У січні Україна підводить кілька паралельних треків — мирний, безпековий і економічний — до однієї точки зборки. За даними The Telegraph Зеленський і Трамп можуть “зафіналити” та підписати рамкову угоду про “процвітання” на $800 млрд під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі, що пройде 19–23 січня 2026 року.
Це — не просто красива цифра для заголовків. Київ намагається зробити те, що у великих війнах часто визначає шанс на довгий мир: перетворити припинення вогню на контракт інтересів. А саме — прив’язати участь США в безпекових гарантіях до їхньої участі в післявоєнній реконструкції та інвестиційних проєктах, які комерційно “звучать” для адміністрації Трампа.
Нижче — про те, що саме стоїть за “$800 млрд”, чому Давос, і де слабкі місця плану.
Чому саме Давос: політика, камера і правильна аудиторія
Зеленський нібито хотів їхати до Білого дому “дотиснути” пакет — план економічного процвітання та угоду про гарантії безпеки, але партнери з так званої «коаліції охочих» порадили не робити це у Вашингтоні й перенести “момент підпису” на Давос.
Чому це вигідно всім сторонам:
- Трампу: Давос — сцена “світових угод” із присмаком бізнесу й інвестицій.
- Зеленському: там простіше демонструвати, що мирний трек має “економічне тіло”, а не лише дипломатичні формули.
- Європейцям: Давос дозволяє не допустити, щоб Київ і Вашингтон закривали пакет удвох — без європейського “співпідпису” чи принаймні політичного контролю.
Що таке “Economic Prosperity Plan” і як з’явилися $800 млрд
“План процвітання” – 10-річна програма, яку Україна обговорює з США, ЄС і партнерами G7 у зв’язці з потенційною мирною угодою. Зеленський 30 грудня подавав його як пакет “для відновлення економіки, робочих місць і повернення життя”, а українські чиновники говорили про потребу до $800 млрд за 10 років.
Ключове: публічних деталей мало. Натомість у заявах звучать “правильні слова” фінансового світу: гарантії, розподіл ризиків, змішане державно-приватне фінансування, що має “затягнути” приватні гроші у високо ризикове середовище.
Як це співвідноситься з реальними оцінками потреб відбудови
Щоб не загубитися в масштабах, важливо поставити поруч “еталонну” цифру міжнародних партнерів: RDNA4 (Оцінка потреб України на відновлення та відбудову) – Світовий банк, ООН, Єврокомісія та уряд України – оцінює потреби відновлення й реконструкції в $524 млрд на 10 років (станом на 31 грудня 2024), а прямі збитки — у $176 млрд.
Отже, $800 млрд — це не просто “відбудова за RDNA”, а заявка на відбудову, модернізацію та прискорений розвиток (енергетика, інфраструктура, промисловість, людський капітал), яку намагаються вмонтувати в мирний пакет. І одночасно — це число, яке має працювати як магніт для великого капіталу й великої політики.
Навіщо це Україні: “підшити” США до миру грошима й проєктами
Логіка сформульована максимально відверто: прив’язати іноземні інвестиції до повоєнної реконструкції, щоб утримати Вашингтон у мирному процесі та підвищити готовність США говорити про надійні гарантії безпеки — через комерційні інтереси, які близькі Трампу.
Це фактично спроба перевести розмову з “допоможіть Україні” у режим “укладаймо угоду”:
- США отримують роль “співінвестора/співархітектора” відбудови в стратегічних секторах;
- Україна прагне отримати безпековий “бекстоп” і політичну незворотність підтримки.
Для адміністрації Трампа це особливо важливо: там значно простіше продавати виборцям і Конгресу угоди, які створюють робочі місця та повернення капіталу, ніж «відкриті чеки» на роки вперед.
Звідки береться “практична частина”: фонд URIF як прототип великої угоди
Найменш “презентаційний” шматок цієї історії — U.S.–Ukraine Reconstruction Investment Fund – URIF – Американо-український інвестиційний фонд реконструкції), створений у рамках попередньої угоди про надра.
7 січня Мінекономіки України разом з Міжнародною фінансовою корпорацією розвитку США запустили онлайн-портал, куди можуть подаватися проєкти для інвестування — і це важливо, бо переводить історію з рівня лозунгів на рівень воронки угод, комплексного процесу незалежної перевірки бізнес-об’єктів (компаній, проєктів, активів) перед укладанням значної угоди і відбору.
Що відомо про URIF з офіційних і репортажних описів:
- стартовий капітал $150 млн (по $75 млн від США та від України),
- фонд уже заробив $23 млн (зокрема через аукціони вуглеводнів),
- американські посадовці “прицілювалися” до близько $200 млн до кінця 2026 року,
- фокус — критичні мінерали, енергетика (генерація/передача), видобуток вуглеводнів, транспорт, інформаційно-комунікаційні та новітні технології;
- на початковому етапі фонд робить ставку переважно на вкладення в капітал — тобто прямі частки та інструменти, близькі за економічним змістом до частки у власності.
Як відбиратимуть проєкти
Мінекономіки описує процес так:
- подача заявки через портал;
- попередній перегляд командою фонду;
- запит додаткових матеріалів (фінмодель, структура, готовність до реалізації, партнери тощо);
- оцінка ключових ризиків та механізмів їхнього пом’якшення.
Тобто фонд одразу відсікає “презентаційні” ідеї і вимагає банківського рівня підготовки.
І ще один маркер реалістичності: Україна публічно говорила, що хотіла б оголосити перші три проєкти вже цього року — тобто показати інвесторам “живі” кейси, а не лише цифру $800 млрд.
Безпековий трек: Париж, “коаліція охочих” і спроба зробити гарантії не паперовими
Економічний пакет не існує сам по собі: його тягнуть поруч із гарантіями безпеки.
6 січня в Парижі відбулася велика зустріч союзників — Коаліції охочих, де говорили про модель гарантій, механізм моніторингу припинення вогню та можливу присутність партнерських сил після нього.
Офіційний слід цих переговорів — Паризька заява/декларація (читайте в нашому матеріалі: Паризька декларація: про які гарантії безпеки для України домовилися і що не потрапило до документа), де фіксується прогрес і намір вибудовувати “міцні гарантії” для тривалого миру.
Але є й інша частина картини: США відмовилися підписати спільну декларацію — що підкреслює: навіть якщо прогрес є, питання довіри до “американського бекстопу” лишається болючим.
“Майже готово”: двосторонній документ про гарантії безпеки США–Україна
8 січня Зеленський заявив, що двосторонній документ про гарантії безпеки з боку США “по суті готовий” і потребує фіналізації на найвищому рівні з президентом США. Рамка близька до узгодження, хоча лишаються важкі вузли, зокрема територіальні питання та інші чутливі елементи ширшого плану.
Це важливо для розуміння “угоди на $800 млрд”: економічний документ продають як підсилювач гарантій, а гарантії — як умову, без якої приватні гроші не підуть.
Чому $800 млрд можуть бути одночасно геніальним ходом і слабким місцем
Сильна сторона
Це “велика” пропозиція, яка:
- робить США не просто донором, а співвласником результату;
- обіцяє приватним інвесторам “рамку” — гарантії, інструменти ризик-шерінгу, політичний дах;
- дозволяє Києву говорити з Трампом його мовою: угода, інвестиції, робочі місця.
Слабка сторона
Kyiv Independent наводить скепсис українських економістів:
- поглинальна спроможність — чи здатна Україна “переварити” такі обсяги капіталу за 10 років
Ключова критика з боку ринку звучить жорстко: Україна фізично може не “переварити” такі обсяги інвестицій за десятиліття. Сергій Фурса (Dragon Capital) каже, що $800 млрд може бути радше стартовою позицією для переговорів, ніж реалістичним планом.
Це проблема не про «хочу/не хочу», а про інституційну пропускну здатність: землевідведення, дозволи, підключення, суди, антикорупційні запобіжники, управлінські команди, кадри, страхування ризиків — усе це має масштабуватися разом із капіталом.
2. ризик, що це перепаковка існуючих програм під політичний стиль Трампа;
3. “великий бренд” не гарантує грошей: в історії України інвесторська обережність зростає щоразу, коли падає прогнозованість політики й безпеки.
Ще одна точка скепсису — досвід із «гучними» ініціативами. Bloomberg повідомляв, що BlackRock призупиняв пошук інвесторів для багатомільярдного фонду відновлення України після виборчої перемоги Трампа через невизначеність і слабкий інтерес.
Участь BlackRock у дискусіях навколо “плану процвітання” згадується саме на тлі цього розчарування — як причина, чому частина економістів не поспішає захоплюватися.
І над усім — базове: поки триває війна, інвестиції заходять точково. Саме тому URIF і портали заявок важливі як “перехідник” від дипломатії до практики — але вони не заміняють безпеки.
Навіть якщо інструменти змішаного фінансування працюють, ключове питання — які саме гарантії безпеки та страхування воєнних ризиків отримують проєкти, і чи є політична воля їх захищати.
Американські чиновники описували перевагу URIF як інвестиції, що “нестимуть прапор США і України”, — тобто матимуть додатковий політичний “щит” і можуть підштовхувати приватний капітал заходити поруч.
Але навіть цей «щит» не замінює системної відповіді на питання: що буде з проєктами, якщо РФ порушує режим тиші, якщо ризики ескалують, якщо змінюється внутрішня політика партнерів.
Як американо-український інвестиційний фонд стикується з планом процвітання і реальною відбудовою: «два кошики» грошей
Важливо розділяти:
- відбудова базових потреб (житло, енергетика, транспорт, відновлення зруйнованого), де ядро — державні кошти, донорські програми, МФО, гранти/пільгові кредити;
- інвестиційний розвиток (промислові кластери, стратегічні технології, критичні мінерали, нова енергетика), де потрібні приватний капітал і інструменти, що знімають ризик.
RDNA4 показує структуру удару: найбільші потреби — житло, транспорт, енергетика/видобуток, комерція/промисловість, агросектор.
URIF — це радше інструмент другого кошика: стратегічні сектори, комерційна логіка, співінвестування. І саме через такі механізми Київ намагається переконати: «мир» — це не тільки припинення стрільби, а величезний ринок проєктів.
Якщо в Давосі щось підпишуть — що читати між рядків
Навіть якщо зустріч у Давосі відбудеться, ключове питання: якого типу буде документ. Для реального ринку різниця колосальна:
- Політична декларація/меморандум — сильний сигнал, слабка юридична зобов’язувальність.
- Міжурядова угода з механізмами — з правлінням, джерелами фінансування, процедурою відбору проєктів, страхуванням ризиків, роллю МФО, “бекстопом” по безпеці.
- Пакет із кількох документів: економіка + безпека + торгівля (Зеленський згадував ідею угоди про вільну торгівлю з нульовими тарифами як елемент ширшого пакета — це може стати ще одним “якорем” взаємозалежності).
Тому найкращий тест на “не піар” — не сума $800 млрд, а:
- чи буде проектний процес (конкретні сектори/перші угоди/таймінг),
- чи з’являться інструменти покриття ризику (страхування воєнних ризиків, гарантії, backstop),
- чи буде зрозуміло, хто саме і як додає гроші: США, ЄС, МФО, приватні інвестори.
Україна пробує зробити те, що у великих війнах часто вирішує долю миру: перетворити “припинення вогню” на довгий контракт інтересів. План на $800 млрд — це, по суті, спроба сказати Вашингтону: «мир — це не витрата, мир — це угода». Поки що це більше політична рамка, ніж розрахована програма. Але запуск URIF-порталу й перші KPI уряду (три угоди) — це вже не лозунги, а старт інфраструктури, яка або доведе життєздатність задуму, або оголить його слабкі місця.
Але головне — не підпис і не цифра. Головне — чи перетвориться це на механізми й перші угоди (типу URIF), які покажуть: інвестиції справді “вшиті” в гарантії, а гарантії — у реальну політичну волю. $800 млрд можуть стати рамкою для довгої угоди інтересів, якщо ні — залишаться переговорним банером і медійним символом “економічного миру”.
За матеріалами kyivindependent.com
