Оцінка російської наступальної кампанії за 9 червня 2026 року показує одразу кілька важливих тенденцій. Перша — війна дедалі більше зміщується у площину боротьби за логістику, тилову інфраструктуру та середню дальність ураження. Друга — Росія продовжує використовувати політичний тиск і дезінформацію проти пострадянських держав, які намагаються дистанціюватися від Москви. Третя — на фронті російські війська зберігають наступальну активність, але дедалі частіше стикаються з проблемами ротації, забезпечення, нестачею піхоти та труднощами з переміщенням техніки.
Звіт ISW цього дня поєднує три різні, але пов’язані сюжети: кремлівську кампанію проти результатів виборів у Вірменії, українські удари по російських маршрутах постачання на окупованому півдні та продовження важких боїв на сході України. Усе це складається в одну ширшу картину: Росія намагається одночасно втримувати військову ініціативу на фронті, захищати вразливі тилові комунікації та не втратити політичний вплив у регіонах, які традиційно вважала своєю сферою контролю.
Кремль проти виборів у Вірменії: знайомий сценарій делегітимізації
Одним із ключових політичних акцентів звіту стала реакція Кремля на парламентські вибори у Вірменії, де партія прем’єр-міністра Нікола Пашиняна «Громадянський договір» здобула найбільшу підтримку виборців. За оцінкою ISW, Москва намагається поставити під сумнів результати голосування і представити їх як «нелегітимні».
Російські чиновники та провоєнні блогери просували кілька наративів. Вони стверджували, що Пашинян нібито «програв», бо не набрав понад 50% голосів; що вибори проходили під тиском Заходу; що внутрішню опозицію придушували; а також що результат став наслідком масових фальсифікацій. Така риторика не є новою. Кремль уже застосовував подібні тези після перемоги Майї Санду на президентських виборах у Молдові у 2024 році.
Сенс цієї кампанії — не лише у внутрішньому російському інформаційному споживанні. Москва намагається створити образ нестабільності в державах, які відходять від російської орбіти. Якщо влада в Єревані бере курс на зближення з Європейським Союзом і зменшує залежність від Організації Договору про колективну безпеку, очолюваної Росією, Кремль відповідає не лише політичними заявами, а й економічними погрозами.
Показовою стала заява російського Росриболовства про можливе посилення обмежень на імпорт риби з Вірменії у разі «ветеринарних ризиків». Формально це виглядає як технічне регулювання, але в політичному контексті така заява читається як сигнал: дистанціювання від Москви може мати економічну ціну.
Це типова кремлівська логіка впливу. Коли пострадянська держава проводить політику, що не відповідає інтересам Росії, Москва ставить під сумнів легітимність її влади, активізує інформаційні атаки, шукає приводи для торговельного тиску і намагається підтримувати внутрішню поляризацію.
Українські удари по логістиці РФ: війна за дороги, мости й тилові вузли
Найважливіший військовий сюжет звіту — повідомлення про те, що російське командування нібито заборонило рух військових вантажів ключовими автомагістралями, які з’єднують материкову Росію з окупованим Кримом. Ідеться про маршрути М-14 Ростов — Крим та А-291 Керч — Сімферополь — Севастополь.
Ці дороги мають критичне значення для російської логістики. Через них Росія перекидає боєприпаси, пальне, техніку й особовий склад на окупований південь України та до Криму. Якщо українські удари створюють для цих маршрутів реальну загрозу, це означає не просто локальні незручності, а потенційне ускладнення всієї системи постачання російських військ на південному театрі бойових дій.
ISW пов’язує це з розширенням української кампанії ударів середньої дальності. З весни 2026 року Україна, за оцінкою аналітиків, посилює удари по російських наземних лініях комунікацій, залізничній інфраструктурі, складах, електропідстанціях, пунктах управління та місцях зосередження сил.
Сили безпілотних систем ЗСУ в ніч на 9 червня завдали ударів по низці військових та інфраструктурних об’єктів противника на тимчасово окупованих територіях.
Підрозділи СБС відпрацювали по 36 цілях в оперативній глибині ворога, уразивши командні пункти, радіолокаційні станції, логістичні об’єкти, паливну та енергетичну інфраструктуру.
Деталі про уражені цілі
Зокрема, у Запорізькій області оператори 9-го батальйону “Кайрос” 414-ї бригади “Птахи Мадяра” та бійці 1-го окремого центру уразили дві радіолокаційні станції П-18 “Терек”.
У Донецькій області оператори 412-ї бригади “Nemesis” завдали удару по командно-спостережному пункту підрозділу БпЛА “Рубікон”. Також бійці 1-го окремого центру уразили пункт тимчасової дислокації особового складу 228-го мотострілецького полку 90-ї танкової дивізії РФ.
Крім того, підрозділи СБС спільно з 20-ю бригадою К-2, 427-ю бригадою “Рарог”, 9-м батальйоном “Кайрос” та прикордонним підрозділом БАС “Фенікс” уразили дев’ять електропідстанцій, які забезпечували функціонування військової інфраструктури окупантів.
На Луганщині оператори 20-ї бригади К-2 завдали ударів по цистернах із паливно-мастильними матеріалами, а в окупованому Луганську бійці 1-го окремого центру уразили об’єкти газової інфраструктури, задіяні для забезпечення потреб російських військ.
Також оператори Загону “13” 414-ї бригади “Птахи Мадяра”, 20-ї бригади К-2 та підрозділу “Фенікс” відпрацювали по логістичних об’єктах противника на тимчасово окупованих територіях.
У Силах безпілотних систем зазначають, що системне ураження засобів радіолокації, пунктів управління, місць розміщення особового складу, логістичних вузлів, а також енергетичної, газової та паливної інфраструктури суттєво знижує спроможність противника забезпечувати свої війська, управляти підрозділами та підтримувати інтенсивність бойових дій.
Це має каскадний ефект. Один удар по складу боєприпасів не обов’язково змінює ситуацію на фронті. Але систематичні удари по складах, мостах, підстанціях, дорогах і логістичних центрах поступово змушують противника змінювати маршрути, розосереджувати вантажі, витрачати більше часу і ресурсів на доставку, знижувати темп наступальних дій і перекидати сили на охорону тилу.
Саме тому повідомлення про обмеження руху військових вантажів головними трасами на окупований південь є настільки важливим. Воно свідчить, що українська кампанія впливу на російську логістику вже не є лише серією окремих ударів, а починає змушувати російське командування ухвалювати обмежувальні рішення.
Балашиха: удар по відчуттю безпеки в російському тилу
Окремий резонанс викликнув вибух автомобіля в Балашисі Московської області. За повідомленнями, внаслідок атаки міг загинути високопоставлений російський офіцер. Російські джерела називали різні імена, зокрема полковника Даміра Давидова або генерал-лейтенанта Олександра Максимцева, однак остаточно підтвердженої інформації у звіті немає.
Автомобіль вибухнув на вулиці Колдунова, поруч із будинком № 10, а потужність вибухового пристрою становила 300–400 грамів у тротиловому еквіваленті.
Мікрорайон Авіаторів у Балашисі також відомий під назвою «Тридцатый». Він складається з 24 панельних будинків, які зводили переважно для проживання військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації та їхніх родин.
Будинок, біля якого стався вибух, належить до першого етапу розбудови цього житлового масиву. У той період квартири в багатоповерхівках розподілялися виключно через структури Міністерства оборони РФ.
У підмосковній Балашисі внаслідок підриву автомобіля загинув полковник Дамір Давидов, який відповідав за постачання ракетних та артилерійських боєприпасів для російської армії.
Про це повідомляє видання ASTRA.
За даними видання, Давидов був знайомий із колишнім начальником Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС РФ Ярославом Москаликом, який загинув внаслідок підриву в тому ж районі 25 квітня минулого року.
Розслідуванням інциденту займаються військова прокуратура та ФСБ. Зазначається, що співробітники спецслужби працювали на місці події у цивільному одязі. Джерело ASTRA повідомило, що вибуховий пристрій був закріплений під днищем автомобіля.
Дамір Давидов очолював управління постачання ракетних і артилерійських боєприпасів Головного ракетно-артилерійського управління Міноборони РФ (військова частина 64176), яке відповідає за забезпечення російської армії озброєнням і боєприпасами.
Згідно з даними українського проєкту Evocation, Давидов виріс у закритому місті Пенза-19, де його батько Рафаїл Давидов працював на виробничому об’єднанні «Старт», що займалося виготовленням ядерних ракет.
У відкритих джерелах також зазначається, що раніше він командував Центральним випробувальним технічним бюро, яке входить до структури 51-го арсеналу ГРАУ Міноборони Росії у Володимирській області.
Давидов проживав у будинку №6 на вулиці Кожедуба — неподалік від місця вибуху.
У відкритих реєстрах підірваний автомобіль BMW X3 на нього не зареєстрований. Водночас ця машина фігурувала у профілі його сина Рафаїла — курсанта Військової академії матеріально-технічного забезпечення.
Мікрорайон, де стався вибух, відомий також під назвою «Тридцатый». Він складається з 24 багатоповерхових будинків, які зводили переважно для військовослужбовців Збройних сил РФ та членів їхніх сімей.
Будинок, біля якого стався вибух, належить до першої черги забудови цього житлового масиву.
На той час квартири в ньому розподілялися виключно через структури Міністерства оборони Росії.
Важливо не лише те, хто саме став ціллю, а й місце інциденту. Балашиха розташована поруч із кількома значущими російськими військовими об’єктами, зокрема установами Міністерства оборони, військовими навчальними структурами та об’єктами, пов’язаними з охороною високопосадовців.
Такий інцидент має психологічний і політичний ефект. Він демонструє, що навіть глибокий російський тил і передмістя Москви не є повністю захищеним простором для військового керівництва. Для російської системи, яка багато років будувала образ тотального контролю, такі атаки створюють відчуття вразливості.
ISW також нагадує, що подібний інцидент уже стався у Балашисі у квітні 2025 року, коли вибуховий пристрій убив заступника начальника Головного оперативного управління Генштабу РФ генерал-лейтенанта Ярослава Москалика. Це свідчить про повторюваність ризику для російського військового апарату навіть за межами зони бойових дій.
Сумський напрямок: наступальна активність без підтвердженого просування
На північній осі російські війська продовжували наступальні дії на північ від Сум, але ISW не зафіксував підтвердженого просування. Російські мілблогери заявляли про рух у районах Бачівська, Писарівки, Корчаківки, Запісілля та Миропілля, однак такі заяви залишаються непідтвердженими.
Мета Росії на цьому напрямку — створення буферної зони вздовж кордону. Це має не лише військове, а й політичне значення: Кремль прагне показати, що може розширювати тиск на нових ділянках фронту і змушувати Україну розтягувати оборону.
Водночас у звіті є важлива деталь: українські джерела повідомляють про проблеми росіян із ротаціями. За словами українського офіцера, російським військовослужбовцям обіцяють заміну на позиціях, але фактично не проводять її. Це може свідчити про напруження в системі управління й нестачу резервів на конкретних ділянках.
Також зазначається, що російські війська використовують живу силу для доставки логістики на передову, а не безпілотні наземні платформи. Це означає, що автоматизація логістики, про яку часто говорить російська пропаганда, не завжди працює на практиці, особливо в умовах українського вогневого контролю.
Харківщина: стабільність біля Вовчанська і спроби тиску
На півночі Харківської області російські війська також продовжували наступальні операції, але без підтвердженого просування. Російські джерела заявляли про рух поблизу Шевченки та Караїчного, однак ISW не підтверджує цих успіхів.
Український речник Віктор Трегубов охарактеризував ситуацію на Вовчанському напрямку як стабільну. Це важливо, адже Вовчанськ залишається одним із символічних і тактичних вузлів російського тиску на Харківщині. Росія намагається відтиснути українські сили від кордону, створити буферну зону з Бєлгородською областю і потенційно наблизити Харків до зони артилерійського впливу.
У мережі опублікували кадри потужного вибуху в Бєлгородській області РФ, які зафільмував місцевий житель.
На відео видно великий стовп диму, що здіймається над місцем вибуху, а також чути звуки подальшої детонації.
Деталі вибуху
За даними місцевих ЗМІ, інцидент стався в районі села Бєловське поблизу Бєлгорода.
Спочатку повідомлялося про ймовірне падіння російської авіабомби ФАБ, однак пізніше з’явилися повідомлення, що вибух міг статися на складі боєприпасів.
Водночас низка російських медіа припускає, що детонація могла бути наслідком атаки безпілотника по складу з боєприпасами.
Офіційно російська влада заявила лише про факт детонації, не уточнюючи її причин.
За інформацією бєлгородського оперштабу, внаслідок вибуху пошкоджено житлові будинки та адміністративну будівлю, а п’ятеро місцевих жителів зазнали контузій.
Водночас українські сили продовжують бити по російських військових об’єктах у прикордонні. Зокрема, Генштаб України повідомляв про удар по пункту управління безпілотниками в Наумівці Бєлгородської області. Такі удари мають значення, бо російська тактична розвідка, коригування артилерії та удари FPV-дронами дедалі більше залежать від пунктів управління БПЛА.
Куп’янськ, Оскіл і Борова: інфільтрація РФ та українські контрдії
На Куп’янському напрямку російські війська продовжували операції, але без підтвердженого просування. Водночас українські джерела повідомляють про російські спроби інфільтрації з різних напрямків поблизу Куп’янська — зокрема на лівому березі Осколу та поблизу Голубівки.
Інфільтрація — це спроба малими групами проникнути в українські бойові порядки, закріпитися у будівлях, посадках або промислових зонах, а потім створити підставу для подальшого просування. Така тактика дедалі частіше використовується російськими військами там, де масовані штурми не дають результату або коштують надто дорого.
Водночас Україна, за даними ISW, нещодавно просунулася на напрямку Борової. Геолокаційні матеріали свідчать про українські успіхи поблизу Карпівки, Середнього та Зеленої Долини. Це важливо, бо Борова залишається частиною ширшої боротьби за контроль над простором між Куп’янськом, Лиманом і річкою Оскіл.
Також українські війська завдали удару по російському матеріально-технічному складу поблизу окупованої Михайлівки в Луганській області. Удари по складах у глибині окупованої території погіршують здатність Росії швидко поповнювати запаси на передовій і підтримувати темп наступу.
Лиманський напрямок: нестача піхоти і примус до штурмів
На Лиманському напрямку російські війська продовжували наступати, але без підтвердженого просування. Водночас звіт містить промовисту деталь: український офіцер заявив, що російське командування відправляє у штурми непіхотний персонал — логістів, ремонтників та інших військовослужбовців, які не призначені для таких завдань.
Це може свідчити про дефіцит підготовленої штурмової піхоти. Якщо командування змушене використовувати тилових або технічних спеціалістів у наступальних діях, це означає, що втрати серед піхоти є значними, а поповнення не завжди встигає компенсувати їх.
Ще один важливий момент — російські офіцери, за словами українського джерела, можуть викривляти реальну картину перед вищим командуванням. Це типова проблема авторитарних військових систем: нижчі командири бояться повідомляти погані новини, тому наверх іде прикрашена інформація, а накази на продовження наступу ухвалюються на основі неповної або недостовірної картини.
Трегубов також повідомляв, що українські війська завдають значних втрат російським силам на напрямках Великий Бурлук, Куп’янськ, Борова та Лиман, а росіяни рідко відправляють окремих військових для евакуації поранених. Це вказує на жорстку модель ведення бою, де збереження особового складу не є пріоритетом.
Костянтинівка — Дружківка: інфільтрація в місті й українське утримання позицій
Один із найважливіших епізодів звіту стосується тактичного району Костянтинівка — Дружківка. ISW зазначає, що українські війська нещодавно просунулися або утримували позиції в північно-західній частині Часового Яру. Водночас геолокаційні матеріали показують присутність російських військ у західній Костянтинівці після, ймовірно, інфільтраційних місій.
Це не обов’язково означає повноцінне захоплення території. У сучасній війні дедалі частіше виникають «сірі зони», де малі групи можуть проникати в окремі будівлі або квартали, але не контролювати район у класичному розумінні. Саме тому ISW обережно формулює висновки: російські війська «діють» у певних будівлях, але українські сили також присутні в районах, які російські джерела раніше подавали як нібито контрольовані РФ.
Це означає, що бої за Костянтинівку можуть мати мозаїчний характер. Контроль над окремими кварталами, промисловими об’єктами, посадками та шляхами підходу може змінюватися, а інформаційні заяви сторін часто випереджають реальну стабілізацію лінії фронту.
Українські війська також завдали ударів по командно-спостережному пункту російського центру передових безпілотних технологій «Рубікон» у районі Шевченко Першого та по скупченнях особового складу біля Ступочок. Це демонструє, що Україна намагається не лише стримувати штурми, а й руйнувати систему управління російськими дронами та штурмовими групами.
Покровський напрямок: зона ураження розширюється
На Покровському напрямку російські війська продовжували наступальні дії, але підтвердженого просування не досягли. Водночас звіт містить важливе спостереження: зона ураження на цьому напрямку перевищує 15 кілометрів від лінії фронту в обидва боки.
Це означає, що простір поблизу фронту став надзвичайно небезпечним не лише для передових підрозділів, а й для логістики, евакуації, підвозу боєприпасів, переміщення техніки та роботи артилерії. Дрони, баражуючі боєприпаси, FPV-системи та засоби розвідки створюють майже постійний ризик ураження.
Ще одна деталь — російські війська, за українськими даними, почали використовувати однозарядні аналоги реактивних систем залпового вогню «Град», зокрема установку «Козеріг». Це може свідчити про нестачу штатних РСЗВ або труднощі з їхнім переміщенням у зоні ураження. Якщо великі системи складно підвести до фронту через ризик ударів, росіяни можуть переходити до простіших, менш ефективних і більш розосереджених засобів вогню.
Південь: удари по мостах, радарах і складах
На південному напрямку російські війська проводили обмежені наступальні дії на Гуляйпільському та західнозапорізькому напрямках, але не просувалися. Натомість основна увага у звіті приділяється українським ударам по російській інфраструктурі в окупованій Запорізькій, Херсонській областях і Криму.
Українські сили вдарили по матеріально-технічному складу поблизу окупованої Гюнівки, а також по російських радіолокаційних системах П-19 «Терек» у Софіївці та Іванівці. Ураження радарів має значення для зниження російської здатності виявляти повітряні цілі, координувати ППО та контролювати простір над окупованими територіями.
Особливо важливим став повторний удар по Чонгарському мосту, який з’єднує окуповану Херсонську область з окупованим Кримом. За повідомленнями, міст використовувався для доставки боєприпасів і пального з Криму для підтримки російських військ, зокрема на Гуляйпільському напрямку. Тимчасове закриття руху через міст після удару є ще одним прикладом того, як українська кампанія середньої дальності впливає на російську логістику.
Окупанти заявили про повторний удар по автомобільному мосту через озеро Сиваш у районі Чонгару, який з’єднує тимчасово окуповану територію Херсонщини з Кримом.
Про це вранці 9 червня заявив призначений Росією «керівник» окупованої частини Херсонської області Володимир Сальдо.
Він повідомив про нічні удари українських безпілотників, внаслідок яких зафіксували нові пошкодження мосту, що призвели до повного перекриття руху.
Автомобільний транспорт спрямовують на альтернативні маршрути через Армянськ і Перекоп.
Попередній удар по Чонгарському мосту відбувся у ніч на 7 червня. Його здійснили підрозділи центру мультидоменних операцій «Фаланга» 1-го окремого штурмового полку та 475-го окремого штурмового полку CODE 9.2.
Для цього вони застосували вітчизняні дрони-камікадзе літакового типу FP-2 та «Бегемот», який був уперше представлений наприкінці травня.
Через Чонгарський міст проходить збудована російською окупаційною владою траса Р-280, яка з’єднує Ростов-на-Дону з Кримом через окуповані території Донеччини, зокрема Маріуполь.
Маршрут є одним із ключових логістичних шляхів забезпечення окупаційних військ на півострові.
У ширшому сенсі удари по Чонгару, трасах М-14 і А-291, складах у Луганській, Донецькій та Запорізькій областях формують єдину логіку: Україна намагається зробити окупований південь дедалі складнішим для забезпечення російських військ.
Севастопольський окупаційний губернатор Михайло Разовожаєв 9 червня заявив, що Міністерство оборони Росії збільшує одноразові регіональні виплати для жителів Криму, які підписують контракти з Міністерством оборони, до 2,5 мільйона рублів (приблизно 34 700 доларів США) з попередніх 1,5 мільйона рублів (приблизно 20 800 доларів США).
Пілоти Повітряних сил ЗСУ спільно з аеророзвідниками 34-ї окремої бригади морської піхоти завдали авіаудару по позиції російських військ в Олешках на Херсонщині.
ЯПід час розвідки українські воїни виявили місце зосередження російських операторів безпілотників та десантників, після чого передали координати авіації.
Екіпажі винищувачів завдали по цілі точного удару авіабомбами, вразивши будівлю, яку використовували окупанти.
У результаті ураження споруду було повністю знищено разом із живою силою противника, що перебувала всередині.
Кадрами бойової роботи поділився український пілот у своєму телеграм-каналі “Соняшник”.
Російська повітряна кампанія: масований дроновий тиск
У ніч з 8 на 9 червня Росія запустила по Україні дві крилаті ракети Х-59/69 та 166 безпілотників різних типів — зокрема «Шахеди», «Гербери», «Італмаси», баражуючі боєприпаси «Бандероль» і дрони-приманки «Пародія».
Українські Повітряні сили повідомили про збиття 146 безпілотників. Водночас частина ракет і дронів досягла цілей або спричинила падіння уламків у кількох локаціях. Удари пошкодили житлову, комерційну та енергетичну інфраструктуру в Чернігівській і Харківській областях.
Ця атака показує, що Росія продовжує комбінувати ударні дрони, ракети та приманки для перевантаження української ППО. Така тактика має кілька цілей: виснажити запаси засобів перехоплення, змусити Україну розосереджувати ППО, виявити позиції протиповітряної оборони та підтримувати постійний психологічний тиск на цивільне населення.
Україна формує поле бою до майбутніх операцій
Оцінка ISW за 9 червня демонструє, що українська стратегія дедалі більше спирається на системне формування поля бою. Йдеться не лише про оборону на передовій, а про удари по всій глибині російської військової системи: складах, мостах, дорогах, підстанціях, радарах, пунктах управління дронами та логістичних маршрутах.
Росія, зі свого боку, продовжує тиснути на багатьох напрямках — Сумському, Харківському, Куп’янському, Лиманському, Костянтинівському, Покровському, Новопавлівському та південному. Однак ці наступальні дії часто не дають підтвердженого просування. Натомість у звіті дедалі частіше з’являються ознаки проблем: нестача піхоти, труднощі з ротаціями, використання непрофільного персоналу у штурмах, обмеження руху логістики, вразливість тилових об’єктів і залежність від примітивніших або імпровізованих засобів вогню.
Це не означає, що російський наступальний потенціал вичерпано. Росія все ще має значні людські ресурси, велику кількість дронів, артилерії та здатність підтримувати тиск на різних ділянках фронту. Але звіт ISW показує, що українські удари по логістиці й тилу створюють для РФ дедалі складніше середовище ведення війни.
Паралельно Кремль намагається втримувати політичний вплив поза фронтом — зокрема у Вірменії, де перемога прозахідніше налаштованої сили стала приводом для нової кампанії делегітимізації. Це нагадує, що російська війна проти України є частиною ширшого протистояння за пострадянський простір. Москва воює не лише танками, ракетами й дронами, а й економічним шантажем, інформаційними операціями та спробами підриву політичної легітимності сусідів.
Отже, 9 червня 2026 року картина виглядає так: на фронті Росія атакує, але не демонструє вирішального прориву; Україна посилює удари по тилу й логістиці; окупований південь стає дедалі вразливішим для російського забезпечення; а Кремль водночас відкриває інформаційно-політичний фронт проти Вірменії. Усе це свідчить про затяжну, виснажливу фазу війни, де вирішальними стають не лише кілометри лінії фронту, а й здатність сторін підтримувати логістику, управляти резервами, захищати тил і нав’язувати власну політичну рамку подій.
За матеріалами understandingwar.org
