Попри оголошене триденне припинення вогню до Дня перемоги, російські війська не припинили бойову активність. За оцінкою ISW, фронт справді дещо «сповільнився», але не завмер: тривали локальні штурми, удари дронами, артилерійські обстріли, спроби інфільтрації та інформаційні операції з демонстративним підняттям прапорів.
Другий день травневого «перемир’я» став не паузою у війні, а ще одним тестом на реальність будь-яких домовленостей із Росією. Формально з 9 до 11 травня мало діяти припинення вогню, однак уже 10 травня і Київ, і Москва звинувачували одне одного у порушеннях. Українська сторона повідомляла про понад 150 російських наземних штурмів, артилерійські удари та масоване застосування безпілотників. Росія, своєю чергою, висувала дзеркальні звинувачення проти України.
Оцінка ISW за 10 травня показує головне: бойові дії справді стали менш інтенсивними, але не припинилися. А там, де гармати й дрони працювали рідше, Росія намагалася компенсувати це іншими інструментами — накопиченням піхоти, підтягуванням логістики, малими інфільтраційними групами та когнітивною війною, зокрема відео з підняттям прапорів, частина яких, за спостереженнями аналітиків, могла бути створена або змонтована із застосуванням штучного інтелекту.
10 травня 2026 року стало другим днем оголошеного Росією триденного припинення вогню. Але, як випливає з оцінки Інституту вивчення війни, це перемир’я не мало ключових ознак справжнього режиму тиші: не було зрозумілих механізмів контролю, незалежного моніторингу, процедур фіксації порушень і способів примусу сторін до виконання домовленостей.
Саме тому «режим тиші» перетворився на сіру зону. Росія зменшила масштаб далекобійних ракетних атак, але не відмовилася від локальних наземних операцій, ударів FPV-дронами, артилерії та спроб просочування малими групами. Для Москви це перемир’я виглядало не як крок до миру, а як інструмент — політичний, військовий та інформаційний.
Перемир’я, яке не стало перемир’ям
Офіційно 9–11 травня мало діяти триденне припинення вогню. На практиці, за даними української сторони, російські війська продовжували наступальні дії на ключових напрямках. Президент Володимир Зеленський заявив, що між 9 і 10 травня російські війська здійснили понад 150 наземних штурмів, близько 100 артилерійських ударів і майже 10 000 ударів безпілотниками.
Водночас важливою деталлю стало те, що Росія не здійснювала масштабних ракетних ударів у звичному форматі. Повітряні сили України повідомили про запуск 27 ударних і імітаційних дронів типу «Шахед», «Гербера», «Італмас» і «Пародія» у проміжку з опівночі до ранку 10 травня. Усі вони, за повідомленням української сторони, були збиті.
Москва, своєю чергою, звинуватила Україну у порушенні перемир’я, заявивши про українські наземні атаки, артилерійські удари та застосування безпілотників. Проте сама логіка взаємних звинувачень лише підкреслила головну проблему такого «перемир’я»: без верифікації, моніторингу та механізму відповідальності воно залишається радше політичним жестом, ніж військово значущою домовленістю.
За оцінкою ISW, дані NASA FIRMS про теплові сигнатури свідчили про скорочення інтенсивності бойових дій, але не про їхнє припинення. Тобто фронт став менш активним, однак не замовк. Це принципова різниця: зниження темпу не означає припинення війни.
Чому перемир’я без механізмів контролю приречене
Головний висновок з ситуації 10 травня полягає не лише у факті порушень. Він ширший: припинення вогню без чіткої архітектури контролю практично не працює.
Для справжнього перемир’я потрібні щонайменше чотири речі:
- чітко визначені умови, що саме заборонено і що дозволено;
- незалежний моніторинг, який може фіксувати порушення;
- механізм розгляду спорів, щоб сторони не обмежувалися пропагандистськими заявами;
- політична або військова ціна за порушення, інакше домовленість не має стримувального ефекту.
У випадку перемир’я 9–11 травня цього не було. Саме тому кожна сторона могла заявляти про порушення іншої, тоді як на землі тривали обмежені, але реальні бойові дії. Для України це ще раз продемонструвало небезпеку «паперових пауз», які Росія може використовувати для перегрупування, накопичення сил і поліпшення логістики.
путін натякає на «кінець», але сигналізує про продовження війни
Окрему увагу ISW приділяє заявам путіна 9 травня. Російський президент нечітко натякнув, що війна нібито може «добігати кінця». Російські державні медіа подали це так, ніби путін заявив про наближення завершення війни.
Однак у самій заяві не було ознак готовності Москви припинити агресію. Навпаки, путін повторив кремлівські виправдання війни та фактично дав зрозуміти, що Росія й надалі прагне «остаточної поразки України». Це означає, що за м’якою риторикою про можливе завершення війни стоїть незмінна стратегічна мета — примус України до капітуляції або до політичних поступок, які зруйнували б її суверенітет.
Показовою була й інша деталь: путін повторив вимогу, щоб можлива двостороння зустріч із Володимиром Зеленським відбулася саме в Москві. Це не дипломатична пропозиція, а демонстративна умова, яка навряд чи може бути прийнятною для України. Таким чином Кремль зберігає видимість готовності до контактів, але фактично блокує реалістичний формат переговорів.
ISW оцінює таку поведінку як гру на внутрішню російську аудиторію. Після понад чотирьох років великої війни російське суспільство дедалі більше відчуває її наслідки. Українські далекобійні удари по російській території, проблеми з безпекою тилу, економічний тиск і втома від мобілізаційного режиму створюють потребу в оптимістичному сигналові. Кремль намагається дати цей сигнал, не змінюючи реального курсу.
Обмін військовополоненими: ще один фронт політичного тиску
На тлі перемир’я Росія також спробувала звинуватити Україну в саботажі обміну військовополоненими за формулою «1000 на 1000». путін заявив, що Москва нібито не отримувала від України сигналів щодо обміну.
Володимир Зеленський це заперечив. За його словами, Україна повністю готова до обміну й уже передала російській стороні списки з даними 1000 військовополонених, яких готова повернути. Окремо Зеленський зазначив, що США виступають гарантом цього процесу.
Цей епізод важливий не лише гуманітарно, а й політично. Кремль традиційно використовує тему обмінів як інструмент інформаційного тиску: намагається показати Україну стороною, яка нібито не зацікавлена у поверненні людей, і водночас відволікти увагу від власного небажання виконувати домовленості прозоро та вчасно.
Когнітивна війна: прапори замість реального просування
Одним із найважливіших блоків оцінки ISW стала російська когнітивна війна. Аналітики звернули увагу на дедалі частішу появу відео, де російські військові нібито піднімають прапори в різних точках фронту.
Такі відео мають просту мету: створити враження просування, навіть якщо російські підрозділи не встановили стійкого контролю над територією. Особливо це важливо в умовах, коли Росія дедалі частіше використовує тактику інфільтрації малими групами. Невелика група може просочитися в сіру зону, встановити прапор, зняти відео — і російська пропаганда подає це як повноцінне захоплення населеного пункту або прорив оборони.
ISW зазначає, що останнім часом ці матеріали стали складнішими. Якщо раніше йшлося переважно про короткі разові відео, то тепер з’являються більш змонтовані ролики, іноді з ознаками використання штучного інтелекту. Значна частина таких матеріалів з’явилася перед 9 травня, що може свідчити про спробу компенсувати відсутність реальних великих успіхів до символічної дати.
Це не дрібниця. Для Росії інформаційний образ фронту іноді не менш важливий, ніж сама лінія зіткнення. Якщо не вдається швидко просуватися, можна створювати враження, що українська оборона «сиплеться». Саме так працює когнітивна війна: вона спрямована не лише на ворога, а й на власне населення, союзників, нейтральні країни та західні аудиторії.
Кремль затискає навіть провоєнних критиків
Паралельно Росія продовжує зачищати власний інформаційний простір. Під удар потрапляють не лише опозиційні чи антивоєнні голоси, а й провоєнні діячі, які критикують військове командування або самого путіна.
ISW згадує історію адміністратора Telegram-каналу Thirteenth Єгора Гузенка. Він служив у російському підрозділі замість ув’язнення, але після критики Кремля та військового керівництва, за повідомленнями каналу, був направлений у штурмовий підрозділ на передовій, попри травму ноги. Після цього він перестав виходити на зв’язок.
Інший приклад — колишній російський пілот Олексій Земцов, пов’язаний із каналом «Воевода Вещает». Повідомлялося про його арешт після конфлікту з військовим командуванням і скарг на забезпечення.
Ці випадки демонструють важливий процес: Кремль більше не готовий толерувати навіть «своїх» критиків. Російські мілблогери були корисними для мобілізації суспільства й підтримки війни, але з часом частина з них стала проблемою, бо почала відкрито говорити про некомпетентність командування, втрати, провали логістики й корупцію. Тепер держава намагається повернути повний контроль над цим середовищем.
Фронт: менший темп, але не пауза
На півночі російські війська продовжували обмежені дії в Сумській області, однак без підтвердженого просування. Така активність вписується в російську мету створити буферну зону вздовж кордону й тримати українські сили в напрузі.
На Харківському напрямку російські війська також проводили обмежені операції без просування. Окремо згадувалося застосування нових або модифікованих засобів — зокрема крилатих ракет «Бандероль», які, за російськими джерелами, можуть запускатися з гелікоптерів Мі-28, а також безпілотних наземних платформ для логістики.
Це свідчить про спробу Росії адаптуватися до умов, у яких звичайна логістика стає дедалі небезпечнішою через українські дрони. Безпілотні наземні транспортні засоби, малі групи піхоти, нічні переміщення та інфільтрація — усе це частина нової тактики, де Росія намагається компенсувати втрати та проблеми з маневром.
Куп’янськ, Борова, Слов’янськ: українські локальні успіхи
На Куп’янському напрямку російські війська проводили обмежені наземні операції, але не досягли просування. Українські представники повідомляли, що 9 травня у секторах Куп’янська та Борової не було російських наземних штурмів, однак тривали удари FPV-дронами та дронами типу «Молнія», хоч і з меншою інтенсивністю.
Водночас ISW фіксує українське просування в напрямку Борової. Геолокаційні кадри свідчать, що поблизу Сергіївки українські сили утримують позиції, а російські війська не мають стійкої присутності в районі, який могли раніше подавати як зону свого контролю.
На Слов’янському напрямку українські війська, за оцінкою ISW, нещодавно просунулися в центральній частині Никифорівки. Також є ознаки, що українські сили, ймовірно, очистили Липівку від російських диверсійних груп. Це важливо, бо свідчить: попри російські спроби створити образ постійного просування, на окремих ділянках саме Україна перехоплює ініціативу або відновлює контроль над проблемними зонами.
Костянтинівка — Дружківка: Росія тисне, Україна контратакує
У тактичному районі Костянтинівка — Дружківка російські війська продовжували обстріли, удари дронами та обмежені штурми навіть під час перемир’я. Українські військові повідомляли, що росіяни використовували цей період для підвезення боєприпасів, накопичення піхоти й наближення підрозділів до лінії фронту.
Водночас українські війська нещодавно просунулися в центральній частині Іллінівки на південь від Костянтинівки. Це має тактичне значення, адже Костянтинівка залишається важливим вузлом української оборони на Донеччині. Російські спроби тиску на цьому напрямку спрямовані не лише на локальні здобутки, а й на ширшу мету — послаблення оборонної системи навколо Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Покровський напрямок: наступ без швидкого просування
На Добропільському та Покровському напрямках російські війська продовжували наступальні операції, але, за даними ISW, не просунулися. Один із російських мілблогерів визнавав, що українські війська активно б’ють по російській логістиці на захід від Гришиного, а темп російського просування на Покровському напрямку залишається повільним.
Це важлива деталь: Покровський напрямок давно є одним із ключових для російського командування. Але навіть там, де Росія концентрує значні ресурси, українські удари по логістиці ускладнюють наступ. Без стабільного підвезення боєприпасів, пального, води, евакуації та ротації особового складу будь-який наступ втрачає темп.
Окремо ISW згадує повідомлення про використання російськими військовими символіки Червоного Хреста на Покровському напрямку. Такі дії є порушенням законів війни, оскільки захищені гуманітарні символи не можуть використовуватися для маскування бойових дій.
Новопавлівка й Олександрівка: інфільтрація замість прориву
На Новопавлівському напрямку російські війська продовжували атаки, але без підтвердженого просування. На напрямку Олександрівки ISW фіксує не стільки повноцінний наступ, скільки спроби інфільтрації.
Український військовий оглядач Костянтин Машовець повідомляв, що російські війська намагаються повернути позиції на напрямку Рибне — Злагода, які раніше втратили через українські контратаки. Проте ці дії дали лише невеликі тактичні проникнення.
Це ще один приклад російської проблеми: малі групи можуть заходити в сіру зону, але не завжди здатні закріпитися, розгорнути логістику й перетворити просочування на контроль території. Саме тому інформаційні заяви про «просування» часто випереджають реальну військову ситуацію.
Запорізький напрямок: Росія змінює фокус на Оріхів
Один із найважливіших висновків оцінки ISW стосується Запорізької області. За повідомленнями Костянтина Машовця, російська 58-ма загальновійськова армія, ймовірно, зміщує головні зусилля зі спроб руху на Запоріжжя до операцій навколо Оріхова.
Логіка цього рішення зрозуміла: без нейтралізації Оріхова як українського оборонного вузла подальше просування в напрямку Запоріжжя є надто ризикованим і малоперспективним. Оріхів залишається важливою точкою, яка впливає на всю конфігурацію фронту в західній частині Запорізької області.
Але, за оцінкою Машовця, Росія зможе серйозно спробувати захопити Оріхів лише після перегрупування, отримання підкріплень, зайняття вигідних позицій для флангового обходу та спроб перерізати українські наземні комунікації. Тобто йдеться не про негайний прорив, а про підготовку до складнішої операції.
Гуляйполе та захід Запорізької області: українські дрони ламають російський темп
На Гуляйпільському напрямку російські наступальні дії фактично сповільнилися. За оцінкою Машовця, українські удари дронами змусили російські війська переходити до малих інфільтраційних груп. Це зменшує можливості Росії концентрувати сили й досягати швидкого тактичного успіху.
Східне угруповання військ РФ, за цією оцінкою, не здатне виконати навіть короткострокову мету — вийти на лінію Верхня Терса — Гуляйпільське. Причина — неможливість накопичити достатню кількість сил у районі, який постійно перебуває під загрозою українських ударів.
У західній частині Запорізької області українські війська, за повідомленнями, відбивають російські інфільтраційні групи. Зокрема, йдеться про райони Новоданилівки, Степногірська, Малих Щербаків, Новоандріївки та інших населених пунктів. Росія намагається просочуватися малими групами, але Україна поступово зменшує зони такого проникнення.
Українські удари по логістиці: середня дальність стає ключем
Ще один важливий елемент — українська кампанія ударів середньої дальності по російській логістиці в окупованій Запорізькій області. ISW згадує удари українських операторів дронів по російських військових вантажівках приблизно за 64 кілометри від лінії фронту.
Це показує, що Україна дедалі активніше працює не лише по передових підрозділах, а й по тиловій логістиці. Для російської армії це критично: навіть якщо піхота може просочуватися малими групами, її потрібно забезпечувати боєприпасами, їжею, водою, засобами зв’язку та евакуації. Удари по вантажівках і маршрутах постачання перетворюють кожен кілометр просування на дедалі дорожчу операцію.
Перекидання ПДВ: ознака підготовки до нових операцій
ISW також звертає увагу на можливу передислокацію російських повітряно-десантних військ. Йдеться про припущення, що підрозділи 106-ї дивізії ПДВ могли бути перекинуті з Сумського напрямку на Херсонський, щоб звільнити 104-ту дивізію ПДВ для інших завдань — можливо, на Запорізькому напрямку.
Якщо ця оцінка правильна, це може свідчити про підготовку Росії до посилення операцій у Запорізькій області. ПДВ традиційно використовуються як більш мобільний і відносно підготовлений ресурс, хоча за роки війни російські десантні частини зазнали значних втрат і часто виконують функції звичайної піхоти.
Нові дрони й технологічна адаптація Росії
У блоці про російську авіаційну, ракетну та безпілотну кампанію ISW згадує появу нових безпілотників БМ-70. Російські джерела стверджують, що ці розвідувально-ударні дрони можуть розвивати швидкість 150–200 км/год.
Навіть якщо ці характеристики потребують перевірки, сам факт повідомлень про нові типи дронів важливий. Росія, як і Україна, постійно адаптується до війни дронів. Поле бою швидко змінюється: зростає роль FPV, ударних БПЛА, безпілотних наземних платформ, засобів РЕБ, імітаційних цілей та комбінованих ударів.
Для України це означає, що технологічна перевага не може бути статичною. Кожне рішення швидко копіюється, модифікується або обходиться противником. Тому ключовим стає не лише винахід окремого дрона, а швидкість масштабування, навчання операторів, виробництво, ремонт, логістика й інтеграція з розвідкою.
Головна картина: Росія не зупиняється, але її наступ не є обвальним
Оцінка ISW за 10 травня дає збалансовану картину. Росія продовжує атакувати, але її просування не виглядає обвальним. На багатьох напрямках бойові дії тривають без підтверджених територіальних здобутків. Українські війська, навпаки, мають локальні просування на Борівському та Слов’янському напрямках, у районі Костянтинівки — Дружківки та в західній частині Запорізької області.
Російська тактика дедалі більше спирається на малі групи, інфільтрацію, дрони, логістичні експерименти та інформаційне перебільшення успіхів. Це не означає, що загроза зменшується. Але це означає, що Росія має проблеми з великими маневровими проривами й часто змушена замінювати оперативний успіх тактичним тиском і пропагандистською картинкою.
Для України головним викликом залишається витримати тривалий тиск, зберегти логістичну перевагу дронів, не дозволити Росії накопичити сили під прикриттям «перемир’їв» і продовжувати бити по тилових вузлах постачання.
Перемир’я 9–11 травня не стало реальним припиненням бойових дій. Воно лише знизило загальний темп фронту, але не зупинило російські штурми, удари дронами, артилерійську активність, інфільтраційні місії та логістичне перегрупування.
Головний висновок ISW: без чітких механізмів контролю будь-яке перемир’я з Росією ризикує перетворитися на інструмент війни, а не миру. Москва використовує такі паузи для накопичення сил, інформаційних операцій і політичного маневрування. путін може натякати на «кінець» війни, але реальна поведінка Кремля свідчить про протилежне: Росія не відмовилася від максималістських цілей і продовжує шукати спосіб зламати українську оборону — якщо не проривом, то виснаженням, дронами, інфільтрацією та пропагандою.
За матеріалами understandingwar.org
