Україна дедалі системніше б’є не лише по окремих складах чи колонах, а по самій архітектурі російського постачання. Наслідки вже видно в Криму, на трасах Донбасу, у паніці російських мілблогерів і в тому, що Москва змушена витрачати дедалі більше ресурсів на захист власного тилу.
Війна на виснаження рідко вирішується одним проривом. Частіше її переламують тисячі ударів по тому, що не завжди видно на карті фронту: дорогах, мостах, паливних базах, логістичних вузлах, маршрутах підвозу боєприпасів, залізничних перевалках, складах і тилових командних точках. Саме там сьогодні формується одна з головних інтриг російсько-української війни.
Оцінка російської наступальної кампанії за 7 червня 2026 року показує: Україна нарощує удари середньої та дальньої дальності по російських наземних лініях зв’язку на окупованому півдні та сході. Йдеться не про разові атаки, а про послідовну кампанію, яка дедалі сильніше б’є по здатності Росії забезпечувати фронт, окуповані території та Крим. Українські удари по трасах М-04, М-14, Н-20, по паливній інфраструктурі Криму та тилових вузлах на Донбасі створюють ефект, який можна назвати логістичним стисканням російської армії.
Це не означає миттєвого обвалу російського фронту. Але означає інше: Росія дедалі частіше змушена перекидати вантажі обхідними дорогами, маскувати техніку під цивільну, запроваджувати обмеження на пальне в Криму, пояснювати дефіцит товарів «сезонними» причинами та реагувати на українські удари вже не лише військово, а й адміністративно.
Головна зміна: Україна б’є не по симптомах, а по системі
Ключовий висновок з оцінки 7 червня полягає в тому, що українські удари середньої дальності по російських наземних лініях зв’язку на окупованому півдні та сході продовжують порушувати російську логістику, а ці наслідки, ймовірно, посилюватимуться найближчим часом.
Це важлива формула. Вона означає, що Україна дедалі більше діє не лише в логіці «знищити окрему ціль», а в логіці «зламати маршрут». Різниця принципова.
Знищення одного складу боєприпасів — болісне, але Росія може спробувати компенсувати втрату іншим складом. Удар по одній колоні — тактичний успіх, але колони можуть піти іншою дорогою. А от систематичний вогневий контроль над ключовими трасами, вузлами, мостами та перевалочними пунктами змушує противника перебудовувати всю модель постачання.
У цьому контексті особливого значення набуває автомагістраль М-04. За оцінкою українського оператора безпілотника, вона є важливішою для російських військ, ніж траса М-14 Ростовська область — Крим. М-04 пов’язує Росію з Ростовом-на-Дону, чорноморськими портами, Кавказом, окупованим Кримом, півднем України, Луганською та Донецькою областями.
Тобто йдеться не просто про дорогу. Йдеться про артерію, через яку Росія зшиває свої тилові райони з окупованими територіями. Коли Україна починає системно бити по такій артерії, наслідки виникають не в одному місці, а каскадом: фронт отримує менше боєприпасів, тилові бази втрачають стабільність, паливне забезпечення ускладнюється, окупаційні адміністрації переходять до режиму ручного контролю, а цивільне населення на окупованих територіях починає відчувати дефіцит.
М-04, М-14 і Н-20: чому дороги стали полем битви
У класичному сприйнятті фронт — це лінія окопів, посадок, руїн міст і сіл. Але сучасна війна дронів та високоточних ударів розширила поняття фронту. Тепер фронтом стає дорога, по якій їде бензовоз. Фронтом стає міст, через який перекидають боєприпаси. Фронтом стає траса, яку ще вчора російські сили вважали відносно безпечною.
Саме це відбувається з М-04, М-14 та Н-20. Українські сили, за наданою оцінкою, завдають ударів по ділянках Н-20, яка з’єднує М-04 з М-14 через Донецьк. У результаті українські удари можуть створювати глибші каскадні наслідки в оперативному тилу Росії.
Російська реакція вже помітна. Окупаційна адміністрація Луганщини заборонила рух комерційного пасажирського транспорту на ділянці М-04, що проходить через регіон. А російські війська, за повідомленням радника мера Маріуполя Петра Андрющенка, змінили логістичний маршрут Маріуполь — Бердянськ і почали використовувати місцеві дороги біля узбережжя замість траси М-14.
Це показовий момент. Коли армія змушена переходити з магістралей на місцеві дороги, вона втрачає швидкість, передбачуваність і пропускну здатність. Менші дороги гірше пристосовані для важкої військової техніки. На них важче організувати масове переміщення вантажів. Там легше створити затори, складніше маневрувати, важче ремонтувати пошкодження і небезпечніше рухатися великими колонами.
Ще одна деталь — маскування російської техніки під цивільну. За повідомленням Андрющенка, російські сили змінюють колір тентів вантажівок і перефарбовують машини у білий колір. Це свідчить не лише про бажання приховати військові переміщення. Це також ознака того, що російські маршрути постачання стали менш захищеними й більш вразливими для українських дронів.
Російські окупанти намагаються знайти нові способи захисту військової техніки від українських дронів із системами машинного зору. Одним із таких експериментів став незвичний камуфляж у вигляді чорних і білих смуг, що нагадують забарвлення зебри.
Російські війська почали маскувати залізничні цистерни з пальним під «зебру» та встановлювати вздовж сухопутного коридору через Маріуполь і Мелітополь макети вантажівок. До таких заходів окупанти вдалися після серії успішних ударів українських безпілотників по логістиці РФ. Водночас у Мелітополі, Бердянську та Криму загострюється дефіцит пального.
У мережі з’явилися кадри, які ідеально ілюструють рівень паніки в російських тилах. Величезні бочки з паливом, які прямують із Краснодарського краю через Керченський міст до Криму, тепер незграбно заляпані білою фарбою.
Це особливий вид дуже специфічного камуфляжу, який був винайдений під час Першої світової війни та використовувався на кораблях. Він складався з великих яскравих несиметричних фігур, задачею яких було “зламати” звичні контури об’єкта. Цей ефект чудово демонструє світлина 1918 року із однотипними легкими крейсерами класу Town.
Але якщо звичайний камуфляж має головну мету сховати, то сліпучий камуфляж має унеможливити точне визначення курсу, швидкості та дальності до цілі, що здійснювалось за допомогою оптичних далекомірів. При цьому він був не чорно-білим, а кольоровим. У ньому також використовувались хибне висвітлення того, що має бути у тіні та затемнення світлих площин.
Тобто робилось все, аби ускладнити візуальне сприйняття та принцип роботи далекоміра. Наприклад, для вимірювання дальності необхідно було звести стереозображення у єдине, чи виміряти висоту корабля від води до кінця щогли, а потім точно визначити його клас.
Без цього та інших параметрів, курсу та швидкості неможливо було обчислити ані рішення для стрільби артилерійських гармат, ані для торпедних апаратів. Тобто сліпучий камуфляж був направлений саме на “збиття прицілу” у ворожих кораблях та підводних човнах і міг працювати лише на великих об’єктах на значній відстані.
Водночас на літаках, попри експерименти, він не прижився. А з поширенням радарів на кораблях, що відбулось вже під час Другої світової війни, зник і на морі.
Водночас алгоритми так званого машинного зору не вимірюють дальність до цілі, як це робили на оптичних далекомірах, та й взагалі мають мало спільного з принципом роботи людського мозку. А ця конкретна спроба рашистів зобразити сліпучий камуфляж свідчить про нерозуміння його принципів і призначення.
Тому поява “у прицілі” оператора українського дрона такого КамАЗа-зебри зможе викликати скоріш психологічний ефект. Хоча він може його навіть не помітити, якщо буде використовувати тепловізійну камеру.
Жителі Мелітополя повідомляють РІА Південь, окупанти почали перефарбовувати свої військові вантажівки:
КАМАЗи і УРАЛи фарбують в синій колір. А у жовтих шкільних автобусах з написом “Діти” по місту перевозять російських військових”.
Деякі ТГ-канали також повідомляють, що ворог вздовж трас почав встановлювати макети фур на колесах. Такий собі відволікаючий маневр для безпілотників Сил оборони.
Раніше РІА Південь повідомляв про те, що в Мелітопольскому районі на блок-постах між селами російські військові встановлювали манекени:
На кожному блокпості близько 6 солдатів. У перевірці автомобіля бере участь один-два. Решта просто сидять. Мабуть, на випадок затримання.
На блокпостах облаштовані кулеметні позиції і маленькі бліндажі. Так само є убогі макети солдатів. Ці манекени ставлять за типом картонних даішників перед блокпостом.
Для кого і навіщо це треба – загадка століття. З умовного дрона підставу буде видно ще з висоти пташиного польоту”, – зазначає в інтерв’ю РІА Південь перевізник.
Крим як індикатор: дефіцит пального і товарів
Окупований Крим у цій картині є особливо важливим індикатором. Якщо логістичний тиск на російські комунікації справді посилюється, першим це має відчути саме півострів: він залежить від складної системи підвозу через окуповані території, Керченський напрямок, залізничні та автомобільні маршрути, паливні бази й морські термінали.
Оцінка за 7 червня прямо фіксує: дефіцит бензину в окупованому Криму посилюється через українські удари дальньої та середньої дальності. В Севастополі запровадили продаж бензину через попередньо придбані QR-коди, доступні через російський державний месенджер Max. Кількість QR-кодів мала відповідати обсягу бензину, доступного для продажу. Усі коди на 7 червня були розпродані за дві години.
Потім обмеження стали ще жорсткішими: продаж бензину скоротили до 20 літрів на транспортний засіб на тиждень — замість раніше дозволених 20 літрів на день.
Це вже не просто побутова незручність. Паливо — кров будь-якої військової та окупаційної системи. Воно потрібне для військових вантажівок, генераторів, будівельної техніки, евакуації, поліції, спецслужб, адміністрацій, доставки продуктів і цивільного транспорту. Коли пальне починають продавати за QR-кодами, це означає, що окупаційна влада переходить від ринкового розподілу до режиму дефіцитного адміністрування.
7 червня голова окупаційної влади Херсонської області Володимир Сальдо заявив, що окупаційна влада перекрила рух через контрольно-пропускний пункт Джанкой після того, як, як повідомляється, удар українського безпілотника пошкодив міст Чонгар, який з’єднує окуповану Херсонську область з окупованим Кримом.
«Унаслідок нічної атаки БпЛА пошкоджено мостове полотно в районі населеного пункту Чонгар. З міркувань безпеки рух через автомобільний пункт пропуску «Джанкой» тимчасово перекрито. Проїзд автотранспорту здійснюється через автомобільні пункти пропуску «Армянськ» і «Перекоп», — заявив він.
Сили оборони уразили мостове полотно автомобільного мосту через озеро Сиваш у районі Чонгару. Окупанти заборонили рух транспорту мостом. За попередніми оцінками, ремонт може тривати до місяця.
Чонгарський міст було уражено за допомогою вітчизняних дронів-камікадзе FP-2 та «Бегемот», які застосували підрозділи центру мультидоменних операцій «Фаланга» 1-го окремого штурмового полку та 475-го окремого штурмового полку CODE 9.2.
Про це повідомила пресслужба 1-го ОШП.
Наразі достовірно невідомо, чим саме завдали ураження та який ступінь пошкоджень мосту. За повідомленням російських «воєнкорів», міст нібито отримав серйозні пошкодження, а терміни відновлення можуть становити до місяця.
Через цей міст проходить збудована окупантами траса Р-280, що веде з Ростова-на-Дону до Криму повз окуповані на Донеччині міста, зокрема Маріуполь, та є одним з основних логістичних маршрутів до Криму.
Особливу увагу привертає те, що це стало першим відомим бойовим застосуванням дрона-камікадзе «Бегемот», який був уперше представлений наприкінці травня.
«Бегемот» належить до класу middle strike-дронів і призначений для ураження цілей на ближніх та середніх дистанціях. Його радіус дії становить до 300 км.
Безпілотник має розмах крил 2,28 метра, довжину 2,2 метра та висоту 0,5 метра.
У носовій частині апарата розміщено осколково-фугасну бойову частину масою 40 кг, а за нею — термобаричну бойову частину вагою 35 кг.
Дрон підтримує повністю автономний, напівавтоматичний та FPV-режими керування. Однією з його ключових особливостей є можливість польоту на надмалих висотах, що суттєво ускладнює виявлення та перехоплення засобами протиповітряної оборони.
Скільки саме безпілотників було використано для ураження мосту, наразі не розголошується.
В останні тижні Сили оборони України почали активно завдавати ударів дронами по логістичних вантажівках і бензовозах на шляхах, що ведуть із Росії до окупованого Криму.
Інтенсивність атак уже змусила окупантів обмежити рух вантажівок окупованими територіями Херсонської області до Криму.
Окрім того, активно уражаються порти, вантажні судна, нафтобази та залізнична інфраструктура на тимчасово окупованих територіях, що разом із постійними атаками на НПЗ уже призвело до значного дефіциту палива.
З ураженням мосту логістичний маршрут до Криму ще більше розтягується, що, ймовірно, призведе не тільки до збільшення витрат на перевезення пального, а й до збільшення часу перебування російських вантажівок у зоні ураження українських БпЛА.
Але на цьому проблема не зупиняється. За даними оцінки, окупований Крим починає відчувати дефіцит не лише бензину, а й основних товарів. Місцеві жителі скаржилися на перебої з постачанням магазинів та обмеження на продаж гречки, цукру, рису й борошна.
Окупаційна влада, за повідомленнями російських опозиційних джерел, намагалася пояснювати нестачу продуктів «природними затишшями» у циклах збору врожаю. Але така аргументація виглядає радше спробою приховати логістичну проблему, ніж реальним поясненням. Якщо одночасно виникають дефіцит пального, труднощі з постачанням товарів і удари по транспортних артеріях, це вказує на системний тиск на окупаційну інфраструктуру.
Паливна інфраструктура Криму: удари по вузлах, а не по периферії
У ніч з 6 на 7 червня українські сили продовжили атаки середньої дальності на російську енергетичну інфраструктуру в окупованому Криму. Сили спеціальних операцій України повідомили про удари по Семиколодезянській нафтобазі та нафтовому терміналу в Еди-Кую на сході Криму. Ці об’єкти використовувалися для зберігання і транспортування мазуту, дизельного палива та бітуму.
Дрони middle-strike влучили у нафтобазу «Семиколодезянська» та нафтовий термінал в окупованому Криму.
У Силах спеціальних операцій розповіли, що операції були проведені в ніч проти 7 червня.
Нафтобаза «Семиколодезянська» у селищі Єди-Кую розташована приблизно за 200 кілометрів від лінії бойового зіткнення.
Окупаційні війська використовують її як перевалочний пункт для зберігання та транспортування мазуту, дизельного пального, бітуму тощо.
На цій нафтобазі розташовані дев’ять резервуарів ємністю від 700 до 3000 кубічних метрів.
Там завантажують цистерни та перевозять їх Кримом та іншими окупованими територіями України для потреб військ противника.
Також повідомлялося про удари по морському нафтовому терміналу в окупованій Феодосії, який забезпечує перевалку нафтопродуктів із залізничних вагонів на морські судна. Дані NASA FIRMS зафіксували теплові аномалії поблизу окупованого Еди-Кую.
Українські безпілотники у Феодосії, за 250 км від фронту, уразили морський нафтовий термінал.
На об’єкті розташовані сім резервуарів для палива ємністю 10 та 20 тисяч кубічних метрів.
Термінал є багатофункціональним комплексом з перевалки нафти і нафтопродуктів із залізничних вагонів-цистерн на морські судна.
Окупанти використовують цей об’єкт для забезпечення окупованого Криму паливом у разі надзвичайних ситуацій на півострові.
Це важливо з двох причин.
По-перше, Україна б’є по об’єктах, які є частиною паливного ланцюга, а не лише по кінцевих споживачах. Нафтобаза, термінал, перевалка з вагонів на судна — це вузли, без яких система постачання втрачає гнучкість.
По-друге, Крим у російській воєнній логіці виконує роль не лише окупованої території, а й військового плацдарму. Через нього забезпечують частину південного напрямку, там розміщують військові об’єкти, звідти запускають дрони й ракети, там працює інфраструктура Чорноморського флоту та окупаційної адміністрації. Тому удари по паливній системі Криму мають подвійний ефект: вони ускладнюють і військове забезпечення, і повсякденне функціонування окупаційного режиму.
Паніка мілблогерів: коли тил перестає бути тилом
Один із найцікавіших індикаторів ефективності української кампанії — реакція російського ультранаціоналістичного інформаційного середовища. Російські мілблогери дедалі частіше скаржаться на українські удари середньої та дальньої дальності, визнаючи, що вони вражають критичну та оборонно-промислову інфраструктуру, погіршують стан російських радарів і систем ППО, а також впливають на військову логістику та паливне забезпечення.
Ці скарги важливі не тому, що мілблогери є незалежними аналітиками. Навпаки: саме їхня близькість до російського воєнного середовища робить реакцію показовою. Якщо навіть лояльні до війни російські коментатори публічно говорять про нездатність бюрократії реагувати на українські удари, про недооцінку українських можливостей і про паніку через дефіцит бензину в Криму, це означає, що проблема стала достатньо масштабною, щоб її неможливо було просто замовчати.
Особливо симптоматично, що частина мілблогерів критикує Міноборони Росії та начальника Генштабу Валерія Герасимова за відсутність ударів у відповідь по українській логістиці, зокрема по мостах через Дніпро. Це показує, що українська кампанія створює не лише військовий, а й політико-інформаційний тиск на російське командування.
Для Кремля це небезпечно. Російська воєнна пропаганда роками трималася на тезі про «невичерпні ресурси» та «стратегічну глибину». Але якщо українські дрони і ракети поступово дістають до цієї глибини, образ невразливого тилу руйнується.
Росія змушена захищати тил — і це конкурує з фронтом
Ще один наслідок українських дальніх ударів — Росія змушена нарощувати захист власного тилу. За оцінкою, українські дальні удари безпілотниками, ймовірно, змушують Росію активізувати набір персоналу для мобільних груп ППО. Це може конкурувати з набором особового складу для фронту.
Зокрема, російський мілблогер поширив оголошення про набір до підрозділу БАРС-Москва на річні контракти в Москві, Московській, Калузькій областях та інших регіонах. У рекламі йшлося про зарплату 220 тисяч рублів на місяць і додаткові бонуси за успішні перехоплення. Важливо, що оголошення наголошувало: служба відбувається в глибокому тилу Росії, далеко від небезпечної лінії фронту.
Це створює для Росії кадрову дилему. Добровольцю набагато привабливіше служити в тиловій ППО під Москвою чи в Калузькій області, ніж воювати в штурмовому підрозділі під Покровськом, Костянтинівкою чи Куп’янськом. Якщо тилова оборона починає забирати людей, гроші, транспорт, техніку та організаційні ресурси, це зменшує можливості Росії підтримувати наступальні операції на фронті.
Інакше кажучи, Україна не лише знищує російські цілі. Вона змушує Росію розпорошувати ресурси.
Чорнобиль і Чорне море: ризикова ескалація російських ударів
Паралельно з українською кампанією по російській логістиці Росія продовжує масштабні удари по Україні. Одним із найтривожніших епізодів 7 червня став удар російського безпілотника по сховищу ядерних відходів поблизу Чорнобильської АЕС у Київській області.
«Енергоатом» повідомив, що удар стався о 02:10 за місцевим часом по Централізованому сховищу відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні відчуження, спричинив пожежу та знищив частину будівлі. На момент удару на об’єкті не зберігалося відпрацьоване ядерне паливо. Об’єкт розташований приблизно за 15 кілометрів від Чорнобильської АЕС.
Служба безпеки України кваліфікувала удар по сховищу відпрацьованих ядерних відходів у Чорнобильській зоні відчуження як воєнний злочин.
Про це повідомила пресслужба СБУ.
За цим фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Як встановила слідчо-оперативна група СБУ, російські війська завдали удару безпілотником типу «Герань-2» о 02:05 7 червня. На місці ураження вже виявлено окремі елементи дрона, які використовуватимуться в межах розслідування.
Унаслідок вибуху пошкоджень зазнали будівля прийому та перевантаження відпрацьованого ядерного палива, а також адміністративний корпус МАГАТЕ.
Водночас встановлено, що удар не вплинув на виробничі процеси сховища.
Радіаційний фон залишається в межах норми. Загиблих і постраждалих немає.
Наразі слідчі Служби безпеки України під процесуальним керівництвом Київської обласної прокуратури здійснюють комплекс заходів для встановлення та притягнення до відповідальності осіб, причетних до цієї атаки.
Осередок займання площею близько 40 квадратних метрів було оперативно локалізовано та повністю ліквідовано. За інформацією Генерального штабу, пожежу загасили протягом години силами пожежно-рятувального загону та мобільної оперативної групи.
Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива
Україна офіційно ввела в експлуатацію Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива попри загрози воєнного часу у січні 2024 року.
Для зберігання відпрацьованого палива використовується технологія поверхневого «сухого» зберігання із застосуванням двобар’єрної системи ізоляції від навколишнього середовища, що забезпечується обладнанням спеціально спроєктованих інженерних систем контейнерного типу.
Централізоване сховище обслуговує три українські атомні станції — Рівненську, Хмельницьку та Південноукраїнську. Звідти залізницею у спеціальних потягах доправляють відпрацьоване паливо, а в Чорнобилі його перевантажують із транспортних контейнерів у контейнери для зберігання та заливають бетоном.
Ще до офіційного запуску, протягом 2023 року, на майданчику сховища розмістили 13 контейнерів з відпрацьованим паливом.
Запуск сховища дозволив Україні позбутися залежності від Росії, адже українські АЕС, як і інші АЕС колишнього СРСР, створювалися виходячи з концепції тимчасового зберігання й подальшої переробки ядерних відходів у РФ.
Цей удар вписується в ширший шаблон російської безрозсудної поведінки біля ядерної інфраструктури. У наданій оцінці згадано, що російські удари раніше пошкоджували захисну конструкцію реактора №4 Чорнобильської АЕС у лютому 2025 року та підстанції, що обслуговують АЕС, у січні 2026 року.
В ніч із 13 на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив в об’єкт «Укриття» 4-го енергоблоку Чорнобильської атомної станції.
У результаті проведеної після атаки оцінки місія МАГАТЕ дійшла висновку, що, хоча несучі конструкції та системи моніторингу не зазнали постійних пошкоджень, унаслідок пожежі, що поширилася внутрішньою оболонкою, саркофаг «втратив свої основні функції безпеки», включно зі здатністю до ізоляції.
За попередніми оцінками, вартість відновлення та посилення безпеки конфайнменту становить близько 500 млн євро.
Ще один важливий епізод — удари по двох цивільних пошуково-рятувальних суднах України в Чорному морі 6 червня. За словами міністра Олексія Кулеби, судна виконували гуманітарну місію, мали спеціальний захист відповідно до міжнародного гуманітарного права, а ВМС України займалися їх евакуацією.
Росія завдала ударів по двох катерах Морської пошуково-рятувальної служби, які виконували гуманітарну місію в межах українського морського коридору в Чорному морі.
Про це повідомив віцепрем’єр-міністр з відновлення України — міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба.
За інформацією міністра, внаслідок атаки є постраждалі. Триває евакуація катерами Військово-Морських Сил ЗСУ.
Малі берегові пошуково-рятувальні судна мають спеціальний захист відповідно до міжнародного гуманітарного права. Зокрема, стаття 27 Другої Женевської конвенції 1949 року прямо передбачає захист суден, що використовуються державою або офіційно визнаними рятувальними організаціями виключно для проведення пошуково-рятувальних операцій та надання допомоги людям на морі.
«Ця атака є черговим доказом свідомого нехтування РФ нормами міжнародного права та створення прямої загрози безпечному функціонуванню гуманітарних морських коридорів у Чорному морі», — підкреслив міністр.
Пов’язаний з Кремлем мілблогер стверджував, що для ударів могли використовуватися дистанційно керовані дрони типу «Герань» — варіант «Шахеда». Такі дрони дають оператору змогу коригувати траєкторію в режимі реального часу й бити по рухомих цілях.
Це свідчить про небезпечну еволюцію російської ударної кампанії: «Шахеди» і споріднені системи дедалі більше використовуються не лише як засіб масованого терору проти стаціонарної інфраструктури, а й як інструмент точнішого ураження динамічних цілей.
Масовані дронові атаки: Росія тримає Україну під постійним тиском
У ніч з 6 на 7 червня Росія запустила по Україні 236 ударних безпілотників типів «Шахед», «Гербера», «Італмас» і дронів-приманок «Пародія» з кількох напрямків: Брянськ, Курськ, Орел, Міллерово, Приморсько-Ахтарськ, окупована Донеччина та мис Чауда в Криму. Українські сили збили 215 дронів; 17 безпілотників вразили 13 об’єктів, а уламки впали у дев’яти місцях.
Ці цифри показують дві речі одночасно.
З одного боку, українська ППО залишається ефективною: більшість дронів було збито. З іншого — навіть невелика частина проривів при масованих атаках може завдати шкоди енергетичній, транспортній та аграрній інфраструктурі.
Українські чиновники повідомили про удари по енергетичній і сільськогосподарській інфраструктурі Чернігівської області, а також про ураження рухомого складу «Укрзалізниці» в Запоріжжі, де постраждав електровоз.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за тиждень з 31 травня по 6 червня Росія випустила по Україні 88 ракет, понад 3250 ударних дронів і близько 1800 планерних бомб.
Це масштаби війни, в якій повітряний терор став щоденним інструментом тиску. Росія намагається одночасно виснажувати українську ППО, бити по енергетиці, залізниці, агросектору, містах і прифронтовій інфраструктурі. Українська відповідь — не лише оборона, а й перенесення тиску на російські тила.
Фронт: Росія атакує, але просування обмежене
На фронті картина залишається складною, але не демонструє швидкого російського прориву. На північному напрямку російські війська 7 червня продовжували наступальні операції на північний захід і північ від Сум, але не просунулися.
На півночі Харківської області російські війська також проводили наступальні операції 6 і 7 червня, але не досягли підтвердженого прогресу. Водночас російський мілблогер стверджував, що російські війська увійшли на північ від Козачої Лопані.
Окремо зафіксовано використання росіянами безпілотного наземного транспортного засобу «Кур’єр», оснащеного північнокорейською 107-мм реактивною системою залпового вогню типу 75, поблизу Вовчанська. Це показує, що Росія не лише отримує боєприпаси чи ракети від КНДР, а й інтегрує північнокорейські системи у власні безпілотні наземні платформи.
Пілоти бригади «Хижак» при Департаменті патрульної поліції вполювали російський НРК з північокорейським озброєнням.
Відео бойової роботи було оприлюднене 7 червня на каналі бригади.
Наші аеророзвідники знайшли та уразили НРК «Кур’єр» із північнокорейською пусковою установкою 107-мм РСЗВ «Type 75».
Окупанти ховали це диво у кущах і там же воно і згоріло.
Також «хижаки», разом із суміжними підрозділами, уразили далекобійну гармату «Гіацинт-Б».
Окрема увага приділялася квадроциклам та мотоциклам росіян і їх пілотам БПЛА.
На Куп’янському напрямку російські війська продовжували наступальні операції, але не просунулися. Водночас росіяни дедалі активніше використовують тунелі та газопроводи для приховування позицій, запуску дронів, порушення української логістики та обходу оборонних ліній.
Це ще одна характерна риса нинішнього етапу війни: фронт стає дедалі більш підземним, дроновим і фрагментованим. Великі механізовані прориви поступаються місцем інфільтраціям малими групами, використанню тунелів, прихованих маршрутів, FPV-дронів і локальних штурмів.
Костянтинівка, Бахмут і Покровськ: боротьба за вузли Донбасу
На Донеччині Росія продовжує намагатися створити умови для просування до ключових міст і логістичних вузлів. Особливо показовою є ситуація навколо Костянтинівки.
Геолокаційні відео від 2, 5, 6 і 7 червня показували російських солдатів у північно-західній, західній, південно-західній і південній частинах Костянтинівки після ймовірних місій з інфільтрації. Російські мілблогери заявляли про просування в північно-західній частині міста, зокрема про захоплення мікрорайону Нагалівка, але інші джерела фактично підтверджували, що російські війська ще не контролюють райони глибше в місті, куди вони проникали.
Український офіцер у районі Костянтинівка — Дружківка повідомив, що росіяни використовують рослинність для прихованих місій малими групами. Це означає, що битва за Костянтинівку може розвиватися не як одномоментний штурм, а як серія інфільтрацій, спроб закріплення, ближніх боїв і ударів дронами.
Паралельно українські дрони регулярно б’ють по Бахмуту, який російські війська використовують як логістичний центр. Речник української бригади повідомив, що росіяни накопичують там техніку, маскують склади і захищають їх сітками проти дронів. Українська розвідка також фіксує скарги російських солдатів на нестачу боєприпасів через серйозніші логістичні проблеми в цьому районі.
Це надзвичайно важливий епізод. Бахмут, який після захоплення Росія могла вважати тиловим вузлом, тепер сам стає зоною регулярного ураження. Те, що ще недавно було «тилом», перетворюється на небезпечний простір для накопичення техніки й боєприпасів.
На Покровському напрямку українські сили, ймовірно, утримують позиції на північ від міста, попри попередні російські заяви. Геолокаційні кадри показали, що росіяни завдають ударів по українських позиціях у районі, де російські джерела раніше заявляли про власне утримання позицій.
Українські війська продовжують завдавати ударів середньої дальності по автомагістралях поблизу Донецька. Геолокаційні кадри, опубліковані 6 червня, показують пожежу після ймовірного удару українського безпілотника по електростанції на схід від Зугреса (близько 100 кілометрів від лінії фронту та на схід від Донецька, поблизу автомагістралі H-21 Донецьк-Луганськ.
Українські ударні дрони уразили Зуївську теплоелектростанцію (ТЕС) у населеному пункті Зугрес Харцизької міської громади.
Про це повідомив громадський активіст і радник міністра оборони Сергій Стерненко.
Атака відбулася в ніч із 6 на 7 червня, унаслідок чого на території станції виникла пожежа (координати 48.03289015175435, 38.28805646332996)
Удар по ТЕС також підтверджують фото- та відеоматеріали місцевих жителів.
Крім того, неподалік від ТЕС, сервіс NASA FIRMS зафіксував осередок пожежі на території підстанції 330 кВ біля селища Гірне.
Пожежу зафіксовано о 03:26 за координатами 48.06617698489684, 38.214744280709645.
Варто зауважити, що Зуївська теплоелектростанція — одна з найпотужніших теплових електростанцій Східної України.
Встановлена електрична потужність станції становить 1245 МВт. Станція має 4 енергоблоки (три блоки по 300 МВт та один модернізований потужністю 325 МВт).
У березні 2017 року через примусову «націоналізацію» з боку бойовиків так званої «ДНР» компанія ДТЕК повністю втратила контроль над підприємством. Станцію незаконно експлуатує окупаційна адміністрація.
Південна вісь: інфільтрації, FPV і удари по цивільному тилу
На південному напрямку Росія продовжує обмежені наступальні дії, але без значного просування. У напрямку Гуляйполя російські війська продовжували місії з інфільтрації: геолокаційні кадри від 7 червня показали український удар по російських позиціях на південь від Чарівного після ймовірної російської місії проникнення.
На захід від Оріхова російські війська 6 і 7 червня вели обмежені наступальні операції, але не просувалися.
Водночас Росія продовжує бити FPV-дронами по цивільних у ближньому тилу. Начальник Запорізької ОВА Іван Федоров повідомив про удар FPV-дрона по мікроавтобусу в Кушугумі, внаслідок якого загинув водій.
Оцінка вказує, що російські сили розширюють тактику так званого «людського сафарі», яку застосовували в Херсонській області, на інші райони фронту. Це один із найбільш тривожних аспектів війни дронів: дешеві FPV-системи перетворюються не лише на зброю проти військової техніки, а й на інструмент терору проти цивільного руху в прифронтових районах.
У Херсонській області російські дрони також атакують поліцейські автомобілі. 7 червня поліція повідомила про удар по патрульній машині в Корабельному районі, внаслідок якого троє правоохоронців, які проводили евакуацію, отримали поранення.
Білорусь і Китай: тилова геополітика війни
Оцінка також фіксує важливий зовнішньополітичний елемент: Білорусь продовжує поглиблювати співпрацю з Китаєм. 6 червня в Мінську відбулася зустріч першого віце-прем’єра Білорусі Миколая Снопкова з віце-президентом КНР Хань Чженом. Обговорювалися двосторонні угоди, економічна співпраця та залучення китайських інвестицій у промисловий сектор.
Міністр економіки Білорусі Юрій Чеботар заявив, що Мінськ планує подвоїти експорт до КНР і прямі китайські інвестиції до 2030 року. Він також наголосив на ролі Білорусі як «зручної виробничої платформи» для спільних промислових проєктів з Китаєм.
Цей блок не є периферійним. Білорусь залишається частиною російської воєнної екосистеми — як територія, політичний союзник, логістичний простір і потенційна виробнича база. Поглиблення її зв’язків із Китаєм може мати довгострокові наслідки для промислової спроможності режиму Лукашенка, а отже — і для ширшої російської стратегії обходу санкцій, виробництва та військово-промислової кооперації.
Що означає нинішня фаза війни
Головна риса нинішнього моменту — війна дедалі більше зміщується в площину логістики, дронів і тилового виснаження. Росія продовжує атакувати на багатьох ділянках фронту, але часто без підтвердженого просування. Україна, зі свого боку, не лише обороняється, а й дедалі системніше переносить тиск у російський оперативний і стратегічний тил.
Це створює для Москви кілька проблем одночасно.
Перша — логістична. Якщо ключові маршрути М-04, М-14, Н-20 та пов’язані з ними вузли стають небезпечними, російська армія втрачає швидкість постачання.
Друга — паливна. Удари по нафтобазах і терміналах у Криму б’ють по здатності Росії підтримувати військову та окупаційну інфраструктуру.
Третя — кадрова. Потреба захищати Москву, Калузьку область та інші тилові регіони від українських дронів змушує Росію створювати додаткові підрозділи ППО, які конкурують із фронтом за людей.
Четверта — інформаційна. Паніка мілблогерів і критика Міноборони Росії показують, що українські удари стають внутрішньополітичною проблемою для Кремля.
П’ята — адміністративна. Дефіцит пального й товарів у Криму змушує окупаційні структури переходити до ручного контролю, QR-кодів, лімітів і спроб приховати реальні причини нестачі.
Українська кампанія ударів по російській логістиці не є швидкою «чарівною кнопкою», яка одномоментно зупинить наступ Росії. Але вона формує інший тип тиску — повільний, системний і дедалі глибший. Її сенс полягає в тому, щоб зробити для Росії війну дорожчою, повільнішою, менш керованою і менш передбачуваною.
Якщо російська армія не може безпечно користуватися головними трасами, якщо Бахмут перестає бути безпечним тиловим вузлом, якщо Крим переходить до дефіцитного розподілу бензину, якщо Москва змушена вербувати людей у тилову ППО, а мілблогери відкрито говорять про неспроможність держави реагувати — це означає, що українська стратегія починає бити по нервовій системі російської воєнної машини.
Фронт залишається небезпечним, а Росія зберігає здатність до масованих ударів, інфільтрацій і локальних наступів. Проте дедалі очевидніше: війна вирішується не лише там, де йдуть штурми, а й там, де зупиняється бензовоз, де зникає пальне з АЗС, де вантажівка змушена їхати обхідною дорогою, а тилова база раптом перестає бути тилом.
За матеріалами understandingwar.org
