Заморожені російські активи давно називають «золотим запасом» для майбутніх репарацій України. Але коли ЄС нарешті підійшов до ідеї великої «репараційної позики» на €140 млрд, у центрі конструкції раптово «заскрипіла» Бельгія. Країну звинувачують у тому, що вона де-факто заробляє на податку з доходів від активів РФ, гальмує рішення щодо кредиту й прикриває це розмовами про «ризики миру» та страхами за фінансові ринки. Для Києва це не просто внутрішня суперечка в ЄС — а питання того, хто реально заплатить за війну: Росія чи європейський платник податків.
Як Бельгія опинилася в епіцентрі «війни за активи»
Щоб зрозуміти, чому саме Бельгія, треба подивитися не на політиків, а на інфраструктуру грошей.
- У ЄС заморожено приблизно €210 млрд суверенних активів Центрального банку РФ плюс близько €28 млрд приватних активів росіян.
- Левова частка цих коштів лежить у депозитарії Euroclear у Брюсселі — йдеться про орієнтовно €183–185 млрд російських активів.
Коли ЄС «заморозив» ці активи, він не поклав їх у сейф. Ці кошти й далі «живуть» у системі: перерозміщуються, по них набігають відсотки, а Euroclear заробляє на цьому дохід. З цього доходу Бельгія стягує 25% корпоративного податку — як із звичайного прибутку компанії.
Результат:
- Лише у 2024 році податок із прибутку, пов’язаного з російськими активами, дав €1,7 млрд надходжень до бюджету Бельгії.
- За оцінками Кільського інституту, загальні зобовʼязання Бельгії перед Україною (вся фінансова та військова допомога) — €3,44 млрд з початку повномасштабної війни до 31 серпня 2025 року.
Це співвідношення — €1,7 млрд «податкового бонусу» за один рік проти €3,44 млрд зобов’язань за три з половиною роки війни — і стало ядром претензій: чи не надто добре для Бельгії, що російські гроші й далі лежать у неї «на балансі»?
Що таке «репараційна позика» на €140 млрд і де там Бельгія
Єврокомісія вийшла на радикально нову ідею: не просто «чіпати відсотки», а зробити на базі заморожених резервів РФ великий кредитний інструмент для України.
Основні параметри:
- Обсяг — €130–140 млрд: це сума потенційної «репараційної позики», забезпеченої грошовими залишками на рахунках із замороженими активами РФ у ЄС, насамперед в Euroclear.
- Ідея полягає в тому, що ЄС бере кредит під заставу цих активів; у майбутньому, коли Росія юридично платитиме репарації, ці гроші підуть на погашення позики.
- Для України це до €45 млрд щороку у 2026–2028 роках — критичний шматок фінансової «подушки безпеки».
Паралельно вже діє окремий механізм G7 на €50 млрд, який також спирається на прибутки від заморожених активів, але в значно менших масштабах. Перші транші вже пішли через ЄС та США у вигляді пільгових кредитів і грантів.
Ключовий момент: без бельгійської згоди ця конструкція просто не працює. Бо більшість активів — у Euroclear, а Бельгія як юрисдикція має дати добро, взяти на себе частину юридичних ризиків і погодитися, що її «податкова рента» буде фактично прив’язана до українських репарацій.
У чому звинувачують Бельгію: «податковий інтерес» замість солідарності
Європейські дипломати, на яких посилається Politico та низка медіа, формулюють претензію просто:
Бельгія має «другорядний мотив» — зберегти російські гроші якомога довше, бо вони генерують зручні податкові доходи.
Конкретні звинувачення виглядають так:
- Брак прозорості.
Брюссель заявляє, що весь податок із «російських» прибутків «цільово спрямовано Україні», але не показує повної деталізації:- скільки саме вже перераховано,
- якими інструментами,
- яка частина ще «в дорозі» чи залишається в бельгійському бюджеті.
- Невиконані обіцянки.
Ще у 2024 році бельгійський уряд публічно пообіцяв вивести ці доходи з загального бюджету й спрямувати їх до спеціального фінансового інструменту ЄС/G7 для України. Але такий механізм так і не запрацював у повній мірі — або, принаймні, партнери не бачать цього в цифрах. - Дисбаланс між «заробили» і «віддали».
Оцінка Кільського інституту й інших аналітичних центрів дає цифру €3,44 млрд загальних зобов’язань Бельгії — на фоні €1,7 млрд податку лише за 2024-й. Для багатьох столиць у ЄС це виглядає так:- Бельгія вже відбила значну частину своєї допомоги Україні за рахунок російських грошей, але все одно гальмує системне рішення на рівні ЄС.
Саме поєднання цих факторів створює наратив: «Бельгія заробляє на війні, а не тільки допомагає її зупинити». І це б’є не лише по Брюсселю, а й по довірі до всього європейського механізму репарацій.
Що відповідає Бельгія: «Ми не погані, ми просто боїмося судів і провалу миру»
Прем’єр-міністр Барт де Вевер активізувався останніми тижнями й перейшов у публічну атаку:
- У листі до Урсули фон дер Ляєн він заявив, що використання заморожених активів як бази під кредит «може зірвати майбутню мирну угоду» між Україною та Росією, бо Москва потім вимагатиме повернення своїх грошей.
- Де Вевер наголошує, що таких прецедентів в історії фактично не було: використання суверенних резервів держави до завершення війни та формального примирення. І це відкриває скриньку Пандори для майбутніх глобальних криз.
Його ключові аргументи:
- Юридичні та фінансові ризики для Бельгії й Euroclear.
Якщо Росія подасть позови проти Euroclear чи бельгійської держави, рахунок можуть виставити саме платникам податків Бельгії. Тому де Вевер вимагає чітких, юридично зобов’язальних гарантій від ЄС, що у разі судових рішень компенсації будуть спільними. - Репутація європейського фінансового ринку.
Брюссель попереджає, що агресивне використання активів ЦБ РФ може підняти ціни на борг ЄС та підштовхнути інші країни до диверсифікації резервів з євро у «безпечніші» юрисдикції. - Питання справедливого розподілу відповідальності.
Бельгія хоче, щоб США, Британія, Канада, Японія й інші власники російських активів приєднались до схеми й розділили ризики. Інакше виходить, що країна, де географічно лежить більшість активів, має нести основний удар за всіх.
Паралельно де Вевер просуває альтернативу: спільне боргування ЄС (нові єврооблігації) без прив’язки до російських активів. Тобто пропонує платити за війну класичним способом — через борг, а не через «заморожені» гроші агресора.
Чому це критично для України: справа не лише в грошах
Для Києва суперечка між ЄС і Бельгією — це не абстрактний спір юристів.
Ризик для нової програми МВФ
За даними Politico €140-мільярдний «репараційний кредит» – одна з опор нової програми МВФ для України. Без нього закрити середньострокову діру у фінансуванні буде вкрай важко.
Мова йде про те, що:
- МВФ бачить колосальний дефіцит фінансування України на 2026–2027 роки (десятки мільярдів доларів).
- ЄС мав би дати суттєву частину цієї суми саме через «репараційну позику» — як дешеві і довгі гроші, «прив’язані» до російських активів.
Якщо Бельгія поставить остаточне «ні», МВФ доведеться або перераховувати параметри програми, або шукати інші джерела, які політично складніше погодити.
Символічна рамка: хто платить за війну
Є ще один вимір — політичний.
- Схема з російськими активами дає ЄС можливість говорити суспільствам: «За війну платить агресор, а не ви зі своїх податків».
- Якщо цю модель зламають, доведеться пояснювати виборцю, чому він має фінансувати оборону та відновлення України власною кишенею, поки сотні мільярдів російських резервів лежать мертвим вантажем у Брюсселі.
Це — подарунок популістам у багатьох державах-членах, особливо на тлі втоми від війни.
Прецедент для майбутніх репарацій
Сьогодні мова «лише» про кредит під заставу активів. Але будь-яка конкретна схема стане прецедентом для майбутньої юридичної конфіскації, уже після формальної мирної угоди.
Якщо Бельгія доб’ється фактичної «паузи» або суттєвого урізання плану, це може відкотити дискусію до більш комфортної для Москви позиції: «Про репарації поговоримо потім, коли буде мир. А поки активи нехай лежать де лежали».
Три сценарії для ЄС і України
Сценарій 1. Компроміс із Бельгією (оптимістичний)
Як це може виглядати:
- ЄС і Бельгія домовляються про чіткий механізм розподілу ризиків:
- створюється спеціальний гарантійний фонд;
- потенційні збитки від судових рішень покриваються за рахунок бюджету ЄС, а не лише бельгійського;
- частину ризику беруть на себе інші країни G7.
- Бельгія отримує юридично прописані гарантії, що не залишиться сам-на-сам зі спорами з РФ.
- Запускається репараційна позика у повному або майже повному обсязі (скажімо, €120–140 млрд), а Бельгія зберігає політичне право говорити виборцю: «Ми відстояли свої інтереси, але не заблокували допомогу Україні».
Для України це найкращий варіант: є гроші, є символіка «Росія платить», є довгострокова рамка репарацій.
Сценарій 2. Варіант без прориву: відсотки з активів плюс нинішній пакет G7
Якщо компромісу немає, ЄС може піти більш обережним шляхом:
- Використовувати лише прибуток від активів — як уже погоджено в рамках G7 для €50-мільярдного пакета.
- Від великої «репараційної позики» на €140 млрд або відмовляються, або урізають її до символічно меншої суми.
Це дозволить:
- уникнути найгостріших юридичних ризиків,
- але не закриє фінансову «діру» України у 2026–2028 роках, яку ЄС та МВФ сьогодні намагаються зашити.
Сценарій 3. Відкат до класичного боргу ЄС
У крайньому варіанті Бельгія добивається фактичної «зупинки» плану з активами:
- ЄС переходить до моделі спільних єврооблігацій чи інших форм класичного боргу, не прив’язаного до активів РФ.
- Заморожені російські резерви й далі лежать в Euroclear як «політичний заручник» до формального миру.
Для України:
- Гроші теоретично можна буде знайти — але політична ціна для європейських урядів сильно зросте.
- Питання «хто платить за війну» вирішуватиметься на користь платника податків, а не агресора.
- Репарації де-факто відкладаються в невизначене майбутнє.
Що може і має робити Україна
Перевести дискусію з площини «страхів» у площину цифр
Слабке місце Бельгії — прозорість. Україні вигідно вимагати:
- публічного й регулярного розкриття даних:
- скільки прибутку генерують російські активи;
- який обсяг податку надійшов до бельгійського бюджету;
- у якій формі й коли ці кошти пішли на підтримку України.
Конкретні цифри завжди важче «заговорити», ніж абстрактні міркування про ризики.
Працювати не лише з урядами, а й із суспільством Бельгії
Сьогодні наратив, який активно просуває де Вевер, звучить так: «Нас змушують ризикувати своїми грошима й фінансовим ринком заради схеми, яка може зірвати мир».
Україні потрібна інша рамка для бельгійського виборця:
- «Ми не просимо ваших грошей. Ми просимо, щоб Росія через свої активи компенсувала хоча б частину знищеного».
- Пояснення, що ризик мирної угоди зростає не через використання активів, а через безкарність агресора, який уже сьогодні бачить: його резерви лежать недоторканними.
Це — робота для публічної дипломатії, експертних візитів, спільних форматів із бельгійськими медіа.
Пропонувати технічні рішення, а не лише вимагати політичних
Київ може грати не тільки в «моральну» карту, а й в інженерну:
- підтримати ідею європейського гарантійного механізму для покриття юридичних ризиків Бельгії;
- погодитися на поетапний запуск «репараційної позики» (наприклад, почати з меншої суми та розширювати, якщо не буде судових ударів);
- відкрити дискусію про участь інших країн G7 у спільних гарантіях — аби зняти аргумент «чому Бельгія одна має тримати удар».
Тест на чесність Європи
Суперечка з Бельгією — це значно більше, ніж черговий євроскандал із податковим присмаком.
Фактично ЄС сьогодні здає іспит на чесність власної риторики:
- Якщо Європа справді вважає, що агресор має платити за війну, то заморожені активи РФ не можуть залишатися табу.
- Якщо ж у підсумку переможе логіка «краще ми самі візьмемо борг, ніж ризикнемо конфліктом із Росією та ринками», — це буде сигналом не лише Москві, а й іншим майбутнім агресорам.
Для України ця історія — ще одне нагадування: війна точиться не лише на фронті, а й у кабінетах міністрів фінансів і департаментах казначейств. І перемога в цих кабінетах інколи не менш важлива, ніж на полі бою.
За матеріалами finance.liga.net
