У публічному просторі часто звучить проста формула: Росія більша — значить, рано чи пізно “перетисне”. Додайте сюди регулярні заяви Кремля про “впевнений наступ” і “розгром елітних підрозділів”, і картина здається майже наперед визначеною: нібито Росія невідворотно крокує до перемоги, а Україна й Захід лише відтягують фінал.
Проблема в тому, що війна — це не лише наратив. Це математика ресурсів і результатів. І якщо розкласти російські дії на три базові показники — ціна в людях, темп і якість просування та стратегічний ефект — стає видно: Росія справді має ініціативу на частині фронту, але платить за неї непропорційно, а підсумковий результат далеко не відповідає головній меті Кремля.
Це дослідження — спроба “зняти піну” з пропагандистських формул і подивитися на війну як на систему:
- що Росія хоче отримати;
- чим платить;
- що реально отримує;
- і що це означає для майбутнього самої Росії та для Заходу.
Цей матеріал підготовлено на основі аналітичного дослідження CSIS (Center for Strategic and International Studies) — “Russia’s Grinding War in Ukraine: Massive Losses and Tiny Gains for a Declining Power” («Витривала війна Росії в Україні: величезні втрати та крихітні здобутки для держави, що занепадає»).
Стратегія Кремля: цілі великі, інструменти — виснаження
Головна мета
У стратегічному сенсі мета Росії не зводиться до “ще одного райцентру”. Вона значно ширша:
- повернути Україну в орбіту впливу або прямою окупацією та анексією, або через контрольований режим у Києві;
- зупинити рух України до Заходу й заблокувати будь-які формати інтеграції з НАТО та ЄС, формально чи фактично — через “сірі зони”, демілітаризацію, нав’язані обмеження.
Тобто йдеться не про локальну “операцію”, а про перекроювання безпеки Європи під російські уявлення.
Чому “бліцкриг” провалився — і що прийшло на заміну
Після провалу швидкого сценарію у 2022 році Росія дедалі більше перейшла до війни на виснаження. Це тип війни, де ставку роблять не на маневр і швидкий обвал фронту, а на:
- поступове “сточування” армії супротивника;
- зниження його стійкості через втрати, тиск на економіку, енергетику, тил;
- повільне продавлювання лінії фронту під прикриттям масованого вогню й чисельності.
Важливо: війна на виснаження майже завжди означає:
- великі втрати;
- дуже повільні зміни лінії фронту;
- величезні витрати боєприпасів і техніки;
- довгу війну нервів — хто перший “зламається”.
Поле бою без міфів: три показники, які “вбивають” картинку неминучої перемоги
Є три найпростіші критерії, які дозволяють відрізнити “наступ” як тактичну активність від “наступу” як стратегічного перелому.
Критерій №1. Ціна в людях
Росія зазнала приблизно 1,2 млн втрат (убиті, поранені, зниклі) від початку повномасштабного вторгнення до кінця 2025 року; число загиблих оцінюється до ~325 тис. Це не “просто багато”. Це аномально багато для держави, яка претендує на статус великої військової сили XXI століття.
Лише за 2025-й втрати Росії становили 415 000 осіб, середній показник – 35 000 військових на місяць. Для порівняння: за вісім років Вʼєтнамської війни американці втратили 47 500 людей вбитими, а за три роки корейської – 55 000.
Для історії самої Росії ці цифри теж приголомшливі. Дві чеченські кампанії коштували Москві до 25 000 життів, війна в Афганістані – 16 000.
Ключова логіка тут така:
- Втрати — це не лише трагедія, а й показник ефективності військової машини.
- Коли армія досягає результату, але платить за нього “надривом” у людях — це ознака структурної проблеми: тактика, управління, розвідка, взаємодія родів військ, якість підготовки, мораль, логістика.
Окремо підкреслюється темп втрат у 2025 році — приблизно десятки тисяч на місяць. Це означає, що система не “випадково” потрапляє в м’ясорубку, а постійно відтворює високі втрати як норму.
Чому втрати такі високі (без натуралізму, лише про механіку)
Типова модель:
- штурми малими групами;
- “промацування” оборони, коли людей штовхають вперед, щоб викликати вогонь і виявити позиції;
- після виявлення — накриття артилерією, ударними дронами, керованими авіабомбами тощо.
Це може давати локальний тактичний ефект, але майже гарантовано:
- множить втрати;
- не створює глибоких проривів;
- перетворює війну на “конвеєр”.
Паралельно Україна використовує глибокоешелоновану оборону: інженерні загородження, міни, укриття, маневр вогнем, масове застосування дронів. У такій конфігурації нападник майже завжди платить більше.
Втрати та смертельні випадки з боку Росії на полі бою значно більші, ніж втрати та смертельні випадки з боку України — зі співвідношенням приблизно 2,5:1 або 2:1. Українські війська, ймовірно, зазнали від 500 000 до 600 000 втрат, включаючи вбитих, поранених та зниклих безвісти, а також від 100 000 до 140 000 смертей у період з лютого 2022 року по грудень 2025 року. Загальні втрати Росії та України можуть сягати 1,8 мільйона і можуть досягти 2 мільйонів загальних втрат до весни 2026 року.
Критерій №2. Темп просування: “метри на день” як вирок маневру
Другий показник — середня швидкість просування під час ключових наступальних операцій. І тут цифри звучать майже гротескно для країни, що заявляє про “переможний наступ уздовж усієї лінії”.
Темпи на різних напрямках:
- Покровський напрямок: в середньому близько 70 метрів на день у тривалій кампанії.
- Часів Яр: приблизно 15 метрів на день.
- Куп’янський напрямок: близько 23 метрів на день.
- Запорізький (Гуляйполе): швидше — але все одно не “блискавка”, приблизно сотні метрів на день.
Чому це важливо стратегічно
Темп просування — це не про “красиву цифру”. Це відповідь на питання: чи здатна Росія зламати фронт так, щоб війна перейшла в іншу фазу?
Якщо наступ іде темпом “метри й десятки метрів”, це означає:
- фронт не розвалюється, а повільно “перетирається”;
- оборона працює;
- навіть за наявності ініціативи Росія не створює умов для великого оперативного обвалу.
Фактично це підтверджує головне: Росія воює у форматі виснаження, але не перетворює чисельність і вогонь на швидке рішення.
Критерій №3. Територіальна віддача: площі, які не відповідають заявам
Третій показник — “що отримано на мапі” за два роки активізації наступальних дій.
Наведено оцінки:
- у 2024 році Росія захопила приблизно 0,6% території України;
- у 2025 — приблизно 0,8%;
- загалом від початку 2024 року — менше 1,5%.
Тобто навіть якщо прийняти тезу, що “Росія має ініціативу з 2024-го”, приріст території не виглядає як стратегічний злам. Це скоріше:
- повільне “додавлення” окремих ділянок;
- поступова деградація населених пунктів у “сіру зону”;
- але не захоплення, яке змінює війну якісно.
Війна на виснаження як пастка для самої Росії
На перший погляд, виснаження — логічна ставка сильнішого за ресурсами. Але в такій війні є “зворотна сторона”:
Виснаження — це не лише про Україну, а й про Росію
Коли війна триває роками й тримається на масі людей та заліза, вона:
- руйнує демографію;
- підточує економіку;
- з’їдає бюджети;
- деградує інституції (корупція, репресії, заміщення компетентності лояльністю);
- консервує технологічне відставання.
Росія може продовжувати довго — але питання в тому, якою вона вийде з цієї війни.
“Повернення війни додому”: соціальні ризики
Важлива тема: велика кількість ветеранів із бойовим досвідом і травмами, включно з людьми, яких система могла набирати з кримінального середовища. Це створює ризики:
- зростання насильницької злочинності;
- збільшення соціальної напруги;
- потреба у дорогих програмах реабілітації, яких режим може не забезпечити;
- посилення репресивності держави як “компенсатора”.
Це теж елемент “занепаду”: зовні держава може виглядати “жорсткою”, але всередині — крихкою.
Економіка воєнного часу: “не зламалася” — але входить у режим хронічної слабкості
Санкції не “вимкнули” економіку одномоментно. Але зростає ціна адаптації.
Ознаки напруги
Серед ключових симптомів:
- спад та стискання виробництва і замовлень у цивільних секторах;
- дефіцит робочої сили;
- стійка інфляція;
- “перекіс” економіки в бік військових витрат;
- фіскальний тиск (податки, внутрішні запозичення).
У результаті економічне зростання уповільнюється до дуже низьких величин (0,6% за 2025 з прогнозом низького зростання на 2026).
Військовий ВВП — це статистика, а не розвиток
Одна з найважливіших думок: боєприпаси, форма, укріплення можуть “підтягувати” ВВП, але вони не створюють довгострокового капіталу, не піднімають продуктивність так, як це роблять технології, освіта, інфраструктура, інвестиції.
Це означає, що Росія може виглядати “економічно живою”, але насправді:
- проїдає майбутнє;
- тримає зайнятість за рахунок війни;
- але не модернізує країну.
Технологічний вимір занепаду: де статус “великої держави” зникає найвидиміше
Тут дослідження б’є в найболючіше для імперської претензії: велика держава XXI століття — це технологічна держава.
Відставання в AI та “нуль” у глобальному технорейтингу
Якщо країна не має конкурентних на світовому рівні технологічних гравців, вона:
- не контролює ланцюги вартості;
- не формує стандарти;
- не має доступу до найкращих кадрів і капіталу;
- стає залежною від імпорту технологій (прямого або через сірі схеми).
Найсильніший маркер — відсутність російських компаній серед топ-100 світових технологічних компаній за капіталізацією. Це не “образа”, а індикатор: російський сектор високих технологій не є глобальним гравцем.
Космос як символ: від “гордості” до статистики запусків і аварійності
Космічна галузь — символ статусу. І коли вона деградує, це читається як:
- падіння інженерної школи;
- дефіцит компонентів і кооперації;
- управлінська деградація;
- відтік кадрів.
Логіка проста: США і Китай мають десятки та сотні запусків, а РФ — істотно менше; додаються технічні проблеми й невдачі. Це не про “одну аварію”, а про довгу траєкторію.
Росія стає залежною: Китай як страховка і як обмеження
Окремий нерв — зростаюча роль Китаю:
- торгівля зростає;
- частка Китаю у зовнішній торгівлі РФ стає критичною;
- Китай постачає компоненти подвійного призначення (чипи, верстати, сенсори, матеріали), без яких важко підтримувати оборонне виробництво.
Це має дві сторони:
Плюс для РФ:
- можливість “пережити санкції”;
- тримати оборонку в тонусі;
- компенсувати технологічні діри.
Мінус для РФ:
- стратегічна залежність;
- втрата суб’єктності у довгостроковій перспективі;
- роль молодшого партнера, чия економіка і технології дедалі більше “підвішені” на зовнішній ресурс.
Інформаційна війна: чому міф про “неминучу перемогу” працює
Важливе питання: якщо цифри такі, чому наратив “Росія перемагає” живучий?
Тому що інформаційна кампанія Кремля має чіткі цілі:
- підтримка внутрішньої лояльності (війна як “неминуча” і “успішна”);
- деморалізація супротивника (“все одно програєте”);
- вплив на західні політичні цикли (“не витрачайте гроші”, “домовляйтеся на будь-яких умовах”).
Є важливий нюанс: економічні та людські втрати самі по собі не змушують Кремль сісти за стіл на прийнятних для України умовах. Режим може бути готовий до великої ціни, якщо:
- втрати лягають переважно на периферійні регіони;
- пропаганда тримає “рамку сенсу”;
- репресивний апарат і бюджетні пріоритети забезпечують контроль.
Що з цього випливає для США і Європи: “важелі”, які реально працюють
Практичний висновок: у Росії є вразливості, але їх треба масштабувати політично.
Вразливість №1 — енергетика і “тіньова логістика”
Якщо Росія тримає фінансовий кисень через експорт енергоресурсів, то:
- санкційний тиск по енергетиці;
- тиск на схеми обходу (зокрема морську логістику, страхування, прапори, посередників);
- вторинні обмеження для покупців, які підживлюють російський бюджет
— можуть підвищити ціну війни.
Тут ключове слово — виконуваність: санкції важливі настільки, наскільки вони реально перекривають “обхідні труби”.
Вразливість №2 — непропорційна кривава ціна
Якщо Росія воює виснаженням, відповідь — не лише оборона, а й:
- підвищення спроможностей України зупиняти і карати логістику та скупчення сил (склади);
- технологічна асиметрія (дрони, РЕБ, контрбатарейна боротьба, інженерні засоби);
- системність у підготовці штабів, управлінні корпусами, узгодженні розвідки й вогню.
Логіка проста: коли нападник просувається “метрами”, будь-яке підвищення його втрат і зниження темпу швидко змінює політичну математику.
Росія може тягнути війну довго — але це не те саме, що “перемагати”
Підсумок зводиться до жорсткої формули:
- На полі бою Росія не демонструє ефективності “великої наступальної машини”: темпи просування історично малі, територіальні здобутки обмежені, ціна в людях колосальна.
- Економіка не обвалилася, але входить у стан хронічного перегріву й технологічного відставання, де війна “живить” статистику, але “поїдає” майбутнє.
- Технологічна й наукова деградація, плюс залежність від Китаю, поступово переводить Росію зі статусу “великої держави” у статус держави, що тримається на ядерному арсеналі та інерції, але програє модерності.
- Пропаганда може створювати враження неминучої перемоги, але цифри показують інше: це не марш до Києва, а довга війна, яка робить Росію слабшою — навіть коли вона “повзе вперед”.
Фінальний нерв: якщо Захід не використовує наявні важелі, Кремль і далі гратиме в затягування, бо війна на виснаження — це ставка на чужу втому. Але якщо важелі застосовуються послідовно, логіка виснаження повертається проти того, хто зробив її основою стратегії.
Попри риторику Кремля про “впевнений наступ”, сухі показники малюють іншу картину: Росія веде війну на виснаження, але її “успіх” вимірюється не проривами, а повільним просуванням і непропорційною ціною в людях та ресурсах. Високі втрати, “метри на день” у ключових операціях і відносно скромні територіальні здобутки означають, що Москва не демонструє здатності швидко зламати фронт і досягти головної мети — підпорядкування України.
Економіка РФ не впала миттєво, але входить у режим хронічного напруження: перекіс у бік військових витрат підточує цивільні сектори, поглиблює дефіцит робочої сили та консервує технологічне відставання. Залежність від Китаю дає Кремлю короткострокову “страховку”, але стратегічно посилює роль Росії як молодшого, залежного партнера, а не рівного полюса сили.
Ключова політична мораль для Заходу: міф про “неминучу перемогу Росії” працює, коли його підживлюють втома і нерішучість. Якщо ж підвищувати ціну війни через реальні економічні важелі та посилення спроможностей України, логіка виснаження починає грати проти Москви — бо затяжна війна дедалі більше перетворюється не на шлях до перемоги, а на траєкторію повзучого занепаду Росії.
За матеріалами csis.org
