У швейцарській Женеві 17 лютого відбувся черговий раунд тристоронніх переговорів між Україною, США та Росією щодо завершення війни. Публічно сторони майже не розкривають деталей, але з низки офіційних заяв і витоків у медіа вже можна скласти контури того, що саме обговорювали, чому перемовини розділили на політичний і військовий треки, та чому швидкого «прориву» ніхто не обіцяє.
Ключові факти першого дня
- Переговори тривали понад п’ять годин.
- За повідомленнями джерел, політична частина першого дня завершилася, тоді як військові представники продовжили обговорення, це пояснює «двошвидкісний» формат дня.
- Голова української делегації, секретар Ради національної безпеки і оборони України Рустем Умєров заявив, що дискусія була сфокусована на «практичних питаннях» і «механіці можливих рішень», а робота продовжиться 18 лютого.
- У Женеві були присутні радники з нацбезпеки чотирьох європейських держав — Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії; за даними медіа, вони «моніторять» процес і планують контакти з американською та українською делегаціями.
- Перемовини стартували на тлі масованого удару РФ по Україні в ніч на 17 лютого, який завдав шкоди енергетичній інфраструктурі; українська сторона наголошує на зв’язку дипломатії з реальними діями РФ.
Чому саме Женева і що означає «тристоронній» формат
Для публіки «Женева» — це символ переговорної дипломатії, поруч — майданчики ООН і міжнародних організацій, зокрема комплекс Палац Націй. Але головна практична причина — зручний нейтральний хаб, де можна швидко організувати паралельні зустрічі та розвести делегації по різних «кімнатах», не зводячи всіх в один зал більше, ніж потрібно.
Тристоронній формат (США—Україна—РФ) у нинішній логіці виглядає як спроба Вашингтона пришвидшити узгодження рамки: США можуть одночасно тиснути, «перекладати» формулювання, пропонувати компромісні конструкції й одразу перевіряти, де лежать червоні лінії кожної сторони.
Хто сидить «за столом» і чому це важливо
Український трек
Публічно українська сторона підкреслює: делегація працює в межах мандата й рамок, узгоджених з президентом Володимиром Зеленським, і концентрується на безпекових та гуманітарних питаннях.
Ця формула звучить стримано, але вона показова: Київ намагається не продавати очікування, щоб будь-який «проміжний результат» не виглядав капітуляцією, а будь-яка пауза — поразкою.
Російський трек
Російську делегацію очолює Володимир Мединський; Кремль також повідомляв про участь військово-розвідувального та дипломатичного блоку. Сам факт повернення Мединського в роль головного переговірника багато хто читає як сигнал: Москва хоче розширити розмову від «технічних» речей до «великих політичних умов» — насамперед територіальних.
Американський трек
У Женеві працювали спецпосланник Стів Віткофф та Джаред Кушнер. Паралельно президент Дональд Трамп публічно закликав Україну «швидко» рухатися до угоди — це підкреслює, що Вашингтон зараз вимірює успіх переговорів не лише змістом, а й темпом.
Порядок денний: «практичні питання» — це про що саме
Офіційно Київ говорить про безпекові й гуманітарні питання. У витоках цей «практичний» порядок денний зазвичай розкладається на кілька блоків:
- режими припинення вогню (часткові або секторальні) — зокрема навколо енергетики;
- механізми моніторингу і верифікації (хто, як і чим фіксує порушення);
- обмін полоненими, гуманітарні коридори та повернення цивільних;
- параметри майбутніх гарантій безпеки (тут сторони найчастіше впираються в формулювання та «строки зобов’язань»);
- територіальний блок, який Москва намагається зробити «центральним».
Саме тому розділення на політичну й військову групи — логічне:
- політики сперечаються про рамку, статуси та формулювання;
- військові, якщо їм дають мандат, можуть обговорювати конкретну «інструкцію до перемир’я»: координати ліній, типи заборонених ударів, канали зв’язку, процедури розслідувань інцидентів.
Чому переговори проходять на тлі масованих ударів — і як це впливає на шанси домовитися
Ніч на 17 лютого стала прикладом того, що Київ називає головною проблемою будь-яких домовленостей: поки Росія веде переговори, вона паралельно продовжує тиск силою. Удари були спрямовані по енергетичній інфраструктурі, фіксувалися відключення, а українська ППО збила значну частину цілей, але були й влучання.
Для переговорів це має дві протилежні дії:
- погіршує атмосферу й підвищує політичну ціну компромісів для Києва;
- водночас посилює аргумент про необхідність хоча б часткових режимів припинення ударів (енергетика, критична інфраструктура), бо їх легко вимірювати й вони мають швидкий гуманітарний ефект.
«Європейський контур»: навіщо приїхала четвірка і що це змінює
Прибуття радників з нацбезпеки Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії — це спроба Європи не залишитися статистом у момент, коли переговори прямо торкаються європейської безпеки. Формально вони не ведуть прямого треку з російською делегацією, але їхні консультації з Україною і США можуть:
- додати Києву політичної «спини» в питаннях гарантій;
- звузити простір для угод, які Європа потім не готова буде виконувати (санкції, безпекові зобов’язання, відбудова);
- створити «місток» до ширших форматів у майбутньому, якщо сторони взагалі дійдуть до політичного документа.
Три головні «вузли», на яких усе буксує
Території
Це — центральна суперечність. У публічних описах переговорів саме територіальний блок називають головним каменем спотикання, зокрема щодо Донецької області. При цьому Зеленський прямо говорить: українське суспільство не підтримає варіант «віддати території просто так», а будь-яка модель має бути або прийнятною для людей, або політично не пройде.
Гарантії безпеки і контроль виконання
Навіть якщо уявити, що сторони погоджуються на якийсь режим тиші, далі виникає питання: хто гарантує, що це не «перепочинок» перед новою ескалацією, і які наслідки за порушення. Ці речі зазвичай вимагають або зовнішнього гаранта, або автоматичних механізмів (санкції, постачання, міжнародні місії) — а це вже торкається США та Європи, їхньої готовності брати зобов’язання на роки.
Логіка Росії: «переговори як інструмент часу»
Навіть участь Москви у процесі не означає готовності поступатися базовими вимогами. Значна частина коментарів у західних медіа зводиться до того, що Росія поєднує переговори з продовженням тиску, а отже «прорив» можливий лише тоді, коли ціна затягування для Кремля стане вищою за ціну компромісу.
Позиція Зеленського: поступки — лише через легітимацію суспільством, але «прорив» можливий на рівні лідерів
В інтерв’ю Axios Зеленський наголосив, що українське суспільство не підтримає односторонню передачу Донбасу РФ, і що будь-яка велика угода потребуватиме внутрішньої легітимації (включно з референдумною логікою, яку обговорюють у публічному просторі). Там же він сказав, що найкращий шанс «прориву» по територіях — особиста зустріч із Путіним, і доручив команді підняти тему можливої зустрічі лідерів у Женеві.
Чому перший день описують як «без прориву»
- Переговори розбиті на треки: політичний блок закрили на день, але військовий трек та механіка виконання — окрема й довша розмова. Це зазвичай означає, що сторони ще «зшивають» технічні моделі до того, як виходити на політичні рішення.
- Сигнал про глухий кут у політичній групі: низка медіа з посиланням на журналіста Axios Барак Равід повідомили, що політичні обговорення «зайшли в глухий кут» через позиції, озвучені Мединським (це не є офіційною заявою сторін, але показовий маркер атмосфери переговорів).
- Контекст ударів по Україні: масований обстріл енергетики напередодні підриває довіру до будь-яких «деескалаційних» домовленостей і підсилює для Києва вимогу — спершу механізм контролю та відповідальності за порушення.
Чого чекати від 18 лютого: маркери, які покажуть, що є прогрес
Оскільки деталі закриті, прогрес можна буде зчитувати не з «великих заяв», а з дрібних, але вимірюваних сигналів:
- Чи з’явиться узгоджена рамка хоча б часткового припинення ударів (наприклад, по енергетиці) і чи названо механізм контролю.
- Чи оголосять конкретні гуманітарні кроки (обміни, передачі, доступи), бо це найпростіше «матеріалізувати» без політичного прориву.
- Чи підтвердять сторони, що політичний і військовий треки зближуються (тобто військові домовляються про процедури, а політики — не блокують їх через територіальні формулювання).
- Чи з’явиться зрозумілий «міст» до ширшого формату за участі Європи — хоча б у вигляді окремих консультаційних рамок.
Женевський раунд — це радше тест на керованість процесу, ніж «мирна угода за два дні». Поки що з відкритих джерел видно три речі:
- сторони намагаються технічно “приземлити” частину питань через роботу груп;
- територіальний блок і питання гарантій залишаються «стелею», яку не пробили;
- тло у вигляді ударів по енергетиці робить будь-яку домовленість про контроль та верифікацію не опцією, а умовою виживання такого режиму.
Перший день переговорів у Женеві завершився без публічного «прориву»: сторони розвели роботу на політичний і військовий треки та перенесли ключові рішення на 18 лютого. Рустем Умєров говорить про «практичні механізми», але головні вузли — території, гарантії безпеки та контроль виконання — залишаються найскладнішими. На тлі ударів РФ по енергетиці Володимир Зеленський фактично ставить питання руба: чи готова Росія до реальної деескалації, і чи матиме вона наслідки за зрив домовленостей.
За матеріалами pravda.com.ua
