Переговори у Женеві 17–18 лютого: третій раунд, «ширший порядок денний» і стара тактика Кремля — затягнути час.
Женева знову повертається в центр великої дипломатії — цього разу як майданчик третього тристороннього раунду переговорів між Україною, США та Росією. Формально мета — просунути дипломатичне врегулювання війни. Неформально — кожна зі сторін заходить у цю зустріч зі своїми задачами: Україна хоче конкретики щодо безпеки та енергетики, США прагнуть втримати процес у руслі “керованого прогресу”, а Кремль, схоже, грає у “перемовини заради перемовин”, щоб виграти час і змістити акценти.
Цей раунд важливий не тому, що від нього чекають «великого миру», а тому, що він показує: який саме мир намагаються “зібрати” по деталях — і хто саботує збірку.
Чому саме Женева: нейтралітет, логістика й формат без ЄС та НАТО за столом
Вибір Женеви — це комбінація дипломатичної символіки й прагматики.
- Нейтральність і безпека
Швейцарія — традиційний «безпечний коридор» для переговорів, де легше забезпечити протокольні умови й контроль доступу. Для сторін, які не довіряють одна одній, це не дрібниця: менше шуму навколо місця — більше уваги до змісту. - Зручний тристоронній формат
Женева підходить для моделі, в якій США присутні як ключовий посередник, а ЄС і НАТО не сидять формально за одним столом. Це може бути свідомою архітектурою Вашингтона: “ми ведемо процес, ми тримаємо рамку”. - Зміна «оптики» після Близького Сходу
Попередні консультації та раунди відбувалися на майданчиках Туреччини, Саудівської Аравії та ОАЕ, а в січні — на початку лютого важливим вузлом став Абу-Дабі. Перенесення в Європу — сигнал: порядок денний ускладнюється, а ставки політично зростають.
Хто говоритиме: склад делегацій і що означають прізвища
Українська делегація: ставка на «мікс» безпеки й політики
Українська команда зберігає логіку попередніх раундів: поєднати військово-безпековий блок із політичним, щоб мати можливість говорити і про режим тиші, і про рамки домовленостей.
У публічно озвученому складі фігурують:
- Рустем Умєров (керівник делегації)
- Кирило Буданов
- Вадим Скібіцький
- Сергій Кислиця
- Давид Арахамія
Сенс цього складу простий: Україна хоче говорити мовою конкретних механізмів, а не лише політичних декларацій.
США: офіційних підтверджень менше, але “тіньові контури” видно
Офіційний список американських представників у публічних повідомленнях до кінця не зафіксований, але як імовірних учасників раніше називали людей, пов’язаних із командою Дональд Трамп: Стів Віткофф та Джаред Кушнер. Для США важливо зберегти процес у форматі, де Вашингтон — головний модератор, а не «один з багатьох».
Росія: пониження статусу чи зміна сценарію?
Найпомітніший сигнал цього раунду — Кремль повертає в перші рядки Володимира Мединського як очільника делегації. Разом із ним у публічних згадках фігурують:
- Михайло Галузін
- Ігор Костюков
- Кирило Дмитрієв
а також комунікатор лінії Кремля — Дмитро Пєсков.
Заміна «силової» шапки на Мединського — це не просто про персоналії. Це про інший стиль переговорів: менше технічної предметності, більше політичних конструкцій і “історичних рамок”, у яких дуже легко тонути.
Про що говоритимуть: два центральні треки й кілька “мінних полів”
У публічних анонсах і витоках сформувалося дві головні теми, які сторони самі називають або підсвічують.
1) Енергетичне перемир’я: не “мир”, а спроба зменшити терор інфраструктури
Українська сторона планує піднімати тему енергетичного перемир’я. Ключова проблема тут — не лише “домовитися”, а зрозуміти, як це перевіряти й що робити при порушеннях.
Тому поруч із енергетикою неминуче з’являється підпитання: моніторингова місія та механізм фіксації. Без нього будь-який режим тиші перетворюється на фразу в комюніке.
Окремий контекст: попередні паузи або короткі “вікна тиші” Росія, за оцінками багатьох коментаторів, могла використовувати тактично — для перегрупування й підготовки нових ударів. Через це українське суспільне очікування дуже тверезе: “перемир’я на папері” не дорівнює безпеці в розетці.
2) Території: розмова, яка або ламає все, або підміняє все
Кремль прямо сигналізує, що обговорюватиметься “ширший спектр питань”, і окремо підсвічує території. На практиці це означає: Росія хоче зробити територіальний блок центром переговорів.
У медійному полі поруч із цим ходить так звана «формула Анкориджа» — як уявлення Москви про контроль над усім Донбас і «заморожування» лінії фронту на сході та півдні. Українська позиція, озвучувана публічно: Київ не змінював підходів, а рішення такого масштабу не можуть бути нав’язані “за столом”.
3) Гуманітарний трек: обміни як єдиний “вимірюваний” результат
На тлі слабких шансів на політичний прорив найреалістичніший результат — домовленості щодо обмінів військовополоненими та гуманітарних процедур. Так було в попередніх раундах: навіть без “великої угоди” сторони могли виходити з практичним рішенням, яке видно одразу.
4) Ризик інформаційних провокацій: мова, церква, «внутрішні теми»
Частина аналітиків попереджає: розширення порядку денного може піти не лише в бік територій, а й у бік тем, які Росія любить використовувати як “важелі” — статус російської мови, релігійні питання, символічні вимоги. Це те, що:
- складно верифікувати,
- легко перетворити на скандал,
- і дуже зручно, щоб розмити тему безпеки.
Чому Кремль змінив «обличчя» переговорів: дві причини і третя — прихована
Звучать дві базові причини заміни керівника російської делегації — і обидві логічні.
Показати “серйозність” і розширити поле торгу
Мединський — фігура, яку Москва може подати як «людину для політичного блоку». Сигнал: ми готові говорити не лише про технічну безпеку, а й про “великі питання”. Насправді це часто означає: ми хочемо більше умов і більше простору для маневру.
Затягнути процес і змістити акцент
Якщо на “військовій лінії” переговори можуть давати хоч якусь конструктивність (умовні формули щодо моніторингу, обмінів, верифікаційних рамок), то політичні теми — ідеальне болото. Там можна говорити довго, голосно і без зобов’язань.
Повернути розмову в “ідеологічну рамку Кремля” (прихована причина)
Мединський — не просто переговорник, а носій наративу: “історичні права”, “правильні кордони”, “не ті люди в Києві”. Це дає можливість Росії торгуватися не деталями, а переозначенням війни — а це означає, що угода стає майже неможливою.
«Тролінг» як інструмент: навіщо Буданов згадав “уроки історії”
Фраза про те, що дорогою команда «обговорюватиме уроки історії», читається як тонкий політичний жест у бік “історика” Мединського. Але це не просто жарт.
Це повідомлення на два адресати:
- Росії: “ми бачимо ваш прийом зі зміною рамки й не купуємося”;
- союзникам: “це може бути раунд маніпуляцій — не плутайте процес із результатом”.
У переговорах такі мікросигнали іноді важать більше, ніж пишні пресрелізи.
Що кажуть експерти: низькі очікування як нова норма
Наскрізна думка одна: прориву не очікують. Причина не в “песимізмі”, а в інерції російських вимог: максималістські цілі Кремля не зникають тільки тому, що відбулася нова зустріч.
- Оцінки типу «не буде значного прогресу» пояснюються просто: сторони тримаються за базові позиції, а територіальне питання — центральне й найконфліктніше.
- ISW у своїх узагальненнях регулярно підкреслює, що публічна риторика російських посадовців часто виходить за межі суто територіальних претензій і включає вимоги щодо політичного майбутнього України.
- З американського боку звучить обережний скепсис щодо реальної готовності РФ зупиняти війну — і теза “ми нікого не змушуємо” (у подачі Марко Рубіо).
Можливі сценарії Женеви: що може вийти «на виході»
Найімовірніший: технічні кроки без політичної угоди
- домовленості про наступні зустрічі та підгрупи;
- просування у механіці моніторингу;
- гуманітарні рішення (обміни та процедури).
“Мінімальний пакет”, який можна продати як результат
- короткий або обмежений режим тиші по енергетиці;
- формула фіксації порушень.
Ризик: якщо немає покарання за порушення — це буде крихка конструкція.
Зрив або імітація процесу
- Росія переводить розмову в політичні провокації;
- паралельно посилюються удари по інфраструктурі;
- переговори стають тлом для ескалації, а не шляхом до деескалації.
Чому очікування справді “ті самі”
Женева виглядає не як “місце великого прориву”. Це зручний майданчик, щоб перевірити, чи є у сторін готовність до конкретних механізмів, чи вони просто змагаються в тактиці.
Станом на зараз логіка така:
- Україна заходить із фокусом на енергетичну безпеку, моніторинг і практичні рішення.
- Росія демонструє зміну “обличчя” на більш ідеологічне — і це дуже схоже на підготовку до затягування та зміщення тем.
- США намагаються втримати процес у руслі, де є хоча б мінімальні результати — але без ясності, наскільки Москва взагалі готова зупиняти війну.
Тому головна інтрига Женеви — не “чи буде мир”, а чи вдасться зафіксувати бодай один механізм, який Росії буде складно зламати без наслідків.
За матеріалами rbc.ua
