Президент США заявив, що Європа мала б заплатити за американські боєприпаси та озброєння, які адміністрація Джо Байдена передавала Україні безкоштовно. Але перетворити вже надану допомогу на борг одним рішенням Білого дому практично неможливо. Значно реальніший сценарій — Вашингтон використає цю вимогу, щоб остаточно перевести подальшу підтримку України на модель: США дають зброю, а Європа платить. І тут для Києва важливіша навіть не суперечка про старі гроші, а друга частина заяви Трампа — американці починають берегти дефіцитні боєприпаси для себе.
Дональд Трамп 3 вересня зробив одразу дві заяви, які потенційно змінюють фінансову модель підтримки України.
Спочатку президент США заявив, що Європа мала б компенсувати Сполученим Штатам вартість озброєння й боєприпасів, які попередня американська адміністрація передала Україні. За словами Трампа, йдеться про «сотні мільярдів доларів», які Україна та НАТО отримали безкоштовно, хоча європейці, за його твердженням, погодилися б платити, якби їх про це попросили. «Ми будемо просити ці гроші, хоча й із деяким запізненням», — написав він.
У тому самому дописі Трамп торкнувся іншої, для України не менш важливої проблеми — американських запасів боєприпасів. Він заперечив повідомлення про їх критичне виснаження, заявив про нарощування виробництва, але водночас повідомив, що США зараз залишають частину озброєнь собі замість продажу іншим державам. Продажі союзникам, за його словами, «невдовзі» поновляться. Reuters трактує це не як формально оголошене ембарго, а як сигнал про зупинку або обмеження частини поставок союзникам.
Тому головне питання для України зараз складається фактично з двох частин. Перша — чи здатен Білий дім справді змусити європейські країни оплатити американську допомогу, передану ще за Байдена. Друга — чи не означає нова американська політика, що навіть за наявності європейських грошей потрібні Україні ракети та боєприпаси можуть дедалі частіше залишатися на складах США.
Що саме Трамп хоче повернути
Фраза про «сотні мільярдів доларів, переданих Україні та НАТО безкоштовно» не відповідає структурі американського фінансування один до одного.
За останніми доступними даними американського спеціального інспектора з нагляду за операцією Atlantic Resolve, станом на 31 березня 2026 року Конгрес виділив приблизно $195 млрд на американську відповідь на російську війну проти України загалом. Але ці $195 млрд не означають $195 млрд зброї, безкоштовно переданої Києву. До суми входять військова й економічна допомога Україні, гуманітарні програми, посилення американських сил у Європі, підтримка союзників, поповнення власних запасів Пентагону та інші видатки.
Безпосередньо американські оборонні товари та послуги, надані Україні через три основні механізми — Presidential Drawdown Authority, Ukraine Security Assistance Initiative та Foreign Military Financing, — американські контролери оцінювали приблизно у $67,8 млрд станом на кінець березня 2026 року.
Congressional Research Service деталізував цю структуру. З 2022 року Вашингтон використовував до $31,7 млрд повноважень Presidential Drawdown Authority, приблизно $33,5 млрд було виділено на закупівлі через Ukraine Security Assistance Initiative, а ще близько $3,7 млрд — через Foreign Military Financing. Окремо американські бюджети містили десятки мільярдів доларів на відновлення власних арсеналів після передач Україні старішого обладнання та на військову присутність США у Європі.
Тому політична арифметика Трампа і бюджетна арифметика Конгресу — різні речі.
Якщо адміністрація справді захоче виставити європейським державам рахунок, спочатку їй доведеться визначити, що саме вважати таким боргом. Вартість усієї військової допомоги Україні? Лише техніки, вилученої з американських складів? Вартість поповнення американських запасів? Допомогу НАТО? Видатки американських військ у Європі?
Поки Білий дім цього не пояснив.
Чому стару допомогу не можна просто перетворити на європейський борг
У більшості випадків військова допомога Україні за Байдена не оформлялася як кредит Європі.
Один із ключових механізмів — Presidential Drawdown Authority, або PDA — дозволяв президенту США вилучати техніку та боєприпаси з наявних запасів Пентагону й передавати їх іноземній державі в надзвичайній ситуації. Саме так Україна швидко отримувала, зокрема, ракети, артилерійські боєприпаси та іншу зброю. CRS пояснює, що PDA є законодавчо передбаченим механізмом передачі державних оборонних ресурсів, а Конгрес окремо визначав для України значно більші ліміти таких передач.
Другий великий механізм — Ukraine Security Assistance Initiative, USAI. Тут Пентагон не просто забирав зброю зі своїх складів, а замовляв її у виробників для України. Фінансування також надавав Конгрес.
Третій — Foreign Military Financing, через який США могли фінансувати придбання американського озброєння.
Жоден із цих механізмів автоматично не створював фінансового зобов’язання Німеччини, Франції, Польщі чи іншої європейської держави перед федеральним урядом США.
І саме це є головною юридичною проблемою ідеї Трампа.
Вашингтон може попросити європейські уряди компенсувати частину витрат. Він може вести переговори, пропонувати нові угоди або політично пов’язувати такі платежі з майбутніми поставками. Але американський президент не може одним дописом перетворити минулі рішення Конгресу США про безповоротну допомогу Україні на борги третіх держав, які на момент передачі озброєнь не брали на себе відповідного зобов’язання.
Показовий контраст міститься навіть в американському законодавстві про фінансову допомогу Україні. Коли Конгрес хотів зробити частину підтримки поворотною, він прямо передбачив механізм погашення. Наприклад, у пакеті 2024 року було передбачено домовленість про повернення частини економічної допомоги. Попередня бюджетна підтримка, як зазначав CRS, до цього надавалася у формі грантів.
Тобто у Вашингтона є принципова різниця між grant і loan. Змінити природу вже виконаної операції заднім числом набагато складніше, ніж встановити інші умови для наступної.
Отже, Європа може просто відмовитися?
Якщо йдеться саме про юридично обов’язкове погашення старої американської допомоги — у європейських урядів є дуже сильні підстави відповісти, що такого боргу перед США вони не брали.
Немає й єдиного «європейського рахунку», на який Вашингтон міг би виставити вимогу.
Європейський Союз, НАТО та окремі держави — різні юридичні й бюджетні суб’єкти. НАТО не має єдиного оборонного бюджету, з якого можна було б просто сплатити десятки мільярдів американських витрат на Україну. Основна частина військових видатків Альянсу здійснюється через національні бюджети його членів, тоді як спільні бюджети НАТО значно менші й призначені для інших колективних функцій.
Тому навіть у разі політичної згоди довелося б домовлятися, хто і скільки платить.
Розподіл пропорційно ВВП? Оборонним бюджетам? Розміру країни? Частці в НАТО? Обсягу допомоги, яку кожна держава вже передала Україні?
Такої формули сьогодні немає.
Більше того, США навряд чи можуть обґрунтовано вважати, що Європа взагалі не платила за оборону України. За даними CRS, ЄС, європейські члени НАТО та інші партнери з 2022-го до березня 2026 року зобов’язалися надати Україні близько $130 млрд безпекової допомоги — окремо від американської.
Тому можливі переговори будуть не стільки про «погашення боргу», скільки про новий політичний розподіл фінансового навантаження між США та Європою.
Насправді Трамп уже отримав модель, якої домагається
У цьому сенсі важливіша за ідею ретроспективного рахунку інша система — Prioritised Ukraine Requirements List, або PURL.
Вона була запущена у липні 2025 року й фактично реалізує принцип, який Трамп багато разів просував: європейці та інші союзники платять, американці постачають зброю, Україна її отримує.
Механізм працює так: Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі визначає пакети критично необхідного для України обладнання й боєприпасів, які США можуть поставити у більших кількостях, ніж європейські виробники. Після цього одна або кілька союзних держав погоджуються профінансувати пакет, а НАТО координує доставку.
Станом на червень 2026 року через PURL союзники й партнери зобов’язалися профінансувати понад $6 млрд американської військової продукції для України. У схемі вже беруть участь більш як дві третини союзників НАТО, а також Австралія та Нова Зеландія.
Тобто Вашингтону навіть не потрібно вигадувати принципово новий механізм.
Він уже існує.
Політичне питання полягає в іншому: чи спробує адміністрація Трампа перетворити PURL із одного з каналів підтримки на практично єдиний канал отримання Україною американської зброї.
Як Трамп може фактично змусити Європу платити, навіть не стягуючи старий борг
Юридично виставити Німеччині чи Італії рахунок за HIMARS, які США передали Україні у 2022 році, складно.
Натомість Вашингтон має значно сильніші важелі щодо зброї, яка Україні буде потрібна у 2026-2027 роках.
США можуть заявити: нових безкоштовних американських пакетів не буде; поставки з американських запасів можливі лише після фінансування союзниками; пріоритет отримають держави, які оплачують поповнення американських арсеналів; певні системи продаватимуться Україні або європейцям тільки через PURL чи Foreign Military Sales.
У такому випадку мова формально вже не йтиме про стягнення старого боргу.
Але економічний результат для Європи буде схожим: вона поступово братиме на себе дедалі більшу частину витрат на американське озброєння для України.
І саме тому слова Трампа можуть бути не стільки юридичною вимогою про минуле, скільки стартовою позицією для переговорів про майбутнє.
Друга частина заяви небезпечніша для України: грошей може бути недостатньо
Для Києва існує ще одна принципова проблема.
PURL працює лише тоді, коли збігаються дві умови: союзники готові заплатити, а США готові віддати або продати потрібну систему.
Якщо Вашингтон через власні військові потреби починає затримувати експорт, навіть повністю профінансований європейцями пакет може зіткнутися з проблемою фізичної наявності ракет.
Трамп заперечує дефіцит і заявляє, що США виробляють боєприпаси рекордними темпами. Але Reuters повідомляв, що під час війни з Іраном американська армія використала значну частину запасів окремих високоточних далекобійних ракет. Axios також повідомляє про напружену ситуацію із запасами низки складних систем — від Patriot і THAAD до Tomahawk, ATACMS, SM-3 та SM-6.
31 серпня Пентагон уклав довгострокові семирічні угоди з Lockheed Martin та General Dynamics, спрямовані на збільшення виробництва компонентів для критично важливих систем протиракетної оборони THAAD і Patriot PAC-3 MSE. Сам факт переходу до таких довгострокових контрактів показує масштаб проблеми: високоточні ракети не можна швидко виробити в необмеженій кількості лише через наявність додаткових грошей.
Це особливо важливо для України через ППО.
Європа може профінансувати закупівлю американських ракет Patriot. Але якщо Пентагон вирішить, що певна партія PAC-3 потрібна американським силам або союзникам на Близькому Сході чи в Тихоокеанському регіоні, фінансування саме по собі не гарантує негайної передачі Україні.
Саме тут нова модель стає відчутно ризикованішою за попередню.
Раніше головним питанням були гроші. Тепер — гроші плюс дозвіл США
За адміністрації Байдена центральним обмеженням часто було рішення Конгресу: чи виділять законодавці чергове фінансування.
У моделі PURL фінансове навантаження дедалі більше переходить до Європи. Але одночасно виникає другий фільтр — американське рішення щодо експорту та власних запасів.
Умовно кажучи, раніше Україні потрібно було переконати Вашингтон дати зброю.
Тепер дедалі частіше потрібно одночасно, щоб Європа знайшла гроші, а Вашингтон знайшов ракети й погодився їх віддати.
Це робить систему політично та виробничо складнішою.
Особливо для категорій, які Європа поки не здатна швидко замістити власним виробництвом.
Саме тому НАТО у своєму описі PURL прямо наголошує: програма орієнтована на ті види обладнання та боєприпасів, які США можуть забезпечити у більших обсягах, ніж європейські союзники та Канада.
Чи може справа дійти до справжнього американського рахунку
Теоретично — так, але це радше потребуватиме нової політичної угоди, ніж примусового стягнення.
Адміністрація Трампа могла б запропонувати європейським країнам добровільно внести великі суми до спеціального механізму закупівлі американської зброї. Вашингтон міг би назвати це компенсацією за попередні витрати, тоді як фактично кошти використовувалися б на поповнення американських складів або майбутні пакети для України.
Іншим варіантом може бути різке збільшення PURL: наприклад, союзники погоджуються фінансувати вже не кілька мільярдів, а десятки мільярдів доларів американських оборонних замовлень щороку.
Ще один варіант — двосторонні домовленості з найбільшими європейськими державами, які поєднуватимуть підтримку України, закупівлі для власних армій і розширення американського оборонного виробництва.
Політично Трамп у такому разі зможе заявити американському виборцю, що «Європа повернула гроші», навіть якщо юридично це буде не повернення старого боргу, а фінансування нових контрактів.
Це значно реалістичніше, ніж спроба буквально переписати бухгалтерію 2022-2024 років.
Що це означає для Європи
Європейським урядам доведеться вирішувати, де проходить межа між прийнятним розподілом витрат і американською вимогою оплатити рішення, в ухваленні яких вони не брали участі.
Навряд чи столицям ЄС буде легко погодитися з тезою про те, що вони «заборгували» США за минулі пакети. Така згода створила б небезпечний прецедент: допомога, яку одна держава добровільно надала іншій, через кілька років могла б бути оголошена рахунком для третьої сторони.
Але відмовитися від оплати майбутніх американських систем Європі значно складніше.
Україна продовжує потребувати американської ППО, ракет, авіаційного озброєння та інших систем, а швидке створення повністю незалежного європейського аналога американської оборонно-промислової бази неможливе.
Тому переговорна позиція Вашингтона сильна.
Що це означає для України
Для Києва найгіршим сценарієм була б не невдала спроба Трампа отримати гроші за стару допомогу.
Набагато серйозніший ризик — якщо американська політика остаточно перейде до принципу «жодної зброї без європейської оплати», а одночасно Пентагон почне значно жорсткіше обмежувати експорт через власні потреби.
Тоді швидкість постачань залежатиме від трьох сторін одночасно: України, яка формує потреби; європейських держав, які мають їх профінансувати; і США, які повинні погодитися віддати конкретні системи.
У короткостроковій перспективі особливо критичним буде те, чи стосуються слова Трампа про тимчасове утримання боєприпасів конкретних контрактів і пакетів PURL.
Станом на 4 вересня формального переліку заморожених поставок Білий дім публічно не оголосив. Reuters також говорить лише про те, що президент «appeared to signal», тобто, схоже, дав сигнал про припинення частини продажів, а не про підтверджене загальне ембарго для союзників.
Це важливе уточнення: поки що не можна стверджувати, що американські постачання Україні або всі продажі Європі зупинені.
Рахунок за минуле чи нові правила на майбутнє
Заява Трампа звучить як вимога повернути гроші за часів Байдена, але практичне значення її, найімовірніше, буде іншим.
Юридично змусити Європу заплатити за вже завершені американські програми допомоги складно: європейські держави не були боржниками за цими операціями, а значну частину допомоги Конгрес США свідомо санкціонував як військову підтримку, а не кредит.
Політично Вашингтон має набагато сильніший інструмент — майбутні поставки.
Модель уже створена: PURL дозволяє європейцям купувати у США зброю для України. Трамп може вимагати різкого збільшення таких платежів і подавати їх як компенсацію за те, що Америка витратила раніше.
Для України тому головне питання звучить не «чи заплатить Європа США за зброю 2022 року», а «чи залишаться США готовими продавати необхідну зброю у 2026-2027 роках, навіть якщо Європа готова за неї платити».
І друга частина допису Трампа — про те, що частину боєприпасів США зараз залишають собі, — може виявитися для фронту значно важливішою за гучну обіцянку виставити Європі рахунок.
