Витік нотаток із конфіденційної розмови Емманюеля Макрона, Фрідріха Мерца, інших лідерів ЄС та Володимира Зеленського став першим моментом, коли європейські еліти фактично вголос сформулювали те, про що раніше говорили лише кулуарно: Вашингтон може спробувати завершити війну за рахунок України.
За даними Der Spiegel, під час телефонної наради 1 грудня французький президент попередив: є ризик, що США «зрадять Україну в питанні територій без ясних гарантій безпеки». Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц попросив Зеленського бути «дуже обережним» у найближчі дні.
Ці слова прозвучали на тлі візитів посланців Дональда Трампа — Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера — до Києва, Женеви, Флориди та врешті до Кремля, де вони провели з Володимиром Путіним кількагодинні переговори щодо «мирного плану» США.
Що саме налякало Париж і Берлін, чому історія з «плівками Макрона» стала симптомом великої кризи довіри між Європою та США — і що це все означає для України?
Що сталося: конфіденційний дзвінок, який став публічним
За даними Der Spiegel, 1 грудня Макрон організував велику координаційну розмову: на лінії були канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, генсек НАТО Марк Рютте, президент Фінляндії Александер Стубб, керівництво Єврокомісії та Євроради, низка європейських прем’єрів — і президент України Володимир Зеленський, який саме перебував у Парижі.
З витоку випливають кілька важливих моментів:
- Макрон говорить, що існує ймовірність, що США «кинуть Україну» саме по територіальному питанню, причому без чітко виписаних гарантій безпеки.
- Мерц попереджає Зеленського бути «дуже обережним у найближчі дні» і додає, що американці «грають у ігри» і з Києвом, і з Європою.
- Стубб наголошує: Україну не можна залишати наодинці з Віткоффом і Кушнером.
- Рютте підтримує цю позицію та говорить про потребу «захистити Володимира», тобто Зеленського, в переговорах із командою Трампа.
Офіційно в Парижі витік не підтверджують і кажуть, що цитата «не збігається з протоколом», але при цьому принципову позицію Макрона щодо переговорів США–РФ–Україна не заперечують.
Факт підтверджують інші: європейські лідери справді проводили таку нараду й висловлювали недовіру до підходу Віткоффа та Кушнера.
Контекст: криза довіри до 28-пунктового «мирного плану» США
Щоб зрозуміти нервовість Макрона і Мерца, треба згадати, що сталося за тиждень до їхнього дзвінка.
План, який «пахне Москвою»
26 листопада Reuters розповів, що початковий 28-пунктовий мирний план адміністрації Трампа частково базувався на документі, який раніше подала російська сторона.
Ключові моменти:
- документ включав пропозиції, близькі до російських вимог;
- частина американських чиновників сама припускала, що Київ цей план відкине;
- після розголосу — і різкої реакції в Україні та Європі — почались термінові правки.
У Женеві на переговорах між США, Україною та європейцями план скоротили з 28 до 19 пунктів: вилучили найпроблемніші вимоги, але загальна архітектура — «території в обмін на кінець війни плюс політичні та військові умови» — залишилася.
Два головні вузли: територія та гарантії
За даними європейських і американських медіа, після Женеви стало ясно: дві теми залишаються найгострішими — це територіальні поступки й формат майбутніх гарантій безпеки для України.
- Москва наполягає, що Україна має відмовитися не лише від уже окупованих територій, а й від частини Донеччини, яку зараз контролюють ЗСУ; також звучать вимоги щодо нейтралітету, обмеження армії, відмови від НАТО.
- Київ категорично не погоджується з цим пакетом і вимагає прив’язати будь-які розмови про мир до реальних гарантій безпеки — від оборонних угод до «коаліції рішучих» і використання російських активів.
Саме тут і з’являється страх Макрона: що США можуть спробувати «закрити» війну швидкою угодою, яка фіксує частину російських захоплень, але так і не дає Україні чіткої безпекової парасольки.
Маямі та Москва: тіньова дипломатія Віткоффа й Кушнера
Уся історія з «плівками Макрона» відбувається не в вакуумі, а паралельно з активною грою не зовсім традиційних фігур американської дипломатії.
Маямі: «додатковий прогрес», але без прориву
Ключовими операторами мирної ініціативи від Трампа стали:
- Стів Віткофф — девелопер і давній бізнес-партнер Трампа;
- Джаред Кушнер — зять Трампа і політичний радник;
- Марко Рубіо — держсекретар США, який намагається надати всьому цьому хоч якийсь вигляд класичної дипломатії.
Наприкінці листопада у Флориді відбулася зустріч делегацій України та США під керівництвом Рустема Умєрова з українського боку. Після неї Рубіо говорив про «додатковий прогрес», але наголошував, що попереду ще багато роботи.
Американські джерела пояснювали: саме у Флориді мали розв’язати два вузли — територіальний та безпековий — перед тим, як Віткофф і Кушнер поїдуть до Москви презентувати оновлений план Путіну.
Москва: п’ять годин із Путіним і ні про що
2 грудня Віткофф і Кушнер провели з Путіним понад чотири–п’ять годин у Кремлі. За підсумками:
- Кремль заявив, що «деякі пропозиції» США прийняв, але компромісу немає;
- Путін повторив, що Росія або силою отримає потрібні території, або змусить Україну вивести війська;
- вимоги щодо нейтралітету України та відмови від НАТО звучали знову.
Трамп публічно назвав зустріч «досить хорошою», але визнав, що не знає, чим усе закінчиться.
Європейці побачили в цьому тривожний сценарій: Трампівські емісари провели довгі переговори з Путіним, але так і не зустрілися з європейськими радниками з безпеки, як планувалося. Після Москви вони полетіли відразу до США, а запланований діалог із ЄС зірвався.
Саме на цьому фоні Макрон, Мерц, Стубб і Рютте в телефонній розмові говорять Зеленському: не можна залишати Київ сам-на-сам із американськими посередниками.
Чого боїться Європа насправді
Історія з витоком — це не лише про Макрона та Мерца. Це лакмус для ширшої європейської тривоги: що у критичний момент США можуть поставити власну «угоду року» вище за довгострокову безпеку Європи.
Угода по територіях без реальних гарантій
Ключова фраза, яку цитують медіа: ризик, що США «зрадять Україну щодо територій без ясності щодо гарантій безпеки».
Переклад на практичну мову:
- Вашингтон може спробувати зафіксувати де-факто російський контроль над частиною українських територій;
- натомість Україна отримає розмиті обіцянки безпеки — які легко переглянути при зміні політичного циклу у США;
- Європа отримає поруч із собою ослаблену, частково демілітаризовану Україну з новою «лінією розмежування» та перманентною загрозою реваншу Росії.
Для Берліна, Парижа, Варшави та Балтії це — не «мир», а відкладений великий конфлікт.
Страх «афганського синдрому»
Європейські еліти добре пам’ятають хаотичний вихід США з Афганістану в 2021-му. У багатьох столицях є базове побоювання: якщо у Вашингтона зміняться внутрішні пріоритети, він може так само різко змінити курс щодо України, переклавши більшість ризиків на ЄС.
Опитування громадської думки в Європі фіксують: майже половина європейців сприймають Трампа як загрозу для континенту, а не як гаранта безпеки.
Європейська політика: нікого не можна «переграти» вдома
Є й внутрішній вимір:
- Макрон не може виглядати «людиною, яка здала Україну» — це токсично для його електорату та позицій Франції в ЄС.
- Мерц будує імідж канцлера, який виправляє помилки попередніх урядів і «ставить Путіну жорсткі умови», а не повторює політику «business as usual».
У цій логіці «плівки Макрона» виглядають як сигнал і всередину ЄС, і назовні: ми не дамо США укласти угоду через голову Європи та України.
Заморожені активи як відповідь Європи
Ще один важливий сюжет у розмові Макрона і Мерца — заморожені російські активи.
Канцлер у своїй колонці для Frankfurter Allgemeine Zeitung та інших виступах наголошує: питання активів — це відповідальність Європи, «наше право і наша валюта», а не поле для чужих рішень.
Що пропонує ЄС
Єврокомісія розробила механізм, який дозволяє використати доходи від заморожених активів Центробанку РФ як заставу для великих запозичень на користь України — йдеться про суми в діапазоні 90–160+ млрд євро, залежно від сценарію.
Ідея Мерца та низки лідерів:
- не конфісковувати активи в прямому сенсі (щоб не руйнувати правову систему й не лякати інвесторів);
- але використати їхній фінансовий потенціал для довгострокового фінансування України — і реконструкції, і війни;
- паралельно чітко заявити: активи залишаться замороженими, доки Росія не компенсує збитки Україні.
Це не лише про гроші, а й про політичну автономію ЄС: Брюссель показує, що може сам генерувати ресурс для підтримки України у 2026–2027 роках і далі, не чекаючи, що скаже Вашингтон.
Чому це важливо для «плівок Макрона»
Для Парижа й Берліна заморожені активи — це:
- важіль тиску на Москву: показати, що кожен додатковий рік війни робить повернення активів менш реалістичним;
- страхувальний механізм на випадок американської «зради»: навіть якщо США спробують просунути невигідну Україні угоду, ЄС матиме фінансовий інструмент, щоб тримати Київ «на ногах» і продовжувати санкційний тиск на РФ.
Тому в телефонній розмові Мерц наполягає: рішення щодо активів не можна віддавати «іншим державам». Це — серцевина європейського суверенітету.
Як це виглядає з Києва: ризики та можливості
Для України історія з «плівками Макрона» — подвійна.
Ризики
- Тиск «угоди за будь-яку ціну»
Якщо США намагатимуться просунути варіант, який частково фіксує російські захоплення, Київ ризикує потрапити в класичний трикутник:- Америка говорить: «або погоджуйтесь, або ми скорочуємо підтримку»;
- Європа боїться виглядати «винною в зриві миру»;
- Україна лишається «стороною, яка заважає завершити війну».
- Розкол між США та ЄС
Витік уже демонструє: довіра між Вашингтоном і європейськими столицями не безмежна. Якщо цей розкол поглибиться, противники України спробують зіграти на суперечностях — і окремо зламати Київ, ЄС та США. - Небезпека особистої ізоляції Зеленського
Сам факт, що лідери Європи проговорюють: «Не можна залишати Володимира наодинці з цими хлопцями», — красномовний.
Тобто існує усвідомлення ризику, але й сама ситуація для Києва — токсична: будь-яка помилка чи неправильний сигнал можуть бути використані як доказ «нерозумного максимізму України».
Можливості
- Європа вперше чітко говорить про «захист Зеленського»
Для Києва це шанс інституалізувати формат: жодних переговорів без синхронної присутності ЄС / ключових європейських столиць. Макрон, Мерц, Стубб і Рютте фактично самі це проговорили. - Фінансова подушка на 2026–2027 роки
Якщо ЄС запустить механізм використання російських активів, Україна отримає більш передбачуване фінансування — і буде менш залежною від рішень Вашингтона з циклом у кілька місяців. - Новий рівень європейської стратегічної суб’єктності
Макрон і Мерц, незалежно від мотивів, фактично роблять те, чого Київ давно вимагав: Європа перестає бути «пасажиром на задньому сидінні» в американській машині й намагається сісти принаймні на переднє крісло. Для України це можливість балансувати інтереси та уникнути нав’язаних рішень.
Що далі: вікно небезпеки й вікно шансів
На момент витоку «плівок Макрона» ситуація виглядає так:
- Віткофф і Кушнер завершили перший тур із Путіним без прориву, але готуються до нових зустрічей із українською стороною — зокрема в США.
- ЄС у Брюсселі продовжує внутрішню боротьбу щодо механізму використання російських активів: Німеччина і частина партнерів наполягають на швидкому рішенні, Бельгія та деякі інші уряди побоюються юридичних ризиків.
- Путін публічно демонструє жорстку позицію, сигналізуючи, що або отримає свої «мінімальні вимоги», або продовжить війну до виснаження.
Для України в цьому є й ризики, і можливості.
Якщо дуже коротко:
- ризик — що США спробують «закрити питання» до того, як ЄС повністю розгорне свій фінансовий і політичний інструментарій;
- шанс — що саме страх Європи перед такою «угодою за спиною» змусить Париж, Берлін, Гаагу, Гельсінкі й Брюссель стати жорсткішими і щедрішими у підтримці Києва.
Що Україні варто робити в такій конфігурації
Без моралізаторства, але якщо звести до кількох ключових ліній, які логічно випливають із цієї історії:
- Фіксувати принцип «жодного рішення без України й без Європи»
Києву вигідно інституалізувати те, що вже прозвучало в розмові Макрона й Мерца: жодних окремих треків «США–РФ» без України та без ключових європейців за столом. - Максимально підтримувати європейську лінію по росактивах
Для України важливо допомагати друзям у ЄС аргументами, даними й публічною позицією: чим швидше буде ухвалено рішення по активам, тим менше поле для шантажу в будь-яких «мирних планах». - Комунікувати з американським класичним істеблішментом, а не лише з командою Трампа
Роль Рубіо, Держдепу, Конгресу й традиційних інститутів США не зникла. Пояснювати їм ризики «поганого миру» — критично важливо, щоб дії Віткоффа і Кушнера не стали єдиним голосом Америки. - Внутрішня стійкість
Чим сильнішою й менш корумпованою виглядає українська держава, тим важче буде продати світові наратив, що «Україна сама винна, бо не пішла на компроміс». Це не заміняє зброї та грошей, але робить політичний фронт більш захищеним.
«Плівки Макрона» — це не про плітки з макронівського офісу. Це рентген моменту, коли Європа вперше чесно зізнається: вона боїться не лише Путіна, а й того, що США можуть зіграти у власну гру.
Для України це болісний, але корисний момент правди: швидкого, комфортного миру не буде. А от шанс отримати сильнішу, більш суб’єктну Європу поруч — є. Питання лише в тому, чи зможе Київ цим шансом скористатися.
За матеріалами liga.net
