28 листопада Україна одночасно отримала найбільшу антикорупційну справу воєнного часу і відставку людини, яку на Заході описували як «другу за впливом після Зеленського» та головного переговорника щодо мирного плану США.
Антикорупційні детективи НАБУ та прокурори САП зранку прийшли з обшуками до Андрія Єрмака – вдома й в офісі, у межах операції «Мідас» про масштабну корупцію в «Енергоатомі». Уже по обіді Володимир Зеленський оголосив, що Єрмак подав заяву про відставку, а він її прийняв.
Після цього новина перестала бути «суто українською»: Reuters, The Guardian, європейські уряди та Кремль синхронно заговорили про політичну кризу в Києві та ризики для мирних переговорів.
А вже наступного дня зʼявився новий штрих:
«Я йду на передову і готовий до будь-яких репресій… Я чесна та порядна людина… Я не хочу створювати проблем Зеленському; я йду на фронт», – написав Єрмак в переписці з журналісткою New York Post, яку опублікували українські медіа.
Нижче розбираємось: хто такий Єрмак, що реально відомо про справу, як змінюється переговорна команда України, хто може очолити ОП і як на все це реагує Захід.
«Мідас», обшуки і відставка за один день
Що сталося 28 листопада
- Вранці НАБУ і САП провели обшуки в Андрія Єрмака – вдома та в кабінеті на Банковій. Офіційно – у рамках справи про злочинну організацію в енергетиці («операція “Мідас”»), яка вже призвела до підозр низці топфігурантів у «Енергоатомі» та повʼязаних структурах.
- Увечері Володимир Зеленський у зверненні підтверджує: Єрмак подав заяву про відставку за власним бажанням, а він її прийняв, додавши теплі слова про «патриотичну позицію» Єрмака на всіх переговорних треках.
- Майже паралельно західні медіа виходять із заголовками на кшталт «Ukraine’s top peace negotiator quits after raid by anti-graft police» (Головний переговірник України з мирних переговорів пішов у відставку після рейду поліції з боротьби з корупцією – Reuters) та «Zelenskyy’s most powerful aide resigns» (Найвпливовіший помічник Зеленського пішов у відставку – The Guardian).
Що відомо про справу «Мідас»
За офіційними матеріалами НАБУ та ВАКС, «Мідас» – це спецоперація щодо масштабної корупційної схеми в енергетиці, насамперед в «Енергоатомі».
Ключові елементи:
- мова про сотні мільйонів гривень і близько $100 млн, які проходили через повʼязані компанії;
- схема включала відкати 10–15% за контракти, зокрема за підряди, повʼязані з захистом енергетичної інфраструктури від російських атак;
- підозри вже оголошені принаймні семи учасникам, НАБУ говорить про «високорівневу злочинну організацію» у сферах енергетики та оборони.
Окрема інтрига — роль Тимура Міндіча, друга й колишнього бізнес-партнера Зеленського: він, за даними слідства й ЗМІ, фігурує як один із ключових бенефіціарів, але встиг виїхати з України до проведення обшуків.
Чи є Єрмак підозрюваним?
На даний момент – офіційно ні:
- Українські ЗМІ з посиланням на джерела в НАБУ/САП і сам текст ухвал суду підкреслюють: повідомлення про підозру особисто Єрмаку НЕ вручено.
- НАБУ і САП публічно не називають його серед підозрюваних; офіційні релізи про «Мідас» говорять про інші прізвища.
Водночас, з анонімних «зливів» у медіа:
- на неопублікованих плівках, записаних антикорупційними органами, фігурує персонаж під кодовим ім’ям «Алі Баба», який нібито дає вказівки силовикам тиснути на антикорупційні органи;
- частина журналістів та політиків вважає, що це «перероблені ініціали “Андрій Борисович”», тобто Єрмак, але це лишається припущенням, а не процесуальним фактом.
Тут важливий нюанс: обшуки + відставка ≠ автоматична вина, але політично це виглядає так, ніби Зеленський погодився «відрізати праву руку», щоб зняти тиск довкола корупційного скандалу й показати готовність «чистити дім». Саме так це формулює і Reuters.
Хто такий Андрій Єрмак: шлях до ролі «сірого кардинала»
Коротко нагадуємо ключові біографічні точки, бо тепер вони напряму впливають на те, кого і як сприймають на Заході замість нього.
- Народився в Києві 1971 року, юрист-міжнародник КНУ ім. Шевченка. Перший карʼєрний трек – приватна юрпрактика і власні юридичні фірми.
- У 2000-х йде в медіа й кіно: супроводжує телепроекти, співпрацює з продакшенами, створює кіно- і медіакомпанії, продюсує фільми та входить до Української й Європейської кіноакадемій – саме тут виникає стійкий звʼязок зі світом Зеленського й «Кварталу».
- Паралельно – епізоди в політиці: робота помічником нардепа від Партії регіонів, участь у штабах, підприємницькі асоціації, короткий епізод як довірена особа Яценюка на виборах 2010 року.
Справжній стрибок починається після 2019-го:
- 2019 – Зеленський призначає Єрмака своїм помічником з зовнішньої політики; той отримує монопольний контроль над контактами з Вашингтоном, Москвою, західними столицями.
- 2020 – Єрмак стає головою Офісу президента замість Андрія Богдана і входить до РНБО.
- Після 24 лютого 2022 року – член Ставки Верховного головнокомандувача, співголова санкційної групи Єрмак–Макфол, людина, через яку проходять ключові переговори щодо допомоги, санкцій, безпекових гарантій та мирних треків.
Тому не випадково Reuters називає його «top peace negotiator» (головний переговірник з мирних переговорів), а The Guardian – людиною, відставка якої «може стати найрозумнішим політичним кроком Зеленського».
«Я йду на фронт»: політичний жест чи реальний план?
Після відставки зʼявляється новий драматичний момент: переписка Єрмака з репортеркою New York Post, яку цитують українські медіа.
Ключові фрази:
«Я йду на передову і готовий до будь-яких репресій. Я чесна і порядна людина… Я не хочу створювати проблем Зеленському».
Інтерпретація:
- це спроба перехопити моральну ініціативу – подати відставку не як втечу від відповідальності, а як «самопожертву» на користь президента і країни;
- Єрмак чітко сигналізує: він не переходить в опозицію, не звинувачує Зеленського, а навпаки – демонструє лояльність;
- водночас жодних конкретних деталей – де, в якому підрозділі, в якому статусі – не озвучено. На даному етапі це політичний меседж, а не зафіксований кадровий факт.
Для західної аудиторії це додає до образу Єрмака ще один штрих: людини, яка намагається вийти з корупційного скандалу через образ фронтовика, а не чиновника.
Внутрішньополітичні наслідки: три сценарії для влади і парламенту
Кабмін і «уряд Свириденко»
Чинна премʼєрка Юлія Свириденко вважається прямою креатурою Єрмака – про це у відкриту пишуть українські ЗМІ й експерти. Тепер вона опиняється в дивній позиції: формально залишається головою уряду, але її «дах» на Банковій щойно впав.
Увечері 28 листопада Зеленський дав подвійний сигнал:
- з одного боку, попросив Свириденко внести кандидатури на заміну відставленим міністрам енергетики та юстиції;
- з іншого – фактично анонсував ширше «перезавантаження» Кабміну, заявивши, що всіх міністрів потрібно оцінити з погляду відповідності викликам «цієї зими і цієї війни».
З огляду на інсайди про можливу «рокіровку» Свириденко–Федоров (див. нижче), уряд входить у період невизначеності – парламент буде дивитися, чи є в ОП план цілісних ротацій, чи це лише «мінус Єрмак».
«Монобільшість», якої давно немає
Фракція «Слуги народу» формально зберігає статус «монобільшості», але на практиці:
- голосування за ключові закони вже давно потребують «дописування» голосів із груп та опозиції;
- провал останньої спроби проголосувати бюджет–2026, який довелося переносити «на невизначений термін», став першою публічною ознакою глибокої деградації дисципліни.
Єрмак був тим, хто зшивав цю розсипану конструкцію через персональні домовленості, обіцянки, тискі й квоти. Без нього можливі три сценарії:
- Реконсолідація навколо нового центру впливу.
Це може бути або новий глава ОП, або «тандем із Ради» – наприклад, Давид Арахамія + Данило Гетманцев, яких ЗМІ вже описують як людей, що посилюють субʼєктність парламенту. - Широка коаліція / уряд національної єдності.
Про це роками говорить опозиція, передусім Петро Порошенко. Після «Міндічгейту» і відставки Єрмака до цієї ідеї публічно приєднався нардеп від «Слуги народу» Микита Потураєв, який оприлюднив щось на кшталт маніфесту прихильників розширеної коаліції. - Керований чи некерований хаос.
Якщо Зеленський затягне з призначенням нового голови ОП або зробить ставку на слабку фігуру, парламентські групи можуть почати «грати самі по собі» – торгуючись за кожне голосування, блокуючи бюджет і військові закони. У воєнний час це найризикованіший сценарій.
Хто може очолити Офіс президента
Поки Зеленський публічно говорить лише про одне: «Завтра я проведу консультації з тими, хто може очолити Офіс Президента».
Але в інформаційному полі вже є стійкий пул кандидатів (усі – на рівні інсайдів, не рішень):
Павло Паліса – фаворит «воєнної логіки»
- Заступник керівника ОП, полковник ЗСУ.
- DeepState, низка ЗМІ й аналітичних каналів пишуть, що саме Паліса є реальним фаворитом на посаду нового керівника ОП: військовий бекграунд, навчання і контакти у США, досвід «тіньової» роботи з безпековими треками.
Аргументи «за»:
- логічно в умовах війни поставити на чолі ОП людину з військовим досвідом;
- Паліса уже в системі, знає внутрішню кухню Банкової;
- його активні контакти з американцями – плюс на фоні мирних переговорів і безпекового пакета.
Ризики:
- він поки маловідомий публічно, а це означає, що навколо нього доведеться створювати нову легітимність;
- можливі тертя з цивільними політичними групами в Раді.
Юлія Свириденко – «призначити свою премʼєрку»
- Чинна премʼєр-міністерка.
- Нардеп Ярослав Железняк та кілька ЗМІ вважають її одним з найбільш імовірних кандидатів: Зеленський їй довіряє, вона вже де-факто є частиною «команди Банкової».
Слабке місце – юридика й політика:
- зміна голови ОП на Свириденко автоматично тягне за собою формування нового уряду і голосування в Раді – дуже ризикований крок в умовах крихкої більшості.
Михайло Федоров – технократ на Банковій
- Перший віцепремʼєр і міністр цифрової трансформації.
- У різних інсайдах називається як кандидат або
- на голову ОП (зберігаючи Свириденко премʼєркою), або
- на премʼєра, якщо Свириденко піде на Банкову.
Плюс: репутація ефективного менеджера, позитивний імідж на Заході, асоціація з цифровою модернізацією. Мінус: відрив від «цифри» в критичний момент.
Кирило Буданов і Денис Шмигаль – силова й «нейтральна» опції
- Кирило Буданов – начальник ГУР, з високим рейтингом довіри в суспільстві; за даними Железняка й опитувань, він один з тих, хто відкрито виступав за відставку Єрмака після «Мідас».
- Денис Шмигаль (як міністр оборони у частині інсайдів) теж згадується як «нейтральна фігура», але переводити його на Банкову значить шукати нового главу Міноборони під час війни.
На цьому етапі важливо підкреслити: жодної офіційної кандидатури не висунуто, все, що є, – це набір взаємно суперечливих «інсайдів» і тестування реакції еліт і суспільства.
Мирні переговори без Єрмака: хто тепер «обличчя України» за столом
До 28 листопада Єрмак був офіційним керівником української делегації на консультаціях у Женеві та Швейцарії щодо мирного плану США/Трампа: відповідний указ Зеленського опубліковано 22 листопада.
Після його відставки президент за один день перелаштовує конструкцію й публічно пояснює, хто вестиме переговори далі: «Скоро будуть перемовини, будуть наші представники. Це буде начальник Генштабу, представники МЗС, секретар РНБО та наша розвідка».
Фактично, мова про таку конфігурацію:
- Андрій Гнатов, начальник Генштабу ЗСУ – військовий центр ваги;
- Рустем Умеров, секретар РНБО – політичний і безпековий координатор;
- представники МЗС (у т.ч. перший заступник міністра Сергій Кислиця) та розвідки (ГУР і СЗР).
Уже відомо, як ця звʼязка працює на практиці:
- 21–23 листопада Гнатов, Умеров і Буданов брали участь у консультаціях із делегацією США під керівництвом міністра сухопутних військ Дена Дрісколла; обговорювалися параметри 28-пунктового мирного плану.
- Після переговорів у Женеві Гнатов публічно спростував найгучніший страх: жодного рішення про скорочення ЗСУ там не ухвалювали, йшлося про бачення чисельності армії мирного часу, яке ще буде предметом дискусій.
Що змінюється без Єрмака:
- Форма – так: тепер немає «одного надвпливового куратора», натомість – колективна конструкція з Генштабу, РНБО, МЗС і розвідки.
- Зміст – поки ні: і Умеров, і Гнатов, і Кислиця публічно підтверджували ті самі червоні лінії, про які говорив Єрмак:
- жодної легалізації окупації;
- жодного «обміну» підконтрольних територій Донбасу на «мир на папері»;
- безпекові гарантії та майбутнє членство в НАТО як ціль;
- жодного зовнішнього обмеження чисельності ЗСУ на етапі воєнного часу.
Тому в короткій перспективі позиція України на переговорах не стає мʼякшою – але стає менш персоніфікованою. Для Вашингтона й Брюсселя це і плюс (менше токсичної привʼязки до фігури, яку атакує опозиція), і мінус (зникає «єдиний номер телефону»).
Як реагує Захід: між «демонстрацією боротьби з корупцією» і «політичною кризою»
Європейська комісія: тест на антикорупцію, а не привід згортати підтримку
Речниця Єврокомісії Паулa Пінью, коментуючи обшуки в Єрмака, заявила: «Будь-які розслідування показують, що антикорупційні органи діють і мають дозвіл працювати в Україні».
Це фактично офіційна установка ЄС:
- не говорити про «політичну кризу»;
- натомість підкреслювати, що робота НАБУ/САП – плюс для євроінтеграції, якщо вона доводиться до кінця.
У контексті переговорів щодо членства в ЄС (Рада і Комісія прямо вимагають прогресу в боротьбі з корупцією як умови) відставка Єрмака на фоні історичної за масштабом операції «Мідас» виглядає не лише як ризик, а й як аргумент «за» для європейців.
Західні медіа: «найрозумніший крок Зеленського» і нерви навколо мирного плану
- The Guardian пише, що політично звільнення Єрмака може виявитися найрозумнішим кроком Зеленського, як доказ готовності «пожертвувати найближчим союзником заради очищення системи».
- Reuters наголошує: відставка відбувається в момент, коли Україна веде найскладніші з початку війни переговори, а США де-факто ставлять умову: спочатку мирна угода, потім довгострокові гарантії безпеки – що викликає тривогу в європейських столицях.
- Al Jazeera та інші медіа повторюють тезу: Єрмак був ключовим переговорником щодо мирного плану, а отже, його відставка додає невизначеності, але може допомогти Зеленському довести, що він не покриває корупцію.
Дональд Туск та інші союзники: «фатальне поєднання»
Премʼєр Польщі Дональд Туск, один із найгучніших адвокатів України в ЄС, коментує події максимально жорстко: «Орбан їде до Путіна, Навроцький – до Орбана. Хаос у переговорах щодо плану Віткоффа й політична криза у Києві. Фатальне поєднання».
Фактично він:
- поєднує три історії:
- візит Орбана до Путіна;
- хаос навколо американського «плану Віткоффа» (мирного плану Трампа);
- відставку Єрмака і переворот у Банковій;
- і називає це «політичною кризою в Києві», яка накладається на кризу переговорів.
Кремль, очікувано, використовує момент: Пєсков говорить про «глибоку політичну кризу в Україні» на фоні корупційного скандалу – але це радше пропагандистська експлуатація ситуації, ніж незалежний аналіз.
Що це все означає для України прямо зараз
- Юридично
- Єрмак наразі не має статусу підозрюваного, але перебуває в центрі антикорупційної справи, де вже є плівки, «Мідас» і Міндіч.
- Справу так чи інакше доведуть до судів – питання лише, чи зʼявиться там прізвище Єрмака.
- Політично всередині країни
- Зеленський пожертвував ключовим союзником, щоб зняти частину тиску всередині й зовні. Це посилює його як лідера, який здатний на непопулярні рішення, але одночасно оголює його команду.
- Банкова входить у період переформатування центрів впливу: хто б не очолив ОП – Паліса, Свириденко, Федоров чи хтось четвертий – баланс усередині «команди Зеленського» зміниться.
- Для переговорів і «плану Віткоффа / Трампа»
- Українська позиція на папері не змʼякшується: Умеров, Гнатов і МЗС говорять ті самі речі, що й Єрмак – жодних поступок територіями, жодного «обрізання» ЗСУ зараз, безпекові гарантії як частина угоди, а не її обмін на капітуляцію.
- Але переговорний трек стає більш нервовим: союзники бачать і хаос навколо мирного плану, і кризу на Банковій, і ескалацію на фронті – саме те, що Туск назвав «фатальним поєднанням».
- Для відносин із Заходом загалом
- ЄС і частина урядів трактують відставку як доказ того, що антикорупційні інституції в Україні реально працюють – це плюс для євроінтеграції.
- Водночас західні медіа прозоро натякають: якщо «Мідас» підтвердить звʼязок з оточенням президента, тиск на Зеленського лише зростатиме, незалежно від того, хто формально керує ОП.
- Особисто для Єрмака
- Він намагається переписати свою історію – із «правої руки президента, яку зʼїла корупція», у «людину, яка йде на фронт і готова до репресій». Чи стане це політичним перезапуском чи епілогом – залежить від того, чи отримає він юридичний статус у справі «Мідас» і чим закінчаться ці розслідування.
Відставка Єрмака — це не тільки історія про одну людину, яку називали «віцепрезидентом без посади». Це тест на те, чи здатна Україна перетворити боротьбу з корупцією з декларації на практику навіть щодо найближчого оточення глави держави — і при цьому не завалити переговори про мир і систему управління в країні.
Якщо цей баланс вдасться зберегти — через кілька років 28 листопада 2025-го можуть згадувати як день, коли Україна зробила крок до більш зрілої, інституційної політики. Якщо ні — це може стати точкою входу у затяжну політичну кризу, яку Кремль уже намагається використати.
За матеріалами bbc.com
