Дональд Трамп спочатку публічно пообіцяв дозволити Україні виробляти перехоплювачі Patriot, а Київ після зустрічі у Вашингтоні говорив уже про реалізацію цього рішення. Однак 31 липня президент США заявив, що жодної домовленості немає. Це не остаточна відмова, але політичну згоду Вашингтона відтепер не можна вважати підтвердженою.
Лише за кілька тижнів американська позиція щодо виробництва ракет-перехоплювачів Patriot для України пройшла шлях від публічної обіцянки до фактичного повернення питання на стадію переговорів.
На саміті НАТО в Анкарі на початку липня Дональд Трамп у присутності Володимира Зеленського заявив, що Сполучені Штати нададуть Україні ліцензію на виробництво перехоплювачів. Після зустрічі президентів у Білому домі 28 липня українська сторона повідомила, що лідери обговорювали вже не саму можливість такого рішення, а його реалізацію.
Проте 31 липня під час засідання уряду США в Кемп-Девіді Трамп сформулював позицію інакше: «Ми на це не погоджувалися». Він підтвердив, що розмови тривають, але наголосив на ризиках передачі сучасної американської військової технології іншій державі.
Отже, станом на 1 серпня Сполучені Штати не закрили переговори про ліцензійне виробництво перехоплювачів Patriot, однак офіційного рішення, оформленої домовленості або гарантованого дозволу немає.
Для України це принципова зміна. Те, що Київ подавав як один із ключових політичних результатів переговорів у США, знову стало предметом невизначеного погодження всередині американської адміністрації.
Від обіцянки до заперечення: як змінювалася позиція Трампа
Перший недвозначний сигнал пролунав 8 липня під час зустрічі Трампа і Зеленського на саміті НАТО в Анкарі. Американський президент публічно сказав, що Україна отримає ліцензію на виробництво перехоплювачів Patriot. Він назвав Patriot оборонною зброєю і представив локалізацію як спосіб зменшити залежність Києва від постійних запитів на американські поставки. Reuters тоді інтерпретував заяву як суттєвий поворот у політиці Вашингтона.
Ця заява швидко набула статусу політичного рішення. Її вітали учасники Коаліції охочих, а українська влада почала говорити про підготовку практичної моделі виробництва.
Після переговорів у Білому домі 28 липня Офіс президента України повідомив, що Зеленський і Трамп обговорили «реалізацію рішення президента Трампа» про надання ліцензії. Формулювання було важливим: воно створювало враження, що питання «чи буде дозвіл» уже вирішене, а сторонам залишилося погодити технічні та комерційні умови.
Утім, американська сторона не оприлюднила документа, який підтверджував би остаточне схвалення ліцензії.
Уже 30 липня в інтерв’ю Financial Times Трамп заявив, що не впевнений, чи дозволить Україні виробляти перехоплювачі, і що Вашингтон лише вивчає питання. А наступного дня в Кемп-Девіді його відповідь стала ще категоричнішою: домовленості немає, переговори тривають, а передача технологій є надто серйозним кроком.
Трамп пояснив обережність побоюванням, що країна, яка отримає американську військову технологію, теоретично може в майбутньому використати її проти США. Водночас він не сказав, що відмовляє Україні остаточно. Reuters передав його позицію саме як відсутність досягнутої угоди, а не формальне припинення переговорів.
Що насправді змінила заява у Кемп-Девіді
Головна зміна полягає не в тому, що Україна нібито остаточно втратила шанс на ліцензію. Трамп такого рішення не оголошував. Змінився політичний статус питання.
До 31 липня українська сторона могла подавати ситуацію як уже отриману політичну згоду, після якої мають розпочатися технічні процедури. Тепер це формулювання більше не відповідає публічній позиції президента США.
У подібних оборонних домовленостях існує щонайменше три рівні рішень:
- Публічний політичний сигнал президента.
- Формальне погодження уряду США, включно з експортним контролем і визначенням переліку технологій, які можна передати.
- Юридичні та промислові угоди з виробниками, фінансування, сертифікація підприємств і запуск виробництва.
Україна отримала сильний сигнал першого рівня, однак він не перетворився на оприлюднене рішення другого рівня. Заява Трампа засвідчила, що всередині адміністрації або не завершено погодження, або сам президент вирішив переглянути обсяг попередньої обіцянки.
Представники адміністрації, які спілкувалися з Радіо Свобода на умовах анонімності, стверджують, що Трамп не скасував пропозицію, а лише описав реальний стан переговорів: остаточних домовленостей ще немає. Радіо Свобода також повідомляє, що контакти між сторонами продовжуються.
Таким чином, називати заяву Трампа повною відмовою поки зарано. Але так само некоректно говорити, що Вашингтон уже підтвердив ліцензію.
Чому Patriot стали для України «пріоритетом номер один»
Україна просить передусім не нову символічну програму оборонної співпраці, а можливість стабільно отримувати перехоплювачі проти балістичних ракет.
Patriot — це не одна ракета, а комплексна система, що включає радари, командні пункти, пускові установки та різні типи перехоплювачів. У переговорах про локалізацію йдеться насамперед про сучасні ракети PAC-3, зокрема PAC-3 MSE, які виробляє Lockheed Martin. Інші компоненти системи та окремі типи ракет пов’язані з RTX, колишньою Raytheon.
Саме Patriot залишаються основним наявним в Україні засобом перехоплення російських балістичних ракет. Тому дефіцит ракет до вже переданих комплексів може бути не менш небезпечним, ніж нестача самих пускових установок.
Проблема загострилася на тлі масштабного використання американських перехоплювачів на Близькому Сході. Аналіз Центру стратегічних і міжнародних досліджень оцінює скорочення запасів Patriot у США приблизно у 65%. Це аналітична оцінка, а не оприлюднені Пентагоном дані: американське оборонне відомство наполягає, що зберігає необхідні спроможності. Проте сам масштаб дискусії свідчить, що Вашингтон одночасно має поповнювати власні арсенали, забезпечувати війська та союзників на Близькому Сході й відповідати на українські запити.
Дефіцит посилюється обмеженими темпами виробництва. Lockheed Martin раніше виготовляла трохи більше 600 PAC-3 MSE на рік. Компанія оголосила масштабне розширення потужностей — приблизно до 2000 перехоплювачів на рік у межах нової довгострокової програми, однак такий рівень не може бути досягнутий миттєво.
Тому суперечка навколо української ліцензії є частиною значно ширшої проблеми: попит на протибалістичні перехоплювачі вже перевищує нинішні можливості західної оборонної промисловості.
Чому ліцензія не розв’яже негайну проблему
Навіть позитивне рішення Трампа не означатиме, що ракети українського виробництва з’являться протягом кількох місяців.
Передача ліцензії передбачає набагато більше, ніж доступ до технічних креслень. Потрібні:
- американські експортні дозволи;
- визначення того, які технології можуть бути передані Україні;
- угоди з власниками інтелектуальної власності;
- створення захищених виробничих приміщень;
- сертифікація українських постачальників і контроль якості;
- підготовка персоналу;
- випробування та допуск серійних виробів;
- гарантії фізичного й інформаційного захисту технологій.
Окремою проблемою залишається розміщення підприємства у країні, яка перебуває під регулярними ракетними ударами. Саме тому одним із можливих проміжних варіантів може стати початок виробництва або фінального складання у Німеччині чи іншій європейській державі з поступовим перенесенням частини процесів в Україну.
Посол України у США Ольга Стефанішина оцінювала можливий термін запуску виробництва від 12 місяців до п’яти років — залежно від обраної моделі та глибини локалізації. За її словами, паралельно Київ обговорює довгострокову закупівлю PAC-3 і можливість обмінюватися місцями у виробничій черзі з іншими покупцями.
Отже, ліцензія має стратегічне значення, але не може замінити термінових поставок. Вона здатна зробити Україну й Європу менш залежними від єдиного американського виробничого майданчика у майбутньому, проте не забезпечить захист від ударів найближчої осені або зими.
Боротьба за місце у виробничій черзі
Найважливішим практичним питанням для Києва зараз стає не лише отримання дозволу на майбутнє виробництво, а доступ до вже наявних та запланованих партій перехоплювачів.
Виробничі контракти на PAC-3 укладені на роки вперед. Серед замовників — американські збройні сили, європейські члени НАТО, Японія, держави Близького Сходу та інші партнери США. Навіть якщо Україна знайде кошти на велике замовлення, це не гарантує швидкого отримання ракет.
Тому Київ розглядає кілька паралельних механізмів.
Перший — передача частини ракет із наявних запасів США або союзників із подальшим поповненням їхніх арсеналів американськими виробниками.
Другий — фінансування закупівель європейськими партнерами, зокрема через програму PURL, яка дає змогу купувати американські озброєння для України.
Третій — перестановка у виробничій черзі. Інша держава могла б передати Україні свої раніше зарезервовані ракети або виробничий слот, погодившись отримати власне замовлення пізніше.
Четвертий — укладення великого довгострокового контракту, який надасть виробникам підстави інвестувати у додаткові потужності та мережу постачальників.
Усі ці механізми можуть дати результат раніше, ніж будівництво нового заводу. Саме тому оцінювати успіх українсько-американських переговорів лише за наявністю або відсутністю ліцензії було б помилкою. Не менш важливими будуть кількість ракет, строки їхнього надходження та фактичне місце України серед замовників.
Критика Бейкона і розбіжності серед республіканців
Зміна риторики Трампа спричинила критику не лише з боку демократів або традиційних прихильників України, а й усередині Республіканської партії.
Конгресмен Ден Бейкон, який працює у Комітеті Палати представників зі збройних сил, звинуватив Білий дім у надсиланні суперечливих сигналів. На його думку, локалізація виробництва в Україні допомогла б зменшити загальний дефіцит перехоплювачів, тоді як непослідовність адміністрації послаблює позиції Вашингтона щодо Росії.
Бейкон не представляє всю Республіканську партію, але його виступ показує наявність у ній впливової групи, яка розглядає підтримку України не як благодійність, а як інвестицію у стримування Росії та розширення оборонного виробництва.
Інша частина республіканського табору робить наголос на збереженні американських запасів, європейському фінансуванні допомоги та обмеженні передачі чутливих технологій. Позиція самого Трампа поєднує обидва підходи: він підтримує продаж зброї та збільшення виробництва у США, але не готовий автоматично погоджувати локалізацію найсучасніших технологій за кордоном.
Через це політика Вашингтона дедалі менше нагадує єдину довгострокову стратегію і дедалі більше — систему окремих переговорів, де кожна поставка, ліцензія або технологічна угода потребує нового політичного торгу.
Що насправді пропонує Сенат
На тлі дискусії про Patriot двопартійна група сенаторів формально внесла законопроєкт Fast Tracking European Investment in Ukraine’s Defense Act.
Авторами та співавторами документа стали демократи Тім Кейн, Кріс Кунс, Марк Келлі та Джекі Розен, а також республіканці Джон Корнин, Алан Армстронг, Том Тілліс і Піт Рікеттс.
Законопроєкт пропонує заздалегідь дозволити членам НАТО та іншим визначеним партнерам купувати й передавати Україні великі партії боєприпасів без повторного проходження тривалих процедур для кожної окремої операції. Попереднє схвалення діятиме до кінця 2030 року з можливістю продовження до 2035-го.
До переліку входять:
- 155-мм артилерійські снаряди;
- високоточні снаряди Excalibur;
- боєприпаси для HIMARS;
- ракети GMLRS.
Водночас зберігаються контроль Конгресу, моніторинг кінцевого використання та заборона подальшої передачі зброї без американського дозволу. Повний опис ініціативи оприлюднив офіс сенатора Кейна.
Цей законопроєкт безпосередньо не стосується Patriot і не може змусити президента видати ліцензію. Його значення інше: Конгрес намагається створити стійкіший канал постачання масових боєприпасів, який менше залежатиме від бюрократичних затримок і передбачатиме активніше європейське фінансування.
Таким чином, у Вашингтоні формуються два різні треки. Білий дім залишає за собою контроль над найбільш чутливими технологіями, тоді як частина Конгресу прагне спростити постачання звичайних озброєнь і зробити підтримку України передбачуванішою.
Які варіанти залишаються для України
Після заяви Трампа можливі чотири основні сценарії.
Перший — повна ліцензія з додатковими обмеженнями. США можуть погодити виробництво, але залишити за собою контроль над критичними компонентами, програмним забезпеченням, експортом і кінцевим використанням. Виробництво, ймовірно, запускатиметься поетапно.
Другий — часткова локалізація. Українські підприємства можуть отримати виробництво окремих деталей, технічне обслуговування або фінальне складання без доступу до всього технологічного циклу. Основна лінія на першому етапі може бути розташована у Європі.
Третій — велика закупівельна угода без ліцензії. Київ отримає довгострокове замовлення, кращу позицію у черзі та швидші поставки, але не власне виробництво.
Четвертий — затягування переговорів. Білий дім формально не відмовлятиме, однак не ухвалюватиме остаточного рішення, використовуючи ліцензію як елемент ширших переговорів про війну, фінансування та розподіл відповідальності між США і Європою.
Справжнім підтвердженням домовленості буде не чергова усна заява, а поява конкретних рішень: письмового дозволу уряду США, контрактів із Lockheed Martin і RTX, визначеного місця виробництва, джерел фінансування, строків сертифікації та першого замовлення.
Не відмова, але вже й не підтверджена згода
Телефонна розмова Зеленського з віцепрезидентом Джей Ді Венсом 31 липня засвідчила, що діалог не припинився. Український президент знову назвав Patriot головним пріоритетом, а сторони домовилися продовжити роботу на рівні команд.
Однак сам факт продовження переговорів одночасно означає, що завершеної угоди ще немає.
Тому головний підсумок заяви Трампа полягає у зміні оцінки результатів візиту Зеленського до США. Після слів президента США політичну згоду на виробництво перехоплювачів в Україні більше не можна вважати підтвердженою. Переговори тривають, можливість ліцензії зберігається, але її умови, строки та остаточний формат залишаються невизначеними.
Для України стратегічна мета не змінилася: отримати власну або спільну з партнерами виробничу базу протибалістичних ракет. Проте оперативний пріоритет значно ближчий — домогтися негайних закупівель, передачі ракет із наявних запасів і перестановки України у виробничій черзі.
Ліцензія визначатиме стійкість української ППО через кілька років. Кількість перехоплювачів, отриманих найближчими місяцями, визначатиме її здатність захищати країну вже зараз.
