Київ більше не очікує тристоронніх переговорів України, США і Росії до завершення парламентських виборів у РФ. Після нового дипломатичного ривка Вашингтона початку вересня швидкого прориву не сталося: головні суперечності щодо територій, гарантій безпеки та умов припинення війни залишаються. Наступною політичною точкою може стати зустріч Володимира Зеленського і Дональда Трампа у Нью-Йорку наприкінці вересня. Але замість великої мирної угоди сторони поки можуть спробувати домовлятися про значно вужчі речі — енергетику, удари по інфраструктурі та зернову торгівлю.
Україна фактично встановила нову часову межу для нинішньої дипломатичної спроби США зрушити переговори з Росією: до завершення російських парламентських виборів очікувати нової тристоронньої зустрічі не варто.
10 вересня під час візиту до Канади Зеленський заявив, що тристоронніх переговорів щодо завершення війни до виборів у Росії не буде. При цьому українські й американські переговорники залишаються в постійному контакті, а Київ очікує наступного дипломатичного руху наприкінці вересня після зустрічі Зеленського з Трампом. Reuters повідомляє, що серед тем, де українська сторона сподівається на прогрес, — енергетика та зерно.
Російське парламентське голосування проходитиме 18–20 вересня. Таким чином, Київ не оголошує дипломатичної паузи як такої: двосторонні консультації зі США продовжуються. Йдеться радше про відсутність очікувань, що Москва до завершення власного виборчого циклу погодиться перейти до нового формального раунду переговорів за участю всіх трьох сторін.
Це суттєво охолоджує оптимістичні сигнали, які лунали лише кількома днями раніше з Вашингтона.
Новий дипломатичний ривок почався з Москви й Києва
На початку вересня адміністрація Трампа фактично перезапустила переговорний процес, який після зимових раундів не приніс політичного прориву.
4 вересня Трамп повідомив, що його спеціальний посланник Стів Віткофф і Джаред Кушнер вирушать спочатку до Москви, а потім до Києва. Американський президент говорив про наявність «конкретної пропозиції», хоча її зміст публічно не розкрив. Перед поїздкою у Вашингтоні розраховували, що човникова дипломатія допоможе знову запустити прямий переговорний механізм.
6 вересня Віткофф і Кушнер прибули до Києва після тригодинної зустрічі з путіним у Москві. Американські переговорники заявляли, що почули від російської сторони нові ідеї й сподіваються на швидке оголошення наступного тристороннього раунду. Зеленський назвав розмову в Києві предметною. До частини консультацій долучилися також радники з національної безпеки Великої Британії, Франції та Німеччини.
Проте принципового прориву поїздка не дала.
За даними Financial Times, американські представники привезли до Києва модифіковані варіанти попередніх пропозицій, але фундаментальні розбіжності між Україною та Росією залишилися. Одним із центральних питань знову став Донбас: Москва продовжує домагатися територіальних поступок, на які Київ не погоджується.
Паралельно бойові дії не припинилися. Після короткого затишшя під час перебування американських переговорників Росія відновила масовані удари по Києву, а українські сили продовжили атаки по російській нафтовій та іншій інфраструктурі. Тобто дипломатичний процес розгортається не на тлі деескалації, а одночасно з новим циклом взаємних далекобійних ударів.
Саме ця суперечність — переговори активізуються, але воєнна логіка не змінюється — залишається головною характеристикою нинішнього етапу.
Чому 20 вересня стало політичною межею
Заяву Зеленського легко трактувати як припущення, що після виборів Кремль стане поступливішим. Але такого висновку з його слів не випливає.
Парламентські вибори в Росії самі собою не означають зміни влади або автоматичного перегляду російської позиції щодо війни. Значення має передусім політичний календар: до завершення голосування Кремль має додатковий стимул уникати кроків, які можуть бути представлені всередині країни як поступки Україні або Заходу.
Водночас Київ давно пов’язує російський виборчий календар не лише з дипломатією, а й із можливими військовими рішеннями.
Ще у серпні Зеленський заявляв, що, за оцінкою України, Росія може після вересневих виборів розпочати додатковий набір приблизно 300 000 військових. Це українська оцінка, а не підтверджений план російської влади, однак вона демонструє, що в Києві розглядають період після 20 вересня як потенційну точку ухвалення Москвою ширших політичних і військових рішень.
Тому відсутність тристоронньої зустрічі до виборів не означає, що після 20 вересня вона автоматично відбудеться. Ця дата радше прибирає один із політичних часових бар’єрів. Залишаться значно складніші — територіальні вимоги Росії, питання припинення вогню, гарантії безпеки України та механізм контролю за будь-якими домовленостями.
Наступна важлива точка — Нью-Йорк
Найбільш конкретний дипломатичний орієнтир України тепер зміщується на останню декаду вересня.
Зеленський очікує зустрічі з Трампом у Нью-Йорку на тлі високого тижня Генеральної асамблеї ООН. Загальні дебати 81-ї сесії Генасамблеї триватимуть 22–26 та 28 вересня, тобто вже після завершення російського голосування.
При цьому сама майбутня зустріч Зеленського і Трампа не тотожна новому раунду переговорів із Росією. Насамперед це можливість узгодити позицію Києва і Вашингтона перед наступним етапом американських контактів із Москвою.
Для України ця послідовність принципово важлива. Київ прагне уникнути ситуації, коли параметри майбутньої угоди спочатку обговорюються Вашингтоном і Москвою, а потім Україна отримує вже сформований набір умов.
Після візиту Віткоффа і Кушнера Зеленський наголошував, що американська команда має спочатку доповісти Трампу про результати поїздок, після чого консультації з Україною та європейськими партнерами продовжаться. Він також називав вересень і жовтень можливим вікном для перезапуску переговорного процесу.
Отже, дипломатичний календар зараз виглядає приблизно так: завершення виборів у Росії — зустріч Зеленського з Трампом — новий раунд консультацій США з Україною та Європою — і лише після цього, за наявності мінімальної спільної рамки, можливе повернення до переговорів із Росією.
Чому говорять саме про енергетику й зерно
Показово, що Зеленський, говорячи про можливий прогрес наприкінці вересня, назвав не території чи повну мирну угоду, а енергетику та зерно.
Це може бути ознакою зміни тактики переговорів: замість спроби одразу вирішити найскладніші питання сторони можуть спробувати почати з обмежених домовленостей, які потенційно легше перевіряти й виконувати.
У розмові з Axios після зустрічі з американськими представниками Зеленський розповів, що під час консультацій обговорювалися ідеї, пов’язані з енергетичною інфраструктурою, електроенергетикою, зерновими поставками, нафтою та газом. За його словами, американська сторона вивчає можливість певних кроків до деескалації напередодні та під час зими.
Для України енергетична тема має безпосереднє військове значення. Київ готується до чергової російської кампанії ударів по енергосистемі. Паралельно Україна посилює атаки на російські нафтопереробні заводи, паливну інфраструктуру та логістику.
Теоретично це створює простір для обмеженої домовленості: сторони могли б погодитися не завдавати ударів по певних категоріях енергетичних об’єктів або встановити інший механізм взаємного стримування.
Але прецеденти показують, що навіть такі домовленості складно зробити стійкими. Вашингтон не вперше намагається винести удари по критичній інфраструктурі в окремий переговорний трек, а взаємні звинувачення в порушеннях швидко руйнують подібні режими.
Зерновий напрям має іншу логіку. Тут до інтересів воюючих сторін додається глобальний фактор: безпека судноплавства, експорт аграрної продукції та вплив війни на світові продовольчі ціни. Саме тому домовленість навколо торгівлі або морських маршрутів потенційно може бути політично простішою, ніж територіальний компроміс.
Проте навіть успіх у цьому питанні означатиме лише часткову деескалацію, а не наближення автоматичного завершення війни.
Головні суперечності нікуди не зникли
За кілька місяців переговорів Вашингтону вдалося створити постійний канал комунікації, але не усунути ключову різницю між українською та російською позиціями.
Це добре видно на прикладі зимових переговорних раундів.
У січні США організували переговори України та Росії в Абу-Дабі. Вони завершилися без остаточної угоди. Серед центральних тем були параметри завершення війни та майбутні гарантії безпеки, тоді як територіальне питання залишалося одним із головних блокерів.
4–5 лютого відбувся ще один тристоронній раунд в Абу-Дабі, а 17 лютого переговори продовжилися у Женеві. Reuters тоді повідомляв, що Росія вимагала передачі їй територій Донеччини, які залишалися під контролем України, тоді як Київ відкидав таку умову.
Певний рух спостерігався у сфері післявоєнних гарантій безпеки. Наприкінці лютого керівник Офісу президента Кирило Буданов повідомляв, що Росія погодилася з американською моделлю гарантій для України. Але навіть тоді Москва не погодилася на запропонований саміт на найвищому рівні, а домовленості про завершення війни не було.
Отже, переговори впираються не у відсутність зустрічей, а у зміст майбутньої угоди.
Для України критичним є питання, чи матиме припинення війни достатні гарантії від нового російського вторгнення.
Для Росії одним із центральних залишається територіальне питання.
Для США завдання полягає у пошуку пакета, який одночасно буде прийнятним для Києва, дозволить Москві погодитися на припинення бойових дій і матиме достатню підтримку Європи.
Поки такого пакета немає.
Оптимізм Трампа і обережність Києва
Різниця в публічній риториці Вашингтона та Києва теж залишається помітною.
9 вересня Трамп після телефонної розмови з путіним заявив, що російський керівник хоче укласти угоду щодо України. Президент США висловив думку, що домовленість можлива, якщо Зеленський також погодиться з її умовами. Водночас американські, українські та європейські оцінки готовності Кремля реально завершити війну залишаються значно обережнішими.
Саме після цього Зеленський фактично уточнив часову шкалу: швидкого тристороннього раунду немає, до завершення російських виборів його не очікують, а наступний реальний етап проходитиме наприкінці вересня.
Це не відмова від американської дипломатичної ініціативи. Навпаки, Київ продовжує розглядати Вашингтон як головного посередника, здатного чинити тиск на Москву.
Але українська позиція полягає в тому, що сам факт відновлення контактів не можна подавати як доказ наближення миру.
Що може статися після 20 вересня
Після завершення російських виборів можливі принаймні три основні сценарії.
Перший — повернення до повноцінного тристороннього формату. Якщо зустріч Зеленського і Трампа дозволить узгодити прийнятний для України та США набір пропозицій, Вашингтон може спробувати швидко організувати новий раунд з російською стороною. Саме на такий сценарій ще на початку вересня розраховували Віткофф і Кушнер.
Другий — часткова угода без політичного врегулювання. Сторони можуть зосередитися на енергетичній інфраструктурі, зерновій торгівлі, судноплавстві або інших практичних питаннях. Це не завершить війну, але може створити обмежений режим деескалації на зимовий період.
Третій — нове зависання переговорів. Якщо Росія після виборів не змінить територіальних вимог або паралельно піде на військову ескалацію, американська дипломатична ініціатива знову може перейти в режим човникових консультацій без прямої тристоронньої зустрічі.
Поки саме останній ризик залишається значним. На фронті Росія продовжує наступальні дії на Донеччині, а бойові дії та далекобійні удари не демонструють стійкої тенденції до зниження інтенсивності.
Вересень стає місяцем дипломатичної перевірки
Отже, заява Зеленського не означає замороження переговорів до 20 вересня. Вона означає дещо інше: Київ відділяє постійні контакти зі США від формального переговорного процесу за участю Росії.
До завершення російських виборів перший канал працюватиме, другий — найімовірніше, ні.
Після 20 вересня почнеться значно важливіша фаза. Високий тиждень Генасамблеї ООН створює майданчик для особистої розмови Зеленського і Трампа, а американська адміністрація матиме вже результати нового циклу контактів із Москвою та Києвом.
Тоді стане зрозуміліше, чи дали вересневі поїздки Віткоффа і Кушнера основу для реального компромісу, чи вони лише відновили дипломатичний канал, який не змінює фундаментальних позицій сторін.
Головним індикатором буде навіть не дата наступної зустрічі. Значно важливіше — про що саме сторони будуть готові домовлятися.
Якщо переговори знову відразу повернуться до територій і остаточної моделі завершення війни, шанс швидкого прориву залишатиметься низьким через принципово різні вихідні позиції Києва і Москви.
Якщо ж США запропонують поетапну модель — спочатку енергетична та продовольча безпека, окремі режими деескалації, потім ширший пакет гарантій і політичних питань, — наприкінці вересня може з’явитися хоча б обмежений результат.
Тому 20 вересня — не дата, після якої мирні переговори автоматично відновляться. Це лише найближча межа, після якої стане зрозуміло, чи нинішня американська дипломатична активність здатна перетворитися з серії контактів на справжній переговорний процес.
