6 січня в Парижі за підсумками зустрічі «Коаліції охочих» була оприлюднена Паризька декларація, присвячена параметрам завершення війни Росії проти України та майбутнім гарантіям безпеки. Окремо було підписано декларацію про наміри щодо можливого розгортання багатонаціональних сил в Україні після припинення вогню.
У переговорах брали участь лідери ЄС і НАТО, представники 27 країн і делегація США. Водночас фінальний документ підписала лише Коаліція охочих — без американського підпису. Як повідомляло Politico, з остаточної версії декларації було вилучено положення про пряму участь США у підтримці багатонаціональних сил, які містилися в ранніх проєктах.
Попри це, декларація фіксує готовність європейських держав узяти на себе політичні й юридично зобов’язувальні гарантії безпеки для України та продовжувати довгострокову військову підтримку.
Про що саме домовилися в Парижі, що закладено в Паризькій декларації та як ці домовленості оцінюють експерти – розбираємо нижче.
Паризька декларація: що саме обіцяє «система гарантій»
Декларація формулює намір створити “систему політично та юридично зобов’язувальних гарантій”, які активуються після припинення вогню та діють додатково до двосторонніх безпекових угод України з окремими державами та реалізовуватися відповідно до національних правових процедур країн-учасниць. Ключова логіка документа — безпека України розглядається як частина безпеки євроатлантичного простору, а не виключно як національне питання.
У документі — п’ять компонентів:
Моніторинг і верифікація припинення вогню під лідерством США
Передбачено «безперервний і надійний» моніторинг та спеціальну комісію для розгляду порушень, визначення відповідальності й заходів реагування, у якій буде представлена коаліція.
Довгострокова підтримка ЗСУ як “першої лінії оборони й стримування”
Йдеться про багаторічні оборонні пакети, підтримку закупівель зброї, співпрацю щодо фінансування потреб ЗСУ через держбюджет, доступ до оборонних запасів для швидкого посилення та підтримку фортифікацій.
Підготовка багатонаціональних сил для України
Зазначено, що вже було проведено скоординоване військове планування. Йдеться про заходи стримування в повітрі, на морі та на суші, а також про підтримку відновлення українських збройних сил. Важлива умова: лише на запит України і після “надійного припинення воєнних дій”.
Зобов’язання підтримати Україну у разі майбутнього нападу РФ (щоб “відновити мир”)
Формула поки рамкова: сторони домовилися фіналізувати набір зобов’язань; серед інструментів названі військові спроможності, розвідувальна та логістична підтримка, дипломатичні кроки та додаткові санкції.
Поглиблення довгострокової оборонної кооперації
Навчання, спільне виробництво в ОПК (із використанням європейських інструментів), співпраця розвідок. Для управління цими процесами сторони домовилися створити спільний координаційний центр у Парижі у форматі США – Україна – Коаліція охочих.
Окрема тристороння декларація (Франція–Британія–Україна): що вона додає
Окрім Паризької декларації, за підсумками саміту було підписано окрему декларацію про наміри щодо розгортання багатонаціональних сил в Україні у разі укладення мирної угоди. Її підписали президент України, президент Франції та прем’єр-міністр Великої Британії.
Документ має політичний, а не операційний характер і фіксує готовність окремих держав перейти до створення правової бази для майбутнього розгортання сил. Йдеться не про негайне введення військ, а про підготовку механізмів, які можуть бути задіяні після припинення бойових дій.
Функції майбутніх сил
У декларації зазначено, що багатонаціональні сили мають діяти як сили безпеки, які підкріплюють гарантії безпеки та підтримують повернення України до стабільності. Їхня роль пов’язується з відновленням власних спроможностей Збройних сил України, а не з виконанням бойових завдань.
Сфери відповідальності
Документ окремо згадує безпеку повітряного та морського простору України, а також підтримку створення збройних сил, придатних для довгострокового стримування. Ці положення відкривають шлях до планування присутності іноземних сил у кількох доменах, але без деталізації форматів і чисельності.
Інфраструктура та розгортання
У тексті йдеться про намір створити військові хаби на території України після припинення вогню. Вони мають забезпечувати розгортання сил, а також будівництво захищених об’єктів для зберігання озброєння й військового обладнання для потреб оборони України.
Умови застосування
Ключовою умовою залишається досягнення надійного припинення бойових дій. Усі заходи, пов’язані з присутністю багатонаціональних сил, декларуються як такі, що можуть бути реалізовані лише після цього етапу.
Найгостріша зміна: роль США у «підтримці сил» стала м’якшою
Суть розбіжності між тим, що ходило як проєкт, і фінальним текстом — у рівні “зобов’язань США” щодо підтримки багатонаціональних сил.
Хоча США були представлені на переговорах у Парижі, Вашингтон не приєднався до фінальної Паризької декларації. Документ у підсумку підписала лише Коаліція охочих, без американського підпису.
Як писало Politico, з остаточної версії декларації було вилучено положення про пряму участь США у підтримці багатонаціональних сил в Україні. Ці формулювання містилися в ранніх проєктах документа й передбачали американські зобов’язання підтримати європейські сили у разі нового збройного нападу Росії.
У попередній версії йшлося, зокрема, про надання розвідувальної та матеріально-технічної підтримки, а також про ширшу роль США в забезпеченні функціонування багатонаціональних сил. У фінальному тексті ці положення відсутні.
Водночас Сполучені Штати залишаються згаданими в декларації в контексті керівної ролі в механізмі моніторингу та верифікації припинення вогню, а також у форматі майбутнього координаційного центру США – Україна – Коаліція охочих у Парижі. Однак ці згадки не супроводжуються конкретними зобов’язаннями щодо військової участі.
Таким чином, Паризька декларація фіксує участь США в процесі, але не їхню відповідальність за виконання безпекових гарантій. Питання про масштаб і форму американської підтримки залишається поза рамками підписаного документа.
Це важливо психологічно й стратегічно: формула «зобов’язання» → «планована підтримка» знижує відчуття автоматизму американського “бекстопу”, навіть якщо практична участь США через розвідувальну і логістичну підтримку, а також моніторинг може зберігатися де-факто.
Що означають паризькі домовленості?
Політичний експерт Вадим Денисенко у своїй оцінці результатів зустрічі в Парижі звертає увагу на дві паралельні тенденції — позитивну й негативну.
З одного боку, ЄС і США на цьому етапі готові діяти в спільній рамці. Йдеться не про ідентичні позиції, а про готовність координувати підходи щодо України. Водночас це не змінює базової позиції Росії: Володимир Путін не демонструє готовності до припинення війни.
На думку Денисенка, головним козирем України залишається збереження і фінансування 700-тисячної армії. Європейські країни виходять із того, що без українських Збройних сил вони не бачать власної безпеки у разі прямої загрози з боку Росії. Саме цей фактор, за його оцінкою, є визначальним для безпекового планування ЄС щонайменше на 2026–2028 роки.
Друге ключове питання — чи зможе Україна конвертувати цей безпековий аргумент у політичний і фінансовий результат. Максимальним сценарієм Денисенко називає вступ до ЄС і стабільне фінансування. Усі інші елементи, зокрема ідея британсько-французької миротворчої присутності, він розглядає як другорядні й такі, що не визначають стратегічної рамки.
Водночас експерт наголошує, що Росія наразі не демонструє готовності до переговорів і продовжує затягувати час. Потенційні зміни він пов’язує не з дипломатією, а з зовнішніми чинниками — зокрема можливими наслідками подій навколо Венесуели та гіпотетичним загостренням на Близькому Сході. У разі серйозних нафтових проблем у Росії в перспективі шести–дев’яти місяців це могло б вплинути на переговорні позиції США і, опосередковано, на поведінку Кремля. Втім, сам Денисенко підкреслює, що йдеться радше про футурологію, а не про гарантований сценарій.
Що в цьому для України “працює”, а що лишається туманним
Що виглядає сильним (на папері):
- ЗСУ — в центрі архітектури: декларація прямо ставить українську армію як першу лінію стримування та прив’язує до цього довгострокові пакети підтримки.
- Описана інфраструктура управління (моніторинг під лідерством США + комісія порушень + координаційна група в Парижі).
- Тристоронній трек (Франція/Британія/Україна) намагається перевести “розмови про контингент” у юридичну площину.
Що лишається слабким/відкритим:
- Хто саме і що саме “юридично зобов’язується” робити у разі нового нападу — поки не конкретизовано; у низки країн одразу звучить застереження про процедури і добровільність участі.
- Формат і чисельність багатонаціональних сил, правила застосування, географія, строки — на цій стадії не прописані публічно.
- Позиції учасників різняться: наприклад, прем’єрка Італії повторила, що італійських військ на українській землі не буде.
Паризька декларація — це рамка “після припинення вогню”, де головний практичний зміст — моніторинг під наглядом США, довгострокове підживлення спроможностей ЗСУ та підготовка багатонаціональних сил. Але ключова лінія напруги вже видима: між очікуванням України на “натівський за силою” бекстоп і реальністю, де участь США у частині стримування формулюється обережніше — як “запропонована підтримка”, без прямого публічного “зобов’язання”.
Документ підсилює “каркас” гарантій, але поки залишає головне питання відкритим: наскільки жорстко США готові гарантувати стримування після перемир’я.
За матеріалами bbc.com
