Кілька подій зійшлися в одну точку — і саме це робить початок 2026 року для Кремля якісно іншим, ніж попередні «хвилі турбулентності». З одного боку, Москва заходить у рік із хронічним бюджетним дефіцитом і дедалі дорожчим фінансуванням війни. З іншого — нафтова рента, головний «кисень» бюджету РФ після обвалу газових доходів у Європі, потрапила під комбінацію ударів: ціни та квоти, санкції, логістика, знижки, курс рубля. І на цьому тлі Кремль уперше за довгий час погоджується на формат прямих контактів із Києвом — хай навіть у «трикутнику» зі США, де найважче (території) свідомо відкладають.
Що саме ламається в російській «воєнній економіці», як це конвертується в переговорну поведінку і де тут реальні важелі для України та партнерів.
Нафта як «податок на світ» — і чому саме зараз він дає збій
Для російського бюджету енергоресурси — не просто експорт, а система перерозподілу: держава забирає частину маржі через податки та мита і фінансує ними все — від армії до соціальних виплат.
Критичний момент у цифрах:
- 2025-й: нафтогазові доходи бюджету РФ впали на 24% (до 8,48 трлн рублів), це найнижчий рівень з 2020 року.
- Січень 2026-го: очікуване падіння нафтогазових податкових надходжень на 46% р/р (оцінка Reuters) — до близько 420 млрд рублів, найнижче з «ковідних» часів.
- Бюджет РФ на 2026 рік формально закладає великі нафтогазові доходи, але реальність (ціна Urals і курс рубля) йде «не в той бік» — і це множить діру.
Саме тому формула “ми пережили падіння нафти й раніше” працює гірше: маневрове поле звузилося, а війна стала стабільною статтею витрат, яку важко «приглушити» без політичних наслідків.
Фактори, які одночасно «тиснуть» на російську нафту
Політика OPEC+ і цінова «підлога», що хитається
Ринок нафти в 2026-му живе в режимі нервовості: геополітика може піднімати котирування, але базовий страх — надлишок пропозиції та слабший попит у світі.
Свіжий приклад: OPEC+ зберігає чинні рівні видобутку на березень 2026, тобто не розкручує «кран» попри стрибок цін на тлі напруги США–Іран. Паралельно нагадується, що в 2025-му вісім ключових країн групи вже підняли квоти сумарно на 2,9 млн бар./добу з квітня по грудень — і ринок це пам’ятає.
Переклад людською: для РФ це означає, що підтримка ціни зовнішніми гравцями не гарантована, а будь-яке «просідання» б’є в бюджет швидко.
Санкції та знижки: коли барель продається, але грошей менше
Навіть якщо фізичні обсяги експорту тримаються, критичне — по якій ціні та з якою собівартістю. У 2025 році російські енергодоходи впали приблизно на 20%, а дисконт Urals до Brent розширювався (розрив понад $24/барель), що підрізає доходи бюджету на рівні «математики».
Додатково: покупці мають більше альтернатив — отже, можуть або піти, або жорстко тиснути на ціну. Це як торг із продавцем, який не може «не продати».
Міцний рубль як податок… на бюджет
Парадокс, який добре видно в розрахунках: рубль, що зміцнюється, зменшує рублеву виручку від експортної нафти, бо продають за долари, а бюджет рахує в рублях. У січні 2026-го Reuters окремо підкреслює, що поєднання нижчих цін на нафту та сильнішого рубля стало ключовим драйвером падіння нафтогазових надходжень.
Логістика й «тіньовий флот» стають слабким місцем
Коли санкції «дотискають» не лише нафту як товар, а й сервіси (страхування, перевезення, фінансові розрахунки), зростає вартість кожного маршруту і кожного рейсу. Символічно, що в ЄС обговорюють варіанти, які б били саме по цій «інфраструктурі обходу».
Бюджетна арифметика Кремля: дефіцит стає нормою, а не винятком
Тут важливо відділити два рівні:
- Факт дефіциту вже настав. Бюджет РФ за 2025 рік закрився дефіцитом 2,6% ВВП (із переглядами плану протягом року), а падіння енергодоходів стало одним із ключових чинників.
- На 2026-й закладені припущення, які «не тримаються». У матеріалі Bloomberg йдеться, що при поточних параметрах Urals та курсу рубля нафтогазові доходи можуть вийти суттєво нижчими за план, а уряд РФ шукає до 1,2 трлн рублів додаткових надходжень, щоб утримати ключові бюджетні показники.
Іншими словами, «нова реальність» — це коли:
- підвищення податків стає політично болючим, але неминучим;
- внутрішні запозичення дорожчають, бо ризики й інфляція;
- а кожний додатковий «воєнний» рубль витісняє цивільні витрати.
Чому переговори з’являються саме тепер — і чому вони поки що «обмежені»
Економічний тиск сам по собі не «перевиховує» режим. Але він змінює структуру вибору: що стає дорожчим, що — ризикованішим, де можна «виграти час», не визнавши поразки.
Переговори як спосіб купити час і розвести теми
Президент Володимир Зеленський підтвердив новий раунд тристоронніх переговорів (за участі Сполучені Штати як посередника) 4–5 лютого в Абу-Дабі.
В попередньому раунді прогресу по територіях не було, а Москва продовжує вимагати поступок на сході України.
Це типова схема «розвести переговорні треки»:
- те, що легше погодити (режими обмеження ударів, гуманітарні та технічні домовленості),
- і те, що блокує все (території, статуси, гарантії).
«Енергетичне перемир’я» як тест на керованість процесу
Reuters також повідомляв про тимчасову паузу в ударах по енергетичній інфраструктурі, але з різночитаннями щодо строків і масштабу.
Окремо в публічному просторі обговорюється ідея «обміну» — РФ не б’є по енергетиці України, Україна стримує удари по російських НПЗ/танкерах «тіньового флоту».
Для Кремля це логічно: кожна тимчасова «пауза» знижує ризики для нафтогазового контуру, який зараз і так під тиском.
Де тут справжнє «вікно можливостей» — і в чому пастка
У Москви виникає спокуса укласти угоду, яка:
- заморозить фронт або знизить інтенсивність,
- дасть можливість стабілізувати бюджет,
- і, бажано, відкриє шлях до часткового послаблення санкцій та обмежень.
Але є дві пастки:
- Ціна миру для Путіна — не економічна, а політична. Поступка по «цілях війни» руйнує міфологію режиму. Тому економіка частіше штовхає не до капітуляції, а до «угоди про паузу».
- Зовнішні ціни можуть дати Кремлю кисень. Напруга навколо Ірану вже підіймала нафту, і OPEC+ на цьому тлі не поспішає збільшувати видобуток.
Тобто: навіть якщо санкції тиснуть, ринок може частково компенсувати це високою ціною — і режим отримає «перепочинок».
Що це означає для України та партнерів: важелі, які працюють
Санкційний «апгрейд» по сервісах і логістиці
ЄС розглядає варіанти, які можуть вдарити не лише по «барелю», а по можливості його вивезти та застрахувати — зокрема ідею заміни цінової стелі на заборону певних морських сервісів.
Також звучить дата: Європейський Союз планує рухатися до 20-го пакета санкцій до 24 лютого.
Прив’язка переговорних «пауз» до перевірюваних кроків
Тимчасові мораторії (на кшталт енергетичних) можуть мати сенс лише тоді, коли:
- є чіткий периметр (що саме не атакують),
- чіткий строк,
- і механізм фіксації порушень.
Інакше це перетворюється на інструмент для перегрупування й накопичення ресурсів.
Комунікація з ринком
Коли ринок вірить, що санкції «справжні» і будуть посилюватися, дисконт і ризикова премія для російської нафти ростуть. Це інколи працює не гірше за один конкретний пакет.
Кремль входить у фазу, де війна дедалі більше фінансується не «надлишковою нафтовою рентою», а податками, боргом і відкладеними витратами майбутнього. Падіння нафтогазових доходів і ризики для логістики та сервісів роблять будь-яку «паузу» в бойових діях економічно привабливою для Москви — але це не тотожно готовності відмовитися від максималістських вимог.
Тому ключ до «нової реальності» такий: економіка не гарантує миру — але збільшує ціну затягування. І якщо цю ціну правильно підсилювати (санкції по сервісах та логістиці, контроль за виконанням мораторіїв, дисципліна коаліції), вона поступово звужує простір для Кремля робити вигляд, що «час на його боці».
За матеріалами forbes.ua
