Російські НПЗ скорочують виробництво, окупований Крим потерпає від дефіциту бензину й електроенергії, а на фронті Москва дедалі частіше замінює бронетехніку мотоциклами та інфільтраційними групами. Події початку липня показують, що українська стратегія системного тиску на тилові комунікації Росії поступово перетворюється на один із ключових чинників війни.
Українські далекобійні удари вже не виглядають як серія окремих атак на російські нафтопереробні заводи, склади пального чи електричні підстанції. Вони дедалі більше складаються в єдину кампанію, спрямовану на ослаблення всієї системи забезпечення російської війни — від виробництва бензину в глибокому тилу до доставки пального підрозділам на окупованих територіях.
На початку липня 2026 року наслідки цієї кампанії стали особливо помітними. Російська нафтопереробна промисловість уже не встигає задовольняти внутрішній попит на бензин. Федеральний центр змушений використовувати резерви, збільшувати імпорт із Білорусі та запроваджувати регіональні обмеження. В окупованому Криму проблеми з пальним поєднуються з перебоями в електропостачанні та атаками на морські перевезення.
Одночасно на фронті Росія не змогла досягти підтверджених проривів на більшості ключових напрямків. Її війська продовжують атакувати, але дедалі частіше покладаються на невеликі інфільтраційні групи, мотоцикли, квадроцикли та ударні безпілотники. Україна, зі свого боку, намагається не лише стримувати наступ, а й руйнувати інфраструктуру, яка дозволяє Росії підтримувати його інтенсивність.
Так формується нова логіка війни: боротьба точиться не лише за населені пункти та позиції на передовій, а й за здатність однієї зі сторін виробляти, накопичувати, перевозити й розподіляти пальне, електроенергію, боєприпаси та техніку.
Росії бракує бензину
Найпомітнішим наслідком українських ударів стало падіння російського виробництва бензину.
За оцінками, наведеними в матеріалі з посиланням на Reuters, російські підприємства виробляють обсяги бензину, які відповідають лише приблизно 65% середнього сезонного споживання. У піковий літній період попит у Росії може сягати 115–120 тисяч тонн на добу, тоді як дефіцит оцінюється приблизно у 40–45 тисяч тонн щодня. У червні виробництво вже приблизно на чверть відставало від внутрішнього попиту.
Для компенсації нестачі Москва використовує федеральні запаси та щодня отримує близько 6000 тонн бензину з Білорусі. Однак ці заходи лише частково закривають розрив між виробництвом і споживанням.
Ключова проблема полягає не тільки в загальному скороченні обсягів переробки. Українські удари виводять з ладу окремі установки, без яких неможлива нормальна робота всього підприємства. Так сталося із Саратовським нафтопереробним заводом, який 7 липня зупинився після пошкодження єдиної установки первинної переробки нафти CDU-6. Завод уже припиняв роботу після попередніх атак у березні та травні 2026 року.
Удари також змусили тимчасово зупиняти виробництво на великих підприємствах, зокрема на НПЗ «Лукойл-Нижегороднафтооргсинтез» та Омському нафтопереробному заводі.
Це важлива зміна. Навіть якщо Росія має значні запаси сирої нафти, вона не може використовувати її без достатніх потужностей із переробки. Нафта сама по собі не заправляє танки, вантажівки, літаки чи цивільні автомобілі. Для цього потрібні бензин, дизельне пальне, авіаційний гас та інші продукти, які виробляються на складних технологічних установках.
Ремонт таких установок може тривати тижнями або місяцями, особливо якщо пошкоджене імпортне обладнання, доступ до якого обмежений санкціями.
Кремль уже визнає проблему
Ще донедавна російська влада намагалася применшувати вплив українських ударів по нафтопереробній промисловості. Проте 10 липня російський віцепрем’єр Олександр Новак визнав, що частина НПЗ частково зупинила виробництво через атаки українських безпілотників.
Влада пообіцяла організувати додаткове постачання бензину до регіонів. Водночас місцеві адміністрації вже почали обмежувати продаж пального. У деяких регіонах жителів закликають менше їздити автомобілями та, де можливо, працювати дистанційно, щоб скоротити споживання бензину.
Ознаки дефіциту помітні навіть за межами Росії.
Казахстан розгорнув уздовж кордону 59 поліцейських постів і посилив контроль за виїздом іноземних автомобілів. Причиною стало різке збільшення кількості спроб нелегально вивезти бензин із Казахстану до Росії.
Це означає, що різниця в доступності та вартості пального вже створила транскордонний чорний ринок. Російські споживачі й посередники намагаються компенсувати внутрішній дефіцит закупівлями в сусідній країні.
Тактичні удари України поступово спричиняють економічний ефект, який поширюється далеко за межі конкретного пошкодженого заводу.
Ніч ударів: від Кубані до Ленінградської області
У ніч із 9 на 10 липня українські сили атакували одразу кілька об’єктів російської енергетичної та паливної інфраструктури.
Однією з головних цілей став Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї, приблизно за 355 кілометрів від лінії фронту. Його проєктна потужність становить до 6,6 мільйона тонн нафти на рік. Після удару на території підприємства виникла пожежа.
На супутникових знімках зафіксували ураження резервуарів, технічних естакад та установки ЕЛОУ-АВТ-5 на Ільському нафтопереробному заводі.
Фото з наслідками нещодавньої атаки на підприємство опублікував Telegram-канал Exilenova+.
Модифікації серії АВТ-5 розраховані на переробку від 1,5 до 3 мільйонів тонн сирої нафти на рік.
Цей об’єкт атакували 10 липня, він розташований у Краснодарському краї РФ. Очевидці опублікували низку відео у соцмережах, на яких видно горіння і дим над заводом.
Місцева влада традиційно для Росії заявила, що пожежа на підприємстві сталася внаслідок падіння «уламків БпЛА».
Ільський нафтопереробний завод (ТОВ «КНГК-ІНПЗ») — це одне з найбільших приватних нафтопереробних підприємств зазначеного регіону.
Воно відіграє важливу роль у забезпеченні паливом як внутрішнього ринку, так і експорту. Завод розташований у станиці Ільській Сєверського району, приблизно за 30 км від Краснодару.
Виробничий комплекс спеціалізується на первинній переробці нафти та випуску нафтопродуктів, зокрема дизельного пального, бензину, мазуту та бітуму.
Проєктна потужність цього нафтопереробного заводу становить близько 6,6 мільйона тонн нафти на рік.
Цей НПЗ також є важливою ланкою у постачанні пального на тимчасово окуповані території України та для військових частин у Південному військовому окрузі РФ.
Українські сили також атакували:
- нафтовий термінал «Курганнафтопродукт» у Таганрозі;
- нафтобазу «Азовнафтопродукт» в Азові;
- термінал «Новатек» в Усть-Лузі Ленінградської області;
- імовірно, нафтопереробний комплекс «ТАІФ-НК» у Нижньокамську.
Відстані між цими об’єктами вимірюються сотнями й навіть понад тисячею кілометрів. Усть-Луга розташована приблизно за 855 кілометрів від міжнародного кордону України, а Нижньокамськ — приблизно за 1115 кілометрів.
У російському Нижньокамську, що розташований в Татарстані, загорівся нафтопереробний завод (НПЗ).
Відео та фото від очевидців публікують моніторингові канали Supernova+ і Exilenova+.
На кадрах, знятих з автомобіля, видно, що на території підприємства щось горить а в небо здіймається густий чорний дим.
На оприлюдненому фото з більшої відстані від підприємства теж видно дим від пожежі. Водночас наразі невідомо, що стало причиною горіння. Про атаку на НПЗ сьогодні не повідомлялося.
Попередній удар
Нагадаємо, що вранці 8 липня українські безпілотники уразили в Нижньокамську «Нижнекамскнефтехим», дим від пожежі якого фіксували очевидці у сусідніх населених пунктах.
Підприємство є одним із найбільших нафтохімічних заводів Росії та Європи, що спеціалізується на виробництві синтетичних каучуків, базових полімерів та іншої продукції органічного синтезу.
Підприємство є ключовим елементом нафтохімічної інфраструктури Росії та важливим центром експорту продукції нафтохімії на світові ринки.
Українські безпілотники уразили нафтовий термінал у морському порту російського Таганрога і нафтобазу в місті Азов Ростовської області.
Про це повідомляє Telegram-канал Exilenova+ та публікує відео пожежі на цих об’єктах.
Атака на термінал тривала з ночі, а нафтобазу уразили вже зранку 10 липня.
Кадри від очевидців з місця події свідчать, що для цих ударів Сили оборони України застосували вітчизняні дрони-камікадзе FP-1 або навіть FP-2, адже атаковані об’єкти розташовані відносно недалеко від лінії фронту.
Горіння резервуарів попередньо зафіксовано на нафтовому терміналі «Курганнефтепродукт» у морському порту міста Таганрог.
Основна функція терміналу — зберігання та перевалка російських нафтопродуктів на морські судна в Азовському морі.
Окрім того, уражені резервуари на території нафтобази у місті Азов, яке розташоване неподалік Ростова-на-Дону.
Місцеві жителі у мережі публікують безліч відео та фото з палаючими резервуарами і густим чорним димом, який вже розтягнувся на кілометри.
На кадрах видно, що росіяни намагалися захистити резервуари від безпілотників сітками, однак вони не допомогли.
Ці удари є продовженням системного тиску Сил оборони України на російську інфраструктуру зі зберігання та транспортування нафти і палива.
Географія ударів демонструє, що українська кампанія охоплює не лише прикордонні райони чи південь Росії. Під загрозою опиняються підприємства в центральних, північно-західних та східних регіонах.
Це змушує Росію розпорошувати засоби протиповітряної оборони, мобільні вогневі групи та інші ресурси між фронтом, великими містами, військовими підприємствами, НПЗ, портами й електростанціями.
Захистити одночасно всі потенційні цілі практично неможливо.
Від ударів по НПЗ — до ізоляції Криму
Особливе місце в українській кампанії посідає окупований Крим.
Тут Україна намагається впливати відразу на три складові російської логістики:
- постачання пального;
- електропостачання;
- морські перевезення.
Українські сили атакували низку електричних підстанцій на півострові, зокрема «Берегове», «Майнаки», «Саки», «Новоозерна» та «Медведєве». Після ударів виникли перебої з електроенергією, а в Севастополі окупаційна влада запровадила тимчасові обмеження електропостачання, щоб уникнути перевантаження системи.
Одночасно Україна посилила атаки на судна, які можуть бути залучені до перевезення пального та інших вантажів.
За повідомленнями української сторони, у ніч із 9 на 10 липня були атаковані щонайменше 13 суден різних типів. Серед них називали танкери, суховантажні судна, пором, буксир і допоміжне судно російського флоту.
Сили оборони уразили 18 суден росіян, які забезпечували логістику для окупованого Криму.
За інформацією Генштабу, серед уражених плавзасобів — 13 танкерів, три суховантажні судна, один паром та одне допоміжне судно.
У Силах безпілотних систем повідомили, що в ніч на 10 липня дрони уразили 13 суден так званого тіньового флоту Росії на підходах до тимчасово окупованого Криму.
Упродовж останніх 120 годин підрозділи Сил безпілотних систем уразили загалом 48 одиниць плавзасобів противника.
Наразі триває уточнення ступеня завданих збитків, а також остаточних результатів ураження.
Для ударів найчастіше застосовують ударні дрони FP-1 компанії Fire Point.
За даними українських військових, зазначені судна використовують для забезпечення військової логістики російської федерації, транспортування паливно-мастильних матеріалів, військових вантажів та інших ресурсів, необхідних для ведення збройної агресії проти України.
Російський комерційний флот уже намагається організовувати мобільні групи для захисту суден від українських дронів. Водночас жителі окупованого Криму дедалі частіше їздять по бензин до Росії та перевозять його назад на півострів.
Це свідчить, що дефіцит перестає бути суто військовою проблемою. Він безпосередньо впливає на цивільне життя, транспорт, торгівлю та роботу окупаційної адміністрації.
Мета українських дій, імовірно, полягає не в повній фізичній блокаді півострова, а у постійному підвищенні вартості його утримання для Росії. Кожна пошкоджена підстанція, атакований танкер або знищений склад змушує Москву шукати обхідні маршрути, виділяти додаткові ресурси на охорону та скорочувати резерви.
Війна переходить у боротьбу за логістику
Події на фронті показують, чому удари по тилу мають стратегічне значення.
На більшості напрямків 9–10 липня російські війська продовжували наступальні дії, але не досягли підтвердженого просування. Це стосувалося півночі Сумської області, районів на північ і північний схід від Харкова, Куп’янського, Боровського, Добропільського, Новопавлівського, Гуляйпільського та західної частини Запорізької області.
Росія не відмовилася від наступу, але характер її дій змінюється.
Замість великих механізованих колон дедалі частіше використовуються:
- малі піхотні групи;
- інфільтрація між українськими позиціями;
- мотоцикли та квадроцикли;
- легкі транспортні засоби;
- масове застосування FPV-дронів;
- дистанційне мінування;
- удари по дорогах та пунктах постачання.
Ця тактика частково є відповіддю на насичення фронту безпілотниками. Велика броньована колона стає легкою мішенню ще до наближення до українських позицій. Мала група менш помітна, однак має обмежені можливості для закріплення, постачання й утримання захопленої території.
На окупованій частині Запорізької області російські війська дедалі частіше використовують мотоцикли, всюдиходи та іншу легку техніку. Українська сторона пов’язує це як із нестачею бронетехніки, так і з прагненням зменшити втрати від ударних дронів.
Така армія може продовжувати тиснути на окремих ділянках, але значно сильніше залежить від стабільної роботи тилових маршрутів. Малим групам необхідно регулярно доставляти боєприпаси, воду, їжу, батареї, засоби зв’язку та евакуювати поранених.
Саме тому удари по вантажівках, паливозаправниках, складах і дорогах стають не менш важливими, ніж знищення штурмових підрозділів безпосередньо на передовій.
Слов’янськ і Краматорськ: підготовка поля бою дронами
На Слов’янському напрямку російські війська намагалися проникати невеликими групами, тоді як Україна проводила контратаки.
За даними української бригади, російські підрозділи мають проблеми з постачанням. На окремих позиціях командування фактично припинило регулярну доставку необхідних вантажів, а деяких військових залишають без належного забезпечення.
Паралельно Росія завдає ударів керованими авіабомбами по переправах через Сіверський Донець і намагається ускладнити українську логістику в районі Слов’янська.
На Краматорському напрямку помітна інша тенденція. За словами представника української бригади, протягом приблизно півтора тижня російські війська скоротили інтенсивність наземних атак, але значно збільшили кількість ударів безпілотниками.
Російське командування, за даними української розвідки, передало підрозділам близько тисячі дронів «Молнія» для посилення ударів по Краматорську. Ці апарати застосовуються проти доріг, військової техніки та цивільного транспорту.
Імовірна мета Росії — не штурмувати Краматорськ безпосередньо, а поступово ускладнювати постачання міста, створювати небезпечну зону навколо нього та готувати умови для оточення.
Таким чином, обидві сторони намагаються застосовувати схожу загальну логіку: не обов’язково відразу атакувати добре укріплений населений пункт, якщо можна спершу зруйнувати його комунікації.
Покровськ: Росія накопичує резерви, Україна б’є по управлінню
Покровський напрямок залишається одним із найважливіших.
Російські війська намагалися проводити інфільтраційні операції, зокрема в районі Шевченка. Водночас українські сили продовжували виявляти й атакувати російські позиції та техніку.
За даними 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ, Росія розгорнула в цьому районі значні резерви. Тут діють підрозділи 41-ї та 51-ї загальновійськових армій, а також 76-ї повітряно-десантної дивізії.
Російський задум може полягати у просуванні через Гришине в напрямку Добропілля з півдня. Українські війська намагаються зірвати цей план, блокуючи російську логістику та завдаючи ударів по скупченнях особового складу, командних пунктах і центрах управління безпосередньо в Покровську.
Це показує, що контроль над містом або його окремими районами ще не гарантує Росії свободи дій. Якщо маршрути постачання перебувають під постійним спостереженням і ударами, російським підрозділам складно накопичувати сили та перетворювати локальне просування на оперативний прорив.
Українські контратаки та суперечлива карта фронту
На низці ділянок реальна ситуація відрізняється від заяв російських джерел.
У районі Костянтинівки та Дружківки російські мілблогери були змушені визнати присутність або просування українських військ у місцях, які раніше оголошували контрольованими Росією.
Геолокаційні матеріали також свідчили, що українські сили утримують позиції в Марковому та західній частині Малинівки, попри попередні заяви про російські успіхи.
На Олександрівському напрямку геолокаційні відео вказували на нещодавнє просування українських сил на схід від Новохацького. Російські джерела визнавали, що невеликі українські групи заважають російським військам повністю контролювати та «зачищати» цей район.
Ці епізоди демонструють головну проблему оцінювання сучасного фронту. В умовах інфільтраційної війни лінія зіткнення вже не завжди є чіткою. В одному населеному пункті можуть одночасно діяти невеликі групи обох сторін. Контроль над посадкою, будівлею або дорогою може змінюватися кілька разів.
Тому повідомлення про «захоплення» території часто не означає її стійкого утримання.
Середня дальність стає окремим рівнем війни
Поряд із далекобійними атаками на території Росії Україна нарощує удари середньої дальності по окупованих районах.
Поблизу Донецька українські сили атакували завод зі складання безпілотників, склад наземних роботизованих платформ та місця перебування російських військових. Повідомлялося також про удари по електропідстанції в Шахтарську, вантажівці в Горлівці та виробничому об’єкту в Новоазовську.
Оператори дронів 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ ЗСУ отримали на озброєння вітчизняні ударні БпЛА FP-2.
Про це повідомила пресслужба корпусу у соцмережах.
Десантники за допомогою цих безпілотників вже уразили низку об’єктів російських окупантів на околицях Донецька.
Військові на оприлюдненому відео показали ураження противника та підготовку дронів FP-2 до бойового застосування.
Одне із ключових завдань українських оборонців наразі — зменшення можливостей ворога забезпечувати здатність вести бойові дії.
Тому воїни 7-го корпусу ДШВ застосовують весь спектр засобів middle strike.
«Під час чергової антилогістичної операції 237-й окремий батальйон безпілотних систем 7-го корпусу ДШВ завдав серії ударів комплексами Fire Point по об’єктах на околицях Донецька», – розповіли у корпусі.
Цей район є одним із ключових логістичних вузлів російського угруповання на Донеччині. Саме звідси окупанти підтримують підрозділи, які ведуть наступальні дії, зокрема на Покровському напрямку.
За даними військових, дронарі знищили цех збірки та підготовки до польотів ворожих FPV-дронів, важких ударних бомберів, а також уразили склади. Крім того, під удар потрапило місце розташування особового складу противника.
FP-2 повторює конструкцію далекобійного безпілотника FP-1, однак призначений для оперативно-тактичних ударів.
У Запорізькій області було атаковано склад паливно-мастильних матеріалів поблизу Розівки та знищено два паливозаправники на трасі Мелітополь — Бердянськ.
Удари по енергетичних об’єктах спричинили масштабні відключення на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей.
Командир 1-го окремого штурмового полку Дмитро Філатов заявив, що протягом двох місяців українські сили втричі збільшили кількість ударів середньої дальності по окупованій території.
Це важливий показник. Україна формує ешелоновану ударну систему:
- тактичні FPV-дрони працюють безпосередньо біля лінії фронту;
- засоби середньої дальності атакують склади, командні пункти та логістику в оперативному тилу;
- далекобійні дрони й ракети уражають НПЗ, термінали, промислові підприємства та енергетичні об’єкти в Росії.
У результаті російська система забезпечення зазнає тиску на всіх рівнях.
Росія відповідає масованими атаками на Україну
Українська кампанія проти російського тилу не означає, що Москва втратила здатність завдавати масштабних ударів.
У ніч із 9 на 10 липня Росія запустила по Україні 137 безпілотників різних типів, зокрема «Шахеди», «Гербери», «Італмаси», дрони-приманки та баражуючі боєприпаси.
За даними Повітряних сил України, 114 апаратів було збито або подавлено. Водночас 18 безпілотників уразили 16 об’єктів, ще в чотирьох місцях зафіксували падіння уламків.
Під ударами опинилися медичні, паливні, транспортні, водопровідні, енергетичні та цивільні об’єкти в Чернігівській, Дніпропетровській, Миколаївській та Одеській областях. Відключення електроенергії фіксували також у Донецькій, Сумській та Харківській областях.
Окремим напрямком російської кампанії стали атаки на українські автозаправні станції та сховища пального.
Удари по АЗС фіксували в Запоріжжі, Чернігівській, Донецькій та Дніпропетровській областях. У Запоріжжі внаслідок атаки були поранені п’ятеро цивільних.
Такі удари мають одночасно військову, економічну та психологічну мету. Росія намагається пошкодити паливну інфраструктуру України, ускладнити перевезення та створити відчуття небезпеки навіть далеко від активної лінії фронту.
Фактично обидві сторони ведуть боротьбу за паливну стійкість. Проте між їхніми кампаніями є принципова різниця: Росія системно атакує також цивільні об’єкти й міську інфраструктуру, тоді як українські далекобійні удари переважно спрямовуються на об’єкти, пов’язані з російською воєнною економікою, енергетикою та логістикою.
Чи може паливна криза вплинути на політичну стабільність Росії
Проблеми з бензином уже мають внутрішньополітичний вимір.
Російський державний центр вивчення громадської думки повідомив, що на початку липня рейтинг схвалення путіна знизився до 66%, а показник довіри — до 72,3%.
Зниження відбулося після різкішого падіння наприкінці червня та кількох місяців поступового погіршення показників.
Прямо пов’язати коливання рейтингів лише з дефіцитом бензину неможливо. На громадські настрої впливають інфляція, воєнні втрати, мобілізаційні ризики, рівень доходів, санкції та загальне погіршення економічної ситуації.
Однак паливний дефіцит має особливе політичне значення, оскільки його важко приховати пропагандою. Якщо водій не може заправити автомобіль або змушений стояти в черзі, офіційні заяви про стабільність сприймаються значно менш переконливо.
Нестача бензину також створює каскадний ефект. Зростають транспортні витрати, дорожчає доставка товарів, ускладнюється робота сільського господарства та регіонального бізнесу. Регіони починають конкурувати за обмежені обсяги пального, а федеральному центру доводиться вирішувати, кому надати пріоритет.
Паливна криза в Росії дедалі більше нагадує не побутову проблему, а новий вид “народних розваг”: поки одні росіяни безуспішно намагаються заправити автомобіль, інші вже з’ясовують стосунки кулаками просто біля колонок АЗС.
У мережі опублікували відео, на якому мешканка одного з регіонів РФ емоційно розповідає, що після кількагодинної черги так і не змогла купити пальне. За її словами, працівники АЗС повідомили про припинення продажу бензину.
Жінка також скиглить, що через перебої зі зв’язком не може вести бізнес і зв’язатися з чоловіком, а запасу пального їй не вистачить навіть, щоб повернутися додому.
“У нас не работает сеть, я не могу вести бизнес. Мы не можем машины свои заправить. Бл#дь, мне не хватит даже домой доехать”, – скиглить росіянка.
На інших оприлюднених кадрах зафіксовано, як через чергу на АЗС двоє чоловіків влаштували бійку.
Один із них повалив іншого на землю, тоді як решта присутніх замість втручання спостерігали за сутичкою та знімали її на телефони.
Для авторитарної системи це небезпечно не тому, що один дефіцит автоматично спричинить політичну кризу, а тому, що він демонструє нездатність влади гарантувати базову стабільність.
Російські провокації проти НАТО як паралельна загроза
Оцінка за 10 липня містить і ширший міжнародний контекст.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив, що Варшава має достовірну інформацію про можливі російські провокації проти неназваних країн НАТО. Франція також фіксує збільшення кількості провокаційних дій Росії.
Раніше повідомлялося, що Сполучені Штати попереджали Польщу про можливість обмеженої військової провокації з боку Москви.
Такі дії можуть мати різні форми: порушення повітряного простору, диверсії, кібератаки, інциденти на морі, пошкодження критичної інфраструктури або операції під фальшивим прапором.
Для Кремля провокації можуть бути способом перевірити швидкість реакції НАТО, посилити страх у європейських суспільствах і створити суперечки між союзниками щодо межі, після якої необхідно застосовувати колективну відповідь.
Показово, що можливе посилення зовнішніх провокацій відбувається в момент, коли Росія стикається з дедалі більшими внутрішніми проблемами. Ескалація за межами України може використовуватися і як інструмент тиску, і як спосіб відвернути увагу від економічних та військових труднощів.
Що означають події початку липня
Ситуація станом на 10 липня не свідчить про швидкий крах російської воєнної машини.
Росія зберігає великі людські ресурси, значні запаси озброєння, здатність виробляти безпілотники та регулярно завдавати масованих ударів по Україні. Її війська продовжують атакувати на багатьох напрямках і шукати слабкі місця в українській обороні.
Проте стає помітною інша тенденція: вартість продовження війни для Росії зростає.
Москва змушена одночасно:
- ремонтувати пошкоджені НПЗ;
- перерозподіляти бензин між регіонами;
- імпортувати пальне;
- захищати порти й танкери;
- посилювати охорону електричних підстанцій;
- прикривати сотні промислових і військових об’єктів;
- відновлювати склади та логістичні маршрути на окупованих територіях;
- забезпечувати підрозділи, які діють малими групами на розтягнутому фронті.
Кожна окрема атака може мати обмежений ефект. Але серія ударів по різних ланках однієї системи створює накопичувальний результат.
Пошкодження НПЗ скорочує виробництво. Дефіцит бензину змушує використовувати резерви. Атаки на танкери ускладнюють морську доставку. Удари по підстанціях порушують роботу портів і складів. Знищення паливозаправників у тилу зменшує можливості забезпечення фронту. Дрони над дорогами роблять останні кілометри логістики дедалі небезпечнішими.
У цій системі немає одного об’єкта, знищення якого завершить війну. Але є велика кількість вузлів, постійний тиск на які поступово знижує ефективність російської армії.
Війна на виснаження стає війною систем
Головний висновок полягає в тому, що російсько-українська війна дедалі більше перетворюється на змагання не лише армій, а й цілих систем.
Перемагає не обов’язково та сторона, яка захопила більше полів чи посадок протягом окремого тижня. Вирішальне значення має здатність:
- виробляти озброєння;
- ремонтувати техніку;
- захищати критичні підприємства;
- забезпечувати війська пальним;
- підтримувати стабільну енергетику;
- швидко замінювати втрачені ресурси;
- зберігати політичну та суспільну стійкість.
Україна намагається компенсувати чисельну й ресурсну перевагу Росії технологіями, розвідкою, високоточною зброєю та системним руйнуванням тилу.
Росія відповідає масовістю безпілотників, керованими авіабомбами, інфільтраційною тактикою та ударами по українській цивільній інфраструктурі.
Поки що жодна зі сторін не отримала вирішальної переваги. Однак паливний дефіцит у Росії, перебої в окупованому Криму, проблеми російської фронтової логістики та відсутність значного просування на більшості напрямків свідчать: українська стратегія ударів по тилу вже має відчутний результат.
Цей результат не обов’язково проявляється у вигляді негайної зміни лінії фронту. Він накопичується у зупинених установках НПЗ, порожніх резервуарах, перевантажених електромережах, затриманих колонах, знищених паливозаправниках і підрозділах, які не отримують постачання вчасно.
Саме там — далеко від окопів, у складній мережі заводів, портів, доріг, складів та енергетичних вузлів — дедалі більшою мірою вирішується, як довго Росія зможе підтримувати нинішній темп війни.
За матеріалами understandingwar.org
