Україна на початку 2026 року розглядала надзвичайно амбітний сценарій тиску на Росію: закидати московський авіаційний вузол великими групами автономних дронів, здатних самостійно орієнтуватися та розпізнавати цілі. Мета полягала не в знищенні пасажирської авіації, а у тривалому паралічі цивільного авіасполучення, який мав вдарити насамперед по російській еліті.
За даними The Atlantic, план отримав кодову назву M&M’s — через концепцію застосування великої кількості невеликих, відносно дешевих і схожих між собою безпілотників. Для подолання російської протиповітряної оборони розглядалася можливість запускати до 1000 дронів за ніч у напрямку Москви та її аеропортів.
Однак операція так і не була реалізована. Однією з головних причин стали побоювання щодо цивільних жертв — передусім можливого ураження пасажирського літака. Інша проблема мала політичний характер: європейські союзники могли не підтримати сценарій, який фактично передбачав масштабну атаку на інфраструктуру цивільної авіації.
При цьому є важлива обмовка: існування самого плану офіційно не підтверджене Україною. Представники Офісу президента заперечували, що Київ готував таку операцію. Тому історія M&M’s наразі залишається реконструкцією журналістів, заснованою переважно на анонімних джерелах.
Що таке M&M’s і навіщо Україні могла знадобитися така операція
Публічна дискусія навколо M&M’s почалася після матеріалу The Atlantic Саймона Шустера, який посилається на двох співрозмовників, обізнаних із плануванням. За їхніми словами, українським військовим ішлося про створення такого масштабу безпілотної атаки, який міг би на тривалий час зробити московський повітряний простір непридатним для регулярних пасажирських рейсів.
Логіка операції була незвичною для традиційної воєнної кампанії.
Йшлося не про те, щоб зруйнувати аеропорти, знищити злітні смуги або вдарити по пасажирських літаках. Навпаки, головним ефектом мала стати постійна загроза атаки, яка змусила б авіакомпанії припиняти польоти.
У такому випадку Москва отримувала б фактично аналог повітряної блокади — без необхідності фізично знищувати всю авіаційну інфраструктуру.
Для Росії це мало б і практичний, і символічний ефект.
Після початку повномасштабного вторгнення цивільна авіація над Україною була фактично зупинена. Російські ж аеропорти протягом війни залишалися функціональними, хоча українські удари дедалі частіше змушували тимчасово обмежувати польоти. За даними, наведеними The Atlantic, лише в окремі періоди 2026 року московські та інші російські аеропорти неодноразово закривалися через загрозу українських дронів.
M&M’s мав перетворити ці короткочасні збої на системну проблему для російського цивільного авіасполучення.
Чому саме Москва
Вибір московського авіаційного вузла не був випадковим.
Столичні аеропорти — Шереметьєво, Домодєдово, Внуково та Жуковський — забезпечують значну частину міжнародного авіасполучення Росії. Для російської політичної та бізнесової еліти це також основний канал для міжнародних поїздок.
За даними The Atlantic, задум полягав у тому, щоб зробити міжнародні перельоти з Москви настільки нестабільними, щоб найбільш забезпечені громадяни Росії — чиновники, бізнесмени та представники еліти — відчули безпосередні наслідки війни. Серед перевізників, які продовжували літати до Москви, називали Turkish Airlines та Emirates.
Саме тут виникає ключова політична ставка.
Україна могла завдавати ударів по російських НПЗ, військових підприємствах, складах і логістиці, але це не обов’язково трансформувалося у прямий тиск на російське суспільство та еліти.
Закриття московського авіасполучення мало б інший ефект: війна переставала бути лише питанням фронту і державної інфраструктури — вона безпосередньо втручалася б у звичний спосіб життя тих, хто мав можливість подорожувати за кордон.
Автори задуму, за даними The Atlantic, розраховували, що це може створити додатковий внутрішній тиск на Кремль.
Чому потрібні були сотні або тисячі дронів
Ключовою проблемою була російська ППО.
Окремий безпілотник може бути знищений або збитий засобами протиповітряної оборони. Але велика кількість одночасних цілей створює зовсім іншу проблему.
Саме тому M&M’s передбачав масовість. За даними The Atlantic, оцінка доходила до 1000 апаратів за ніч.
Йшлося не про використання тисяч дорогих високотехнологічних ударних систем. Навпаки — концепція передбачала багато дешевших безпілотників, які можна виробляти та застосовувати у великих кількостях.
Це відповідає загальній логіці сучасної війни дронів: не обов’язково намагатися створити один універсальний і надзвичайно дорогий апарат, якщо противника можна перевантажити кількістю.
Влітку 2026 року Росія вже стикалася з атаками сотнями безпілотників за одну ніч. The Atlantic наводив повідомлення російської влади про 791 нібито збитий український дрон під час однієї з масованих атак, причому понад 600, за твердженням мера Москви, прямували до московського регіону.
Тому сама цифра у тисячу апаратів виглядала не як фантастичний сценарій, а як спроба перенести вже сформовану практику масованих нальотів на іншу задачу — не просто завдати шкоди, а тримати повітряний простір закритим протягом тривалого часу.
Головна відмінність M&M’s — дрони повинні були бачити самі
Найцікавіша частина історії — не кількість безпілотників, а рівень їхньої автономності.
Звичайний FPV- або ударний дрон потребує оператора, який у режимі реального часу передає йому команди. Це створює фундаментальну проблему: російські засоби радіоелектронної боротьби можуть глушити канал зв’язку.
Система з автономною навігацією на основі ШІ потенційно дозволяє прибрати цей вузол.
За описом The Atlantic, безпілотнику можна було завантажити карту маршруту та зображення об’єкта. Під час польоту його камера отримувала нові зображення місцевості, а бортова система порівнювала їх із попередньо завантаженими даними.
Тобто дрон мав би отримати можливість діяти за принципом:
знати, куди летіти → самостійно орієнтуватися → розпізнати задану ознаку → виконати запрограмовану дію.
Це принципово важливий злам.
Такій системі не обов’язково постійно підтримувати канал зв’язку з оператором. А отже, традиційне радіоелектронне глушіння стає значно менш ефективним.
Це продовження української “доктрини дронів”
Поява такого задуму не виникла на порожньому місці.
Україна за роки повномасштабної війни послідовно рухалася до максимальної автономізації безпілотних систем.
Одним із важливих етапів стала операція «Павутина», під час якої Україна використовувала дрони, доставлені безпосередньо поблизу російських військових об’єктів. За описом, наведеним у матеріалах про операцію, 117 безпілотників були приховані у вантажівках та доставлені на територію Росії, після чого використано дистанційне керування через інтернет.
M&M’s мав зробити наступний крок.
Не просто доставляти дрони ближче до цілі.
Не просто створювати захищений канал керування.
А прибрати оператора з критичної фази польоту.
І саме це перетворює M&M’s з чергової масованої атаки на експеримент із новою моделлю війни.
Роль Михайла Федорова
За інформацією The Atlantic, одним із головних архітекторів задуму був тодішній міністр оборони Михайло Федоров.
Саме Федорова українська влада у січні 2026 року призначила міністром оборони, наголосивши на його роботі з безпілотними системами, цифровізації та технологічному розвитку оборонного сектору.
У червні президентський сайт також повідомляв про співпрацю України та Німеччини у сфері протибалістичних спроможностей і виробництва наземних роботизованих систем, де Федоров виступав як міністр оборони.
За версією The Atlantic, Федоров працював над програмою M&M’s протягом значної частини року, сформував команду програмістів для створення систем ШІ-наведення та допоміг залучити європейське фінансування.
Українська влада не підтвердила, що M&M’s існував саме в описаному журналістами вигляді.
Липень став поворотним моментом
Підготовка операції, за даними The Atlantic, була призупинена після звільнення Федорова з посади в липні.
Саме його відставка стала частиною масштабної перебудови військового керівництва України. Федорова звільнили в середині липня, а його відставка спричинила політичну напругу та протести.
19 серпня Верховна Рада вже призначила новим міністром оборони Євгенія Хмару. За це рішення проголосували 312 депутатів.
Таким чином, на сьогодні є не просто технологічне питання — чи можна реалізувати M&M’s, — а й питання інституційної спадкоємності.
За версією джерел The Atlantic, нова команда потенційно могла б повернутися до задуму, але його відновлення вимагало б часу.
Чого насправді злякався Зеленський
Найважливіша деталь у всій історії — реакція президента.
За інформацією The Atlantic, Зеленський побоювався, що у разі ураження пасажирського літака операція буде сприйнята не як військовий удар по Росії, а як атака на цивільну авіацію. У матеріалах фігурує навіть формулювання про ризик того, що це матиме вигляд «піратства».
Це принципова межа.
Україна регулярно здійснює удари по військових цілях на території Росії. Але міжнародна легітимність таких операцій значною мірою залежить від характеру цілі та дотримання норм міжнародного гуманітарного права.
Московський аеропорт — це інфраструктура подвійного характеру: він може бути пов’язаний із державою та військовою логістикою, але одночасно є центром цивільних авіаперевезень.
А пасажирський літак — очевидно цивільний об’єкт.
Тому навіть одна помилка могла кардинально змінити політичний і юридичний характер операції.
Європа побоювалася не лише Росії
Другий фактор — реакція європейських партнерів.
У матеріалі The Telegraph аналітик The D Group Ед Арнольд припустив, що європейська нерішучість могла бути пов’язана з ризиком створення небезпечного прецеденту. Якщо європейські держави публічно підтримали б застосування автономних ударних систем проти цивільної авіаційної інфраструктури Росії, Москва могла б використати це як виправдання для аналогічних дій проти європейських аеропортів.
Це не означає, що Росія отримала б автоматичне «право відповісти».
Йдеться про інше: політичний поріг допустимого міг би знизитися.
Європейські держави мають значно більшу кількість великих міжнародних аеропортів, розвинену цивільну авіацію та критичну транспортну інфраструктуру. Тому сценарій взаємного поширення атак на цивільну авіацію для них був би особливо небезпечним.
Саме тому питання M&M’s виходить далеко за межі російсько-української війни.
Чи могла операція бути законною
Однозначної відповіді у стилі «дрони із ШІ заборонені» міжнародне право наразі не дає.
Міжнародний комітет Червоного Хреста зазначає, що автономні системи зброї не мають окремої універсальної договірної заборони, але на них поширюються загальні правила міжнародного гуманітарного права. Насамперед ідеться про розрізнення цивільних та військових об’єктів, пропорційність і обов’язок вживати запобіжних заходів під час атаки.
Саме тут і виникає головна проблема M&M’s.
Якщо дрон після запуску самостійно визначає, що саме він бачить, — людина фактично не контролює конкретний об’єкт, у який буде застосована сила.
У 2026 році ICRC прямо наголошує, що автономна зброя створює серйозні ризики через непередбачуваність її ефектів, можливу втрату людського контролю та труднощі із забезпеченням дотримання норм міжнародного гуманітарного права.
Тобто проблема не в самому слові «ШІ».
Проблема в тому, хто приймає фінальне рішення про застосування сили.
Чому навіть 90% впевненості — недостатньо
Особливо показовий епізод, наведений у матеріалах про технологію.
За словами журналіста, одна із систем ШІ-наведення дозволяла операторові встановлювати поріг упевненості алгоритму у розпізнаванні об’єкта. В експериментальному описі фігурували значення від 30% до 90%.
На перший погляд 90% може здатися дуже високим показником.
Але у бойовій системі це означає, що у кожній сотій ситуації алгоритм потенційно може помилятися, а за великої кількості дронів і повторних спроб абсолютне число помилок стає принципово важливим.
Якщо в повітря запускається один апарат, навіть низька ймовірність помилки може бути статистично невеликою проблемою.
Якщо запускається тисяча апаратів за ніч, питання вже інше.
Математика масованого застосування працює проти ідеї «майже безпомилкової» системи.
Навіть дуже точний алгоритм може створити неприйнятний ризик, якщо кількість рішень про застосування сили стає величезною.
Що саме планували робити з цивільними літаками
За даними The Telegraph, українська сторона, усвідомлюючи ризик для цивільної авіації, розглядала можливість заздалегідь попереджати авіакомпанії та закликати їх вивести літаки з небезпечної зони.
Цей аспект демонструє, що навіть автори задуму розуміли проблему.
Однак попередження саме по собі не вирішує її.
Літаки можуть перебувати в повітрі.
Можуть виникнути затримки.
Можуть змінитися маршрути.
Можуть залишатися пасажири та персонал на території аеропорту.
А головне — у випадку автономних систем далеко не завжди можна гарантувати, що кожен окремий апарат поводитиметься так, як очікує оператор.
Тому питання полягає не просто у тому, чи можна попередити цивільну авіацію.
Питання полягає у тому, чи можна гарантувати контроль над тисячами автономних машин після їхнього запуску.
M&M’s — це не просто історія про Москву
Попри всю увагу до московських аеропортів, стратегічне значення цієї історії набагато ширше.
Якщо описи журналістів точні, Україна розглядала сценарій, у якому:
- багато дешевих дронів компенсують слабкість кожного окремого апарата;
- автономна навігація дозволяє обходити радіоелектронне придушення;
- ШІ зменшує потребу у постійному дистанційному керуванні;
- масована атака створює не лише фізичну шкоду, а постійну заборонену з погляду авіакомпаній зону ризику;
- військовий ефект трансформується у політичний тиск.
Це вже нова концепція застосування зброї.
Не «вразити конкретний об’єкт».
А змінити поведінку всієї системи, створивши настільки високий операційний ризик, що цивільні компанії самі припинять діяльність.
Наскільки реально було закрити московське небо
Повністю оцінити технічну здійсненність M&M’s без доступу до реальних характеристик систем неможливо.
Відомо лише, що Україна вже здатна проводити масовані далекі атаки сотнями дронів, а автономні системи наведення розвиваються як окремий напрям.
Проте між здатністю запустити велику кількість безпілотників і здатністю стабільно контролювати повітряний простір навколо одного з найбільших авіаційних вузлів світу існує велика різниця.
Російська ППО не є однорідною системою: вона включає різні комплекси, засоби радіоелектронної боротьби, мобільні групи, авіацію та інші компоненти.
Тому навіть 1000 дронів за ніч не означали б автоматично 1000 проривів.
Математика такої операції будується на іншому: навіть якщо більшість апаратів буде знищено, невеликої частини може бути достатньо, щоб змусити авіаційну систему припинити роботу через правила безпеки.
І саме це робить концепцію потенційно ефективною.
Парадокс: чим менше потрібно влучань, тим небезпечніша операція
У звичайному ударі результат визначається кількістю знищених цілей.
У M&M’s результат міг визначатися самим фактом наявності дронів у небезпечній зоні.
Цивільна авіація не може працювати за принципом військового підрозділу: «більшість загроз ми перехопили, тому решта допустима».
Для авіакомпанії навіть невелика ймовірність зіткнення може бути достатньою, щоб скасувати рейс.
Отже, українська операція могла б отримати значний ефект навіть без масштабного фізичного руйнування аеропортів.
Але той самий механізм підсилює ризик випадкової трагедії.
Щоб закрити аеропорт, необов’язково збити літак. Але достатньо створити ситуацію, у якій його безпечно запустити вже неможливо.
Чому це могло стати політичним ударом по Кремлю
Ідея M&M’s базувалася на припущенні, що війна має боліти не лише військовій машині Росії, а й тим групам, які забезпечують політичну стабільність режиму.
Для пересічного росіянина закриття московських аеропортів означає затримки та незручності.
Для представника еліти, який регулярно літає до Туреччини, ОАЕ чи інших країн, це вже пряме обмеження способу життя.
Однак перетворити такі незручності на політичний тиск — значно складніше.
Російська система ухвалення рішень не обов’язково реагує на економічний дискомфорт еліт так, як демократична політична система.
Тому стратегічний розрахунок M&M’s містив значну кількість припущень.
Українська сторона могла створити проблему.
Але не було гарантії, що російська еліта після цього почне вимагати від Кремля завершення війни.
Найбільший результат операції міг бути не військовим
Попри всі питання, M&M’s показує одну важливу тенденцію: Україна шукає способи конвертувати технологічну перевагу у політичний ефект.
Сама по собі технологія дрона не виграє війну.
Але якщо сотні недорогих автономних систем змушують працювати значно дорожчі системи ППО, паралізують транспорт, підвищують страхування, створюють затримки й змушують авіакомпанії змінювати маршрути, виникає ефект, набагато більший за вартість окремого безпілотника.
Це один із фундаментальних принципів сучасної війни дронів:
дешевий напад може змусити противника витрачати значно дорожчі ресурси на захист.
Але автономна війна створює нову проблему відповідальності
Є ще один аспект, який може виявитися важливішим за сам M&M’s.
Якщо оператор натискає кнопку, а далі алгоритм сам обирає об’єкт для ураження, то виникає питання:
хто відповідає за помилку?
Розробник?
Командир?
Оператор?
Військове відомство?
Держава?
Алгоритм?
Очевидно, що останній юридично не може бути стороною відповідальності.
ICRC прямо наголошує: правові обов’язки у сфері міжнародного гуманітарного права не можуть бути передані машині або програмному забезпеченню. Відповідальність залишається на людях, які розробляють, активують і застосовують систему.
Саме тому міжнародна дискусія навколо автономної зброї дедалі більше зосереджується не на питанні «чи можна використовувати ШІ», а на питанні скільки людського контролю має залишатися у критичному циклі застосування сили.
Що буде з M&M’s після зміни керівництва
Немає підтверджень, що Україна справді здійснювала підготовку описаної атаки саме в такому форматі.
Немає і підтверджень, що нове керівництво Міністерства оборони вирішило відновити проєкт.
Водночас сама технологічна база, на якій він нібито будувався, нікуди не зникла.
19 серпня Верховна Рада призначила Євгенія Хмару міністром оборони України. Серед його заявлених пріоритетів — посилення військових спроможностей і використання технологій.
Тому питання фактично зводиться до двох сценаріїв.
Перший — Україна остаточно відмовиться від M&M’s через ризики для цивільної авіації та міжнародні наслідки.
Другий — концепцію буде переглянуто: наприклад, автономні системи використовуватимуть проти чітко визначених військових цілей, а не проти транспортної інфраструктури із високою концентрацією цивільних.
Другий сценарій виглядає значно легітимнішим з погляду міжнародного гуманітарного права, хоча конкретна законність завжди залежатиме від характеру цілі, умов атаки та очікуваної шкоди.
Головна історія — не про московські аеропорти
Історія M&M’s важлива навіть у тому випадку, якщо журналістські повідомлення про неї частково перебільшені або окремі деталі виявляться неточними.
Вона демонструє, наскільки далеко зайшла технологічна трансформація війни.
Ще кілька років тому основною проблемою ударного дрона був канал зв’язку з оператором.
Тепер дедалі більшу роль відіграють системи, які можуть орієнтуватися самостійно.
Наступний етап — рої, які можуть діяти одночасно.
Після цього виникає ще складніше питання: що станеться, якщо система отримає право самостійно приймати рішення про застосування сили?
Саме тому M&M’s — це не лише історія про те, як Україна могла спробувати закрити московські аеропорти.
Це історія про межу, до якої сучасна війна може дозволити собі технологічний експеримент.
Україна шукає способи компенсувати чисельну й ресурсну перевагу Росії технологіями. Росія, своєю чергою, також прискорює розвиток безпілотних і автономних систем. І в цій гонці поступово змінюється сама логіка бойових дій: оператор дедалі рідше безпосередньо керує апаратом, а алгоритм дедалі частіше визначає, що саме бачить машина.
Тому головний урок M&M’s може бути несподіваним.
Найважливішим результатом операції, яка так і не відбулася, стало не те, що Москва могла залишитися без літаків. А те, що війна вже підійшла до моменту, коли тисячі машин можуть одночасно діяти там, де рішення людини відбувається лише на початку ланцюга.
І саме тут проходить нова межа війни — між дистанційною зброєю та автономною зброєю.
Між дроном, яким керує людина, і системою, якій людина лише задає завдання.
Між рішенням атакувати та алгоритмом, який визначає, що саме він вважає ціллю.
За нинішніми нормами міжнародного гуманітарного права відповідальність за це все одно залишається на людині. Але технологічно світ уже наближається до ситуації, коли найбільш складним питанням буде не «чи здатен дрон виконати наказ», а чи здатна людина зберегти достатній контроль над тим, що цей наказ означатиме на практиці.
