Оцінка ISW за 24 квітня 2026 року показує: Кремль намагається компенсувати відсутність масштабного прориву інфільтраціями, мотоциклетними штурмами, ударами по залізниці та українських комунікаціях, але всередині самої Росії наростають економічні й політичні ознаки втоми від війни.

Оцінка російської наступальної кампанії за 24 квітня 2026 року показує війну у фазі затяжного виснаження. Росія не демонструє здатності до швидкого оперативного прориву, але продовжує тиснути одразу на кількох напрямках — від Сумщини й Харківщини до Покровська, Костянтинівки, Запоріжжя та Херсона. Кремль дедалі активніше використовує тактику інфільтрації малими групами, мотоциклетні штурми, удари по переправах, залізниці, складах, портах і цивільній інфраструктурі. Водночас усередині самої Росії накопичуються економічні та політичні симптоми втоми: бюджетний дефіцит, дефіцит робочої сили, інфляційний тиск і поступове зниження рейтингів путіна навіть у контрольованій соціології.

Звіт ISW за 24 квітня фіксує кілька ключових тенденцій.

По-перше, російська економіка залишається під величезним тиском воєнних витрат, попри спроби Центробанку РФ показати стабілізацію.

По-друге, Кремль змушений дедалі уважніше стежити за суспільними настроями, адже навіть державні опитування демонструють поступове падіння підтримки путіна.

По-третє, на фронті Росія намагається компенсувати відсутність масштабного прориву тактикою малих груп, інфільтрацій, тиску на логістику та повітряного перекриття.

По-четверте, Україна продовжує бити по російських тилових військових об’єктах, складах, ремонтних базах, підприємствах оборонної промисловості та системах ППО.

Економіка РФ: ставка нижча, але війна дорожча

Центральний банк Росії 24 квітня оголосив про чергове зниження ключової ставки — з 15% до 14,5%. Це вже третє таке рішення у 2026 році й восьме за останні 12 місяців. Формально російська влада намагається подати це як сигнал про керованість економічної ситуації. Проте за фасадом «стабільності» проступає зовсім інша картина: війна продовжує витискати ресурси з російської економіки.

Центробанк РФ визнає, що економічне зростання сповільнилося, а інфляційні ризики посилилися. При цьому офіційна риторика намагається пояснити інфляційний тиск «одноразовими факторами» — насамперед ситуацією на Близькому Сході та можливими змінами у фіскальній політиці. Але справжня причина значно глибша: Росія вже кілька років утримує економіку в режимі воєнної мобілізації.

Оборонні витрати підтримують військово-промисловий комплекс, але одночасно створюють перекоси. У країні бракує робочої сили, зарплати в оборонному секторі зростають швидше за продуктивність, цивільний сектор втрачає кадри, а інфляція стає дедалі важчою для стримування.

Низьке безробіття, яким хвалиться російська влада, насправді не є ознакою здоров’я економіки. Воно радше свідчить про дефіцит працівників, спричинений війною, мобілізацією, демографічною кризою, відтоком кадрів і переорієнтацією промисловості на оборонні замовлення.

Бюджетний дефіцит і виснаження резервів: Кремль платить за війну майбутнім

Одна з найважливіших деталей звіту — дані про дефіцит федерального бюджету РФ. За інформацією Служби зовнішньої розвідки України, у першому кварталі 2026 року дефіцит російського бюджету досяг 4,6 трлн рублів, тобто приблизно 61 млрд доларів. Це більше, ніж запланований дефіцит на весь 2026 рік.

Це означає, що витрати Кремля випереджають навіть власні офіційні прогнози. Війна стає фінансовою пасткою: що довше вона триває, то більше ресурсів потребує, а можливості для маневру поступово звужуються.

Росія вже змушена використовувати ліквідні резерви Фонду національного добробуту. Ба більше, у листопаді 2025 року Кремль був змушений вдатися до продажу фізичних золотих резервів. Це показовий сигнал: влада не просто використовує поточні доходи, а проїдає фінансові запаси, створені на випадок криз.

Паралельно Москва перекладає частину тягаря війни на населення. З 1 січня 2026 року ПДВ у Росії підвищили з 20% до 22%. Це фактично означає, що громадяни напряму оплачують війну через вищі ціни на товари й послуги.

Нафта як тимчасова подушка, але не порятунок

Центробанк РФ підвищив середньостроковий прогноз ціни на нафту — з 45 до 65 доларів за барель. Найімовірніше, це реакція на зростання світових цін на нафту в березні-квітні 2026 року, зокрема на тлі конфлікту на Близькому Сході.

Для Кремля це може стати важливим коротко- або середньостроковим ресурсом. Вищі нафтові доходи допоможуть фінансувати армію, оборонну промисловість, соціальні виплати військовим і підтримку регіонів.

Але це не вирішує системних проблем. Додаткові доходи від нафти можуть відтермінувати кризу, але не скасовують наслідків санкцій, технологічної ізоляції, бюджетної мілітаризації, дефіциту кадрів, інфляції та втрати інвестиційної привабливості.

Російська економіка не падає одномоментно, але дедалі більше працює як механізм підтримки війни. Така модель може бути стійкою певний час, однак вона руйнує довгострокову основу розвитку.

Соціологія путіна: контрольована підтримка починає просідати

ISW звертає увагу на ще одну важливу тенденцію — зниження рейтингових показників путіна. Особливо показово, що цю динаміку фіксують не лише незалежні структури, а й російські державні соціологічні інституції.

За даними ВЦВГД, рейтинг схвалення путіна знижувався сьомий тиждень поспіль і за тиждень 13–19 квітня впав до 65,6%. Рівень довіри також знизився — до 71%.

Прокремлівський Фонд громадської думки дає вищі цифри — близько 76% схвалення. Але навіть там простежується середньострокове падіння: у лютому 2026 року показники були на рівні 78–80%.

Незалежний «Левада-центр» у березні 2026 року фіксував рейтинг схвалення путіна на рівні 80%, що стало найнижчим показником із листопада 2022 року — періоду після непопулярної часткової мобілізації.

Це не означає, що режим путіна перебуває на межі падіння. Російська політична система залишається жорстко контрольованою, а публічний протест придушений. Але навіть контрольована соціологія змушена відображати певну втому суспільства.

Причини можуть бути очевидними:

• війна триває вже понад чотири роки;
• втрати накопичуються;
• економічний тиск посилюється;
• цензура стає жорсткішою;
• ціни зростають;
• населення дедалі більше відчуває наслідки війни у повсякденному житті.

Кремль може приховувати масштаби невдоволення, але повністю ігнорувати його вже складніше.

Обмін військовополоненими: гуманітарний канал зберігається

24 квітня Україна та Росія провели обмін військовополоненими у форматі 193 на 193. За повідомленням українського Генштабу, це було продовженням Великоднього обміну, який розпочався 11 квітня.

Російська сторона заявила, що посередниками виступали США та Об’єднані Арабські Емірати. Сам факт обміну важливий не лише гуманітарно, а й політично: навіть у фазі жорсткої війни канали комунікації через посередників залишаються відкритими.

Для України повернення військовополонених має особливу вагу, оскільки йдеться не лише про військовий, а й про суспільний вимір війни. Кожен такий обмін підтримує довіру родин до держави й демонструє, що питання полонених залишається пріоритетним.

Українські удари по Росії: тиск на тил, ППО і військову промисловість

Україна продовжує кампанію ударів по російських військових та оборонно-промислових об’єктах. Одним із ключових епізодів стало ураження підприємства «Атлант-Аеро» в Таганрозі Ростовської області.

За даними Генштабу України, удар 19 квітня знищив два виробничі об’єкти й пошкодив ще чотири. Супутникові знімки підтверджують пошкодження щонайменше кількох будівель.

Крім того, українські сили завдали удару по елементу російської системи ППО С-300В у Бєлгородській області — транспортно-пусковій установці та радіолокаційній системі.

Ці дії вписуються в ширшу логіку української кампанії: бити не лише по передовій, а й по системах, які забезпечують російську здатність вести війну. Це можуть бути:

• оборонні підприємства;
• системи ППО;
• склади боєприпасів;
• ремонтні бази;
• логістичні вузли;
• пункти зосередження військ;
• кораблі та об’єкти в окупованому Криму.

Україна таким чином намагається знизити темп російських операцій, ускладнити ремонт техніки, послабити захист тилу та змусити РФ розтягувати ресурси ППО.

Північний напрямок: Росія знову тестує Сумщину

На Сумському напрямку російські мілблогери заявляли про активізацію наступальних дій у районі Таратутина та Новодмитрівки. За їхніми твердженнями, Росія поновила активність після майже двомісячної перерви.

Мета РФ на цьому напрямку залишається незмінною — створення так званих «буферних зон» уздовж міжнародного кордону. Для Москви це має кілька цілей:

• відтягнути українські сили з інших ділянок фронту;
• створити постійну загрозу прикордонним районам;
• посилити психологічний тиск на населення Сумщини;
• змусити Україну тримати більше резервів на півночі;
• демонструвати російській аудиторії «розширення фронту».

Поки що йдеться не про масштабну операцію, а про локальні спроби тиску. Але навіть такі дії мають значення, бо змушують Україну розподіляти сили між багатьма напрямками.

Харківщина: спроба наблизитися до Харкова через малі штурмові групи

На північний схід від Харкова російські війська продовжують наступальні дії. Український 16-й армійський корпус повідомляв, що підрозділи російської 69-ї мотострілецької дивізії намагаються просунутися в напрямку Землянок.

За українськими даними, росіяни використовують невеликі штурмові групи, які намагаються перетинати кордон і просуватися до населених пунктів. Їхня мета — витіснення українських сил від міжнародного кордону та створення загрози для Харкова.

Це відповідає давній логіці Кремля: не обов’язково негайно брати велике місто, але потрібно тримати його під постійним тиском. Для Харкова це означає ризик нових обстрілів, дронових атак, руйнування інфраструктури й необхідність тримати значні оборонні сили на північному сході області.

Куп’янський напрямок: інфільтрації та війна за переправи

Куп’янський напрямок залишається одним із ключових для російських зусиль на сході. Російські війська проводили інфільтраційні місії в Куп’янську та Куп’янську-Вузловому. Геолокаційні відео показали українські удари по російських позиціях у цих районах.

ISW трактує ці епізоди саме як інфільтрації, а не як повноцінне просування із закріпленням. Це важливо, бо російська тактика дедалі частіше полягає в проникненні малих груп у сірі зони, будівлі, посадки чи околиці населених пунктів, після чого пропаганда намагається подати це як «контроль території».

Окремий акцент — удари РФ по українських переправах через річку Оскіл. Росія намагається порушити українські наземні лінії комунікацій, створити дефіцит боєприпасів, пального, спорядження та ускладнити ротації.

Це частина ширшої кампанії повітряного перекриття. Її мета — не лише завдавати втрат, а й зробити оборону менш стійкою через логістичне виснаження.

Слов’янський напрямок: атаки тривають, місто потерпає від ударів

На Слов’янському напрямку російські війська продовжують наступальні дії, а українські сили контратакують. Окремо у звіті згадується руйнування цивільної інфраструктури Слов’янська.

За даними місцевої військової адміністрації, російські удари пошкодили значну частину житлового фонду міста: близько половини багатоповерхівок і чверть приватних будинків.

Це демонструє типову для Росії модель ведення війни: тиск на фронт поєднується з руйнуванням міського середовища. Цивільна інфраструктура стає об’єктом систематичного ураження, що має одночасно військовий, психологічний і демографічний ефект — змусити людей виїжджати, ускладнити життя в прифронтових містах і послабити тилову стійкість.

Костянтинівка-Дружківка: міське середовище як поле інфільтрацій

У тактичному районі Костянтинівка-Дружківка українські війська, за оцінкою ISW, нещодавно просунулися на схід від Костянтинівки. Водночас російські сили проводили інфільтраційні місії в районі міста.

Цей напрямок стає дедалі важливішим, бо Костянтинівка є одним із ключових вузлів оборони на Донеччині. Російські мілблогери вже порівнюють ситуацію в Костянтинівці з Покровськом, наголошуючи, що міська забудова дозволяє російським групам краще ховатися від українських дронів.

Це дуже показова деталь. Дрони стали одним із головних факторів сучасної війни, і російські війська намагаються адаптуватися. Якщо відкрита місцевість робить піхоту й техніку вразливими, то міська забудова дає більше укриттів, підвалів, будівель, проходів і можливостей для прихованого пересування.

Саме тому боротьба за міста й передмістя може ставати дедалі складнішою: кожна будівля перетворюється на потенційну позицію, а кожна інфільтраційна група може створити локальну загрозу.

Мотоциклетні штурми: Росія шукає спосіб обійти українські дрони

Однією з найпомітніших тактичних тенденцій є активніше використання російськими військами мотоциклів, квадроциклів та іншої легкої техніки.

На Костянтинівському і Покровському напрямках українські підрозділи повідомляють про російські штурми на мотоциклах за підтримки бронетехніки. Така тактика має очевидну логіку: мотоцикли швидші, дешевші, менш помітні й можуть маневрувати там, де бронетехніка стає легкою мішенню.

Для російських військ це спосіб:

• швидко підвозити штурмові групи;
• проскакувати небезпечні ділянки;
• зменшувати втрати дорогої бронетехніки;
• ускладнювати роботу українських операторів дронів;
• розсіювати сили на ширшій ділянці.

Але ця тактика також свідчить про проблему. Якщо армія змушена дедалі частіше покладатися на мотоцикли та квадроцикли, це означає, що використання традиційної бронетехніки стало надто ризикованим. Українські дрони, артилерія та протитанкові засоби суттєво обмежують можливості російських механізованих атак.

Покровський напрямок: інфільтрація як щоденна тактика

Покровський напрямок залишається одним із найгарячіших. ISW зазначає, що українські війська нещодавно діяли в західному Родинському, а російські джерела визнавали присутність українських сил у цьому районі.

Росія продовжує інтенсивні штурми. За словами речника української бригади, російські війська здійснюють до 20 атак на день і проводять «безперервні» інфільтрації групами по дві-три особи.

Це означає, що РФ намагається не стільки одномоментно прорвати оборону, скільки постійно створювати тиск. Маленькі групи просочуються вперед, шукають слабкі місця, намагаються закріпитися в посадках, будівлях або руїнах, після чого до них можуть підтягуватися наступні групи.

Така тактика виснажує оборонців. Українським силам доводиться постійно виявляти, відстежувати й знищувати малі групи, витрачаючи дрони, боєприпаси, час і увагу. Це війна нервів, сенсорів, логістики й витривалості.

Новопавлівський та Олександрівський напрямки: тиск на логістику і далекодальні FPV

На Новопавлівському напрямку російські війська проводили обмежені наступальні дії, але без просування. Натомість на Олександрівському напрямку ISW зафіксував російську інфільтрацію на південний схід від Новоселівки.

Важливо, що росіяни дедалі активніше атакують українську логістику на цьому напрямку. Український командир повідомив про використання далекодальних FPV-дронів, які складно перехоплювати навіть за допомогою систем РЕБ.

Це ще один елемент загальної російської стратегії: не лише атакувати передній край, а й бити по всьому, що підтримує оборону — транспорт, підвезення боєприпасів, евакуацію, ремонт, зв’язок, склади, переправи.

Війна дедалі більше переходить у формат полювання на логістику. Хто краще зберігає постачання — той довше тримає позиції.

Українські удари по окупованій Донеччині та Запоріжжю

Україна продовжила серію ударів середньої дальності по російських військових об’єктах на окупованому півдні Донеччини. Зокрема, Сили спеціальних операцій завдали ударів по російській ремонтній базі в Клинкиному та тиловому пункту зосередження у східному Мангуші.

Ці об’єкти розташовані на значній відстані від лінії фронту — приблизно 102–144 км. Це означає, що Україна має можливість уражати не лише ближній тил, а й глибші елементи російської системи забезпечення.

У Запорізькій області ССО били по складу матеріально-технічного забезпечення в Смілому та складу боєприпасів у Трудовому. Відстань до лінії фронту — близько 35–40 км.

Такі удари можуть мати накопичувальний ефект. Один знищений склад чи ремонтна база не зупиняє всю операцію, але регулярне ураження тилових вузлів знижує темп, збільшує хаос у постачанні й змушує РФ розосереджувати ресурси.

Запорізький напрямок: обмежені атаки без просування

На заході Запорізької області російські війська продовжували обмежені наступальні дії, але без підтвердженого просування. Один із російських мілблогерів визнав, що українські війська контролюють північну частину Степногірська.

Також геолокаційні відео показали російські удари по українських позиціях у північній Магдалинівці в районі, де раніше російські джерела заявляли про власні позиції. Це може свідчити, що ситуація на місцевості складніша, ніж її подає російська пропаганда.

Запорізький напрямок залишається для Росії важливим, але наразі її дії там не виглядають як масштабна наступальна операція. Це радше постійний тиск, спроби покращити тактичне положення та утримання України в напрузі.

Херсонський напрямок: дрони проти цивільних як системна тактика

На Херсонському напрямку російські війська продовжують обмежені наземні атаки та кампанію дронового терору проти цивільного населення. ISW використовує формулювання «людське сафарі» — тобто систематичне застосування дронів проти людей у прифронтових районах.

Це не лише військова, а й психологічна кампанія. Її мета — зробити життя цивільних у прифронтових громадах нестерпним, змусити людей виїжджати, підірвати нормальне функціонування міст і сіл, створити атмосферу постійної небезпеки.

Херсонський напрямок після звільнення правобережжя залишається особливим: лінія фронту проходить через річку, а російські війська активно використовують артилерію, дрони та обстріли для терору проти правобережних громад.

Крим: удар по кораблю «Рубін»

Генеральний штаб України надав оцінку наслідків удару по окупованому Криму. Йдеться про патрульний корабель проєкту 22460 «Рубін» Прикордонної служби ФСБ Росії в окупованому Севастополі.

За українськими даними, внаслідок удару було пошкоджено бойову рубку корабля.

Цей епізод важливий у ширшому контексті української кампанії проти російської присутності в Криму. Україна послідовно б’є по кораблях, ППО, аеродромах, складах, командних пунктах і логістичних об’єктах на півострові. Це знижує здатність Росії використовувати Крим як безпечний військовий плацдарм.

Масований нічний удар: ракети, дрони і атака на торгове судно

У ніч з 23 на 24 квітня Росія завдала чергового комбінованого удару по Україні. Було запущено:

• 2 балістичні ракети «Іскандер-М»;
• 107 безпілотників типу «Шахед», «Гербера», «Італмас» та інших;
• близько 70 із цих дронів були «Шахедами».

Українська ППО збила 96 безпілотників. Водночас дві ракети й частина дронів влучили у дев’ять локацій.

Удари зачепили житлову інфраструктуру в Одеській та Харківській областях. В Одеській області загинули двоє цивільних, ще 14 людей були поранені.

Окремо російські дрони вразили торговельне судно під прапором Сент-Кіттс і Невіс, яке прямувало до порту Одеси для завантаження українського зерна.

Це має міжнародне значення. Удар по судну, пов’язаному з експортом зерна, є не лише атакою на Україну, а й елементом тиску на глобальну продовольчу логістику. Росія вкотре демонструє готовність використовувати Чорне море як простір військового й економічного шантажу.

Залізниця під ударом: Росія намагається ламати українську логістику

Один із найважливіших блоків звіту стосується російських ударів по українській залізничній інфраструктурі. За даними «Укрзалізниці», інтенсивність атак у 2026 році значно зросла порівняно з попередніми роками.

У 2025 році Росія завдала близько 1200 ударів по залізничній інфраструктурі — більше, ніж у 2023 і 2024 роках разом узятих.

Пошкодження включають:

• локомотиви;
• пасажирські вагони;
• вантажні вагони;
• мости;
• залізничні станції;
• депо;
• об’єкти інфраструктури;
• рухомий склад.

Лише з 1 березня по 23 квітня 2026 року російські війська завдали 352 удари по залізничній інфраструктурі.

Це не випадковість і не побічний ефект. ISW оцінює ці удари як частину російської кампанії повітряного перекриття. Її мета — погіршити українську логістику, ускладнити військові перевезення, ремонт, евакуацію, постачання, економічну активність і роботу тилу.

Українська залізниця є критично важливою для держави у воєнний час. Вона перевозить людей, військові вантажі, гуманітарну допомогу, зерно, промислову продукцію, евакуйованих і техніку. Саме тому Росія намагається зробити її постійною мішенню.

Головна логіка російської кампанії: не прорив, а виснаження

Загальна картина, яку дає звіт ISW, полягає в тому, що Росія веде війну на виснаження. Її дії не завжди дають швидкий територіальний результат, але мають іншу мету — поступово підточувати українську оборону.

Ця логіка складається з кількох елементів.

Перший — тиск малими групами

Росія постійно надсилає інфільтраційні групи, шукаючи слабкі місця в обороні. Це видно на Куп’янському, Покровському, Костянтинівському та Олександрівському напрямках.

Другий — удари по логістиці

Переправи через Оскіл, залізниця, склади, дороги, мости й транспорт стають головними цілями. Росія хоче не лише атакувати позиції, а й позбавити їх постачання.

Третій — адаптація до дронової війни

Мотоцикли, квадроцикли, розосереджені штурми, використання міської забудови — це спроба пристосуватися до умов, у яких бронетехніка стала надзвичайно вразливою.

Четвертий — тиск на цивільне населення

Удари по житлу, портовій інфраструктурі, суднах, залізниці та прифронтових громадах мають деморалізувати суспільство й ускладнити нормальне життя.

П’ятий — збереження воєнної економіки

Росія продовжує фінансувати війну попри дефіцит, інфляцію й виснаження резервів. Кремль обирає продовження бойових дій навіть ціною довгострокового економічного погіршення.

Що це означає для України

Для України цей звіт має кілька важливих висновків.

По-перше, Росія не відмовляється від наступальних планів. Навіть там, де немає швидкого просування, вона продовжує створювати тиск, шукати слабкі місця й змушувати Україну розпорошувати сили.

По-друге, логістика стає одним із центральних полів битви. Переправи, залізниця, склади, ремонтні бази, мости й дороги мають таке саме значення, як і передові позиції.

По-третє, українські далекобійні та середньодальні удари по російських тилах залишаються критично важливими. Вони дозволяють компенсувати російську чисельну перевагу, бити по вузлах забезпечення й зменшувати наступальний потенціал РФ.

По-четверте, Росія адаптується. Її армія не воює так само, як у 2022 році. Вона змінює тактику, використовує малі групи, дрони, мотоцикли, удари по тилу й інфільтрації. Це означає, що Україна також має постійно адаптувати оборону, РЕБ, дронові підрозділи, контрінфільтраційні заходи та захист логістики.

Оцінка ISW за 24 квітня 2026 року показує, що Росія продовжує війну в режимі виснаження. На фронті вона не демонструє великого прориву, але підтримує постійний тиск на багатьох напрямках, застосовуючи малі групи, мотоциклетні штурми, інфільтрації та удари по логістиці. У тилу Росія б’є по українській залізниці, портах, суднах, переправах і цивільній інфраструктурі. Водночас сама РФ платить за цю війну дедалі вищу ціну: бюджетний дефіцит зростає, резерви виснажуються, інфляційний тиск посилюється, а навіть контрольована соціологія фіксує поступове зниження підтримки путіна.

Головна тенденція очевидна: Кремль не має швидкого рішення на полі бою, тому намагається виграти час і виснажити Україну. Але ця стратегія одночасно виснажує і саму Росію — економічно, політично та людськи.

За матеріалами understandingwar.org