Зустріч лідерів BRICS 12–13 вересня в Нью-Делі стане тестом одразу для кількох суперечливих амбіцій блоку. Росія хоче використати його для демонстрації провалу своєї міжнародної ізоляції та просування альтернатив західній фінансовій інфраструктурі. Китай бачить BRICS одним із центрів нового світового порядку. Індія ж намагається втримати об’єднання від перетворення на відверто антизахідний союз. Для України результат можна буде оцінити за трьома речами: мовою декларації про російську агресію, ставленням до санкцій і тим, наскільки далеко учасники просунуться у створенні альтернативних платіжних механізмів.
Коли лідери BRICS зберуться 12–13 вересня у Нью-Делі, господареві саміту Нарендрі Моді доведеться вирішувати значно складніше завдання, ніж просто організація найбільшої зустрічі об’єднання за час головування Індії.
BRICS став більшим, економічно важчим і водночас набагато менш однорідним. Індійський уряд тепер представляє його як групу з 11 держав, на які припадає близько 49,5% населення планети, 40% світового ВВП за паритетом купівельної спроможності та 26% глобальної торгівлі. Індійське головування проходить під гаслом Building for Resilience, Innovation, Cooperation and Sustainability — побудова стійкості, інновацій, співпраці та сталого розвитку.
Однак за нейтральною мовою про розвиток дедалі виразніше проступає фундаментальна суперечність.
Для Росії та значною мірою Китаю BRICS — один з інструментів перебудови системи, де США та їхні союзники контролюють значну частину фінансової, політичної й інституційної інфраструктури. Для Індії це насамперед спосіб збільшити вплив держав Глобального Півдня, не руйнуючи при цьому відносини із Заходом.
Саме тому саміт у Делі буде не просто черговою зустріччю BRICS. Він покаже, яка з цих двох моделей починає переважати.
Росії BRICS потрібен не лише для економіки
Для Москви сам факт присутності путіна в Нью-Делі вже має політичне значення.
Financial Times звертає увагу, що це перша його особиста участь у саміті BRICS за межами Росії після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Поряд із ним у Делі перебувають або очікуються лідери Китаю, Ірану, Південної Африки, Індонезії та інших держав Глобального Півдня. Російська дипломатія отримує картинку, протилежну до тієї, якої після 2022 року намагалися досягти США та Європа: замість ізольованого керівника держави-агресора — учасник великого міжнародного форуму, якого приймає одна з найбільших економік світу.
Для Росії це має й цілком матеріальне значення.
За оцінкою Brics+ Analytics, яку наводить FT, уже трохи більше половини зовнішньої торгівлі Росії припадає на основних партнерів по BRICS — приблизно вдвічі більша частка, ніж до повномасштабної війни. Це не означає створення всередині BRICS єдиного економічного простору, але показує масштаб переорієнтації російської торгівлі з Європи на Азію та інші незахідні ринки.
Індія тут відіграє особливу роль.
Після 2022 року вона стала одним із головних покупців російської нафти. У липні 2026-го частка російської сировини в індійському нафтовому імпорті, за даними Reuters, сягала рекордних 51% — додатково цьому сприяли перебої з постачанням із Близького Сходу. Делі послідовно відкидав вимоги відмовитися від російських енергоресурсів, аргументуючи це необхідністю забезпечувати величезну економіку доступною та надійною енергією.
11 вересня, напередодні саміту, Моді та путін знову зустрілися в Нью-Делі й домовилися поглиблювати співпрацю в енергетиці, обороні та інших галузях. Дві країни прагнуть збільшити двосторонню торгівлю зі приблизно $70 млрд у 2024–2025 фінансовому році до $100 млрд до 2030 року.
Тобто Індія, яка потенційно може стримувати політичну радикалізацію BRICS, одночасно залишається одним із найважливіших економічних партнерів Росії.
У цьому й полягає головний парадокс саміту.
Індія не союзник Заходу проти Росії
Було б помилкою описувати Нью-Делі як силу, яка повинна «відбити BRICS у Москви».
Індія не приєдналася до західних санкцій, не підтримала політику економічної ізоляції Росії та зберегла давні зв’язки з Москвою в оборонній сфері. Російське озброєння десятиліттями становило важливу частину індійського арсеналу, хоча останніми роками Нью-Делі активно диверсифікує закупівлі.
Водночас Індія поглиблює торговельні, технологічні та оборонні відносини зі США та Європою. Вона бере участь у Quad разом зі США, Японією та Австралією, але одночасно сидить за одним столом із Росією, Китаєм та Іраном у BRICS.
Це не випадковість, а ядро індійської концепції strategic autonomy — стратегічної автономії.
Нью-Делі хоче мати можливість співпрацювати з різними центрами сили без необхідності приєднуватися до одного геополітичного табору.
Тому для Індії проблема виникає не тоді, коли BRICS критикує західні санкції або вимагає реформувати МВФ і Світовий банк. Такі вимоги сама Індія значною мірою підтримує.
Проблема починається тоді, коли BRICS намагаються перетворити на політичну коаліцію Росії та Китаю проти Заходу.
Financial Times зазначає, що всередині групи існують помітні розбіжності щодо того, наскільки далеко вона повинна заходити у військово-політичній та безпековій сфері. Індія та Бразилія, зокрема, значно обережніше ставляться до спроб розширити таку роль BRICS.
Для Делі існує ще одна причина не віддавати блок Пекіну й Москві: Китай.
Незважаючи на поступове відновлення контактів між Моді та Сі Цзіньпіном, між Індією та Китаєм зберігається глибока стратегічна недовіра після багаторічного прикордонного протистояння в Гімалаях. На полях саміту сторони планують окрему зустріч, але навіть потепління відносин не скасовує їхньої конкуренції за вплив у Азії та Глобальному Півдні.
Сильний BRICS під фактичним китайським керівництвом для Індії не набагато привабливіший за світ, надмірно залежний від США.
Україна покаже межу компромісу
Для України найважливішим політичним документом саміту буде не промова одного з лідерів, а підсумкова декларація.
BRICS працює на основі консенсусу. Через це кожне формулювання щодо війни показує мінімальну позицію, на яку готові погодитися всі учасники — від Росії до держав, які намагаються підтримувати нормальні відносини з Україною.
Історія попередніх декларацій показує, наскільки низькою може бути ця планка.
У Казанській декларації 2024 року учасники наголосили на принципах Статуту ООН та підтримали посередницькі зусилля і дипломатичне врегулювання, але не назвали Росію агресором.
У декларації саміту 2025 року в Ріо-де-Жанейро BRICS знову обмежився посиланням на «національні позиції» членів щодо війни, підтримав дипломатичні ініціативи та висловив сподівання на «стале мирне врегулювання». Водночас в іншому пункті учасники окремо засудили удари по транспортній інфраструктурі в Брянській, Курській та Воронезькій областях Росії.
Це і є одна з головних проблем для Києва.
Формально BRICS може декларувати прихильність до Статуту ООН, територіальної цілісності й дипломатії, але практично уникати питання про те, хто порушив ці принципи, розпочавши війну.
Саме тому декларація в Делі матиме значення навіть у разі відсутності сенсацій.
Важливо буде не тільки те, що в документі з’явиться, а й те, чого там не буде.
Якщо війна знову називатиметься абстрактним «конфліктом в Україні» без згадки про російську агресію, це означатиме, що Москва й надалі здатна блокувати політично незручні для себе формулювання.
Якщо документ окремо засуджуватиме українські дії, не встановлюючи контексту російської агресії, дисбаланс стане ще очевиднішим.
І навпаки, навіть більш чітке посилання на територіальну цілісність, міжнародно визнані кордони або принцип неприпустимості набуття території силою стало б важливим дипломатичним сигналом.
Поки підстав очікувати радикального повороту BRICS щодо Росії немає.
11 вересня Моді під час переговорів із путіним повторив традиційну індійську формулу: війни необхідно завершувати через діалог і дипломатію, а Індія готова допомагати мирному процесу. Він не перейшов до підтримки західної моделі політичного чи економічного тиску на Москву.
Але Україні доведеться стежити не лише за абзацом про війну
Другий індикатор — санкції.
У російському баченні майбутнього BRICS питання війни, санкцій і міжнародної фінансової архітектури фактично пов’язані між собою.
Москва не може розраховувати, що Індія, Бразилія чи Південна Африка визнають її війну легітимною. Значно реалістичніше інше завдання: створити широку міжнародну коаліцію держав, які можуть не підтримувати Росію політично, але заперечують проти використання США та Європою санкцій як інструменту тиску.
Саме в цьому питанні Росії значно простіше знаходити партнерів.
Напередодні саміту міністри фінансів і керівники центробанків BRICS уже висловили «серйозне занепокоєння» односторонніми торговельними й фінансовими заходами, зокрема тарифами та нетарифними обмеженнями, які вони вважають такими, що спотворюють торгівлю. Водночас учасники закликали реформувати МВФ, Світовий банк та інші глобальні фінансові інституції, щоб збільшити представництво економік, що розвиваються.
Ця риторика не означає автоматичного схвалення російської війни.
Для Індії чи Бразилії критика «односторонніх санкцій» є значно ширшим питанням — захистом власної економічної автономії та запереченням проти права Вашингтона чи Брюсселя фактично визначати правила для третіх держав.
Але практичний результат для Росії може бути вигідним.
Чим ширше поширюється ідея, що західні санкції — не правова реакція на агресію, а лише один з інструментів геополітичної боротьби, тим легше Москві переконувати держави Глобального Півдня не приєднуватися до них.
Цифрові валюти: не «нова валюта BRICS», але важливіший процес
Третій індикатор саміту — платежі.
І саме тут існує найбільший ризик переплутати реальність із політичними гаслами.
Індія планує запропонувати учасникам BRICS поглибити взаємодію між цифровими валютами центральних банків — CBDC. Йдеться не про створення спільної валюти BRICS і не про якусь цифрову альтернативу долару, яку можна було б запустити одразу після саміту.
Ідея значно технічніша: зробити національні цифрові валюти сумісними між собою та використовувати їх для швидших і дешевших транскордонних платежів.
Індійська пропозиція розвиває рішення саміту 2025 року, де учасники вже закликали підвищувати сумісність платіжних систем.
Але Reuters описує цілу низку проблем.
CBDC досі не набули масового використання. Для врегулювання торговельних дисбалансів можуть знадобитися валютні свопи. Між самими членами BRICS бракує політичної довіри. Відносини Ірану та ОАЕ різко погіршилися через війну на Близькому Сході. Індія, своєю чергою, не готова беззастережно інтегрувати власну фінансову інфраструктуру з китайською через міркування національної безпеки.
Тому «єдина платіжна система BRICS» завтра не з’явиться.
Але стратегічний напрям важливіший за швидкість.
Міжнародні платежі сьогодні значною мірою залежать від банків-кореспондентів, доларової ліквідності та інфраструктури, на яку США та їхні союзники мають суттєвий регуляторний вплив. Саме це робить фінансові санкції настільки потужними.
Якщо країни BRICS поступово створюватимуть прямі канали розрахунків у національних валютах і CBDC, частина операцій теоретично зможе відбуватися з меншою залежністю від традиційних західних посередників.
Це ще не означає «обходу санкцій».
Санкційний режим складається не лише з технології переказу грошей. Банки, компанії, страхувальники, судноплавні оператори та інші учасники торгівлі все одно можуть боятися вторинних санкцій, втрати доступу до доларового ринку або операцій із західними контрагентами.
Але для Росії навіть часткове зменшення залежності від традиційної фінансової інфраструктури має цінність.
Кремль уже заявив, що планує обговорювати в Делі використання цифрових валют у торговельних розрахунках.
Індія проводить тут дуже тонку межу
Нью-Делі підтримує модернізацію платежів, але заперечує, що його метою є «дедоларизація».
За даними Reuters, індійська сторона наголошує: інтеграція CBDC має робити платежі простішими та швидшими, а не замінювати долар як світову резервну валюту. Financial Times також повідомляє, що високопоставлені індійські представники прямо дали зрозуміти: офіційного порядку денного з дедоларизації на нинішньому саміті немає.
На перший погляд різниця може виглядати суто семантичною.
Насправді вона принципова.
Індія хоче мати більше фінансових інструментів та меншу залежність від одного центру сили. Але це не означає, що вона хоче знищити доларову систему або замінити її архітектурою, яку контролюватиме Китай.
Росія ж має значно сильнішу мотивацію піти далі, оскільки західна фінансова система для неї вже стала джерелом обмежень.
Так одна й та сама технологія отримує різні стратегічні сенси.
Для Індії — диверсифікація.
Для Росії — санкційна стійкість.
Для Китаю — потенційне зменшення глобальної залежності від американського фінансового центру.
Розширення зробило BRICS сильнішим — і слабшим одночасно
У цьому полягає ще одна особливість саміту.
BRICS став набагато більшим, але через це йому дедалі важче говорити одним голосом.
До початкових Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки приєдналися Єгипет, Ефіопія, Іран, ОАЕ та Індонезія. Індійський уряд також рахує Саудівську Аравію одинадцятим членом, хоча в міжнародних джерелах її формальний статус досі описується не цілком однаково.
Економічна вага такого об’єднання безперечна.
Політична єдність — ні.
Особливо яскраво це видно зараз через Іран та ОАЕ. Reuters повідомляє, що війна на Близькому Сході поставила двох членів BRICS фактично по різні боки конфлікту, а в травні міністри закордонних справ групи взагалі не змогли узгодити спільну заяву.
Тому питання, чи стане BRICS «російською платформою», не має бінарної відповіді.
Москва навряд чи здатна підпорядкувати собі настільки різнорідний блок.
Але їй і не потрібно цього робити.
Для Росії достатньо, щоб BRICS виконував три функції: не допускав її міжнародної ізоляції, легітимізував політичну боротьбу проти санкцій та поступово розбудовував економічну інфраструктуру, менш залежну від Заходу.
Саме тут роль Індії стає вирішальною.
Три сигнали, які покаже саміт
Після завершення зустрічі оцінювати її для України варто не за кількістю рукостискань і гучністю заяв, а за трьома конкретними результатами.
- Формулювання про Україну. Чи збережеться нейтральна формула про «конфлікт», «національні позиції» та дипломатію, чи з’являться чіткіші принципи щодо територіальної цілісності й міжнародного права. Особливо важливо, чи буде документ симетрично описувати дії України та Росії, фактично стираючи питання про агресора.
- Мова про санкції. Загальна критика односторонніх економічних обмежень уже фактично є частиною консенсусу BRICS. Питання полягає в тому, чи перетвориться вона на нові конкретні механізми захисту торгівлі, банківських операцій або інвестицій від санкційного тиску.
- Платіжна інфраструктура. Найважливішою буде не згадка про CBDC сама по собі, а практичні доручення — робочим групам, центробанкам, банкам розвитку — створювати протоколи сумісності, механізми розрахунків у національних валютах або нову інфраструктуру транскордонних платежів. Саме такі технічні рішення з часом можуть мати значно більший вплив, ніж політичні декларації.
Індії доведеться довести, що «багатополярність» не означає російсько-китайський порядок
BRICS часто описують як символ переходу до багатополярного світу.
Але всередині самого об’єднання немає згоди щодо того, що саме ця багатополярність повинна означати.
Росія прагне системи, в якій США та Європа матимуть менше можливостей карати її економічно й ізолювати політично.
Китай зацікавлений у зменшенні американського домінування та збільшенні власного інституційного впливу.
Бразилія хоче більшої ролі Глобального Півдня.
Нові члени шукають інвестицій, ринків та дипломатичної ваги.
Індія намагається поєднати майже всі ці цілі, не погоджуючись на остаточний розрив із Заходом і не визнаючи китайського лідерства.
Через це Нью-Делі може виявитися найважливішим стримувальним центром усередині BRICS — але не антиросійським.
Індія не збирається відмовлятися від російської нафти чи оборонної співпраці. Вона не приєднується до західних санкцій і не приймає західну модель блокової дисципліни.
Проте для Нью-Делі так само невигідно, щоб BRICS остаточно набув репутації союзу Росії, Китаю та Ірану проти США.
Саміт 12–13 вересня покаже, чи може Індія зберегти цей баланс після різкого розширення об’єднання.
Для України це питання важливе далеко за межами дипломатичної риторики.
Якщо BRICS залишатиметься неоднорідною платформою держав із різними інтересами, Москва матиме там партнерів, але не матиме єдиного геополітичного фронту.
Якщо ж критика санкцій почне поєднуватися з реальною альтернативною фінансовою інфраструктурою, а війна Росії проти України дедалі частіше розчинятиметься у формулах про абстрактний «конфлікт», значення BRICS для Кремля суттєво зростатиме.
Саме тому головним результатом саміту може виявитися не нова гучна ініціатива.
Набагато важливіше буде зрозуміти, хто сьогодні визначає межі допустимого всередині BRICS: Росія та Китай — чи Індія й інші держави, які хочуть більшої автономії від Заходу, але не готові будувати замість західного порядку російсько-китайський.
