Новий фронт проти Кремля: як Вірменія виходить з орбіти Росії — і чому Москва намагається зірвати цей розворот.
Вибори 7 червня у Вірменії стали не просто внутрішньополітичною кампанією. Це битва за майбутнє Південного Кавказу, транспортні коридори між Європою й Азією, роль США та ЄС у регіоні — і черговий тест на здатність Росії утримувати колишніх союзників у своїй сфері впливу.
Вірменія стрімко перетворюється на один із головних майданчиків нового геополітичного протистояння між Росією, Заходом, Туреччиною, Китаєм та регіональними гравцями Південного Кавказу. Країна, яку ще кілька років тому в Європі часто сприймали як фактичного сателіта Москви, сьогодні приймає саміти Європейської політичної спільноти, проводить перший в історії саміт Вірменія—ЄС, підписує зі США угоди щодо стратегічного партнерства, критичних мінералів і транспортного коридору TRIPP, а її прем’єр Нікол Пашинян отримує публічну підтримку президента США Дональда Трампа перед виборами.
Для Кремля це виглядає як стратегічна поразка. Вірменія десятиліттями була одним із найзалежніших від Росії партнерів на пострадянському просторі: членство в Євразійському економічному союзі, російська військова база, дешевий газ, економічні зв’язки, мільйонна діаспора в РФ і безпекова залежність через конфлікт навколо Нагірного Карабаху. Але після того, як Азербайджан у 2023 році силою повернув контроль над Карабахом, а російські миротворці не змогли — або не захотіли — цьому завадити, у Єревані остаточно похитнулася віра в Росію як гаранта безпеки.
Саме ця втрата довіри стала точкою розлому. Вірменська влада почала рухатися до ЄС і США, шукати нові гарантії, готуватися до миру з Азербайджаном і поступово виходити з ролі молодшого партнера Москви. У відповідь Росія перейшла до погроз, економічного тиску, політичних сигналів проросійській опозиції, обмежень на імпорт, газового шантажу, дипломатичних демаршів і спроб поставити під сумнів сам напрямок руху Єревана.
Парламентські вибори 7 червня 2026 року стали кульмінацією цього протистояння. Формально вірмени обиратимуть новий парламент. Фактично ж голосування може визначити, чи отримає Пашинян мандат на остаточне зближення з Європейським Союзом, мирну угоду з Азербайджаном і запуск нової регіональної логістики, яка послаблює Росію.
Для Кремля ці вибори — шанс зупинити процес. Для Заходу — можливість закріпитися в регіоні. Для Вірменії — спроба вийти з історичної пастки залежності від Москви.
Вірменія перестає бути «сателітом»: що змінилося
Ще кілька років тому ідея про те, що Вірменія стане одним із головних партнерів ЄС і США на Південному Кавказі, здавалася малоймовірною. Країна була глибоко інтегрована в російську систему впливу. Москва мала військову присутність, контролювала важливі економічні важелі, постачала дешевий газ, впливала через діаспору, проросійські партії, медіа та бізнесові мережі.
Ключовим чинником цієї залежності був Нагірний Карабах. Вірменія десятиліттями перебувала у стані конфлікту з Азербайджаном, а Росія використовувала цю невирішену проблему як інструмент контролю. Москва позиціонувала себе як головного арбітра, посередника і гаранта безпеки. Але саме Карабах став причиною кризи довіри.
У вересні 2023 року Азербайджан повернув контроль над Нагірним Карабахом. Російські миротворці, які перебували в регіоні, не зупинили азербайджанську операцію. Для значної частини вірменського суспільства це стало шоком: союз із Росією не гарантував головного — безпеки.
Після цього Пашинян почав дедалі відкритіше говорити про необхідність диверсифікації зовнішньої політики. Вірменія призупинила участь у російському безпековому форматі, активізувала співпрацю з ЄС, почала приймати європейські саміти, розвивати контакти з НАТО та США.
Це вже не просто дипломатичний баланс. Це спроба змінити стратегічну модель існування країни: від залежності від одного патрона — до системи багатьох партнерств.
Саміти у Єревані: сигнал, який почули в Кремлі
Початок травня 2026 року став символічним моментом для Вірменії. Єреван прийняв саміт Європейської політичної спільноти, на який приїхали європейські лідери, а також президент України Володимир Зеленський. Одразу після цього відбувся перший в історії саміт Вірменія—ЄС.
Для Єревана це було не просто протокольне досягнення. Це була демонстрація нового статусу. Вірменія показала, що більше не є країною, з якою Європа говорить лише через призму Москви. Вона стала окремим суб’єктом, який претендує на європейське майбутнє.
У підсумковій декларації саміту ЄС визнав європейські прагнення вірменського народу, посилаючись на ухвалений у березні 2025 року закон про започаткування процесу вступу Вірменії до ЄС. Формально це ще не означає статусу кандидата чи юридичних зобов’язань з боку Брюсселя. Україна, наприклад, багато років чула схожі формулювання без реального руху до членства. Але для Вірменії це був потужний політичний сигнал.
У Єревані цей сигнал сприйняли як готовність ЄС говорити про майбутній вступ. У Москві — як загрозу.
Російське МЗС одразу заявило, що Європа нібито втягує Вірменію в «антиросійську орбіту» та нав’язує їй «агресивні євроатлантичні стандарти». Ця риторика добре знайома Україні, Молдові та Грузії: будь-який самостійний рух пострадянської держави до ЄС Кремль трактує не як суверенний вибір, а як ворожу операцію Заходу.
Візит Зеленського як подразник для Москви
Окрему хвилю російського обурення викликав візит президента України Володимира Зеленського до Єревана під час саміту Європейської політичної спільноти. Москва викликала посла Вірменії та висловила протест через те, що Єреван надав українському лідеру майданчик для виступу.
Цей епізод важливий не лише дипломатично. Він показав, що Росія досі сприймає Вірменію як простір, де має право визначати, кого приймати, з ким говорити і які політичні сигнали подавати. Для Кремля сам факт появи Зеленського в Єревані був символічним приниженням: держава, яку Москва вважала своїм союзником, приймає президента країни, проти якої Росія веде війну.
Для Вірменії ж це був ще один прояв нової багатовекторності. Єреван не оголошує себе антиросійською державою, але демонструє, що більше не готовий погоджувати свою дипломатію з Москвою.
Читайте також: “Єреванський вузол: як Україна збирає ППО, гроші ЄС, дрони та нову коаліцію тиску на Росію”
путін переходить до погроз
Російська реакція не обмежилася заявами МЗС. До тиску особисто долучився путін. Під час зустрічі з Пашиняном у Кремлі 1 квітня він прямо заявив, що неможливо одночасно бути у митному союзі з ЄС і Євразійським економічним союзом. Для Москви це принципове питання: Вірменія не може зберігати економічні переваги участі в російському інтеграційному проєкті й одночасно рухатися до ЄС.
Ще різкіше путін висловився 9 травня, фактично натякаючи Вірменії на «український сценарій». Його логіка була прозорою: Україна нібито почала рух до ЄС — і це, за російською версією, призвело до катастрофи. Тепер Кремль намагається перенести цей страх на Вірменію.
путін також заговорив про можливість «м’якого» розлучення між Росією та Вірменією, але лише за умови, якщо Єреван винесе питання вступу до ЄС на референдум. Це виглядає як спроба нав’язати Вірменії сценарій політичної пастки. З одного боку, Москва формально визнає право на вибір. З іншого — намагається диктувати механізм і момент цього вибору.
Єреван не планує проводити референдум за вимогою Кремля. Але парламентські вибори 7 червня фактично стали замінником такого голосування: якщо партія Пашиняна знову переможе, він отримає політичний мандат на продовження курсу на ЄС.
Чому Москва вимагає «ясності»
20 травня заступник глави МЗС РФ Михаїл Галузін заявив, що Москва хоче зрозуміти, «куди рухається Вірменія». Росію не влаштовує позиція Єревана, за якою країна може зберігати членство в ЄАЕС доти, доки не перейде до ЄС.
Це не просто дипломатичне невдоволення. Це вимога лояльності.
Кремль бачить у Вірменії небезпечний приклад: країна намагається використати залишки старої інтеграції з Росією, але політично вже рухається в інший бік. Для Москви такий перехідний період неприйнятний, бо він дає Єревану час, ресурси й простір для маневру.
Росія хоче поставити Вірменію перед жорстким вибором: або ЄАЕС і Москва, або ЄС і наслідки. У цьому сенсі «ясність», якої вимагає російська дипломатія, означає не повагу до суверенного вибору, а бажання пришвидшити момент шантажу.
Російський план: зміна влади або делегітимація результату
У Єревані дедалі відкритіше говорять, що Росія намагається не просто впливати на вибори, а домогтися зміни влади. Спікер парламенту Вірменії Ален Симонян заявив, що Москва планує взяти контроль над вірменськими інститутами. Його формула була жорсткою: Вірменія не дозволить перетворити себе на «губернію» і не буде керованою за білоруським сценарієм.
Ця заява викликала обурення в Москві та Мінську, але вона добре передає страх частини вірменської влади: Росія прагне не просто зберегти вплив, а повернути контроль.
Кремль має кілька можливих сценаріїв.
Перший — підтримка проросійських сил на виборах. Москва може робити ставку на політиків і бізнесменів, які готові зупинити зближення з ЄС, заморозити мирний процес із Азербайджаном і повернути Вірменію до більш залежної моделі відносин із Росією.
Другий — економічний тиск перед голосуванням. Обмеження імпорту, газові погрози, проблеми для експортерів і натяки на втрату пільгових умов можуть створити відчуття нестабільності й страху.
Третій — інформаційні операції. Проросійські медіа та політичні мережі можуть просувати тезу, що Пашинян веде країну до війни, втрати суверенітету або економічного колапсу.
Четвертий — делегітимація виборів. Якщо проросійські сили не переможуть, Росія може спробувати поставити під сумнів результат, підтримати протести або розкрутити наратив про «вкрадену перемогу».
Для Кремля не обов’язково привести до влади свого кандидата. Іноді достатньо створити хаос, паралізувати рішення й не дати Пашиняну реалізувати західний курс.
Таємна операція впливу: як Москва намагається зупинити західний розворот Вірменії
На тлі відкритого дипломатичного й економічного тиску Росія, за даними Reuters, могла запустити ще один — прихований — контур кампанії проти уряду Нікола Пашиняна. Ідеться не лише про звичну для Кремля публічну риторику про «антиросійську орбіту» ЄС, газові погрози чи обмеження імпорту вірменських товарів. Західні розвідувальні та урядові джерела, на які посилається агентство, описують значно ширший набір інструментів: дезінформаційні кампанії, підтримку проросійських кандидатів, створення псевдомедійних майданчиків і навіть обговорення схеми масового перевезення виборців із Росії до Вірменії.
Ці дії, якщо їх оцінювати в загальному контексті, вписуються в логіку Кремля щодо пострадянських держав: якщо країна починає виходити з російської орбіти, Москва намагається не лише переконати її зупинитися, а й змінити політичні умови всередині самої країни. У випадку Вірменії така логіка особливо помітна, адже вибори 7 червня стали для Кремля точкою можливого перелому. Перемога Пашиняна могла б закріпити курс на США, ЄС, НАТО, мирну угоду з Азербайджаном і запуск транспортного коридору TRIPP. Поразка або навіть слабкий результат чинного прем’єра, навпаки, могли б загальмувати цей процес і повернути Москві частину втраченого впливу.
Reuters повідомляє, що в Кремлі ще восени було створено окрему структуру — Директорат стратегічного співробітництва та партнерства, який, за словами джерел агентства, міг координувати операції впливу у Вірменії. Сам факт появи такої структури важливий: він свідчить, що Москва розглядає вірменський напрямок не як звичайний дипломатичний конфлікт, а як окремий фронт боротьби за політичний контроль.
Для Росії Вірменія має значення не лише як давній союзник. Це країна, де розташована російська військова присутність, де досі зберігаються економічні зв’язки з ЄАЕС, де діє велика вірменська діаспора в РФ, і де Москва довго позиціонувала себе як головний гарант безпеки. Саме тому розворот Єревана до Заходу виглядає для Кремля особливо болісним: ідеться про втрату не периферійного партнера, а одного з ключових елементів російської системи впливу на Південному Кавказі.
«Імпортовані виборці»: ставка Кремля на вірменську діаспору в Росії
Одним із найгучніших елементів матеріалу Reuters стала інформація про можливу схему перевезення вірмен, які проживають у Росії, до Вірменії для участі в парламентських виборах. За словами джерел агентства, російські посадовці останніми місяцями обговорювали можливість організованого доправлення таких виборців, щоб вони голосували за опонентів Пашиняна.
Ця ідея спирається на особливість вірменської виборчої системи: громадяни Вірменії, які живуть за кордоном, не можуть голосувати дистанційно. Щоб узяти участь у виборах, їм потрібно фізично прибути до країни. Саме це могло перетворити діаспору в Росії на потенційний електоральний ресурс.
Вірменська громада в Росії є однією з найбільших у світі. За різними оцінками, там можуть проживати понад два мільйони вірмен. Частина з них зберігає громадянство Вірменії, родинні зв’язки, бізнесові контакти та політичний інтерес до подій у Єревані. Для Кремля така діаспора може бути зручною не лише як соціальна група, а і як канал політичного впливу: люди, які тривалий час живуть у російському інформаційному просторі, частіше стикаються з російськими медійними наративами про Пашиняна, Захід, Карабах і «небезпеку» європейського вибору.
За даними Reuters, у російських обговореннях фігурувала навіть орієнтовна вартість такого плану: перевезення 100 тисяч виборців могло коштувати близько 50 мільйонів доларів. Джерела агентства також стверджували, що до середини травня Кремль міг визначити квоти для регіонів РФ щодо кількості вірмен, яких слід направити до Вірменії, та вимагав звітів про підготовку.
Водночас принципово важливо зафіксувати обережність: Reuters не встановило, чи цей план справді був реалізований і чи міг би він реально змінити результат виборів. Але навіть сам факт його обговорення показує рівень ставок. Москва, ймовірно, розглядала не лише класичну інформаційну кампанію, а й фізичне втручання в електоральну динаміку через мобілізацію діаспори.
Політичний ефект такої схеми міг би бути подвійним. По-перше, вона потенційно додавала голоси проросійським силам. По-друге, навіть у разі провалу могла створити ґрунт для післявиборчих звинувачень, скандалів і недовіри до результату. Для Кремля це важливо: якщо не вдається гарантовано привести до влади лояльні сили, можна спробувати послабити легітимність переможця.
Фейкові медіа, боти і «Єреван1»: як Росія могла атакувати Пашиняна інформаційно
Другий ключовий напрямок ймовірної російської операції — дезінформація. За даними Reuters, російські чиновники посилили онлайн-кампанії, спрямовані на дискредитацію уряду Пашиняна. Їхня мета — не просто критикувати чинну владу, а сформувати у вірменської аудиторії відчуття, що прозахідний курс є небезпечним, корумпованим і руйнівним для країни.
У матеріалі згадується кілька інструментів такої кампанії.
Перший — створення псевдомедійного ресурсу «Єреван1», орієнтованого передусім на вірменську діаспору в Росії. Згідно з документами, які переглянуло Reuters, цей проєкт мав просувати негативне ставлення до Пашиняна та головний наратив про те, що Вірменія може процвітати лише в тісному союзі з Росією і під її захистом.
Це типовий механізм російських операцій впливу: аудиторії пропонують не відверто кремлівський канал, а майданчик, який виглядає як «свій» — діаспорний, локальний, вірменський за формою. Така оболонка має створювати довіру, тоді як зміст працює на політичну мету Москви.
Другий інструмент — бот-мережі. Один із європейських чиновників, на якого посилається Reuters, заявив про участь пов’язаної з Кремлем мережі Storm-1516. Ця мережа вже згадувалася у контексті спроб втручання в інші виборчі процеси, зокрема у США. Її роль могла полягати у масовому поширенні потрібних меседжів, розкручуванні фейків, імітації суспільного обурення та посиленні атак на Пашиняна.
Третій інструмент — залучення російських політичних консультантів і структур, які раніше вже потрапляли під санкції за дезінформацію. У матеріалі Reuters згадується Агентство соціального дизайну — SDA, яке перебуває під санкціями ЄС і Великої Британії за поширення дезінформації з метою підриву підтримки України. За словами джерел агентства, саме ця структура могла бути пов’язана з підготовкою документів щодо інформаційної кампанії проти Пашиняна.
Окремий приклад дезінформації, наведений Reuters, — фейкова кампанія, яка неправдиво звинувачувала Пашиняна у корупційній земельній угоді з американськими сенаторами Джин Шахін і Томом Тіллісом. Символічно, що ці сенатори раніше самі висловлювали занепокоєння щодо російської дезінформації.
Логіка таких атак зрозуміла. Пашиняна намагаються показати не як політика, який прагне вивести Вірменію з небезпечної залежності від Росії, а як фігуру, нібито контрольовану Заходом, корумповану і готову «продати» національні інтереси. У такій інформаційній рамці ЄС і США постають не партнерами, а зовнішніми маніпуляторами, тоді як Росія — попри провал своєї ролі в Карабаху — подається як єдиний можливий захисник.
Хто є «кандидатами Москви»
У вірменській політиці є кілька сил, які вважаються ближчими до Росії або принаймні виступають проти прозахідного курсу Пашиняна.
Найпомітніша фігура — Самвел Карапетян, мільярдер із російським паспортом і фактичний лідер блоку «Сильна Вірменія». Саме на нього, за оцінками оглядачів, Кремль робив одну з ключових ставок. путін публічно натякав на необхідність допустити до політичної участі проросійських діячів, частина з яких має проблеми з законом або обмеження через громадянство.
Карапетян перебуває під домашнім арештом через звинувачення у спробі державного перевороту, а його активи у Вірменії були націоналізовані. Для Москви це удар по важливому каналу впливу.
Ще одна сила — блок «Вірменія» експрезидента Роберта Кочаряна, відомого близькими відносинами з путіним. Але його політична проблема полягає у високому антирейтингу. Для багатьох виборців Кочарян символізує стару систему, корупцію та залежність від Москви.
Також у політичному полі присутня «Процвітаюча Вірменія» Гагіка Царукяна. Проте її рейтинг, за наведеними опитуваннями, перебуває на межі проходження до парламенту.
Оприлюднене у травні опитування EVN Report давало партії Пашиняна «Громадянський договір» близько 32,5%. «Сильна Вірменія» Карапетяна мала близько 10,1%, блок Кочаряна — 4,4%, партія Царукяна — 3,4%. Водночас значна частина виборців лишалася невизначеною або відмовлялася відповідати.
Ці цифри свідчать: Пашинян має добрі шанси зберегти владу, але результат не можна вважати гарантованим. Саме тому Кремль може бути зацікавлений не лише в перемозі проросійських сил, а й у максимальному послабленні мандату чинного прем’єра.
Чому проросійським силам важко перемогти
Попри невдоволення частини суспільства Пашиняном через втрату Карабаху, проросійські сили мають серйозну проблему: вони не можуть переконливо пояснити, що саме Росія здатна дати Вірменії сьогодні.
Старий аргумент про російський захист втратив силу після подій 2023 року. Вірмени побачили, що Росія не готова воювати за їхні інтереси, навіть якщо формально має миротворців і союзницькі зобов’язання. Повернення до повної залежності від Москви більше не виглядає гарантією безпеки.
Пашинян, натомість, пропонує іншу логіку: болісне визнання реальності після втрати Карабаху, мир з Азербайджаном, гарантії міжнародно визнаних кордонів Вірменії, економічний розвиток, інфраструктурна модернізація і поступовий рух до ЄС.
Це не безболісна стратегія. Для частини суспільства вона виглядає як відмова від історичних претензій. Для діаспори, особливо російської, вона може бути неприйнятною. Але всередині самої Вірменії дедалі більше людей розуміють ціну нової війни. Після поразок, втрат і розчарування у Москві частина виборців готова прийняти прагматичний мир як умову виживання держави.
Саме тому Пашинян позиціонує себе як політик миру, а опонентів — як сили, що можуть повернути країну до війни або залежності.
Мир з Азербайджаном: головна умова європейського курсу
Однією з причин, чому Вірменія досі не зробила різкішого кроку до ЄС, є відсутність остаточної мирної угоди з Азербайджаном. У Єревані розуміють: повний розрив із Росією без стійкого миру з Баку та хоча б часткової нормалізації з Туреччиною був би надто ризикованим.
США намагаються відігравати активну роль у цьому процесі. У серпні 2025 року у Білому домі за участі Дональда Трампа, Нікола Пашиняна та Ільхама Алієва була підписана рамкова домовленість, яка окреслила контури майбутнього миру й транспортного коридору.
Однак мирна угода досі не завершена. Однією з ключових вимог Азербайджану є вилучення з конституції Вірменії згадок про Арцах, які Баку трактує як територіальну претензію. Проблема в тому, що такі зміни потребують загальнонаціонального референдуму.
Пашинян не поспішав із цим кроком до виборів, бо тема надто чутлива. Але у разі перемоги його партії на парламентських виборах влада може отримати мандат на конституційний референдум. Це, своєю чергою, може відкрити шлях до мирної угоди з Азербайджаном, нормалізації регіональних зв’язків і більш відкритого руху Вірменії до ЄС.
Тому вибори 7 червня пов’язані не лише з внутрішньою політикою. Вони можуть визначити долю мирного процесу на Кавказі.
Читайте також: “Кінець війни на Кавказі. Як Трамп “помирив” Азербайджан і Вірменію та чому це б’є по Росії”
TRIPP: «Маршрут Трампа» як удар по російській монополії
Один із головних елементів нової геополітичної гри — транспортний коридор TRIPP, або «Маршрут Трампа заради міжнародного миру та процвітання». Йдеться про автомобільний і залізничний шлях через південну Вірменію, який має з’єднати Азербайджан із Нахічеванським ексклавом і далі з Туреччиною.
Формально це інфраструктурний проєкт. Насправді його значення значно ширше.
TRIPP може стати частиною великого транзитного ланцюга між Європою, Кавказом, Центральною Азією і Китаєм. Він пов’язується із так званим Середнім коридором — маршрутом, що дозволяє обходити Росію та зменшувати залежність від північних шляхів.
Для США це можливість отримати довгострокову економічну й стратегічну присутність у регіоні. За матеріалами Bloomberg, Вашингтон прагне бути залученим не лише до залізничного та автомобільного маршруту, а й до потенційного розвитку енергетичної, цифрової та комунікаційної інфраструктури.
Для Вірменії це шанс із країни-тупика перетворитися на транзитний вузол. Якщо кордони відкриватимуться, транспортні маршрути працюватимуть, а інвестиції підуть у дороги, залізниці, енергетику та цифрову інфраструктуру, Вірменія отримає нову економічну роль.
Для Росії це удар. Москва десятиліттями використовувала контроль над маршрутами, конфліктами й безпековими форматами як інструмент впливу. Якщо США, ЄС, Туреччина, Азербайджан і Вірменія почнуть вибудовувати альтернативну логістику, Кремль втратить частину монополії.
Для Росії ж цей коридор є небезпечним з кількох причин.
По-перше, він зменшує роль Москви як головного арбітра на Південному Кавказі. Якщо мир між Вірменією й Азербайджаном просуватиметься за посередництва США, а не Росії, Кремль втрачатиме традиційну функцію посередника.
По-друге, TRIPP може послабити транспортну залежність регіону від російських маршрутів. У час, коли війна в Україні, санкції та конфлікти на Близькому Сході підвищують цінність альтернативних шляхів між Європою та Азією, будь-який маршрут в обхід Росії набуває стратегічного значення.
По-третє, проєкт створює матеріальну основу для західного впливу. Дипломатичні заяви можуть змінюватися, але інфраструктура, інвестиції, дороги, залізниці, енергетичні та цифрові мережі створюють довгострокові зв’язки. Саме цього Кремль боїться найбільше: не просто політичної риторики Пашиняна, а незворотної переорієнтації Вірменії через економіку, логістику й безпеку.
За даними Reuters, західні чиновники вважають, що у разі втрати влади Пашиняном ключові елементи мирних зусиль США можуть провалитися. Це пояснює, чому Вашингтон так відкрито підтримав вірменського прем’єра перед виборами, а Москва — так активно намагається його послабити.
Саме тому TRIPP став одним із найчутливіших питань для Москви.
Безпека Пашиняна: коли вибори стають питанням фізичного виживання
Окремий тривожний вимір — безпека самого Пашиняна. Reuters повідомляє, що у травні в мережі з’явилося відео, де чоловіки в масках, які розмовляли вірменським діалектом, погрожували вбити прем’єра. Агентство не змогло встановити, чи була ця погроза реальною і хто за нею стояв, але у Вірменії цю справу розслідують.
Західні джерела Reuters також говорили про серйозні й постійні занепокоєння щодо безпеки вірменського лідера. За словами кількох джерел, окремі елементи уряду США, включно з ЦРУ, останніми роками таємно допомагали Пашиняну в питаннях особистої охорони, зокрема через обмін інформацією про потенційні загрози. ЦРУ відмовилося від коментарів.
Цей епізод показує, що ставки навколо вірменських виборів виходять далеко за межі звичайної політичної конкуренції. Коли кампанія супроводжується не лише дезінформацією, економічним тиском і зовнішніми погрозами, а й занепокоєнням щодо фізичної безпеки прем’єра, це свідчить про рівень нестабільності, у який може зануритися країна.
Для Пашиняна ризик полягає не лише у програші виборів. Навіть перемога може стати початком нового етапу тиску: протестів, спроб делегітимації, інформаційних атак, економічних обмежень і загроз безпеці. Саме тому підтримка США та ЄС після виборів буде не менш важливою, ніж до них.
Візит Рубіо і публічна підтримка Трампа
26 травня держсекретар США Марко Рубіо прибув до Єревана. Під час візиту США і Вірменія підписали рамкову угоду щодо реалізації TRIPP, домовленості про відновлення широкого стратегічного партнерства та співпрацю у сфері критично важливих корисних копалин.
Рубіо назвав угоду важливим кроком до реалізації історичного маршруту, який має зміцнити мир і добробут у Вірменії та регіоні. Він також підкреслив, що Вашингтон поважає суверенітет Вірменії.
Це був не просто дипломатичний візит. Він відбувся менш ніж за два тижні до виборів — і став сильним сигналом підтримки Пашиняна.
Ще сильнішим сигналом стала заява Дональда Трампа у Truth Social, де він публічно підтримав переобрання Пашиняна. Президент США назвав його другом і лідером, який поділяє бачення миру та процвітання для Вірменії й Південного Кавказу. Трамп прямо заявив про повну підтримку Пашиняна на виборах 7 червня.
Для вірменської кампанії це безпрецедентний фактор. США фактично відкрито стали на бік чинного прем’єра, пов’язавши його перемогу з реалізацією TRIPP, мирним процесом і новою роллю Америки в регіоні.
Для Москви це означає: Вірменія більше не просто «відходить» від Росії. Її починають активно вбудовувати в американську стратегію Південного Кавказу.
ЄС: обережна, але важлива ставка
Європейський Союз діє обережніше, ніж США, але також суттєво нарощує присутність у Вірменії. Саміт Вірменія—ЄС, визнання європейських прагнень, потенційне партнерство у сфері транспортної, енергетичної та цифрової інфраструктури, можливий пакет фінансування до 2,5 млрд євро — все це створює для Єревана альтернативу російській залежності.
ЄС також планує посилювати співпрацю у сфері безпеки, зокрема щодо протидії кібератакам і дезінформації. Це особливо важливо перед виборами, коли російські інформаційні операції можуть бути спрямовані на дискредитацію влади, розпалювання страхів і створення хаосу.
Водночас ЄС не поспішає давати Вірменії формальну перспективу членства. Брюссель розуміє ризики: відкрите пришвидшення євроінтеграції Єревана може спровокувати Москву на ще жорсткіші дії. Крім того, без мирної угоди з Азербайджаном шлях до ЄС буде політично й безпеково вразливим.
Тому ЄС рухається поступово: більше політичних сигналів, більше фінансування, більше інфраструктурної взаємодії, більше підтримки стійкості — але без різкого формального стрибка.
Для Вірменії це і шанс, і виклик. Шанс — отримати підтримку. Виклик — не залишитися в сірій зоні між Росією та ЄС, де Москва карає за прозахідний курс, а Брюссель ще не готовий дати повноцінні гарантії.
Економічний шантаж: газ, коньяк, овочі та посол у Москві
Коли політичні попередження не зупинили Єреван, Росія почала застосовувати економічний тиск.
Спочатку пролунали газові погрози. У Кремлі дали зрозуміти: якщо Вірменія виходитиме з ЄАЕС або рухатиметься до ЄС, вона може втратити пільгові ціни на російський газ. Для країни, залежної від енергетичних поставок, це серйозний важіль.
Далі почалися торговельні обмеження. Росія обмежила ввезення плодоовочевої продукції з Вірменії — томатів, огірків, перцю, зелені, полуниці. Формально це пояснили фітосанітарними претензіями. Але політичний контекст очевидний: обмеження збіглися з передвиборчим загостренням, американсько-вірменськими угодами й публічною підтримкою Пашиняна з боку Трампа.
Раніше вже були проблеми з поставками мінеральної води «Джермук» і продукції Прошянського коньячного заводу. Для Вірменії такі рішення болючі: експорт до Росії залишається важливим для багатьох виробників.
30 травня Росія відкликала свого посла у Вірменії для консультацій у Москві. Формально — через кроки Єревана щодо зближення з ЄС, які, за версією російського МЗС, підривають співпрацю в межах ЄАЕС.
Це вже не просто сигнал роздратування. Це дипломатична ескалація.
Москва демонструє Вірменії: кожен крок до ЄС і США матиме ціну.
Чому Південний Кавказ став таким важливим
Боротьба за Вірменію — частина ширшої боротьби за Південний Кавказ. Цей регіон став значно важливішим через війни в Україні та на Близькому Сході, санкції проти Росії, проблеми з традиційними маршрутами й зростання ролі Середнього коридору між Європою та Азією.
Кавказ — це вузький, але стратегічний простір між Чорним і Каспійським морями. Через нього можуть проходити енергетичні, транспортні й цифрові маршрути, які з’єднують Європу, Туреччину, Центральну Азію та Китай.
Росія довго домінувала в регіоні, але зараз її позиції слабшають. Війна проти України виснажує ресурси Кремля. Азербайджан діє дедалі самостійніше. Туреччина посилює вплив через союз із Баку. США просувають TRIPP. ЄС шукає транспортні й енергетичні альтернативи. Китай зацікавлений у маршрутах у межах своєї ініціативи «Один пояс, один шлях».
У цій новій реальності Вірменія більше не є периферією. Вона стає ключовою ланкою майбутньої логістики між Європою та Азією.
Саме тому за неї борються.
Туреччина, Азербайджан і нова регіональна архітектура
Розворот Вірменії неможливо зрозуміти без ролі Азербайджану й Туреччини. Баку після перемоги в Карабаху отримав сильні позиції. Анкара, як стратегічний союзник Азербайджану, теж посилила вплив у регіоні.
Водночас Туреччина близька до відкриття кордону з Вірменією, який був закритий з 1993 року. Якщо це станеться, Вірменія отримає новий вихід у регіональну економіку, а її залежність від російських маршрутів зменшиться.
Для Єревана нормалізація з Туреччиною та мир із Азербайджаном — болючий, але потенційно історичний шанс. Вірменія може перестати бути блокованою країною й стати транзитним учасником регіональної інтеграції.
Для Кремля це загроза. Росія десятиліттями отримувала вигоду від невирішених конфліктів. Вони дозволяли їй залишатися потрібним посередником і гарантом. Якщо конфлікти почнуть закриватися без Москви, її роль різко зменшиться.
Грузія як попередження
Грузія — як приклад того, як європейський шлях може застопоритися. Після ухвалення закону про «іноземних агентів», який Захід назвав натхненним Кремлем, просування Грузії до ЄС фактично загальмувалося. Опозиція звинувачує грузинську владу у зближенні з Росією.
Для Вірменії це попередження. Європейська перспектива не є автоматичною. Вона може бути втрачена через внутрішній відкат, проросійський реванш, тиск на громадянське суспільство або політичну нестабільність.
Саме тому вибори 7 червня мають таке значення. Якщо після них Вірменія збереже прозахідний курс, вона може піти іншим шляхом, ніж Грузія. Якщо ж вибори приведуть до хаосу або проросійського реваншу, європейське вікно може закритися.
Український вимір: чому це важливо для Києва
Для України події у Вірменії мають пряме політичне значення. Це ще один приклад того, як Росія реагує на спробу пострадянської держави вийти з її орбіти.
Методи знайомі: погрози, економічний тиск, газовий шантаж, інформаційні кампанії, підтримка проросійських політиків, використання страху перед війною, звинувачення Заходу у «втягуванні» сусідів у ворожі блоки.
Україна проходила через це до 2014 року, під час Революції гідності, після підписання Угоди про асоціацію з ЄС і під час російської агресії. Тепер схожа логіка застосовується до Вірменії, хоч і в іншій формі.
Росія не визнає повного суверенітету сусідів, якщо їхній вибір не збігається з інтересами Москви. У кремлівській картині світу Вірменія, Україна, Молдова, Грузія чи Білорусь — це не повністю самостійні суб’єкти, а території, які мають залишатися в російській зоні контролю.
Саме тому успішний європейський розворот Вірменії був би важливим і для України. Він показав би, що російська сфера впливу продовжує руйнуватися не лише на полі бою, а й політично — через втрату довіри до Москви як союзника.
Чому Кремль боїться не лише Пашиняна
Росія боїться не особисто Пашиняна. Вона боїться того процесу, який він уособлює.
Пашинян може помилятися, мати високий антирейтинг, бути об’єктом критики через Карабах і складні компроміси з Азербайджаном. Але він став політичним символом спроби Вірменії вийти з російської залежності.
Для Кремля небезпечно, якщо ця спроба виявиться успішною. Адже тоді інші країни побачать: навіть держава з російською військовою базою, членством у ЄАЕС, залежністю від газу й великою діаспорою в Росії може поступово змінити курс.
Це руйнує головний міф Москви: що без Росії її сусіди приречені на хаос, війну й економічний крах.
Якщо Вірменія зможе домовитися з Азербайджаном, відкрити транспортні маршрути, залучити США та ЄС, отримати інвестиції й не втратити державність, це буде сильним ударом по російській пропаганді.
Що може статися після виборів
Після виборів можливі кілька сценаріїв.
Перший — переконлива перемога Пашиняна. У цьому разі він отримає мандат на продовження курсу до ЄС, реалізацію TRIPP, конституційні зміни, мирну угоду з Азербайджаном і поступовий вихід із російської орбіти. Росія, ймовірно, посилить тиск, але її можливості будуть обмежені політичною легітимністю уряду.
Другий — слабка перемога Пашиняна. Це дозволить йому зберегти владу, але зробить уряд уразливим до протестів, інформаційних атак і парламентської нестабільності. Кремль може спробувати поставити під сумнів його мандат.
Третій — проросійський реванш або блокування більшості. Якщо опозиційні сили зможуть сформувати антиурядову коаліцію, курс Вірменії може різко змінитися або принаймні загальмуватися. Мирний процес із Азербайджаном, TRIPP і євроінтеграційний рух опиняться під питанням.
Четвертий — післявиборча криза. Навіть якщо Пашинян переможе, Росія може підтримати наратив про нелегітимність результату, протестні акції або політичну дестабілізацію.
Саме четвертий сценарій може бути найбільш зручним для Кремля, якщо перемогти на виборах напряму не вдасться.
Головна інтрига: чи готовий Захід захищати вибір Вірменії
Найважливіше питання після виборів — не лише те, чи виграє Пашинян. Питання в тому, чи будуть США та ЄС готові підтримати Вірменію, коли Росія підвищить ціну її розвороту.
Єревану потрібні не тільки декларації. Йому потрібні інвестиції, енергетичні альтернативи, підтримка експорту, допомога у протидії дезінформації, безпекові консультації, політична підтримка мирного процесу та реальні економічні стимули для населення.
Росія тиснутиме через газ, торгівлю, міграційні зв’язки, інформаційні канали й проросійські політичні сили. Якщо Захід не зможе компенсувати хоча б частину цих ризиків, прозахідний курс може стати для багатьох вірмен надто дорогим.
Саме тому Вірменія є тестом для ЄС і США. Чи здатні вони не лише вітати розворот країни від Росії, а й допомогти їй пройти цей шлях?
Вірменія опинилася в моменті історичного вибору. Після десятиліть залежності від Росії вона намагається змінити стратегічний курс: зблизитися з ЄС і США, домовитися з Азербайджаном, відкрити транспортні маршрути, стати частиною нової регіональної економіки й позбутися ролі російського сателіта.
Для Кремля це небезпечний приклад. Саме тому Москва реагує агресивно: звинувачує ЄС у втягуванні Вірменії в «антиросійську орбіту», обурюється візитом Зеленського, погрожує «українським сценарієм», вимагає визначитися між ЄАЕС і ЄС, тисне газом, обмежує імпорт, відкликає посла та робить ставку на проросійські сили.
Вибори 7 червня стали кульмінацією цієї боротьби. Якщо Пашинян переможе і збереже контроль над політичним процесом, Вірменія може зробити найрішучіший крок до виходу з російської орбіти з моменту розпаду СРСР. Якщо ж Кремлю вдасться послабити його, заблокувати реформи або спровокувати кризу, Москва отримає шанс зупинити геополітичний розворот Єревана.
Південний Кавказ більше не є периферією. Це простір, де вирішується майбутнє транспортних шляхів між Європою та Азією, доступ до критичних ресурсів, роль США в регіоні, вплив Туреччини й Китаю та здатність Росії утримувати колишніх союзників.
Вірменія стала новим фронтом цієї боротьби. І саме тому її вибори можуть стати не лише внутрішньою подією, а й одним із найболючіших політичних ляпасів для путіна.
Вірменія дедалі активніше виходить з російської орбіти та зближується з ЄС і США. Саміти у Єревані, візит Зеленського, угоди з Вашингтоном щодо TRIPP, публічна підтримка Пашиняна з боку Трампа та європейські сигнали про підтримку вірменських прагнень викликали різку реакцію Москви. Росія погрожує Єревану економічними наслідками, дешевим газом, обмежує імпорт, відкликає посла та намагається підтримати проросійські сили перед виборами 7 червня. На кону — не лише влада Пашиняна, а й майбутнє Південного Кавказу, транспортних коридорів, миру з Азербайджаном і здатності Росії зберігати вплив на пострадянському просторі.
За матеріалами eurointegration.com.ua
