Російська армія досі тисне чисельністю, але дедалі частіше стикається з проблемою, яку не можна вирішити лише новими людьми: українські дрони й удари середньої дальності руйнують саму здатність Москви доставляти ці сили на фронт, постачати їх і утримувати темп наступу.

Війна в Україні входить у фазу, де ключовим питанням стає не лише кількість солдатів, танків чи артилерії, а здатність армії рухатися, підвозити боєприпаси, пальне, резерви й підтримувати наступальні операції в умовах постійного спостереження та ударів дронів. Саме це робить оцінку російської наступальної кампанії за 27 травня особливо показовою: Росія, попри спроби зберегти ініціативу на окремих ділянках, дедалі більше наштовхується на обмеження власної воєнної моделі.

З одного боку, Кремль продовжує розглядати чисельну перевагу як головний інструмент тиску на Україну.

З іншого — українська армія дедалі ефективніше б’є саме по механізму, який цю перевагу має перетворювати на результат: логістиці, маршрутах підвезення, тилових базах, аеродромах, нафтопереробці, командних пунктах і ділянках, через які російські підрозділи намагаються просочуватися до українських позицій.

У цій картині мобілізаційна проблема РФ, удари по російській нафтовій інфраструктурі, атаки на військові аеродроми й українська кампанія дронів середньої дальності — це не окремі сюжети. Вони складаються в одну ширшу тенденцію: Україна намагається не просто стримувати російські атаки на передовій, а ламати здатність РФ вести війну у звичному для себе форматі.

Головне

Російська контрактна кампанія демонструє ознаки виснаження. Кремль, імовірно, обговорює можливість нового примусового призову резервістів, але такий крок матиме політичну й організаційну ціну.

Українські дрони й удари середньої дальності дедалі сильніше впливають на російську логістику — від маршрутів на окупованому півдні до підвезення сил на передову.

Міністр оборони України Михайло Федоров заявив про початок «логістичного локдауну» російських військ — тобто масштабування ударів по маршрутах постачання та переміщення.

Росія може зіткнутися з тим, що навіть додаткова мобілізація не дасть швидкого ефекту, якщо нові резерви не зможуть безпечно дістатися лінії фронту й бути якісно підготовленими.

Українські удари по НПЗ змушують російський уряд розглядати нові обмеження на експорт дизельного та авіаційного палива, що свідчить про зростання економічної ціни війни.

На фронті картина змішана: українські сили мали просування в Сумській області, на Харківському та Боровському напрямках; росіяни — локальне просування на Покровському напрямку.

Криза російської мобілізаційної моделі: Кремль знову шукає людей

Перший великий сигнал із оцінки — напруга у російській системі набору особового складу. Росія тривалий час намагалася уникати повномасштабної публічної мобілізації, роблячи ставку на контрактників, високі одноразові виплати, регіональні стимули, вербування серед соціально вразливих груп і різні форми прихованої мобілізації.

Однак ця модель дедалі більше стикається з обмеженнями. За оцінкою, внутрішня кампанія Кремля з набору контрактників уже демонструє ознаки перенапруження через високі втрати на полі бою. Президент Володимир Зеленський 27 травня заявив, що Україна отримує внутрішню російську інформацію про підготовку до додаткової мобілізації в РФ — із метою компенсувати втрати та збільшити російське угруповання в Україні на «десятки тисяч» військових.

Це важливо не лише як факт можливої мобілізації. Це свідчення того, що Кремль може бути змушений повертатися до політично токсичного інструменту, якого намагався уникати після негативного ефекту попередніх мобілізаційних хвиль.

путін, судячи з усього, поки що формально залишається в межах контрактної моделі. 25 травня він підписав указ про списання боргу до 10 млн рублів для новобранців і членів їхніх родин, якщо контракт із Міноборони РФ укладений після 1 травня. Це спроба ще раз підвищити привабливість служби через фінансові стимули.

Але сама потреба в таких стимулах показує проблему: добровільний набір стає дедалі складнішим, а війна — дедалі дорожчою для російського суспільства.

Чому нова мобілізація РФ може не дати швидкого результату

Ключова інтрига полягає не тільки в тому, чи наважиться Кремль на новий примусовий призов резервістів. Питання глибше: чи зможе Росія перетворити нові людські ресурси на реальну бойову перевагу?

Оцінка вказує, що вплив потенційної мобілізації на поле бою залишається незрозумілим. Причин кілька.

По-перше, Росії потрібно не лише поповнювати втрати в піхоті. Їй потрібно набирати людей для військ безпілотних систем, для захисту тилових районів від українських ударів, для обслуговування логістики, ППО, ремонтних підрозділів і нових технологічних напрямів війни.

По-друге, російська армія вже має проблеми з підготовкою особового складу. Якщо мобілізація буде швидкою й примусовою, якість нових підрозділів може бути низькою. Це особливо критично в умовах війни, де виживання дедалі більше залежить від взаємодії з дронами, зв’язком, розвідкою, РЕБ і здатністю діяти малими групами.

По-третє, Україна б’є по самій можливості Росії доставляти нові сили до передової. Тобто навіть якщо Кремль формально мобілізує десятки тисяч людей, це ще не означає, що вони швидко й організовано з’являться там, де потрібні російському командуванню.

У попередні фази війни Росія могла компенсувати недоліки управління, тактики та підготовки масою. Тепер ця формула працює гірше: маса має пройти через зону спостереження, ураження й логістичних вузьких місць.

Українська відповідь: не просто бити по ворогу, а блокувати його рух

Найважливіший оперативний акцент звіту — українська кампанія ударів середньої дальності. Вона вже не виглядає як набір окремих успішних атак. Йдеться про системну спробу створити для російських військ глибоку зону небезпеки — від тилових маршрутів до передової.

Українські сили, за оцінкою, почали суттєво посилювати таку кампанію навесні 2026 року. Серед помітних результатів — погіршення здатності РФ використовувати ключові наземні лінії сполучення, зокрема маршрути, що з’єднують Росію з окупованим Кримом, а також окупований південь України з Донеччиною.

Саме в цьому контексті заява Михайла Федорова про «логістичний локдаун» російських військ набуває особливого значення. Йдеться не просто про красиву метафору. Це опис нової воєнної логіки: якщо не завжди можна швидко вибити ворога з укріплених позицій, можна зробити так, щоб йому ставало дедалі важче ці позиції підтримувати.

Україна запускає програму «Логістичний локдаун» для масштабування ударів по логістиці РФ на оперативній глибині та виділяє на програму мільярди гривень.

Міністр оборони України Михайло Федоров заявив, що мета програми — створити для окупантів повний логістичний локдаун.

Одним із ключових елементів цієї стратегії стали рішення щодо масштабування middle strike-дронів.

Middle strike-дрон — це ударний безпілотник середнього радіуса дії, зазвичай із дальністю польоту до 300 км.

Після відключення Starlink для російських військ це стало ще одним чинником технологічної переваги України на полі бою.

У межах першого етапу програми Міноборони спільно з Генштабом виділило додаткові 5 млрд грн безпосередньо для військових на закупівлю сучасних засобів middle strike.

Кошти отримають найефективніші бригади та підрозділи.

«Перші підрозділи вже отримали кошти, і прямі закупівлі вже розпочалися», — повідомив Михайло Федоров.

Паралельно в межах другого етапу програми централізовано запускаються тендери на закупівлю великої партії засобів middle strike.

«Відкриті конкурси — це не лише швидкість і масштабування виробництва. Це також конкуренція між виробниками», — зазначив Михайло Федоров.

За планами, вже влітку результати централізованих закупівель middle strike стануть відчутними на фронті.

Українські Middle strike дрони вже змусили окупантів обмежити рух вантажівок окупованими територіями Херсонської області до Криму.

Логістика — це кровоносна система армії. Якщо вона порушена, навіть добре укріплені підрозділи починають втрачати стійкість. Їм бракує боєприпасів, пального, евакуації, ротацій, запчастин, медичного забезпечення. Вони гірше маневрують, повільніше реагують і стають більш вразливими до подальших ударів.

Читайте також: “Україна запускає «Логістичний локдаун», щоб зірвати російські штурми ще до передової”

Дрони як фактор, що нейтралізує російську чисельну перевагу

Росія продовжує бачити свою головну перевагу у чисельності. Але українська перевага в тактичних дронах на окремих ділянках і удари середньої дальності дедалі більше нейтралізують цей чинник.

Це один із центральних висновків оцінки: українські безпілотники не просто знищують техніку чи окремі групи піхоти. Вони змінюють геометрію поля бою.

Пілот прикордонного підрозділу “Фенікс” встановив рекорд дальності для FPV-дрона, подолавши 103 кілометри та завдавши удару по логістиці російських окупантів.

Український оператор використав звичайний FPV-дрон для ураження ворожої вантажівки військового призначення, яка перебувала в глибокому тилу противника.

Успішне ураження цілі на такій дистанції демонструє розвиток українських безпілотних технологій та розширення можливостей Сил оборони щодо знищення логістики ворога навіть на значній відстані від лінії бойового зіткнення. 

Раніше російські сили могли розраховувати на те, що великі втрати компенсуються постійним підвозом нових груп. Тепер сам процес підвозу стає небезпечним. Переміщення малих груп, техніки, вантажівок, польових складів, пунктів управління й навіть альтернативних ґрунтових маршрутів дедалі частіше потрапляє під українське спостереження та удари.

Саме тому потенційна мобілізація РФ може не стати автоматичним розв’язанням проблеми. Якщо українські сили створили глибоку зону активності дронів від середньої дальності до лінії фронту, то додаткові резерви можуть потрапити в ту саму пастку, що й нинішні підрозділи: їх складно доставити, складно забезпечити й складно використати масовано.

Інфільтраційна тактика РФ: малі групи замість великих проривів

Окремий важливий елемент — російські спроби інфільтрації. На кількох напрямках російські війська продовжують використовувати малі групи, які намагаються просочуватися в населені пункти, закріплюватися, піднімати прапори, створювати інформаційний ефект і потім заявляти про «захоплення».

Ця тактика помітна на Костянтинівському напрямку, в районі Воздвижівки, біля Гуляйполя та на інших ділянках. Але оцінка підкреслює: ефективна українська розвідка дронами та удари по передньому краю знижують результативність таких місій.

Показовий приклад — Костянтинівка. Російські сили намагаються проникати в місто малими групами по одному-три військовослужбовці, але не можуть створити там стійкі позиції. Це означає, що проникнення саме по собі ще не дорівнює контролю над територією.

Схожа логіка простежується і в районі Воздвижівки на Запорізькому напрямку. Російське Міноборони заявило про захоплення населеного пункту, але геолоковані кадри й українські офіційні заяви свідчать, що українські сили утримували позиції та ліквідували шлях російського проникнення. Інакше кажучи, російська інформаційна заявка не збігалася з реальним контролем на місцевості.

Це стає дедалі типовішим для нинішньої фази війни: Москва намагається демонструвати поступ через прапори, заяви та кадри з окремих точок, тоді як реальне утримання позицій залишається набагато складнішим.

Удари по Росії: аеродроми, авіаремонт і НПЗ як частина ширшої кампанії

У ніч із 26 на 27 травня українські сили, ймовірно, завдали ударів по низці об’єктів на території РФ: військових аеродромах, авіаремонтному заводі та нафтопереробному заводу.

Серед згаданих цілей — район авіабази Таганрог у Ростовській області, авіабаза Балтимор у Воронежі та Туапсинський НПЗ у Краснодарському краї. У випадку Таганрога й Воронежа йдеться про об’єкти, пов’язані з російською авіацією, ремонтом, обслуговуванням або використанням літаків для ударів по Україні.

Український безпілотник у ніч на 27 травня вдарив по російському морському нафтовому терміналу в Туапсе.

Про це повідомив оперативний штаб Краснодарського краю, також це підтверджують фото, опубліковані Exilenova+.

Внаслідок ураження на території об’єкта спалахнула пожежа. Щоправда, офіційна влада вже традиційно заявила про «падіння уламків».

«У Туапсинському муніципальному окрузі уламки БпЛА впали біля морського терміналу. Постраждалих немає. Через падіння фрагментів безпілотників сталося займання, яке оперативно ліквідували», – заявили в оперштабі регіону.

За їхніми даними, до гасіння пожежі залучали понад 80 осіб та 25 одиниць техніки, у тому числі від МНС Росії.

Раніше Astra після OSINT-аналізу відео з моментом прильоту повідомляла, що один із вибухів, ймовірно, стався в районі НПЗ у Туапсе.

Водночас зазначимо, що АТ «РН-Туапсинский НПЗ» та ТОВ «РН-Морской терминал Туапсе» складають єдиний виробничий комплекс та належать нафтовій компанії «Роснефть». Це вже щонайменше п’ята атака на нафтовий комплекс у російському Туапсе від початку цієї весни.

Вранці міністерство оборони країни-агресора заявило про нібито збиття 140 українських безпілотників над російськими регіонами, тимчасово окупованим Кримом, Азовським та Чорним морями.

Удари по Туапсе

Минула атака на нафтову інфраструктуру у російському місті Туапсе Краснодарського краю відбулася у ніч на 1 травня. Тоді на території морського терміналу також виникла пожежа.

Попередні удари українських дронів спричинили масштабні пожежі, зокрема на місцевому нафтопереробному заводі, гасіння яких тривало по кілька днів.

Перша атака відбулася 16 квітня, а наступна вже 20 квітня. Ці удари знищили та пошкодили більшу частину резервуарів на нафтопереробному заводі.

Третій удар Сили оборони України здійснили 28 квітня. Він повністю знищив ще чотири великі резервуари для зберігання нафтопродуктів на Туапсинському НПЗ. Зафіксовано також повне вигоряння прилеглої інфраструктури та ще двох менших резервуарів.

Сили оборони України атакували аеродром російської авіації «Балтімор» у місті Воронеж.

Про це повідомляє Astra.

Атака відбулася 27 травня 2026 року після оголошення ракетної небезпеки в області о 05:17.

Після цього в районі аеродрому пролунав вибух і почав здійматися дим. О 05:44 влада скасувала ракетну та дронову небезпеку.

Телеграм-канал AMK Mapping проаналізував доступні матеріали та здійснив геолокацію удару. Існує припущення, що атаку завдали крилатими авіаційними ракетами Storm Shadow.

Це припущення базується на відносно короткому часі повітряної тривоги, а також на заяві губернатора Воронезької області Олександра Гусєва, який повідомив, що рано-вранці чергові сили ППО виявили та знищили в небі над Воронежем дві високошвидкісні цілі.

«Балтімор» — військовий аеродром у Радянському районі Воронежа. На авіабазі базується 47-й бомбардувальний авіаційний полк 105-ї змішаної авіаційної дивізії.

Летовище слугує основним місцем базування російських винищувачів-бомбардувальників Су-34, які регулярно атакують Україну.

Ворог постійно переміщує авіацію через загрозу ударів по аеродрому, проте територія все одно залишається місцем розміщення літаків.

Сили оборони України вранці 27 травня атакували авіаремонтний завод у російському Таганрозі Ростовської області.

Про це повідомляє Astra, фото і відео з місця публікує Exilenova+.

Про вибухи в місті рано вранці у соцмережах повідомили місцеві мешканці.

Російські моніторингові канали заявляли про нічну та ранкову атаку БпЛА і ракет у регіоні.

Згідно з OSINT-аналізом Astra, зображень від очевидців, дим після вибуху піднімається на території 325-го авіаремонтного заводу («325 АРЗ»). Кадри зняті з відстані приблизно 2,8 км від підприємства.

Підприємство займається ремонтом літаків Ан-12, Ан-72, Ан-72П, а також ремонтом агрегатів, блоків, приладів літаків Ан-24, Ан-26, Ту-134, Ту-142, Ту-154, Ил-76, Су-24, Су-25 та гелікоптерів Ми-8, Ми-24.

Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну завод перебуває під санкціями всіх країн Євросоюзу, США та України.

Поруч також розташований 352-й авіазавод. Чи пошкоджені самі підприємства, наразі невідомо.

Губернатор Ростовської області Юрій Слюсарь підтвердив атаку та заявив про нібито збиття ракети.

«Внаслідок падіння уламків ракети сталося загоряння автомобілів на вул. Ціолковського», – написав він у Telegram.

Саме в цьому районі Таганрогу розташовані будівлі вищеназваних російських авіаремонтних підприємств.

У районі 325-го авіаремонтного заводу 22 травня, супутники сервісу NASA FIRMS вже фіксували пожежу. Однак її причини залишилися невідомими. Раніше це підприємство вже атакували у грудні 2024 року.

Такі атаки важливі з кількох причин.

Перша — військова. Ураження аеродромної, ремонтної чи допоміжної інфраструктури ускладнює Росії використання авіації, зокрема для ударів по Україні.

Друга — логістична. Навіть якщо удар не знищує велику кількість літаків, він може порушити графіки обслуговування, ремонту, переміщення, зберігання боєприпасів і роботи персоналу.

Третя — психологічна й політична. Удари по об’єктах у глибині РФ демонструють, що російський тил більше не є безпечним простором, де можна безперешкодно накопичувати ресурси для війни.

Четверта — економічна. У випадку ударів по НПЗ Україна б’є по галузі, яка одночасно забезпечує російську армію пальним, підтримує внутрішній ринок і приносить експортні доходи.

Паливний тиск: чому удари по НПЗ змушують Москву обмежувати експорт

Один із найпоказовіших економічних сюжетів — повідомлення про те, що російський уряд розглядає тимчасове обмеження експорту дизельного та авіаційного палива. Такі дискусії з’явилися після кількох місяців українських ударів по російських НПЗ.

Це означає, що кампанія по нафтовій інфраструктурі створює для Кремля складну дилему.

Росія має одночасно забезпечувати внутрішній ринок, військову логістику, авіацію, транспорт, промисловість і зберігати експортні доходи. Коли нафтопереробка стабільна, ці завдання можна балансувати. Коли НПЗ регулярно потрапляють під удари, баланс порушується.

Раніше РФ уже запровадила тимчасову заборону на експорт бензину з 1 квітня до 31 липня 2026 року. Тепер обговорення може поширитися на авіаційне та дизельне паливо. Це не обов’язково означає негайний дефіцит, але свідчить про те, що російський уряд змушений думати не лише про фронт, а й про стабільність внутрішнього ринку.

За даними, наведеними в оцінці, середній обсяг переробки російських НПЗ у квітні 2026 року впав до найнижчого рівня з грудня 2009 року. Якщо ця тенденція збережеться, удари по НПЗ можуть стати не просто військовою проблемою для Росії, а чинником макроекономічного тиску.

Сумщина й Харківщина: Україна демонструє локальні успіхи

На північній осі українські сили нещодавно просунулися в Сумській області. Геолоковані кадри свідчили про підняття українського прапора у східному Запсіллі на північний схід від Сум, що вказує на звільнення цього населеного пункту.

Це важливо в контексті російських спроб створити так звані буферні зони вздовж кордону. Кремль намагається тримати Україну в напрузі на північних напрямках, розтягувати українські резерви й створювати загрозу для прикордонних областей. Українські локальні просування показують, що такі російські плани не розвиваються односторонньо.

На Харківському напрямку українські війська також мали просування на півночі області. Зокрема, згадуються дії українських сил у західній Шестерівці. Окремо український 7-й корпус швидкого реагування ДШВ спростував заяву Міноборони РФ про нібито захоплення Гранова, повідомивши, що населений пункт залишається під контролем України.

Це вкотре демонструє різницю між російськими інформаційними заявами та підтвердженим контролем на місцевості. Для РФ заяви про «захоплення» населених пунктів мають пропагандистське значення, але в умовах геолокації, дронів і швидкої верифікації такі повідомлення дедалі частіше спростовуються.

Оскіл і Борова: українські дії ускладнюють російські плани

На напрямку річки Оскіл Росія продовжує прагнути форсування та просування на захід — у бік східної Харківщини й півночі Донеччини. Але оцінка показує, що ситуація для російських сил там також не є простою.

У Куп’янську, за оцінкою, залишається лише дуже обмежена кількість російських розвідників. Це вказує не на масштабне закріплення, а радше на спроби розвідки чи точкової присутності.

Водночас українські війська просунулися в напрямку Борової. Російські обстріли українських позицій на північ від Шиївки свідчать про зміни лінії зіткнення на користь України. Також згадуються бої в районі Нового, що може вказувати на українське наближення до цього населеного пункту.

Окремо важливо, що українські сили продовжують бити по російських військових об’єктах в окупованій Луганській області на відстанях приблизно 40–80 км від лінії фронту. Це ще один приклад того, як зона ризику для російської логістики розширюється вглиб окупованої території.

Донеччина: Костянтинівка, Добропілля, Покровськ

Донецький напрямок залишається головним полем російських зусиль. Мета РФ незмінна: захопити всю Донецьку область і створити умови для подальшого просування.

На Слов’янському напрямку 27 травня російські війська продовжували наступальні операції, але підтвердженого просування не мали.

У тактичному районі Костянтинівка-Дружківка ситуація також складна, але росіяни не досягли підтвердженого поступу. Важливий момент — нездатність російських військ встановити постійні позиції у міській забудові Костянтинівки, попри спроби проникнення.

Це місто має велике оперативне значення. Костянтинівка є частиною ширшої оборонної системи Донеччини, і спроби РФ проникати туди малими групами свідчать про прагнення розхитати українську оборону не фронтальним штурмом, а поступовим просочуванням.

На Покровському напрямку російські війська мали нещодавнє просування в районі Родинського. Це один із небагатьох сегментів оцінки, де зафіксований локальний російський поступ. Водночас українські джерела повідомляють про сповільнення активності російської піхоти та кількості атак поблизу Мирнограда. Російські малі групи продовжують місії проникнення, але їхня виживаність залишається низькою.

Тобто навіть там, де РФ має локальні успіхи, вони не виглядають як швидкий оперативний прорив. Радше йдеться про виснажливе просування під великими втратами.

Південь: М-14, Воздвижівка і боротьба за маршрути

На півдні особливо важливою є траса М-14 Ростов—Крим, яку російська окупаційна адміністрація позначає як Р-280. Це один із ключових маршрутів російської логістики на окупованому півдні.

Українська бригада військ безпілотних систем повідомила про масштабну ударну кампанію по російській логістиці вздовж цієї траси. За повідомленням, росіяни намагаються використовувати альтернативні польові й ґрунтові дороги, але українські сили атакують і ці маршрути.

Це дуже важлива деталь. Коли армія втрачає безпечну магістраль, вона переходить на обхідні шляхи. Але обхідні шляхи зазвичай гірші: вони повільніші, менш придатні для важкої техніки, вразливіші до погоди й легше перетворюються на вузькі місця. Якщо дрони дістають і туди, логістична система починає деградувати.

Ситуація у Воздвижівці також показує нинішній характер війни на півдні. Російські сили спробували використати інфільтрацію та інформаційний ефект, заявивши про захоплення населеного пункту. Але геолоковані матеріали й українські заяви показали, що українські війська утримують позиції, а російська спроба була зірвана.

Інформація про окупацію російськими військами Воздвижівки, яка поблизу Гуляйполя на Запоріжжі, не відповідає дійсності.

Про це повідомили аналітики DeepState.

Що відомо

Як зазначається, окупанти 2-3 тижні тому просочилися в село і підняли свої прапори, але були ліквідовані чи взаті в полон Силами оборони.

“Ті, кого не змогли вчасно виявити та вбити, зуміли підняти декілька прапорів. Відразу було проведено швидку зачистку. Виродків взято в полон або ліквідовано. Прапори кацапії знищено”, – йдеться в повідомленні. 

Крим і Чорноморський флот: удари по символах і системах управління

Окремий блок — удари по окупованому Криму. Українські сили завдали удару по штабу Морської авіації Чорноморського флоту РФ в окупованому Севастополі. Повідомлялося про пожежу в районі вулиці Гоголя, а окупаційна влада визнала удари по місту.

В окупованому Криму після українського удару згорів штаб авіації Чорноморського флоту в Севастополі.

Аналітики групи “Крымский ветер” оприлюднили фотографію згорілої будівлі.

Штаб атакували, ймовірно, крилатими ракетами Storm Shadow, 27 травня близько 05:00.

Тоді ж з’явилися повідомлення про роботу російських систем протиповітряної оборони.

“Кілька годин тому у дворі самого штабу до «Уралу» складали великі чорні мішки. Або речі й документи, або тих, хто перебував у будівлі на момент влучання”, — повідомили у групі “Крымский ветер”.

Удар припав по тимчасовому штабу після атаки на основну будівлю штабу Чорноморського флоту РФ у Севастополі, яка сталася 22 вересня 2023 року.

Тоді українська авіація також застосувала ракети Storm Shadow з бойовою частиною масою 450 кілограмів.

Крим для Росії — не лише тилова база. Це військовий вузол, символ окупаційного контролю, майданчик для авіації, ППО, флоту, логістики й ударів по Україні. Тому атаки по кримських об’єктах мають подвійне значення: вони знижують військовий потенціал РФ і підривають образ Криму як «недоторканної фортеці».

Також у матеріалі згадується підтверджений український удар по авіабазі Бельбек у ніч із 16 на 17 травня. СБУ тоді повідомляла про ураження низки цілей, зокрема елементів ППО, систем управління БПЛА, ангарів і диспетчерської інфраструктури.

Це вкладається в ширшу логіку: Україна б’є не лише по носіях зброї, а й по системах, які дозволяють Росії бачити, керувати, захищати й запускати.

Російська повітряна кампанія: 163 дрони за ніч

Росія, попри власні втрати й проблеми, продовжує масовані атаки по Україні. У ніч із 26 на 27 травня російські війська запустили 163 ударні та імітаційні безпілотники типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і «Пародія».

Українські сили збили 150 дронів. Вісім безпілотників влучили у сім локацій, уламки впали ще в чотирьох місцях. Під ударами опинилися цивільна, енергетична й транспортна інфраструктура в Чернігівській, Дніпропетровській, Одеській та Запорізькій областях. «Укренерго» повідомляло про відключення електроенергії в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Сумській і Харківській областях.

Цей блок нагадує: навіть якщо Росія стикається з дедалі більшим тиском на фронті й у тилу, вона зберігає здатність завдавати масованих ударів по українській інфраструктурі. Для України це означає необхідність одночасно вести дві кампанії: наступально-ударну проти російської воєнної системи та оборонну — проти повітряного терору.

Що змінюється у війні

Головна зміна полягає в тому, що війна дедалі більше перетворюється на боротьбу систем, а не лише ліній фронту.

Росія може мати більше людей. Але люди потребують логістики.

Росія може мобілізувати резервістів. Але резервістів треба навчити, озброїти, доставити й забезпечити.

Росія може заявляти про захоплення населених пунктів. Але реальний контроль потребує стійких позицій, ротацій, постачання й можливості витримувати українські удари.

Росія може перекидати маршрути з магістралей на польові дороги. Але якщо українські дрони бачать і ці маршрути, логістичний простір стискається.

Росія може бити по українській енергетиці. Але Україна відповідає ударами по російській нафтовій, авіаційній і військовій інфраструктурі, змушуючи Кремль платити дедалі вищу ціну.

Саме тому «логістичний локдаун» — це не лише окрема операційна концепція. Це, можливо, один із ключових напрямів війни 2026 року: зробити так, щоб російська чисельність перестала перетворюватися на оперативну перевагу.

Оцінка російської наступальної кампанії за 27 травня показує війну на зламі чергової фази. Росія все ще атакує, зберігає тиск на Донеччині, проводить інфільтраційні місії, запускає сотні дронів по Україні й намагається підтримувати чисельну перевагу. Але під цією зовнішньою активністю дедалі чіткіше проступають структурні проблеми: виснаження контрактного набору, дискусії про нову мобілізацію, труднощі підготовки, вразливість логістики, удари по НПЗ, аеродромах і кримських військових об’єктах.

Україна, зі свого боку, намагається змістити центр ваги війни. Не лише відбивати атаки, а й позбавляти Росію здатності ці атаки підтримувати. Не лише знищувати окремі штурмові групи, а й бити по маршрутах, які їх підвозять. Не лише реагувати на російську авіацію, а й атакувати аеродроми, ремонтні потужності та паливну базу.

У цій логіці навіть потенційна російська мобілізація не гарантує Кремлю перелому. Якщо Україна зможе й далі розширювати зону дронового контролю, бити по логістиці та змушувати РФ витрачати ресурси на захист тилу, то російська чисельна перевага дедалі більше перетворюватиметься з інструмента наступу на проблему забезпечення.

І саме це може бути головним змістом нинішнього моменту: війна стає не тільки битвою за населені пункти, а битвою за здатність армії існувати, рухатися й воювати під постійним українським ударним тиском.

За матеріалами understandingwar.org