Американські переговорники Стів Віткофф і Джаред Кушнер готуються окремо відвідати Москву та Київ. Для Києва це можливість повернути США до активнішого посередництва після кількох місяців дипломатичного затишшя. Москва одночасно демонструє обережний оптимізм щодо переговорів, але не відмовляється від вимог, неприйнятних для України. Поки що немає ані узгодженого порядку денного, ані ознак компромісу — тому майбутні зустрічі радше мають показати, чи взагалі існує простір для нового переговорного раунду.
Американська дипломатія щодо російсько-української війни знову переходить у режим особистих контактів. Президент України Володимир Зеленський 3 вересня заявив, що представники президента США мають найближчими днями провести зустрічі і в Москві, і в Києві. За його словами, попередні дати вже визначені, а американська сторона підтвердила готовність приїхати до української столиці.
4 вересня російське державне агентство ТАСС повідомило, що вони нібито відвідають Росію та Україну у вихідні, 5–6 вересня. Кремль цього графіка не підтвердив. Джерело Reuters, знайоме з підготовкою поїздки, своєю чергою повідомило, що щодо української частини маршруту консультації ще тривають і серед можливих дат обговорювалося 6 вересня.
Тобто головна новина поки полягає не в появі нового мирного плану чи домовленості про припинення вогню, а в самому поверненні американських переговорників до човникової дипломатії між двома столицями.
І саме тому значення майбутніх зустрічей варто оцінювати обережно.
Що вже підтверджено, а що — ні
На ранок 4 вересня ситуація виглядає так.
| Питання | Що відомо |
|---|---|
| Чи планують американці переговори? | Так. Київ підтверджує підготовку візиту |
| Хто може приїхати? | Стів Віткофф і Джаред Кушнер |
| Чи буде Москва? | Російські медіа повідомляють про візит, Кремль поки офіційно не оголосив |
| Чи буде Київ? | Зеленський заявив про підтвердження американців, але остаточний графік публічно не оголошений |
| Можлива дата Києва | 6 вересня обговорювалася сторонами, за джерелом Reuters |
| Чи відомий порядок денний? | Ні |
| Чи оголошено новий мирний план? | Ні |
| Чи домовилися Україна і Росія про прямий раунд переговорів? | Ні |
| Чи є ознаки прориву щодо територій або припинення вогню? | Поки немає |
Це важливе розмежування. Політична активність справді зростає, але дипломатичний процес поки перебуває на стадії з’ясування позицій, а не оформлення угоди.
Для Віткоффа і Кушнера це буде принципово інший маршрут
Обидва американські переговорники вже мають досвід контактів із російським керівництвом.
У січні Віткофф і Кушнер відвідали Москву та провели близько чотирьох годин нічних переговорів із путіним у Кремлі. Натомість до Києва в межах цієї переговорної серії вони досі не приїздили. Якщо нинішній план реалізується, це буде їхній перший такий візит до України.
Контакт із Києвом при цьому не переривався. Українська переговорна команда регулярно спілкувалася з Віткоффом і Кушнером телефоном.
8 червня Зеленський обговорював із ними активізацію дипломатії, наголошуючи, що війна навколо Ірану відволікає міжнародну увагу, але питання миру в Європі має залишатися на порядку денному.
22 липня до розмови з американцями разом із президентом долучилися Рустем Умєров, Кирило Буданов і Сергій Кислиця. Офіс президента тоді називав головною темою саме активізацію дипломатичного процесу.
А 31 серпня Зеленський уже безпосередньо обговорював із Віткоффом та Кушнером деталі їхнього можливого приїзду. Українська сторона повідомила, що команди мають окремо підготувати порядок денний та графік зустрічей.
Тому майбутня поїздка не виникла раптово. Вона є результатом щонайменше кількох місяців контактів, які поки переважно проходили дистанційно.
Чому переговори активізуються саме зараз
Останній раунд переговорів між Україною та Росією за американського посередництва відбувся ще у лютому. Після цього дипломатичний трек фактично сповільнився, тоді як увага Вашингтона значною мірою переключилася на війну навколо Ірану.
На фронті тим часом перемир’я не сталося.
Навпаки, Reuters констатує посилення далекобійних ударів обох сторін та різку ескалацію атак у морі. Росія продовжила масовані ракетні та дронові удари по Україні, а українські сили наростили атаки по військовій, енергетичній та іншій інфраструктурі на території Росії.
Наприкінці серпня з’явилися перші сигнали, що Вашингтон намагається знову розморозити дипломатичний канал.
25 серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив неоголошений візит до Москви. Подробиць офіційно не оприлюднили, але це був перший відомий візит керівника ЦРУ до російської столиці з 2021 року.
28 серпня один із ключових українських представників Кирило Буданов заявив Reuters, що найближчим часом можуть відбутися «технічні переговори», але застеріг від очікувань швидкого завершення війни.
А 3 вересня Зеленський уже публічно повідомив про майбутні американські візити.
Іншими словами, Вашингтон, схоже, спочатку відновив закриті канали комунікації, а тепер переходить до політичного рівня.
З чим Київ заходить у новий етап переговорів
Україна не просто очікує пропозицій від Вашингтона.
11 серпня Зеленський повідомив, що Київ уже передав американським переговорникам власні пропозиції щодо завершення війни. Деталі документа не оприлюднювалися. Президент водночас називав два інструменти, які США можуть використати: посилення української оборони, передусім ППО, і тиск на Росію для примусу її до завершення війни.
Це вкладається в ширшу українську позицію.
Київ погоджується на переговори, але не на угоду, яка юридично закріпить російські територіальні здобутки або вимагатиме добровільного виведення ЗСУ з територій, які Росія не змогла захопити військовим шляхом.
Наприкінці серпня Зеленський формулював українську позицію як готовність до миру без капітуляції.
Для України дипломатичний процес також нерозривно пов’язаний із військовою допомогою. Саме тому Київ постійно намагається поєднати переговори з питаннями ППО, далекобійних можливостей, фінансування оборони та гарантій безпеки.
31 серпня, коментуючи підготовку візиту Віткоффа й Кушнера, Зеленський окремо повідомив їм про ситуацію на фронті та масштаб російських повітряних ударів.
Це важлива деталь. Київ намагається переконати Вашингтон, що дипломатичні поступки Росії не повинні бути винагородою за продовження військового тиску.
Чого вимагає Москва
Саме російська позиція залишається головною перешкодою для можливого компромісу.
За даними Reuters, Москва продовжує вимагати, щоб Україна повністю поступилася чотирма регіонами, які Росія оголосила своїми, попри те що не контролює їх повністю. Також серед принципових російських вимог залишається відмова України від перспективи вступу до НАТО.
Для Києва такі умови неприйнятні.
Це означає, що між позиціями сторін зберігається не технічна розбіжність щодо формулювань, а фундаментальний конфлікт щодо майбутніх кордонів України та її зовнішньополітичної орієнтації.
Саме тому нові заяви путіна про можливість миру поки не означають зміни російської переговорної позиції.
3 вересня він сказав, що, на його думку, шанс на домовленість існує і що США, Китай та інші держави можуть сприяти врегулюванню. Водночас він одразу наголосив, що остаточно проблему повинні вирішити Росія та Україна.
Ще 1 вересня тон був значно жорсткішим: путін заявляв про перевагу Росії на полі бою та водночас ставив під сумнів можливість переговорів із нинішнім українським керівництвом.
Таке поєднання сигналів — готовність говорити без відмови від максималістських вимог — Москва використовує протягом значної частини переговорного процесу.
Що хоче Вашингтон
Найменш деталізованою зараз парадоксально залишається саме американська позиція.
Дональд Трамп 3 вересня знову заявив, що хоче завершення війни і вважає, що домовленості можна досягти.
Але Вашингтон не представив нового офіційного документа, який визначав би:
- модель припинення вогню;
- статус окупованих територій;
- можливу лінію розмежування;
- гарантії безпеки Україні;
- механізми контролю за перемир’ям;
- санкційний режим щодо Росії;
- послідовність виконання політичних і військових домовленостей.
Тому нинішній етап, імовірно, має передусім діагностичний характер.
Віткофф і Кушнер мають з’ясувати, чи змінилася фактична готовність сторін до поступок після кількох місяців війни, а вже після цього Вашингтон зможе вирішувати, чи варто скликати новий раунд переговорів або навіть зустріч на найвищому рівні.
Чому американці їдуть до двох столиць окремо
Сам формат окремих зустрічей показовий.
Це класична модель човникової дипломатії, коли посередник не збирає сторони за одним столом одразу, а послідовно проводить переговори з кожною з них.
Такий формат доцільний, коли позиції настільки віддалені, що пряма зустріч може завершитися взаємними звинуваченнями ще до появи предмета торгу.
Американці можуть окремо перевірити кілька речей.
Насамперед — що для сторін справді є червоними лініями, а що використовується як стартова переговорна позиція.
Друге питання — чи можливе часткове рішення без всеохопної мирної угоди. Наприклад, припинення ударів по певних категоріях об’єктів, домовленості щодо Чорного моря, обмінів, енергетики або інших окремих напрямів.
Третє — чи існують умови для повернення до тристороннього формату США–Україна–Росія.
Поки що такого рішення не оголошено.
Москва вже намагається впливати на сам формат переговорів
Є ще одна важлива деталь.
Джерело Reuters повідомило, що російська сторона нібито не хоче, щоб американські переговорники після Москви їхали до Києва, і намагається вплинути на маршрут. Кремль публічно цього не підтверджував.
Якщо інформація джерела правильна, вона демонструє окрему боротьбу не за зміст майбутньої угоди, а за доступ до посередника.
Для Москви вигідна модель, за якої американська команда отримує російське трактування ситуації без негайного симетричного контакту в Києві.
Для України навпаки принципово важливо, щоб переговорники Трампа почули позицію безпосередньо від українського президента, військового керівництва та переговорної команди.
Сам Зеленський 3 вересня саме на цьому й акцентував: «важливо, щоб Америка продовжувала бути активною».
Чому сам факт приїзду до Києва має значення
Візит Віткоффа та Кушнера може мати значення навіть без негайної домовленості.
До цього моменту американські переговорники особисто їздили до Москви, тоді як значна частина контактів із Києвом відбувалася телефоном або в інших країнах.
Це створювало очевидну асиметрію.
Особиста поїздка до України дає можливість значно ширше сформувати американське уявлення про ситуацію: від військової обстановки й наслідків російських ударів до потреб ППО та позицій української переговорної групи.
Водночас не варто перебільшувати символіку.
Приїзд переговорника ще не означає, що Вашингтон прийняв українські аргументи. Так само зустріч американців із путіним не означає прийняття російських вимог.
Їхнє завдання — знайти перетин позицій. Проблема полягає в тому, що сьогодні цей перетин публічно практично не проглядається.
Що може бути реальним результатом нинішніх зустрічей
Очікувати підписання мирної угоди після двох візитів було б передчасно.
Реалістичнішими є чотири проміжні результати.
Перший — новий тристоронній раунд. Якщо Віткофф і Кушнер побачать мінімальний простір для компромісу, Вашингтон може спробувати знову посадити українську та російську делегації за один стіл.
Другий — переговори про окреме перемир’я. Йдеться не обов’язково про повне припинення бойових дій. Сторони теоретично можуть починати з окремих категорій ударів або гуманітарних питань.
Третій — підготовка зустрічі політичного рівня. США можуть знову повернутися до ідеї переговорів за участю президентів, але для цього попередньо необхідно хоча б частково зблизити позиції.
Четвертий — відсутність результату. Це теж цілком реальний сценарій. У такому разі американські переговорники просто зафіксують, що Москва й Київ залишаються занадто далеко один від одного.
Чого найближчими днями варто не плутати з проривом
У новому дипломатичному циклі особливо важливо дивитися не на кількість зустрічей, а на їхній результат.
Ознакою реального зрушення буде не сам приліт Віткоффа чи Кушнера, а поява конкретних домовленостей: погодженої наступної зустрічі, документа, механізму припинення вогню, конкретної послідовності кроків або хоча б публічного пом’якшення позицій сторін.
Наразі нічого такого немає.
Reuters прямо зазначає, що, попри позитивні слова про можливість миру, ні Київ, ні Москва поки не дали конкретних підстав очікувати швидкого прориву.
Більше того, базовий конфлікт залишається незмінним: Москва хоче отримати політичним шляхом території й обмеження для України, яких не змогла повністю добитися військовим, тоді як Київ не готовий перетворювати припинення війни на юридичне оформлення капітуляції.
Що далі
Найважливішими будуть уже не заяви про «позитивну атмосферу», а кілька конкретних сигналів.
Передусім — чи відбудеться сам візит до Києва і хто братиме участь у зустрічах з українського боку.
Далі — чи оголосить Вашингтон після Москви та Києва новий раунд переговорів.
Третій показник — чи з’явиться предмет торгу: припинення вогню, території, гарантії безпеки, санкції або хоча б окремі секторальні домовленості.
І нарешті — чи зміниться поведінка сторін на полі бою. Якщо дипломатичні контакти супроводжуватимуться подальшим нарощуванням ударів без жодних практичних кроків до деескалації, говорити про справжній переговорний прорив буде складно.
Поки ж майбутні поїздки Віткоффа та Кушнера означають одне: Вашингтон після кількох місяців менш інтенсивної дипломатії знову намагається перевірити, чи можна відновити переговорний процес.
Це вже більше, ніж чергова телефонна розмова. Але значно менше, ніж початок мирної угоди.
У найближчі дні стане зрозуміло, чи перетвориться американська човникова дипломатія на новий раунд переговорів — або лише підтвердить, наскільки далеко одна від одної досі перебувають позиції Києва та Москви.
