У витоках історії, яку переказує Politico, — проста політична логіка: коли на столі лежить потенційна мирна угода, суспільству потрібен великий, відчутний “приз”, який пояснить, за що саме країна терпить війну, втрати й важкі компроміси. Для України таким призом уявляється чітка дата членства в Європейському Союзі — 2027 рік. І саме тому в Брюсселі обговорюють те, що ще кілька років тому звучало б як єресь: “reverse enlargement” (“зворотне розширення”) — модель, де країну частково “пускають у клуб” на початку, а не в кінці довгої переговорної дороги.
Нижче — розбір, що саме мається на увазі під цим “перевернутим” підходом, як виглядають п’ять кроків у медіа-викладі, і де реальні “вузькі місця”: право, гроші, одностайність і довіра до реформ.
Чому саме 2027: дедлайн як частина великого торгу
У класичній логіці розширення ЄС не любить дат — він любить формулу “коли будете готові”. Але війна — це завжди прискорювач. Сам факт, що в європейських столицях серйозно обговорюють “безпрецедентну” модель часткового членства, показує: геополітика тисне сильніше за традицію.
Тут важливий психологічний нюанс: дата — це не просто про бюрократію. Дата — це сигнал суспільству, бізнесу, війську й партнерам: “курс незворотний”. Саме так “reverse enlargement” і продається — як політичний якір, який складніше потім “відкрутити назад”.
Як працює “звичайний” вступ і чому він такий повільний
Юридична база проста, але жорстка: вступ до ЄС — це процедура за статтею 49 Договору про ЄС, де країна має відповідати цінностям ЄС та пройти переговори, а рішення врешті потребують згоди держав-членів і ратифікацій.
Сучасна методологія переговорів (оновлена у 2020) організована в 6 тематичних кластерів: їх відкривають “пакетом”, але всередині рухаються по главах і бенчмарках. Ключовий принцип — “фундаментальні” речі (право, суди, антикорупція, демократія) відкриваються першими й закриваються останніми, задаючи темп решті.
Тому ідея “вступу у 2027” — революційна не словами, а механікою: у стандартній моделі країни чекають роками (і десятиліттями), бо кожен етап може застопорити одна столиця.
Україна вже в процесі: де насправді стоїть “техніка”
Попри війну, технічна частина рухається. У Звіті Єврокомісії про Україну за 2025 рік зазначено, що двосторонній скринінг, який стартував у липні 2024, завершили у вересні 2025, а скринінгові звіти по п’яти з шести кластерів уже подані до Ради.
Окремі комунікації ЄС також фіксують готовність України відкривати частину кластерів за умови політичного рішення в Раді.
Тобто проблема не в тому, що “нічого не робиться”. Проблема в тому, що політичний ключ (одностайність і внутрішні страхи ЄС) може не збігатися з технічним прогресом.
Що таке “reverse enlargement” на практиці
Формула, яку описують медіа, звучить приблизно так:
- Україну підсаджують за “європейський стіл” раніше (більше участі в інституціях, процесах, програмах).
- Повні права (включно з голосуванням, фондами тощо) нарощуються поступово — у міру реформ.
Саме через це Financial Times пише про страх “двошвидкісного” ЄС: якщо дозволити “membership-lite” (часткове членство), то як пояснити іншим кандидатам, чому правила раптом інші — і чи не стане це прецедентом, який розхитає саму ідею “однакових зобов’язань для всіх”.
Читайте також: “Момент раз на покоління: у ЄС обговорюють «обмежене членство» для України. Що це за модель, чому столиці нервують і що буде далі”
П’ять кроків плану: що вони означають і де пастки
У переказі, який гуляє в медіа, “дорожня карта” виглядає так: підготовка України → спрощене (часткове) членство → нейтралізація угорського вето → зовнішній тиск → стаття 7 як “ядерна опція”.
Крок 1. “Підготувати Україну” (front-loading)
Це найменш суперечлива частина: дати Україні максимальну технічну швидкість — ранні консультації, скринінги, деталізацію бенчмарків, паралельну підготовку по всіх кластерах.
І це вже відбувається: звіт Єврокомісії за 2025 рік показує, що скринінг по суті пройдено і матеріали подані на політичний рівень.
Пастка: front-loading має сенс лише тоді, коли Рада реально готова відкривати кластери, а не складувати папери в шухляді.
Крок 2. “Спрощене членство” або “часткове членство”
Тут починається головна суперечка. В описі медіа ідеться про те, щоб дати “членство з обмеженими привілеями”, а потім підвищувати рівень прав.
Як це може виглядати без руйнування права ЄС?
- Більше доступу до політик і програм – там, де це можна оформляти угодами й рішеннями без “повного членства”.
- Глибша участь у робочих органах – де-факто “сидіти за столом”, але без повного голосу.
- Пакетна інтеграція в окремі ринки та режими — по мірі виконання стандартів.
Пастка №1 — очікування. Якщо суспільству продадуть це як “вступ”, а воно виявиться “вступом без ключових прав”, виникне політичний розрив.
Пастка №2 — страх двох сортів ЄС. Саме він лунає в FT: опоненти кажуть, що “enlargement lite” (полегшене розширення) створює “двошаровий” союз і може дестабілізувати весь процес розширення.
Крок 3. Дочекатися, поки фактор Орбана ослабне
Розширення потребує одностайності — і це робить одну столицю здатною тримати в заручниках 26 інших.
У 2025–2026 ЄС навіть запускав дипломатичний “charm offensive” (наступ очаруванням, кампанія завоювання прихильності) на заході України, щоб зняти частину аргументів Будапешта щодо прав угорської меншини.
Паралельно звучить і “внутрішньополітична ставка” на вибори в Угорщині: частина коментаторів і дипломатів сподівається, що зміна влади змінить і тон щодо України.
Пастка: прив’язка європейської стратегії до виборчого циклу однієї країни — завжди ризик. Якщо влада не зміниться, план має мати запасний хід.
Крок 4. “Розіграти карту США”
У медіа-версії це виглядає як надія, що Вашингтон може “дотиснути” Будапешт, якщо вступ та шлях до вступу буде вбудовано в ширший пакет домовленостей.
Пастка: навіть якщо зовнішній тиск спрацює, він може бути тимчасовим. А ЄС боїться будувати конституційні рішення на тимчасових політичних угодах.
Крок 5. Стаття 7: позбавлення права голосу як крайній захід
Це найбільш “резонансна” частина, яку люблять заголовки. Стаття 7 — справді дозволяє призупиняти окремі права держави-члена, включно з правом голосу в Раді, якщо є серйозні й системні порушення цінностей ЄС.
Але важливо розуміти: це політично й процедурно надскладно. На стадії санкцій потрібна участь Європейської ради та дуже високі пороги підтримки.
Тому стаття 7 у цій історії — радше “страховий кийок”, який тримають у видимості, але застосувати його — окреме випробування для єдності ЄС.
Чому реформи — не “додаток”, а серце всієї схеми
Європейська логіка незмінна: переваги членства мають бути зароблені реформами, інакше Союз ризикує імпортувати всередину себе системні проблеми.
Тут показовий кейс 2025 року: голосування у Верховній Раді, яке критики вважали обмеженням автономії антикорупційних інституцій (НАБУ/САП) — і реакцію, що це б’є по довірі в контексті євроінтеграції.
А в проєкті звіту Єврокомісії звучала пряма теза: прогрес є, але потрібні сильніші кроки щодо верховенства права та антикорупції, і негативні тенденції мають бути розвернуті.
Висновок жорсткий: “reverse enlargement” може бути політичним мостом, але фундаментальні реформи залишаються платою за прохід.
Гроші, бюджет і “страх великих чисел”
Окремий шар — фінансовий. Україна велика за масштабом, а значить у багатьох столицях (особливо в Центральній Європі) є страх: “як це вплине на перерозподіл коштів, аграрні програми, регіональні фонди”.
Цей мотив напряму звучить у політичній риториці Будапешта: що “прискорений вступ” може збігтися з переформатуванням семирічного бюджету та зміною потоків.
Саме тому частина європейців і схиляється до “стадійної” моделі: спершу — політична інтеграція та секторальні доступи, а повна фінансова інтеграція — по мірі готовності й бюджетних компромісів.
2026–2027: реалістичні сценарії
“Класичне прискорення” без винаходу нового членства
ЄС відкриває та рухає кластери швидко, Україна закриває бенчмарки, але “повне членство в 2027” залишається скоріше політичним гаслом. Плюс — менше руйнування правил. Мінус — слабший символічний ефект.
“Membership-lite” як тимчасовий компроміс
ЄС запускає формулу часткового членства, щоб зафіксувати незворотність шляху й дати “місце за столом” раніше. Плюс — сильний сигнал. Мінус — ризик двох сортів і конфліктів у самому ЄС.
“Стіна одностайності”
Угорщина продовжує блокувати, ЄС шукає обхідні траєкторії (секторальні угоди, програми, тиск), але без “великого стрибка”. Плюс — менше правових революцій. Мінус — політичне розчарування й втрата темпу.
Про що насправді ця дискусія
“Reverse enlargement” — це не магія, яка скасовує правила ЄС. Це спроба відповісти на запит війни: як зробити європейський курс України настільки незворотним, щоб його не можна було “виміняти” чи “заморозити”.
Але ЄС водночас боїться двох речей:
- створити прецедент членства без повної готовності,
- і створити прецедент двошарової Європи, де одні мають “повні” права, а інші — “умовні”.
Тому 2027 — це, радше, політична битва за форму (як саме закріпити шлях), ніж гарантована дата на календарі. І шанс цього сценарію напряму залежить від двох речей: внутрішньої єдності ЄС і якості українських реформ у “фундаментальному” кластері.
Те, що описує Politico, виглядає як спроба ЄС зробити політичний “стрибок”: не чекати роками класичного фіналу, а дати Україні частину членства та прав “авансом”, щоб закріпити курс і підсилити позиції в переговорах. Але ціна — дуже нервова дискусія всередині ЄС: чи можна “членство без голосу”, як не зламати довіру до правил розширення, і що робити з одностайністю, коли є стійкий блокувальник.
За матеріалами unn.ua
