Українські удари по Санкт-Петербургу, паливна криза в окупованому Криму й Росії, тиск на логістику окупантів та сповільнення російського просування створюють нову картину війни: Кремль усе ще намагається наступати, але дедалі частіше змушений реагувати на українську ініціативу.
Оцінка російської наступальної кампанії за 6 червня 2026 року показує одразу кілька важливих тенденцій.
Перша — темпи російського просування знижуються, а українські сили дедалі частіше не лише стримують атаки, а й повертають або зачищають території.
Друга — українська ударна кампанія по російському тилу набуває політичного, економічного й військового ефекту: удари по Санкт-Петербургу під час Петербурзького міжнародного економічного форуму вдарили по кремлівському образу стабільності.
Третя — Росія стикається з проблемами, які важко приховати: дефіцитом пального, перенавантаженням ППО, проблемами логістики та необхідністю перекидати резерви на ділянки, де українські війська перехоплюють тактичну ініціативу.
Це не означає, що Росія втратила здатність наступати. Вона все ще просувається на окремих напрямках — зокрема на Слов’янському та Покровському. Але загальна картина стає складнішою для Кремля: наступальні зусилля дають дедалі менший результат, тоді як Україна розширює простір тиску — від фронту до глибокого російського тилу.
Коротко: головні висновки
- Російська армія демонструє ознаки зниження ефективності. Різні джерела, попри відмінності в методології підрахунків, сходяться в одному: російське просування сповільнюється, а українські сили відновлюють контроль над частиною територій.
- Україна вдруге за кілька днів ударила по Санкт-Петербургу під час ПМЄФ. Це стало ударом не лише по військовій інфраструктурі, а й по російській спробі показати світові «нормальність» і стабільність.
- Паливна криза в окупованому Криму й Росії розширюється. Черги на Керченському мосту, обмеження продажу бензину та дефіцит у низці російських регіонів свідчать про системну проблему, яка може загостритися влітку.
- Українські удари по логістиці окупантів ускладнюють рух транспорту та постачання. Обмеження руху на окупованій Луганщині й удари по ключових наземних лініях комунікації показують, що українська кампанія тиску на тил має практичні наслідки.
- Кремль не демонструє готовності до реальних компромісних переговорів. Російські чиновники й далі говорять про так звані «корінні причини» війни — тобто фактично повторюють максималістські вимоги Москви.
Війна темпів: чому зниження російської ефективності має значення
Одним із центральних висновків оцінки є те, що російська армія втрачає ефективність. Це не означає повної зупинки російських наступальних дій. Радше йдеться про те, що співвідношення витрачених ресурсів і здобутих результатів стає для Росії дедалі гіршим.
Згідно з українським джерелом у сфері оборони, на яке посилається «Мілітарний», у травні 2026 року українські війська звільнили або зачистили близько 250 квадратних кілометрів, тоді як російські війська захопили близько 130 квадратних кілометрів. Для порівняння, у квітні Україна звільнила або зачистила близько 80 квадратних кілометрів, тоді як Росія захопила приблизно 150–160 квадратних кілометрів.
Попри найбільшу кількість бойових зіткнень з початку російсько-української війни — понад 7 тисяч, у травні Сили оборони України відновили контроль над площею, більшою на 120 квадратних кілометрів, ніж змогли захопити російські окупанти.
Про це повідомляє «Мілітарний» із посиланням на власні джерела в Силах оборони.
Протягом травня російські військові взяли під контроль близько 130 квадратних кілометрів території, тоді як місяцем раніше цей показник сягав 150–160 квадратних кілометрів.
Водночас Сили оборони України відновили контроль і ліквідували проникнення окупантів на площі близько 250 квадратних кілометрів, тоді як у квітні було звільнено 80 квадратних кілометрів.
Таким чином, баланс втраченого та відновленого контролю становить близько 120 квадратних кілометрів на користь Сил оборони України.
Зокрема, впродовж травня публічно повідомлялося про успіхи бійців спецпідрозділів ГУР МО в районі Степногірська в Запорізькій області, 23-го штурмового полку «Р.У.Г» на Вовчанському напрямку, звільнення села Одрадне силами 129-ї важкої механізованої бригади на Харківщині, а також про успішний наступ Сил оборони на Олександрівському напрямку.
Інформацію про успішні наступальні дії Сил оборони впродовж травня 2026 року також підтверджують аналітики DeepState.
«Хоча варто розуміти, що в цілях безпеки ми показуємо просування Сил оборони України із затримкою, тому без конкретики, але готові заявити, що це перший місяць за останні роки після «Контрнаступу 2023», коли приріст окупованої території для росіян став від’ємним», — заявили вони.
Водночас за інформацією Генерального штабу ЗСУ, напруження на лінії фронту в травні досягло максимальних показників за весь час російсько-української війни.
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, протягом травня загалом було зафіксовано 7 008 бойових зіткнень, що на 37% більше порівняно з квітнем, коли відбулося 5 085 боїв. Найнапруженішим днем місяця стало 26 травня — за цю добу зафіксували 317 бойових зіткнень.
Оцінки ISW відрізняються через іншу методологію, але загальний тренд схожий. ISW вказує, що у травні російські війська захопили або проникли приблизно на 40 квадратних кілометрів, але без урахування зон проникнення втратили контроль над приблизно 280 квадратними кілометрами. У квітні, за оцінкою ISW, росіяни захопили або проникли приблизно на 28 квадратних кілометрів, але втратили контроль над приблизно 116 квадратними кілометрами.
Ці цифри важливі не лише як статистика. Вони показують, що російська модель «повільного продавлювання» фронту стикається з обмеженнями. Кремль може концентрувати сили на окремих ділянках, кидати піхоту малими групами, використовувати інфільтрацію, FPV-дрони, авіабомби та артилерію. Але якщо результатом стають лише обмежені просування, які потім частково нівелюються українськими контратаками, стратегічна цінність такого наступу падає.
Особливо важливо, що сучасна лінія фронту дедалі менше схожа на класичну суцільну лінію окопів. У звіті підкреслюється, що українські й російські позиції часто перемежовуються, а «зона ураження» дронами розширюється. Саме тому різні карти можуть по-різному показувати контроль, проникнення чи сіру зону.
Фактично війна дедалі більше перетворюється на боротьбу за темп, логістику, розвідку й здатність швидко закривати прориви. І в цій боротьбі Росія вже не виглядає стороною, яка безперервно нарощує перевагу.
Удари по Санкт-Петербургу: військовий ефект і політичне приниження Кремля
Однією з найпомітніших подій 6 червня стала друга серія українських ударів по Санкт-Петербургу після закриття Петербурзького міжнародного економічного форуму. За повідомленням Генерального штабу України, удари були завдані по військово-морській базі Кронштадт, нафтобазі Петергофська, нафтовому терміналу Несте в Ломоносові та арсеналу 1060-го центру матеріально-технічного забезпечення Росії у Великій Іжорі. СБУ також повідомила про ураження 15-го арсеналу ВМС Росії поблизу Ломоносова.
Ударні дрони атакували військову інфраструктуру та підприємства оборонно-промислового комплексу РФ в Ленінградській області.
Про це повідомляє ресурс Astra.
Під атаку потрапили підприємства з виробництва підводного озброєння «НИИ Морской теплотехники», «Кронштадтский морской завод» та склад боєприпасів 15-го арсеналу ВМФ РФ.
Один із ударів припав на територію підприємства «НИИ Морской теплотехники». Відповідно до фото- та відеоматеріалів, опублікованих місцевими жителями, Astra ідентифікувала напрямок та місце зйомки.
На знімках видно вулицю Ломоносова, яка веде у бік Санкт-Петербурга. Одна з фотографій із димом вказує на район вулиці Черняховського, 44, де розташоване підприємство.
Цей інститут є провідним російським військово-промисловим підприємством та головним розробником торпед типу «Физик-1», «Физик-2» («Футляр») та їхніх експортних модифікацій калібру 533 мм.
Крім того, там розробляли протиторпедні системи зі складу комплексу «Пакет-Э/НК», а також елементи для малогабаритних теплових торпед і антиторпед М-15, здатних перехоплювати та знищувати цілі, що прямують до корабля.
Також, імовірно, українські дрони атакували територію «Кронштадтский морской завод», що вдалося зафіксувати місцевим жителям. Завод є найбільшим судноремонтним підприємством Північно-Західного регіону Росії, розташованим на острові Котлін у місті Кронштадт (Санкт-Петербург).
Через його доки проходять практично всі великі надводні кораблі Балтійського флоту, а також кораблі Північного та Чорноморського флотів, які прибувають на плановий ремонт. Також підприємство ремонтує підводні човни, насамперед дизель-електричні.
арто зауважити, що на території цього підприємства регулярно проходив обслуговування корвет проєкту 20380 «Бойкий». 3 червня українські дрони уразили цей російський ракетний корвет на території Кронштадтської військово-морської бази в Санкт-Петербурзі.
Надходять також повідомлення про ураження складу боєприпасів для кораблів 15-го арсеналу ВМФ РФ із координатами 59°56’56.55″N 29°31’24.67″E. Відповідно до відеоматеріалів від місцевих жителів, у районі його розміщення лунають сильні вибухи, що схожі на детонацію боєприпасів.
Крім того, з району, де розташований склад, піднявся густий дим, що свідчить про успішність атаки ударних дронів.
Це має кілька рівнів значення.
По-перше, військовий
Кронштадт — не випадкова ціль. Це головна база Балтійського флоту Росії. Удар по такому об’єкту демонструє, що українська ударна кампанія здатна діставати не лише прикордонні райони чи окуповані території, а й стратегічно важливі військові об’єкти в глибокому тилу РФ.
За даними звіту, геолокаційні відео й фото підтверджують українські удари по 15-му арсеналу та Кронштадтському військово-морському заводу. Влада Ленінградської області також визнала пожежу поблизу Великої Іжори після ударів дронів.
У ніч на 6 червня підрозділи Сил спеціальних операцій разом із Службою безпеки України уразили військово-морську базу Балтійського флоту РФ «Кронштадт».
Кілька ударних дронів успішно досягли визначених цілей на об’єкті, розташованому поблизу Санкт-Петербурга, повідомили у соцмережах ССО та СБУ.
После влучання безпілотників на території російської військово-морської бази зафіксували пожежу.
Від державного кордону України до ураженої військово-морської бази у Балтійському морі дистанція становить близько 1000 км.
Історія військового освоєння острова Котлін, де розташований Кронштадт, розпочалася ще на початку XVIII століття за наказом Петра I.
Офіційною датою заснування фортеці вважається 1704 рік, коли було освячено перший форт під назвою Кроншлот, створений для захисту підступів до нової столиці Російської Імперії.
Протягом століть острів розвивався як головна військово-морська цитадель на Балтиці. У XIX столітті тут звели унікальні кам’яні форти та розбудували масштабну портову інфраструктуру, сухі доки та майстерні для ремонту військових кораблів.
За радянських часів база зберегла свій стратегічний статус і стала ключовим пунктом оборони Ленінграда під час Другої світової війни. У повоєнний період і аж до кінця XX століття Кронштадт залишався закритим містом для цивільного населення через високу концентрацію військових об’єктів.
Сьогодні військово-морська база «Кронштадт» є одним із найважливіших опорних пунктів Балтійського флоту РФ. Вона підпорядкована Західному військовому округу і використовується як пункт базування для кораблів, підводних човнів та допоміжних суден забезпечення.
Тут розташовані судноремонтні залізобетонні доки, арсенали для зберігання мінно-торпедного та ракетного озброєння, а також паливно-мастильні склади.
Крім того, в Кронштадті розташовані навчальні центри, де проходять підготовку екіпажі кораблів, підводники та фахівці технічних служб флоту.
Також база слугує стратегічним плацдармом для демонстрації військової сили та контролю над судноплавством у Фінській затоці. Звідси російське командування може оперативно реагувати на дії військово-морських сил країн НАТО, які після вступу Фінляндії та Швеції повністю оточують Балтійське море.
По-друге, протиповітряний
Санкт-Петербург — друге за значенням місто Росії. Під час ПМЄФ Кремль, імовірно, мав би посилити його захист, адже форум є престижною міжнародною подією. Проте удари 3 і 6 червня показали, що навіть пріоритетний захист не гарантує безпеки.
Це створює для Росії складну дилему. Вона має захищати Москву, Санкт-Петербург, НПЗ, військові заводи, склади, аеродроми, логістичні вузли, окупований Крим і тилові райони біля фронту. Але площа Росії величезна, а об’єктів, які потребують прикриття, дедалі більше. Саме тому українські далекобійні удари не лише знищують конкретні цілі, а й змушують Росію розтягувати систему ППО. У звіті прямо вказано, що ескалація українських ударів створює додаткові вимоги до російської ППО в оперативному й глибокому тилу, і ці вимоги конкурують між собою.
По-третє, політичний
Петербурзький міжнародний економічний форум традиційно був для Кремля майданчиком демонстрації сили, стабільності та глобальної суб’єктності. Але удари по Санкт-Петербургу саме під час ПМЄФ підривають цей образ. Кремль намагався показати, що Росія живе «нормальним» життям, приймає іноземних гостей і залишається економічно стійкою. Українські удари показали протилежне: війна повертається в російський тил, навіть у моменти, коли Кремль найбільше хоче продемонструвати контроль.
Це одна з ключових змін війни. Україна не просто обороняється на лінії фронту. Вона дедалі активніше формує стратегічний тиск на Росію там, де Москва не звикла відчувати небезпеку.
Паливна криза: слабке місце російської тилової системи
Ще один важливий сюжет — дефіцит бензину в окупованому Криму та низці російських регіонів. На перший погляд, це може виглядати як внутрішня економічна проблема. Насправді ж у контексті війни паливо — це питання логістики, військової мобільності, стабільності тилу й політичного настрою населення.
За даними місцевих каналів Краснодарського краю та Криму, 6 червня водії з окупованого Криму їхали на заправки в Темрюкський район Краснодарського краю через дефіцит і обмеження продажу пального на півострові. Повідомлялося також про довгі черги для перетину Керченського мосту з кримського боку.
Окупаційна влада Севастополя оголосила, що великі кримські АЗС TES та ATAN продаватимуть лише по 20 літрів бензину клієнтам із раніше придбаними купонами, а загальний продаж бензину більше не буде доступний.
Це важливо з кількох причин.
Крим залишається логістично вразливим
Окупований Крим залежить від стабільного постачання через Керченський міст, морські маршрути та сухопутний коридор через окупований південь України. Якщо паливна система дає збої, це впливає не лише на цивільне населення, а й на окупаційну адміністрацію, транспорт, військові перевезення та загальну стійкість півострова.
Дефіцит може перекидатися на сусідні регіони РФ
Якщо мешканці Криму масово шукають пальне в Краснодарському краї, це створює додатковий тиск на заправки вже в самій Росії. У звіті прямо зазначено, що обмеження на продаж бензину в окупованій Україні можуть загострити дефіцит або спричинити нові дефіцити в сусідніх районах Росії.
Проблема ширша за Крим
Дефіцит пального поширюється по Росії. Згадуються черги на заправках у Татарстані, а також повідомлення про дефіцит у Бєлгородській, Курській, Ленінградській, Саратовській, Рязанській, Московській, Томській, Мурманській, Воронезькій, Орловській, Новгородській та Камчатській областях, у Карелії та Красноярському краї.
Особливо показово, що дефіцит виникає на початку літа, тоді як у 2025 році схожа проблема проявилася наприкінці літа та на початку осені. Це означає, що попереду — місяці високого сезонного попиту, а отже, криза може тільки поглибитися.
Паливна проблема стає одним із прикладів того, як війна поступово заходить у повсякденне життя Росії. Не лише через вибухи чи повітряні тривоги, а й через черги, обмеження, нестачу та відчуття, що держава не контролює ситуацію так, як обіцяє.
Логістика під ударом: Україна тисне на сухопутний коридор і тилові маршрути
Окрема лінія української стратегії — удари середньої дальності по російських наземних лініях комунікації на окупованих територіях. Це менш видовищно, ніж удари по Санкт-Петербургу, але з військового погляду може мати не менше значення.
6 червня очільник окупаційної адміністрації так званої ЛНР Леонід Пасічник видав указ, який заборонив комерційному пасажирському транспорту з окупованої Луганської області використовувати автомагістраль М-14 Ростов—Крим і ділянку траси Бєлгород—Маріуполь через окуповану Луганщину. Приватному транспорту також порадили не користуватися цими дорогами, а рух приміських поїздів на окупованій території Луганської області заборонили.
Це дуже важливий сигнал. Якщо окупаційна влада обмежує рух на ключових маршрутах, значить ризики для транспорту стали достатньо серйозними. Українські сили, за даними звіту, посилили удари середньої дальності по основних наземних лініях комунікації за останній місяць і по залізничній інфраструктурі на окупованій території за останні два місяці.
Наприкінці травня 3-й армійський корпус України повідомляв, що українські війська досягли вогневого контролю дронами над окупованими Луганськом, Старобільськом, Алчевськом, Брянкою та Кадіївкою — містами, розташованими на трасі Бєлгород—Маріуполь або поблизу неї.
Це означає, що Україна намагається не просто бити по складах чи пунктах управління. Вона формує просторову кризу для російської логістики: маршрути, які раніше вважалися відносно безпечними, стають небезпечними; перевезення стають повільнішими; командування змушене шукати об’їзди; постачання пального, боєприпасів і резервів ускладнюється.
Особливе значення має південний сухопутний коридор до Криму. Наприкінці звіту зазначається, що українські війська, за повідомленнями, отримали вогневий контроль над сухопутним коридором, який з’єднує Росію з окупованим Кримом. Український полк спеціального призначення повідомив про систематичні удари по російській техніці та логістиці на трасі Т-22-09 Мелітополь—Чонгар.
3-й окремий полк спеціального призначення повідомив про встановлення повітряного контролю над частиною сухопутного коридору, що використовується окупантами для сполучення з окупованим Кримом.
Контроль над сухопутним шляхом у Крим
Як зазначається, оператори БпЛА 3 полку ССО взяли під повітряний контроль частину сухопутного шляху окупантів до Криму.
“Дрони підрозділу Сил спеціальних операцій знищують техніку та руйнують логістичні шляхи ворога на маршруті Мелітополь – Чонгар. Внаслідок чого, вже ускладнено логістику в частині постачання армії рф та пального на півострів. Це лише початок. Далі буде!” – йдеться у повідомленні.
Якщо ця тенденція збережеться, Росії буде складніше підтримувати окупаційне угруповання в Криму й на півдні України. А будь-яке ускладнення постачання на півдні прямо впливає на здатність РФ утримувати фронт і тилову інфраструктуру.
Сумщина й Харківщина: Росія намагається тиснути на прикордонну логістику України
На півночі Сумської області російські війська продовжували обмежені наступальні операції 5–6 червня, але не просунулися, оскільки українські війська контратакували.
Водночас російські сили, за повідомленнями, дедалі частіше атакують українські наземні лінії комунікації на півночі Сумської та Харківської областей. Зокрема, радник Міноборони України з питань оборонних технологій Сергій «Флеш» Бескрестнов повідомив, що росіяни почали бити по трасі Р-46 Харків—Суми поблизу Богодухова через її близькість до міжнародного кордону.
Ворог намагається перерізати трасу, що проходить відносно близько до кордону.
Російські окупанти намагаються скопіювати українську тактику ударів по логістиці і почали атакувати автотранспорт на трасі Харків-Суми. Про це у своєму телеграм повідомив радник міністра оборони Сергій (Флеш) Бескрестнов.
“На жаль, важливість атак на логістику розуміємо не лише ми. З початку місяця противник почав атакувати транспортне сполучення між Харковом і Сумами”, – написав він.
За словами Флеша, ворог зосередив свою увагу на ділянці траси в районі райцентра Богодухів, звідки до кордону з РФ найкоротша дистанція – близько 20 кілометрів.
Це показує дзеркальність логістичної війни. Україна тисне на російські маршрути в окупованих районах і глибокому тилу, а Росія намагається бити по українських шляхах постачання поблизу кордону. Мета Росії очевидна: ускладнити постачання передових українських позицій і створити умови для подальшого тиску на прикордонні райони.
На Харківському напрямку росіяни продовжували місії з інфільтрації. Геолокаційні кадри показували удари українських військ по зайнятих росіянами будівлях у Вовчанських Хуторах і Покалянах після оцінених ISW російських інфільтраційних дій.
Така тактика — проникнення малими групами, закріплення в окремих будівлях, спроба створити видимість контролю — стала характерною для багатьох ділянок фронту. Вона дозволяє російським військам заявляти про просування, але не завжди означає повноцінний контроль над територією.
Куп’янськ і річка Оскіл: інфільтрація замість класичного прориву
На напрямку річки Оскіл Росія має завдання форсувати Оскіл у Харківській області та просуватися на захід — до східної Харківщини й півночі Донеччини.
6 червня російські війська продовжували місії з інфільтрації поблизу Куп’янська. Геолокаційні відео показали російських військовослужбовців на дачах на південно-східній околиці міста після того, що ISW оцінила як російську інфільтраційну місію.
Це ще раз підкреслює зміну характеру боїв. Росія не завжди здатна організувати швидкий механізований прорив, тому часто діє через проникнення малими групами. Такі дії можуть бути небезпечними, бо створюють хаос, змушують українські підрозділи витрачати ресурси на зачистку й утримання периметра. Але вони також демонструють обмеженість російських можливостей: коли замість прориву використовується просочування, це може свідчити про нестачу сил для масштабнішої операції.
Українські війська, своєю чергою, продовжують бити по російських скупченнях. 6 червня Генштаб повідомив про удар по скупченню російських військ поблизу Петропавлівки на схід від Куп’янська.
Слов’янський напрямок: тактичні успіхи Росії, але проблема перенапруження
Найскладнішою частиною картини залишається Донеччина. Російські війська нещодавно просунулися на Слов’янському напрямку. Український військовий оглядач Костянтин Машовець повідомив, що російські сили просунулися до Липівки через Никифорівку та захопили Липівку.
За оцінкою Машовця, 3-тя загальновійськова армія РФ досягла тактичних успіхів у просуванні до Слов’янська, але втрачає імпульс через українські контратаки. Вона намагалася досягти двох цілей: вийти зі сходу до ближніх підступів Слов’янська та перерізати українські наземні лінії комунікації до Лимана.
Це небезпечний напрямок, бо Слов’янськ має не лише військове, а й символічне значення. Просування росіян у цьому районі може створювати загрозу для ширшої оборонної системи на півночі Донеччини. Водночас у звіті є важлива деталь: російська 3-тя загальновійськова армія демонструє тенденцію до перенапруження сил заради невеликих тактичних здобутків.
Машовець вказує, що уповільнення просування на тлі українських контратак є ознакою такого перенапруження. Російське командування, ймовірно, зрештою буде змушене підсилювати це угруповання, але це вимагатиме ресурсів, людей і часу.
Це одна з головних проблем російської наступальної моделі. Вона може давати локальні результати, але часто ціною виснаження підрозділів. Якщо кожен кілометр просування вимагає непропорційно великих витрат, наступ стає дедалі менш стійким.
Костянтинівка: інфільтрації, контратаки й боротьба за трасу на Краматорськ
На тактичному районі Костянтинівка—Дружківка ситуація виглядає особливо складною й динамічною. Українські війська, за геолокаційними відео, нещодавно просунулися на південно-західній та західній околицях Костянтинівки. Водночас кадри також показують, що російські військові діяли в різних частинах міста після інфільтраційних місій.
Це типовий приклад сучасної «розмитої» лінії фронту. Одна й та сама територія може бути зоною, де відбуваються проникнення, удари, зачистки, контратаки й тимчасові закріплення малих груп. Саме тому важливо відрізняти присутність від контролю.
Російські війська, за словами українського офіцера, нещодавно здійснили моторизований штурм на Костянтинівському напрямку з використанням бойових машин піхоти. Той самий офіцер повідомив, що росіяни поповнили 80% своїх підрозділів, які атакують Костянтинівку, і використовують літнє листя для проникнення, укриття та атак.
Командир української групи безпілотних систем на Краматорському напрямку заявив, що російська піхота продовжує просуватися по одному, обходячи українські позиції. Ймовірна мета росіян — вийти на трасу Н-20 Костянтинівка—Краматорськ, щоб створити загрозу оточення українських позицій у Костянтинівці.
Це одна з ключових ділянок, за якою варто стежити. Якщо Росії вдасться системно тиснути на Н-20, це може створити серйозні логістичні проблеми для української оборони. Але поки що російські дії виглядають як спроба поєднати інфільтрацію, локальні штурми та поступове наближення до важливих маршрутів, а не як швидкий прорив.
Покровськ і Родинське: Росія просувається, Україна контратакує
На Покровському напрямку російські війська також нещодавно просунулися. Геолокаційні кадри від 5 червня свідчать про просування росіян у західному Родинському на північ від Покровська. Водночас пов’язаний із Кремлем російський мілблогер заявив, що українські війська контратакують у Родинському та поблизу нього.
Це добре ілюструє поточний характер боїв на Донеччині: російські війська можуть досягати локального просування, але Україна намагається одразу контратакувати й не дозволити перетворити тактичний успіх на оперативний.
Генштаб України також повідомив про удари по скупченнях російського особового складу поблизу Покровська та Родинського 5 червня або в ніч із 5 на 6 червня.
Покровський напрямок залишається одним із найважчих, оскільки Росія давно намагається тиснути тут, використовуючи поєднання піхотних атак, дронів, артилерії й авіації. Але й тут бачимо той самий патерн: російські успіхи є локальними, а українська сторона намагається руйнувати накопичення сил, бити по скупченнях і не дати ворогу розвинути темп.
Олександрівський напрямок: Україна перехоплює тактичну ініціативу
На Олександрівському напрямку звіт фіксує важливу зміну: українські війська захоплюють тактичну ініціативу та змушують російське командування перекидати додаткові сили. Речник Південних сил оборони України Владислав Волошин заявив, що українські війська відновлюють контроль над раніше втраченими позиціями на деяких ділянках і змушують росіян скорочувати або припиняти наступальні операції, переходити до оборони й перекидати підкріплення.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що на Олександрівському напрямку діє понад 71 тисяча російських військовослужбовців.
Це число показує масштаб російських зусиль. Якщо при такій концентрації сил Росія змушена переходити до оборони на окремих ділянках і перекидати резерви, це свідчить про те, що українські контрдії мають реальний вплив.
Українські війська також продовжують бити по російських пунктах управління безпілотниками. 6 червня Генштаб повідомив про удари поблизу Воскресенки та Одрадного.
У сучасній війні пункти управління дронами — це не другорядні цілі. Вони є частиною системи виявлення, ураження й контролю поля бою. Їх знищення може знижувати ефективність російських атак, ускладнювати наведення FPV-дронів і послаблювати тиск на українські позиції.
Донецький аеропорт як база для дронів: Росія розбудовує інфраструктуру
Окремо варто звернути увагу на повідомлення про те, що російські війська продовжують розширювати інфраструктуру для запуску далекобійних дронів з окупованого Донецького міського аеропорту. Українське джерело, посилаючись на супутникові знімки, повідомило, що станом на 2 червня росіяни побудували 130 гаражів для зберігання дронів, чотири бетонні склади та чотири пускові установки.
Окупанти побудували нові об’єкти для ударних дронів типу Шахед на Донецькому аеродромі.
Про це свідчать супутникові знімки, опубліковані аналітиками групи «Стратегічна авіація РФ».
Станом на 2 червня на території аеродрому розміщено понад 130 гаражів для ударних безпілотників.
Також там збудували чотири бетонні склади для дронів і чотири стаціонарні пускові установки.
Наприкінці квітня в східній частині аеропорту розпочалося нове будівництво.
«На аеродромі добудували ще 37 гаражів для зберігання БпЛА. Крім того, схоже, тривають роботи із захисту локації та облаштування нових позицій для ППО», — повідомили аналітики.
У центральній частині аеродрому також зводять споруду невідомого призначення. Ймовірно, її використовуватимуть для зберігання безпілотників.
Аеродром для дронів
До 2024 року ця територія перебувала поблизу лінії фронту. Тому окупанти не могли дозволити собі жодних робіт на аеродромі.
Однак після наступу російської армії лінія фронту посунулася від Донецького аеродрому. У 2025 році льотну смугу почали готувати для запуску ударних безпілотників типу Шахед.
Окупанти прибрали більшість оборонних укріплень, а також зводили стоянки для пального, гаражі та складські приміщення.
Використання ж Донецького аеропорту значно скорочує відстань підльоту Шахедів до підконтрольної українському уряду території.
Українські військові намагаються протидіяти цим планам та завдають ударів по аеродрому. У ніч на 14 квітня Сили оборони уразили місця зберігання дронів крилатими ракетами SCALP та авіабомбами GBU-39.
Це важливий сигнал про те, що Росія не лише використовує дрони як тактичний інструмент на фронті, а й створює інфраструктуру для систематичного запуску ударних засобів з окупованих територій.
У звіті також зазначено, що російські війська, схоже, будують нові позиції для систем ППО. Це може означати, що вони очікують українських ударів по цій інфраструктурі або вже стикаються з ризиком її ураження.
Для України такі об’єкти є логічними цілями: якщо знищувати не лише окремі дрони, а й місця їх зберігання, запуску та обслуговування, можна зменшувати інтенсивність ударної кампанії РФ.
Українські удари по російських об’єктах: від Краснодарського краю до Маріуполя
У ніч із 5 на 6 червня українські війська завдали удару по нафтобазі в Усть-Лабинську Краснодарського краю. Генштаб повідомив, що удар спричинив пожежу, а СБУ заявила про займання трьох резервуарів із нафтопродуктами. Російська влада підтвердила, що пожежу спричинив удар українського дрона.
Ударні дрони атакували нафтобазу ВАТ «Полтавська нафтобаза» в Усть-Лабінську, що в Краснодарському краї.
Про це повідомляє ресурс Astra.
Атака відбулася в ніч з 5 на 6 червня 2026 року, унаслідок чого на території нафтобази розпочалася сильна пожежа.
Моніторинговий сервіс FIRMS від NASA зафіксував аномально високу температуру о 04:11 ранку за координатами 45.221684, 39.684261. Водночас, згідно з повідомленнями Єдиної чергово-диспетчерської служби, площа пожежі становить близько 5 000 кв. м.
Як зауважує Astra, підприємство володіє парком із 28 резервуарів загальною місткістю 14 950 кубометрів.
Воно забезпечує паливом споживачів Краснодарського краю та Республіки Адигея.
Через «Полтавську нафтобазу» здійснюється реалізація бензинів АІ-92 та АІ-95, різних видів дизельного палива, а також гасу ТС-1, мазуту та газового палива.
Об’єкт спеціалізується на перевалці нафти, нафтопродуктів та зріджених вуглеводневих газів для подальшого відвантаження морськими суднами. Близькість до Кримського мосту та тимчасово окупованого Криму підсилює його значення у тиловому забезпеченні російського угруповання в акваторії Чорного моря.
Сили оборони України атакували морський порт в окупованому Маріуполі на Донеччині.
Відео та фото оприлюднив Telegram-канал Exilenova+.
На кадрах видно, як над портом підіймається густий чорний дим.
Маріупольський морський торговельний порт є найбільшим і найглибководнішим портом на Азовському морі.
Порт безпосередньо з’єднаний із залізничною мережею та автомобільними шляхами, що виходять на південь і схід України, а також у напрямку Ростова-на-Дону.
Російська армія може використовувати його для постачання палива і боєприпасів на південний напрямок, оскільки це суттєво розвантажує Кримський міст та сухопутні залізничні маршрути.
Також повідомлялося про удари по скупченнях російського особового складу біля Тьоткіно та Анатолійки Курської області.
Крім того, українські та супутникові джерела надали оновлені оцінки пошкоджень після попередніх далеких ударів по російських оборонно-промислових підприємствах. Зокрема, супутникові знімки показали пошкодження виробничого корпусу порохового заводу «Еластик» у Рязанській області та нові ураження на даху цеху Мічурінського заводу «Прогрес» у Тамбовській області.
Супутникові знімки виявили, що в ході атаки 4 червня українські дрони знищили один із цехів порохового заводу «Эластик» у Рязанській області Росії, залученого до виробництва планерних авіабомб УМПБ Д-30СН.
Знімки оприлюднила спільнота Supernova+.
Про атаку першим повідомив Генштаб Збройних сил України. За інформацією відомства, внаслідок удару на території підприємства спалахнула пожежа.
Федеральне державне унітарне підприємство «Завод синтетичних волокон “Еластик”» відкрили у 1962 році. Він вважається одним із ключових промислових об’єктів Рязанської області.
Підприємство спеціалізується на виробництві зброї та боєприпасів за державним оборонним замовленням міноборони РФ.
До 2015 року завод був монополістом у Росії зі спорядження та складання авіаційних засобів ураження наземних об’єктів і реактивних снарядів для систем залпового вогню, а також із випуску газогенераторів для підводних човнів.
У підсумку у 2015 році підприємство визнали банкрутом, а у 2017 році воно фактично припинило роботу. Наприкінці 2010-х років на території підприємства почали працювати приватні компанії, пов’язані з вибухівкою.
Після серії вибухів на підприємстві його декілька разів перепродавали, однак невдовзі воно знову банкрутувало. Водночас із початком повномасштабного вторгнення виробництво відродили.
Попередню юридичну особу — «Завод синтетичних волокон “Еластик”» — офіційно ліквідували лише через сім років після рішення про банкрутство, у 2024 році. Тоді ж зареєстрували нову — у формі акціонерного товариства, «Завод Еластик». На його території працює філія «Гефест-М», яке також займається вибухівкою.
За інформацією Головного управління розвідки, «Эластик» залучений до кооперації з виробництва планерних авіабомб УМПБ Д-30СН, а саме здійснює спорядження бойових частин.
Окрім того, відомо, що на території підприємства здійснюють зберігання та виробництво 152-мм артилерійських снарядів.
У серпні 2025 року на пороховому заводі спалахнула пожежа, що швидко охопила три будівлі, зокрема склад зі снарядами, спорядженими тротилом, і будівлю другого виробничого цеху. Унаслідок потужного вибуху на території підприємства загинуло 11 осіб, ще 130 отримали поранення.
Супутникові знімки зафіксували нові пошкодження на території АТ «Мичуринский завод “Прогресс”» у Тамбовській області Росії після атаки безпілотників на початку червня.
Про це повідомили аналітики Exilenova+, які опублікували результати дорозвідки об’єкта після атаки 3 червня.
Під ударом опинився один із ключових виробничих корпусів підприємства, що випускає обладнання для систем управління авіаційною та ракетною технікою.
На оприлюдненому супутниковому знімку видно свіжі сліди ураження на даху головного цеху механообробки. Саме в цій частині підприємства після удару спостерігалася масштабна пожежа.
Аналітики зазначають, що через інтенсивне горіння не виключаються серйозні пошкодження обладнання та виробничих приміщень усередині корпусу.
Крім нового влучання, на знімку позначені місця попередніх ударів по території заводу. Частина пошкоджених ділянок перебуває у стані ремонту або відновлення.
Наявність численних слідів від атак за останні роки свідчить про систематичне ураження підприємства та його важливість для російського оборонно-промислового комплексу.
АТ «Мичуринский завод “Прогресс”» спеціалізується на виробництві високотехнологічного обладнання для систем управління авіаційною та ракетною технікою. Підприємство входить до числа найбільших промислових об’єктів Тамбовської області.
За даними відкритих джерел, завод виготовляє гіроскопічні прилади, датчики, елементи автопілотів та інші компоненти, що використовуються в авіаційних і ракетних системах.
У ніч на 3 червня повідомили про атаку безпілотників на підприємство. На території заводу тоді виникла пожежа, яку зафіксували очевидці та OSINT-аналітики.
Раніше «Прогрес» вже потрапляв під удари щонайменше у грудні 2024 року, червні 2025 року та лютому 2026 року. Кожна з атак супроводжувалася повідомленнями про пошкодження виробничих об’єктів підприємства.
Новий супутниковий аналіз фактично підтвердив, що чергова атака досягла території виробничого комплексу та зачепила один із його ключових цехів.
На окупованій Донеччині українські війська продовжили удари по військових об’єктах: по складу 90-го інженерного полку в Єнакієвому, по російських вантажівках біля Новоазовська, по підстанції біля Хрестівки та, ймовірно, по порту Маріуполя.
Усе це разом формує широку карту українського тиску. Україна б’є по:
- нафтовій інфраструктурі;
- військових складах;
- арсеналах;
- пунктах управління дронами;
- логістичних маршрутах;
- транспорті;
- об’єктах оборонної промисловості;
- морській і портовій інфраструктурі.
Це вже не набір окремих ударів, а системна кампанія, яка має на меті ускладнити Росії ведення війни на всіх рівнях — від фронтової логістики до стратегічного тилу.
Російська повітряна кампанія: масовані дронові атаки тривають
Попри власні проблеми з тилом і ППО, Росія продовжує масовані удари по Україні. У ніч із 5 на 6 червня російські війська запустили 272 безпілотники різних типів, зокрема «Шахед», «Гербера», «Італмас», барражувальні боєприпаси «Бандероль» і дрони-приманки «Пародія». Запуски здійснювалися з Орла, Курська, Брянська, Приморсько-Ахтарська, Міллерова та окупованого Гвардійського в Криму.
Повітряні сили України повідомили, що було збито 249 безпілотників, 19 дронів вразили 11 місць, а уламки впали у 13 місцях. Удари прийшлися по цивільній інфраструктурі в Харківській та Одеській областях.
Також ДТЕК повідомив про удар по одній із теплових електростанцій, яка зазнала значних пошкоджень. Компанія зазначила, що з початку повномасштабного вторгнення Росія завдала майже 230 ударів по ТЕС ДТЕК, з них 11 — узимку 2025–2026 років.
Це означає, що Росія продовжує намагатися виснажити українську ППО, енергетику й цивільну інфраструктуру. Але водночас масовість атак не завжди означає їхню високу результативність. Якщо з 272 безпілотників більшість була збита, Росія витрачає значні ресурси, щоб досягати обмежених результатів — хоча навіть поодинокі влучання можуть завдавати серйозної шкоди.
Переговорна риторика Кремля: Москва не відмовляється від максималістських вимог
На політичному рівні Кремль продовжує демонструвати небажання до реального компромісу. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що відновлення прав росіян і російськомовного населення в Україні є «необхідною умовою» для довгострокового мирного врегулювання.
Ця риторика відповідає повторюваній кремлівській тезі про «корінні причини» війни. У практичному сенсі ця фраза використовується Росією для повернення до своїх максималістських вимог: обмеження суверенітету України, нав’язування політичних умов, легітимації агресії та фактичного права Москви втручатися у внутрішні справи сусідньої держави.
путін 5 червня також публічно заявив, що не бажає відступати від початкових воєнних цілей і готовий продовжувати військові зусилля для їх досягнення.
Тобто Росія одночасно стикається з проблемами на полі бою, дефіцитом пального, ударами по тилу й уповільненням просування — але політично не демонструє готовності змінювати цілі. Це створює небезпечну ситуацію затяжної війни: Москва може не мати достатньої ефективності для швидкого досягнення цілей, але й не готова від них відмовитися.
Що це означає для України
Для України ця оцінка містить і позитивні, і тривожні сигнали.
Позитивні
Українські війська дедалі активніше впливають на російський тил. Удари по Санкт-Петербургу, Краснодарському краю, російських оборонних підприємствах, окупованій Донеччині та сухопутному коридору до Криму показують, що Україна розширює географію війни для Росії.
Українські сили також демонструють здатність контратакувати й відновлювати позиції. Особливо важливими є дані про українське просування на Костянтинівському напрямку, перехоплення ініціативи на Олександрівському напрямку та удари по російських скупченнях біля Покровська, Родинського й Куп’янська.
Тривожні
Росія все ще здатна просуватися на окремих напрямках — зокрема біля Слов’янська та Покровська. Вона продовжує масовані дронові атаки по Україні й розбудовує інфраструктуру для запуску безпілотників на окупованих територіях.
Крім того, російська тактика інфільтрації залишається серйозною проблемою. Вона не завжди дає Росії повний контроль над територією, але створює постійний тиск на українську оборону, ускладнює стабілізацію лінії фронту й змушує витрачати ресурси на зачистку.
Оцінка за 6 червня 2026 року показує війну, у якій Росія все ще атакує, але дедалі частіше стикається з обмеженнями. Її просування сповільнюється, підрозділи перенапружуються, логістика потрапляє під український вогневий контроль, паливна криза поширюється, а система ППО змушена прикривати дедалі більше об’єктів на величезній території.
Україна, зі свого боку, намагається перетворити війну на багаторівневий тиск: утримувати фронт, контратакувати там, де можливо, бити по складах і пунктах управління, порушувати логістику, вражати енергетичну та військову інфраструктуру РФ і демонструвати, що великі російські міста також не є недосяжними.
Головна інтрига наступних тижнів — чи зможе Росія компенсувати втрату темпу новими резервами, чи українська кампанія ударів по тилу й логістиці ще більше посилить її проблеми. Поки що картина виглядає так: Кремль намагається показати силу, але дедалі частіше змушений реагувати на удари, дефіцити й тактичні контрдії України.
Росія не припинила наступати, але її наступ стає менш ефективним і дорожчим. Україна дедалі активніше переносить війну в російський тил, б’є по логістиці, паливу, складах, військових об’єктах і демонструє, що Кремль не може гарантувати безпеку навіть у символічно важливих містах на кшталт Санкт-Петербурга.
За матеріалами understandingwar.org
