Перші парламентські вибори в Росії після початку повномасштабної війни закінчилися прогнозованим посиленням партії влади. За попередніми результатами, «Єдина Росія» отримує майже 80% місць у Держдумі. Кремль називав голосування перевіркою підтримки свого воєнного курсу, однак вибори відбувалися без повноцінної антивоєнної альтернативи та без спостерігачів ОБСЄ. Окремою проблемою стало включення до них окупованих територій України: ЄС уже заявив, що не визнає ані проведення там російських «виборів», ані їхніх результатів.
Російська «Єдина Росія» після виборів 18–20 вересня 2026 року зберігає не просто парламентську більшість, а переважний контроль над нижньою палатою російського парламенту. Після обробки понад 95% протоколів російська Центральна виборча комісія повідомляла про 57,83% голосів за партію за федеральним списком і попередньо прогнозувала їй 355 із 450 депутатських мандатів.
Це означає приблизно 79% усіх місць у Держдумі — результат значно вищий за частку голосів, отриманих партією за списками.
Причина — особливості російської виборчої системи. Половина Держдуми, 225 депутатів, обирається за партійними списками, інша половина — у 225 одномандатних округах. І саме в округах перевага «Єдиної Росії» виявилася особливо великою: після підрахунку більшості протоколів її кандидати лідирували приблизно у двох сотнях округів.
У підсумку дев’ятий склад Держдуми, якщо остаточні цифри суттєво не зміняться, буде ще більше залежати від партії влади, ніж попередній.
Але головна особливість цих виборів — не просто розмір фракції «Єдиної Росії». Це були перші парламентські вибори в Росії після лютого 2022 року, які Кремль намагався вбудувати у воєнну політичну модель. Водночас Москва включила до виборчого процесу Крим і Севастополь та окуповані частини Донецької, Луганської, Запорізької й Херсонської областей України.
Тому тут фактично накладаються два різні питання.
Перше — наскільки самі російські вибори можна вважати конкурентним вимірюванням політичних настроїв усередині Росії.
Друге — які юридичні наслідки може мати організоване Росією голосування на суверенній території України.
І відповіді на обидва питання суттєво відрізняються від простої цифри «57,83%».
Що показують попередні результати
Станом на 21 вересня російська ЦВК повідомляла про такий результат за партійними списками:
| Партія | Попередній результат |
|---|---|
| «Єдина Росія» | 57,83% |
| КПРФ | 13,81% |
| ЛДПР | 8,98% |
| «Нові люди» | 7,96% |
| «Справедлива Росія» | близько 4,96% |
На тому етапі підрахунку ЦВК прогнозувала «Єдиній Росії» 355 мандатів, КПРФ — 40, ЛДПР — 25, «Новим людям» — 20. «Справедлива Росія», яка балансувала біля п’ятивідсоткового бар’єра, водночас могла отримати кілька депутатів через одномандатні округи. Цифри залишалися попередніми.
Офіційна явка, за даними російської ЦВК, становила 59,32%.
Для «Єдиної Росії» це помітне покращення результату порівняно з попередніми парламентськими виборами. У 2021 році партія набрала за списками 49,82% і спочатку отримала 324 мандати; після переходу до її фракції двох незалежних депутатів вона налічувала 326 членів.
Тепер попередньо йдеться про 355.
Це більше навіть за результат 2016 року, після якого «Єдина Росія» сформувала фракцію з 343 депутатів. Отже, якщо остаточний розподіл підтвердиться, йтиметься про найбільше представництво партії в Держдумі за історію її участі у парламентських виборах.
Як із 58% голосів утворюється майже 80% депутатів
На перший погляд співвідношення виглядає дивно: 57,83% за партійним списком — але приблизно 79% парламентських місць.
Це наслідок змішаної системи.
225 депутатів розподіляються пропорційно між партіями, які долають необхідний бар’єр. Ще 225 обираються за принципом «переможець забирає округ». Тому партія, яка має відносно стабільну перевагу по всій країні, може отримати непропорційно багато одномандатних мандатів.
Саме це сталося з «Єдиною Росією».
Associated Press повідомляло, що після обробки понад 95% дільниць її кандидати лідирували у 208 із 225 одномандатних округів. Цифри окремих округів ще могли змінюватися під час остаточного підрахунку, але загальна картина вже була очевидною: більшість додаткових мандатів партія влади отримує не через федеральний список, а через майже повне домінування в округах.
Таким чином, російська система перетворює значну електоральну перевагу «Єдиної Росії» на майже монопольну парламентську.
Навіщо Кремлю 355 місць
У російській політичній системі Держдума давно не є головним центром ухвалення стратегічних рішень: виконавча влада і президентська адміністрація мають значно більшу політичну вагу.
Але кількість депутатів усе одно має практичне значення.
Для ухвалення звичайного федерального закону достатньо більшості від конституційного складу палати. Федеральні конституційні закони потребують не менш як двох третин голосів депутатів Держдуми.
355 мандатів означають, що фракція «Єдиної Росії» сама має більше необхідних двох третин.
Це не означає, що партія одноосібно може переписати російську Конституцію: для конституційних змін передбачені також голосування в Раді Федерації, а для поправок до глав 3–8 — схвалення законодавчими органами щонайменше двох третин російських регіонів.
Але всередині самої Держдуми Кремлю за такого складу практично не потрібно шукати голосів інших фракцій навіть для рішень, де потрібна кваліфікована більшість.
У політичному сенсі це також зменшує роль так званої системної опозиції.
Опозиція, яка не створює альтернативної більшості
До парламенту знову проходять або отримують представництво комуністи, ЛДПР, «Нові люди» та, через одномандатні округи, представники «Справедливої Росії».
Проте ключова межа в російській політиці проходить не просто між «Єдиною Росією» й іншими парламентськими партіями.
Reuters зазначає, що КПРФ, ЛДПР, «Нові люди» та інші представлені у парламенті системні сили в останні роки підтримували Кремль під час ключових голосувань.
Найпомітнішою зареєстрованою партією, яка відкрито виступала проти війни, залишалося «Яблоко».
Але партію не допустили до федеральної частини виборів. У серпні Верховний суд Росії усунув її список від участі у голосуванні; окремі представники партії ще могли балотуватися в одномандатних округах.
Reuters перед виборами описував кампанію 24-річної кандидатки від «Яблока» Поліни Лермант, яка балотувалася з антивоєнною програмою. Водночас двох високопоставлених діячів партії — Льва Шлосберга та Максима Круглова — було засуджено до тривалих строків ув’язнення через висловлювання, пов’язані з війною.
Це важлива обставина для інтерпретації результатів.
Чи означають 57,83% підтримку війни
Кремль сам надав голосуванню саме таке політичне значення.
Reuters повідомляв, що путін представляв вибори як перевірку підтримки війни проти України. Партійна кампанія «Єдиної Росії» також дедалі активніше інтегрувала учасників війни у політичну систему: серед її провідних кандидатів були військовий Владислав Головін та воєнний кореспондент Євген Поддубний. путін раніше закликав формувати з ветеранів війни нову російську «еліту».
Перед виборами російські органи повідомляли майже про 200 кандидатів, які служили або воювали в Україні.
Отже, Кремль справді може використовувати підсумковий результат як аргумент на користь суспільної підтримки свого курсу.
Проте 57,83% голосів за «Єдину Росію» не можна автоматично прирівнювати до 57,83% підтримки війни серед російського населення.
Причина не лише в тому, що вибори і соціологічне опитування вимірюють різні речі.
Політичний вибір був суттєво обмежений: основну зареєстровану антивоєнну партію не допустили до федерального списку, низку антивоєнних кандидатів усунули, а критика армії та війни в Росії може призводити до кримінального переслідування.
Тому результат насамперед показує розподіл голосів у конкретно створених умовах російської виборчої системи, а не дає незалежного вимірювання ставлення суспільства до війни.
Вибори без спостерігачів ОБСЄ
Ще одна принципова відмінність від конкурентних міжнародно спостережуваних виборів — відсутність місії ОБСЄ.
Росія не запросила спостерігачів Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ та Парламентської асамблеї організації.
6 серпня ODIHR та ПА ОБСЄ заявили, що відмова запросити місію продовжує російську практику невиконання зобов’язань, передбачених Копенгагенським документом 1990 року. Документ передбачає запрошення міжнародних спостерігачів як один з елементів контролю за виборчим процесом.
Європейський Союз після голосування також наголосив, що відсутність ОБСЄ позбавила виборців і російські інституції незалежної міжнародної оцінки виборів.
Російська ЦВК, зі свого боку, заявляла, що вибори відбулися чисто, а повідомлення опозиції про порушення російська влада заперечує. Reuters водночас повідомляє про заяви опозиційних сил щодо фальсифікацій і перешкод для спостерігачів.
Саме тому коректніше говорити не про незалежно підтверджений рівень суспільної підтримки Кремля, а про офіційний результат виборів, проведених у сильно контрольованому політичному середовищі та без стандартного міжнародного спостереження ОБСЄ.
Окуповані території: інша і значно фундаментальніша проблема
Якщо щодо голосування всередині міжнародно визнаної території Росії основна дискусія стосується конкурентності та свободи виборів, то на окупованій території України питання зовсім інше.
Росія організувала голосування також в окупованому Криму та Севастополі й на захоплених частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Москва формально вважає ці території російськими.
Україна, Європейський Союз та більшість держав світу цього не визнають.
Ще після проведених Росією у вересні 2022 року так званих «референдумів» Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію ES-11/4. За неї проголосували 143 держави.
Генасамблея підтвердила суверенітет, незалежність, єдність і територіальну цілісність України в міжнародно визнаних кордонах та заявила, що російські дії щодо спроби анексії Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей не мають юридичної сили за міжнародним правом і не можуть бути підставою для зміни статусу цих територій. ООН також закликала держави та міжнародні організації не визнавати будь-якої такої зміни статусу.
Той самий принцип поширюється й на парламентські вибори: проведення російської внутрішньодержавної процедури на окупованій території не може змінити її міжнародно-правовий статус.
Як Росія вбудовувала окуповані землі у вибори
Українська Центральна виборча комісія ще 13 серпня детально описала російську підготовку до голосування.
За даними ЦВК України, Росія створила на окупованій українській території 11 одномандатних виборчих округів.
Для окупованих регіонів російська ЦВК передбачила спеціальні процедури: можливість не публікувати частину інформації про дільниці та комісії, проводити дострокове голосування, скорочувати години роботи дільниць, а також організовувати голосування поза приміщеннями — зокрема вдома, біля будинків і на територіях загального користування.
Тобто Москва не просто дозволила мешканцям окупованих територій брати участь у загальноросійському голосуванні. Вона включила ці українські території безпосередньо до російської системи формування федерального парламенту.
Саме в цьому полягає політичне значення процедури: вибори використовуються як ще один інструмент адміністративної інтеграції окупованих земель у російську державну систему.
Що говорить Україна
Міністерство закордонних справ України ще 18 вересня назвало голосування на тимчасово окупованих територіях фарсом держави-окупанта і заявило, що воно не створює жодних правових підстав для поширення російської юрисдикції на українську територію.
Українська ЦВК сформулювала позицію ще конкретніше.
Вона заявила, що всі результати такого голосування, виборчі документи й депутатські мандати, сформовані на його основі на окупованій території, є юридично нікчемними і не створюють правових наслідків за українським правом.
Комісія також закликала іноземні держави не визнавати результати голосування на окупованих територіях і повноваження осіб, яких Росія оголосить обраними на його основі.
17 вересня Верховна Рада окремо звернулася до парламентів, урядів іноземних держав і міжнародних організацій через проведення Росією виборів у Криму, Севастополі та окупованих частинах чотирьох областей.
ЄС уже оголосив, що результатів на українській території не визнає
21 вересня, вже після завершення голосування, Європейський Союз оприлюднив офіційну заяву.
ЄС назвав вибори 18–20 вересня такими, що відбулися на тлі подальшого погіршення демократичного середовища в Росії, систематичних репресій та усунення опозиційних сил. Окремо Брюссель засудив організацію Росією голосування в Криму, Севастополі та окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької й Херсонської областей.
Формулювання щодо українських територій однозначне: Європейський Союз не визнає і не визнаватиме ані проведення там цих «виборів», ані їхніх результатів.
У заяві також сказано, що особи, причетні до організації такого голосування або балотування на окупованій території, а також відповідальні за підрив можливості проведення вільних і чесних виборів у самій Росії, будуть піддані санкціям.
Чи робить голосування в Україні «нелегітимною всю Держдуму»
Тут потрібне юридичне розмежування.
Українська ЦВК займає максималістську позицію: вона закликала міжнародну спільноту не визнавати не лише результати голосування на окупованих територіях та мандати обраних там депутатів, а й легітимність Держдуми, сформованої за результатами такого процесу.
Натомість офіційна заява ЄС від 21 вересня сформульована дещо вужче.
Євросоюз різко критикує загальні умови російських виборів, але юридичне формулювання про невизнання безпосередньо стосується голосування та його результатів на окупованій українській території.
Тому твердження, що «весь новий склад Держдуми автоматично юридично нікчемний для всього міжнародного співтовариства», було б надмірним узагальненням.
Російські виборчі процедури на окупованих територіях України не можуть створювати міжнародно-правових наслідків для статусу цих територій, а конкретні держави й міжнародні організації окремо визначають, які політичні та дипломатичні наслідки це матиме для їхніх відносин із новою Держдумою.
Війна дедалі глибше входить у російські інституції
Вибори 2026 року мають ще один довгостроковий наслідок: війна проти України дедалі більше інтегрується у внутрішню російську політичну систему.
У 2022–2024 роках Кремль переважно вимагав від парламенту законодавчого оформлення воєнних рішень — від бюджетних видатків до репресивного законодавства.
До 2026 року змінюється вже сам персональний склад політичної еліти.
Учасників війни просувають на виборні та адміністративні посади; їх включають до федеральних партійних списків; військова біографія стає частиною офіційного політичного капіталу. Associated Press перед виборами писало майже про 200 кандидатів із досвідом війни в Україні.
Тому нова Дума може стати не стільки парламентом, який визначатиме інший курс, скільки наступним етапом інституціоналізації політичної системи, створеної Кремлем у роки війни.
Що змінюється після виборів
Для Кремля попередній результат вирішує одразу кілька завдань.
По-перше, «Єдина Росія» зберігає контроль над законодавчим процесом без необхідності формувати коаліцію.
По-друге, її фракція сама перевищує дві третини складу Держдуми — важливий поріг для федеральних конституційних законів та низки інших процедур.
По-третє, найбільші парламентські партії поза «Єдиною Росією» не утворюють антивоєнного блоку. Єдина зареєстрована партія з чіткою антивоєнною платформою — «Яблоко» — до федерального парламенту не потрапляє.
По-четверте, окуповані території України Росія ще глибше вбудовує у власну політичну та адміністративну систему — попри міжнародне невизнання анексії.
Але останній пункт має принципово інший правовий статус, ніж внутрішній результат російських виборів.
Якою б не була кількість бюлетенів, округів або депутатів, сформованих Росією на окупованих територіях, вони не змінюють міжнародно визнаного кордону України. Генасамблея ООН уже встановила принцип невизнання російської спроби анексії, а Європейський Союз після голосування 2026 року прямо підтвердив, що не визнає ані самих «виборів» на українській території, ані їхніх результатів.
Що ще не завершено
Станом на 21 вересня оприлюднені цифри залишаються попередніми.
Російська ЦВК ще має завершити підрахунок і формально встановити результати. За повідомленнями російських та міжнародних медіа, остаточні офіційні підсумки очікуються не раніше п’ятниці, 25 вересня.
До цього моменту можуть трохи змінитися відсотки партій і остаточний розподіл кількох мандатів — особливо результат «Справедливої Росії», яка на проміжному етапі перебувала буквально біля п’ятивідсоткового бар’єра.
Але центральний політичний результат уже навряд чи зміниться: «Єдина Росія» отримує парламент, у якому має значно більше двох третин мандатів.
Для внутрішньої російської системи це означає продовження концентрації парламентського контролю навколо Кремля.
Для України ключове значення має інше: Москва використала парламентські вибори як черговий механізм оформлення претензій на окуповані українські території. Цей механізм не змінює їхнього міжнародно-правового статусу, але створює новий пласт російських рішень, посадовців і депутатських мандатів, які Україна та її партнери можуть розглядати у межах санкційної та правової політики.
Отже, вибори 2026 року завершують не стільки політичну конкуренцію за новий курс Росії, скільки оформлення нового п’ятирічного складу парламенту воєнного періоду. За попереднім результатом Кремль отримує максимально комфортну для себе Держдуму. Водночас частина процедури, проведена на території України, залишається за межами того, що Україна, ЄС та міжнародно-правовий режим невизнання російської анексії можуть прийняти як законний результат.
