5−10 травня лідер Китаю Сі Цзіньпін відвідає із державними візитами Францію, Сербію та Угорщину. Про що говоритимуть очільники держав, та яке місце в їхніх діалогах займатиме війна в Україні, NV запитав у китаєзнавця Лоуренса Рірдона.
На зустрічах із європейськими лідерами очільник КНР намагатиметься зміцнити економічні звʼязки та посилити китайський вплив, констатує Лоуренс Рірдон, професор політології та координатор азійських студій в Університеті Нью-Гемпшира, експерт із внутрішньої та зовнішньої політики Китаю. При чому розширювати свій вплив Пекін готовий за рахунок пригнічення російського, вважає він. Китайці вже випробували цей підхід у Центральній Азії й тепер готуються застосувати його до найдружніших до Росії європейських країн — Сербії та Угорщини.
Більше про це професор Рірдон розповів в інтерв’ю NV.
— Якими є цілі Сі Цзіньпіна в рамках його майбутнього європейського турне? І чому він обрав саме ці три країни?
— Думаю, Сі Цзіньпін розуміє, що наразі Китай не має міцних відносин із Європою. Німеччина та Франція дуже стурбовані внеском Китаю у війну в Україні. І хоча вони, можливо, намагаються зміцнити свої економічні зв’язки з Китаєм, я не думаю, що вони готові повністю довіритися китайцям.
Європейці стурбовані не лише роллю Сі у війні, але й економічними наслідками надпродуктивності Китаю. Це, наприклад, стосується [очікуваної експансії] китайських електромобілів, на які в Європі, ймовірно, підвищать мито.
Та оскільки французи завжди стоять трохи осторонь, завжди прагнуть дещо відсторонитися від Сполучених Штатів, Сі може відчувати, що здатен переконати [президента Еммануеля] Макрона менш рішуче підтримувати НАТО, спокушаючи його економічними стимулами. Він намагатиметься вплинути на нього, як уже вплинув на німців. Ті починають помʼякшувати своє ставлення до обмежень на торгівлю з Китаєм через свої економічні проблеми.
Щоправда, не думаю, що Макрон на це припаде. Він може взяти гроші, втім він чітко заявив про свою жорстку позицію щодо російської агресії. Він розуміє: якщо не зупинити росіян в Україні, то у Франції виникнуть проблеми. Та й сам Сі не намагатиметься переконати французів або німців, що Китай правий, коли підтримує [російського диктатора Володимира] Путіна. Натомість він грає вдовгу, розраховуючи, що коли війна закінчиться, він зможе прокласти економічний коридор із Китаю до Роттердама через Будапешт і запропонує відбудовувати Україну.
— А як щодо Сербії та Угорщини, чого від них прагне Пекін?
— Там усе очевидно. Мета Сі – зміцнити економічні й політичні зв’язки з усіма державами Східної та Центрально-Східної Європи, включаючи Білорусь. Китайці хочуть міцніше там закріпитися, щоб отримати доступ до Західної Європи. Для цього власне й існує ініціатива Китай-ЦСЄ [започаткована у 2012 році в Будапешті під назвою 16+1 (16 країн Центральо-Східної Європи та КНР)]. Китайці хотіли б, щоб це регіональне угруповання було більш прокитайським.
Угорщина та Сербія — по суті, найближчі союзники Путіна і Китаю. І я думаю, що Сі намагається не просто зміцнити свій вплив на ці дві країни, але й дещо відсторонити їх від Росії. Цьому можуть сприяти фінансові зв’язки з Китаєм та ідея про те, що сьогоднішня Росія не є Радянським Союзом і що вона виявилася потенційно слабким союзником, тож варто шукати союзників де-інде.
Китай нині будує швидкісну залізницю між Будапештом і Белградом. Таким чином Пекін намагається не просто заробити гроші, використавши на будівництві власні технології та своїх людей, але й наблизити принаймні деякі з центральноєвропейських держав до китайської сфери впливу.
Памʼятаєте, як Китай створив Шанхайську організацію співробітництва [міжурядову організацію зі штаб-квартирою в Пекіні, до якої входять Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, КНР, Пакистан, РФ, Таджикистан і Узбекистан]? Використовуючи гроші та ініціативу Один пояс, один шлях Пекін намагається переконати такі країни як Таджикистан і Узбекистан, що раніше належали до СРСР, мати міцніші політичні та економічні відносини з Китаєм. Розуміючи, що мали певний успіх у Центральній Азії, китайці тепер шукають можливості розширити свій вплив і створити економічну опору в Європі, використовуючи для цього [премʼєр-міністра Угорщини Віктора] Орбана та [президента Сербії Александара] Вучича.
— Тобто Китай, на вашу думку, прагне розширити власну сферу впливу за рахунок російської? Що змушує вас так думати, адже ще 2022 року ці країни заявили про партнерство «без обмежень» і нещодавно Пекін підтвердив наміри зміцнювати дружбу з Москвою?
— У 2020 році Сі оголосив, що «Схід піднімається, а Захід занепадає». Тоді він заявив про три глобальні ініціативи: безпеки, глобального розвитку та глобальної цивілізації. Усе це передбачає хороші економічні відносини між Китаєм та Росією. Втім я вважаю, що в прагненні стати новою світовою державою китайці намагаються не просто кинути виклик Сполученим Штатам, але й прагнуть переконатися, що Путін розуміє своє місце в цій ієрархії. Розуміє, що Росія більше не є біполярною державою, яка кидає виклик США. Цією державою тепер є Китай.
Коли я жив у Китаї в середині 1980-х років, тамтешній куратор радянських студентів від комуністичної партії по дружбі ділився зі мною думками про стосунки двох держав. Мовляв, у 1950-ті роки росіяни [СРСР] дивилися на китайців як на молодших братів, але все змінилося. «Тепер ми вже більше на такі й маленькі», — казав він уже тоді.
Тож у Китаї десятиліттями існує відчуття конкуренції з Росією. І після невдачі Росії в Україні китайці утвердилися в думці, що вони мають заповнити вакуум, адже Путін на це не здатен. Його й надалі знекровлюватиме ця війна. Росія ставатиме дедалі слабшою, а китайці й надалі продаватимуть комплектуючі для безпілотників і купуватимуть російську нафту.
— А яким буде місце українського питання у переговорах Сі з європейським лідерами? Макрон, наприклад, заявляє про рішучу підтримку України. Він, ймовірно, зачепить тему російської агресії. Чи вдасться йому переконати Сі припинити підтримувати Росію?
— Не думаю. Це не вдалося німецькому канцлеру і навряд чи вдасться Макрону. Вони не мають потрібних важелів упливу. Французи традиційно слідують власним інтересам, включно із економічними. Тож я не думаю, що він скаже Сі щось на кшталт: якщо скоротите поставки чіпів, електроніки та решти Росії, ми не станемо підтримувати введення підвищеного мита на китайські електрокари та сонячні панелі. Не думаю, що Макрон цього хоче.
Він, імовірно, не змінить своєї позиції щодо підтримки України та надання їй більш високотехнологічного озброєння. Проте й переконати китайців не надавати Росії логістичну підтримку він не зможе.
— Тобто це турне Сі не виллється в припинення або скорочення китайських поставок Росії компонентів для виготовлення зброї?
— Ні. Але щодо інформації про ці поставки: існує дещо цікаве в тому, як у останні кілька тижнів учасники розвідувального альянсу західних країн Пʼять очей почали більш охоче розкривати інформацію про те, що Китай поставляє Росії військові матеріали. Думаю, це мало реальний уплив на населення Європи. На фоні загрози неспроможності США продовжувати фінансувати Україну, це змусило європейців усвідомити, що їм потрібно зайняти сильнішу позицію і надавати більше підтримки [Києву] у війні проти Росії.
— А що, на вашу думку, може змусити Китай припинити допомагати Росії?
— Думаю, це заява від США, країн Західної Європи та Японії про те, що у разі продовження такої допомоги вони застосують проти Китаю жорсткі санкції.
На Заході розуміють, що китайська економіка перебуває у дуже складному становищі. І не лише через внутрішні економічні проблеми та барʼєри іноземних країн, які за допомогою підвищених [митних] тарифів намагаються запобігти заповненню власних ринків дешевим технологічним імпортом з Китаю. А ще й через кредити, яких із моменту оголошення ініціативи Один пояс, один шлях китайці видали на суму понад $1 трлн.
За багатьма з цих кредитів вони вимушені були відкласти виплати для позичальників. Усе тому, що, на відміну від МВФ та Світового Банку, Китай видавав кредити на будь-які проєкти. В тому числі, наприклад, на будівництво дороги через Чорногорію, що мала б зʼєднати Сербію з Адріатикою. Вона досі не завершена і перетворилася на дорогу в нікуди. За кілька місяців до угоди з китайцями Світовий Банк сказав, що не фінансуватиме цей проєкт, бо він ніколи не окупиться.
Чимало країн тепер мають великі борги перед Китаєм. Там, своєю чергою, зрозуміли, що припустилися помилки, і тепер намагаються ретельно оцінювати потенціал проєктів. Фінансувати, як сказав Сі, лише «невеликі й гарні» проєкти. Переконаний, що по завершенні візитів Сі до Європи буде оголошено про декілька угод щодо таких проєктів. Таким чином китайці спробують переконати інші європейські країни, що КНР — хороший економічний та політичний партнер.
За матеріалами nv.ua
