Потрійна зустріч Зеленського, Трампа і Путіна: чому ідея правильна, але викликає скепсис

Заява спецпредставника США Стіва Віткофф про можливу зустріч Володимира Зеленського і путіна «впродовж наступних трьох тижнів» прозвучала як сигнал: Вашингтон хоче підняти переговори з рівня делегацій на рівень лідерів — і зробити це швидко.

Якщо все справді так, то подія справді епохальна, адже перший і єдиний раз Зеленський у статусі президента зустрічався з Путіним ще у 2019 році — і безрезультатно. Більше жодних прямих особистих контактів між ними не було.

Але саме швидкість і «висота ставки» пояснюють, чому ідея виглядає логічно, а віра в результат — обмежена. Саміт лідерів зазвичай не стартує процес, а закриває його: коли більшість параметрів уже погоджені, лишаються політичні рішення і підпис. І поки що ознак «готовності на 90%» публічно майже не видно.

Ключові тези

  • Віткофф каже: США з Джаредо Кушнером передали сторонам «пропозиції», які можуть «зблизити» їх у найближчі три тижні — аж до саміту, можливо навіть тристороннього за участі Дональда Трампа.
  • Віткофф окремо наголошує: Трамп не приїде на зустріч «заради зустрічі» — тільки якщо бачитиме реальну перспективу результату.
  • Він також визнає, що має регулярні контакти з путіним і говорить про «вісім зустрічей» — як про спосіб краще розуміти позицію Кремля.

Що саме сказав Віткофф — і як це правильно читати

У публічному викладі, з посиланням на інтерв’ю Fox News, головний зміст такий:

  1. Є “пропозиції на столі” — американська сторона вважає, що вони можуть дати імпульс і вивести процес на рівень лідерів у межах «трьох тижнів».
  2. Формат не зафіксований: або двосторонній Зеленський–Путін, або «тристоронка» з Трампом.
  3. Підкреслено умову: Трамп долучиться лише якщо побачить шанс «на найкращий результат», тобто якщо є рамка домовленості, яка не розвалиться в прямому ефірі.

Загалом спецпредставник Трампа озвучив те, що і так лежить на поверхні. «Угоду» мають укладати на рівні лідерів держав, беручи на себе ключову політичну відповідальність. Жодні Умєров, Буданов і тим паче Мединський нічого підписувати не уповноважені. Це прерогатива виключно президентів. І на цьому рівні, каже Віткофф, існує сильний антагонізм, а тому домовитися Зеленському й Путіну вкрай складно.

Водночас американська сторона надала Києву та Москві «кілька пропозицій, які, можливо, дозволять президентам зустрітися протягом наступних трьох тижнів». Також Віткофф сказав дуже правильну фразу: навряд чи Трамп захоче приходити на таку зустріч, якщо не буде впевнений у хорошому результаті.

Важливий нюанс: це не оголошення дати саміту, а сигнал наміру США “зшити” позиції і дотиснути політичні рішення. Намір — це ще не згода сторін.

Де ми зараз у переговорах: фон «трьох тижнів»

Слова Віткоффа лягли на тло активізації дипломатії навколо Женеви. У Женеві нещодавно відбувся черговий раунд U.S.-посередництва, але прориву не сталося: були розмови про «складність» і часткові технічні зрушення, тоді як політичні вузли залишилися.

Також звучить, з посиланням на джерела та перебіг переговорів, що територіальне питання — ядро конфлікту на столі.

Із цього випливає логіка Вашингтона: якщо делегації «буксують», потрібен або жорсткіший тиск, або стрибок на рівень лідерів, де можна обміняти “пакети” (безпека/санкції/гарантії/припинення вогню) в одному політичному рішенні.

Чому саміт лідерів — зазвичай фінал, а не старт

У великій війні саміт президентів має сенс тоді, коли:

  • погоджені базові параметри, хоча б рамка припинення вогню, механізм верифікації, гуманітарні блоки;
  • сформовано “пакет взаємності”, щоб кожна сторона могла продати результат своїй аудиторії як не-поразку;
  • є попередня згода щодо порядку денного і формулювань, щоб зустріч не перетворилася на взаємні ультиматуми.

Саме тому фраза Віткоффа «Трамп не прийде без перспективи результату» — це фактично визнання цього дипломатичного правила.

Що реально може бути на столі потенційного саміту

Станом на зараз саміт Зеленського і Путіна навіть за модерації Трампа все ж радше виглядає як фантастика. Усе тому, що на такій зустрічі можуть обговорювати виключно підписання мирного договору. Усе інше обговорювати там немає сенсу — для цього є технічні делегації, які працюють уже другий рік. А на саміті лідерів мають «узгодити» остаточні деталі й проявити політичну волю для підписання угоди.

Питання лише в тому, чи готові сторони до такої зустрічі? Схоже, що поки, на жаль, ні. І справа навіть не в тому, що до повноцінного мирного договору ще дуже далеко. А хоча б у тому, що той самий Путін неодноразово давав зрозуміти: бачитися із Зеленським він не вважає за потрібне, бо не вважає його стороною переговорів.

Саме тому базово правильна ідея — прямий контакт лідерів, які воюють, кращий за його відсутність — все ж викликає скепсис. Станом на зараз жодна сторона не готова до компромісного мирного договору, і тим більше не готова до будь-якої капітуляції.

Ба більше: Кремль то заявляє, що з українським президентом говорити не будуть у принципі, то кличе його до Москви, очевидно розуміючи, що ніхто до Москви не поїде. Та й загалом місце проведення саміту неважливе — важливо те, до чого дійдуть у підсумку. У нинішній конфігурації рішуче незрозуміло, до чого взагалі сторони здатні прийти. Здається, що поки — ні до чого.

Навіть якщо саміт станеться, він майже напевно не буде «про все одразу». Найреалістичніший формат — політичне рішення про рамку, а не «велику мирну угоду» за один вечір.

Ймовірні блоки для лідерської розмови:

Припинення вогню і контроль

  • умови та послідовність кроків (що перше: тиша, відведення, моніторинг, обміни);
  • механізм фіксації порушень і хто це робить (тут без США, Європи, міжнародного елементу угода крихка).

Територіальний вузол

Саме навколо територій сторони «упираються» найбільше — це визнають і учасники, і спостерігачі переговорів. Тут можливі лише проміжні конструкції: паузи та режими, тимчасові формулювання, «заморожування» частини питань, а не миттєві юридичні рішення.

Гарантії безпеки та зовнішні “умови пакета”

Без цього Києву важко погоджуватися на будь-яку довшу паузу. Водночас Москва традиційно намагається прив’язати угоду до політичних умов, які Київ не приймає.

Санкції, економіка, відбудова

Це типова «валюта» великих угод: що знімається та послаблюється, що залишається, що прив’язується до виконання пунктів.

Гуманітарний трек

Обміни, цивільні, інфраструктурні питання — те, де інколи можливий прогрес навіть без “великого миру”.

Чому скепсис виправданий: 6 причин

  1. Немає публічних ознак “угоди на 90%”. Поки що ми бачимо радше спробу пришвидшити процес, ніж готовий текст домовленості.
  2. Територіальна тема не має простого компромісу, а саме вона є ключовою точкою конфлікту.
  3. Ризик “самітного провалу”: якщо лідери зійдуться без попередніх узгоджень, зустріч може закінчитися взаємними звинуваченнями — і це погіршить стартові позиції.
  4. Внутрішньополітичні межі: кожен із трьох лідерів має свою аудиторію і свої «червоні лінії», які не можна перетнути без втрати підтримки.
  5. Інформаційна війна: будь-який витік «пропозицій» або їх інтерпретація може підірвати переговори ще до початку.
  6. Попередній досвід показує: контакти є, результат — не гарантований. Навіть багатогодинні зустрічі посланців із Кремлем не означають автоматичного прориву на політичному рівні.

Три сценарії на горизонт «трьох тижнів»

Якщо рахувати від 22 лютого 2026 року, «три тижні» — це приблизно до середини березня.

Сценарій найпрагматичніший: ще один раунд делегацій та підготовка рамки

Найімовірніше, спочатку буде інтенсивна робота делегацій і посередників, а лідерська зустріч — тільки якщо з’явиться короткий документ або рамка, яку можна “закріпити” політичним рішенням.

Сценарій: двостороння зустріч як «політичний тест»

Може відбутися коротка зустріч Зеленський–Путін, або навіть неформальний контакт, щоб перевірити готовність сторін рухатися далі. Але ризик провалу тут дуже високий без підготовленого пакета.

Сценарій: тристоронній саміт із Трампом

Найгучніший і найризиковіший варіант — можливий лише тоді, коли Трамп переконаний, що може вийти із зустрічі з результатом, це прямо артикулює Віткофф.

Заява Віткоффа — це радше спроба підняти ставки й пришвидшити переговорну траєкторію, ніж підтвердження готового саміту. Вона логічна: у теорії саме лідери завершують війну політичним рішенням. Але скепсис теж логічний: без попередньо зшитого «пакета» саміт може стати не фіналом, а новою точкою конфронтації.

Якщо дивитися «у вакуумі», то зустріч президентів виглядає логічним завершенням мирного процесу, який триває вже другий рік. От тільки для успіху цього саміту мирний договір має бути готовий відсотків на 90, і обидві сторони повинні це розуміти та бути налаштованими на завершення війни. А такого настрою ми поки що, чесно кажучи, не спостерігаємо.

За матеріалами censor.net

Вверх