У американських розвідзвітів — жорстке, незмінне формулювання: Володимир Путін, за оцінками США, не відмовився від наміру захопити всю Україну й потенційно “повернути” частини Європи, які колись входили до складу радянської/російської імперії. Про це Reuters повідомляє з посиланням на шість джерел, знайомих зі змістом оцінок.
Ці висновки різко дисонують із публічним тоном Білого дому та переговорників президента США Дональда Трампа, які останніми тижнями говорять про «прогрес» і готовність Москви до завершення війни.
Паралельно The Wall Street Journal малює іншу картину переговорного треку: ключовим посередником Трампа став девелопер Стів Віткофф — і, за версією джерел WSJ, Кремль свідомо “проштовхував” саме його.
«Картинка, відмінна від заяв переговорників»: що саме каже розвідка США
За даними Reuters, розвідоцінки США послідовно з 2022 року попереджають: Путін прагне більшого, ніж “фіксація” вже окупованих територій, і його стратегічна мета не звузилася до локального компромісу.
Reuters формулює це як розрив між двома реальностями:
- одна — аналітична (розвідка), де Росія розглядається як довгострокова загроза для регіону;
- інша — переговорно-публічна (команда Трампа), де Путіна описують як того, хто “хоче припинити конфлікт”.
Це важливо, бо саме оцінка намірів визначає, які гарантії безпеки можуть вважатися достатніми: якщо намір — “піти далі”, то будь-яка “мирна пауза” без жорсткого стримування стає лише інтервалом.
Європейський ракурс: хто відчуває себе «першими в черзі»
У матеріалі Reuters наводиться позиція члена Комітету з розвідки Палати представників США (демократ Майк Квіглі): за його словами, розвіддані “завжди вказували”, що Путін хоче більшого; поляки в цьому переконані, країни Балтії вважають себе першими.
Reuters також зазначає, що до подібних висновків дійшли й європейські розвідслужби, які оцінюють ризики ширше за Україну — як виклик для країн колишнього радянського блоку, включно з членами НАТО.
Переговорний трек Трампа: 20 пунктів, «територіальне питання» і пакет гарантій
Команда Трампа просуває 20-пунктний план і веде консультації з Україною та європейськими партнерами.
Ключова напруга — території. Reuters пише, що переговорний підхід включає елементи, які в Україні сприймають як вимогу поступок, і прямо фіксує позицію Зеленського: він категорично проти такого формату.
Водночас Reuters описує, що США обговорюють гарантії безпеки для України після можливого припинення вогню. Серед елементів, які згадуються в матеріалі:
- європейська безпекова сила (європейські війська як компонент гарантій);
- обмеження чисельності української армії на рівні до 800 000 (це фігурує як один із параметрів дискусії);
Окремо Reuters раніше повідомляв, що в США звучали формулювання про гарантії для України, модельовані під “натівську” логіку взаємної оборони, хоча деталі та юридична форма залишаються предметом переговорів.
Кремль не “пом’якшує” умови: що паралельно каже Москва
На тлі цих переговорних конструкцій Reuters підкреслює: Путін публічно не демонструє готовності до компромісів і повторює вимоги, які Росія висувала раніше.
В іншому матеріалі Reuters (про риторику Путіна щодо переговорів) прямо прозвучало: він заявляв, що Росія “забере більше землі” в Україні силою, якщо Київ і європейські лідери не підуть назустріч пропозиціям США.
Це важливий контрапункт до тези про “миролюбність” Москви: якщо одна сторона переговорів публічно закладає сценарій ескалації (“візьмемо більше”), то домовленість стає не “фінішем війни”, а інструментом тиску.
Як Віткофф став «головним переговорником» — і чому це вигідно Москві
Сюжет WSJ: Трамп спершу призначив Віткоффа спецпосланцем на Близькому Сході, а “український трек” мав вести Кіт Келлог. Але, як стверджує WSJ, Кремль швидко домігся того, щоб контакти з Росією фактично перейшли до Віткоффа, а Келлог опинився “на другому плані”.
Що в цій історії виглядає системним зламом протоколів:
- у США немає посла в Москві й немає профільного помічника держсекретаря (європейські/євразійські справи);
- переговори з РФ веде бізнесмен, який, за версією матеріалу, відхилив пропозиції ЦРУ провести брифінги;
- за неповний рік Віткофф, як стверджується, шість разів був у Росії і жодного разу — в Україні;
- Трамп публічно хвалився, що Віткофф “нічого не знав” про Росію на старті, але “люди люблять Стіва”.
Як Кремль “підбирав” переговорника: Путін, мовляв, аналізував психологічні профілі оточення Трампа й вважав Келлога “занадто проукраїнським”, натомість Віткофф — зручніший. Ключовим каналом називається Саудівська Аравія, а серед залучених фігур — Кирило Дмитрієв.
Маркер “доброї волі”, який міг підсилити ефект: обіцянка РФ відпустити американського вчителя Марка Фогеля; Reuters раніше писав, що в процесі звільнення Фогеля справді фігурували і саудівський кронпринц Мухаммед бін Салман, і Кирило Дмитрієв (за словами джерела, близького до переговорів).
«Ящик ікри для Трампа» — що відомо й де юридичний ризик
В медіа згадується історія про “ящик червоної ікри”, нібито подарований для Трампа. Окремо низка ЗМІ писали, що це заява російського регіонального відомства, яке стверджувало, що Віткофф нібито повіз “box of red caviar” для Трампа, але жодних доказів передачі не надало.
Подарунки дорожчі за $480 за загальним правилом вважаються прийнятими від імені уряду США і підлягають обліку/передачі за встановленими процедурами.
Флорида/Маямі: паралельні контакти й «російський канал Дмитрієва»
Окремий сюжет — поїздка спецпредставника Путіна Кирила Дмитрієва до США. Reuters повідомив, що Дмитрієв вирушив до Маямі для зустрічей із Віткоффом і Кушнером, посилаючись на російське джерело. При цьому, за даними співрозмовника агентства, зустрічей Дмитрієва з українськими представниками не планується.
Reuters також описує, що це відбувається після попередніх контактів американських переговорників із українськими та європейськими посадовцями, а Москва водночас зберігає “червоні лінії” (зокрема щодо НАТО) і скептично оцінює присутність європейських військ в Україні, хоча й сигналізує, що тему можна обговорювати.
А історія з Віткоффом додає ще один шар: переговорний процес може стати уразливим до персонального впливу й неформальних каналів, якщо протокольні й інституційні запобіжники справді “просіли”, як це описує WSJ.
Чому це важливо саме зараз
Цей пакет повідомлень створює три ключові висновки, які випливають із наведених фактів:
- Розвідка США фактично попереджає: “угода на поступках” не змінює намірів Кремля. Якщо ціль — вся Україна, тоді “мир” без жорсткого стримування ризикує перетворитися на паузу.
- Переговорна модель США впирається в питання, яке для України є екзистенційним — території.
- Публічна риторика Кремля йде не назустріч, а “над” переговорами: Путін повторює вимоги та погрожує взяти більше силою — це підриває довіру до будь-якої “швидкої” формули.
Якщо вірити оцінкам розвідки США, суть ризику в тому, що переговори йдуть із Кремлем, чиї цілі, за оцінкою спецслужб, не стали скромнішими. А отже, ключове питання будь-якої угоди — не “чи буде підпис”, а чи буде реальний механізм стримування, який переживе першу ж спробу Росії переграти домовленості. А про Віткоффа підсвічує: важливими стають не лише пункти на папері, а й хто саме їх торгує та якими каналами.
За матеріалами obozrevatel.com
