Наприкінці листопада колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель видала свої мемуари Свобода, які вийшли одночасно німецькою та англійською мовами. У них Меркель, якій пів року тому виповнилося 70 років, розповідає про своє життя та аналізує власний політичний досвід, який вплинув і на долю України.
Книга нараховує понад 700 сторінок і написана в співавторстві з багаторічною помічницею Меркель Беатою Бауман. За перший тиждень продажів, як повідомляє Der Spiegel, було продано вже понад 200 тис. екземплярів видання.
Книга охоплює виховання Ангели Меркель у комуністичній Східній Німеччині, неймовірний на той час — як для жінки з НДР — політичний підйом у Християнсько-демократичному союзі після об’єднання Німеччини та 16 років при владі.
Наразі Ангела Меркель, яка після відходу з посади канцлерки майже не виступає публічно, веде активну промо-кампанію своїх мемуарів. Нещодавно на спеціальному вечорі у Вашингтоні вона презентувала свою книгу в діалозі з Бараком Обамою, а тим часом активно роздає інтерв’ю німецьким і західним виданням.
Меркель на презентації своїх мемуарів у Берліні, листопад 2024 / Фото: Michael Kappeler/Pool via REUTERS/File Photo
Утім, серед рецензентів мемуарів Меркель — як в Німеччині, так і за кордоном — панує суперечливе враження про книгу. Зокрема оглядачі вказують на те, що в мемуарах Свобода колишня канцлерка Німеччини фактично відстоює власну політичну спадщину, не аналізуючи її помилки — хоча до неї виникло чимало запитань після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Через війну, яка загострилася лише через кілька місяців після закінчення її канцлерства, і через питання співвідповідальності Німеччини цей розділ [щодо України], ймовірно, приверне найбільшу увагу. Якщо коротко — то це розчарування», — пише рецензент Die Zeit, вважаючи аргументи Меркель на захист своєї політики щодо РФ недостатніми.
«Політика Меркель щодо міграції, [відмови Німеччини від] ядерної енергетики та щодо Росії зазнала пильної уваги протягом трьох років після її відходу з посади. Однак Свобода не є книгою про спокуту якихось великих провин», — зауважує The Guardian в огляді книги.
«Чому під її керівництвом Німеччина дозволила збільшити свою залежність від російського газу? Чому вона не припинила проєкт газопроводу Північний потік-2, який напряму з’єднав Росію з електоратом Меркель на північному сході Німеччини, дозволивши транзит газу в обхід України? Чому вона не провела кампанію за посилення оборони Європи? Її відповіді гнітюче шаблонні», — зазначає The Guardian у розлогій рецензії на мемуари Меркель. Автор цього тексту додає, що книга розкриває саме ті якості німецької політикині, які колись робили її улюбленою лідеркою «вільного світу»: відсутність показовості, стримане почуття гумору, відданість створенню альянсів і досягненню компромісів. «І все ж ви завершуєте читати Свободу, запитуючи себе, чи хороші люди автоматично стають людьми, які приймають хороші рішення», — йдеться у рецензії.
Натомість сама канцлерка у відповідь на всю критику на її адресу зауважила в інтерв’ю СNN з нагоди виходу книги: «Ми завжди маємо дивитися на речі з погляду тих умов, у яких ми були тоді. Я не думаю, що є багато сенсу говорити [про них] з сьогоднішньої точки зору заднім числом».
NV зібрав огляд найцікавіших фрагментів з нової книги Ангели Меркель — мемуарів Свобода.
Відносини з Росією, Путіним і «переломний момент»
«Мабуть, найчастішою [за кількістю згадок] темою у книзі Меркель є Путін, — пише The Washington Post. — Меркель дуже детально повторює та виправдовує чимало аргументів, які стосуються політики Німеччини щодо Росії до вторгнення в Україну в 2022 році».
Зокрема у книзі вона фактично відстоює принципи колишньої Ostpolitik [“східна політика”, яка передбачала зближення ФРН з НДР та східноєвропейськими державами соцтабору] і подальшої ідеї Wandel durch Handel [політика «змін через торгівлю”]. Ці підходи передбачали, що взаємна економічна залежність та тісні зв’язки між Берліном і Москвою нібито можуть допомогти стримати агресивну поведінку Росії – що, як зауважує WP, «виявилося ілюзією у випадку з Україною».
Меркель пише у своїх мемуарах, що «озираючись назад» та «попри все» вона досі вірить, що «мала рацію», наполягаючи на «збереженні наших [Німеччини] контактів з Росією та підтримці зв’язків через торгівельні відносини, які були навіть більшим, аніж просто взаємною економічною вигодою».
Більше того, Меркель дає зрозуміти, що вважала цілком слушними окремі з аргументів, які Путін наводив у своєму знаковому антизахідному виступі на Мюнхенській безпековій конференції в 2007 році. «Були моменти [в цій промові], які я не вважала абсолютно абсурдними. Як ми знаємо, жодних доказів хімічної зброї в Іраку ніколи не було [виявлено]», — пише вона, згадуючи про одну з офіційних причин, озвучених США для вторгнення в Ірак і зміни режиму Саддама Хусейна.
Меркель також нагадує, що і вона критикувала відсутність прогресу в оновленні Договору про звичайні збройні сили в Європі, який «слід було адаптувати після розпаду Організації Варшавського договору, Радянського Союзу та після вступу східноєвропейських країн до НАТО» [у тому ж 2007 році Путін призупинив участь Росії в цьому договорі, який встановлював обмежувальні максимальні рівні озброєнь та техніки для країн-учасниць — прим. ред.].
Утім, нині Меркель визнає деяку зміну власного світогляду у ставленні до російського диктатора. Навіть до погіршення дипломатичних відносин Німеччини з РФ, пише колишня канцлерка, вона не плекала ілюзій щодо бажання Путіна «дати відсіч американській перемозі у холодній війні».
Коментуючи ширше свою книгу та стосунки із Путіним в інтерв’ю CNN під час промотуру мемуарів, Меркель також розповіла, що після захоплення Криму в 2014 році та кремлівських байок про «зелених чоловічків» Путін пізніше зізнався їй, що брехав про їх нібито неналежність до армії РФ. А часткове захоплення Донецької та Луганської областей у 2014 році дало змогу Меркель зрозуміти, що російський диктатор є «порушником правил», якого «треба зупинити».
«У наших стосунках [з Путіним] вочевидь стався переломний момент, і мені довелося бути дуже обережною у своєму підході до нього. Тому [зараз дійсно] не можна покладатися лише на домовленості з ним — це абсолютно правильно», — сказала Меркель CNN, проводячи паралелі із поточною ситуацією. Тепер вона вважає, що переговори про припинення війни РФ проти України мають включати в себе «гарантії безпеки» для офіційного Києва.
При цьому у своїх мемуарах Меркель дорікає східноєвропейським лідерам, зокрема, за те, що вони воліли б ігнорувати Росію як свого гігантського сусіда. «Ви можете вважати все це інфантильним і ганебним, ви можете хитати головою. Але це не змусить Росію зникнути з мапи», — пише колишня канцлерка.
Доленосні рішення щодо України, її безпеки та членства в НАТО
Аналогічно до економічних зв’язків з Росією, Меркель у своїй книзі захищає і своє рішення заблокувати надання Україні та Грузії Плану дій для членства в НАТО у 2008 році. На думку колишньої канцлерки, на той момент ідея просувати шлях до членства обох країн в Альянсі була «грою з вогнем» та «ілюзією».
На саміті НАТО в Бухаресті 2008 було оголошено, що Україна та Грузія «будуть членами НАТО», однак без жодних конкретних перспектив і надання ПДЧ. «Я була твердо переконана, що Путін не дозволить цьому статися [інтеграції Києва і Тбілісі в НАТО], не вдавшись до дій, тому я вважала, що було неправильно фактично ставити це на порядок денний у той час», — пояснила свою тодішню позицію Меркель, додавши також, що українська влада і народ на той момент, на її думку, «були глибоко розколоті». Тож Меркель стверджує, що накладаючи вето на ідею надати Києву ПДЧ для вступу в НАТО, вона тоді, мовляв, дбала не лише про безпеку України, але й про необхідність «підвищити ефективність НАТО в цілому».
Колишня найвпливовіша жінка світу також пише у своїй книзі, що до останніх місяців її перебування при владі Путін понад усе прагнув запобігти курсу України в НАТО. Не уточнюючи, коли саме він озвучив цей коментар, Меркель стверджує, що Путін якось сказав їй: «Ти не будеш канцлером довіку. І тоді вони [Україна] стануть членами НАТО. А я хочу цьому запобігти».
У мемуарах Меркель також повторює «добре відомі аргументи щодо того, чому всі [її] рішення [щодо України та Росії] були правильними за тих обставин — аж до Мінських домовленостей і [газопроводу] Північний потік 2», пише оглядач німецької Die Zeit. І хоча ексканцлерка наводить і деякі нові аргументи щодо неможливості вплинути на Росію — мовляв, пандемія додатково унеможливила пряме спілкування та її особисті контакти з Путіним — автор рецензії в Die Zeit прямо дорікає Меркель у недостатності цих аргументів.
«Той факт, що Німеччина під час переговорів у Мінську водночас розширила економічні відносини з Росією і навіть збільшила свою залежність від російського газу (хоча й лише на кілька відсотків, як виразно наголошує Меркель), потребує хоч якогось пояснення — якщо при цьому людина не визнає серйозної стратегічної помилки, за яку німці заплатили ціновим шоком, а українці – зруйнованими містами та сотнями тисяч смертей», — йдеться у рецензії Die Zeit.
Трамп як вічний девелопер поза межею нормальності
Ангела Меркель пише, що у відносинах з Дональдом Трампом припустилася помилки, намагаючись спілкуватися з ним так, ніби він був «цілком нормальною» людиною. Однак згодом вона переконалася, що таке бачення є хибним — зокрема під час відомого епізоду в 2017 році. Тоді Трамп вперше приймав Меркель в Овальному кабінеті, однак під час фотосесії, здавалося, відмовився потиснути їй руку попри численні прохання фоторепортерів і натяки самої канцлерки.
«Замість того, щоб стоїчно стерпіти це, я прошепотіла йому, щоб ми потиснули одне одному руки, — пише вона. — Як тільки ці слова злетіли з моїх вуст, я похитала головою сама до себе. Як я могла забути, що Трамп точно знав, що робив… Своєю поведінкою він хотів дати людям [привід] про щось поговорити, тоді як я поводилася так, ніби розмовляла із кимось абсолютно нормальним».
У мемуарах Меркель називає Трампа «емоційним» політиком — на відміну від її власного «фактологічного» підходу до політичних рішень.
«Здавалося, що його головна мета полягала в тому, щоб змусити свого співрозмовника почуватися винним […] Водночас у мене склалося враження […], що він також прагнув сподобатися, тому, з ким розмовляє», — описує свої враження від спілкування з Трампом Меркель.
Меркель також констатує, що у період свого першого президентства Трамп був «вочевидь у захваті від» Володимира Пуітна і що його «захоплювали політики, яким властві автократичні та диктаторські риси».
Колишня канцлерка Німеччини згадує, як прямуючи літаком додому після своїх перших переговорів з Трампом вона дійшла висновку, що Трамп «дивився на все як [бізнесмен]-девелопер, яким він був до того, як прийшов у політику» — як на гру з нульовою сумою. «Для нього всі країни були суперниками, а успіх однієї означав поразку іншої. Він не вважав, що завдяки співпраці можна підвищити добробут для всіх», — пише Меркель у своїй книзі.
Вона також згадує, що завуальовано запитала Папу Римського Франциска поради щодо того, як краще поводитися з Трампом — зокрема невдовзі після того, як він анонсував вихід з Паризької кліматичної угоди.
«Не називаючи імен, я запитала його [понтифіка], якого підходу б він дотримувався щодо принципово різних думок у групі важливих особистостей, — пише Меркель. — Він відразу зрозумів і просто сказав: „Гни, гни, гни, але слідкуй, щоб не зламалося“. Мені сподобався цей образ».
«Держава не знала милосердя»: дитинство та юність у Східній Німеччині
Коли батько Меркель, західнонімецький пастор Хорст Каснер, перевіз родину у Східну Німеччину, вважаючи це своїм «покликанням», їй було шість місяців. У НДР вона прожила перші 35 з нинішніх 70 років свого життя — тобто рівно половину. Ексканцелрка яскраво і детально описує, як вплинуло на неї середовище прокомуністичної країни і як раділа вона падінню Берлінського мура в 1989 році.
«Можливо, те, що нині я надаю перевагу різнокольоровим жакетам також частково пояснюється початковим досвідом, коли мені часто бракувало яскравих кольорів у повсякденному житті НДР», — зазначає Ангела Меркель у своїх спогадах про дитинство. НДР вона згадує як країну «доган і спроб залякування з боку держави, яка ніколи не довіряла своїм громадянам і, щонайперше, собі». «Настільки, що результатом були вбогість, обмеженість, несмак та — так, і це теж — відсутність почуття гумору». Попри це, пише Меркель, їй вдалося зберегти «певну міру безтурботності». «Те, що НДР не змогла відібрати це в мене, є однією з найбільших моїх особистих перемог над системою», — вважає колишня очільниця уряду Німеччини.
Адже загалом життя у Східній Німеччині було постійно «життям на межі», йдеться у мемуарах Меркель. «Наскільки б безтурботно не починався день, усе могло змінитися за лічені секунди», якщо хтось перетинав межі дозволеного, згадує вона. «Держава не знала милосердя», — пише вона, додаючи, що усвідомлення того, які межі не можна переходити, було важливою навичкою навіть для дітей. «Моя звичка до прагматичного підходу допомогла мені», — продовжує вона.
Як пише у своєму огляді мемуарів The Guardian, Меркель, схоже, досі задається питаннями про те, чому її батько вирішив перевезти родину із ФРН за залізну завісу у переконанні, «що такі люди, як він, там потрібні». Однак він принаймні навчив доньку, як уникати таємних спецслужб Східної Німеччини. Коли наприкінці 70-х штазі намагалася завербувати Меркель як інформатора для стеження за однокурсниками, вона скористалася порадою батька, заявивши: «Я дуже комунікабельна людина, і маю звичку завжди говорити іншим людям, що в мене на думці». Після цього, згадує Меркель, спецслужби втратили інтерес до її вербування.
Утім, східнонімецький бекграунд згодом суттєво впливав і на її подальшу політичну кар’єру, що часом, схоже, суттєво дратувало Меркель. «Книга Свобода кипить тихою люттю на тих, хто зверхньо ставився до неї – натякаючи, що її соціалізація в умовах диктатури означала, що вона не може користуватися довірою в ролі очільниці об’єднаної Німеччини», — пише The Guardian.
«Масаж» від Буша, розмова з Обамою: залаштунки найвідоміших публічних моментів
Мемуари Меркель також розкривають деякі деталі окремих найрезонансніших епізодів за її участі.
Наприклад, ексканцлерка розповіла, як було зроблене відоме фото з саміту G7 у Баварських Альпах (2015 рік), на якому вона розмовляє з президентом США Бараком Обамою. Саме ним часто ілюстрували теплі відносини Меркель з 44-м президентом США, а світлину вважали символом довірливих контактів двох «лідерів вільного світу». Насправді ж на цьому фото канцлерка Німеччини розповідала Обамі не про геополітику, а про розмір велетенського плетеного крісла, у якому їй довелося фотографуватися на попередньому саміті G7.
Фото: Pete Souza / White House
В іншому добре відомому моменті, під час перших років її перебування на посаді, один з відеозаписів зафіксував, як тодішній президент США Джордж Буш, спонтанно зробив Меркель імпровізований «масаж» плечей, заходячи в кімнату для участі у саміті G8 у Санкт-Петербурзі в 2008 році. Її реакція, здавалося б, засвідчила, що канцлер не вважала такий «сюрприз» надто приємним, однак у своїй книзі вона не розглядає це як сексистське порушення. «Це був жарт, який не мав на меті залякати чи принизити мене, — згадує вона. — Ми з Бушем мали взаємну симпатію та поважали одне одного».
Натомість Меркель залишається переконаною в тому, що Володимир Путін вочевидь намагався залякати її своїм лабрадором Конні. Під час візиту Меркель у Сочі в 2007 році російський диктатор впустив у кімнату собаку, хоча знав, що канцлерка боїться цих тварин.
Фото: kremlin.ru
«Це була невеличка, маленька спроба „промацати ситуацію“— наскільки стійка людина, наскільки сильна. Це була гра у владність», — прокоментувала Меркель цей епізод, про який також згадує в книзі, у розмові з CNN.
За матеріалами nv.ua
