Інтерв’ю колишньої прессекретарки Володимира Зеленського Юлії Мендель американському коментатору Такеру Карлсону перетворилося на одну з найгучніших інформаційних подій дня. Формально Мендель заявила, що не виправдовує російське вторгнення і не захищає путіна. Але далі озвучила набір тез, які українські журналісти, комунікаційники та представники влади назвали шкідливими для держави, близькими до російських пропагандистських наративів і небезпечними саме через те, що вони прозвучали на багатомільйонну західну аудиторію. Її виступ повторює низку російських пропагандистських меседжів і викликав обурення української медіаспільноти.

11 травня на YouTube-каналі Такера Карлсона з’явилося велике інтерв’ю з Юлією Мендель — колишньою прессекретаркою президента України, яка працювала в Офісі президента у 2019–2021 роках, тобто ще до повномасштабного вторгнення РФ. Сам факт появи Мендель саме у Карлсона вже став окремим подразником: американський коментатор давно відомий скептичним ставленням до підтримки України, а його попереднє інтерв’ю з путіним Associated Press описувало як майданчик, де російський диктатор майже без опонування просував власну версію війни, закликав США тиснути на Київ щодо переговорів і повторював кремлівські пояснення вторгнення.

На цьому тлі слова Мендель сприйняли не як приватну образу на колишнього роботодавця, а як інформаційний сюжет, який працює на ключову російську рамку: не агресор винен у продовженні війни, а Україна, її влада і Захід, які нібито «не хочуть миру».

Головна рамка інтерв’ю: «підштовхнути Україну до миру»

На початку розмови Мендель заявила, що «не прийшла виправдовувати російське вторгнення» і що дії російської армії в Україні є злочинами проти людяності. Але одразу після цього вона перевела розмову в іншу площину: війна, за її словами, «більше не є чорно-білою», а є «темною і ще темнішою». Вона також називає Зеленського «однією з найбільших перешкод на шляху до миру» та стверджує, що єдиний спосіб підтримати Україну сьогодні — це підштовхувати її до мирної угоди.

Саме ця рамка стала центральною причиною обурення. Бо йдеться не просто про заклик до миру — в Україні його хоче абсолютна більшість суспільства. Йдеться про подачу, в якій відповідальність за війну поступово переноситься з Росії на українське керівництво. У такій логіці путін залишається «злом», але Зеленський теж оголошується «злом», а сама Україна — країною, яка нібито втратила сенс боротьби.

Це особливо чутливо, бо саме так російська пропаганда роками намагається зруйнувати міжнародну підтримку України: не заперечуючи повністю трагедію війни, а підміняючи причинно-наслідкові зв’язки. Не Росія вторглася, окупувала території, б’є по цивільних і депортує людей, а «Україна не домовилася», «Захід підштовхнув», «Зеленський не хоче миру».

«Зеленський — теж зло»: особиста атака, яка стала політичним меседжем

Одна з найгостріших частин інтерв’ю — персональні оцінки Мендель щодо Зеленського. Вона заявляла, що він нібито «грає на камеру», «змінює маски», «не має емпатії», «емоційно неконтрольований» і за кадром поводиться зовсім інакше, ніж у публічному образі. Окремо згадується її теза, що путін є «злом», але Зеленський — також «зло», тільки «приховане».

У нормальній демократичній дискусії критика президента є не лише допустимою, а й необхідною. Проблема цього інтерв’ю — не в самому факті критики Зеленського. Проблема в тому, що особиста характеристика президента була вплетена в зовнішньополітичний меседж: нібито саме Зеленський є перешкодою миру, нібито саме він зацікавлений у продовженні війни, нібито саме він «виграє» від трагедії.

Це вже не просто оцінка стилю управління. Це політична рамка, яка може бути використана проти України у Вашингтоні, Брюсселі, в соцмережах, у проросійських медіа та серед аудиторій, які й без того сумніваються, чи варто підтримувати Київ.

Найвибуховіша заява: нібито готовність «віддати Донбас»

Окремий скандал викликала теза Мендель про переговори у Стамбулі 2022 року. Вона заявила, що українська делегація нібито була готова погодитися на всі вимоги Росії, а Зеленський, за її словами, начебто особисто погодився «віддати Донбас». Детектор медіа передає, що в Офісі президента цю інформацію спростували, а радник президента з питань комунікацій Дмитро Литвин наголосив: Мендель не брала участі в тих переговорах і не мала доступу до ухвалення державних рішень.

Ця теза небезпечна одразу з кількох причин.

По-перше, Мендель не була учасницею переговорного процесу. Вона пішла з ОП влітку 2021 року — ще до повномасштабного вторгнення. Тому її заяви щодо Стамбула 2022-го ґрунтуються не на власній участі, а на переказах неназваних співрозмовників.

По-друге, вона повторила знайому російську конструкцію про те, що домовленість нібито була майже досягнута, але її зірвав Захід, зокрема візит Бориса Джонсона до Києва. Саме цей сюжет Москва часто використовує, щоб показати Україну не суб’єктом, а «маріонеткою Заходу», якій нібито не дали завершити війну.

По-третє, сама ідея «Зеленський уже був готовий віддати Донбас, а тепер обманює суспільство» підриває довіру не лише до президента, а й до української переговорної позиції загалом. Для зовнішньої аудиторії це може звучати як доказ того, що Київ «сам не знає, чого хоче», а отже його можна сильніше тиснути до поступок.

НАТО як «неможлива умова»: ще один збіг із кремлівською логікою

Мендель також заявила, що Зеленський у 2019 році під час Нормандського саміту в Парижі нібито пообіцяв путіну, що Україна ніколи не вступить до НАТО. За її словами, про це «мало хто знає», а вона була присутня на саміті. Вона також представила євроатлантичний курс як нереалістичну мету, якою Зеленський нібито маніпулює, аби виправдовувати продовження війни.

Це ще одна чутлива точка. Питання НАТО справді є складним, і шлях України до Альянсу залежить не лише від Києва. Але коли ця тема подається у зв’язці з тезою «Україна не має шансів, тому війна не має сенсу», це знову працює в інтересах російського інформаційного поля. Москва роками намагається нав’язати думку, що українська безпекова суб’єктність є провокацією, а прагнення до НАТО — причина війни, а не наслідок російської агресії.

«Війна втратила сенс»: найтоксичніший меседж для західної аудиторії

Найбільш руйнівною для української позиції стала не окрема образа на адресу Зеленського, а узагальнення: Мендель фактично заявила, що українці втратили розуміння, за що воюють. Вона сформулювала це через кілька тез: якщо війна за НАТО — Україна туди не вступить; якщо проти Зеленського — він її бенефіціар; якщо за території — Україна їх втрачає; якщо за демократію — демократії, мовляв, немає.

Ця конструкція небезпечна, бо вона підміняє головне питання: Україна воює не за політичний комфорт Зеленського, не за абстрактний символічний статус і не за «вічну війну». Україна захищається від держави, яка з 2014 року окуповує її території, а з 2022-го веде повномасштабну війну на знищення української державності.

Коли війна описується як «безсенсова», зникає агресор. Зникає причинність. Зникають Буча, Маріуполь, Ізюм, Херсон, депортації, катування, удари по енергетиці, дрони по цивільних. Залишається лише втома — і саме її російська пропаганда намагається перетворити на політичну капітуляцію.

Хвилина мовчання як «дивне правило»: чому цей фрагмент обурив особливо

Ще один фрагмент, який викликав обурення, — слова Мендель про хвилину мовчання о 9:00. Вона назвала дивним те, що в Україні зупиняються люди й автомобілі, коли вшановують пам’ять загиблих захисників і цивільних, убитих Росією. Мендель сказала, що в Україні «все заборонено», і назвала хвилину мовчання «дивним правилом».

Для українського суспільства хвилина мовчання — не «дивна заборона», а ритуал пам’яті в країні, яка щодня втрачає людей. Саме тому цей епізод сприйняли як нерозуміння або знецінення базового воєнного досвіду українців.

У західному інформаційному полі такий фрагмент може працювати ще гірше: люди, які не знають українського контексту, бачать не акт пам’яті, а картинку «авторитарної країни з дивними правилами». І саме це, за словами українських медійників, робить подібні інтерпретації особливо шкідливими.

Звернення до путіна: «один указ може це зупинити»

Фінал інтерв’ю став символічною кульмінацією. Мендель звернулася до путіна російською мовою, нагадала про своє херсонське походження і попросила зупинити «дронове сафарі» проти мешканців Херсона. Водночас вона назвала війну такою, де «слов’яни вбивають слов’ян», і припустила, що путін може не знати про реальні злочини російських військ. Gordonua цитує цей фрагмент як момент, де Мендель описала повномасштабну війну саме формулою «слов’яни вбивають слов’ян» і звернулася до путіна із закликом зупинити атаки.

Саме ця частина викликала найбільше емоцій. Бо з одного боку, Мендель говорила про реальний жах Херсона — російські дрони, які атакують цивільних. Але з іншого — форма звернення створювала враження апеляції до «царя», який нібито просто не знає, що робить його армія.

Для української аудиторії це звучить болісно, бо путін не є стороннім арбітром. Він — керівник держави-агресора. І війна проти України не є непорозумінням між «слов’янами», а колоніальною війною Росії проти української незалежності.

Подвійний удар по Зеленському

По Володимиру Зеленському справді було завдано подвійного удару — не військового, а політико-інформаційного. Перший удар — антикорупційний і внутрішньополітичний: справа навколо Андрія Єрмака, Тімура Міндіча та елітного будівництва під Києвом знову вивела на поверхню тему найближчого президентського оточення. Другий — інформаційний і зовнішньополітичний: інтерв’ю Юлії Мендель Такеру Карлсону, де прозвучали тези, які легко вкладаються в російську та частково трампістську рамку про «Зеленського як перешкоду миру».

Ці два удари не обов’язково є частинами однієї скоординованої операції. Але вони збіглися в часі так, що створили для Зеленського максимально токсичну розтяжку: або погоджуватися на болючі компроміси в переговорах, ризикуючи внутрішнім вибухом, або відмовлятися — і отримувати нові хвилі тиску через корупційні скандали, медійні кампанії та сумніви партнерів.

Володимира Зеленського намагаються загнати у політичну розтяжку.

З одного боку — внутрішні вразливості: скандали навколо оточення, «плівки Міндіча», питання до кадрів, системи ухвалення рішень і здатності Банкової до самоочищення.

З іншого — зовнішній тиск: Дональд Трамп поспішає оформити замороження війни за власним сценарієм, у глобальній грі з’являється Китай, Європа шукає нову безпекову роль України, а Росія, попри проблеми, залишається потрібною Вашингтону як елемент балансу проти Пекіна.

На цьому тлі інтерв’ю Юлії Мендель Такеру Карлсону виглядає не просто медійним трешем чи персональним зривом колишньої прессекретарки Зеленського. Воно стало частиною ширшої інформаційної рамки: Україну підштовхують до миру не як суб’єкта, а як проблемного об’єкта, чий президент нібито сам заважає завершенню війни.

З одного боку ці події виглядають як політична спецоперація тиску: Зеленський підставився внутрішніми помилками, Трамп має обмежене вікно часу для просування свого сценарію замороження війни, а тому удари по українському президенту повторюватимуться.

З іншого — інтерв’ю Мендель у Карлсона виглядає як органічне явище в токсичному інформаційному середовищі: до Карлсона приходять конспірологи, антивакцинатори, розповсюджувачі теорій змов і російських наративів; у такому товаристві Мендель не виглядає винятком, а навпаки — вписується дуже природно.

Разом ці два погляди дають цілісну картину: навіть якщо сама Мендель — не центр великої стратегії, її поява стала зручним елементом ширшої гри. Вона дала потрібні фрази, потрібний статус і потрібний майданчик для того, щоб ударити не лише по Зеленському, а й по українській позиції в момент, коли навколо майбутнього війни формується новий переговорний тиск.

Що означає «подвійний удар» по Зеленському

Поняття «подвійний удар» у цій історії важливе. Йдеться не лише про інтерв’ю Мендель. Воно збіглося з ширшим контекстом — із кризою довіри до президентського оточення, з антикорупційними скандалами, з розмовами про «плівки Міндіча», з питаннями до Андрія Єрмака, кадрових рішень, правоохоронної системи та моделі влади, яка за роки повномасштабної війни стала надзвичайно централізованою.

Перший удар — внутрішній. Він іде по слабких місцях Банкової:
по репутації найближчого кола Зеленського;
по питанню корупції;
по підозрі, що влада не очистила систему тоді, коли мала шанс;
по відчуттю, що рішення в країні ухвалюються надто вузьким колом людей.

Другий удар — зовнішній та інформаційний. Він іде через майданчики, які працюють на західну аудиторію, насамперед американську. Саме тут з’являється Юлія Мендель у Такера Карлсона. У її словах звучить ключова теза: Зеленський нібито є однією з головних перешкод на шляху до миру, а підтримувати Україну сьогодні — означає підштовхувати її до мирної угоди. В інтерв’ю вона прямо називає Зеленського «однією з найбільших перешкод до миру» і заявляє, що «єдиний спосіб підтримати Україну сьогодні — це підштовхувати її до мирної угоди».

Це і є розтяжка:
всередині країни Зеленського б’ють темою корупції та відповідальності його оточення; ззовні — темою миру, який він нібито блокує.

Чому Зеленський «підставився»

Зеленський мав шанс після першої хвилі скандалів зробити різкі, демонстративні й системні кроки.

Йшлося не лише про персональні звільнення. Йшлося про зміну політичної логіки:

перезавантажити частину команди;
відсікти токсичних людей;
дати правоохоронній системі працювати без політичних сигналів;
змінити стиль комунікації з суспільством;
показати партнерам, що Україна здатна до самоочищення навіть під час війни.

Якщо цього не зроблено вчасно, вразливість накопичується. А коли є вразливість — її використовують: коли є на що тиснути, тиск буде.

Це не означає, що всі удари по Зеленському автоматично справедливі або що кожен скандал є доказом провини президента. Але політика працює не лише юридичними категоріями. Вона працює репутацією, моментом, довірою і слабкими місцями.

Якщо оточення президента роками асоціюється з непрозорістю, якщо Банкова занадто довго закривається від критики, якщо кадрові рішення виглядають як внутрішній клуб лояльності, то в момент зовнішнього тиску це стає зброєю проти самого президента.

Чому Трамп поспішає

Логіка така: Дональду Трампу потрібно швидко оформити результат щодо війни в Україні. Не обов’язково справедливий мир. Не обов’язково довгострокову безпекову конструкцію. Йому потрібна угода, яку можна буде подати як завершення війни або принаймні як її замороження.

У цій логіці Україна стає не стільки партнером, скільки проблемою, яку треба «докрутити» до формату домовленості. Зеленський у такій конструкції — головна перешкода, якщо він не погоджується на запропоновану рамку.

Саме тому згадується умовний «план Дмитрієва», який в українському дискурсі часто називають «планом Віткоффа». Сенс цієї згадки не в деталях документа, а в підозрі: мирна рамка може бути сформована не з української позиції, а з позиції великої угоди між зовнішніми гравцями, де російські інтереси вже частково закладені в основу.

Трамп поспішає ще й тому, що глобальне вікно можливостей не безмежне. Орієнтовний горизонт — рік-півтора для великого задуму з Росією як противагою Китаю і джерелом потенційного заробітку. Після цього Росія може стати настільки залежною від КНР і технологічно ослабленою, що працювати з нею як із самостійним балансиром буде значно складніше.

Китайський фактор: Україна як частина більшої гри

Окремо згадуються Пекін і можливі розмови Сі Цзіньпіна з Трампом про Україну та Росію. Важлива думка: конкретного нового переговорного формату одразу може не бути, але тему можуть винести на «опрацювання» на найближчі 4–5 місяців.

Це означає, що Україна входить у нову фазу дипломатичної гри.

Раніше основна рамка була такою:
Україна воює проти російської агресії; Захід підтримує Україну; Росію треба стримувати.

Тепер може з’явитися інша рамка:
США домовляються з Китаєм; Китай має вплив на Росію; Європа шукає свою роль; Україну треба вбудувати у формат припинення вогню або замороження.

Для Києва це небезпечно, бо чим більше великих гравців сідають за стіл, тим більше ризик, що Україну почнуть розглядати не як суб’єкта, а як територію проблеми.

Саме тому політична слабкість Зеленського в цей момент особливо небезпечна. Якщо президент України входить у новий переговорний сезон із репутаційними скандалами, внутрішнім тиском і західними медійними сюжетами про «перешкоду миру», його переговорна позиція стає гіршою.

Європа: шанс для України, який Київ не до кінця формулює

Європа поступово починає розуміти, навіщо їй Україна. Але це розуміння поки що переважно безпекове.

Україна для Європи — це:

армія з реальним бойовим досвідом;
ринок оборонних технологій;
виробництво дронів, РЕБ, боєприпасів, ППО;
можливість спільного заробітку на новій оборонній економіці;
елемент майбутньої європейської системи стримування Росії.

Це вже більше, ніж абстрактне «Україна має досвід». Це конкретика: заводи, технології, спільні підприємства, стандарти, військове планування, ринки зброї.

Але проблема в тому, що поза сферою безпеки Україна поки що недостатньо чітко пояснює ЄС, навіщо вона йому потрібна. Саме тут лежить частина відповіді на питання про складність євроінтеграції. Без відповіді на запитання «навіщо це нам?» у частини європейських столиць не буде безумовного «так».

Це ще один фронт, на якому Зеленському потрібно перехоплювати ініціативу. Не лише просити підтримки, а пропонувати Європі функцію України в майбутньому континенті: безпекову, економічну, технологічну, логістичну, енергетичну.

Росія слабшає, але це не автоматично добре для України

Парадокс в тому, що Україна зараз перебуває у складному стані, але Росія теж стикається зі зростанням проблем.

Йдеться не про негайний розпад РФ, не про повстання, не про палацовий переворот. Ідеться про інше:

посилення конкуренції між групами впливу навколо путіна;
технологічну деградацію;
залежність від Китаю;
втрату традиційних зон впливу;
перетворення РФ на сировинний придаток Пекіна.

Україна навчилася бити по російських больових точках. Це змінює баланс. Але водночас саме слабшання Росії може підштовхувати Трампа до поспіху: якщо Вашингтон хоче використати Москву як контрвагу Китаю, то робити це треба до того, як РФ остаточно втратить автономність.

Для України це створює небезпечний парадокс. Чим більше Росія слабшає, тим сильніше окремі гравці можуть поспішати з угодою, щоб «забронювати» її в потрібній конфігурації.

І тут з’являється Мендель

На цьому тлі інтерв’ю Юлії Мендель Такеру Карлсону не виглядає випадковою інформаційною дрібницею. Воно вписується в момент, коли потрібно створити або підсилити тезу: Зеленський — не символ спротиву, а проблема для миру.

Мендель описана різко, навіть гротескно — як «міська божевільна» в середовищі таких самих «міських божевільних». Це публіцистичний образ, який пояснює, чому її поява саме у Карлсона не виглядає випадковою чи дивною.

Карлсон — це майданчик, де добре почуваються конспірологічні, антиукраїнські, антизахідні, антиінституційні наративи. Його аудиторія не є природно проукраїнською. Вона не стане масово підтримувати Україну тільки тому, що почує переконливі аргументи. Вона вже налаштована на підозру: до держави, до експертів, до вакцинації, до медіа, до України, до НАТО, до «глибинної держави», до всього офіційного.

Тому поява Мендель там справді виглядає «гармонійно». Вона не ламає формат. Вона його підтверджує.

Але є важливий нюанс: навіть якщо аудиторія Карлсона і так не була нашою, проблема не в ній. Проблема в тому, що з інтерв’ю залишаються нарізки.

Чому інтерв’ю Мендель небезпечне не повним змістом, а фрагментами

Велике інтерв’ю рідко живе як повне інтерв’ю. Воно живе як цитати, короткі відео, меми, заголовки, фрагменти для Telegram, X, YouTube Shorts, TikTok, російського телебачення і західних антиукраїнських акаунтів.

І саме тут Мендель дала максимально зручний матеріал.

Для пропаганди не потрібно пояснювати всю її біографію. Не потрібно доводити кожну тезу. Не потрібно розбирати контекст. Достатньо одного титру:
«Колишня прессекретарка Зеленського заявила…»

А далі можна підставляти будь-яку з її тез:

Зеленський — перешкода миру;
Україну треба підштовхувати до угоди;
війна втратила сенс;
Україна не має демократії;
Зеленський нібито був готовий віддати Донбас;
НАТО — неможлива мета;
Захід нібито створив міф про Зеленського;
українці нібито бояться говорити правду;
«слов’яни вбивають слов’ян».

Інформаційна сила такого інтерв’ю не в тому, що Мендель переконає якісну західну аудиторію. Вона може її й не переконати. Сила в іншому: вона дає російському та антиукраїнському середовищу український голос, який повторює потрібні їм конструкції.

«Аудиторія Карлсона не наша»: чому це правда, але не вся правда

Аудиторія Карлсона і так не була проукраїнською, тому не варто надто переживати, що вона почне думати про Україну гірше. У цьому є логіка.

Справді, ті, хто роками споживає конспірологічні чи проросійські пояснення війни, навряд чи раптом стануть на український бік. Їхня картина світу вже сформована. Для них Україна — це часто «корумпована держава», «чорна діра для грошей», «інструмент Байдена», «війна НАТО проти Росії» або «не наша проблема».

Але цей аргумент має обмеження.

Бо інтерв’ю Карлсона дивиться не лише його ядрова аудиторія. Його фрагменти потрапляють до людей, які не мають сформованої позиції. Саме за них і точиться боротьба. Не за фанатиків, не за конспірологів, не за тих, хто вірить у пласку Землю чи «чипи у вакцинах». А за тих, хто втомився від війни, не розуміє деталей, чує про корупцію, бачить ціну допомоги Україні й питає: «А може, справді треба просто домовитися?»

Для цієї аудиторії фраза колишньої прессекретарки Зеленського може мати вагу. Не тому, що вона доведена. А тому, що вона звучить як внутрішнє свідчення.

Карлсон, Трамп і суперечлива логіка впливу

Ще одне цікаве зауваження: Карлсон і Трамп посварилися, а тому поява антиукраїнських тез у Карлсона не обов’язково означає прямий сигнал від Трампа чи для Трампа.

Це важливо. Не варто спрощувати картину до схеми «Карлсон сказав — Трамп зробив». Американська права аудиторія не монолітна. Там є різні групи: трампістські прагматики, ізоляціоністи, конспірологи, бізнесові реалісти, антибайденівські медіа, релігійні консерватори, техноеліта, антисистемні блогери. Карлсон — важливий голос, але не єдиний центр ухвалення рішень.

Втім, навіть якщо Карлсон не є прямим інструментом Трампа, він є частиною ширшого інформаційного клімату. А цей клімат впливає на те, як американське суспільство сприймає Україну, війну, витрати, Зеленського і саму ідею підтримки Києва.

Тому Мендель у Карлсона — це не обов’язково команда з одного центру. Але це точно елемент інформаційного середовища, в якому легше просувати тезу: Україна має погодитися на угоду, а Зеленський — або прийняти її, або піти під тиск.

Мендель як симптом, а не причина

Найточніше Мендель у цій історії варто розглядати не як головну причину кризи, а як симптом.

Вона стала можливою через кілька факторів:

Втрата колишнього статусу.
Людина, яка була всередині влади і мала доступ до глобальної уваги, після втрати посади опинилася на периферії. Це часто створює спокусу повернути увагу через скандал.
Особиста образа або амбіція.
У таких виступах приватне часто змішується з політичним. Образа на колишнє оточення може подаватися як «правда про систему».
Попит на антиукраїнські голоси із українським бекграундом.
Західним антиукраїнським медіа не потрібен просто російський експерт. Їм потрібен українець, бажано колишній чиновник, який підтвердить їхню рамку.
Недоопрацьовані внутрішні проблеми України.
Корупційні скандали, закритість влади, кадрові питання, проблеми з комунікацією — усе це створює ґрунт, на якому токсичні інтерпретації виглядають переконливішими для зовнішньої аудиторії.

Тому проблема не лише в Мендель. Проблема в тому, що її слова впали на вже підготовлений ґрунт.

Чому це не просто атака на Зеленського, а удар по Україні

Найнебезпечніше в цій історії — ототожнення критики Зеленського з дискредитацією України.

Критикувати Зеленського можна і треба. Під час війни влада не має імунітету від відповідальності. Корупція має розслідуватися. Кадрові провали мають називатися. Суспільство має право вимагати чесності, ефективності й поваги.

Але є межа між критикою влади і руйнуванням української суб’єктності.

Критика влади ставить питання:
що зроблено неправильно і як це виправити?

Антиукраїнська рамка ставить інше питання:
чи має сенс Україні взагалі опиратися?

Саме тут Мендель переходить небезпечну межу. Коли вона говорить не лише про Зеленського, а й про нібито безсенсовість війни, відсутність демократії, неможливість перемоги, потребу тиснути на Україну до миру — вона б’є не тільки по президенту. Вона б’є по позиції країни, яка захищається від агресора.

Пастка для Зеленського: поступки або нові удари

Головна політична пастка: Зеленського ставлять перед вибором.

Або він іде на суттєві поступки — і ризикує політичним майбутнім всередині країни.

Або він не йде на поступки — і тоді по ньому продовжують бити: корупційними справами, медійними кампаніями, заявами колишніх членів команди, західними публікаціями, темою «нелегітимності», темою «небажання миру».

Ця пастка особливо небезпечна тому, що обидва варіанти погані.

Поступки без гарантій можуть бути сприйняті як капітуляція.
Відмова від поступок без сильної стратегії може бути подана як бажання продовжувати війну.
Мовчання — як слабкість.
Агресивна відповідь — як авторитарність.
Кадрові зміни — як визнання провини.
Відсутність кадрових змін — як небажання очищення.

Саме це і є політична розтяжка.

Чи може Зеленський із неї вийти

Теоретично — так. Але не лише комунікацією.

Зеленському потрібні не красиві промови, а дії, які змінять рамку.

Перше: реальне очищення оточення

Не косметичне. Не точкове. Не «збережемо всіх своїх, але пояснимо краще». А демонстративне відсікання людей, які стали токсичними для держави.

Якщо президент не хоче, щоб його били через оточення, він має показати, що держава важливіша за особисту лояльність.

Друге: перехоплення мирної теми

Не можна дозволяти, щоб мирна рамка формулювалася Мендель, Карлсоном, Трампом, Дмитрієвим чи путіним.

Україна сама має сказати:
ми хочемо миру;
але мир — це не винагорода агресору;
припинення вогню має мати контроль;
замороження без гарантій — це пауза перед новою війною;
територіальні поступки під тиском — це не мир, а легалізація сили.

Третє: новий договір із суспільством

Суспільству треба пояснити чесно: які сценарії можливі, які ризики, де межі компромісу, що Україна може витримати, а що ні.

Не через телемарафонну заспокійливу риторику. А через дорослу розмову.

Четверте: європейська ставка

Якщо США рухаються до угоди з огляду на власні інтереси, Україна має максимально посилювати європейський трек. Не як альтернативу США, а як баланс.

Європі потрібно показати: Україна — це не лише прохач допомоги, а майбутній центр нової безпекової архітектури континенту.

Чому це вигідно Росії

Для Росії ця ситуація майже ідеальна.

Вона отримує одразу три вигідні лінії:

Українська влада корумпована — через справи Міндіча, Єрмака, Чернишова та пов’язані розслідування.
Українська влада не хоче миру — через інтерв’ю Мендель і подібні західні майданчики.
Україна втратила суб’єктність — через просування переговорних форматів, де ключові рішення можуть ухвалювати США, Китай, ЄС і Росія, а Київ має лише погодитися.

Це не означає, що всі події організовані Москвою. Але Москва точно буде ними користуватися.

Чому літо справді може бути насиченим

Ця історія не завершиться інтерв’ю Мендель.

Якщо тиск на Зеленського є частиною ширшого процесу примусу до переговорної рамки, то нові удари повторюватимуться. Можуть з’являтися нові публікації, нові свідчення, нові витоки, нові західні коментарі, нові «колишні члени команди», нові нарізки для американської аудиторії.

Паралельно рухатиметься дипломатичний процес: США, Китай, Європа, Росія, майбутні формати переговорів, розмови про гарантії, території, санкції, припинення вогню, замороження.

Україна входить у літо, де одночасно працюватимуть три фронти:

військовий;
дипломатичний;
інформаційно-політичний.

І третій може бути не менш небезпечним за перші два.

Реакція Офісу президента і МЗС

Офіс президента відповів різко. Дмитро Литвин заявив, що Мендель не брала участі в перемовинах, не ухвалювала рішень і не мала доступу до відповідної інформації. У коментарі, який передає Детектор медіа, він фактично поставив під сумнів серйозність її заяв щодо переговорів і нібито готовності поступитися Донбасом.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга також публічно відреагував жорстко: за даними Gordonua, він назвав інтерв’ю Мендель «гидотою», спрямованою проти України.

У цих реакціях важлива не лише емоція. Влада намагається відділити приватні заяви колишньої співробітниці ОП від реальної позиції держави, переговорного процесу й офіційної пам’яті про те, хто є агресором.

Як відреагували українські медійники

Українська медіаспільнота відреагувала майже одностайно різко.

Фахівець зі стратегічних комунікацій Володимир Анфімов назвав головною проблемою те, що Мендель винесла на західну аудиторію сигнал: нібито саме Україна в особі Зеленського не хоче завершення війни. На його думку, критика влади є нормальною, але приниження власної держави і допомога в побудові міфу, що жертва винна в продовженні війни, — це вже інше.

Олена Лунькова звернула увагу, що дивні фрагменти про українські реалії вже ширяться західним інфопростором, зокрема епізод про хвилину мовчання. Наталя Лігачова з «Детектор медіа» вказала, що після інтерв’ю вже почався розгін найбільш токсичних фрагментів, зокрема натяків на старі російські штампи проти Зеленського.

Яніна Соколова заявила, що в інтерв’ю прозвучало стільки дивних «історій» про життя в Україні, що навіть Russia Today такого не вигадувала, і спрогнозувала, що ворог перекладатиме ці нарізки різними мовами. Данило Романчук, головний редактор сайту Факти ICTV, назвав інтерв’ю одним із найнижчих і найжалюгідніших епізодів, які йому доводилося бачити.

Суть цих реакцій зводиться до одного: Мендель критикують не за те, що вона не любить Зеленського або має претензії до ОП. Її критикують за те, що вона винесла в ефір Карлсона набір меседжів, які легко монтуються в російський ролик про «нелегітимну», «авторитарну», «безсенсово воюючу» Україну.

Суперечливі тези Мендель в інтерв’ю

Мендель у Карлсона озвучила цілий пакет суперечливих тез: Зеленський нібито є перешкодою миру, Україну треба підштовхувати до угоди, війна втратила сенс, демократії в Україні немає, Київ у 2022 році нібито був готовий віддати Донбас, але домовленість зірвав Захід, а путін, можливо, не знає всієї правди про злочини своєї армії. Окремо вона звинувачувала Зеленського та його оточення в авторитаризмі, корупції, переслідуванні критиків, маніпуляціях із рейтингами, руйнуванні реформ і небажанні завершувати війну, бо мир нібито означав би для нього політичне самогубство.

Про Зеленського як «перешкоду миру»

Зеленський — одна з найбільших перешкод на шляху до миру.
Мендель заявила, що прийшла до Карлсона, бо вважає Зеленського одним із головних бар’єрів для завершення війни.
Підтримувати Україну сьогодні — означає тиснути на неї для укладення мирної угоди.
Вона фактично зводить підтримку України не до посилення оборони чи переговорної позиції, а до примусу Києва погодитися на угоду.
Зеленський нібито не хоче завершення війни, бо мир для нього — політичне самогубство.
Мендель стверджує, що завершення війни зруйнує його політичне майбутнє, тому він буцімто зацікавлений у її продовженні.
Зеленський нібито постійно змінює умови, щоб затягувати війну.
Вона подає його позиції щодо перемовин, НАТО, припинення вогню та гарантій як свідоме маневрування для продовження конфлікту.

Про Зеленського як особистість

Зеленський «не той, кого бачать на камеру».
Мендель стверджує, що публічний образ президента — це лише акторська роль.
Він «змінює маски», є «емоційно неконтрольованим» і «істеричним».
Це її особиста характеристика Зеленського як керівника.
Він нібито не має емпатії, а лише грає її.
Мендель каже, що Зеленський як актор добре імітує співпереживання, але насправді його не має.
Він «плюшевий ведмедик» на камеру, але «грізлі» за кадром.
Один із найяскравіших образів інтерв’ю: вона описує його як доброзичливого публічно і руйнівного приватно.
Зеленський — «також зло», лише приховане.
Мендель називає путіна злом, але водночас ставить Зеленського поруч із ним як інше, «приховане» зло.
Зеленський нібито «нищить людей».
Це одна з найтяжчих її оцінок, подана без конкретної юридичної деталізації.
Зеленський нібито має «ментальні проблеми» або «mental challenges».
Наприкінці інтерв’ю вона переходить до натяків на його психічний стан.

Про демократію та авторитаризм в Україні

Зеленський нібито казав: «Україна не готова до демократії».
Мендель подає це як цитату з періоду своєї роботи в ОП.
Зеленський нібито казав: «Диктатура — це порядок».
Ще одна фраза, яку вона приписує президенту.
Україна за Зеленського нібито перетворилася на автократію.
Вона проводить паралель між Україною і Росією, стверджуючи, що в обох країнах автократичні практики.
В Україні нібито немає демократії.
Мендель прямо каже, що якщо війна ведеться за демократію, то в Україні її зараз немає.
Зеленський — «диктатор».
Вона погоджується з рамкою, яку просуває частина американських правих і російської пропаганди: через відсутність виборів під час воєнного стану Зеленського називають диктатором.
Закриті кордони для чоловіків — нібито незаконні й є масовим порушенням прав людини.
Мендель подає це як доказ авторитарності влади.
Людей в Україні нібито переслідують за критику Зеленського.
Вона стверджує, що критиків можуть оголошувати проросійськими, звинувачувати в держзраді або тиснути через СБУ.
Фронт нібито використовується як політичне покарання.
За її словами, людей можуть відправляти на фронт не лише за військовою необхідністю, а як форму покарання за нелояльність чи критику.

Про війну та її сенс

Війна нібито втратила сенс для українців.
Мендель формулює це так: якщо війна за НАТО — Україна туди не вступить; якщо за території — території втрачаються; якщо за демократію — демократії немає.
Україна нібито перебуває «на межі зникнення».
Вона апелює до демографії, біженців, пенсіонерів, втрат і виснаження держави.
Україна нібито не може виграти війну проти Росії через різницю в масштабах.
Мендель погоджується з Карлсоном у логіці, що більша Росія нібито непереможна для України у війні на виснаження.
Україна нібито «обирає території замість людей».
Вона подає продовження боротьби за територіальну цілісність як протиставлення життю людей.
Українці нібито масово не розуміють, за що воюють.
Вона посилається на неназваних людей із різних регіонів, які нібито кажуть, що не бачать різниці між Україною і Росією.
Українська армія нібито масово недозабезпечена попри західну допомогу.
Вона згадує збори на форму, їжу, спорядження і зброю, ставлячи питання, куди йдуть «сотні мільярдів».

Про переговори 2022 року і Донбас

Зеленський нібито був готовий «віддати Донбас» у 2022 році.
Це одна з найскандальніших тез. Мендель каже, що чула це від людей, які брали участь у стамбульських переговорах.
Українська делегація в Стамбулі нібито «погодилася на все».
Вона стверджує, що переговори майже завершилися домовленістю.
Борис Джонсон нібито вплинув на рішення України не завершувати угоду з Росією.
Мендель повторює тезу, яку часто використовує російська пропаганда: мовляв, Захід не дав Україні домовитися.
Зеленський нібито мав два шанси завершити війну у 2022 році, але обрав війну на виснаження.
Вона називає першим шансом Стамбул, другим — кінець 2022 року.

Про НАТО

Зеленський нібито особисто пообіцяв путіну в Парижі 2019 року, що Україна ніколи не вступить до НАТО.
Мендель каже, що це сталося під час приватної розмови на Нормандському саміті.
Курс на НАТО вона називає «неможливою» і «брехливою» метою.
За її словами, Україна нібито не готова до НАТО, а Зеленський використовує це як недосяжну умову.
Зеленський нібито свідомо використовує НАТО як привід не завершувати війну.
Вона трактує його заяви про Альянс як політичну маніпуляцію.
Його заява про готовність піти у відставку після вступу України в НАТО, за логікою Мендель, є безпечним популізмом.
Вона каже, що він може обіцяти будь-що, якщо умова наперед нездійсненна.

Про Росію, путіна і «слов’ян»

Мендель описала війну як ситуацію, де «слов’яни вбивають слов’ян».
Це суперечлива етнічна рамка, яка знеособлює російську агресію і переводить війну з площини колоніального нападу РФ на Україну в площину «братовбивчого конфлікту».
Вона звернулася до путіна російською мовою як до людини, яка може зупинити злочини.
Формально вона просила припинити «дронове сафарі» в Херсоні, але сама форма звернення звучала як апеляція до путіна як арбітра.
Мендель припустила, що путіну можуть не доповідати правду про злочини російської армії.
Це небезпечна рамка, бо вона частково знімає персональну відповідальність із керівника держави-агресора.
Вона казала, що «просто ображати путіна» нічого не дасть.
Ця теза сама по собі може бути дипломатичною, але в контексті інтерв’ю звучала як заклик змінити тон щодо агресора.

Про українську ідентичність, мову та «націоналізм»

Мендель заявила, що Зеленський «усиновив» або прийняв націоналістичну ідеологію, яка нібито не є природною для українців.
Це одна з тез, яка перегукується з російськими наративами про «штучний український націоналізм».
Вона протиставила Зеленського 2019 року, який говорив про українську і російську мови, нинішньому Зеленському.
За її логікою, президент відійшов від «мирного» і двомовного образу до «націоналістичного».
Вона подає мовну та культурну політику як «культуру заборон».
Мендель стверджує, що в Україні забороняють артистів, церкви, письменників, блогерів — усе, що влада може пов’язати з Росією.

Про хвилину мовчання і символічні практики

Мендель назвала дивною хвилину мовчання о 9:00.
Вона описувала зупинку людей і машин під час вшанування загиблих як «сюрреалістичне» або «дивне» правило.
Вона подала українські практики пам’яті як частину атмосфери примусу.
У її викладі навіть ритуал вшанування загиблих стає доказом того, що «все заборонено» і країна змінилася до невпізнання.

Про корупцію Зеленського та його оточення

Мендель заявила, що Зеленський стоїть за схемами відмивання грошей.
Вона прямо каже, що «вірить», що він стоїть за багатьма схемами.
Вона розповіла історію про Мінсоцполітики і нібито вимогу вигадувати схеми відмивання грошей через міністерство, відповідальне за пенсії.
Це одна з найважчих корупційних заяв інтерв’ю.
Вона стверджувала, що Зеленський нібито особисто схвалює корупційні схеми.
Вона розповіла історію про «сумку з доларами» і неофіційну доплату міністру.
За її версією, міністру нібито пропонували «темні гроші» замість офіційної зарплати.
Вона заявила, що близькі до Зеленського люди нібито брали відсотки з державних програм.
Вона сказала, що Зеленський нібито реагував на корупційні відсотки фразою «good job guys».
Подано як переказ слів неназваного міністра.
Вона звинуватила Банкову у руйнуванні реформ після отримання коштів МВФ.
Зокрема згадувала Нацбанк, судову реформу і корпоративне управління.
Вона пов’язала історію з Нафтогазом, реформами і Nord Stream із поведінкою Зеленського.
Теза складна й конспірологічна за подачею: нібито порушення реформ Україною вплинуло на рішення США щодо Nord Stream.

Про західну підтримку України

Мендель заявила, що Захід створив міф про Зеленського і сам у нього повірив.
Вона стверджувала, що західні медіа мало пишуть про корупцію Зеленського через негласну установку підтримувати його як символ України.
Вона сказала, що «підтримка Зеленського» більше не дорівнює «підтримці України».
Це могла б бути легітимна політична теза, але в її контексті вона використовується для підриву міжнародної підтримки українського керівництва.
Вона заявила, що багато «talking heads» у світі просувають позитивний образ Зеленського за гроші, гранти або через структури, близькі до влади.
Вона сказала, що Трамп отримував інформацію про Зеленського від українців — колишніх і чинних посадовців.
За її версією, антизеленські заяви Трампа нібито базувалися не лише на російських наративах, а й на даних від українських інсайдерів.

Про рейтинги Зеленського

Мендель заявила, що реальні рейтинги Зеленського нібито дуже низькі.
Вона стверджувала, що існують «закриті рейтинги» для президента і публічні рейтинги для суспільства.
Вона сказала, що Зеленський нібито «необирабельний».
Це подано як інформація від неназваного інсайдера з політики.

Про Єрмака

Мендель описала Андрія Єрмака як людину з темним бекграундом.
Вона говорила про його роботу юристом у стрип-клубі, контакти з майбутніми політиками, люксовий бізнес і сумнівні зв’язки.
Вона назвала Зеленського і Єрмака «злоякісними нарцисами» та «параноїками».
Вона стверджувала, що Єрмак був інструментом реалізації бажань Зеленського.
За її описом, Зеленський формулював бажання, а Єрмак шукав способи їх виконати.
Вона малювала модель влади як хаотичну, непрофесійну і залежну від настроїв двох людей.

Про страх, репресії і небезпеку для себе

Мендель заявила, що після цього інтерв’ю не може повернутися в Україну.
Вона сказала, що ризикує всім.
Вона натякала, що люди, які критикують Зеленського, можуть бути ув’язнені або навіть убиті.
Вона згадала смерті людей і подала їх у підозрілому контексті, пов’язуючи з владою або силовиками.
Це одна з найбільш токсичних частин, бо вона працює через натяки й асоціації, а не через доведені факти.
Вона стверджувала, що справи про держзраду в Україні використовуються як політичне покарання.

Про українське суспільство

Мендель заявила, що українці нібито бояться говорити правду.
Вона казала, що люди в Україні живуть у пастці: не можуть виїхати, мерзнуть, не мають грошей і не мають допомоги.
Вона навела Instagram-тренди як доказ розчарування українців Зеленським.
Зокрема — жарти про спалювання книжок із промовами Зеленського та образливі меми про тих, хто голосував би за нього вдруге.
Вона подала ці меми як суспільний сигнал: українці нібито кричать “зупиніть війну”.

Про наркотики

На питання Карлсона про наркотичні речовини Мендель не дала прямого доказового твердження, але залишила натяк.
Вона фактично не відбила пропагандистську рамку, а дозволила їй зависнути в повітрі як «секрет Полішинеля».

Найбільш токсичні тези для України

Якщо виділити найнебезпечніші для української позиції, то це:

Зеленський — головна / одна з головних перешкод миру.
Україну треба тиснути до мирної угоди.
Зеленський нібито був готовий віддати Донбас у 2022 році.
Борис Джонсон / Захід нібито зірвали майже готову мирну угоду.
Війна нібито втратила сенс.
Україна нібито вже не демократія.
Україна і Росія нібито мало чим відрізняються як автократії.
путін, можливо, не знає всієї правди про злочини своєї армії.
“Слов’яни вбивають слов’ян” як рамка замість “Росія веде агресивну війну проти України”.
Захід нібито створив міф Зеленського і тепер має його зруйнувати через мирну угоду.

Інтерв’ю Мендель у Карлсона — це не лише історія про колишню прессекретарку, яка пішла на токсичний майданчик і наговорила речей, що ідеально лягають у російські наративи. І не лише історія про «міську божевільну» в середовищі конспірологів.

Це частина більшої картини.

Зеленський входить у фазу, де його одночасно тиснуть ізсередини і ззовні. Ізсередини — через корупційні скандали, питання до оточення і втому суспільства від закритої моделі влади. Ззовні — через спробу нав’язати Україні переговорну рамку, в якій Київ має погодитися на замороження війни під тиском великих гравців.

Мендель у цій конструкції — не головний архітектор. Вона радше зручний інструмент, симптом і медійний прискорювач. Її слова важливі не тому, що вони обов’язково переконають усіх. А тому, що вони дають антиукраїнському середовищу фразу, статус і картинку: «це каже колишня речниця Зеленського».

Саме тому головне завдання України зараз — не просто відбиватися від чергового скандалу. Головне — повернути собі рамку.

Не «Зеленський проти миру».
А «Україна проти примусу до несправедливого миру».

Не «війна втратила сенс».
А «сенс війни — не дати агресору перетворити силу на право».

Не «Україну треба дотиснути».
А «Україна має бути суб’єктом будь-якої угоди про власне майбутнє».

І якщо Зеленський хоче вийти з цієї розтяжки, йому потрібно не лише оборонятися. Йому потрібно діяти швидше, жорсткіше і переконливіше — всередині країни, в Європі, у Вашингтоні й у глобальному інформаційному полі.

За матеріалами nv.ua