Україна нарощує здатність бити по російській логістиці на оперативній глибині, Росія намагається прикрити стагнацію на фронті ультиматумами й погрозами, а коротке припинення вогню навколо 9 травня виглядає не як крок до миру, а як епізод великої інформаційно-військової гри.
Оцінка російської наступальної кампанії за 8 травня 2026 року показує важливий зсув у логіці війни: дедалі більше значення має не лише те, де саме проходить лінія фронту, а й те, наскільки глибоко Україна здатна порушувати російську логістику, командування, ППО, паливну інфраструктуру та шляхи постачання. У центрі цієї картини — удари біля окупованого Маріуполя, ймовірна ліквідація стійкої російської присутності в центрі Куп’янська, дипломатично-пропагандистське триденне припинення вогню 9–11 травня та нова спроба Кремля нав’язати Україні стару вимогу: віддати неокуповану частину Донеччини як передумову для припинення бойових дій.
Війна входить у фазу, де Росія все ще намагається демонструвати наступальну ініціативу, але її просування, за оцінкою ISW, вже не відповідає політичним апетитам Кремля. Москва вимагає від України виведення військ із решти Донецької області, хоча сама не змогла досягти цієї мети на полі бою. Водночас Україна дедалі системніше б’є по російських лініях забезпечення — від Маріуполя до Пермі, Ярославля, Чечні та Ростова-на-Дону.
Це не просто набір окремих ударів. Це спроба змінити баланс війни: не чекати російського наступу лише на передньому краї, а руйнувати його передумови ще в тилу.
Головна зміна: Україна переносить тиск у російську оперативну глибину
Найважливіший сигнал оцінки за 8 травня — українські сили демонструють зростання можливостей у кампанії ударів середньої дальності. Особливу увагу ISW приділяє діям поблизу окупованого Маріуполя, приблизно за 105 кілометрів від лінії фронту. Йдеться не лише про символічні удари по тилу, а про спробу перекривати російські наземні лінії комунікацій, тобто маршрути, якими окупаційні війська отримують пальне, боєприпаси, техніку, особовий склад і можливість підтримувати наступальні операції.
За даними оцінки, 1-й корпус Нацгвардії України «Азов» повідомив про удари по російських військових цілях поблизу Маріуполя та про здатність порушувати логістику на глибині до 160 кілометрів від позицій операторів безпілотників. Геолокаційні матеріали, на які посилається ISW, вказують на удари вздовж траси Т-0509 Маріуполь—Донецьк, також відомої як Н-20, приблизно за 95 кілометрів від фронту. Крім того, українські дрони діяли вздовж маршруту М-14 Маріуполь—Бердянськ—Мелітополь.
Це важливо, бо Т-0509 і М-14 — не просто дороги на карті. Це артерії російського воєнного організму на півдні та сході окупованої території. Через них підтримуються угруповання, які діють на Донеччині, Запоріжжі й лівобережжі Херсонщини. Якщо ці маршрути стають небезпечними, російські війська змушені змінювати схеми постачання, розосереджувати транспорт, витрачати більше ресурсів на охорону тилів і знижувати темп операцій.
Чому удари біля Маріуполя мають більше значення, ніж здається
Маріуполь після окупації став для Росії не лише політичним символом, а й важливим військово-логістичним вузлом. Він пов’язує російські сили на Донеччині з південним сухопутним коридором до Криму та окупованих частин Запорізької і Херсонської областей. Саме тому удари на підступах до міста й по маршрутах навколо нього можуть мати ефект, який виходить далеко за межі одного району.
ISW описує це як елементи повітряного перехоплення на полі бою — Battlefield Air Interdiction, або BAI. Простішими словами, це удари по цілях, які ще не вступили в бій на передовій, але вже працюють на майбутній наступ або оборону противника. Це може бути техніка на марші, вантажівки з боєприпасами, паливні цистерни, вузли зв’язку, склади, командні пункти, системи ППО.
Сенс такої кампанії — не просто знищити одну машину чи один склад. Сенс у тому, щоб зробити всю систему постачання менш надійною. Російська армія тоді втрачає головне: передбачуваність. Коли тил перестає бути безпечним, командування змушене діяти обережніше, а наступи стають дорожчими, повільнішими й менш скоординованими.
Саме тому ISW пов’язує українські удари середньої дальності з потенційною підтримкою майбутніх українських контратак. У звіті згадуються приклади, коли українські контратаки раніше дозволили звільнити значну частину Куп’янська у листопаді 2025 року та понад 400 квадратних кілометрів на півдні Дніпропетровської області на початку 2026 року.
Куп’янськ: російська інфільтрація, схоже, втрачає сенс
Другий великий блок оцінки стосується Куп’янська. За висновком ISW, російські війська, ймовірно, більше не утримують позицій у місті після місяців боротьби невеликої ізольованої групи, яка проникла до Куп’янська. Російський мілблогер повідомив, що група приблизно з 20 російських військових, які нібито залишалися в оточенні в районі міської лікарні з грудня 2025 року, провела «останній бій». Це, за оцінкою ISW, свідчить, що стійких російських позицій у центрі міста, ймовірно, вже немає.
Цей епізод важливий не лише локально. Куп’янськ був одним із тих напрямків, де Росія намагалася створювати картину поступового просування через інфільтрацію малих груп. Така тактика дозволяє російській пропаганді заявляти про «присутність» у місті навіть тоді, коли йдеться не про повноцінний контроль, а про ізольовані групи, які не мають стабільного постачання, координації та перспективи закріплення.
ISW прямо зазначає, що зона російської інфільтрації на її карті, ймовірно, переоцінює реальний масштаб російської присутності в центрі Куп’янська. Тобто інформаційна тінь російського просування може бути більшою, ніж саме просування.
Це типовий елемент нинішньої фази війни: Росія часто намагається конвертувати обмежені тактичні проникнення у політичний і медійний сигнал. Але якщо такі групи не можуть утримати позиції, не мають логістики та зрештою ізолюються, то вони стають не доказом сили, а доказом виснаження наступальної моделі.
Припинення вогню 9–11 травня: не мирний прорив, а пауза під парад
Окремий політичний блок — триденне припинення вогню з 9 по 11 травня, оголошене на тлі параду до Дня Перемоги в Москві та домовленості про обмін військовополоненими у форматі 1000 на 1000. За повідомленням, на яке посилається ISW, про це 8 травня заявили президент США Дональд Трамп, президент України Володимир Зеленський і помічник президента РФ Юрій Ушаков.
У самому факті припинення вогню є гуманітарний компонент — обмін полоненими. Але політичний контекст робить цю паузу значно складнішою. Для Кремля 9 травня — це не просто історична дата, а центральний ритуал державної пропаганди. Саме тому Москва була особливо чутлива до ризиків ударів по російській столиці або символічного зриву параду.
Зеленський, згідно з оцінкою, окремо наголосив на «принципі симетрії» в діях України. Також він підписав указ, який фактично дозволяв Росії провести парад у Москві без українських ударів по Красній площі під час заходу. Це виглядає як спроба Києва показати: Україна не уникає домовленостей, але не приймає російської логіки односторонніх ультиматумів.
Показово, що напередодні цього припинення вогню Росія продовжувала погрожувати ударами по Києву. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров повторив погрози про удари по «центрах прийняття рішень», якщо Україна спробує зірвати парад у Москві. Така риторика демонструє, що для Кремля припинення вогню було не стільки кроком до деескалації, скільки частиною сценарію: забезпечити спокій для власного символічного заходу й одночасно зберегти образ сили через погрози.
Погрози Києву та “Орешник”: Кремль намагається залякати, але не створює нової реальності
У звіті згадується, що деякі російські чиновники погрожували можливим застосуванням балістичних ракет середньої дальності «Орешник» у відповідь по Києву. ISW, однак, підкреслює важливий момент: саме по собі застосування «Орешника» проти українського населеного пункту вже не було б новою ескалацією, оскільки Росія раніше застосовувала ці ракети проти Дніпра у листопаді 2024 року та Львова на початку 2026 року.
Тобто Кремль намагається продати старий інструмент як нову загрозу. Це класична психологічна операція: не обов’язково мати якісно нову зброю — достатньо створити враження, що її застосування стане «переломним» або «безпрецедентним».
Водночас ISW зауважує, що новою ескалацією міг би стати не сам факт використання «Орешника», а масований пакет балістичних ударів по Києву, зосереджений на центрах ухвалення рішень. Саме в цьому різниця між пропагандистською погрозою і реальною зміною масштабу ударної кампанії.
Політичний сенс таких заяв очевидний: Кремль хоче змусити Україну та її партнерів діяти обережніше, боятися ударів по російській території, а також прийняти російські вимоги як нібито «ціну уникнення ескалації». Проте звіт трактує ці погрози як ознаку слабкості: Росія не може надійно захистити великі частини власного повітряного простору від українських ударів, тому намагається компенсувати це залякуванням.
Ультиматум щодо Донеччини: Кремль вимагає за столом те, чого не взяв на фронті
Найбільш політично важлива частина оцінки — заява Юрія Ушакова про те, що наступний раунд тристоронніх переговорів між США, Україною та Росією наразі не має сенсу, доки Україна не зробить «серйозний крок» до виведення військ із неокупованої частини Донецької області.
Інакше кажучи, Кремль прямо вимагає від України залишити території, які Росія досі не змогла захопити військовим шляхом. ISW наголошує: це давня вимога Москви, але зараз вона звучить на тлі менш сприятливої для Росії ситуації на полі бою, ніж у 2025 році.
Ця вимога має не лише територіальний, а й оперативний сенс. Неокупована частина Донеччини включає український «фортечний пояс» — систему укріплених міст і позицій, які з 2014 року є основою оборони України в регіоні. Відмова від цього поясу означала б не просто втрату території. Це означало б передачу Росії вигідного плацдарму для майбутнього наступу на менш підготовлені українські позиції.
Саме тому така вимога не є «компромісом». Вона радше виглядає як спроба отримати оперативну перевагу під виглядом дипломатії. Кремль не гарантує миру в обмін на цю поступку; він фактично вимагає територію, з якої в майбутньому може знову атакувати.
Російське поле бою вже не підтримує російські політичні апетити
ISW прямо зазначає: навесні 2026 року російські війська демонструють гірші результати на полі бою, ніж у 2025 році, коли Кремль активно просував вимогу щодо Донеччини. Це принципово важливо. Москва поводиться так, ніби її позиція посилюється, хоча військова динаміка, за оцінкою ISW, свідчить про інше.
У перші чотири місяці 2026 року середній темп російського просування на театрі бойових дій упав до 2,9 квадратного кілометра на день, а у квітні 2026 року російські війська навіть зазнали чистих територіальних втрат. Крім того, Росія стикається зі зростанням рівня втрат, який, за оцінкою, наприкінці 2025-го та на початку 2026 року перевищив темпи набору особового складу.
Це означає, що Росія намагається створити політичну терміновість там, де військова реальність уже не дає їй швидкого успіху. Її логіка проста: якщо не вдається швидко прорвати фронт, потрібно змусити Україну поступитися через переговорний тиск, погрози, страх перед ескалацією та втому партнерів.
Але саме в цьому й полягає слабке місце Кремля. Якщо російська армія не здатна швидко захопити неокуповану частину Донбасу, то вимога її віддати стає не «реалістичною умовою миру», а формою шантажу. І чим гірші російські результати на фронті, тим більше Москва потребує такого шантажу.
Далекобійні удари: Україна тисне не лише на фронт, а й на російську економіку війни
У ніч із 7 на 8 травня Україна, за оцінкою ISW, продовжила кампанію далекобійних ударів по російській нафтовій та оборонній інфраструктурі.
Серед згаданих цілей — нафтопереробний завод «Лукойл-Пермнафтооргсинтез» у Пермі, приблизно за 1500 кілометрів від лінії фронту. Україна втретє за 9 днів вдарила безпілотниками по російському нафтопереробному заводу у Пермі.
А також завод у Ярославлі, який, за українськими даними, входить до п’ятірки найбільших НПЗ Росії й має потужність близько 15 мільйонів тонн нафти на рік. Українські дрони у ніч на 8 травня уразили російський нафтопереробний завод «Славнефть-ЯНОС» у місті Ярославль.
Також згадуються удари по об’єктах у Чечні, зокрема в районі Ханкала у Грозному, де, як повідомляється, розташований штаб 42-ї мотострілецької дивізії РФ, а також по будівлі ФСБ у Знам’янському.
У Грозному вранці 8 травня ударний безпілотник атакував базу російських військових.
Наразі відомо, що столицю Чеченської Республіки атакували щонайменше два великі безпілотники літакового типу.
Один із них атакував розташування військової бази в районі Ханкали (передмістя Грозного), де дислокується штаб 42-ї гвардійської мотострілецької дивізії (в/ч 27777) армії РФ
Дивізія входить до складу 58-ї загальновійськової армії Південного військового округу.
Інший безпілотник впав біля залізничного вокзалу у центрі Грозного. Вірогідно, його ціллю була будівля управління ФСБ у Чечні, що розташована за 120 метрів.
Окремо йдеться про пожежі в Науково-дослідному центрі радіолокації в Ростові-на-Дону після ймовірного українського удару. У російському місті Ростов-на-Дону в ніч на 8 травня безпілотники уразили промзону, де розташовано багато підприємств, після чого там виникла пожежа.
Попередньо, під удар потрапили завод лакофарбових матеріалів «Эмпилс» та філія науково-технічного центру «Радар». Вони розташовані на промисловому майданчику у західній частині міста.
Завод «Эмпилс» є одним із найбільших виробників лакофарбової продукції на півдні Росії та найбільшим виробником оксиду цинку.
Ця кампанія має кілька рівнів.
Перший — військовий. Удари по штабах, об’єктах ФСБ, центрах радіолокації, ППО та зв’язку ускладнюють управління, спостереження й захист тилу.
Другий — економічний. Удари по НПЗ б’ють по паливній інфраструктурі, яка важлива і для армії, і для російської економіки загалом.
Третій — психологічний. Чим далі від фронту дістають українські засоби ураження, тим складніше Кремлю підтримувати ілюзію, що війна відбувається «десь там», а російський тил залишається недоторканним.
Четвертий — політичний. Кожен такий удар демонструє партнерам України: Київ не лише обороняється, а й системно формує власну стратегію примусу Росії до зниження темпу війни.
Російські інфільтрації: тактика малих груп не дає стратегічного результату
На кількох напрямках ISW описує російські місії з інфільтрації — у Харківській області, на Слов’янському напрямку, у районі Костянтинівки, на заході Запорізької області. Це важливий маркер нинішньої російської тактики.
Коли великі механізовані прориви стають надто дорогими, Росія частіше використовує малі групи, які намагаються просочуватися в українську оборону, закріплюватися в посадках, на околицях населених пунктів, біля доріг або в сірій зоні. Потім російські джерела можуть подавати це як «просування» або навіть «зачистку» населеного пункту.
Але звіт показує іншу картину: українські сили виявляють ці групи, завдають по них ударів, а російські заяви часто перебільшують реальний контроль. Наприклад, поблизу Костянтинівки геолокаційні відео показують удари по російських військових уздовж траси Т-0504 Покровськ—Костянтинівка після ймовірної місії інфільтрації. Водночас українські сили утримують позиції в районах, які російські джерела раніше подавали як уже окуповані.
Це означає, що Росія може створювати багато тактичного шуму, але не завжди перетворює його на реальне оперативне просування. Для України головне — не дати таким проникненням накопичитися в критичну масу, яка дозволить ворогу розхитати оборону.
Слов’янський і Костянтинівський напрямки: Росія може готувати нові атаки
Попри загальну стагнацію, звіт не створює ілюзії, що загрози немає. Навпаки: ISW вказує, що російські війська, ймовірно, готують поле бою до майбутніх механізованих атак на Слов’янському напрямку, особливо з настанням теплішої погоди та висиханням ґрунтових маршрутів після дощів.
Український військовий, на якого посилається оцінка, зазначив, що зменшення кількості російських атак може бути не ознакою відмови від наступу, а підготовкою до нових дій: повітряна розвідка, удари керованими авіабомбами, перевірка українських позицій.
Це типовий переднаступальний цикл: розвідка, тиск авіацією, пошук слабких місць, інфільтрація, потім спроба більшої атаки. Тому нинішнє зниження інтенсивності на окремих ділянках не варто трактувати як заспокоєння. Воно може бути фазою підготовки.
На Костянтинівському напрямку ситуація також залишається напруженою. Російські війська продовжують інфільтраційні місії та моторизовані штурми. Костянтинівка має ключове значення як частина ширшої оборонної системи Донеччини, тому російські спроби тиску тут вписуються в головну мету Кремля — поступове розхитування українського фортечного поясу.
Південь: Україна просувається біля Гуляйполя, Росія намагається тиснути біля Оріхова
На південній осі звіт фіксує українське просування на напрямку Гуляйполя. Геолокаційні кадри свідчать, що українські війська нещодавно просунулися на північний захід від Солодкого. ISW оцінює, що попередня російська присутність у цьому районі, ймовірно, була наслідком інфільтраційних місій, а не стабільного контролю.
Одночасно російські війська проводили інфільтраційні дії на заході Запорізької області, зокрема на північ від Лугівського, на південний схід від Оріхова. Це свідчить, що Росія продовжує шукати можливості наблизитися до Запоріжжя в межах артилерійської досяжності, але поки що не демонструє значного прориву.
Окремо важливо, що українські сили продовжують бити по російських військових об’єктах в окупованій Запорізькій області: системах ППО, вежах зв’язку, вузлах зв’язку, пунктах управління безпілотниками. Це знову вказує на системність української кампанії: знищувати не лише піхоту на передовій, а й інфраструктуру, яка дозволяє російським підрозділам бачити, координуватися, захищатися й атакувати.
Російська кампанія ударів по Україні: тиск триває навіть на тлі розмов про перемир’я
У ніч із 7 на 8 травня російські війська запустили по Україні 67 безпілотників різних типів, зокрема «Шахед», «Гербера», «Італмас», «Пародія» та інші. Українські сили збили 56 дронів, але 11 влучили у вісім локацій, а уламки збитих апаратів впали ще у семи місцях. Ударів зазнали житлова, залізнична та промислова інфраструктура в Дніпропетровській і Харківській областях.
Цей епізод показує ключову суперечність російської поведінки: Москва говорить про припинення вогню, але паралельно підтримує кампанію ударів по українському тилу. Для Росії повітряний терор і дипломатичні паузи не суперечать одне одному. Навпаки — вони працюють як частини однієї стратегії: тиснути, виснажувати, залякувати, а потім виставляти власні умови як «вихід».
Також у звіті згадується пожежа в Чорнобильській зоні відчуження після падіння двох невстановлених безпілотників. Повідомлялося, що радіаційний фон залишався у нормі, але суха погода й вітер ускладнювали роботу рятувальників. Цей приклад демонструє, що російські удари несуть не лише прямий воєнний ризик, а й екологічні, інфраструктурні та гуманітарні наслідки.
Велика картина: Росія хоче паузу на своїх умовах, Україна — змінити ціну війни
Уся оцінка ISW за 8 травня складається в одну широку картину. Росія хоче використати переговори, погрози та символічні дати, щоб змусити Україну прийняти політичні поступки. Україна натомість намагається змінити матеріальні умови війни: бити по логістиці, паливу, ППО, зв’язку, штабах, російській економіці війни й тиловій безпеці.
Це протистояння двох логік.
Логіка Кремля:
якщо фронт не дає швидкого прориву, треба створити відчуття неминучості російських вимог. Для цього використовуються погрози Києву, ультиматуми щодо Донеччини, демонстративні заяви про «безглуздість» переговорів без поступок України, а також культ 9 травня як символу державної сили.
Логіка України:
якщо Росія не хоче реального миру, потрібно збільшувати для неї ціну продовження війни. Для цього б’ються маршрути під Маріуполем, НПЗ у глибині Росії, об’єкти ППО, зв’язку, штаби, логістика й паливні склади.
Це не означає, що Україна вже отримала стратегічну перевагу. Але це означає, що Росія дедалі менше може покладатися на безпечний тил і безкарну логістику. А для армії, яка веде виснажливу війну на величезному фронті, це критично.
Цей звіт важливий не лише як щоденна військова хроніка. Він показує, що війна не зводиться до питання, хто просунувся на кілька сотень метрів біля конкретного села. Такі зміни важливі, але стратегічна динаміка формується ширше.
Важливо бачити чотири процеси:
По-перше, Україна нарощує глибину ураження.
Удари біля Маріуполя, в окупованій Луганській, Донецькій і Запорізькій областях, а також по об’єктах у самій Росії свідчать про поступове розширення українських можливостей.
По-друге, російські наступи стають дорожчими.
Коли логістика під ударом, кожна атака потребує більше ресурсів, а втрати складніше компенсувати.
По-третє, Кремль намагається компенсувати військову стагнацію політичними ультиматумами.
Вимога вивести українські війська з неокупованої Донеччини — це спроба отримати дипломатично те, що Росія не змогла здобути військово.
По-четверте, короткі перемир’я не варто плутати з мирним процесом.
Триденна пауза 9–11 травня має контекст параду, обміну полоненими й інформаційної гри, але не означає, що Росія відмовилася від війни або своїх максималістських вимог.
Оцінка за 8 травня 2026 року показує війну в моменті, коли Росія все ще намагається наступати, але вже не може підкріпити свої політичні вимоги переконливими результатами на фронті. Кремль вимагає від України здати неокуповану частину Донеччини, хоча сам не зміг її захопити. Він погрожує Києву, хоча ці погрози виглядають радше спробою приховати нездатність повністю захистити власний тил. Він погоджується на коротке припинення вогню, але робить це в контексті параду, символічної дати й тиску, а не реального руху до миру.
Україна, зі свого боку, демонструє іншу стратегію: не лише тримати фронт, а й бити по системі, яка цей фронт живить. Удари по Маріупольському логістичному вузлу, російських НПЗ, об’єктах ППО, зв’язку й командування свідчать про прагнення перенести війну в глибину російської воєнної машини.
Саме тут і проходить головна лінія нинішнього етапу війни: Росія намагається нав’язати Україні поступки через втому, страх і погрози; Україна намагається довести, що продовження агресії коштуватиме Росії дедалі дорожче — не лише на передовій, а й у тилу, економіці та політичній стабільності.
За матеріалами understandingwar.org
