільки українські позиції залишаються в районах, де формально фіксується російське проникнення.
Це важлива методологічна ремарка. На сучасному фронті карта часто не відображає повної реальності. Сіра зона, інфільтрація, змішані позиції, дроновий контроль і тимчасові штурмові групи роблять лінію фронту менш чіткою. Тому питання не лише в тому, де з’явилася російська група, а чи може вона там вижити, поповнюватися, отримувати накази і розвивати успіх.
Куп’янськ, Покровськ, Суми: Росія тисне, але просування обмежене
На багатьох напрямках картина схожа: російські війська продовжують наступальні дії, але не мають підтвердженого просування.
На Куп’янському напрямку російські війська атакували 30 червня і 1 липня, але не просунулися. Геолокаційні відео свідчили про присутність українських військових у східному Куп’янську-Вузловому — в районах, де раніше, за оцінками, могли бути російські позиції. Це може свідчити, що українські сили зачистили частину населеного пункту від попередніх російських диверсійних груп.
На Покровському напрямку росіяни також продовжували наступальні операції, але не просунулися. Водночас Генштаб України повідомляв про удари по російських пунктах управління безпілотниками поблизу Удачного, Новоолександрівки та Покровська, а українська бригада заявляла про продовження контратаки попри посилені удари російської артилерії, дронів і авіабомб.
На півночі Сумської області російські війська теж продовжували наступальні операції, але без просування. Український Генштаб повідомляв про удари по російських складах логістики поблизу Крупки в Курській області.
Це створює загальну картину: Росія намагається підтримувати тиск на багатьох ділянках, щоб розтягувати українську оборону. Але Україна відповідає не лише обороною позицій, а й ударами по тилових механізмах цього тиску.
Крим і аеродроми: удар по авіаційному компоненту
Крим залишається одним із ключових тилових районів Росії. Саме звідти підтримуються операції на півдні, працює частина авіації, проходять маршрути постачання, розміщуються склади і системи ППО.
30 червня СБУ повідомила про удари по ангарах на військовому аеродромі в Саках. За повідомленням, було завдано п’ять ударів, зокрема по двох авіаційних ангарах із винищувачами Су-30 та Су-30СМ. СБУ заявила, що внаслідок удару спалахнула пожежа в ангарі, де був Су-30СМ, що може свідчити про знищення літака.
Це важливо не лише через вартість окремого літака. Російська авіація відіграє ключову роль у застосуванні керованих авіабомб, ударах по українських позиціях і тиску на прифронтові міста. Якщо Україна може діставати авіаційні об’єкти в Криму, Росія змушена або посилювати їхню оборону, або відводити літаки далі, або приймати ризик нових втрат.
Крім того, після українських ударів окупований Армянськ, за повідомленнями, понад два дні залишався без електроенергії та води, а Яни Капу і Феодосійський район також мали значні перебої. Це демонструє, що удари по військовій та енергетичній інфраструктурі Криму можуть мати ширший ефект для окупаційної системи управління.
Росія теж змінює цілі: удари по паливній інфраструктурі України
Росія, своєю чергою, намагається відповідати по українській інфраструктурі. У ніч з 30 червня на 1 липня російські війська запустили по Україні одну балістичну ракету «Іскандер-М», одну керовану ракету Х-59 і 151 ударний безпілотник різних типів. Українські сили збили Х-59 і 130 безпілотників; 17 дронів вразили 16 об’єктів.
Цілі ударів охоплювали газову, сільськогосподарську, комерційну, житлову та дорожню інфраструктуру в низці областей. Окремо ISW фіксує, що російські війська дедалі частіше атакують українську паливну інфраструктуру, зокрема автозаправні станції в Чернігівській, Дніпропетровській і Запорізькій областях.
Це може бути відповіддю на українську кампанію проти російської нафтопереробки. Москва намагається створити симетричний тиск: якщо Україна б’є по паливу РФ, Росія атакує українські АЗС, склади й енергетичну інфраструктуру. Але різниця в тому, що Україна спрямовує значну частину ударів по військовій логістиці й об’єктах, які забезпечують російську армію, тоді як російські удари традиційно мають ширший вплив на цивільну інфраструктуру.
Що це означає для найближчих місяців
Звіт ISW не дає підстав говорити, що російська наступальна кампанія завершилася або що загроза на фронті зникла. Навпаки: Росія зберігає здатність атакувати, концентрувати сили, тиснути на Костянтинівку, Покровськ, Куп’янськ, Гуляйполе та інші напрямки.
Але звіт показує інше: російський наступ стає менш ефективним і дорожчим.
Для України це відкриває можливість не лише стримувати атаки, а й системно підточувати здатність РФ наступати. Якщо удари по логістиці, паливу, мостах, НПЗ, залізниці, складах і пунктах управління триватимуть та наростатимуть, вони можуть створити каскадний ефект: менше пального — менше транспорту; менше транспорту — гірше постачання; гірше постачання — слабші штурми; слабші штурми — менше просування; менше просування за високих втрат — більша криза російської моделі війни.
Саме тому нинішній етап війни не можна оцінювати лише за картою. На карті російські війська можуть просуватися на сотні метрів або проникати в окремі райони. Але поза картою відбувається інша боротьба — за пальне, логістику, дрони, артилерію, мости, склади, маршрути і здатність підтримувати темп.
У 2025 році Росія ще могла демонструвати значно вищі темпи просування. У 2026 році ті самі або навіть більші зусилля дають набагато менший результат. І якщо ця тенденція збережеться, головним питанням стане не те, чи може Росія ще атакувати. Вона може. Головне питання — як довго вона зможе платити дедалі більшу ціну за дедалі менші здобутки.
Російська армія не зупинилася, але її наступ дедалі більше перетворюється на кампанію виснаження з низькою віддачею. Україна, своєю чергою, намагається зробити цю кампанію ще дорожчою — не лише на передовій, а й у тилу, де вирішується, чи матиме армія пальне, боєприпаси, транспорт, дрони й можливість рухатися далі.
Саме тут може формуватися ключова перевага України: не в миттєвому прориві, а в поступовому руйнуванні російської здатності вести довгу наступальну війну.
За матеріалами understandingwar.org
