Європейські уряди навчилися швидше називати Росію відповідальною за диверсії, але покарання досі часто зводиться до санкцій, висилки дипломатів і закриття консульств. Тим часом російські спецслужби перебудували модель операцій: замість кадрових розвідників дедалі частіше використовують дистанційно завербованих виконавців, криптовалюту й одноразові завдання. Які невійськові інструменти Європа ще може застосувати — і чому головною проблемою стає не відсутність повноважень, а відсутність системної відповіді.
Коли польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський цього тижня говорив про російську гібридну війну, він майже жартома описав проблему, з якою дедалі частіше стикається Європа: після чергової диверсії Польща закривала російське консульство, але зрештою консульства просто закінчилися.
За цим жартом стоїть значно серйозніша стратегічна дилема.
Європейські держави дедалі впевненіше говорять про системну російську кампанію саботажу, підпалів, кібератак, операцій проти транспортної та енергетичної інфраструктури. Проте більшість цих дій залишаються навмисно нижче порога відкритого військового нападу. Саме тому відповідь має бути достатньо болючою, щоб змінити розрахунок Москви, але не такою, щоб перетворити приховане протистояння на пряму військову конфронтацію.
The Guardian у матеріалі Пйотра Зауера називає цю проблему однією з головних у нинішній європейській безпеці: атрибуція стала швидшою, але механізм покарання за нею не встигає.
Від дев’яти місяців до кількох днів: Європа навчилася швидше називати винного
Показовими є два інциденти в одному й тому самому логістичному вузлі — Лейпцигу.
У липні 2024 року на вантажному хабі DHL у Лейпцигу загорілася посилка із запалювальним пристроєм. Німецьким слідчим знадобилося приблизно дев’ять місяців, перш ніж вони повідомили про конкретний зв’язок операції з російською військовою розвідкою ГРУ.
У серпні 2026 року біля українського вантажного літака в аеропорту Лейпциг/Галле виявили дрон із вибухівкою. Цього разу Берлін публічно поклав відповідальність на Росію вже протягом кількох днів. Німецька влада заявила, що конфігурація дрона, компоненти й вибухова речовина відповідали методам, відомим з інших російських гібридних операцій.
Різниця важлива.
Швидка атрибуція позбавляє Москву одного з головних інструментів гібридної війни — часу. Що довше країни сперечаються, чи був підпал випадковістю, кримінальним злочином, дією радикалів або операцією іноземної держави, то слабшим стає політичний ефект від подальшого звинувачення.
Після Лейпцига ЄС також підняв політичну планку формулювань. Глава європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що напад мав ознаки тероризму, підтримуваного державою.
Але швидкість встановлення відповідальності не вирішує другого питання: що має статися наступного дня після атрибуції?
Німеччина вирішила закрити останнє російське генеральне консульство в Бонні та Російський дім у Берліні. Москва відповіла закриттям німецьких культурних центрів у Росії.
Це дипломатично помітний, але стратегічно обмежений обмін.
Чому диверсії стало важче зупиняти
Проблема не тільки в обережності європейських урядів. Змінилася сама архітектура російських операцій.
Раніше для проведення складної операції за кордоном були потрібні кадрові співробітники спецслужб, дипломати під прикриттям, нелегали або агенти, яких роками готували й контролювали.
Тепер частину завдань можна розкласти на десяток простих операцій.
Одна людина фотографує підприємство. Інша купує компоненти. Третя залишає пакунок. Четверта орендує автомобіль. Виконавці можуть не знати один одного і навіть не розуміти кінцевої мети операції.
The Guardian пише, що підозрюваних диверсантів дедалі частіше вербують дистанційно, зокрема через Telegram, а оплату можуть здійснювати криптовалютою. Офіцерам російських спецслужб при цьому взагалі не потрібно фізично перебувати в ЄС.
Данська служба безпеки PET цього тижня попередила про спроби російських спецслужб вербувати громадян Данії через соціальні мережі та ігрові платформи. Потенційним виконавцям могли пропонувати, наприклад, фотографувати оборонні підприємства або критичну інфраструктуру. Данська контррозвідка прямо пов’язала активність із компаніями, залученими до підтримки України. Росія звинувачення відкидає.
Така модель створює для Москви одразу три переваги.
По-перше, вона дешева. Для підпалу складу або розвідки об’єкта не завжди потрібен підготовлений агент.
По-друге, вона забезпечує дистанцію між виконавцем і замовником.
По-третє, затримання окремого диверсанта не обов’язково виводить слідчих на офіцера спецслужби, який керував операцією.
Саме тому класична відповідь — вислати розвідника під дипломатичним прикриттям — поступово втрачає частину ефективності.
Не кожна пожежа — російська операція
Одночасно Європа стикається з протилежним ризиком: у ситуації, коли російські гібридні операції стали реальністю, будь-який підпал або аварію легко автоматично записати на рахунок Москви.
Цього робити не можна.
3 вересня німецька поліція розслідувала підпал на території оборонної компанії Rohde & Schwarz у Мюнхені. Було затримано двох громадян Болгарії, однак на момент публікації слідство не оголосило, що діями керувала Росія. Паралельно правоохоронці розслідували низку інших атак на енергетичну та транспортну інфраструктуру. Частина попередніх нападів у Німеччині, навпаки, пов’язувалася з внутрішніми ліворадикальними угрупованнями.
Для Європи це принципове питання.
Якщо держави почнуть політично атрибутувати атаки без достатньої доказової бази, вони послаблять власну позицію. Росії буде легше представляти наступні, вже добре доведені звинувачення як політичну кампанію.
Отже, потрібна не максимальна кількість звинувачень, а максимально швидка й водночас доказова атрибуція.
Консульства справді закінчуються
Польща вже пройшла майже весь шлях дипломатичної ескалації.
Після встановлення російської відповідальності за підпал торговельного центру Marywilska 44 у Варшаві Польща у травні 2025 року відкликала дозвіл на роботу російського консульства у Кракові. Раніше було закрито консульство в Познані.
У листопаді того ж року після диверсії на залізниці, яку польська влада назвала актом державного тероризму, Варшава вирішила закрити останнє російське консульство — у Гданську.
Звідси й нинішня фраза Сікорського: карати Москву черговим закриттям консульства Польща фізично більше не може.
Схожа межа поступово виникає й в інших державах.
Це не означає, що дипломатичні заходи марні. Скорочення російської присутності ускладнює розвідувальну діяльність, логістику й роботу офіцерів під прикриттям.
Проте для моделі, де агентів знаходять через інтернет, одного цього недостатньо.
Що в Європи ще залишається
Насправді ЄС має значно ширший набір інструментів, ніж просто санкції проти кількох посадовців або закриття дипломатичних установ.
Проблема полягає у тому, що ці механізми застосовуються нерівномірно.
| Інструмент | Що вже існує | Що можна робити системніше |
|---|---|---|
| Санкції за гібридні операції | Замороження активів і заборона на в’їзд | Карати не тільки виконавців, а всю інфраструктуру операції |
| Фінансовий контроль | Можливість санкцій проти банків і криптосервісів | Відстежувати оплату «одноразових агентів» |
| Дипломатичні обмеження | Контроль переміщення російських дипломатів Шенгеном | Робити дозвільний режим ширшим і координованим |
| Розвідка | Національні служби та обмін інформацією | Швидший спільний аналіз і превентивні операції |
| EU Hybrid Rapid Response Teams | Створені й уже застосовувалися в Молдові | Використовувати після диверсій усередині ЄС |
| Захист інфраструктури | CER, NIS2, стрес-тести | Окремі стандарти для об’єктів, критичних для України |
| Активна кібероборона | Розвивається окремими державами | Перехід від спостереження до легального зриву операцій |
1. Бити не тільки по диверсанту, а по всьому ланцюгу
У травні 2025 року ЄС суттєво розширив спеціальний санкційний режим проти російських дестабілізаційних операцій.
Він уже дозволяє застосовувати обмеження не тільки проти людей та організацій, а й проти матеріальних активів, пов’язаних із гібридними операціями: суден, літаків, нерухомості, фізичних компонентів цифрових і телекомунікаційних мереж.
Окремо передбачено можливість обмежувати транзакції банків, фінансових установ і компаній, що надають послуги з криптоактивами, якщо вони прямо чи опосередковано сприяють російській дестабілізаційній діяльності.
Це особливо важливо через нову модель вербування.
Якщо виконавець отримав кілька тисяч євро в криптовалюті, арешт цього виконавця вирішує тільки частину проблеми. Значно більший ефект може мати встановлення гаманця, сервісу, посередника та фінансового маршруту, через який оплачуються десятки аналогічних операцій.
ЄС уже показав, що готовий санкціонувати компанії, які забезпечують російські кібератаки. У липні 2026 року санкції отримали, зокрема, хостингові та технологічні структури, що сприяли атакам на критичну інфраструктуру.
Наступний крок — переносити аналогічну логіку на фізичні диверсії.
Не лише хто підпалив, а хто завербував, хто заплатив, через який сервіс пройшли гроші, хто забезпечив обладнання і яка структура координувала операцію.
2. Перетворити дипломатичний контроль із національного на загальноєвропейський
ЄС уже почав рухатися в цьому напрямку.
Після 19-го пакета санкцій російські дипломати, які подорожують Шенгенською зоною за межі держави своєї акредитації, зобов’язані заздалегідь повідомляти відповідні країни. Держави також можуть вимагати попереднього дозволу на такий в’їзд. Мета заходу прямо сформульована як протидія дедалі агресивнішій російській розвідувальній діяльності.
Це важливіше, ніж ще одне символічне закриття будівлі.
Шенген означає, що дипломат, акредитований в одній державі, потенційно може пересуватися значною частиною Європи. Тому ефективність обмеження залежить від того, чи бачать його маршрут усі служби, а не тільки країна перебування.
Наступний рівень — ширше використання вже дозволеного режиму попереднього погодження та спільні списки працівників дипломатичних установ, яких європейські служби пов’язують із розвідувальною діяльністю.
3. Використовувати «гібридні групи швидкого реагування» не лише на периферії ЄС
Євросоюз уже створив EU Hybrid Rapid Response Teams.
Ці команди можуть на запит держави залучати фахівців з різних сфер — від кібербезпеки й стратегічних комунікацій до захисту критичної інфраструктури та аналізу гібридних кампаній. Перший практичний досвід їх використання ЄС отримав у Молдові перед парламентськими виборами 2025 року.
Механізм, однак, передбачений також для держав-членів.
Після великої диверсії така група могла б працювати не як кризовий консультант після факту, а як інструмент швидкого об’єднання доказів, кіберслідів, фінансової інформації та даних кількох розвідок.
Це особливо важливо, коли один організатор перебуває в Росії, виконавець — у Німеччині, криптогаманець зареєстрований через третю країну, а компоненти придбані у Польщі чи Нідерландах.
Національне розслідування за таких умов майже автоматично стає міжнародним.
4. Зробити критичні для України об’єкти окремою категорією ризику
Лейпциг важливий не просто як великий німецький аеропорт.
Це один із логістичних вузлів, пов’язаних із транспортуванням допомоги Україні.
Саме такі об’єкти — порти, аеропорти, залізничні вузли, підприємства оборонної промисловості, енергетичні системи й склади — мають особливу цінність для російської диверсійної кампанії.
ЄС уже має нормативну основу для їх захисту.
Директива CER щодо стійкості критичних суб’єктів охоплює 11 секторів — від енергетики й транспорту до цифрової інфраструктури, банківської системи та водопостачання — і прямо передбачає захист від саботажу та інших навмисних загроз. До липня 2026 року держави мали визначити критичні об’єкти, які потім повинні проводити власну оцінку ризиків та посилювати захист.
У липні 2026 року Єврокомісія окремо випустила рекомендації щодо фізичної безпеки, управління персоналом, відновлення після атак і протидії загрозам від дронів.
Тобто правова база вже є.
Наступне питання — чи отримають об’єкти, через які проходить військова й економічна підтримка України, посилений рівень захисту не після атаки, а до неї.
Польща вже пішла цим шляхом на національному рівні. Після диверсій на залізниці країна запровадила підвищені рівні терористичної готовності, зокрема рівень CHARLIE на залізничній інфраструктурі. Станом на вересень 2026 року його дію продовжено до 30 листопада.
5. Дозволити розвідкам не лише спостерігати
Тут починається найскладніша частина дискусії.
The Guardian звертає увагу на фундаментальну відмінність між частиною європейських спецслужб і, наприклад, американською CIA. Багато служб Європи насамперед створювалися для збору інформації та контррозвідки і мають значно менше свободи для прихованих операцій за кордоном.
Саме тому між дипломатичним протестом і військовою відповіддю виникає велика «сіра зона».
Нідерланди вже намагаються її звузити.
Новий проєкт закону про національну безпеку передбачає ширші можливості AIVD і військової розвідки MIVD, тіснішу співпрацю з банками, технологічними компаніями та університетами, а також розвиток активної кібероборони. Водночас уряд наполягає на збереженні незалежного нагляду за спецслужбами.
Це потенційно одна з головних моделей для Європи: дати службам більше можливостей зривати підготовку операції, а не лише документувати її після вибуху або пожежі.
Але саме тут проходить і межа.
Посилення розвідки не повинно означати необмежене стеження, автоматичне отримання приватних даних або неконтрольовані таємні операції. Інакше боротьба із зовнішньою загрозою створить внутрішню проблему з верховенством права.
6. Змінити логіку: відповідь має бути не дзеркальною, а асиметричною
Європа часто шукає пропорційну відповідь.
Закрили консульство — Москва закрила консульство. Вислали дипломатів — Москва вислала дипломатів. Запровадили санкції проти п’яти людей — Росія оголосила санкції проти п’яти європейців.
Для стримування це слабка модель.
У липні 2025 року ЄС уже офіційно заявляв про готовність застосовувати проти російських гібридних загроз асиметричні та пропорційні заходи відповідно до міжнародного права.
Асиметричність означає, що Європі не потрібно відповідати підпалом на підпал.
Ціна може створюватися в іншій сфері.
Після доведеної диверсії ЄС може одночасно:
- публічно атрибутувати операцію;
- внести до санкційних списків офіцерів і структури, які її організували;
- заморозити пов’язані активи;
- заблокувати фінансових та криптовалютних посередників;
- обмежити переміщення співробітників російських дипломатичних установ;
- активувати міжнародну слідчу групу;
- посилити захист аналогічних об’єктів у всіх країнах;
- провести спільну контррозвідувальну операцію проти тієї самої мережі.
Саме комплексність, а не окрема суворість кожного заходу, може змінити російський розрахунок.
Чому санкцій недостатньо
ЄС уже має окремий режим санкцій проти російських гібридних операцій. Станом на 2026 рік він охоплює десятки людей та організацій, а його дія продовжена до 9 жовтня 2026 року.
Але структура списків показує іншу проблему.
Значна частина останніх обмежень стосувалася пропагандистів, інформаційних операцій і кібератак. ЄС уже санкціонував окремих співробітників ГРУ та структури, пов’язані з кіберопераціями, однак застосування того самого механізму до фізичного саботажу поки значно менш системне.
Причина зрозуміла: фінансовий або цифровий слід часто легше документувати для санкційного рішення, ніж наказ російського офіцера завербованому через Telegram виконавцю.
Саме тут швидша атрибуція, яку зараз демонструє Німеччина, може змінити ситуацію.
Від оборони до стримування
У теорії безпеки є два різні способи стримування.
Перший — deterrence by denial, стримування через позбавлення противника можливості досягти результату.
Якщо завод має контроль доступу, перевірку персоналу, захист від дронів, резервне енергопостачання й систему раннього виявлення — диверсію складніше провести, а наслідки атаки стають меншими.
Другий — deterrence by punishment, стримування через ціну.
Якщо після кожної доведеної операції Росія втрачає агентурну мережу, гроші, активи, дипломатичні можливості та канали фінансування, наступна операція стає дорожчою.
Сам Євросоюз зараз описує свою політику майже в таких самих категоріях: посилення стійкості має зменшувати можливість завдати шкоди, а заходи у відповідь — збільшувати ціну гібридної діяльності для Росії.
Поки що Європа значно швидше просувається в першому напрямку, ніж у другому.
Чому це безпосередньо стосується України
Російські диверсії в Європі не є окремою війною, відірваною від українського фронту.
Вони спрямовані саме на екосистему, завдяки якій Україна може воювати.
На оборонні компанії. На аеропорти. На залізниці. На склади. На енергетику. На порти.
На політичну готовність європейських суспільств продовжувати підтримку України.
Європейська служба зовнішніх дій прямо зазначає, що російські гібридні кампанії спрямовані, серед іншого, на послаблення підтримки України та її спроможності захищатися.
У цьому сенсі підпал складу в ЄС і удар ракетою по українському логістичному вузлу можуть мати різні правові статуси, але частково переслідувати одну стратегічну мету — порушити ланцюг постачання.
І саме тому захист європейської інфраструктури поступово стає частиною оборони України.
Головна проблема — не брак інструментів
Іронічне зауваження Сікорського про консульства добре описує завершення одного етапу європейської політики.
Протягом кількох років відповіддю на російські операції були переважно висилки, дипломатичні протести, закриття представництв і чергові персональні санкції.
Але Москва адаптувалася.
Офіцеру більше не обов’язково сидіти в консульстві за кілька кілометрів від майбутньої цілі. Виконавця можна знайти онлайн. Гроші можна передати через цифровий ланцюг. Завдання можна розбити так, щоб затриманий учасник знав лише маленьку частину операції.
Європі тому також доведеться адаптуватися.
Не обов’язково переходячи до власних підпалів, диверсій або військової відповіді.
Її потенційно найсильніша зброя — інша: спільна розвідка, кримінальне переслідування, фінансове блокування, контроль криптовалютних каналів, конфіскація пов’язаних активів, захист критичної інфраструктури та систематичне руйнування мереж, які забезпечують російські операції.
Найважливішою зміною може стати навіть не жорсткість, а передбачуваність.
Москва має знати: якщо операцію атрибутовано, автоматично запускається не дискусія між 27 державами про те, як висловити занепокоєння, а заздалегідь визначений пакет економічних, розвідувальних, правоохоронних і дипломатичних заходів.
Саме такого механізму Європі поки що бракує.
Консульства для закриття справді можуть закінчитися.
Фінансові потоки, агентурні мережі, криптогаманці, логістичні активи та інфраструктура російських спецслужб — ні.
