Триденна “пауза” на 9–11 травня не зупинила бойові дії. Росія використала її для ротацій, логістики та перегрупування, Україна продовжила бити по російських складах, радарах, ППО й вузлах зв’язку, а на фронті дедалі більшу роль відіграють дрони, інфільтраційні групи та нові системи протидії БПЛА, зокрема турель зі штучним інтелектом.
Звіт ISW за 9 травня 2026 року показує війну не як застиглу лінію фронту, а як багаторівневу боротьбу за темп, логістику, повітряний простір, тилові об’єкти й політичну символіку. Оголошене Росією “перемир’я” на День Перемоги не стало реальним припиненням бойових дій. Навпаки — воно висвітлило головну логіку цієї фази війни: Кремль намагається використати будь-яке зниження інтенсивності для перегрупування, тоді як Україна б’є по системі забезпечення російської армії — від складів боєприпасів і нафтобаз до радарів, вузлів зв’язку, ремонтних частин і систем ППО.
9 травня у російській політичній міфології — день демонстрації сили. Але у 2026 році цей день став радше діагностикою слабких місць російської воєнної машини. Фронт не завмер. Російські війська продовжували обмежені наступальні дії, українські сили контратакували на низці напрямків, а “перемир’я” перетворилося не на дипломатичну паузу, а на оперативне вікно для ротацій, підкріплень і передислокацій.
Водночас українська ударна кампанія дедалі помітніше впливає на глибокий тил РФ. У звіті згадуються удари по об’єктах у Ростовській, Нижньогородській, Свердловській, Брянській областях, окупованій Луганщині, Запоріжжі та Криму. Це вже не окремі епізоди, а системна кампанія проти російської логістики, військової інфраструктури, зв’язку, ППО та промислових можливостей.
“Перемир’я”, яке не стало перемир’ям
Формально триденне припинення вогню мало діяти з 9 по 11 травня. Але вже перший день показав: без чітких умов, незалежного моніторингу й механізму примусу така домовленість залишається радше політичним жестом, ніж реальним військовим режимом.
За звітом, російські та українські сили продовжували обмежені наступальні операції на різних ділянках фронту. Український Генштаб повідомив про 51 бойове зіткнення після набрання чинності режимом припинення вогню. Українські посадовці також заявили про російські удари безпілотниками по житловій інфраструктурі у Харківській та Херсонській областях. Російське Міноборони, зі свого боку, звинуватило Україну у тисячах порушень.
Сама по собі ця картина показова. Якщо сторони вже у перші години “перемир’я” обмінюються взаємними звинуваченнями, а на фронті тривають локальні бої, то така пауза не може вважатися стабільною. Вона радше демонструє відсутність базових елементів справжнього припинення вогню:
| Що потрібно для реального перемир’я | Чого бракувало у ситуації 9 травня |
|---|---|
| Чітко прописаних умов | Публічно зрозумілих правил майже не було |
| Моніторингу третьої сторони | Незалежного контролю не існувало |
| Процедури фіксації порушень | Кожна сторона висувала власні звинувачення |
| Механізму відповідальності | Порушення не мали очевидних наслідків |
| Відведення військ або буферних механізмів | Лінія зіткнення залишалася активною |
Тому головний висновок простий: перемир’я без інструментів контролю швидко перетворюється на інформаційно-військовий маневр.
Як Росія використала “паузу”: ротації, логістика, передислокації
Найважливіший військовий елемент звіту — не сам факт порушень, а те, як саме Росія використала зниження оперативного темпу. За оцінками ISW та українських військових джерел, російські війська застосували “перемир’я” для:
- ротацій;
- підтягування підкріплень;
- логістики;
- перегрупування;
- укріплення позицій;
- передислокації підрозділів;
- створення командних пунктів;
- підготовки до майбутніх наступальних дій.
Зокрема, українські джерела повідомляли про активність РФ на Куп’янському, Лиманському, Слов’янському напрямках, а також на півночі Харківської області. Окремо згадується передислокація елементів 90-ї танкової дивізії на Покровський напрямок і створення командних пунктів у районі Мирнограда для підтримки атак у напрямку Родинського.
Це означає, що Росія розглядає короткі “перемир’я” не як крок до миру, а як можливість відновити боєздатність. Для армії, яка веде війну на виснаження, навіть кілька днів меншої інтенсивності можуть мати практичну цінність: підтягнути боєприпаси, замінити втрачений особовий склад, пересунути техніку, підготувати нові штурмові групи.
Саме тому майбутні домовленості про припинення вогню без контролю можуть бути небезпечними. Якщо одна сторона використовує паузу для гуманітарних цілей, а інша — для підготовки наступу, то така “тиша” стає асиметричною перевагою агресора.
Обмін полоненими: гуманітарний вимір, який залишився у підвішеному стані
Окремим елементом домовленостей мав стати великий обмін військовополоненими — по 1000 осіб з кожного боку. Його анонсували в контексті триденного припинення вогню. Проте станом на 9 травня, за даними звіту, такий обмін ще не відбувся. Водночас українське джерело заявляло, що інформація про нібито відмову Кремля від обміну не відповідає дійсності, а робота над процесом триває.
Цей епізод показує ще одну слабкість коротких політичних “перемир’їв”: вони часто створюють очікування гуманітарного прориву, але без механізмів реалізації залишаються лише рамкою для заяв. Обмін полоненими потребує точних списків, логістики, політичної волі, посередництва і контролю. Якщо ж сама домовленість про тишу на фронті не працює належним чином, гуманітарна частина також зависає в невизначеності.
Для суспільства це особливо чутлива тема. Обміни полоненими — один із небагатьох напрямів, де навіть під час повномасштабної війни можливі конкретні результати. Але саме тому Росія часто використовує цю тему як елемент тиску, інформаційної гри або дипломатичного торгу.
Фронтова карта: де тривали бої та що це означає
Звіт охоплює майже весь театр бойових дій — від півночі Сумщини й Харківщини до Донеччини, Запорізької області, Херсонщини та Криму. Це важливо, бо показує: попри розмови про “перемир’я”, війна залишалася активною на багатьох напрямках.
Північна вісь: Сумщина і Курська область
На півночі Сумської області російські війська продовжували наступальні операції, а українські сили, за повідомленнями, контратакували. Окремо у звіті згадується, що головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив про збереження української присутності у невстановлених районах Курської області.
Цей напрямок важливий не лише локально. Для Росії північна вісь — це спроба створити тиск на український кордон, відтягувати сили ЗСУ та формувати загрозу для Сумщини. Для України — це можливість утримувати Росію в напрузі й не дозволяти їй повністю концентруватися лише на Донбасі.
Харківщина: українське просування і російські спроби покращити позиції
На півночі Харківської області українські війська, за повідомленням 2-го корпусу Нацгвардії “Хартія”, просунулися на північ від Стариці під час штурмової операції у квітні–травні 2026 року. Водночас російські сили, за українськими даними, продовжували наступальні дії навіть під час оголошеного перемир’я, намагаючись форсувати невстановлену річку, покращити позиції та логістику.
Бійці 23-го штурмового полку «Р.У.Г» 2-го корпусу НГУ «Хартія» у квітні–травні провели успішну операцію на Вовчанському напрямку.
Військові провели зачистку в глибину до ротного опорного пункту. До виконання бойового завдання залучили українських військовослужбовців та іноземних добровольців із країн Латинської Америки.
Для проведення штурму командування залучило сили 10-ї, 11-ї та 12-ї рот. Під час операції застосували відволікаючий маневр, щоб дезорієнтувати ворога.
У межах операції групи просувалися через лісові масиви лівого та правого флангів у районі села Стариця.
На лівому фланзі залучили 50 осіб, які зачистили ротний опорний пункт.
На правому фланзі залучили 15 українських штурмовиків. Додатково військові ліквідували понад 10 бліндажів та 12 росіян.
Це дозволило суттєво послабити оборону загарбників у цьому секторі.
Російські війська неодноразово намагалися відновити контроль над втраченими позиціями. Для цього противник організовував штурмові дії у відповідь.
Зараз 23-й штурмовий полк «Р.У.Г» виконує завдання на Харківському напрямку. Підрозділ спеціалізується на штурмах, аеророзвідці та застосуванні FPV-дронів.
Це типова логіка російської тактики на прикордонних ділянках: навіть якщо великого прориву немає, РФ намагається повільно покращувати тактичне положення, створювати загрозу українським оборонним лініям і змушувати ЗСУ утримувати додаткові сили поблизу кордону.
Куп’янський і Борівський напрямки: обмежені атаки РФ і локальні успіхи України
На Куп’янському напрямку російські війська продовжували обмежені наступальні операції, але не просунулися. На Борівському напрямку, навпаки, українські війська, за геолокаційними матеріалами, нещодавно мали просування поблизу дороги на північний захід від Надії.
Також українські сили атакували російський польовий склад боєприпасів поблизу окупованого Берестового — приблизно за 16 км від лінії фронту. Це показує важливу тенденцію: Україна не лише обороняється, а системно б’є по ближньому тилу РФ, де зосереджуються боєприпаси, техніка й логістичні вузли.
Слов’янський напрямок: інфільтрація замість класичного прориву
На схід від Слов’янська російські сили здійснили інфільтрацію в районі Кривої Луки. Геолокаційні відео показували російських військових із прапорами у різних частинах населеного пункту, але ISW оцінила це саме як інфільтраційну місію, а не як повноцінне закріплення чи великий прорив.
Це принципово важлива деталь. Російська пропаганда часто подає появу прапора у населеному пункті як “захоплення”. Але інфільтрація — це інше. Це проникнення малих груп, спроба створити інформаційний ефект, перевірити українську оборону, зайняти окремі будівлі або посадки. Така тактика може бути небезпечною, але вона не завжди означає стабільний контроль над територією.
Костянтинівка — Дружківка — Краматорськ: російська ставка на “фортечний пояс”
Одним із найважливіших блоків звіту є ситуація в районі Костянтинівки, Дружківки та потенційного напрямку на Краматорськ. Російські війська здійснили інфільтрацію на північному сході Костянтинівки. Українські сили атакували будівлю, яку займали росіяни, що також свідчить про характер дій РФ — проникнення малих груп, а не повноцінний фронтальний прорив.
Окремо український речник повідомив, що російське командування, за даними української розвідки, поставило завдання досягти околиць Краматорська до 30 травня. Для цього росіяни, ймовірно, розглядають атаки поблизу Майського та Віролюбівки, а також перекидання нових батальйонів у зону відповідальності української бригади.
Це один із ключових стратегічних моментів. Краматорськ і Слов’янськ залишаються частиною українського оборонного “фортечного поясу” на Донеччині. Якщо Росія не може досягти швидкого прориву, вона намагається тиснути через інфільтрації, накопичення техніки, локальні штурми і виснаження оборони.
Але Україна б’є по цьому накопиченню. У звіті згадується, що українські сили часто завдають ударів по цілях в окупованому Бахмуті, де росіяни накопичують важку техніку. Один із ударів, за повідомленням речника, знищив значну частину техніки на великому складі.
Покровський напрямок: мотоцикли, причепи, малі групи і “Молнія”
На Покровському напрямку російські війська продовжували наступальні операції, але не просунулися. Водночас звіт фіксує зміну тактики мобільності РФ. Російські підрозділи активно використовують:
- автомобілі;
- мотоцикли;
- причепи, які буксируються транспортом;
- малі штурмові групи по 2–5 військових;
- ударні дрони “Молнія”;
- окремі дрони- “матки”, які можуть підтримувати FPV-операції.
Ця тактика відображає умови сучасного поля бою. Великі броньовані колони надто вразливі для FPV-дронів, артилерії й мін. Тому росіяни дедалі частіше використовують дешевші, швидші й розосереджені засоби доставки піхоти до переднього краю. Це не робить їх менш небезпечними, але показує, що класичний механізований наступ для РФ стає дорожчим і ризикованішим.
Новопавлівський, Олександрівський і Гуляйпільський напрямки
На Новопавлівському напрямку Росія заявляла про українські контратаки, а українські сили продовжували бити по російських тилових об’єктах — зокрема по вежі зв’язку в окупованій Олексіївці. На напрямку Олександрівки російські війська продовжували атаки, а українські сили, за повідомленнями, контратакували.
На Гуляйпільському напрямку росіяни здійснили інфільтрацію на північний захід від Гуляйполя, у районі Верхньої Терси. Українські сили також завдали ударів по російських вузлах зв’язку в окупованих Кінських Роздорах і Зеленополі.
Ці епізоди важливі, бо показують: Україна цілеспрямовано б’є не лише по техніці й складах, а й по зв’язку. У сучасній війні вузол зв’язку — це не другорядна ціль. Це нервова система підрозділів. Якщо зв’язок порушено, російські командири гірше координують штурми, евакуацію, підвезення боєприпасів і роботу дронів.
Запорізька область і Херсонщина: ППО, зв’язок, дрони і цивільні цілі
У Запорізькій області російські війська продовжували обмежені наступальні дії та завдали удару дроном по цивільній цілі у місті Запоріжжя. У звіті також згадується російський підрозділ “Група 23”, який атакував цивільний транспортний засіб.
Українські сили, зі свого боку, завдали ударів по російській системі ППО “Тор-М2” на південь від окупованої Михайлівки, а також по вежах зв’язку в Новомихайлівці. На Херсонському напрямку російські війська продовжували обмежені наземні атаки на схід від Херсона у напрямку Антонівки, але без просування.
Тут знову видно головну українську логіку: знищувати або послаблювати ті елементи, які дозволяють Росії вести війну — ППО, зв’язок, склади, логістику, ремонтні потужності.
Українські удари по Росії: від Ростова до Свердловської області
Окремий великий блок звіту стосується українських операцій у глибокому російському тилу. Це вже не поодинокі атаки, а широка кампанія, що охоплює військову, промислову, логістичну й енергетичну інфраструктуру РФ.
У звіті згадуються такі удари:
| Об’єкт / район | Що сталося | Чому це важливо |
|---|---|---|
| Район Ростова-на-Дону | Удар по російському складу безпілотників і об’єкту радіолокаційних розробок | Ураження інфраструктури, пов’язаної з БПЛА та радіолокацією |
| Завод вибухових речовин ім. Свердлова, Дзержинськ | Пошкоджено виробничу будівлю | Удар по промисловій базі військового виробництва |
| Арсенал ГРАУ у Кедрівці, Свердловська область | Пошкоджено будівлю арсеналу за понад 1600 км від кордону | Демонстрація дальності українських ударів |
| Брянський хімічний завод у Сельці | Пошкоджено інфраструктуру | Тиск на військово-промислову й хімічну базу РФ |
| Брянська область | Удар по системі ППО “Тунгуска” | Послаблення російської ближньої ППО |
| Окупований Луганськ | Удар по нафтобазі | Ураження паливної логістики |
| Петропавлівка, Новомикільське, Ровеньки | Удари по складах ПММ і ремонтній частині | Зрив забезпечення техніки й підрозділів |
| Окупований Крим | Удар по РЛС “Каста-2Е” біля Мисового | Послаблення російського радіолокаційного поля |
Найважливіше тут — географія. Удар по арсеналу у Свердловській області, більш ніж за 1600 км від українського кордону, демонструє: російський тил більше не є гарантовано безпечним. Це змушує РФ розосереджувати склади, посилювати ППО, змінювати логістику, витрачати додаткові ресурси на захист об’єктів, які раніше вважалися віддаленими від війни.
Сили оборони уразили арсенал ГРАУ «Кедровка» та два підприємства з виробництва вибухівки і ФАБів — «Завод ім. Я. М. Свердлова» у Нижньогородській області та Брянський хімічний завод. Ураження підтверджують супутникові знімки.
За інформацією відомства, 30 квітня 2026 року Сили оборони успішно уразили виробничі будівлі «Заводу ім. Я. М. Свердлова» у Дзержинську Нижньогородської області.
Також Генеральний штаб підтвердив влучання 25 квітня 2026 року у будівлі на території 70-го арсеналу Головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони РФ (ГРАУ) «Кедровка» у населеному пункті Кедровка Свердловської області неподалік Єкатеринбурга.
Ураження арсеналу підтвердив канал Exilenova+ з посиланням на супутникові знімки, які наразі не підлягають публікації. За інформацією каналу, дрони уразили два бункери з боєприпасами та дві будівлі на території арсеналу.
Окрім того, відомство підтвердило ураження на початку травня 2026 року інфраструктури Брянського хімічного заводу у місті Сєльцо Брянської області.
Наслідки українських дронів для РФ: логістика стає вразливою
Українські дрони й далекобійні удари виконують одразу кілька функцій.
По-перше — знищення матеріальної бази
Коли Україна б’є по складах боєприпасів, паливно-мастильних матеріалах, ремонтних частинах і техніці, вона зменшує здатність РФ підтримувати темп наступу. Російська армія може мати багато особового складу, але без пального, боєприпасів, зв’язку й ремонту техніка перетворюється на тягар.
По-друге — примус до розосередження
Якщо склади, радари й нафтобази можуть бути уражені в глибині РФ або на окупованих територіях, Росія змушена розосереджувати запаси. Це ускладнює логістику, збільшує час підвезення, підвищує навантаження на транспорт і створює нові вразливі ланки.
По-третє — виснаження ППО
Кожен український удар змушує РФ вирішувати: що прикривати? Москву? Крим? нафтопереробку? аеродроми? склади? фронтові райони? Чим більше цілей, тим більше розтягується система ППО.
По-четверте — психологічний ефект
Коли удари доходять до Ростова, Брянщини, Нижегородської чи Свердловської областей, війна стає відчутною для російського тилу. Це руйнує кремлівську картинку “далекої спецоперації” і показує, що агресія має зворотний ефект.
Крим і радари: чому удар по “Каста-2Е” важливий
У звіті згадується український удар по російській радіолокаційній станції “Каста-2Е” поблизу Мисового в окупованому Криму. Це приблизно 230 км від лінії фронту.
Такі удари мають особливе значення. Радари — це очі системи ППО. Вони допомагають виявляти повітряні цілі, координувати роботу зенітних систем, прикривати військові об’єкти, аеродроми, склади й логістику. Якщо Україна вражає радіолокаційні станції, вона не просто знищує окремий об’єкт — вона створює “дірки” в російському полі спостереження.
Це може мати ланцюговий ефект: слабшає раннє виявлення, зростає вразливість інших об’єктів, РФ змушена перекидати або вмикати інші радари, а це відкриває нові цілі для української розвідки й ударних засобів.
Турель зі штучним інтелектом: новий рівень боротьби з дронами
Одна з найцікавіших технологічних деталей звіту — повідомлення міністра цифрової трансформації Михайла Федорова про розгортання українськими силами кінетичної системи протидії дронам на основі штучного інтелекту. Йдеться про турель, здатну збивати, зокрема, волоконно-оптичні безпілотники, стійкі до засобів радіоелектронної боротьби.
Це важливо з кількох причин.
Волоконно-оптичні дрони — складна ціль
Такі дрони керуються через кабель, а не звичайний радіоканал. Тому класичні засоби РЕБ можуть бути менш ефективними: якщо немає радіосигналу для придушення, то “глушіння” не працює так, як проти стандартних FPV.
Наступним етапом проєкту стане масштабування рішення та посилення підрозділів «малої» ППО.
Потрібна фізична поразка цілі
Якщо дрон неможливо ефективно придушити електронно, його треба збити фізично. Саме тому кінетичні системи — турелі, кулеметні установки, автоматизовані засоби виявлення й ураження — стають дедалі важливішими.
ШІ пришвидшує реакцію
На фронті рішення часто потрібно ухвалювати за секунди. Штучний інтелект може допомагати виявляти дрони, супроводжувати ціль, розраховувати траєкторію та підвищувати шанси на ураження. Це не означає “чарівну зброю”, але означає прискорення циклу “побачив — навівся — вразив”.
Масштабування має вирішальне значення
За звітом, понад 10 підрозділів використовують такі турелі на ключових ділянках фронту. Якщо система покаже ефективність і буде масштабована, вона може стати важливим елементом оборони від тактичних російських БПЛА.
У сучасній війні перевагу отримує не той, хто має одну унікальну технологію, а той, хто швидше масштабує ефективне рішення. Українська відповідь на волоконно-оптичні дрони — це приклад саме такої адаптації.
Російські дрони, наземні роботи й дистанційне мінування
Звіт також показує, що Росія активно адаптується до дронової війни. На Слов’янському напрямку російські війська, за повідомленням української бригади, намагаються використовувати безпілотні наземні транспортні засоби для постачання й доставки боєприпасів. Також згадуються важкі гексакоптери для дистанційного мінування українських наземних ліній комунікації.
Це означає, що поле бою стає дедалі більш “роботизованим” і насиченим безпілотними системами не лише в повітрі, а й на землі.
Російські безпілотні наземні платформи можуть використовуватися для:
- доставки боєприпасів;
- евакуації вантажів;
- підвезення мін;
- мінування доріг;
- зменшення ризику для особового складу;
- підтримки малих штурмових груп.
А важкі дрони для мінування створюють іншу загрозу: вони можуть швидко ускладнювати пересування української піхоти, техніки, евакуаційних груп і логістики. Це ще раз показує, що війна переходить у фазу, де боротьба за дороги, посадки, вузли зв’язку й маршрути постачання стає не менш важливою, ніж бої за населені пункти.
Чому Росія не має значного оперативного прориву
Звіт окремо наголошує: успіхи української оборони позбавили путіна значних оперативних перемог, які він міг би показати на День Перемоги. Росія не змогла перетворити захоплення окремих міст і населених пунктів на ширший прорив. Навіть ті здобутки, яких РФ досягала після довгих і виснажливих кампаній, не дали їй подальшого масштабного просування.
Це ключова проблема російської стратегії. Кремль може витрачати величезні ресурси на взяття окремого міста, але якщо після цього не відбувається оперативного обвалу української оборони, така “перемога” стає надто дорогою і обмеженою.
Українська оборона, контратаки й удари по тилу створюють для РФ кілька проблем одночасно:
- Росія не може швидко розвинути локальний успіх.
Після захоплення окремих позицій російські сили часто виснажені й потребують перегрупування. - Україна б’є по логістиці.
Це ускладнює підвезення пального, боєприпасів і резервів. - Дрони роблять великі скупчення техніки вразливими.
Саме тому РФ дедалі частіше використовує малі групи, мотоцикли й легкий транспорт. - Українські контратаки змушують Росію розтягувати ресурси.
Замість концентрації на одному напрямку РФ змушена реагувати на загрози по всьому фронту.
Українська оборона як активна оборона
Важлива особливість звіту: Україна постає не лише як сторона, що утримує позиції, а як сила, яка активно впливає на плани противника. Це видно в кількох вимірах.
Контратаки
У звіті згадуються українські контратаки на півночі Сумщини, в тактичному районі Костянтинівка — Дружківка, у районі Добропілля, на Покровському напрямку, на Новопавлівському напрямку та в районі Олександрівки.
Просування
Українські війська нещодавно просунулися на півночі Харківської області та на Борівському напрямку.
Удари по ближньому тилу
Україна атакує склади боєприпасів, вежі зв’язку, вузли комунікацій, техніку й польові об’єкти на відстані від кількох до десятків кілометрів від лінії фронту.
Удари по середньому й далекому тилу
Українські сили вражають об’єкти в окупованій Луганській області, Криму та на території РФ — включно з об’єктами за сотні й понад тисячу кілометрів від кордону.
Саме це і є активна оборона: не просто чекати російського наступу, а ламати його підготовку, логістику, зв’язок і темп.
Парад і політична символіка: важливо, але не головне
Парад 9 травня залишається важливим елементом звіту, але не як окрема тема, а як політичне віддзеркалення фронтової реальності.
Кремль провів парад у скороченому форматі: він тривав близько 45 хвилин, без танків та іншої важкої техніки, а кількість іноземних лідерів була меншою, ніж у 2025 році. На параді також вперше були присутні північнокорейські солдати, які, за звітом, відігравали роль у боях проти українських сил у Курській області взимку й навесні 2025 року.
Це важливо не тому, що парад сам по собі визначає війну. А тому, що він мав показати російську силу, але натомість підкреслив її обмеження. Якщо головне військово-політичне шоу Кремля доводиться скорочувати через безпекову ситуацію і загрозу українських дронів, це означає, що війна повертається в російський тил політично й психологічно.
путін намагався використати День Перемоги, щоб прирівняти війну проти України до радянської боротьби у Другій світовій. Але така риторика дедалі більше контрастує з реальністю: Росія не має великого прориву, зазнає величезних втрат, змушена захищати власні тилові регіони й не може гарантувати безпеку навіть символічних заходів у столиці.
Історична міфологія замість стратегії: як путін використав День Перемоги
Промова путіна 9 травня була не стільки про реальний стан фронту, скільки про спробу вписати війну проти України в міфологію Другої світової війни. Кремль давно намагається представити сучасну агресію як продовження радянської боротьби проти нацизму, а Росію — як спадкоємицю “великої перемоги”.
За оцінкою ISW, Путін використав День Перемоги, щоб позиціонувати війну в Україні як еквівалент ролі СРСР у Другій світовій війні для нинішнього покоління росіян. Він наголошував на “єдності”, “мужності”, “витримці” та необхідності об’єднання фронту й тилу.
Це не випадкова риторика. путін намагається підготувати російське суспільство до тривалої війни, високих втрат і зростання внутрішніх витрат. Коли влада говорить про “історичну місію”, вона фактично просить громадян прийняти погіршення життя як плату за міфічну велич.
Але проблема Кремля в тому, що історичні аналогії дедалі гірше перекривають реальність. Радянська перемога у Другій світовій була пов’язана з обороною від нацистської агресії. Війна Росії проти України — це агресивна війна самої Росії. Саме тому кремлівська спроба прирівняти ці події потребує дедалі більшої пропагандистської напруги, цензури і репресивного контролю.
І що довше триває війна, то сильніше розходяться дві картинки: урочиста телевізійна Росія та реальна Росія, яка втрачає людей, техніку, гроші, безпеку і міжнародний вплив.
Російські втрати: ціна без прориву
За даними, на які посилається ISW, “Медуза” та “Медіазона” оцінили кількість загиблих російських військовослужбовців щонайменше у 352 тисячі від початку повномасштабного вторгнення до кінця 2025 року. Загальні втрати — загиблі та тяжко поранені — станом на лютий 2026 року, за повідомленнями, могли становити близько 1,3 мільйона.
На основі реєстру спадкових справ журналісти встановили, що у війні з Україною загинуло вже, ймовірно, 352 тисячі військових Росії.
261 тисяча з 352 тисяч — це «звичайні» загиблі. Ще приблизно 90 тисяч — це ті, кого було визнано загиблими або зниклими безвісти рішенням суду, або чию смерть було зареєстровано із затримкою понад 180 днів з іншої причини (наприклад, обмін тілами або пізніше впізнання).
Ці цифри важливі не лише як статистика. Вони демонструють дисбаланс між ціною і результатом. Росія платить колосальну людську й матеріальну ціну, але не отримує швидкого стратегічного перелому. Її просування часто локальне, повільне й виснажливе.
Для Кремля це створює дедалі більшу проблему: потрібно підтримувати наратив про “неминучу перемогу”, але реальна динаміка війни виглядає як затяжна кампанія з великими втратами, обмеженими здобутками й зростанням уразливості тилу.
Чому 9 травня стало не тріумфом, а діагнозом для Кремля
Для путіна День Перемоги мав виконати три функції.
Перша — внутрішня. Показати росіянам, що держава сильна, армія тримає ініціативу, а війна має “історичний сенс”.
Друга — зовнішня. Продемонструвати світові, що Кремль контролює ситуацію, має союзників і може диктувати умови.
Третя — військова. Дати паузу армії, яка потребує перегрупування після важких місяців війни.
Але всі три функції дали збій.
Внутрішня картинка була слабшою через скорочений парад, загрозу дронів і відсутність великої перемоги. Зовнішній сигнал був менш переконливим через обмежену присутність іноземних лідерів і очевидну нервозність навколо безпеки заходу. Військова пауза не стала мирним жестом, бо її використали для ротацій, логістики та підготовки до майбутніх операцій.
У підсумку 9 травня показало не силу Росії, а її суперечність: Кремль хоче виглядати імперією, яка керує історією, але змушений діяти як держава, що боїться дронів, приховує втрати, скорочує паради й не може перетворити величезні людські жертви на стратегічну перемогу.
Головна логіка звіту: війна за темп і систему забезпечення
Якщо звести весь звіт до одного стратегічного висновку, він буде таким: ця фаза війни дедалі більше визначається не лише тим, хто просунувся на кілька сотень метрів, а тим, хто краще руйнує систему забезпечення противника.
Україна намагається бити по:
- складах боєприпасів;
- паливній інфраструктурі;
- ремонтних частинах;
- радарах;
- системах ППО;
- вузлах зв’язку;
- командних пунктах;
- логістичних маршрутах;
- місцях накопичення техніки;
- військово-промислових об’єктах у РФ.
Росія намагається компенсувати це:
- ротаціями;
- перегрупуваннями;
- малими штурмовими групами;
- мотоциклами й легким транспортом;
- інфільтраційними діями;
- безпілотними наземними платформами;
- волоконно-оптичними дронами;
- дистанційним мінуванням;
- тиском на кількох напрямках одночасно.
Тобто війна стає не лише боротьбою піхоти й артилерії, а змаганням систем: хто швидше адаптується, хто краще масштабує технології, хто ефективніше знищує логістику і хто може довше підтримувати темп.
Звіт ISW за 9 травня 2026 року показує значно ширшу картину, ніж просто скорочений парад у Москві чи формальне “перемир’я”. Насправді він описує нову фазу війни, у якій головними стають темп, логістика, дрони, удари по тилу, інфільтраційні тактики й технологічна адаптація.
Росія не припинила бойові дії під час оголошеної паузи. Вона використала її для ротацій, підкріплень, передислокацій і зміцнення позицій. На фронті тривали бої від Сумщини й Харківщини до Донеччини, Запорізької області та Херсонщини. Російські війська намагалися просуватися малими групами, здійснювали інфільтрації, застосовували мотоцикли, легкий транспорт, дрони, наземні безпілотні системи й дистанційне мінування.
Україна, зі свого боку, діяла не лише оборонно. Вона контратакувала, просувалася на окремих ділянках, била по російських складах, зв’язку, ППО, радарах, нафтобазах, ремонтних об’єктах і військово-промисловій інфраструктурі. Українські дрони й далекобійні удари дедалі сильніше змінюють для Росії ціну війни: тил більше не є безпечним, логістика стає складнішою, ППО розтягується, а символічні події на кшталт параду 9 травня проходять у тіні загрози.
Окремо важливим є технологічний вимір: поява української ШІ-турелі для боротьби з тактичними дронами, зокрема волоконно-оптичними, показує, що війна швидко переходить у фазу автоматизованої протидії безпілотним системам. Це не просто новинка — це відповідь на зміну характеру фронту.
Головний підсумок такий: 9 травня стало не днем російської сили, а днем, який показав межі цієї сили. Кремль може оголошувати “перемир’я”, проводити паради й говорити про історичну місію. Але реальність фронту інша: Росія виснажується, її тил стає вразливим, українська ударна кампанія набирає глибини, а війна дедалі більше вирішується не парадною символікою, а здатністю знищувати логістику, адаптувати технології й ламати темп противника.
Звіт показує, що “перемир’я” 9 травня не зупинило війну, а стало для Росії оперативною паузою для перегрупування. На фронті тривали бої й інфільтраційні дії, Україна продовжувала удари по російському тилу, ППО, радарах, складах і зв’язку, а поява ШІ-турелі засвідчила новий етап боротьби з дронами. Це війна не лише за територію, а за темп, логістику, технологічну перевагу й здатність виснажувати систему противника.
За матеріалами understandingwar.org
