Антикорупційні розслідування в Україні дедалі частіше отримують назви, які більше нагадують заголовки фільмів чи історичних романів, ніж номери кримінальних проваджень. «Мідас», «Феміда», «Форест Гамп», «Карфаген» — ці слова допомагають приховувати предмет розслідування на ранньому етапі, але після його оприлюднення стають ще й потужним інструментом комунікації. Як кодова назва перетворилася на окрему частину антикорупційної політики — і які ризики виникають, коли складна кримінальна справа отримує власний сюжет і символіку.
Кримінальне провадження може складатися із сотень томів матеріалів, десятків епізодів, сотень годин записів і складної системи зв’язків між фігурантами. Але суспільство часто запам’ятовує його одним словом.
«Мідас».
«Форест Гамп».
«Карфаген».
За останній рік такі назви стали своєрідними ярликами для найбільш резонансних розслідувань Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Вони відсилають до давньогрецької міфології, античної історії та американського кіно — і водночас дозволяють умістити складну кримінальну фабулу в один легко впізнаваний образ.
Ця практика не є українським винаходом. Спецслужби та правоохоронні органи десятиліттями використовують кодові назви. ФБР, наприклад, мало операції ABSCAM, Greylord та Illwind, а розслідування терактів 11 вересня отримало кодову назву PENTTBOM. «Greylord» відсилала до традиційних перук британських суддів, а назви інших операцій могли бути абревіатурами або взагалі спочатку не мати очевидного змісту.
Але у випадку українських антикорупційних органів відбувається дещо більше. Кодова назва перестає бути лише внутрішнім способом ідентифікувати справу. Після виходу розслідування в публічний простір вона стає частиною його історії.
Іноді — навіть частиною політичної боротьби навколо нього.
Від конспірації до бренду справи
Початкове призначення кодової назви досить прозаїчне.
Якщо детективи місяцями або роками документують діяльність певної групи, стежать за фігурантами, проводять негласні слідчі дії та обговорюють результати між собою, небажано, щоб сама назва проєкту розкривала його зміст.
У такому сенсі «Карфаген» безпечніший за умовне «розслідування хабарів у Генеральній прокуратурі».
ФБР навіть аргументувало в американських судах, що принципи присвоєння кодових назв можуть становити частину захищеної правоохоронної методики: кодові назви використовують замість справжніх імен, описів і даних про об’єкти розслідування.
Проте після публічного викриття ситуація змінюється.
Код, який мав приховувати інформацію, починає її упаковувати.
Одне слово працює краще, ніж номер кримінального провадження. Його легко винести в заголовок, вимовити в телеефірі, використати у відео, запам’ятати й поширити у соцмережах.
Саме тут оперативна необхідність перетинається зі стратегічними комунікаціями.
Політолог Олег Саакян у коментарі Радіо Свобода пов’язує такі назви саме з необхідністю створити навколо розслідування інформаційний фокус. Нардеп Ярослав Юрчишин бачить ще один ефект: чим більше суспільної уваги отримує справа, тим складніше непомітно чинити тиск на органи, які її розслідують.
Особливо важливим цей фактор став після кризи навколо НАБУ і САП у липні 2025 року.
Тоді зміни до законодавства суттєво розширили можливості генерального прокурора впливати на діяльність антикорупційних органів. Це спричинило масові протести всередині України та критику з боку Європейського Союзу. Після суспільного та міжнародного тиску влада пішла на зворотний крок і почала відновлення інституційної незалежності НАБУ і САП.
У такому середовищі публічність стає для антикорупційної системи не лише способом розповісти про результат роботи.
Вона може виконувати функцію політичної страховки.
«Мідас»: коли все перетворюється на золото
Однією з найвідоміших назв стала операція «Мідас».
У листопаді 2025 року НАБУ і САП повідомили про викриття високорівневої злочинної організації в енергетичній сфері. За версією слідства, її учасники вибудували систему впливу на стратегічні державні підприємства, передусім НАЕК «Енергоатом», отримували неправомірну вигоду та організували механізм легалізації коштів.
Підрядники «Енергоатому», за даними НАБУ, мали віддавати до 15% вартості контрактів, щоб отримувати оплату за виконані роботи. Цей механізм слідчі назвали «шлагбаумом». Під час активної фази операції провели понад 70 обшуків, а в межах розслідування отримали тисячі годин аудіозаписів.
Розслідування на цьому не завершилося.
У 2026 році коло епізодів та підозрюваних розширювалося. НАБУ повідомляло, зокрема, про підозру колишньому міністру енергетики та про нові епізоди легалізації коштів учасниками організації.
Офіційного пояснення, чому операція отримала саме назву «Мідас», НАБУ не надало.
Але асоціація майже очевидна.
Мідас — цар із давньогрецького міфу, який отримав здатність перетворювати на золото все, чого торкався.
Спочатку цей дар здавався абсолютним благом. Потім перетворився на прокляття: золотою ставала навіть їжа.
Тому історія Мідаса — не лише історія про багатство. Це передусім притча про жадібність, яка знищує того, хто не здатен зупинитися.
У контексті справи про системні відкати, готівку, легалізацію коштів, дороге майно та розкіш такий образ читається без додаткового пояснення.
Саме в цьому полягає сила вдалої кодової назви.
Вона не описує кримінальне провадження юридично.
Вона задає спосіб, у який суспільство його сприймає.
«Феміда»: коли об’єктом атаки стає саме правосуддя
Інший напрям розслідувань НАБУ і САП отримав одразу дві помітні назви — «Феміда» та «Форест Гамп».
За даними НАБУ, у цій справі йдеться про злочинну організацію, діяльність якої була спрямована, серед іншого, на заволодіння дороговартісною нерухомістю та активами юридичних осіб.
Слідство заявляє про використання несанкціонованого доступу до інформаційних систем Міністерства юстиції, підроблення судових рішень та документів про право власності.
Восени 2025 року, за версією антикорупційних органів, учасники організації захопили два підприємства з активами на 248 млн грн. Метою одного з епізодів був контроль над нерухомістю у центрі Києва вартістю понад 500 млн грн.
У травні 2026 року, стверджує НАБУ, була ще одна спроба заволодіння київською нерухомістю на понад 207 млн грн.
Назва «Феміда» тут виглядає майже буквальним символом.
Феміда у давньогрецькій традиції — богиня правосуддя та порядку, один із найвідоміших символів судової системи.
Коли кримінальна схема, за версією слідства, передбачає маніпуляції із судовими рішеннями, державними реєстрами та документами про власність, образ Феміди вже не потребує складної дешифровки.
Але поруч виникла значно дивніша назва.
«Форест Гамп».
Чому «Форест Гамп»
Офіційна назва операції НАБУ пишеться «Форест Гамп».
Водночас знаменитий роман Вінстона Ґрума і фільм Роберта Земекіса 1994 року з Томом Генксом називаються «Форрест Ґамп».
Звідки взялася назва операції, частково пояснили самі записи фігурантів.
В одному з оприлюднених НАБУ фрагментів розмов співрозмовники використовують ім’я Форреста Гампа у зневажливому значенні, говорячи про людину, дії якої вони оцінюють як нерозумні.
Після цієї репліки у відеоматеріалі НАБУ і з’являється назва операції.
Іронія полягає в тому, що оригінальний Форрест Ґамп — зовсім не шахрай.
Головний герой фільму справді простодушний та не надто інтелектуально складний, однак саме його чесність, відсутність цинізму, відданість і небажання маніпулювати людьми є ключовими рисами персонажа.
Виходить подвійна культурна гра.
НАБУ не стільки описує підозрюваних персонажем фільму, скільки бере кодове слово безпосередньо з мови людей, яких записувало слідство.
Це ще один механізм появи подібних назв.
Іноді їх вигадують правоохоронці.
Іноді їх фактично залишають після себе самі фігуранти.
«Карфаген»: найполітичніша назва
Якщо «Мідас» легко прочитується як метафора жадібності, а «Феміда» — як відсилання до правосуддя, то «Карфаген» має набагато гостріший політичний підтекст.
На початку вересня 2026 року НАБУ і САП повідомили про викриття злочинної організації, яку, за версією слідства, створив один із керівників структурного підрозділу Офісу генерального прокурора.
Антикорупційні органи стверджують, що учасники угруповання отримували неправомірну вигоду від шахрайських кол-центрів за невтручання у їхню діяльність.
За даними НАБУ, понад 20 млн грн могли бути використані для придбання нерухомості, коштовностей та іншого майна. Ще активи мінімальною ринковою вартістю понад 12 млн грн, за версією слідства, переоформлювали на третіх осіб, а понад 10 млн грн розміщували на рахунках близьких під виглядом легальних доходів.
У справі НАБУ вказує п’ятьох підозрюваних.
Саме після викриття «Карфагена» криза в Офісі генерального прокурора різко загострилася.
Руслан Кравченко 7 вересня подав заяву про відставку, назвавши рішення політичним. Важлива юридична деталь: самого Кравченка у справі «Карфаген» не було названо підозрюваним і обвинувачення йому не висували.
А ось назва розслідування швидко отримала самостійне політичне життя.
Чому саме Карфаген
Карфаген був одним із головних центрів стародавнього Середземномор’я і головним суперником Римської республіки.
Рим і Карфаген пройшли через три Пунічні війни.
Після останньої, у 146 році до нашої ери, місто було захоплене і зруйноване римлянами.
Звідси походить одна з найвідоміших латинських політичних формул — Carthago delenda est, тобто «Карфаген має бути зруйнований».
Її традиційно пов’язують із Катоном Старшим, який наполягав на остаточному усуненні карфагенської загрози для Риму.
Саме тому назва розслідування щодо посадовців прокуратури породила очевидну інтерпретацію: якщо НАБУ і САП — умовний Рим, то хто тоді Карфаген?
Одну з таких версій сформулював політолог Олег Саакян: назва може відсилати до інституційного протистояння антикорупційної вертикалі та прокуратури.
Але тут проходить дуже важлива межа.
Це інтерпретація, а не офіційне пояснення НАБУ.
Антикорупційне бюро не повідомляло публічно, що «Карфаген» означає Офіс генерального прокурора чи конкретну посадову особу.
Так само немає підстав трактувати назву як заяву про необхідність «зруйнувати прокуратуру».
Існує й ширше прочитання.
Карфагеном може бути не орган влади, а сама корупційна система.
Тоді формула набуває іншого значення: не прокуратура має бути зруйнована — корупція має бути знищена як явище.
Corruptio delenda est.
Назва як інформаційна зброя
«Мідас», «Форест Гамп» та «Карфаген» показують одну важливу зміну в роботі правоохоронних органів.
У сучасному інформаційному середовищі недостатньо просто провести розслідування.
Необхідно ще пояснити його суспільству.
І тут НАБУ та САП фактично конкурують не тільки в юридичному, а й в інформаційному просторі.
У складної справи є серйозна проблема: її важко запам’ятати.
Спробуйте пояснити аудиторії провадження із десятками епізодів, компаній, договорів, банківських транзакцій, посередників та юридичних конструкцій.
Тепер замініть усе це одним словом — «Мідас».
Саме тому назва виконує щонайменше три функції.
Перша — оперативна. На закритому етапі вона дозволяє не називати безпосередньо предмет розслідування.
Друга — мнемонічна. Після публічного викриття суспільство легко запам’ятовує справу.
Третя — комунікаційна. Назва формує образ і емоційне ставлення ще до того, як людина ознайомиться з матеріалами.
У «Мідасі» закладена жадібність.
У «Феміді» — правосуддя.
У «Карфагені» — екзистенційне протистояння.
Це дуже ефективна технологія.
І саме тому вона не позбавлена ризиків.
Коли кодове слово починає замінювати суд
Кримінальна справа не завершується пресконференцією НАБУ.
Підозра не є вироком.
Версія слідства може бути підтверджена судом, частково спростована або не витримати судового розгляду.
Цю різницю легко втратити, коли операція має вдалу назву, ефектне відео, записи розмов, фотографії грошей і зрозумілу драматургію.
Суспільство фактично отримує готову історію.
Є персонажі.
Є сюжет.
Є мораль.
І часто є назва, яка наперед підказує, як усе це інтерпретувати.
Саме тут з’являється небезпека «медіавироку» — ситуації, коли суспільне сприйняття вини осіб формується значно раніше, ніж їхню вину встановлює суд.
Саме НАБУ у своїх повідомленнях регулярно нагадує про конституційну презумпцію невинуватості: особа не може вважатися винною, доки цього не встановлено обвинувальним вироком суду.
Тому чим сильніший комунікаційний ефект справи, тим більшої точності вимагає мова про неї.
«НАБУ стверджує».
«За версією слідства».
«Особа отримала підозру».
«Вину не встановлено судом».
Це не формальності.
Це межа між журналістикою про кримінальне провадження і публічним засудженням людини до суду.
Чому ця практика, ймовірно, нікуди не зникне
Попри ризики, відмовлятися від яскравих назв правоохоронні органи навряд чи будуть.
Причина проста: вони працюють.
Американські силові структури користуються такими кодовими назвами десятиліттями. Частина з них — ABSCAM, Greylord, Illwind — давно стала окремими історичними поняттями, які описують цілі епохи боротьби з політичною та судовою корупцією.
Україна, схоже, рухається тим самим шляхом.
«Мідас» уже означає більше, ніж просто назву оперативної розробки.
«Карфаген» за лічені дні перетворився на поняття, яким описують кризу всередині прокуратури.
А «Форест Гамп» демонструє, як фраза з перехопленої розмови може вийти за межі матеріалів слідства і стати назвою всієї справи.
Це означає, що НАБУ і САП працюють уже не тільки з доказами.
Вони працюють із символами.
Від «Мідаса» до «Карфагена»: що насправді змінилося
У цьому і полягає найцікавіша частина історії.
Колись кодова назва була потрібна насамперед для того, щоб сторонні не зрозуміли, про що говорять правоохоронці.
Тепер після завершення таємної фази вона потрібна майже для протилежного — щоб суспільство максимально швидко зрозуміло, про яку справу йдеться.
Так оперативний код стає брендом.
Бренд — політичним символом.
А символ — частиною боротьби за суспільну довіру.
Для НАБУ і САП це особливо важливо після конфліктів навколо їхньої незалежності та спроб змінити баланс сил між правоохоронними структурами.
Публічність дозволяє антикорупційним органам створювати навколо великих справ таку кількість уваги, за якої будь-які подальші рішення щодо них — закриття провадження, зміна прокурора, кадрове рішення або конфлікт між інституціями — автоматично стають предметом суспільного контролю.
Саме тому «поетичні» назви не варто сприймати лише як творчість пресслужб.
За ними стоять три речі одночасно: конспірація, комунікація і боротьба за довіру.
«Мідас» розповідає історію про жадібність.
«Феміда» — про маніпуляцію правосуддям.
«Форест Гамп» переносить у публічний простір мову самих фігурантів.
«Карфаген» викликає асоціацію з війною, яку одна зі сторін вважає принциповою і такою, що має завершитися остаточною перемогою.
Чи саме такі смисли вкладали в назви їхні автори, суспільство може лише припускати: НАБУ детальної системи їх вибору не розкриває.
Але результат уже очевидний.
Українські антикорупційні справи отримали не лише номери кримінальних проваджень.
Вони отримали власну міфологію.
І в країні, де боротьба з корупцією одночасно є питанням внутрішньої політики, довіри суспільства, відносин із західними партнерами та європейської інтеграції, ця міфологія стає далеко не декоративною деталлю.
Вона перетворюється на ще один інструмент боротьби.
